Миротворча діяльність європейських організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 327.57(4)

Миротворча діяльність європейських організацій

Ірина Патлашинська

Анотація

миротворчий європейський військовий збройний

Значне поширення нестабільності та збільшення кількості внутрішніх конфліктів у європейському регіоні сприяло процесу інституціоналізації миротворчої діяльності регіональних організацій. Зокрема, починаючи з югославської кризи, ОБСЄ значно розширила межі своєї діяльності й у відповідь на загрози миру та стабільності прийняла два основоположних документи: "Виклик часу змін" та «Раннє попередження, запобігання конфліктам і врегулювання криз (вивчаючи місії доповідачів і дії ОБСЄ з підтримки миру), мирне врегулювання спорів», які заклали механізми мирного розв'язям спорів, а в разі потреби - процедуру розгортання операцій для підтримання миру.

Поряд з ОБСЄ до миротворчої діяльності в Європі і навіть поза її межами долучаються Європейський Союз та Рада Європи. У 1999 р. держави ЄС домовилися про створення єдиних організаційних структур у сфері безпеки та захисту європейського континенту. Як наслідок, у 2003 р. прийнято Європейську стратегію безпеки (ЄСБ). Відповідно до Стратегії єдиною умовою проведення миротворчих операцій ЄС з військовим і цивільним персоналом є їхня відповідність Статутові ООН. Проте цей документ не передбачає колективної системи безпеки. Тому в усіх документах ЄС щодо сфери безпеки вказано, що нова система в жодному разі не конкурент чи альтернатива НАТО, що важливе обов'язкове налагодження контактів, координація дій і т. д.

Інституціоналізація миротворчої діяльності на європейських теренах дає вже значні результати, але дієвих механізмів для проведення успішних самостійних миротворчих операцій власними силами так і не створено. Тому можна говорити про збереження впливу СІНА (черет відповідні структури НАТО) на європейську міфотворчість і потребу подальшого практичного та теоретичного доопрацювання відповідних миротворчих механізмів.

Annotation

Patlashynska Iryna. Peacekeeping of European Organizations. Significant spread of instability and increased number of internal conflicts in the European region contributed to the process of institutionalization of regional peacekeeping organizations. In particular, since the Yugoslav crisis, the OSCE has significantly expanded its operations in response to threats to peace and stability, adopted two fundamental documents: “Challenge of Change” and “Early warning, conflict prevention and crisis management (including mission speakers and actions of the OSCE peacekeeping), peaceful settlement of disputes”, which laid the mechanisms for the peaceful settlement of disputes and, if necessary, the procedure of deploying peacekeeping operations.

Along with the OSCE to peacekeeping in Europe, and even beyond, involved the European Union and the Council of Europe. In 1999, EU member states agreed to establish a unified organizational structures in the security and defense of the European continent. And as a consequence, in 2003 was adopted a European Security Strategy (ESS). According to the Strategy, the only condition of EU peacekeeping using military and civilian personnel is their compliance with the UN Charter. However, this document does not provide for collective security. Therefore, in all EU documents concerning the security sector, stated that the new system is in no way a competitor or alternative to NATO Obligatory important networking, coordination, etc.

The Institutionalization of peacekeeping on European territory are giving significant results, but effective mechanisms for successful independent peacekeeping operations on its own are not created. So you can talk about preserving US influence (through the establishment of NATO) to European peacemaking and the need for further practical and theoretical elaboration of relevant peacekeeping mechanisms.

Key words: conflict, doctrine, international organization, OSCE, The European Union, the army, the world.

Аннотация

Патлашинская Ирина. Миротворческая деятельность европейских организаций. Широкое распространение нестабильности и увеличение количества внутренних конфликтов в европейском регионе способствовали процессу институционализации миротворческой деятельности региональных организаций. В частности, начиная с югославского кризиса, ОБСЕ значительно расширила границы своей деятельности и в ответ на угрозы миру и стабильности приняла два основополагающих документа: "Вызов времени перемен и «Раннее предупреждение, предотвращение конфликтов и урегулирования кризисов (включая миссии докладчиков и действия ОБСЕ по поддержанию мира), мирное урегулирование споров», которые заложили механизмы мирного разрешения споров, а в случае необходимости - процедуру развертывания операций по поддержанию мира.

