Особливості фінансової системи Європейського Союзу

Ключові слова: фінансова система, Європейський Союз, аналітичні індикатори, економічні зв'язки, ТНК.

Ключевые слова: финансовая система, Европейский Союз, аналитические индикаторы, экономические связи, ТНК.

Summary. The article deals with the features of European Union financial system formation. Researched approaches to assessment of country and corporate levels of states - participants of the European Union. We made a systematic analysis of macroeconomic indicators and analytical indicators to identify the companies - leaders of the European economy, the vast majority of which is contained in the UK, Germany, France, the Netherlands, Sweden and Switzerland.

Key words: financial system, the European Union, analytical indicators, economic relations, TNC

Summary. It is substantiated that the provision of the agro-food sector with the resources necessary for industrial and commercial activity is due to the flow of resources (flow processes). It has been established that the necessary material flow of resources for the agro-food sector should be provided with the appropriate intensity of material flow and the speed of movement of materials that require the use of energy-intensive heavy vehicles. The emphasis is on the need to increase the stability of supply of resources to enterprises in the agro-food sector by reducing the unevenness of material flows. The function of procurement of resources is grounded. It connects the needs of the agro-food sector in the necessary resources with the financial capabilities of producers of agro-food products and the conjuncture of resource markets, characterized, in particular, by the level of resource prices. It is proved that the strategies of procurement of resources in the agro-food sector should be differentiated taking into account the volume of material flows.

Key words: agro-food sector of the economy, resource supply, resource flows.

Постановка проблеми. Створення та розвиток ЄС від самого початку його заснування передбачали формування більш тісних економічних взаємин як між окремими країнами, так і спільного економічного простору в цілому, що логічно вело до розбудови цілісної системи поліструктурних фінансових зв'язків між корпораціями держав- учасниць, а також їхньої кооперації з малим та середнім бізнесом. Як наслідок такої конвергентної активності європейської економіки держави - члени ЄС уже на зламі тисячоліть мали доволі вражаючий показник взаємної торгівлі, що перевищував 60% зовнішньоторговельного обороту кожної з країн. Подібні відсоткові дані констатувалися також у сфері взаємних інвестицій, мобільності робочої сили, ринку позичкового капіталу тощо. Все це разом узяте сформувало доволі високий потенціал європейської економіки, базовою основою якої слугують високоінтегровані господарські комплекси держав Європейського Союзу, що, відповідно, позначається на результатах діяльності угруповання. Сумарне виробництво ВВП в ЄС - 28, за даними Євростату, станом на кінець 2015 р. сягнуло 14 трлн. євро [1], що перевищувало аналогічні індикатори США, Китаю та Японії. При цьому ЄС залишається найбільшим у світі експортером і імпортером товарів та послуг, провідним глобальним інвестором, частка якого у світовій економіці коливається в межах 21-25%. Водночас економічні та фінансові індикатори окремих країн Європейського Союзу суттєво різняться. Так, показник ВВП на душу населення держав ЄС, що був співставлений із середнім по ЄС (ЄС - 28 = 100%), виглядає як екстремальний і коливається від 266% у Люксембурзі до 47% у Болгарії. Так звані "чотири мотори" європейської економіки - Німеччина, Франція, Великобританія, Італія - забезпечують відтворення 63% ВВП ЄС. Водночас саме ці країни суттєво впливають на рішення, що приймаються.

Значні відмінності характерні й для ринків праці, основний індикатор якого - рівень безробіття, що визначається за методикою Міжнародної організації праці (МОП), коливається від 19% в Іспанії до 3% у Нідерландах, що забезпечує, з одного боку, надзвичайно високий рівень мобільності сукупної робочої сили, з іншого - значну розбіжність поглядів населення на міграцію, дедалі більше стає найпекучішою проблемою сучасного Європейського Союзу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед наукових праць, присвячених особливостям сучасної фінансової системи Європейського Союзу, варто виділити дослідження таких науковців, як C. Reinhart, K. Rogoff, R. Jones, Н. Мусис та багатьох інших.

