Історико-теоретичний аналіз "виробництва" інтелектуального простору американськими та транснаціональними аналітичними структурами

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ «ВИРОБНИЦТВА» ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ АМЕРИКАНСЬКИМИ ТА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИМИ АНАЛІТИЧНИМИ СТРУКТУРАМИ

Ніна Ржевська

Національний авіаційний університет,

Інститут міжнародних відносин, кафедра міжнародної інформації

пр.Космонавта Комарова,1,03058, Київ, Україна,

e-mail:rzhevska.ua.fm

На ґрунті здійсненого історико-теоретичного аналізу процесу формування та функціонування американських і транснаціональних аналітичних структур, зроблено спробу встановити їхню роль у «виробництві» інтелектуального простору, що є підґрунтям для здійснення стратегічного прогнозу, і визначити місце американських аналітичних традицій у світсистемному політичному аналізі.

Ключові слова: аналітичні структури, «мозкові центри», прогнозування, стратегічне прогнозування.

аналітика американський транснаціональний політичний

Інтелектуальна впливовість, і відповідно - можливість впливати на людську рефлексію були і залишаються одним із найважливіших аспектів глобального регулювання політичних процесів. У сучасному світі відбувається стрімка перебудова системи здійснення такого впливу, і одночасно - не дуже швидка реформа механізмів вироблення його безпосереднього змісту. Перше пов'язане з технічним прогресом, друге - з відносними (обмеженими) консервативними ознаками самого процесу вироблення думки.

Протягом останнього півстоліття форми та методи інтелектуального впливу зазнали суттєвих змін. Спроби просто «справити враження» на супротивників та прибічників доповнились іншим завданням якісно відмінного характеру - сформувати ідейний фон мислення елітних груп усіх основних учасників міжнародно-політичного життя. Почали виникати структури, спроможні фактично здійснювати ідейно-політичне лобіювання у світовому масштабі, що означає цілеспрямований вплив на вироблення та прийняття ключових рішень за допомогою регулювання потоку циркулюючих у світовому політичному просторі ідей та уявлень (без прямого використання економічних методів).

Вивчення «мозкових центрів» перебуває в центрі уваги багатьох дослідників. Американські вчені та політичні діячі, такі як: Дж. Сміт, Д. Ебелсон, Д. Річчі, Р. Гаас, Е. Річ, Д. Стоун, Е. Денхем, М. Гархет та Е. Джонсон досліджують дану проблематику в цілому, у працях Дж. Макгана та К. Вівера представлено окремо типологію та рейтингування «мозкових центрів» США та світу.

Не зважаючи на широку зацікавленість даними питаннями, наукова політична спільнота нині не може дійти єдиної думки стосовно часових меж утворення перших «мозкових центрів» та питання щодо уніфікації їхніх істотних ознак. У результаті дослідницької полеміки сформувалися різні підходи до цієї проблеми, що свідчить про її актуальність та значимість.

Головний продукуючий елемент у такому різновиді лобізму - центри, інститути, ради та асоціації аналітично-дослідного характеру. Частина з них «умонтована» у державно-політичні механізми, інші діють цілком автономно. До того ж, останнім часом саме позадержавні структури грають більш помітні ролі не лише при формуванні ідейних засад зовнішньої політики окремих держав, а й у корекції механізмів протікання глобальних політичних процесів.

Серед найпомітніших суб'єктів інтелектуального забезпечення світової політики є «мозкові трести» або «мозкові центри» (think tanks) [1, c.13]. Ідейний продукт «мозкових центрів» - прикладна політична експертиза, аналітичні статті, фундаментальні теоретичні праці. Його відмінною рисою, зазвичай, є стратегічна цільова установка, обгрунтована конкретними уявленнями про бажані соціально-економічні та політичні результати. Саме це відрізняє продукцію «мозкових центрів» від власне академічних досліджень. Політична спрямованість робіт або свідомо афішується, або - маскується. Частіше за все найбільш вартісні наукові теорії є продуктом довготривалих досліджень саме співробітників «мозкових трестів». Проте, скоріше за все, вони є побічним результатом діяльності аналітиків, бо можуть як відповідати, так і не відповідати очікуванням (планам) замовника інтелектуального продукту.