Наряду с ОБСЕ к миротворческой деятельности в Европе и даже за ее пределами приобщаются Европейский Союз и Совет Европы. В 1999 г. государства ЕС договорились о создании единых организационных структур в сфере безопасности и защиты европейского континента. И, как следствие, в 2003 г. была принята Европейская стратегия безопасности (ЕСБ). Согласно Стратегии единственным условием проведения миротворческих операций ЕС с использованием военного и гражданского персонала является их соответствие Уставу ООН. Однако данный документ не предусматривает коллективной системы безопасности. Поэтому во всех документах ЕС относительно сферы безопасности указано, что новая система ни в коем случае не конкурент или альтернатива НАТО, что важно обязательное налаживание контактов, координация действий и т. д.

Институционализация миротворческой деятельности на европейской арене дает уже определенные результаты, но действенных механизмов для проведения успешных самостоятельных миротворческих операций собственными силами так и не создано. Поэтому можно говорить о сохранении влияния США (через соответствующие структуры НАТО) на европейское миротворчество и необходимости дальнейшей практической и теоретической доработки соответствующих миротворческих механизмов.

Ключевые слова: конфликт, доктрина, международная организация, ОБСЕ, Европейский Союз, армия, мир.

Постановка наукової проблеми та її значення. З початку 1990-х рр. на європейському континенті посилилися процеси нестабільності, внутрішні державні конфлікти з етнічними і релігійними витоками, тому ситуація змусила виробити стратегію запобігання, пошуку ефективних механізмів урегулювання конфліктів саме на регіональному рівні. Постала гостра потреба в розробці й практичному втіленні заходів та створенні відповідних інституцій задля підвищення безпеки цього регіону та унеможливлення появи нових, а також загострення та розширення меж уже наявних конфліктів. Можна сказати, що було розпочато процес інституціоналізації миротворчої діяльності, яка реалізувалася за участі регіональних організацій та внаслідок розробки безпекових концепцій регіону.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Питаннями дослідження миротворчої діяльності європейського регіону займається чимало дослідників, зокрема О. Олександров, С. Білоцький, В. Максимов, М. Лаумулін, Е. Гросс, А. Шипіло і Ф. Саїдов та ін. Також вивчення питання інституалізації миротворчої діяльності європейського регіону неможливе без аналізу відповідних першоджерел, розміщених на офіційних сайтах відповідних європейських організацій, присвячених питанням миротворчості, та виступів політичних діячів і президентів країн.

Мета й завдання статті. Враховуючи вагомий вплив європейського регіону на світовий правопорядок та мир, ставимо за мету проаналізувати основні доктрини та досвід інституалізації проведення миротворчих операцій різними європейськими інституціями.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Непересічну роль в активізації миротворчої діяльності відіграла Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), оскільки основним напрямами її діяльності є безпекова сфера й урегулювання конфліктів у регіоні її дії. З часу підписання Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. до початку 1990-х рр. питання міфотворчості в її діяльності майже не виникали. Тому особливо несподіваною для ОБСЄ стала югославська криза, яка спонукала до конкретних дій з розвитку й інституціоналізації механізмів міфотворчості в межах Європи. Зважаючи на неї, на саміті ОБСЄ в Гельсінкі (1992) прийнято документ «Виклик часу змін» [18], що містив пакет рішень про створення антикризових механізмів, згідно з розділами VI і VIII Статуту ООН, із комплексом заходів щодо міфотворчості. У документі «Р^шє попередження, запобігання конфліктам і врегулювання криз (включаючи та місії доповідачів і дії ОБСЄ з підтримки миру), мирне врегулювання спорів» (розділ III) зафіксовано готовність «зробити більш ефективним раннє попередження та врегулювання суперечок, підвищити їх дієвість і роль у запобіганні та розв'язані конфліктів, що при потребі доповнювалося б операціями з підтримання миру» (п. 1) [18].