Мета статті полягає в аналізі особливостей фінансової системи Європейського Союзу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Визначення позицій економік країн Євросоюзу є, з одного боку, доволі простою справою, якщо йдеться про встановлення характеру стандартизованих економічних відносин у суспільстві, з іншого - складною, адже аналітикам добре відомо, що поточні показники конкурентоспроможності національної економіки далеко не завжди відображають ті позитивні/негативні зміни, що мали місце в креатив- ній сфері людської діяльності в межах певної держави. Це передбачає врахування цілої низки додаткових факторів, що включають стан та якість освіти, середню тривалість життя, доступність медичних послуг тощо. З кожним роком ця доволі специфічна сфера підприємництва потребує все більших обсягів фінансування, розширення кількості зайнятих, а також постійного підвищення рівня їхньої кваліфікації. Значною мірою задовольняє відтепер уже новим аналітичним вимогам так званий Індекс людського розвитку (HDI), який щорічно розраховують експерти ООН. До його явних переваг відносять комплексність і, певною мірою, аналітичну системність, до недоліків - постійні суперечки щодо вагових коефіцієнтів кожного із субіндексів (освітній, тривалості життя, ВВП на душу населення тощо). Тим не менше, більшість учених погоджується з тим, що HDI доволі ілюстративно відображає ті конвергентні зміни, що мають місце в Європейському Союзі і суттєво впливають на його фінансову систему (табл. 1).

Як випливає з таблиці, для держав ЄС характерним є певний розрив у країнових показниках HDI. Утім, усі вони, за винятком Болгарії та Румунії, включені до групи країн із надзвичайно високим рівнем Індексу людського розвитку потенціалу, а дві останні - до групи високого рівня. Група держав, що посідають у глобальному рейтингу місця з 14-го по 28-е, впевнено демонструють переваги своєї соціальної та економічної конвергенції. Доволі показовим є й те, що до цієї групи потрапили дві постсоці- алістичні країни - Словенія та Чехія, які впевнено демонструють реальні успіхи розвитку своїх економік і водночас збереження освітніх, наукових, культурних та інших пріоритетів. Разом із тим навіть так звані "аутсайдери" пропонованого таблоїду впевнено посідають авангардні позиції у світовому розвитку, суттєво випереджаючи Україну (81-та сходинка, HDI = 0,747), освітній субіндекс якої не поступається державам-лідерам, натомість економічний суттєво тягне вниз сумарний індекс оцінювання.

Доволі показовим для транс'європейських порівнянь є й те, що подібного роду показники в сучасному Європейському Союзі мають, швидше за все, аналітичне значення, ніж вирішальне, під час прийняття рішення про фінансування тих чи інших проектів, адже далеко не завжди дослідження динаміки змін HDI на рівні регіонів NUTS - 2, може дати відповідь на питання першочерговості системних змін у соціальній та економічній сферах.

Із позицій ТНК та ТНБ можна припустити, що аналітичне значення матимуть під час розміщення ПІІ певні субіндекси, а не загальний індикатор, адже потенційні інвестори завжди будуть цікавитися сталістю законодавства, створеною якісною інфраструктурою, середнім рівнем заробітної плати та іншими показниками розвитку національної економіки у т. ч. економічної свободи.

Розроблений свого часу американським дослідницьким центром "Фонд спадщини" та газетою The Wall Street Journal рейтинг країн, з огляду на економічну свободу в них (Index of Economic Freedom - IEF), значною мірою пояснює причини суттєвої диференціації держав Європейського Союзу щодо організації та ведення бізнесу. Зауважимо також, що відмінність у перелічених вище індикаторах інвестиційної привабливості, кваліфікації робочої сили та оплати праці нерідко гармонізується в ЄС із реальним досвідом організації виробництва, захисту бізнесу та можливості, у разі потреби, його трансферу.

