Генезис та сутність геополітики як соціокультурного феномену

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 327 (075)

Генезис та сутність геополітики як соціокультурного феномену

О.Ю. Кондратенко

Анотація

ГЕНЕЗИС ТА СУТНІСТЬ ГЕОПОЛІТИКИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНУ

О.Ю. Кондратенко Кондратенко Олег Юрійович - кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародно інформації Національного авіаційного університету, Україна.

Геополітика є продуктом європейської культури, так як місцем її зародження та розвитку є саме континентальна Європа. Існує твердження, що геополітика бере свої витоки з політичної географії, яка виділилися з академічної географії у самостійну дисципліну. Особливий інтерес до впливу географічного простору на поведінку великих держав проявився під час двох світових війн та холодної війни - тобто загострення протистояння між СРСР та США. У ХХІ ст., в умовах трансформації нового світового порядку та наростання зіткнення національних інтересів провідних держав, геополітика посіла особливе місце в системі методологічного аналізу міжнародних відносин.

Ключові слова: геополітика, геополітичні інтереси, експансія, політико-економічний вплив, геополітичний простір.

Abstract

UDC 327 (075)

GENESIS AND ESSENCE POLITICS AS A SOCIAL AND CULTURAL PHENOMENON

O.Yu. Kondratenko

Geopolitics is a product of European culture, as the place of origin and development is just continental Europe. There are allegations that geopolitics takes its origins from the political geography, which in turn evolved from an independent academic discipline of geography. Of particular interest in geographic space influence the behavior of great powers manifested during the two world wars and the Cold War - sharpening confrontation between the USSR and the USA. In the twentieth century. In terms of transformation of the new world order and the rise of a clash of national interests of leading powers, geopolitics took a special place in the methodological analysis of international relations.

Keywords: geopolitics, geopolitical interests, expansion, political and economic influence, geopolitical space.

Зміст статті

Цивілізаційний розвиток так чи інакше супроводжується боротьбою між провідними суб'єктами міжнародних відносин за розширення сфер впливу. Як відомо, геополітика набуває своєї особливої популярності в часи криз та війн. Історична ретроспектива свідчить, що великі держави розширювали свій вплив в основному за рахунок експансії по відношенню малих та середніх країн. Зрештою, зіткнення інтересів великих держав призводило до масштабних конфліктів, два з яких набули планетарного характеру. Ретроспективний аналіз дозволяє говорити про те, що експансіоністські методи боротьби за сфери впливу змінювалися залежно від історичного періоду.

Розпочнімо з того, що тривалий час висловлюється твердження, що геополітика бере витоки з політичної географії, яка у свою чергу виділилися з академічної географії як самостійна дисципліна в XIX ст. Одним з історичних етапів підйому уваги до геополітики була імперіалістична боротьба за переділ глобального впливу, яка у підсумку вилилася у Першу світову війну. Згодом західні дослідники розглядали геополітику як складову міжнародних відносин та методологічну базу їх аналізу. При цьому геополітичні мислителі на той час підкреслювали значимість фізичної географії та просторового розташування держави у реалізації її військової і зовнішньої політики [1]. Після Першої світової війни геополітика значно розширила свою теоретичну і методологічну базу й набула полідисциплінарного змісту, досягнувши статусу одного із фундаментальних понять науки про міжнародні відносини. Також вважається, що вже на поч. 20-х рр. ХХ ст. геополітика стала "позасоціальним середовищем міжнародних відносин" у плані вивчення факторів, походження яких не пов'язане з існуванням людини (природне оточення, географічні особливості, розподіл природних ресурсів і т. д.).