Після саміту в Гельсінкі ОБСЄ провела ще ряд самітів - 1994 р. у Будапешті, 1996 р. в Лісабоні й 1999 р. у Стамбулі, на яких теж прийнято низку важливих документів. Так, на Стамбульському саміті прийнято Хартію європейської безпеки [12], яка вказала на домовленість держав-учасниць «розвинена роль ОБСЄ в операціях з підтримання миру, більш чітко відобразити всеосяжний підхід

Організації до безпеки» й зазначила, що «ОБСЄ є регіональною угодою за змістом розділу VIII Статуту ООН, однією з основних організацій з мирного врегулювання спорів у її регіоні й одним з ключових інструментів раннього попередження, запобігання конфліктам, регулювання криз і пост- конфліктного відновлення» (п. 7 розділу II «Н^і спільні основи») [12]. Тоді ж прийнято угоди про адаптацію Договору про збройні сили в Європі, підсумкову Політичну декларацію й модернізований Віденський документ про заходи довіри як основу подальшої співпраці. РФ зобов'язалася вивести війська з Грузії та Придністров'я, що так і не виконала.

Саміт показав політичну волю глав держав подолати поляризацію в міжнародній політиці й взаємне відчуження в ОБСЄ, з питань стійкої безпеки на Євроатлантичному і Євразійському просторах, в Афганістані, у «заморожених» конфліктах. Президент Казахстану Н. Назарбаев заявив про перехід до парадигми безпеки - єдиного простору співпраці в межах чотирьох океанів, від Атлантичного до Тихого і від Північного Льодовитого до Індійського [11]. В Астані учасники зустрічі підтвердили наміри, принципи й цінності ОБСЄ з Гельсінського акта та Паризької хартії для Нової Європи, інших документів Організації. Країни-учасниці зобов'язалися продовжити роботу в трьох вимірах ОБСЄ: нарощувати зусилля з урегулювання конфліктів і вогнищ нестабільності, захисту прав людини, розвивати діяльність ОБСЄ у відповідь на нові виклики безпеки. Саміт високо оцінили глави делегацій. Так, Генсек ОБСЄ М. П. де Брішамбо заявив, що рішення, прийняті в Казахстані, сприяють єдиній стратегії протидії спільним викликам і загрозам. Генсек ООН П. ГіМун назвав головування Казахстану в ОБСЄ максимально успішним. А Держсекретар США Г. Клінтон зазначила, що саміт ОБСЄ засвідчив велику роль Казахстану в міжнародній спільноті [17].

Уповноваженого представника ЄС із зовнішньої політики і політики у сфері безпеки. Її посів колишній Генсек НАТО X. Солана. У грудні 1999 р. на саміті ЄС у Гельсінкі глави країн ЄС вирішили створити сили швидкого реагування Євросоюзу, а в березні 2000 р. створили прообраз політичного та військового штабу цих сил у Брюсселі [8].

Підписання Гельсінської декларації 1999 р. про основні органи військової структури ЄС і формування збройних сил, про те, що рішення про виділення контингентів для проведення операцій кожна країна ЄС приймає самостійно, посилило процес інституціоналізації миротворчих дій ЄС [10, с. 3-4]. У 2001 р. на саміті в Лаакені вказано на здатність ЄС проводити операції з управління кризами [21]. У 2003 р.(ЄСБ) «Безпечна Європа у світі, який має стати кращим» [2]. Її схвалили глави держав і урядів ЄС, заявивши, що Європі потрібні такі МО, режими й угоди, які б ефективно протидіяли загрозам міжнародному миру й безпеці. Це перший стратегічний документ ЄС щодо зовнішньої політики: допомоги у справах розвитку й торгівлі, забезпечення демократії та прав людини, дипломатії і питань оборони.