Метою статті є здійснення історико-теоретичного аналізу формування та функціонування американських і транснаціональних аналітичних структур, щоб встановити їхню роль у «виробництві» інтелектуального простору, що є підґрунтям для створення стратегічного прогнозу.

Першопрохідцями у створенні структур, задіяних у розробці прогнозних міжнародних політичних ідей, є Сполучені Штати Америки. Проте, було б надто примітивно вважати, що США проводять цілеспрямовану лінію у формуванні механізмів по здійсненню ідейного впливу на прийняття політичних рішень у інших країнах чи рішень міжнародного масштабу. Скоріше за все, ними використовуються нові засоби впливу - «закидання» ідей у світовий політичний обіг. Державний механізм, з одного боку визначає роботу «мозкових трестів», а з іншого - дуже часто сам виявляється об'єктом їхньої діяльності. Це стосується не лише держав, а й глобальних політико-економічних сил, у першу чергу - транснаціональних корпорацій і банків.

Якщо вдатися до аналізу формування та розвитку аналітичних структур США, то увесь цей процес можна поділити на кілька етапів за змістом продукту та за функцією їх креативного впливу на виникнення аналітичних центрів в середині інших країн і в глобальному масштабі.

Отож, перший етап становлення недержавних структур організації науково-ідеологічної спільноти розпочався в Америці з перших років минулого століття. Саме тоді сформувались принципи їхньої взаємодії із зовнішньополітичними органами держави. Націливши свій курс на зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну експансію, під впливом наближених до себе політичних, економічних і військових стратегів-теоретиків, адміністрація Теодора Рузвельта, двадцять шостого Президента США (1901-1908), почала на постійній основі залучати їх до підготовки державних рішень [2, c.134-151]. Стимулом появи і розвитку такої політики став економічний бум, що стався в Америці на початку ХХ ст. Картелізація та трестифікація національної економіки привели до появи транснаціональних корпорацій першого покоління. Саме це і сприяло розвитку відносин неформального симбіозу між великими компаніями та державою. Експерти, залучені до розробки ідейних засад політичного курсу, повинні були сформулювати концепції, які би не суперечили завданням бізнесу і держави. За цих умов і виникли перші державні й недержавні структури по організації експертно-ідеологічного співтовариства [3].

Протягом 1910-1920 рр.. напівтіньові стосунки прямого лобіювання інтересів бізнесу в сфері американської зовнішньої політики через систему неформальних контактів у конгресі, сенаті та адміністрації доповнились формуванням офіційних інституціоналізованих елементів системи експертно-ідеологічного впливу. Ця взаємодія розширилась після Першої світової війни, коли з'явилася потреба у нових концепціях, що обґрунтовували б розширення державної зовнішньополітичної підтримки американського бізнесу і - структурах, здатних формулювати відповідні ідеї, поширюючи їх у колі еліт та суспільної свідомості. При цьому, такі організації повинні були формально не залежати від держави. Сформувалось два типи недержавних структур з питань експертного супроводу зовнішньополітичного процесу.

Перший - недержавні аналітичні центри (саме їх зазвичай називають «мозковими трестами»), діяльність яких спрямована на ідейне обґрунтування, експертну оцінку та пропагандистський супровід зовнішньої політики. Відзначаємо, що даний термін із 60-х років минулого століття стали використовувати і для означення аналітичних центрів. Вони засновувалися з приватної ініціативи і на особисті кошти. Головним спонсором діяльності «мозкових трестів» був приватний бізнес, що діяв через благодійні фонди. Дуже часто й самі подібні центри називались фондами. Деякі з них поєднували у своїй роботі виконання науково-аналітичних завдань та функції фінансового донорства - підтримки цільових політичних розробок та фундаментальних наукових досліджень незалежних експертів, університетів і т.ін.

У 1910 році у якості дослідницької організації було засновано Фонд Карнегі за міжнародну безпеку (Carnegie Endowment for International Peace), одним із найважливіших напрямів діяльності якого стала організація досліджень у сфері зовнішньої політики США та міжнародних відносин. У 1916 році було створено Інститут Брукінгса (Brookings Institution). До нині ці обидва центри залишились серед найбільш впливових науково-аналітичних центрів Сполучених Штатів.

