Принципи міжнародного військового партнерства як підгрунтя укладання військових альянсів

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Принципи міжнародного військового партнерства як підгрунтя укладання військових альянсів

О. А. Джус

Аналізуються засадничі принципи міжнародного військового партнерства, що визначаються як імперативними нормами міжнародного права так і конкретними напрямками і формами військового співробітництва між державами, забезпечують фундамент для укладання військових альянсів - міжнародних угод, що дають змогу державам об'єднати військові ресурси з метою підготовки до військового конфлікту, забезпечення єдності миротворчих позицій військово-політичного керівництва цивілізованих країн світу.

Ключові слова: принципи міжнародного військового партнерства, військовий альянс, коаліція, стратегічне партнерство, національна безпека.

Джус А.А. Принципы международного воєнного партнерства как основание заключения военных альянсов

Анализируются основные принципы международного военного партнерства, которые определяются как императивными нормами международного права так и конкретными направлениями формами военного сотрудничества между государствами, обеспечивают фундамент для заключения военных альянсов - международных соглашений, которые дают возможность государствам объединить военные ресурсы с целью подготовки к военному конфликту, обеспечения единства миротворческих позиций военно-политического руководства цивилизованных стран мира.

Ключевые слова: принципы международного военного партнерства, военный альянс, коалиция, стратегическое партнерство, национальная безопасность.

Dzhus Olexsandr. Principles of international military partnership as a basis for the conclusion of military alliances

The basic principles of the international military partnership, which are defined as imperative norms of international law, as well as specific directions andforms of military cooperation between the states, are analyzed, providing the basis for conclusion of military alliances - international agreements that enable states to unite military resources for the purpose ofpreparation for military the conflict, the unity ofpeacekeeping positions of the military-political leadership of the civilized countries of the world.

Keywords: principles of international military partnership, military alliance, coalition, strategic partnership, national security.

Важливим складником системи міжнародних відносин у сучасному світі постає гарантування безпеки людини за допомогою економічних, політичних, дипломатичних заходів у процесі регулювання міжнародних відносин. Оскільки світове господарство на сучасному етапі є вкрай взаємозалежним, усі його учасники зацікавлені в активному співробітництві для збереження стабільності не тільки в соціально-економічному, а й у військово-політичному плані. Нова ситуація у сфері глобальної воєнної безпеки характеризується тенденцією до обмеження використання війни в класичному розумінні. Поступово відбувається глобальне усвідомлення небезпеки подальшого продовження гонки озброєнь, виробництва технологій і зброї масового знищення. У комплексі з економічними та політичними трансформаціями, що відбуваються у сучасному світі, зазначені процеси у військовій сфері помітно впливають на формування нової системи міжнародних відносин.

З другого боку, разом із зазначеними вище досягненнями сучасного людства, у новітню епоху виникають нові форми застосування військової сили, наприклад, локальні збройні конфлікти, "гібридні війни” а також так звані гуманітарні інтервенції, що використовуються для їх подолання і також справляють серйозний вплив на формування нового світового порядку. Одним із наслідків інтеграційних процесів епохи глобалізації є те, що виникнення конфліктної ситуації в окремій країні може створити небезпеку для широкої коаліції держав та усього світу. Тому в сучасному глобалізованому світі збереження миру передбачає створення ефективної системи протистояння можливим загрозам з боку потенційних агресорів або окремих екстремістських і терористичних угрупувань та організацій, тим самим актуалізуючи розвиток міжнародного військового партнерства. Все це вимагає, як зазначено в "Стратегії національної безпеки України" від 25 травня 2015 р. "нового зовнішньополітичного позиціонування України у світі в умовах нестабільності глобальної системи безпеки"1.

Питання визначення концептуальних засад міжнародного військового партнерства, його принципів і функцій переважно базуються на нормах міжнародного права та регламентуються різними двосторонніми або багатосторонніми угодами. Але глобалізований світ швидко змінюється, що потребує мобільного реагування на виклики сьогодення, розробки нових підходів до міжнародного військового партнерства з метою забезпечення єдності миротворчих позицій військово-політичного керівництва цивілізованих країн світу.