Завдання узгодження політики ЄС і правових зобов'язань - компетенції одного з головних інститутів ЄС, у складі глав держав і урядів - Ради міністрів ЄС. У процесі планування і проведення миротворчих операцій ЄС виявляє особливу обережність, конкретизуючи правові зобов'язання під час здійснення міжнародних миротворчих операцій (^МО). Рада приймає різні політичні і правові документи, які регулюють порядок дій миротворчих сил та поведінку персоналу в ході будь-якої ММО.

Основною умовою проведення миротворчих операцій ЄС із військовим та цивільним персоналом є їхня відповідність Статуту ООН. У ЄСБ вказано, що «ЄС покликаний надавати підтримку ООН у її боротьбі з загрозами міжнародному миру і безпеці. ЄС убачає свій обов'язок у посиленні співпраці з ООН у справі надання допомоги країнам, що подолали конфлікти, в інтенсифікації підтримки ООН у випадках термінових заходів щодо вирішення кризових ситуацій» [2]. Документ задекларував, що «фундаментальною основою міжнародних відносин є Хартія ООН. Основний обов'язок щодо підтримки миру у світі й забезпеченню міжнародної безпеки покладено на РБ ООН. Пріоритетна мета Європи - посилення ролі ООН, забезпечення її необхідним для реалізації покладеної на неї відповідальності і для її ефективної діяльності» [2]. Міжнародні миротворчі операції ведуться на основі запрошення сторони, яка приймає; мандата ООН; посилання на норми міжнародного права, що санкціонує певні дії [3, с. 58].

Утілення в життя проекту Європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО) змусило ЄС і США шукати баланс інтересів для забезпечення безпеки Європи. Суть компромісу в тому, що США утримують європейську активність у напрямі атлантизму й знижують її конкуруючий потенціал при збереженні лідерських позицій, мають вагомий мотив для тиску на союзників задля їх більшого внеску в НАТО. Європейці отримали можливість зрушити американський бар'єр у розвитку власного співробітництва в справі безпеки й оборони, уникнувши при цьому розмивання ролі США в Європі.

Нині відхід контингенту США з Європи небажаний для ЄС, оперативний потенціал ЄПБО ще не створений, хоч це планувалося на 2007-2012 рр. [20]. ЄС здійснює лише обмежені в часі й силі операції. Тому в усіх документах ЄС щодо сфери безпеки вказано, що нова система в жодному разі не конкурент чи альтернатива НАТО, що важливе обов'язкове налагодження контактів, координації дій, поглиблення співпраці по лінії НАТО - ЄС [6, с. 5]. Загроза тероризму і його розмірів вимагали активних зусиль ЄС з підтримки миру й безпеки в Європі. В Амстердамському договорі як одну з цілей європейської співпраці визначено забезпечення громадянам ЄС підвищеного рівня захисту основних прав і свобод у межах спільного простору свободи, безпеки й законності. Поставлені завдання вимагали конкретної програми розвитку співпраці країн ЄС, у т. ч. в межах Європолу. У відповідь на терористичні акти 11 вересня 2001 р. ЄС уже через 10 днів схвалив «Перші дій» про глобальні цілі та заходи для боротьби з тероризмом: загальні стандарти кримінально-кавової кваліфікації тероризму, уведення європейського ордера на арешт, боротьбу з корупцією і фінансуванням тероризму, обмін інформацією, співпрацю органів, відповідальних за дотримання безпеки [22].

Отримавши схвалення Ради ЄС, спільнота може здійснювати операції швидкого реагування з використанням двох діючих одночасно одиночних бойових груп чисельністю по 1500 осіб. П'ятнадцять місій уже завершено. Наприкінці 2016 р. тривало ще 16 операцій, зокрема громадянська місія в Косові, операція прикордонної допомоги Молдові й Україні, місія спостерігачів у Грузії. Персонал останньої, розпочатої 2008 р., включає 200 спостерігачів, її бюджет - 26,7 млн евро. Місія допомоги Молдові й Україні діє з 2005 р. У її складі майже 100 експертів із країн ЄС і 126 місцевих фахівців. Бюджет склав 21 млн евро [7]. Пріоритетні завдання досягнення миру й безпеки ЄС виконував на Балканах, де розв'язям гострі міждержавні й етнічні конфлікти. Є дві форми інституціональної діяльності в її ММО: 1) укладення двосторонніх угод із державами про зміцнення зв'язків та надання допомоги в підтримці миру й безпеки; 2) використання інститутів ЄС для досягнення миру в регіоні.