У цілому експерти вказують, що, як правило, найбільш потужний вплив на бізнес спричиняє насамперед уряд, який утручається у виробництво, розподіл і споживання товарів та послуг. Наслідки такої активності далеко не завжди є позитивними, ось чому розробники зазначеного вище індексу ITF переконані, що найважливішими його складниками є оцінювання фінансового сектору, інвестиції, монетарна і фінансова свобода, гарантія прав власності, ступінь захисту від корупції тощо. Втім, слід зазначити, що три основні країни - лідери світового рейтингу (Гонконг, Сінгапур, Нова Зеландія) знаходяться поза межами Європи і не мають на відміну від ЄС жорстокої регламентації своєї діяльності, що здійснюється через низку наднаціональних регуляторних актів та правил. На додаток до цього слід зазначити, що європейські корпорації, насамперед ТНК, намагаються зменшити ризики, що є на відміну від американських більш обережними і виникають у процесі інвестування. Також відлякують від інвестування в європейську економіку жорсткі екологічні стандарти як в окремих країнах угруповання, так і ЄС у цілому. Тож невипадково, що перші місця посіли Ірландія, Естонія та Великобританія, які об'єднали в собі дві основні ідеї прискорення економічної активності: створення ситуації "інвестиційного буму" (у перших двох країнах) та традиційно надійного захисту бізнесу у третьому випадку. З таблиці випливає, що держави - лідери за показником сумарного виробництва ВВП необов'язково мають виходити на домінуючі позиції щодо рейтингу економічної свободи. Таку думку доволі ілюстративно підтверджують, Франція та Іспанія, які посіли 75-е і 86-е місця у світі й 24-е - 25-е в ЄС. Натомість нові учасники ЄС - Естонія, Литва, Чехія, - які постійно дослухалися порад західних експертів щодо зменшення втручання своїх урядів у справи бізнесу відтепер мають значно кращі інвестиційні умови, ніж інші. Приміром, Чехія напередодні її вступу до ЄС уже тоді мала інноваційну в цілому структуру інвестування, в якій лише на галузь машинобудування припадало понад 60% ПІІ, що надійшли в країну. Надзвичайно активною була також діяльність агенції "Чехінвест", якій не лише вдалося залучити інвестиції та інновації з Кремнієвої долини США, а й значною мірою скопіювати фінансову модель Ірландії, що виявилася найбільш ефективною на Європейському континенті на зламі тисячоліть. Зазначимо, що такий досвід слід урахувати й Україні, яка у таблоїді знаходиться лише на 162-му місці - між Соломоновими островами та Демократичною Республікою Конго.

Не менш важливим для визначення корпоративних інтересів ТНК та ТНБ у процесі розширення їхньої фінансової активності завжди був індекс сприйняття корупції (Corrnption Perceptions Index - CPI), котрий, як і попередній індикатор, розрахується на основі статистичних даних, інформації, що базується на експертних джерелах, а також тієї, що надходить із боку авторитетних міжнародних організацій (табл. 2).

Із наведеної таблиці випливає, що три скандинавські країни (Данія, Фінляндія, Швеція) належать до числа тих держав світу, де суспільство не сприймає корупційні дії, а отже, вони не передбачають додаткових "неофіційних трат" у разі інвестування в їхні економіки, чого не можна сказати про Румунію, Італію, Болгарію, рівень корупції в яких є високим за європейськими мірками, проте у рази нижчим за індикатор Російської Федерації (119-е місце) та України (130-е). Безсумнівним лідером зазначеного рейтингу серед постсоціалістичних країн є Естонія, пев- ною мірою - Польща, натомість решта нових держав ЄС (за винятком Італії) посідають нижні позиції, корупційні скандали в яких виникають хоча й не так вже часто, проте вони є доволі гучними і такими, що викликають болючий резонанс у суспільстві.

Наведені аналітичні дані, на нашу думку, можуть слугувати основою для чіткого позиціонування європейських фінансів у глобальній фінансовій системі з усім розмаїттям країнових підходів та особливостей ЄС.

Використання терміну "фінанси", у т. ч. "корпоративні фінанси", у сучасних євроінтеграційних дослідженнях є, на думку багатьох учених, надзвичайно диференційованим, адже рівнями фокусування як наукових, так і прикладних дефініцій можуть бути доволі різні аналітичні платформи, котрі, на нашу думку, можна по групувати в такий спосіб:

• наднаціональні фінанси. Їхня значущість стає очевидною, коли йдеться про ЄС у цілому і можливість використання бюджету угрупування. При цьому основна увага концентрується на фінансових інструментах захисту навколишнього середовища, фінансових інструментів керівництва у сфері рибальства тощо. На таких можливих варіантах ідентифікації наполягає відомий дослідник Н. Мусис [4, с. 279, 178]. На обов'язковій фінансовій солідарності, в європейській економічній науці наголошується насамперед тоді, коли йдеться про модель формування бюджету на кожні наступні сім років [4, с. 118, 380]. Утім, варто зауважити, що й фінанси ЄС можуть, за умов їхнього використання в межах країни-реципієнта, активно споживатися малим і середнім бізнесом (SME) (прикладом може слугувати Сьома рамкова угода) і ставати, таким чином, частиною корпоративних фінансів як різного роду компліментарні інструменти;