Ще за період роботи першого покоління американських «мозкових трестів» позначились їхні ідеологічні орієнтації, що переважно тяжіли до різних версій ліберального універсалізму. Більшість перших «трестів» стали поборниками наднаціонального регулювання міжнародних відносин як способу підтримки безпеки.

З одного боку, недержавні «мозкові трести» дублювали діяльність державних аналітичних структур, забезпечуючи розробку альтернативних варіантів зовнішньої політики США, з іншого - аналітичні центри формували нові напрями для пошуку. Вони створили систему координат, де розвивались і позиції офіційних експертів, і висловлювалися точки зору, які не могли бути сформульовані на урядовому рівні.

Другий тип структур організації експертного товариства - ради та асоціації. Ці неурядові організації створені для узгодження за сприяння вчених зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних інтересів бізнесу і держави. Як правило, вони суміщають ці функції з роботою в якості власне «мозкових центрів» або створюють аналітичні структури, як свої дочірні підрозділи. Першими і найбільш впливовими структурами такого типу були: створена у 1918 році Американська зовнішньополітична асоціація (Foreign Policy Association) і сформована у 1921 році Рада з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations).

На відміну від звичайних «мозкових центрів» ради, та асоціації не лише виробляють концепції, закладаючи їх у продукцію та періодику, яку видають, а й намагаються використати свою структуру для впровадження їх у політичну практику. Ради та асоціації можна вважати своєрідними біржами ідейно-аналітичної продукції - вони забезпечують взаємодію «замовника», «виробника» ідей та «споживача» (політичного істеблішменту).

Ще на ранніх етапах розвитку системи експертно-аналітичних центрів у Сполучених Штатах Америки «мозкові центри», частіше за все, показували здатність пропонувати концепції, відмінні від тих, що реалізуються державою. Вони фактично створили спектр альтернатив існуючому державному курсу, на випадок, коли той на якийсь момент виявляється невдалим. Таким чином, створювався своєрідний ресурс «запасних варіантів» політики, який можна пустити в хід при зміні адміністрації або, коли діюча президентська команда потрапляє у безвихідь. Починаючи з 1920-х років, жодна серйозна зовнішньополітична лінія США не відпрацьовувалась на безальтернативній основі. І, саме «мозкові центри» готували альтернативні варіанти.

Після Другої світової війни американське лідерство у сфері політичної аналітики збереглось і закріпилось. Для цього сформувались серйозні політико-економічні засади. По-перше, США перетворились на головного економічного та військового гіганта Заходу, вступивши в конфронтацію з СРСР, - оголосили себе всесвітнім захисником ліберально-демократичних цінностей і принципів ринкової економіки. По-друге, у кінці 1940-х - на початку 1950-х років провідні американські корпорації та банки почали нову хвилю поширення на європейський ринок, ставши при цьому важливим учасником відновлення економіки Західної Європи. І, по-третє, сформована система військово-політичних зв'язків у рамках НАТО та економічного співробітництва, стала гарантом стабільності зв'язків США із Західною Європою, потім - з Японією, а пізніше, з переважною частиною несоціалістичних країн світу. Нова ситуація визначила запит на розробку нової зовнішньої політики та стратегії зовнішньоекономічних зв'язків для Сполучених Штатів. Саме кон'юнктура сприяла діяльності «мозкових центрів». Наприклад, Інститут Брукінгса виступив у ролі головного розробника «плану Маршала» (1947).

Організації, що спеціалізувались на здійсненні аналізу та висвітленні зовнішньої політики та міжнародних процесів, почали виникати по всьому світі, першочергово - в країнах Західної Європи, які також пережили глибокі політико-економічні трансформації. З одного боку, це стало передумовою їхньої появи, з іншого - наявний досвід із боку США, де ці процеси стартували ще з початку минулого століття. Європейські недержавні «мозкові трести», як і в Сполучених Штатах, розвивались паралельно із державними, що активно створювались у повоєнний період.

Саме недержавні західноєвропейські експертно-аналітичні центри копіювали за формою і принципами роботи американські, а більшість державних переймали досвід Британського королівського інституту міжнародних відносин (Royal Institute of International Affairs - RIIA, переважно відомий як «Четем-хаус»). Велика кількість «мозкових центрів» Західної Європи і Японії перебували у стосунках асоційованого партнерства по відношенню до провідних американських центрів. Останні приймали західноєвропейських та японських спеціалістів на стажування або забезпечували їх кадрами та відповідною літературою.

