Комплексний підхід до вивчення міжнародних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Комплексний підхід до вивчення МВ

2. Класифікації методів дослідження

3. Принципи структурування методів

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Міжнародні відносини є одним із найскладніших об'єктів наукового пізнання. Із давніх-давен вони займали важливе місце в житті будь-якої держави, суспільства. Їх значення особливо зростає нині, коли усі держави вплетені в розгалужену мережу різноманітних взаємодій, що впливають на долю усього людства. Дослідження міжнародних відносин та їх історія набуває особливої ваги в умовах становлення незалежної України як самостійного суб'єкта міжнародної взаємодії. З найдавніших часів існування людства наука намагалася логічно тлумачити міжнародні відносини. Дослідники виходили з реальної потреби зрозуміти причини війни та миру, пояснити стан взаємовідносин між державами і народами. Вивчення міжнародних відносин потребує нових методологічних підходів, засобів, методів.

На дослідження цих відносин сучасною історичною наукою суттєво вплинуло те, що протягом тривалого часу суспільствознавчі науки перебували під жорстким контролем тоталітарних режимів. Наукові праці повинні були відповідати обов'язковим на той час ідейно-політичним стандартам і бути узгодженими із цілями тогочасної пропаганди. Протягом радянського періоду вітчизняна історична наука фактично не розвивалася в умовах однієї політичної парадигми. Це, поза всяким сумнівом негативно позначилося на її розвитку і вплинуло на дослідження міжнародних відносин українськими вченими.

Геополітичні зміни у світі та на європейському континенті на рубежі 1989-1990х рр.. вимагають нового теоретичного осмислення, відмови від усталених стереотипів і догм, пошуку нових методів дослідження історії міжнародних відносин. У 1990-х роках вивчення цих стосунків набуває актуальності у сучасній науці й перебуває в процесі теоретичної та концептуальної дискусії між істориками, політологами, соціологами та міжнародниками. Сьогодні ми переживаємо момент, коли усі старі уявлення повинні піддатися перегляду, особливо це стосується нашої держави.

Справжній прорив у методології міжнародних відносин зробила сучасна західна міжнародно-політична наука. Центром у дослідженні проблем світової політики і МВ стали Сполучені Штати Америки. Міцні традиції мають також західноєвропейські держави, насамперед Франція, Німеччина, Велика Британія. Завдяки працям Г.Моргентау, ДЖ.Розенау, Р.Арона, А. Каменського, К.Дойча, Д.Зінгера, М.Каплана, С.Хоффмана та інших учених у суспільних науках міцно утвердився відносно самостійний напрям, який вивчає реалії міжнародного життя. Заслуговують на увагу і польські учені зокрема Й.Кукулка, Ч.Мойсєїч, В.Малєндовські, які приділяють значну увагу і методологічним дослідженням. А також російські та українські вчені, серед яких С.Віднянський, Л.Зашкільняк, О.Майборода, С.Троян та ін.

У контексті даної проблеми важливе значення мають принципові зміни в методології української історичної думки. У переважній більшості сучасні дослідники, відмовившись від аксіом ортодоксального марксизму й одномірного класового підходу до вивчення історії, перейшли до позицій історичного плюралізму й аналізу минулого та сучасності на базі системного підходу. На сучасному етапі переважає тенденція до комплексного, всебічного вивчення історичних явищ і процесів, до спільного дослідження їх кількома науками, до комбінування їх пізнавальних можливостей. Тільки загальна методологія у поєднанні з міждисциплінарним підходом, який уможливлює всебічне висвітлення проблеми й орієнтує дослідників на пошук істини шляхом моделювання в рамках міждисциплінарних досліджень, можуть надати науковій праці характеру завершеного комплексного дослідження.

Окрім того, в умовах трансформації суспільства перед ученими постало важливе завдання: змінити методологію історичної думки і зробити це так, щоб зацікавити населення його власною історією та підготувати до нових реалій суспільного життя. Ця проблема є актуальною на усьому постсоціалістичному просторі. Американський історик П. Вандич з цього приводу висловив стурбованість щодо «мінімальної зацікавленості населення проблемами своєї історії». Саме це надзвичайно актуально для наукової еліти України, яка, попри усі труднощі та проблеми, повинна поламати старі стереотипи і сформувати політичну свідомість і культуру українського громадянина.