Вперше спроби обґрунтування геополітики як самостійної дисципліни було здійснено у статті німецького вченого К. Троля "Географічна наука в Німеччині у 1933-1945 рр. Критика й обґрунтування". Бурхливий інтерес до геополітики серед когорти європейських дослідників розгорівся між двома Світовими війнами. Із завершенням Другої світової війни геополітична обумовленість дала підстави для тверджень про появу цілісної картини світу, розділеної двома конфронтаційними блоками, що зрештою посилило тенденцію до взаємозалежності планетарних політичних та економічних процесів. З початком холодної війни емігранти з Європи експортували основні геополітичні ідеї та категорії, що були надто популярні у фашистській Німеччині. Не менш активним тоді став вплив британської геополітичної школи на методологічний дискурс США у даній галузі, що тим самим сприяло формуванню англо-американської та англосаксонської геополітичної традиції. Разом з тим, така ситуація прямо чи опосередковано впливала на зародження та кристалізацію нової хвилі американського геополітичного дискурсу, що поступово виродився в ідеологію Realpolitik [2, p. 237]. геополітика міжнародна трансформація інтерес

У Німеччині як батьківщині класичної Geopolitik по завершенню війни дедалі активніше намагалися розділити великодержавну геополітику, що була заснована на концепціях життєвого простору і геополітику як політичну географію - наукову та методологічну базу аналізу поведінки держав на міжнародній арені. Тоді геополітика зазнала досить відвертої критики як наука дискредитована своїми зв'язками з нацистським режимом. Зокрема на Заході сформувалося твердження про те, що геополітика у спотвореному вигляді слугувала підґрунтям для агресії фашистської Італії та нацистської Німеччини, котрі були одними з головних зачинателів Другої світової війни. Останнє тим самим дало підстави розглядати геополітику у якості надбання нацистської ідеології, хоча достатніх аргументів для такого судження наведено не було.

В СРСР, за весь період його існування, геополітика (як і низка інших західних наукових галузей), вважалася буржуазною наукою, а дослідження у цій галузі були повністю згорнуті. Більше того, у Радянському Союзі геополітика вважалася "релігією" нацизму та більшою мірою капіталістичного імперіалізму і використовувалася радше як термін для полемічних насмішок. Утім, вже із розгортанням холодної війни та в умовах т. зв. "просторового закриття світу" інтерес до геополітики як наукової та методологічної галузі знову почав зростати. Прикладом тому слугувала взята на озброєння Сполученими Штатами доктрина стримування комунізму - більш відома як доктрина Г. Трумена. Також в умовах біполярного протистояння не менш актуальними стають нові геополітичні напрями, які торкаються найрізноманітніших проблем глобального плану. Одним із прикладів таких досліджень є розвідки військово-стратегічного характеру, котрі були зокрема пов'язані з наростанням загрози ядерної війни як глобальної катастрофи [3, c.120].

Так чи інакше тогочасна геополітика хоча й не відзначалася самостійністю та фактично не виходила за рамки географії, утім стала об'єктом скрупульозної уваги американських військових. Упродовж 60-70-х рр. ХХ ст. інтерес до геополітики на Заході вкотре знизився. Показником цього стало уникнення використання геополітичних ідей та концепцій попередніх десятиріч у розвідках як політологічного так і географічного характеру. Характерно, що в цей час політична географія практично зникла з програм вищої школи США та викладалася менш ніж у половини географічних факультетів британських університетів [4, p. 92]. Місце, яке займає в цей час геополітика мало статус периферійного серед інших соціогуманітарних наук. З численних книг і статей, які виходили упродовж левового часу періоду холодної війни більшість мали небагато спільного з геополітикою чи політичною географією. Того часу сам термін "геополітика" практично зникає з наукового, владного та суспільного дискурсу, а дослідження у цей час були здебільшого присвячені проблемам зовнішньої політики та міжнародної безпеки [5, c. 13-14].

У 1970-х рр. поняття "геополітика" вживалося у контексті окреслення проблем регіонального експансіонізму та обмеження радянської присутності в світі, а також на тлі обговорення "дуги криз" на Близькому Сході. Відтоді геополітика перетворилася на своєрідний методологічний засіб аналізу великого просторового суперництва потужних гравців - СРСР та США, на Близькому Сході, Південно-Східній Азії, а згодом в Африці. На той американські фахівці, що займалися розробкою стратегії зовнішньополітичного планування намагалися застосовувати цей термін лише по відношенню до означення рівноваги між великими державами. Тоді американський дипломат і політолог Дж. Кеннан активно розпочав наукові розвідки відносно континентальних держав, євразійського простору та ресурсного потенціалу регіонів. Під впливом дебатів про встановлення глобальних правил гри та нового загострення радянсько-американських відносин радник президента США Р. Рейгана К. Грей актуалізував ідеї класиків геополітики Х. Маккіндера та Н. Спайкмена, які відстоювали діаметрально протилежні концепції геополітичної переваги морських або сухопутних держав. Позиція К. Грея була пов'язана з подальшою розробкою американської ядерної стратегії, спрямованої на більш активне стримування СРСР. Таким чином, у період чергового загострення холодної війни відбулася активізація політологічного дискурсу відносно глобального (просторового) суперництва наддержав, водночас американська геополітика тоді остаточно трансформувалася в академічну галузь знань зі своїм змістом, специфікою, об'єктом дослідження та методологією [6].