Протягом 1940-х та 1950-х років у США з'явилася велика кількість нових «мозкових центрів». У цей період продовжує зростати вплив експертів на формування зовнішньополітичної лінії у підготовці рішень в економічній, політичній та військовій сфері. Одночасно американські центри почали впливати на розробку політики і спрямування інтелектуального пошуку міжнародно-політичного профілю в інших країнах. Ідеї, сформульовані спеціалістами американських експертно-ідеологічних центрів, уміло закидались в інтелектуальний обіг інших країн, а пізніше - у політичний обіг. Із самого початку ми ставили собі за мету висвітлити впливовість американських аналітико-експертних традицій. У контексті цього варто зауважити, що є випадки, коли американські ідеї ставали елементами офіційних доктрин союзників США та багатьох країн, що розвиваються. Іноді такі результати ставали досяжними і без явної державної підтримки з боку адміністрації Сполучених Штатів.

США мали достатній ресурсний потенціал для розвитку національного експертного співтовариства. Окрім того, американські спеціалісти брали участь у формуванні даного співтовариства у країнах, із якими Америка по-особливому була зацікавлена підтримувати стабільні стосунки. Публікації американських аналітиків часто задавали набір ідей, визначали їхню політичну орієнтацію, понятійний апарат, із допомогою якого осмислювались міжнародно-політичні реалії більшістю їхніх колег із Західної Європи, Японії, Канади та інших країн.

Даного впливу не зазнали фактично лише Франція та Великобританія. Перша - у силу специфіки системи підготовки і прийняття зовнішньополітичних рішень, коли вчені та ідеологи, що здійснювали експертизу, фактично були державними службовцями. Інша, як уже наголошувалось, так само як США, але у менших масштабах, приділяла значну увагу розробкам у сфері міжнародних відносин і розвитку науково-політичного співтовариства. Великобританія мала для цього достатню кількість кадрів, а також, хоч і не надто потужні, власні експертно-аналітичні структури.

У межах самих американських дослідницьких центрів тим часом розвивалась спеціалізація. Перш за все, серед них виокремилась, створена у 1949 р. Корпорація «РЕНД» (RAND Corporation - скор. від Research and Development). Ця корпорація дуже скоро стала однією з ключових структур із питань міжнародної безпеки та військово-політичних проблем США. Маючи формально приватний статус, корпорація працювала у тісному контакті з державою, виконуючи великі замовлення адміністрації, конгресу і міністерства оборони США [4].

Інші центри, що виникали для виконання зовсім інших завдань, перебирали на себе експертно-наукові та ідеологічні функції, пов'язані з різними шляхами «стримування комунізму». Тематика, яка прямо чи опосередковано стосувалася цих завдань, складала до середини 1980-х років значну частину всіх експертних розробок у сфері зовнішньої політики Сполучених Штатів. Вона завжди була актуальною, мала постійних і щедрих державних і приватних замовників, наприклад, ними були військово-промислові корпорації та приватні фонди, що вже в ті роки спеціалізувалися на сприянні поширення демократії у всесвітньому масштабі.

Для інтелектуального забезпечення цілей політики США залежно від конкретних ситуацій залучались як центри, що вирішували лише прикладні аналітико-пропагандистські завдання, так і організації, що мали поважну, цілком академічну репутацію.

Переважно у межах Заходу із кінця 1960-х років помітною стає транснаціоналізація експертно-ідеологічної роботи. Вже у 1950-х роках фахівці зі Сполучених Штатів брали участь у роботі науково-ідеологічних центрів інших країн Заходу, а до розробок американських «мозкових центрів» залучалися експерти Великобританії та інших країн Західної Європи. У другій половині 1960-х формуються недержавні політико-аналітичні структури, що об'єднували експертів та ідеологів із різних країн Заходу, але не прив'язували свою роботу до якоїсь одної держави. Їхньою метою була розробка прогнозів та стратегій розвитку усього людства - саме таким чином вони інтерпретували свої розробки.