1. 

1. КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ МВ

Надзвичайно високий динамізм розвитку та реструктуризація усієї системи міжнародних відносин зумовили необхідність переосмислення традиційних та розробки нових підходів до вивчення МВ. Виникла необхідність переосмислення основних категорій науки. Це стосується насамперед такого базового поняття, як «міжнародні відносини». Адже від змісту який у нього вкладається залежать не тільки науки, що вивчають ці відносини, але й міжнародна діяльність політиків. З іншого боку, таке переосмислення вимагає визнання зміни ролі держав у сучасному світі та впливу на ці відносини інших нейтральних акторів (держав, народів, суспільних і громадських організацій тощо).

Історична наука комплексно підходить до вивчення МВ із позиції їх практичної організації, якомога оптимальнішого використання існуючих можливостей і наявних засобів. Методологічну базу сучасної історичної науки становлять як загальнонаукові підходи, принципи та положення науки методології, так і широкий спектр методів, які перейшли з інших наук, у тому числі і з філософії, теорії міжнародних відносин, політології та соціології.

У сучасному науковому розумінні методологія - це сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються у процесі наукового пізнання, це галузь теоретичних знань та уявлень про сутність і форми, закони, порядок та умови їх застосування. Вона формується як на основі загальних принципів пізнання, так і під впливом особливостей предмета дослідження конкретної науки.

Проблема методу у науці зводиться до вивчення способів та прийомів наукового пізнання реальності та специфіки їх практичного застосування. Метод (від грецького methodos - спосіб дослідження) є одним «із найважливіших питань будь-якої науки, оскільки в підсумку йдеться про те, як отримати нове знання, як застосувати його у практичній діяльності». Разом із тим це одна з найскладніших проблем, яка випереджає вивчення наукою свого об'єкта і є результатом такого вивчення. За допомогою методів нагромаджується і систематизується емпіричний матеріал, тобто дані конкретних історичних, соціологічних, економічних та інших досліджень. Сюди входять і аналіз статистичних даних, соціологічних опитувань населення, прямих спостережень, вивчення різноманітних документів тощо. В цілому методи дослідження пов'язані з метою, об'єктом і науковими завданнями, що постають перед дослідником. Саме специфічні риси об'єкта дослідження визначають як сукупність методів, так і конкретну техніку їх застосування. Більше того, «дослідник зіштовхується з проблемою методу вже при аналізі літератури й необхідності її класифікації та оцінки».

Історія загалом та історія міжнародних відносин, зокрема, почала досліджуватися за допомогою загальноприйнятих у світовій науці методів дослідження глобальної системи взаємовідносин, як цілісної системи, що динамічно розвивається. Процес дослідження МВ відповідає загальній логіці наукового пізнання, хоч їхня специфіка зумовлює певні особливості у застосуванні підходів та окремих методів. Передусім це пов'язано з особливостями міжнародних відносин як специфічного суспільного явища, а також із неоднозначністю тлумачення явищ та процесів, що їх стосуються. Застосування синтезу історичних і логічних методів забезпечує конкретно-історичний характер дослідження в реальних часових та просторових межах.

Дослідження МВ відбувається як на концептуальному так і на емпіричному рівнях. Звідси - одні методи застосовуються на теоретичному, а інші - на емпіричному рівнях. Методи, що застосовуються на теоретичному рівні мають більше узагальнено-логічний характер. Серед них особливого значення надають методам аналізу, синтезу та абстрагування. Водночас варто зазначити, що методи аналізу та синтезу виступають базовими для системного підходу.

Емпіричний рівень визначає насамперед параметри та дає загальну характеристику реальних міжнародних відносин, що є основою для виведення їх найважливіших закономірностей. Цей рівень дослідження ґрунтується на описі та спостереженні, і спрямоване на встановлення максимально об'єктивного знання про параметри досліджуваної реальності. Наголошуючи на значенні таких досліджень, Г.Моргентау писав, що теорія передусім «має базуватися не на апріорних та абстрактних твердженнях, а на емпіричних та прагматичних».