Так, у червні 2008 р. Боснія підписала угоду про зміцнення зв'язків із ЄС, реформування правоохоронної системи Боснії за нормами ЄС, зміцнення безпеки й миру в державі. Для розбудови миру інститути ЄС діяли і в Косові. ЄС прийняв рішення про розгортання громадянсько-поліцейської місії ЄС ЕУЛЕКС і направив місію із 1,8 тис. осіб, у т. ч. майже 1,5 тис. поліції. Цей захід схвалили на зустрічі глав держав і урядів ЄС-27 у Брюсселі [19]. За задумом місія мала замінити місію ООН. Утім із рішенням ЄС не погодилися Сербія, Росія та Кіпр, які вважали її нелегітимною через те, що Резолюція № 1244 РБ не передбачала відправки в Косово цивільно-поліцейської місії ЄС. Лише 26 листопада 2008 р. РБ визначила формат міжнародної присутності місії EULEX, за яким у сербських районах Косова місцеві органи мали співпрацювати з ООН у рамках Резолюції РБ, що підтвердило територіальну цілісність Сербії [4, с. 120]. Авторитет ЄС зростає, він щораз активніше залучається до діяльності з підтримання миру і на інших континентах, зокрема до ММО в Африці.

Зазначимо, що ЄСБ у редакції 2003 р. розроблено в жорстких суперечках у ЄС, викликаних різними підходами країн-членів до участі у війні проти Іраку. Тож її схвалення - результат хиткого компромісу між «старими» і «новими» членами ЄС. Це зумовило низку недоліків ЄСБ, прояв яких не дав змоги документові стати провідним чинником формування та реалізації ЄС ефективної політики у сфері безпеки й оборони. Спроби окремих політиків переглянути ЄСБ були невдалі через побоювання, що дебати породять розбіжності, особливо щодо РФ, які загострив російсько-грузинський конфлікт 2008 р. [15].

Основна недосконалість ЄСБ 2003 р. - оборонне будівництво. Документ не передбачав колективної системи безпеки (КСБ), спрямовуючи зусилля ЄС на протидію новим загрозам, створенню безпекового оточення ЄС і підтримання міжнародного порядку. У 2004 р. ЄС прийняв рішення про механізми швидкого реагування, бойові тактичні групи для локалізації й вирішення конфліктів у різних регіонах світу: в Африці, Європі та на пострадянському просторі. Планували створити групи по 1500 осіб, кожна з яких була б у своїй країні і яку за рішенням органів ЄС перекидали б у зони конфлікту. Проблема полягала в скороченні військових бюджетів держав ЄС і брак техніки для передислокації контингенту. Втім до завдань цих миротворчих сил входила лише участь у конфлікті на перших етапах, до формування певних контингентів ООН [16].

Недосконалість ЄСБ викликала дискусії в ЄС про потребу підготовки нового варіанта документа для виправлення недоліків чинного. Крім того, його потреба пов'язка із зовнішніми (різка зміна військово-політичної ситуації у світі та поширення глобалізаційних процесів) і внутрішніми факторами (дія Лісабонської угоди, ліквідація суперечностей країн-членів про ставлення до подій в Іраку й відносин із РФ). Компромісне рішення полягало в наданні повноважень Верховному представнику з європейської політики безпеки й оборони X. Солані для підготовки доповіді про заходи забезпечення реалізації ЄСБ. У 2008 р. ЄР ухвалила Доповідь «Забезпечена безпеки у світі, що змінюється». Цей документ не замінив ЄСБ, а зміцнив її. «У сласних демократіях, - зазначено в ньому, - де ЗМІ і громадська думка відіграють вирішальну роль у формуванні політики, масова зацікавленість надзвичайно важлива для підтримки нашої активності за кордоном. Ми залучаємо поліцію, експертів у сфері права і солдат у нестабільних зонах у всьому світі. Уряди, парламенти й інституції ЄС зобов'язані повідомляти, як ці дії сприяють безпеці в країнах» [14].