Прибічників різних теоретичних підходів щодо сутності міжнародного військового партнерства об'єднує пильна увага до проблеми визначення його засадничих принципів. Принципи міжнародного військового партнерства (співробітництва), з одного боку, мають відображати загальні інтереси всіх держав, що співробітничають у військовій сфері, а з другого - покликані забезпечувати дотримання власних національних інтересів кожної держави як суб'єкта міжнародного права. Дотримання такого балансу уможливлює створення належних умов для мирного співіснування між державами.

Науковці зазначають, що принципи міжнародного військового партнерства є системою загальних та спеціальних принципів. Загальні принципи утворюють базовий рівень принципів, на яких ґрунтується вся система відносин держав у військовій сфері. Ними є загальновизнані принципи міжнародного права, більшість із яких має характер імперативних норм. До них належать:

принцип суверенної рівності (рівноправності) держав - держави визнаються рівними незалежно від часу виникнення, розмірів території, кількості населення. Це означає, що вони мають рівні права здійснювати міжнародне співробітництво у військовій сфері, хоча їх фактичні можливості можуть відрізнятися;

принцип невтручання у внутрішні справи держави, що покликаний захищати внутрішню функцію держави як один з аспектів повної та суверенної влади, здійснюваної державою на своїй території у межах своїх кордонів. Цей принцип є значущим для сфери військового партнерства, оскільки найчастіше його порушення відбувається із застосуванням військових контингентів держав, внаслідок чого може виникнути необхідність використання колективних дій (зокрема - воєнного характеру) для забезпечення миру і безпеки, захисту прав людини. Такі дії також можуть бути наслідком реалізації колективних зобов'язань держав, що є наслідком їх співробітництва у військовій сфері;

принцип територіальної цілісності держав, що захищає право держави на цілісність та недоторканість її території, є особливо значущим в системі міжнародного військового партнерства. Держави-партнери мають усвідомлювати, що будь-який колективний інтерес не може виправдовувати порушення принципу територіальної цілісності держав, водночас розуміючи, що саме забезпечення територіальної цілісності може бути метою військового партнерства;

принцип непорушності державних кордонів, регламентуючи встановлення й охорону кордону, що розмежовує державні території, має бути фундаментом для військового партнерства між державами, а його захист може стати предметом військового співробітництва згідно з міжнародними договорами;

принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, що вимагає сумлінного. якісного виконання державою своїх міжнародних зобов'язань та вказує на неможливість посилатися на норми національного права як підставу невиконання таких зобов'язань, у сфері міжнародного військового партнерства для всіх сторін одночасно є умовою їх взаємодії;

принцип заборони застосування сили чи погрози силою, який встановлює обов'язок держав утримуватися від застосування збройної сили у порушення положень Статуту ООН, у контексті міжнародного військового партнерства набуває нині ключового значення, оскільки від його дотримання залежить ефективність військового співробітництва держав, збереження миру, стабільності та безпеки в усьому світі. Здійснюючи військове партнерство, держави мають усвідомлювати свою відповідальність за дотримання зазначеного принципу, утримуючись від укладання угод, що передбачають застосування сили;

принцип співробітництва держав, передбачаючи обов'язок держав вирішувати будь-які міжнародні суперечки виключно мирними засобами, має дотримуватися у міжнародному військовому партнерстві, сприяючи збереженню миру, безпеки, міжнародного правопорядку у світі;

принцип поваги прав і основних свобод людини, що породжує зобов'язання дотримуватися прав людини та основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови і релігії, передбачає, що військова співпраця між державами у будь-якому разі не повинна бути спрямованою на обмеження прав і свобод людини;

принцип рівноправності і самовизначення народів та націй, призначений для регулювання відносин між державами в одній із головних сфер розвитку цивілізації, виявляє себе у встановленні

певних заборон, які стосуються можливості використання потенціалу міжнародного військового партнерства для перешкоджання реалізації зазначеного принципу або зловживання ним.

