Співробітництво України з МВФ визначається перш за все тим, що саме ця організація є головним наднаціональним органом регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, потужним інституціональним інвестором та кредитором, координатором міждержавних кредитних потоків і гарантом платоспроможності України як країни-боржника. Що для нас важливо, він є ключовою ланкою системи регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик [1].

Варто акцентувати увагу перш за все на тих наднаціональних елементах її регуляторної діяльності, які закріплені в її статуті та реалізуються через відповідні функції, зокрема, здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют, надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва і надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування). На наш погляд, окреслена спрямованість функцій має скоріше рекомендаційний характер та не може розглядатись з позицій загроз суверенності.

Разом з тим по цілій низці інших функцій можна спостерігати ознаки прямого контролю за діяльністю суверенних урядів країн-членів. Так, ст. VIII Статуту Фонду [2] містить зобов'язання держав-членів не запроваджувати без згоди організації обмежень відносно платежів та переказів з поточних рахунків міжнародних організацій, не використовувати дискримінаційних валютних механізмів та множинності валютних курсів. Фонд здійснює суворий нагляд за валютною політикою держав-членів на багатосторонньому та односторонньому рівнях. Держави не вправі маніпулювати валютними курсами на шкоду міжнародній валютній системі, використовувати зміни валютного курсу в цілях невиправданого збагачення, вводити без згоди Фонди обмеження у поточних міжнародних операціях (ct. VIII Статуту МВФ). Держави зобов'язані надавати Фонду статистичні дані про стан економіки, надавати можливість представникам Фонду для вивчення економічного стану розвитку держави на місці (ст. ХІІ) [3].

Окремо варто сфокусувати увагу також на важелях МВФ, у тому числі стосовно України, які мають значний вплив на фіскальну та монетарну політику держави, оскільки мають змогу впливати на грошову масу та відсоткові ставки, які водночас значною мірою визначають споживчий та інвестиційний попит держав. Традиційним інструментом впливу МВФ на монетарну та фіскальну політику урядів держав є видача кредитів, які допомагають країнам формувати міжнародні резерви, стабілізувати свої валюти, продовжувати оплачувати свій імпорт, відновлювати умови для міцного економічного зростання. Фонд також надає експертну оцінку економіці країн-членів та регіональної і світової економіки, яку публікує двічі на рік. Фонд безкоштовно надає технічну допомогу країнам-членам у формі консультацій щодо фіскальної, монетарної та курсової політики.

МВФ пропонує різні кредитні інструменти, які були адаптовані для подолання конкретних ситуацій різних держав-членів, до найбільш поширених варто зарахувати резервні кредити "стенд-бай", лінії превентивної підтримки і ліквідності, розширене кредитування, компенсаційне фінансування, фінансування структурних перебудов, гнучка кредитна лінія, інструмент для прискореного фінансування, фінансування буферних запасів тощо.

Наразі у співпраці із Україною МВФ використовує такий інструмент як Механізм розширеного фінансування (EFF) та Меморандум про економічну та фінансову політику, укладений між МВФ та Урядом України [4]. Аналіз змісту зазначеного Меморандуму дозволяє зазначити, що суверенний уряд України підтверджує висновок щодо невідповідності політики та слабкості системи державного управління, які призвели до стагнації економіки України та надмірної розбалансованості фіскального і зовнішньоекономічного сектору. Суттєві обсяги виплат у рахунок погашення внутрішнього та зовнішнього боргу, разом із значними сумами в рахунок оплати імпорту газу та інші навантаження слугують великим обтяженням для економіки та державних фінансів.

При цьому Уряд України чітко ідентифікував необхідність здійснення комплексної програми реформ для того, щоб забезпечити відновлення макроекономічної стабільності, зміцнити управління та прозорість економіки, а також закласти підвалини потужного та збалансованого економічного зростання [5]. Мова йде про досягнення збалансованості зовнішньоекономічного сектору, зміцнення фінансового сектору, відновлення здорового стану державних фінансів, раціоналізації енергетичного сектору та поліпшення бізнес-клімату.