Пожвавлення уваги до геополітики багато в чому пов'язане з науковою та політичною діяльністю відомого американського державного діяча та одного з провідних апологетів Realpolitik - Г. Кіссинджера. Зважаючи на класичний постулат геополітики щодо залежності поведінки держав від їх географічного положення, питання глобального та регіонального впливу починають розглядатися із позиції т. з. географічного контексту. Виходячи з цього Г. Кіссинджер визначив геополітику як мистецтво забезпечення домінування великих держав у глобальному суперництві. Досліджуючи проблеми, що відбуваються в рамках світової арени Г. Кіссинджер намагався протиставляти геополітику політичним рішенням, базованим на ідеалізмі та ідеології з тим щоби поставити у пріоритет національні інтереси держави. При всьому цей відомий державний діяч був обережним у застосуванні даного терміну, котрий міг також використовуватися щодо означення агресії. На відміну від сучасних дослідників геополітики представники політреалізму більш критично ставилися до державної політики та прагнули надати практичні рекомендації щодо зміцнення геополітичного статусу держави [6]. Так чи інакше, але геополітика навіть за умов мінімізації присутності цього терміну у науковій літературі продовжувала бути невід'ємною складовою практики міжнародних відносин та зовнішньополітичної діяльності держав.

У цей же час на фоні посилення уваги до геополітичного аналізу підсистем міжнародних відносин активно розвивалася французька школа регіональної геополітики у особі таких вчених як: П. де Горс, М. Коренманн, І. Лакост, М. Фуше та ін. Також не меншу увагу геополітиці як зовнішньополітичній поведінці держав та навчально-науковій приділяли в Німеччині. Вважається, що зростанню зацікавленості геополітикою в Європі та Німеччині зокрема сприяв розпад східного військово-політичного блоку та об'єднання двох Німеччин [7].

Помітним є вклад французького постмарксистського географа та представника критичної школи геополітики І. Лакоста з іменем якого також пов'язано відродження інтересу до геополітики в Європі. Для І. Лакоста геополітика є боротьбою влади за території, що є по суті метою політичного контролю над над простором. У 1983 р. французький журнал "Геродот", засновником і співредактором якого був саме І. Лакост, увів підзаголовок "Журнал географії і геополітики". І. Лакост, що помітно вирізнявся своїми лівими політичними поглядами, намагався адаптувати застарілі положення геополітики до сучасної тоді ситуації. Вчений не розділяв підходів, притаманних континенталістській школі, а також геополітичного утилітаризму ідеологів "sea power". Геополітика для І. Лакоста перетворюється на засіб аналізу конкретної міжнародної ситуації. Виходячи з цього І. Лакост надає новий смисл геополітиці трансформуючи її тим самим на нове континентальне мислення та фактично нову дисципліну. Проте, не зважаючи на те, що активність наукових розвідок на Заході у "геополітичному стилі" на завершальному етапі холодної війни різко відновилася, все ж остання майже не фігурувала серед переліку університетських дисциплін. Термін "геополітика" розумівся більшою мірою як метод вивчення політичного впливу у конкретних географічно визначених місцях. Тим не менш, спектр проблематики політичної науки значно розширився та почав включати питання боротьби з бідністю, подолання низького соціально-економічного розвитку третіми країнами, мілітаризації та збройних конфліктів, деградації навколишнього середовища тощо. Також масштаби світової політики починають переосмислюватися з позиції географічних масштабів глобальної політики. Вважається, що з цього моменту de facto починається друге життя геополітики офіційно визнаної на заході у якості політологічної дисципліни. На відміну від своїх попередників І. Лакост рекомендував уникати надання прямих консультацій національним політичним елітам з питань геополітики, оскільки це, на його думку, могло лише ускладнити й без того вкрай напружену міжнародну ситуацію в умовах згортання політики розрядки та наростання глобальної кризи [8, c. 72].