Усі інші принципи міжнародного військового партнерства є спеціальними, особливості яких визначаються конкретними напрямками і формами партнерства (співробітництва). До них належать:

принцип здійснення співробітництва на основі рівноправності, партнерства, взаємної вигоди - жодні дії держави, жодні нормативні акти військовій сфері не повинні бути спрямовані на створення умов, які б ставили партнерів за угодами у нерівноправний стан;

принцип недоторканності інтересів третіх держав - двостороннє чи багатостороннє співробітництво держав у військовій сфері жодним чином не повинно завдавати шкоди економічним, політичним інтересам держави, фізичним і юридичним інтересам особи, що знаходиться на території такої держави, якщо остання не є учасником такого співробітництва;

принцип забезпечення балансу між гласністю та збереженням таємної інформації - у більшості партнерських угод у військовій сфері містяться норми щодо зобов'язання сторін гарантувати збереження одержаних у процесі військового співробітництва відомостей, що становлять державну й військову таємницю, водночас здійснюючи таке співробітництво в умовах транспарентності і гласності, за умови дотримання національних інтересів, забезпечення міжнародного миру та безпеки, поваги до інтересів третіх держав; партнерство військовий альянс

принцип надання переваги взаємним консультаціям та переговорам із метою урегулювання будь-яких розбіжностей під час застосування угод, що регулюють міжнародне військове співробітництво держав - вказує на ті конкретні заходи, яких повинні дотримуватися держави при виникненні суперечок щодо тлумачення або застосування положень договорів, які регулюють питання міжнародного військового співробітництва;

принцип дотримання законів країни перебування під час здійснення міжнародного військового співробітництва - усі дії, пов'язані зі співробітництвом у військовій сфері, здійснюються з

дотриманням законів країни перебування, а в разі їх порушення винні особи несуть відповідальність за законами цієї країни, якщо інше не передбачено міжнародно-правовими актами;

принцип визнання неподільності безпеки - безпека окремої держави є неподільною та має забезпечуватися лише за умов безпеки інших держав, що передбачає визнання та дотримання імперативних норм міжнародного права. Військова сила як гарантія міжнародної та національної безпеки повинна поступатися перед силою міжнародно-правових норм, широким військовим співробітництвом, довірою у військовій сфері;

принцип зміцнення довіри, запобігання загрозам і перетворенню їх на конфлікти - військове співробітництво має бути спрямованим на створення умов протидії загрозам та розробку превентивних заходів, що суттєво зменшують вірогідність збройного конфлікту і потенційні, руйнівні наслідки його розв'язування;

принцип заохочення розвитку новітніх технологій та обміну науковими досягненнями у певних сферах - він набуває важливого значення за необхідності надання допомоги у разі виникнення аварійних ситуацій, допомоги для подолання несприятливих природних явищ, у межах інформаційного, наукового, технічного, екологічного співробітництва з використанням військових ресурсів5.

Незважаючи на специфіку національних інтересів багатьох держав світу, у своїй сукупності перераховані принципи є єдиними для всіх, оскільки в основі міжнародного військового співробітництва у глобальному вимірі перебуває ідея забезпечення мирного співіснування усіх держав.

Реалізація зазначених вище принципів міжнародного військового партнерства у процесі співробітництва (як між різними державами, так і між їх коаліціями) передбачає спільне вирішення партнерами таких завдань: з'ясування спільних загроз національній та колективній безпеці; визначення можливості, необхідності, меж застосування військової сили для досягнення певних політичних цілей; встановлення кількісних та якісних характеристик необхідної і достатньої коаліційної (об'єднаної) військової сили; регламентування порядку застосування можливостей військової організації коаліції, шляхів використання військової сили, способів забезпечення військової безпеки, а за потреби - військового впливу на противника або носія загрози для дотримання міжнародного миру і безпеки.