Поява ЄСБ сприяла інституціоналізації політичних механізмів реалізації безпекової й оборонної політики Європи. Вона містить перелік рекомендацій для розвитку реальної співпраці в контексті спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС щодо проблем поширення зброї масового знищення. Стратегія стала потужним стимулом розвитку європейської політики безпеки й оборони, сприяла розробці революційного Лісабонського договору, який 1 грудня 2009 р. остаточно ухвалили глави держав та урядів ЄС [9]. Договір уніс певні зміни до Європейської політики безпеки й оборони, яка після цього отримала назву Спільної політики безпеки та оборони [1]. Серед нововведень, закріплених у тексті Лісабонського договору, особливу увагу слід звернути на такі положення.

По-перше, вихід за межі Петерсберзьких завдань, що передбачали участь ЄС у військових і цивільних операціях, не обмежуючись лише гуманітарними, рятівними, миротворчими місіями й операціями для врегулювання криз, у т. ч. й операціях для відновлення миру: колективні заходи для роззброєння, надання військової допомоги та консультацій, запобігання конфліктним ситуаціям та заходи з постконфліктної стабілізації. По-друге, принцип колективної оборони, яким визначено, що розвиток спільної зовнішньої й безпекової політики ЄС та позитивні зрушення у сфері спільної оборонної політики поступово приведуть до утворення СКБ. По-третє, принцип солідарності в разі атаки терористів чи техногенної катастрофи, що передбачає надання колективної допомоги державі, яка стала об'єктом атаки та жертвою техногенної катастрофи.

У результаті цих договорів, ініціатив і домовленостей, уже з 2003 р. ЄС провів низку військових і цивільних операцій, спираючись на свої можливості, військовий і технічний потенціал НАТО: місію в Македонії «Concordia», військову операцію ЄС «ALTHEA» та поліцейську місію ЄС «EUPM» у Боснії і Герцеговині, військову операцію ЄС у ДРК «ARTEMIS» тощо.

Висновки

Отож, зважаючи на майже 20-річний досвід участі різноманітних європейських організацій у здійсненні миротворчої діяльності, можна говорити, що цей досвід вже достатньо інституціоналізований та формалізований. Європейські установи прагнуть проводити активнішу й узгодженішу зовнішню політику та політику у сфері миротворчої діяльності, створювати відповідний їхній світовій ролі військовий і політичний потенціал, бути здатними до проведення операцій різного типу за своїми географічними межами. Наприклад, за внесок у збереження миру Євросоюз у 2012 р. став лауреатом Нобелівської премії миру. За словами глави комітету Т. Ягланда, рішення ухвалили одноголосно [5].

Джерела та література

1. Александров О. Щодо перспективи розробки нової редакції Європейської стратегії безпеки : аналіт. зал. [Елек^онний ресурс] / О. Александров. - Режим доступу : http:www.niss.gov.ua/articles/446/

2. Безопасной Европы не будет без Украины. Главы украинского и польского оборонных ведомств провели совместную встречу [Эле^ронный ресурс]. - Режим доступа : http://m.tsn.ua/svit/bezopasnoy- evropy-ne-budet-bez-ukrainy-ministr-oborony-polshi-54408 2.html

3. Білоцький С. Д. Міжнародно-Кавове регулювання миротворчої діяльності ЄС / С. Д. Білоцький // Порівняльно-^мові дослідження. - 2009. - № 2. - С. 56-61.