Одним із перших та найбільш відомих транснаціональних «мозкових центрів» став створений у 1968 році Римський клуб. Він об'єднав експертів зі Сполучених Штатів і Західної Європи, поєднавши в собі багато рис міжнародного «мозкового центру», асоціації та неурядової організації. По суті, він став першим наднаціональним науково-аналітичним центром, зміст роботи якого полягав у розробці глобального політико-економічного і соціально-демографічного прогнозу.

Римський клуб став своєрідною лабораторією ідеологічного пошуку вирішення глобальних проблем. Такими у той період були найбільш вагомі перешкоди на шляху стабільного розвитку світової економіки та міжнародних відносин у відповідності до уявлень західного міжнародного співтовариства.

Керівники Римського клубу були надзвичайно передбачливими та політично коректними, що дало змогу привернути увагу західних політиків, керівників соціалістичного табору та еліт країн, що розвиваються, до теми пошуку засобів управління процесами світового розвитку. За умов «холодної війни» клуб проголосив незалежність від ідеологічних штампів із боку обох сторін. Доповіді Римському клубу, розраховані на наукове та політичне співтовариство, було видано великим тиражами, перекладено на багато мов, інформація про них широко висвітлювались у ЗМІ. Члени клубу у 1970-х роках були одними з найвідоміших експертів у світі.

Впливовим транснаціональним аналітичним центром першого покоління стала Трьохстороння комісія, створена у 1973 році за ініціативою директора «Чейз Манхеттен банку» Д. Рокфеллера та американського політолога З. Бжезинського. Цей неофіційний міжнародний інститут поєднував у собі риси політичної асоціації, «мозкового тресту» та елітного дискусійного клубу. Він поєднав не лише експертів, а й політиків, впливових бізнесменів, керівників найбільших корпорацій із США, Західної Європи і Японії.

У документах комісії, учасниками визначились представники не окремих країн, а регіонів - Північної Америки, Західної Європи та Далекого Сходу. Трьохстороння комісія стала неофіційним, але надзвичайно впливовим органом погодження інтересів еліт розвинених країн і транснаціонального бізнесу, а також вироблення за сприяння науково-експертного співтовариства загальних позицій щодо глобальних політико-економічних проблем.

Трьохстороння комісія є розробником та поширювачем доктрини «трьохсторонності» (трилетаризму) - по суті концепції «олігархічного підходу» до проблеми управління глобальним політичним та економічним розвитком, заснованої на об'єднанні діючих еліт географічних центрів індустріально розвинених демократій.

Транснаціональні центри відрізнялись не лише спрямованістю аналітичної роботи, а й організаційними особливостями. Часто вони мали кілька штаб-квартир у різних країнах. На відміну від національних експертних структур, діяльність яких фінансувалась капіталом країн, спонсорами транснаціональних центрів стали лише ТНК.

На початку 1980-х років у західному науково-експертному товаристві помітними стали «мозкові центри» нового типу. Вони, на відміну від своїх попередників «першого покоління» (національних та транснаціональних), не надто сильно наполягали на науковій об'єктивності своєї аналітичної продукції і не заперечували власних ідеологічних передбачень. У літературі центри такого типу називаються - «пропагандистськими мозковими центрами» (advocacy think tanks), хоча в дійсності робота усіх аналітичних центрів більшою чи меншою мірою мала ідеологічне забарвлення [5].

Нові центри відверто орієнтувались на втілення своїх розробок у практику. Масштабні центри такого типу - Фонд спадщини (Heritage Foundation) в США та британський Інститут Адама Сміта (Adam Smith Institute). Їхня робота здійснювалася на великі фінансові пожертви від фондів, корпорацій та приватних осіб. Із приходом до влади кабінету М.Тетчер у Великобританії (1979) та адміністрації Р.Рейгана у США (1981) ці центри стали отримувати державні замовлення, перетворившись по суті в інтелектуальні центри американського та британського неоконсерватизму.

Неоконсервативна хвиля торкнулась й інших центрів. У 1980-х роках у США деякі помірковані та академічні «мозкові центри» - Американський підприємницький інститут громадських політологічних досліджень (American Enterprise Institute for Public Policy Research), Інститут Гувера (Hoover Institution), Гудзонський інститут (Hudson Institute) [ 6, c.18-26].