Разом з тим, чи не вперше за всі роки незалежності держави Україна прийняла на себе безпрецедентні зобов'язання перед зовнішнім міжнародним регулятором. Окрім фінансових зобов'язань згідно з кредитною угодою тривалістю 24 місяці на суму 10976 млн СПЗ (800 відсотків квоти) задля розв'язання проблеми дефіциту рахунку поточних операцій і навантаження на рахунок капіталу, поповнення резервів, Україна погодилася на активну участь міжнародної фінансової інституції у розробленні та контролі за реалізацією заходів економічної політики, що викладені у Меморандумі про економічну та фінансову політику (МЕФП). Фінансова та інституціональна компонента відносин торкається нової програми взаємодії в межах Механізму розширеного фінансування (EFF). За умовами програми обсяг фінансування становить 17,5 млрд дол. США терміном на 4 роки. У вересні 2016 року після більш ніж річної перерви. За цією програмою наша країна отримала три кредитних транші загальним обсягом 7,62 млрд дол. і розраховувала отримати четвертий транш у розмірі 1 млрд дол. до кінця 2016 року [6].

Україна виконала ключові умови для отримання четвертого траншу, включаючи прийняття збалансованого держбюджету на 2017 рік і націоналізацію найбільшого в країні банку "ПриватБанк", проте засідання Ради директорів з українського питання весь час відкладалося. На початку березня Україна і МВФ погодили оновлений Меморандум про співпрацю.

Безумовно, високий рівень моніторингу з боку МВФ щодо структурних реформ в сучасній Україні обмежує автономність рішень уряду, а відтак посилює ризики так званої м'якої десуверенізації, під якою ми розуміємо обмежену спроможність уряду в здійсненні самостійної макроекономічної політики, ослабленні контролю національної громади/держави за володінням (використанням) стратегічних активів та ресурсів при збереженні територіальної цілісності як необхідної, але недостатньої умови забезпечення економічного суверенітету держави з економікою відкритого типу.

На наш погляд, більш високий рівень загроз наразі знаходиться у площині загострення проблеми суверенної заборгованості, тому співпраця із МВФ як передумова її вирішення є більш значимою, ніж питання перерозподілу регуляторних повноважень між національними чи міжнародними інститутами в особі МВФ. Позики МВФ уможливлюють скористання найпільговимішими умовами кредитування і пролонгацією та реструктуризацією зобов'язань. Проте наявні і певні проблеми у сфері співробітництва України та МВФ, які пов'язані з питанням неефективного використання коштів, залучених від МВФ. Фінансова допомога від МВФ спрямовувалась на покриття численних зовнішніх боргів України, замість того, щоб використати ці кошти як ресурс для втілення в життя певної економічно вигідної довгострокової програми. Перешкоджало ефективному співробітництву України та МВФ невиконання вимог МВФ у сфері економічних та соціальних реформ. Нині визначальним аспектом впливу на відносини стає дотримання демократичних принципів, що активно декларуються світовою спільнотою.

Економіка України побудована нераціонально: за наявності ресурсів недостатньо відповідного обладнання, технологій і раціональних програм їх використання. Отже, основним вектором співпраці між Україною і МВФ повинно стати, по-перше, розроблення програми фінансування, технічної допомоги і консультацій. Кредити справляють стабілізуючий вплив на платіжний баланс країни, проте існує і негативний - скорочуються доходи населення.

Співпраця з МВФ повинна стати гарантією проведення структурних реформ в українській економіці, які знизять інфляцію, зменшать ризики у банківському секторі, стабілізують валютний курс, підтримають національну валюту на певному стабільному рівні, покриють дефіцит бюджету. Проте не можна нехтувати ризиками й іншого виміру, соціального, коли кошти від МВФ можуть бути витрачені непродуктивно [7].

Той факт, що новітній розвиток потребує збалансованого поєднання національних та міжнародних фінансових ресурсів підтверджує тезу, що і фінансова самостійність у сучасну добу не може бути абсолютною, оскільки самі фінанси є глобальними як за джерелами формування, так і за сферою діяльності. Формування ефективної фінансово-кредитної політики передбачає необхідність врахування не лише внутрішньонаціональних проблем і реалізації національних інтересів, а й повинно брати до уваги поведінку глобальних учасників світогосподарського розвитку.

Враховуючи визначальну роль МВФ як інституту глобальної координації боротьби з макроекономічною дестабілізацією та одного із ключових кредиторів України [8], вважаємо за потрібне сфокусувати пропозиції щодо заходів протидії дисбалансам на підвищенні рівня співробітництва з Міжнародним валютним фондом не лише для продовження кредитної програми та (у разі потреби) реструктуризації боргу України перед МВФ, але й для реального реформування економічної системи країни (program ownership).

