Посилення тенденцій глобалізації світової економіки стає причиною збільшення обсягів та зростання темпів міграції людських ресурсів. Міграційні потоки у світі нараховують мільйони людей. Зміна постін - дустріального укладу перетворила людський ресурс на визначальний чинник високого конкурентного статусу країн. Міграція висококваліфікованих фахівців і вчених значно впливає на соціально-економічний розвиток країн. А саме позитивно впливає на якість економічного зростання країн імміграції, але одночасно призводить до втрати конкурентних переваг для країн еміграції.

В умовах глобалізації все більшої значущості набуває таке явище, як освітня міграція. Українська міграція, що виникла в період української державності, має ряд особливостей, які відрізняють її від попередніх хвиль міграції. Найголовнішою є зміна змістового наповнення мігранта - це вже не низькокваліфікований робітник, а людина, яка отримала вищу або середню спеціальну освіту, володіє іноземними мовами, вміє працювати із сучасною комп'ютерною технікою, володіє інноваційними методиками.

Також відзначається зростання кількості мігрантів з числа наукових працівників (з метою праці в дослідницьких та технологічних центрах різних країн для набуття, вдосконалення і застосування знань), професорсько-викладацького складу (стажування, підвищення кваліфікації шляхом відвідування лекцій провідних професорів, читання авторських курсів) та студентів (навчання, стажування, післядипломна робота).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Різні аспекти та проблеми освітньої міграції досліджували М. Бачинська, Л. Безтелесна, Л. Жураковська, Д. Кучеренко, Л. Оппельд, М. Пантелєєва, Н. Побережна, Ю. Чекушина, А. Шевчук та інші вчені.

Л. Безтелесна наголошує на тому, що сьогодні країни світу зацікавлені у формуванні освітньо-кваліфікаційного потенціалу міграційним шляхом передусім через залучення іноземних студентів та їх подальше працевлаштування на національних ринках праці [1, с.254].

Досліджуючи тенденції освітньої міграції, Л. Жураковська підкреслює, що освітніх мігрантів, тобто іноземних студентів, можна вважати найбажанішою категорією мігрантів, оскільки вони представлені, як правило, найбільш обдарованими та мотивованими молодими людьми, готовими сприймати нові знання і технології. Для більшості економічно розвинених країн освітня міграція стає одним із засобів формування людського капіталу, необхідного для розвитку національних економік, водночас є потужним гео - політичним ресурсом, що використовується для розповсюдження і просування культури, технологій країн навчання іноземців [2, с.234].

Людина, набуваючи нові навики та знання, стає головним рушієм економічного поступу. З огляду на це кожна країна зацікавлена у збільшенні людського потенціалу. Як наслідок, актуальності набуває освітня міграція в умовах глобалізації, як зазначає Д. Кучеренко [3, с.30].

Крім того, проблеми освітньої міграції є предметом наукових досліджень В. Іонцева, О. Біля - ковської, О. Малиновської.В. Іонцев визначає освітню міграцію як територіальне пересування з одного населеного пункту (держави) в інший з метою навчання (або стажування) в одному з навчальних закладів населеного пункту (держави) в'їзду. Після завершення навчання особа, що виїжджала на навчання в іншу країну, зобов'язана повернутися на батьківщину. Водночас мають місце випадки неповернення, які класифікуються як "витік умів" [4, с.233].

О. Біляковська констатує, що метою освітньої міграції є здобуття освіти, і виділяє характерні риси освітньої міграції: короткостроковість, більш-менш чітко окреслені часові рамки, належність до певної вікової групи, добровільність переміщення [4, с.231]. О. Малиновська виділяє міжнародну навчальну міграцію як переміщення іноземних студентів [5, с.27].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Аналіз публікацій із цієї теми доводить актуальність питання освітньої міграції, і важливими сьогодні залишаються аналіз тенденцій освітньої міграції, пошук механізмів протидії перетворення України на країну походження освітніх мігрантів.

Мета статті полягає у вивченні формування освітньої міграції в умовах глобальної нестабільності, її розвитку та наслідків. Глобальна фінансова та економічна криза поставила ряд нових запитань для науковців, які вивчають освітні міграційні процеси. Щоб правильно визначити заходи протидії загрозам масової освітньої міграції з України, перш за все варто визначити основні причини, які спонукали розвиток такого роду подій.

Виклад основного матеріалу дослідження

Глобалізація в сучасних умовах є домінуючою тенденцією, яка спричиняє значні трансформації в усіх сферах суспільного життя. І важливими є не тільки факти змін, але й ті впливи, які здійснюють глобальні процеси на соціальну систему загалом і систему освіти зокрема. Глобалізація, розвиток інтеграційних процесів сприяли тому, що освітні послуги перетнули національні межі.

Природним закономірним процесом, що дає змогу збалансувати економічну, соціальну, політичну і духовну сфери суспільства, є міграція населення. Міграція населення - переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час [6].

Серед різновидів міграції виділяють освітню міграцію, яка є переважно тимчасовим переселенням з метою отримання освіти та підвищення кваліфікації за межами адміністративно - територіальної одиниці постійного проживання [7, с.113-117].

Ми вважаємо, що освітня міграція - це соціально-економічний та демографічний процес, що є частотою змін перебування, що здійснюється науковцями, професорсько-викладацьким складом, студентами та іншими особами всередині країни та за її межами з метою тимчасової або постійної зміни місця роботи, підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня, проведення наукових досліджень, післядипломної освіти, стажування тощо.

Освітня мобільність як передумова освітній міграції заснована перш за все на прагненні індивіду отримати певну освіту, яка може бути класифікована з точки зору бажаного рівня кваліфікації, професійного напряму, шляхів отримання освіти та бажаного результату.