Завершення «холодної війни» та розпад СРСР помітно вплинули на світовий ринок політичної експертизи. Криза західної політичної експертизи у 1990-х роках особливо стала помітною у діяльності тих центрів, робота яких відзначалася значним ідеологічним спрямуванням. Ґрунтом для цієї кризи стала психологічна неготовність більшості експертів до самостійного та творчого осмислення нової світової ситуації.

Переважна більшість американських консервативних центрів зайнялися масованою пропагандою універсальної значимості американських версій розуміння ліберальних цінностей та принципів вільного ринку. Ліберальні центри у цій ситуації не проявляли ні схильності, ні здібностей осмислити ситуацію принципово по-новому. Фактично вони вступили в конкуренцію з консерваторами за першість у пропагуванні могутності американської «володарки-демократії».

Стали масово появлятись проекти для колишніх республік СРСР та соціалістичних країн, програма «розширення демократії» та формування на її основі нового світопорядку.

У цілому аналітичні центри потрапили у складне становище. Із руйнуванням біполярної конфронтації вони втратили саме надійне джерело фінансування - у формі прямих або опосередкованих запитів влади на вивчення проблематики безпеки та боротьби з комунізмом. Постала необхідність освоювати нову тематику та шукати під неї інші грошові джерела.

Корпорація «РЕНД» у 1990-х роках стала уважніше ставитися до таких перше другорядних для неї проблем, як проблем оточуючого середовища, демографії, розвитку системи освіти та охорони здоров'я.

На межі століть спостерігався справжній бум у створенні «мозкових центрів», стрімко зростає їхня кількість у світі. На 2004 рік вона склала 4,5 тисячі. При цьому, як характерну рису цього процесу, необхідно відзначити, що зростання відбувалося, в основному, за рахунок виникнення двох типів структур: пропагандистських центрів різної ідеологічної орієнтації й структур з високим ступенем тематичної спеціалізації.

У групі лідерів під час цього суттєвий перерозподіл ролей не відбувся. Старе ядро аналітики (принаймні, у США) не змінилося. Його представники, як і раніше, створюють основну частину значимих політико-теоретичних концепцій, отримують доступ до провідних видань та телебаченні, мають вирішальний вплив на ідеологічні процеси, прийняття політичних рішень у США та багатьох інших країнах.

Почали формуватись нові напрями транснаціоналізації світової політико-аналітичної сфери. Наднаціональні центри першого покоління, про які йшлося раніше, продовжують діяти, хоча вони і втратили попередню значимість. Інтелектуальна транснаціоналізація ХХ століття розвивалась через створення багатонаціональних інтелектуальних інститутів. Подібний процес відбувається й нині по лінії транснаціоналізації аналітичної діяльності тих центрів, які з самого початку були переважно національними.

Переважаюча кількість великих організацій стала працювати без прив'язки до національної тематики та замовлень, отримуючи фінансування безпосередньо від ТНК та іноземних фондів під розробку тем, цікавих відповідним спонсорам. Утворюються дослідницькі представництва і повноцінно діючі філії виконавчих центрів одних країн у інших. До їхньої роботи часто залучаються експерти зі всього світу. Американський Фонд Карнегі (Carnegie Endowment) у 1993 році таким чином створив свій потужний дослідний центр у Росії. Британський Міжнародний інститут стратегічних досліджень у 2001 році утворив свої філії в США та Сінгапурі, а корпорація «РЕНД» створила окремі групи в Німеччині, Великобританії, Нідерландах і навіть у Катарі.

Виключно новою тенденцією інтелектуальної транснаціоналізації в 2000-і роки стало виникнення національних, регіональних та глобальних структур у формі мережевих об'єднань «мозкових центрів». На ґрунті мереж відбувається обмін інформацією, спільне виконання політичних замовлень, створення колективних пропагандистських ресурсів, тематичний поділ праці, координація роботи, узгодження ідейно-політичних позицій з тих чи інших питань. Значно розширив можливості подібного партнерства розвиток Інтернету.