4. Гросс Е. Будущая политика ЕС в области безопасности и обороны: взгляд из Брюсселя / Ева Гросс // Какими станут внутренние и внешние политики ЕС в результате вступления в силу Лиссабонского договора : материалы Междунар. конф., проведенной в МГИМО (У) МИД России (22 февр. 2008 г.). - М. : Аксиом, 2008. - С. 118-122.

5. Євросоюз став лактатом Нобелівської премії миру-2012 [Елек^онний ресурс]. - Режим доступу : http://www.dw.com/uk/-2012/a-16301546

6. Иванов О. Россия и НАТО: точка невозврата / Олег Иванов // Обозреватель-Observer. - 2015. - № 1. - С. 5-16.

7. Крупнейшие миротворческие операции международных организаций [Эле^^онный ресурс] // Коммерсантъ. - 2015. - 6 февр.- Режим доступа : http://www.kommersant.ru/doc/2663072

8. Лаумулин М. Т. ЕС как новая геополитическая сила: проблемы европейской и международной безо-

[Эле^онный ресурс] / М. Т. Лаумулин. -. : http://kisi.kz/ru/categories/

geopolitika-i-mezhdunarod nye-otnosheniya/ posts/es-kak-novaya-geopoliticheskaya-sila-problemy-evropeysk

9. Лісабонський договір та юридичне закріплення спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

[]. -. : http://justinian.com.ua/artide. php? id=3 567

10. Максимов В. Военная политика Европейского Союза / В. Максимов // Зарубежное военное обозрение. - 2005. - № 9. - С. 2-8.

11. Назарбаев и Медведев обсудили подготовку к саммиту ОБСЕ [Элек^онный ресурс]. - Режим доступа : http://kaz-news.info /2010/11/nazarbaev-i-medvedev-obsudili-podgotovku-k-sammitu-obse/

12. ОБСЕ. Стамбульский документ 1999 г. Хартия Европейской безопасности [Элек^онный ресурс]. - Режим доступа : http://www.osce.org /ru/mc/39573?download =true

13. Общая внешни политика и политика безопасности [Элек^онный ресурс]. - Режим доступа : http://eeas.europa.eu/delegations/mssia/key_eu_policies/common_foreignsecurity_policymdex_m.htm

14. Отчет о внедрении Европейской стратегии безопасности «Обеспечение безопасности в изменяющемся мире» [Элек^онный ресурс]. - Режим доступа : http://consilium.europa.eu/uedocs/cmsUpload/081205_ RUESS Report%

15. Палій О. Російсько-^^инська війна: як не стати наступними [Елек^огаий ресурс] / О. Палій // Українська правда. - 2008. - 15 серп. - Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/articles/2008/08/15/ 3524536/?attempt=1

16. Саидов Ф. Об активизации Европейским Союзом оборонной политики / Ф. Саидов // Зарубежное военное обозрение. - 2004. - № 6. - С. 27-29.

17. Саммит ОБСЕ в Астане [Элек^отый ресурс]. - Режим доступа : http://www.akorda.kz/ru/national_ projects/obse-2010_1338973041

18. СБСЕ. Хельсинкский документ 1992 года «Вызов времени перемен» [Эле^^онный ресурс]. - Хельсинки, 1992. - Режим доступа : http://www.osce.org/ru/mc/39534? Download =true

19. Шишло А. РИА Новости / А. Шишло. - 2008. - 15 дек.

20. Crigler T. F. The Peace-Enforcement Dilemma [Electronic resourse] / T. F. Crigler. - Access mode : www.dtic.mil/doctrine/j el/j ifq_pubs/jfq1002.pdf

21. European Security and Defence Policy. The First 10 Years (1999-2009) [Electronic resourse]. - Access mode : http://www.iss. europa. eu/uploads/ media/ESDP_10-web.pdf

22. Historical Archives of the European Union - Исторический документальный архив Европейского Союза [Electronic resourse]. - Access mode : http://www.meit/ECArchives/EN/

Стаття надійшла до редколегії 17.01.2017 р.

Размещено на Allbest.ru