Розглянемо історичні передумови виникнення освітньої міграції в Україні. В Європі перший університет був заснований у Болоньї (Італія) у 1119 році. Згідно зі статутом університету професорів та студентів до університету могли набирати з представників будь - якої держави, з будь-якої нації. Середньовічні університети були інтернаціональним явищем. Більше того, згідно зі статутами деяких закладів вихідці з інших країн мали право на керівні посади, аж до посади ректора. Зокрема, українець Юрій Дрогобич у 1481 році був обраний ректором Болонського університету.

І хоча більшість університетів намагалась копіювати структуру першого Болонського університету, були і такі, які пропонували зовсім інші підходи до свого закладу, наприклад, в Англії (Оксфордський, Кембріджський університети), де навчались переважно представники аристократії, заможних родин. З України в них прибували діти пануючих верств, знатних родин та козацької верхівки.

Коли частині української молоді відкрилась можливість удосконалювати свою освіту, громадськість до цього поставилась по-різному. Відразу з'явились прихильники і противники виїздів за кордон. Так, молодь охоче прагнула навчатись в університетах, тому що люди, які закінчували тодішні університети, набували загальнолюдських прав (звільнялись від податків, могли звернутись до найвищого суду, мали за тих умов гарантований заробіток за фахом). Основну ж опозицію становила церква, боячись, щоб з освітою не принесли додому майбутні бакалаври і магістри єресі і богохульства, а то й католицизму. Дехто питання закордонної освіти намагався трактувати компромісно, однак користь від науки визнавалась безперечною.

В XIV-ХУІІІ століттях вихідці з України були присутні на навчанні майже в усіх університетах Європи. Багато з них закінчували навіть по два, а то й по три заклади, при цьому виявляли постійне невдоволення тим, що знають.

Намагання діячів культури та освіти зміцнити вітчизняну школу й науку не були марними. Київська колегія (потім вона стала Києво - Могилянською академією), у якій діяльно співпрацювали багато вихованців європейських університетів, стає вищою школою. Після заснування у 1724 році в Петербурзі Російської Академії наук, а згодом при ній Академічного університету та Московського університету (1755 рік) значна частина української молоді пішла навчатися до цих вітчизняних закладів.

Після завершення навчання в закордонних вищих школах майже всі молоді вчені повертались на батьківщину, але були і такі, що залишались там, де здобули освіту, професорами, деканами, вченими-дослідниками і брали участь у загальноєвропейському процесі розвитку науки, мистецтва і культури.

Отже, історична ретроспектива свідчить про те, що і раніше освітня міграція значною мірою була викликана регіональною незбалан - сованістю трудових ресурсів, територіальними різницями в рівні життя, нерівномірним розміщенням робочих місць і навчальних закладів.

Специфічною особливістю освітньої міграції, на думку дослідників, є її найменш шкідливий характер, на відміну від інших видів міграції. Бажаність освітньої міграції обумовлена доходами не тільки для освітньої галузі (або окремого ВНЗ), але й для економіки країни (регіону), що надає освітні послуги, загалом. Крім того, споживачі освітніх послуг є потенційною робочою силою відповідної кваліфікації [8, с.219].

В структурі загальних міграційних потоків освітня міграція обумовлена задоволенням соціальної потреби в отримані освіти та підвищенні рівня кваліфікації. Водночас освітня міграція може певною мірою відповідати закономірностям і соціального, і економічного типів міграції.

Для виділення характерних ознак освітньої міграції необхідно ідентифікувати індивідуальні особливості таких переміщень (табл.1).

Таблиця 1 Класифікація освітньої міграції

Джерело: складено на основі [9; 10]

Ми вважаємо, що для збереження і розширення відтворення інтелектуального потенціалу необхідні дієві заходи освітньої та міграційної політики держави, які б швидко адаптувались до змін глобального економічного середовища. Необхідно задіяти такі механізми, які б сформулювали системний рух інтелекту, капіталів, інформації у двох взаємносиметричних напрямах (в Україну і з України). Варто нарощувати конкурентні переваги країни в науці, освіті та високих технологіях.

За таких умов розширення експорту освітніх послуг стає прибутковим видом економічної діяльності, показником підвищення рівня та якості освіти. Для ефективного використання наукового та освітнього потенціалу країни, урегулювання освітньої міграції в регіонах та країні загалом дієвими заходами є підвищення рівня фінансування освіти та науки; формування стійких взаємозв'язків між освітньою та науковою діяльністю на основі проектів, які об'єднують учених та викладачів із визначеною часткою державного та регіонального фінансування; створення умов для залучення талановитої молоді до наукової діяльності; посилення відповідальності за забезпечення соціально - побутових умов для молодих фахівців.

Але в процесі вироблення освітніх стратегій і впровадження освітньої політики варто враховувати дуалізм процесу глобалізації. З одного боку, глобальні процеси розширюють можливості окремих країн щодо використання інтелектуальних ресурсів, а з іншого - глобалізація загострює конкурентну боротьбу за освітній продукт, передбачає суперництво і керується комерційним і конкурентним підходами. А це несе загрозу для країн із низькими і середніми доходами.

Регулювання освітньої міграції здійснюється з двох боків: регулювання міграції та регулювання освіти. Регулювання міграції відбувається в рамках міграційної політики, яка визначається як "система правових, фінансових, адміністративних і організаційних заходів держави та недержавних установ щодо регулювання міграційних процесів з позицій міграційних пріоритетів, кількісного та якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури" [11, с.23]. Регулювання освіти відбувається в рамках освітньої політики, яку визначають як "сукупність цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного і впроваджувального супроводу стратегії розвитку освіти" [12, с.22].

Висновки