Зазначаємо, що інтеграція «мозкових центрів» до мережевих структур відбувається переважно на двох основах. Вони виникають, коли об'єднуються зусилля центрів подібної ідеологічної орієнтації, а також, коли невеликі експертні інститути, які працюють із вузькою проблематикою, об'єднують зусилля для формування загальних позицій із більш широких, а часто - глобальних питань політико-економічного спрямування. Прикладом може бути Стокгольмська мережа, яка поєднує кілька десятків європейських ліберально-консервативних «мозкових центрів» [7], а також Європейська мережа політичних інститутів, яка охоплює «мозкові центри» по дослідженню процесів європейської інтеграції, проводячи пан-європейські ідеї [8].

Політична глобалізація стимулювала ріст всезагальної потреби як у формуванні загальних - загальносвітових - уявлень про перспективи та протікання процесів глобального розвитку, так і в розробці стратегій управління рефлексією світової громадської думки з приводу того, що відбувається. Краще за все реальним грантом для подібної координації могли слугувати західні (у першу чергу, американські) аналітичні центри. Саме тому вони виявилися у центрі системи світового інтелектуально-політичного регулювання, що сформувалася. Подальший розвиток отримує тенденція кількісного росту «мозкових трестів» та розширення їхнього впливу на ідеологічні та політичні процеси. Нині кількість таких центрів у світі сягає понад шість тисяч вісімсот. У межах спеціальних рейтингових (іміджевих) проектів Пенсільванський університет через експертні опитування виділяє аналітичні інституції, у першу чергу за оцінкою фінансової забезпеченості, фаховому рівню досліджень, спроможності залучати кваліфікованих вчених, можливостях впливати на владу та здатності налагодити ефективний зв'язок між наукою і державною політикою.

У створенні цього рейтингу в щорічному експертному опитуванні приймають участь провідні вчені, політики, журналісти та експерти даної галузі. Починаючи з 2006 року рейтинговий процес було вдосконалено, а кількість і обсяг установ, окремих осіб, які займаються ранжуванням зазнають неухильного росту. Цей процес, як і в минулі роки, залежить від загальної оцінки суспільно-політичних досліджень, аналізу та соціальної відповідальності організації, детального набору критеріїв, і все більш відкритого та прозорого відбору [9]. Кількість даних критеріїв перевищує цифру 27, що є необхідним для складання більш точного рейтингу.

На наш погляд, особливо варто звернути увагу на низку критеріїв, які допоможуть пояснити вибір адміністрації Б.Обами «мозкових центрів», до рекомендацій яких прислуховуються при прийнятті зовнішньополітичних рішень:

вплив дослідження і програм «мозкового центру» на політиків та інших суб'єктів політичного процесу (у цьому випадку політичні рекомендації розглядаються або фактично прийняті політиками, громадським суспільством і політичними акторами);

репутація політиків (визнання імені, пов'язане з конкретними тематиками або програмами, кількість брифінгів та офіційних зустрічей, аналітичних записок та офіційних документів);

доступ до ключових інститутів, здатність вільно співпрацювати з ключовими аудиторіями і персоналом, такими як урядові чиновники (виборні та призначені), громадянське суспільство, традиційні та нові засоби масової інформації, наукові кола;

використання досліджень, пропозиції з питань політики та інших продуктів; ефективне представлення та, відповідно, використання аналітичних записок, доповідей, рекомендацій та інших продуктів у політичних колах, кількість нинішніх і колишніх співробітників, які займаються консультуванням політиків, входять до консультативних комісій тощо, гранти, що надаються вченим для наукових досліджень або державної служби;

спроможність подолати розрив між теоретичною наукою та реальною політикою;

здатність подолати суперечності між політиками та громадськістю;

наявність можливості включати нових суб'єктів у процес прийняття політичних рішень;

можливість генерування інноваційних ідей та створення стратегічних програм, кинувши виклик традиціоналістичному мисленню політиків [9].

За підсумками «Рейтингу експертно-аналітичних центрів світу-2014» Інститут Брукінгса [10] продовжує займати лідируючі позиції серед провідних «мозкових центрів». Протягом останніх п'яти років у десятку провідних центрів світу також входять такі американські аналітичні центри як «Фонд Карнегі за міжнародний мир» Центр стратегічних та міжнародних досліджень, Рада з міжнародних відносин та Корпорація «РЕНД». У цьому ж рейтингу з'явився, починаючи з 2013 р. Міжнародний науковий центр ім. Вудро Вільсона, Інститут міжнародної економіки Петерсена (2011р., 2010 р., 2009 р.), Фонд «Спадщина» (2010 р., 2009 р.), Інститут Като (2009 р.). Зважаючи на авторитетність даної рейтингової системи та основні критерії ранжування, варто зазначити, що саме ці «мозкові центри» відіграють провідну роль суспільно-політичному житті Сполучених Штатів Америки і мають найбільший вплив на громадську думку і осіб, які приймають рішення різного рівня.