• європейський фінансовий ринок. Йому притаманні декілька моделей розвитку, проте є спільні правила функціонування [6, с. 256-261], вивірені (встановлені) підходи до оцінювання ефективності [6, с. 972], а також, як уважає М. Fry, методи фінансової стабілізації [5, с. 288];

• дослідження динаміки руху прямих іноземних інвестицій у межах зони євро, ЄС у цілому та в глобальній економіці. При цьому найважливішою умовою є позиціонування країн як експортерів ПІІ так і їх імпортерів. На цьому постійно наголошує британський економіст R. Jones [7, с. 392-395];

• фінансові послуги. На різну інтерпретацію їх значущості та оцінювання постійно вказують відомі європейські дослідники. Зокрема, британці В. Ardy та A. El-Agraa звертають особливу увагу на потребу у забезпеченні фінансової інтеграції держав-учасниць, безпеку єдиного ринку [8, с. 137-138]. При цьому ціла низка дослідників звертає увагу на чітку ідентифікацію європейських фінансових послуг в межах СОТ. Значний наголос на цьому робить британський дослідник L. Moore [9, с. 283-284]. Натомість італійський учений G. Pescetto розглядає фінансові послуги в ЄС через систему індикаторів, що включають банківські депозити, банківські зобов'язання (як відсоток ВВП), капіталізацію фондових ринків, склад та співвідношення корпоративного, фінансового та публічного секторів [10, с. 292];

• регулювання діяльності фінансових ринків. Як правило, відомі європейські аналітики наголошують на тому, що регулювання має здійснюватися як за допомогою інститутів ЄС, на що постійно вказують Н. та W. Wallace, які відводять ключову роль у прийнятті рішень міністрам фінансів країн-учасниць [11, с. 16-19], так і за допомогою менш значущих важелів. Утім, так думають далеко не усі. Наприклад, N. Nugent переконаний, що таке регулювання здійснюється протягом тривалої еволюції європейської фінансової системи, яка розпочалася в інтеграційному угрупованні ще у 1988 р. і триває досі [12, с. 402-461], та рамкових угод, що визначали рамки перспектив [12, с. 402-407], а також засоби подолання фінансових і економічних криз [12, с. 174-175], що виступали своєрідним тестом перевірки сталості фінансової системи Європейського Союзу;

• корпоративний складник у регулюванні фінансових пропорцій ЄС. Вона відіграє визначну роль у процесі лобіювання фінансових інтересів ТНК та ТНБ, інвестуванні капіталу, прийнятті відповідних рішень щодо його переміщення як у межах Євросоюзу, так і на територію третіх держав. Саме на такі особливості процесів сучасної корпоративізації вказує D. McCann, який дав їм доволі влучну назву "корпоративний контроль фінансової системи ЄС" [13, с. 72-81]. Можна погодитися з автором у тому, що саме такий підхід може вважатися застережним заходом у процесі гармонізації європейської фінансової моделі.

Отже, попри значні ускладнення проходження фінансових сигналів у межах Європейського Союзу та різну інтерпретацію окремих аналітичних платформ, він має у цілому високий рівень концентрації корпоративного капіталу, хоча й відстає від тих показників, що мають місце в США та Японії. Разом із тим ЄС властиво доволі гармонійне поєднання інтересів різнорівневих учасників європейського і світового фінансового ринку.

Важливими особливостями сучасної фінансової системи Європейського Союзу є наявність цілої низки специфічних рис, які можна сформувати так:

• по-перше, значна монетарна керованість фінансової системи, важливою стабілізуючою основою чого може слугувати діяльність Європейського центрального банку (ЄЦБ) та системи національних банків як тих, що входять до зони євро (Економічного та монетарного союзу), так і тих, що не виявили своє бажання увійти до нього, але успішно застосовують механізми обмінних курсів (МОК - 1, МОК - 2);

• по-друге, поєднання фінансової глобалізації з процесами деглобалізації, прихильники якої N. Roper, C. Van Rijckerghem, B. Mauro, а також російська дослідницька В. Архипова вважають це суттєвим ускладненням функціонування фінансової системи світу [14-16]. На думку цих авторів, банківський сегмент має тенденцію до стискання, отже, транскордонні фінансові зв'язки суттєво зменшують свою інтенсивність у межах ЄС. Зазначимо, що цей процес виглядає доволі строкато, адже, з одного боку, нічого не заважає руху інвестицій, а з іншого - зниження трансакційних та інших витрат сприяє прийняттю таких рішень, які значною мірою сприяють мінімізації витрат. У цій ситуації можна говорити і про структурну трансформацію світових (глобальних) фінансів, на чому наполягає K. Forbes [17];