Виділяють три групи методів наукового пізнання на емпіричному рівні. Перша група: загальні методи дослідження, або «методи аналізу ситуації, як їх називає російський учений П.Циганков, об'єднують найпростіші прийоми та способи пізнання міжнародних відносин, що застосовуються багатьма науковими дисциплінами. Немаловажно, що саме вивчення документів дає змогу побачити важливі сторони динаміки МВ, допомагає виявити основні положення, норми й завдання, що стоять перед дослідниками і міжнародними акторами. На сучасному етапі пізнання альтернативними є електронні джерела інформації та геоінформаційні системи.

Друга група: експлікативні методи - група прийомів і способів дослідження, що мають аналітичний характер і відзначаються точністю й конкретністю. Сюди ми можемо включити конвент-аналіз, статистичний метод та інші.

Третя група: конструктивні методи - пов'язані з ідеалізованим відтворенням реальності, до яких відносяться: експеримент, моделювання, прогнозування, системний метод тощо. Доречно зазначити, що системний метод не слід плутати з системним підходом, оскільки підхід є операційним твердженням про характер та зміст МВ, с метод - його практичним застосуванням у реальному дослідженні. Широке використання системного методу пов'язане з можливістю розглядати об'єкт дослідження в єдності та цілісності. Системна теорія, що ґрунтується на застосуванні цього методу, використовує його як своєрідну програму досліджень МВ. У межах системного підходу Д.Зінгер запропонував схему дослідження, яка включає аналіз поведінки держав у міжнародному середовищі та вивчення міжнародної системи загалом. Відомий американський учений Дж.Розенау розробив дещо докладнішу схему, що поєднує шість рівнів аналізу міжнародної системи та політики: індивіди - «творці» політики та їхні характеристики; посади, які вони обіймають, та ролі, що вони виконують; структури уряду, в якому вони діють; суспільство, в якому вони живуть і яким управляють; системи відносин між національними урядами та іншими учасниками міжнародних відносин; світова система (тобто глобальна міжнародна система).

2. КЛАСИФІКАЦІЇ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Як бачимо, наука про міжнародні відносини, як і кожна наука використовує низку пізнавально-дослідницьких методів. Говорячи про ТМВ доцільно говорити про завершення формування коплексу методологічних прийомів і засобів цієї науки та про перші ознаки якісної трансформації даного комплексу у систему. Методологічну основу сучасної науки про міжнародні відносини становлять загальнонаукові принципи та положення науки методології, а також широкий спектр методів, які перейшли в ТМВ як з інших наук, так і з практики.

Згідно класифікації методів дослідження розрізняють формальні й неформальні методи, хоча їх почали виділяти як клас лише з кінця 60-х років. У вузькому розумінні під формальними методами мають на увазі застосування формальної логіки й математичного аналізу до вивчення чи пояснення МВ у цілому або їх окремих явищ і процесів. У широкому розумінні - взагалі дисципліноване і жорстке використання в методиці дослідження чітко визначених понять і категорій, понятійних рядів, рівнів опису, порівняння тощо.

Неформальні методи - це ті, що обходяться без особливо жорстких самообмежень, хоча й дотримуються кожен своїх вправил і принципів. Саме вони покладені в основу сучасної ТМВ.

Сюди ми відносимо історико-описовий метод, який є основою історії дипломатії, міжнародних відносин і зовнішньої політики окремих держав. Його різновидом виступає політико-описовий метод, який по суті часто зводиться до реферування документальних джерел. Сюди ми відносимо і порівняльно-історичний метод - спосіь дослідження МВ на різних етапах історичного розвитку. Суттєве місце в ТМВ належить нормативно-ідеологічному і нормативно-гіпотезотворчому. Перший виводить положення з певної ідеології або не усвідомлючи цього, або усвідомлююючи, але маючи непохитну впевненість у правоті. Другий дотримується логіки розуму, а не віри.