Ідеї І. Лакоста є продуктом конфронтації з проблемами насильницької деколонізації, що особливо активно проявилися у Франції після війни в Алжирі та В'єтнамі [9]. Вчений у своїх розвідках намагався поєднувати теоретичні основи географії та історії. Саме історія у поєднанні з географією, на його думку, визначають генезис та сутність геополітики. Разом з тим, замість створення геополітичної теорії І. Лакост головно зосередився на розробці методологічного аналізу геополітики. Окремі його наукові розробки відзначалися використанням діатопного та діахронного методів, які використовувалися з допомогою накладання географічних карт різного масштабу задля забезпечення просторового аналізу геополітичних процесів подібно до того як історики використовують діахронічний метод під час порівняльно-історичного аналізу. Таким чином, застосовуючи методику різнорівневого просторового аналізу І. Лакост розробив класифікацію просторових множин, використання яких стало можливим у вивчення геополітичних питань як регіонального так і глобального характеру [10].

На поч. 1990-х рр. політичні географи розробили новий підхід до геополітики, яка б базувалася на дискурсивній практиці еліти при управлінні державою. У постбіполярний період в американських колах політологів та географів термін "геополітика" став роду вираженням занепокоєння щодо відновлення Росією контролю над рядом держав Європи та Азії. Підставою до такого стану стало питання збереження впливу та посилення безпекового контролю РФ у пострадянській зоні "особливої відповідальності", особливо по периметру російських кордонів. Тому, геополітика нині у класичному варіанті радше розуміється як просторова чи просторово-орієнтована зовнішня політика країн із великодержавними амбіціями, яка дає можливість розуміння тенденцій та тонкощів розвитку світової політики. Водночас, значна кількість дослідників визначають геополітику як різновид зовнішньої політики [11, p. 22]. Осмислення геополітики не обмежується безпосередньо колом фахівців-міжнародників. Геополітична аргументація тим самими починається на просторовому рівні і пронизує повсякденну практику міжнародної політики. При цьому зауважимо, що інколи досить складно чітко розрізняти періоди відродження інтересу до геополітики й геополітичної думки, а також його занепаду. Практично все ХХ і поч. ХХІ ст. геополітика час від часу поставала як різновид детермінізованої версії політреалізму. Так, ще понад 40 років тому американський політолог І. Клод стверджував, що термін "геополітика" слугував розмаїттю словникового запасу та виконанню функцій соціалізації експертів із зовнішньої політики. Все це демонструє взаємозв'язок між політичним режимом та експертним аналізом зовнішньої політики/геополітики [12, p. 118].

Смислова ознака геополітичного стану постмодерної світ-системи полягає в тому, що його визначають передовсім великі, меншою мірою середні держави, які відстоюють свої національні інтереси часто за рахунок малих країн, котрим відводиться роль пасивних статистів сучасного світу. Попри те, що у ХХІ ст. інструментом геополітичного впливу все ще залишається військова сила, з набуттям особливої ролі у міжнародних відносинах нових транснаціональних акторів (ТНК, ТНБ), прискоренням глобалізаційних процесів та цивілізаційного розвитку вимагає більш поглибленого зосередження на економіці, й саме тому починаючи з 1990-х рр. геополітика поступово трансформується в геоекономіку. Під час аналізу забезпечення просторового впливу держав, досить об'єктивним видається твердження, що методи ведення сучасної торгівлі та монополізація ТНК дедалі активніше витісняють військові методи проектування просторого впливу, у свою чергу інноваційний розвиток поступово витісняє військово-технічний прогрес, а проникнення на ринок капіталу витісняє проникнення військових гарнізонів і баз. Прогнозується, що геоекономічному суперництві держав, логіка конфлікту буде зводитися до "розумної комерції", що базується на інноваційному поступі. Таким чином, геополітика сучасних акторів тісно пов'язана передусім з їх економічним та науково-технічним потенціалом [13].