Таким чином, гнучка та здатна до швидкого реагування на зміни реальності система недержавних «мозкових центрів» є не лише засобом забезпечення лідерства Заходу (перш за все, США) на світовому ринку політико-економічної експертизи, а й інструментом впливу провідних західних держав на процес прийняття рішень в інших країнах та міжнародних організаціях. Транснаціоналізація сфери виробництва світових політичних ідей сприяє поглибленню впливу Заходу та зміцнює домінування західного і - особливо американського науково-ідеологічного співтовариства.

Список використаної літератури

1. Rich A. Think Tanks, Public Policy, and the Politics of Expertise / А. Rich Cambridge, New York: Cambridge University Press. 2004. - 258 p.

2.Дементьев И. П. Идейная борьба в США по вопросам экспансии (на рубеже XIX-ХХ вв.) /И. П. Дементьев. - М.: Изд-во Московского университета, 1973. - 366 с.

3. Haas R. Think Tanks and U.S. Foreign Policy: A Policy - Makers Perspective [Електронний ресурс] / R. Haas // U.S. Department of States. - Режим доступу :www. states.gov.s/p/rem/ 15506 htm.

4. http://www.rand.org/about/history/#origins.

5. Abelson D.E. Think Tanks and U.S. Foreign Policy: A historical Review / E D. Abelson // US Foreign Policy Agenda. - 2002. - November. - Vol.7. - No 3.

6. Кобринская И.Я. «Мозговые тресты» и внешняя политика США/И.Я. Кобринская. - М.: Международные отношения, 1986. - 64 с.

7. http//www.stockgolm-network.org

8. http//www.epin.org

9. McGann J. G. 2013, Global Go To Think Tank Index Criteria, Methodology and Timeline [Електронний ресурс]: Think tanks and civil societies program, International relation program, University of Pennsylvania/ Director J. G. McGann. - 2014. - Режим доступу: http://gotothinktank.com/dev1/wp-content/uploads/2014/01/Global_Go_To _Think_Tank Index_Criteria_1.pdf.

10. Brookings Institution Company Description [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.hoovers.com/brookings-institution/-ID_114717-/free-co-profile.xhtml.

ИСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ «ПРОИЗВОДСТВА» ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО ПРОСТРАНСТВА АМЕРИКАНСКИМИ И ТРАНСНАЦИОНАЛЬНЫМИ АНАЛИТИЧЕСКИМИ СТРУКТУРАМИ

Нина Ржевская

Национальный авиационный университет,

Институт международных отношений, кафедра международной информации пр.Космонавта Комарова,1,03058, Киев, Украина

В статье осуществлено историко-теоретический анализ процесса формирования и функционирования американских и транснациональных аналитических структур. Определена их роль в «производстве» интеллектуального пространства, необходимого для стратегического прогнозирования. Показано место американских аналитических традиций в системе мирового политического анализа.

Ключевые слова: аналитические структуры, «мозговые центры», прогнозирование, стратегическое прогнозирование.

HISTORICAL AND THEORETICAL INTELLECTUAL SPACE “PRODUCTION” ANALISIS BY AMERICAN AND TRANSNATIONAL STRUCTURES

Nina Rzhevska

Kiev National Aviation University,

Institute of Foreign Affairs, International Information Department,

Kosmonavta Komarova ave.1, 03058, Kyiv, Ukraine

e-mail: rzhevska@ua.fm

This article highlights the results of historical and theoretical analysis of the formation and function process of the American and transnational analytic structures. Their main function in the intellectual space “production” for the strategic forecast is determined. It is developed the main position of American analytic traditions in the global political analysis system.

Key words: analytic structures, think tanks forecasting, strategic forecasting.

Размещено на Allbest.ru