Інтуїтивно-логічний і формально-логічний методи єдині в прагненні керуватися логікою, але надають перевагу різним її видам. Перший спирається на”здоровий глузд” у науці, що на апрактиці досить важко відрізнити від нормативно-гіпотезотворчого. А другий сирається на формальну логіку.

Існують також операційно-прикладний та аналітико-прогностичний методи. При багатьох відмінностях їх поєднує націленість на вирішення прикладних завдань і отримання результатів, які могли б знайти насамперед пряме політичне - як теоретичне, так і практичне - застосування. До перших відносимо різні методи аналізу ситуації (просте та включне спостереження тощо), методи аналізу змісту (контент-аналіз, аналіз подійних даних) т.д.

Другий метод націлений на прогноз більш складних, ніж окремі ситуації та варіанти поведінки, процесів та явищ; динаміки міжнародної системи уцілому.

Можна виділити чисто кількісні (статистичні) методи. Однак вони не дали вагомих результатів, що пояснюється відсутністю загальної теорії досліджуваних явищ і процесів, принциповою неможливістю порівняти багато їхніх важливих характеристик, складністю взаємозвязків між зовнішніми проявами явищ і процесів міжнародного життя.

Наслідком наукового осмислення методе та явища, а також сукупності конкретних методів і досвіду їх виористання виступає методика. Це штучно створений на базі загальної методології й теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, призначених для вирішення певного класу задач, щоб забезпечити високу ступінь стандартизації множини конкретних досліджень і отриманих на їх основі результатів з наступним використанням таких результатів у фундаментальній і прикладній ауці та практиці.

3. ПРИНЦИПИ СТРУКТУРУВАННЯ

Розмаїтість МВ в умовах геополітичних змін у світі на рубежі ХХ-ХХІ ст., надзвичайно насичену подіями, неможливо висвітлити, не використовуючи принцип структурування. Вивчення історичної реальності з погляду її виникнення, етапів та механізмів розвитку, становлення та формування сучасного та майбутнього станів забезпечує принцип історизму. Він дає можливість розглядати процеси дійсності у їх закономірному історичному розвитку, в тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами їхнього існування. Принцип об'єктивізму виражає необхідність неупередженого, об'єктивного, наукового підходу до дійсності, її пізнання та практичного перетворення. Водночас принцип суб'єктивізму є сприйняттям міжнародних відносин як процесу та результату людської діяльності у міжнародному середовищі, що зводить дослідження до особливостей та закономірностей людської натури, яка є у них визначальною. Із суб'єктивізму логічно випливає антропоморфізм, який полягає у перенесенні на міжнародні відносини особливостей характеру людини та їх дослідження як макроявища узагалі. Нормативізм полягає у твердженні про закономірну еталонну поведінку суб'єктів, зокрема, що стосується мотивів, цілей та інтересів, яка дає змогу розглядати їх крізь її призму.

З науковими теоріями, методами та принципами тісно пов'язані конкретні підходи, що є не менш важливим у науковому пізнанні та концептуальному розумінні МВ.

Найпоширенішим у сучасних науках, особливо суспільних, є системний підхід. Він є усталеним напрямом методології наукового пізнання, безпосередньо сприяє адекватній постановці проблем та логічно-послідовній стратегії їх розв'язання. Польський учений-міжнародник Й.Кукулка доводить, що системний підхід є необхідним «…з огляду на взаємозалежність всіх суб'єктів міжнародних відносин і функціонування міжнародних систем». міжнародний вивчення наука структурування