• по-третє, значна ризикованість європейської фінансової системи, яка, тим не менше, є більш надійно захищеною в межах європейського економічного і монетарного союзу за рахунок високої конкурентоспроможності держав - лідерів (Німеччини, Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу) і значної, в окремих випадках, уперед- жувальної регламентаційної моделі регулювання фінансової діяльності нових членів зони євро: держав Балтії, Словаччини, Кіпру тощо. Застережні та моніторингові заходи, які активно застосовують Європейський центральний банк та Єврокомісія, є важливим інструментом збереження відносної стабільності зони євро. З іншого боку, вони ж обмежують можливості національних економік держав-учасниць щодо створення нових робочих місць, розширення соціальних програм, що фінансуються з державного бюджету, тощо. Зрозуміло, пропонована модель "м'якого втручання у національні фінанси" ЄБЦ та Єврокомісії значно впливає на такі країни, як Польща, Чехія, Угорщина, котрі постійно відкладають термін свого вступу до ЄМС, збільшуючи, таким чином, трансакційні витрати свого бізнесу, але зберігаючи при цьому національні соціальні програми, частина яких фінансується на компліментарній основі;

• по-четверте, виявлений упродовж останніх п'яти років так званий ефект "фінансового зараження" має в межах зони євро свою специфіку, яку слід було б назвати периферійним фінансовим синдромом економічного і монетарного союзу ЄС, який зумовлений, з одного боку, високим рівнем кризовості, нестійкості, різнорівневою динамікою секторальних змін національних економік, з іншого - він наочно ілюструє значне дис- танціонування держав цього угруповання щодо рівнів їхньої конкурентоспроможності. Найбільш ілюстративний механізм поширення системної кризи європейських фінансів мало так зване європейське Середземномор'я. Грубе порушення Грецією монетарних правил під час її вступу до ЕМС та популістський підхід до формування національного бюджету упродовж наступних десяти років призвели до системної кризи її фінансів та вірусоподіб- ного розширення аналогічного явища на інші держави мегарегіону: Кіпр, Іспанію, Португалію, Італію. З часом серйозними фінансовими конфліктами були охоплені Ірландія, держави Балтії, Словаччина, Словенія. Водночас наслідки кризи були менш відчутними в країнах, що утворюють "ядро" ЄС: Німеччині, Нідерландах, Австрії, а також Польщі, яка не увійшла до зони євро, натомість забезпечила за допомогою підвищення своєї інвестиційної привабливості у пік кризи своє незначне, але все ж певне економічне зростання (приріст ВВП у 2008 р. становив 0,5%);

• по-п'яте, попри завершення економічної і фінансової кризи в 2010 р. вкладання в основний капітал у зоні євро продовжували постійно знижуватися і, за даними російського дослідника А. Сидорова, у 2013 р. сягнули рекордно низької цифри - 20% [20, с. 51]. Подібного роду дані яскраво свідчать про те, що корпоративні інтереси європейських ТНК та ТНБ далеко не завжди концентруються на Європейському континенті й скеровані, як правило, на держави Східної, Південно-Східної та Південної Азії;

• по-шосте, як показують дослідження низки європейських науковців [21], а також дослідницьких центрів [22; 23], попри всі позитивні у цілому прогнози Єврокомісії [24] так званий бізнес-цикл ЄС (Business Cycle Dating) поки що повністю не відновився, основна причина чого полягає у відсутності поліпшення світової економічної кон'юнктури;

* по-сьоме, можливий вихід Великобританії з ЄС буде означати суттєві зміни у фінансовій архітектурі цього інтеграційного угруповання, адже його бюджет утратить не менше 15%, водночас припиниться фінансування зі структурних фондів цілої низки депресивних регіонів Об'єднаного Королівства, найгіршим результатом чого має стати зменшення відшкодувань на розвиток депресивних регіонів Великобританії (Уельс, Корнуел), суттєво знизяться обсяги зовнішньої торгівлі, насамперед британського експорту до ЄС, значно втратить обсяги продажу цінних паперів Лондонська фондова біржа; слід очікувати також переміщення глобального центру фінансової активності з Лондона до Франкфурта-на-Майні, що, природно, тягне за собою значне зменшення взаємних обсягів прямих і портфельних інвестицій.

Висновки