Військова дипломатія дедалі нівелюється тим, що розширення сфери геополітичного впливу через встановлення територіального контролю вже більше не є прерогативою великих держав. Механізми забезпечення сучасного впливу держав набагато складніші та пов'язані з доступом та контролем над дефіцитними ресурсами, зокрема засобами геоекономічного впливу, які стають новими компонентами розуміння сучасної поведінки держави та стану міжнародної системи [14].

Таким чином, можемо дійти висновку, що геополітикою, окрім трактування її у якості самостійної наукової галузі, можна вважати діяльність великих держав на міжнародному та географічному просторі. Після нетривалого спаду уваги до геополітики після Другої світової війни громадський та науковий інтерес до неї почав відроджувався по мірі наростання протистояння СРСР та США. Варто звернути увагу на те, що геополітика також є надто привабливою для політично невдоволених суб'єктів міжнародного життя. Нарощування популярності геополітики після завершення холодної війни використовується її епігонами для підтвердження свого статусу в умовах формування нового світового порядку, що часто іменується багатополярним. Так, для Росії відродження геополітики слугує засобом задоволення амбіцій відродження РФ у якості великої глобальної держави. У свою чергу для США геополітика виступає у якості інструменту боротьби за зміцнення авторитету світового лідера, який останнім часом помітно знизився головно через неможливість самотужки впоратися з глобальними викликами та регіональними кризами.

Список літератури

1. Steinmetz G. Geopolitics (for Encyclopedia of globalization, edited by George Ritzer (Routledge, 2012) [Electronic source] - URL: http://www-personal.umich.edu/~geostein/docs/Steinmetz %202012 %20Geopolitics %20for %20Ritzer.pdf.

2. Tesche B. Geopolitics // Historical materialism - 2006. - Vol.14. - №1 - P. 327-335.

3. Соловьев Э.Г. Геополитический анализ международных проблем современности: pro et contra // Полис. - 2001. - №6. - С. 116-130.

4. Agnew J. Global Political geography beyong geopolitics / J. Agnew // International Studies Review. - 2002. - Vol.2. - №1. - Р. 91-99.

5. Савин Л.В. К геополитике. - Сумы: Университ. книга, 2011. - 292 с.

6. Dalby S. Geopolitics [Electronic source] - URL: http://www.eolss.net/sample-chapters/c14/e1-35-01-03.pdf.

7. Изотов В.С. Особенности формирование геополитической стратегии России: автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. полит. Наук: 23.00.04; МГУ. - М., 2009. - 26 с.

8. Нурышев Г.Н. Современная геополитика: актуальные направления и концепции. - СПб.: Изд-во СПбГИЭУ, 2012. - 266 с.

9. Лакост И. Постколониальный вопрос [Электронный ресурс]- URL: http://www.diplomatie.gouv.fr/fr/IMG/pdf/0704-LACOSTE-RU.pdf.

10. Lacoste Y. Ann illustration of geographical Warfare: Bombing the Dikes on the Red River, North Vietnam [Electronic source]- URL: http://www.praxis-epress.org/CGR/32-Lacoste.pdf.

11. Guzzini S. Self-fulfilling geopolitics? // DIIS Working Paper - 2003-22 p.

12. Claude I. Power and international relations. - New York: Random House, 1962. - 320 p.

13. Kazanecki W. Is Geopolitics a good method of explaining world events? case study of french foreign policy in the 21st century [Electronic Source]- URL: http://www.academia.edu/1647657/Is_Geopolitics_a_Good_Method_of_Explaining_World_Events_Case_Study_of_French_Foreign_Policy_in_the_21_st_Century.

14. Gagne J. Geopolitics in a post-cold war context: from geo-strategic to geo-economic considerations? [Electronic source]- URL: https://dandurand.uqam.ca/ uploads/files/publications/etudes_raoul_dandurand/etude_rd_15_jfgagne_intcouv_240807.pdf.

Размещено на Allbest.ru