Вихідним для системного підходу за Л. фон Берталанфі, є поняття «система», що являє собою «сукупність елементів, які перебувають у взаємодії один з одним». Більш широке визначення дав американець Т. Парсонс: «Система -поняття, яку розкриває взаємозалежність між складовими частинами, елементами та процесами таким способом, що може бути встановлена правильність у відносинах. І водночас воно вказує на взаємозалежність між таким комплексом та його оточенням». При цьому кожен елемент є найпростішою складовою частиною системи й одночасно може виступати як «підсистема» зі своєю сукупністю елементів. Приблизно такої думки дотримують американські учені, як реаліст М.Каплан, неореаліст К.Уолц та ін. Каплан питанні розвитку, функціонування та руйнації систем виділяє 5 груп змінних, які властиві кожній системі: основні правила системи; правила трансформації; правила класифікації акторів; їх можливості та інформація. Головними є 3 перші групи. «Основні правила» описують відносини між акторами, а їх поведінка певною мірою залежить від характеру системи, компонентом якої вони є. «Правила трансформації» показують закони зміни системи, при цьому кожна система має правила адаптації та трансформації. До «правил класифікації акторів» відносяться їх структурні характеристики, зокрема, існуюча між ними ієрархія, що має вплив на поведінку кожного актора. Такі події, як світова війна, або посилення тоталітарного блоку можуть призвести до трансформації системи. Така трансформація розпочалася на рубежі 1980-1990-х років з розпадом біполярної системи МВ і переходом сучасного світу у якісно нову фазу розвитку.

Отже, як бачимо, системний підхід полягає у сприйнятті МВ як цілісної системи та у розумінні взаємозвязаності й взаємообумовленості її структурних елементів. Системний підхід передбачає виокремлення певної системної властивості, яка об'єднує елементи системи у ціле, систему зв'язків, структуру, враховуючи при цьому зв'язки і відносини із середовищем. Системний підхід є найпоширенішим у використанні суспільними науками, особливо у поєднанні з іншими методами. Наприклад, діалектичного методу, який охоплює загальні особливості розвитку будь-яких явищ і сприяє об'єктивному вивченню рушійних сил міжнародних процесів. Діалектичний підхід полягає у сприйнятті МВ як «динамічної системи, що перебуває в стані руху та розвитку, зумовленому її внутрішніми суперечностями, у постійній зміні форм і типів».

Ці підходи вважаються найважливішими у сучасній науці, оскільки системний призводить до вивчення елементарної структури явища та його взаємозв'язків, а діалектичний дає змогу розглядати його еволюцію.

Дослідити міжнародні відносини як систему допоможуть дедуктивний та індуктивний підходи. Дедуктивний - це спосіб дослідження, що полягає у припущенні про характер конкретних елементів міжнародної системи, відштовхуючись від знань про її загальні особливості; сходження у пізнанні від загального до одиничного (конкретизація). Індуктивний метод - це спосіб судження про загальні особливості явища, виходячи зі знання про його окремі елементи. Ці два підходи доповнюють один одного.

Разом з тим, вичерпну відповідь на низку питань, що стоять перед дослідником, можуть дати вироблені історичною наукою проблемно-хронологічний і конкретно-історичний підходи.

Зважаючи на вищенаведене, можна додати, що прагнення зрозуміти реальність МВ і логічно її пояснити завжди було рушійною силою наукових досліджень та ґрунтувалося на природній допитливості учених. Головним практичним результатом досліджень у теорії міжнародних відносин є тлумачення явищ і процесів та прогностичні гіпотези, що випливають із них.

У сучасній історичній науці та теорії міжнародних відносин склалися два напрями у дослідженнях й тлумаченні сутності МВ. Американський учений Хідлі Булл вирізняє класичний і науковий напрями у дослідженні міжнародних відносин. Класичний базується на філософії, історії, а також на праві. Його прихильники виводять свої загальні тези на основі недосконалих процесів перцепції чи інтуїції. Науковий напрям ґрунтується на логічних, математичних й емпіричних методах пізнання.

Згідно класичної теорії, сутністю МВ є взаємодія держав, а головний засіб її здійснення - дипломатія. Для багатьох представників традиціоналістського напрямку (Г.Моргентау, К.Томпсон, У.Фокс, С.Хоффман та інші) царина міжнародних відносин є ареною вічного, немуночого суперництва їх учасників, яке зумовлено природною схильністю останніх до насильства та жагою влади. Тому найперше, на що звертають увагу дослідники є конфлікти, причини їх виникнення та шляхи розв'язання, проблеми війни та миру, розвиток співробітництва між країнами та народами. Схожі позиції тією чи іншою мірою для всіх попередників чи представників «класичної парадигми» від Фукідіда до Н.Макіавеллі, Т.Гоббса, від Н.Спайкмена до Г.Моргентау.