Для зниження темпів зростання зовнішнього боргу України ми пропонуємо вжити низку заходів щодо оптимізації процесу залучення і використання зовнішніх позик:

україна міжнародний валютний фонд

- установлення диференційованих лімітів на залучення зовнішніх позик, спрямованих на створення умов для реалізації переважно національних проектів у сфері індустріально-інноваційного розвитку країни;

- жорсткий контроль та недопущення встановлення офіційних верхніх меж валового зовнішнього боргу до ВВП та експорту товарів і послуг та ін.;

- створення повноцінної системи управління ризиками в національних компаніях і холдингах для мінімізації системних ризиків боргу та своєчасного виявлення загроз боргової стійкості;

- посилення контролю держави за цільовою спрямованістю запозичених коштів з позиції ефективного досягнення визначених цілей соціально-економічного розвитку країни;

- удосконалення системи аналізу, оцінювання та моніторингу зовнішніх запозичень недержавного сектору;

- диверсифікація джерел запозичень і валютної структури зовнішнього боргу;

- оптимізація і раціоналізація виплат з обслуговування і погашення зовнішнього боргу за рахунок удосконалення його структури.

Крім того, для ефективнішого управління зовнішнім боргом доцільно створити окремий інституціональний орган (незалежне агенство), до функцій якого було б віднесене контроль і облік зовнішнього боргу.

Враховуючи досягнення критичного рівня зовнішньої заборгованості України та стрімке його нарощування за останні кілька років, вважаємо конче необхідним задля підвищення ефективності співпраці із зовнішніми кредиторами, і, перш за все, з МФО, запровадження щорічного слухання питання про хід реалізації Стратегії партнерства України з МФО на Раді національної безпеки та оборони України із заслуховуванням звіту, підготовленого Урядом спільно з Рахунковою палатою України.

Критерієм контрольованості рівня зовнішньої заборгованості через сегмент МВФ-МБРР повинна стати повна відповідність співпраці із довгостроковою стратегією співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями, яка мусить бути складовою загальної Концепції зовнішньоекономічної політики України. Потрібно, щоб така стратегія передбачала, серед іншого, також позакредитну співпрацю (рис.1), зокрема, в питаннях валютного регулювання та монетарної політики, інституційної структури фінансової стабілізації (у т. ч. консолідованого нагляду за фінансовими установами), державної боргової політики та ін.

Залучення інститутів громадянського суспільства (громадських об'єднань, наукових установ, експертних центрів тощо) до участі в обговорені програм економічних реформ та конкретних інвестиційних проектів, які планується фінансувати за рахунок коштів МФО

Забезпечення незалежного моніторингу ходу реалізації програм та проектів, які фінансуються з використанням коштів МФО через співпрацю з робочими групами інститутів громадянського суспільства.

Створення гнучких форматів стратегічних альянсів у вигляді формальних та неформальних "груп інтересів" з країнами-партнерами України в міжнародних фінансових організаціях для опрацювання та лобіювання спільних позицій з окремих питань міжнародного співробітництва

Координування співпраці з МФО різних державних установ України та діяльності представників України в МФО з метою забезпечення єдиного підходу стосовно опрацювання позиції України з різних питань діяльності МФО та дієвого співробітництва в цих питаннях з іншими країнами-членами МФО (у першу чергу, стратегічними партнерами України)

Упровадження успішного зарубіжного досвіду щодо методик комплексного оцінювання ефективності проектів, які фінансуються з використанням коштів Світового банку (та інших МФО)

Запровадити прозорий порядок відбору проектів, які фінансуються з використанням коштів МФО, в основі якого повинен бути покладений принцип визначення пріоритетності проектів на базі комплексного оцінювання їх ефективності з тим, щоб статус "національних проектів" отримували найбільш важливі та ефективні з них і саме вони, у першу чергу, претендували на фінансування з боку МФО

Вважаємо за необхідне поступове введення у практику управління ринкових методів реструктуризації, що передбачають, зокрема, боргові свопи (debt-for-debtswaps), які дозволять здійснювати обмін боргових зобов'язань різних країн або різних емітентів-позичальників з однієї країни. Саме поступовий вихід на світовий ринок українських позичальників (банків, корпорацій, муніципалітетів) дозволяє опанувати цей інструмент реструктуризації.

Висновки