Суспільні зміни сприяли тому, що у другій половині ХХ ст.., поряд з класичним підходом формується науковий (за Х.Буллом) або модерністський, «науковий» стиль сприйняття міжнародних відносин та політики. Його представники виходять із того, що МВ є не лише цариною міждержавних стосунків, а коло суб'єктів розширюється за рахунок різноманітних приватних ініціатив, неурядових громадських організацій тощо. Прихильники (М.Каплан, Р.Снайдер, Х.Брук та ін.) намагалися сформулювати більш широкі та різнобічні уявлення про сутність МВ. Модерністи прагнули надати більшої науковості науці про міжнародні відносини, застосовуючи у аналізі МВ і політики новітні методи та технології. До таких належать експлікативні методи, новітні математичні методи та методики.

Отже, після Другої світової війни були сформовані два напрями розуміння змісту та дослідження МВ. Традиціоналістський (втілений у праці Ганса Морген тау «Політика націй») та модерністський, прихильники якого намагалися сформулювати більш широкі уявлення МВ, але на практиці часто ігнорували загальні соціальні закономірності й обмежувалися самим дослідженнями МВ.

Непередбачуваність геополітичних змін та їх характеру наприкінці ХХ ст.. привела до двох важливих висновків. Перший вказує на те, що неможливо створити єдину універсальну теорію міжнародних відносин, правильність положень якої могла б підтверджуватись, або ж, навпаки, заперечуватися самими і подіями і фактами міжнародного життя. Другий пов'язаний з різноманітністю теорій, і полягає в взаємній критиці різних теоретичних традицій, парадигм, концепцій та традицій, що не призводить до їх руйнування. Навпаки, вона змушує вчених переглядати накопичений багаж знань, сприяє взаємному збагаченню їх поглядів і, таким чином, розвитку науки в пізнання свого об'єкта, його природи та закономірностей.

ВИСНОВОК

У цілому можна зробити висновок, що методологія МВ полягає в обранні дослідником тиз чи інших концептуальних напрямків дослідження, принципів ті підходів, що відповідають його уявленням про об'єкт дослідження. Залежно від визначеної методики, дослідник добирає також і конкретні методи.

Важливою закономірністю міжнародних відносин, на що слід зважати як дослідникам, так і політикам - є їх постійна еволюція та динаміка. А тому дослідження складної системи МВ ґрунтується на використанні накопичених у цій галузі теоретичних знань, і зрозуміло, їх розвитку, що можливий через взаємозв'язок методології МВ з підходами і методами історичної, політичної та інших суспільних наук. Адже сама історія разом з іншими науками стала фундаментом науки про міжнародні відносини. А теорія МВ розробила теоретико-концептуальні основи й методи дослідження, що досить успішно можуть бути використані історією, яка на сучасному етапі з описової науки трансформується в аналітичну.

У 1990-х роках модерністські методологічні настанови «прориваються» і на терени вітчизняної історичної та політичної науки і практики. Це цілком зрозуміло, адже демократичне суспільство потребує інших підходів: мислити, висловлювати й діяти людина має вільно, спираючись на власний розум, досвід попередніх генерацій і почуття, що продиктовані їй власною совістю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Цыганков П.А. Теория международных отношений: Учебное пособие. - М., 2002

2. Моргентау Г. Международные отношения и мировая политика. - http://shmyak.nightmail.ru/hans_morgentau.doc

3. Косолапов Н. Международные отношения. - 1998.

4. Мортон Каплан: вклад системное исследование международных отношений \\ Теория международных отношений: Хрестоматия. - М., 2002

5. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. - К., 2003

6. Троян С.С. Вступ до теорії міжнародних відносин. - К., 2000

7. Герасимчук Т.Ф. Теоретико-концептуальні основи та методи дослідження міжнародних відносин.

Размещено на Allbest.ru