Вирішення зазначених завдань відбувається в межах основних функцій міжнародного військового партнерства. До них відносять: вироблення спільних поглядів на військове будівництво і здійснення військової політики, узгодження військових доктрин держав; обмін військовою інформацією; спільні воєнні (бойові) дії; координацію військово-політичної діяльності, спільні оперативно-стратегічні, оперативно-тактичні, тактичні та командно-штабні навчання; взаємодію у військово-технічній сфері; торгівлю зброєю і постачання військової техніки й озброєння; обмін досвідом бойової підготовки; взаємну допомогу в підготовці військових кадрів; спільні науково- дослідні і дослідно-конструкторські роботи, обмін науково-технічною інформацією6.

Реалізація зазначених функцій, на наше переконання, надає міжнародному партнерству у військовій сфері характеру стратегічного партнерства. Найчастіше воно є зумовленим наявністю спільного ворога: адже відомо, що об'єднуватися завжди легше проти когось. У такому випадку стратегічне партнерство у військовій сфері постає синонімом поняття "військовий альянс”, а інтересом, що підштовхує дві держави до військового партнерства, є досягнення перемоги в конфлікті зі спільним ворогом.

Політологічне розуміння поняття "військовий альянс" спирається на характеристику альянсу як специфічного виду міждержавного партнерства для досягнення певних цілей. За інтенсивністю діяльність альянсів охоплює широкий спектр - від вільної співпраці, узгоджених дій, більш тісної асоціації до максимально конкретних угод у формі офіційного договору. Відповідно, різняться і цілі військових альянсів: якщо одні автори визначають їх цілі як спільну зовнішню політику, то інші обмежують таку політику сферою національної безпеки або більш конкретною метою - спільною військовою боротьбою.

Визначення поняття і розкриття змісту військових альянсів здійснювали в межах політологічних досліджень такі вчені другої половини ХХ - початку ХХІ ст., як Дж. Ліска, Д. Сінгер, М. Смолл, О. Холсті, Т. Хопманн, Дж. Салліван, С. Уолт, С. Бергсманн та ін. В їх наукових працях було позначено низку сутнісних характеристик міжнародного військового партнерства, що виявляють себе у створенні військових альянсів. Так, Дж. Ліска наголошує на тому, що військові альянси насамперед мають на меті протидію чомусь/ко- мусь, розкриваючи свій головний зміст у ситуації конфлікту на міжнародному рівні.

Д. Сінгер і М. Смолл у своїй класифікації військових альянсів пропонують розрізняти такі їх типи: захисні пакти; пакти про нейтралітет та ненапад; агресивні пакти.

Зазначені види військових альянсів, як зауважують дослідники, передбачають наявність щонайменше двох сторін - незалежних національних держав, що укладають союзну угоду.

О. Холсті, Т. Хопманн і Дж. Салліван наголошують на трьох компонентах, які є необхідними для того, щоб об'єднання держав було визначене як військовий альянс: наявність формального договору (відкритого або таємного); безпосереднє відношення змісту договору до питань національної безпеки; партнери, які укладають договір, мають бути національними державами.

На основі трьох названих компонентів автори визначають поняття військового альянсу як формальну угоду між двома або декількома країнами, що співпрацюють у питаннях національної безпеки. Порівняно з попередніми дефініціями запропоноване визначення є більш чітким і таким, що спирається на об'єктивні критерії.

С. Уолт характеризує військовий альянс як формальну або неформальну угоду для співробітництва в галузі безпеки між двома або більше суверенними державами, уточнюючи, що подібна угода здебільшого набуває форми письмового військового зобов'язання. Однак подібний підхід є надто широким: зокрема, його застосування ускладнює розрізнення діяльності міжнародних організацій з проблем безпеки та міждержавних угод, укладених для вирішення конкретних питань у військовій сфері.

С. Бергсманн, прагнучи уникнути як зайвого звуження, так і надмірного розширення змісту поняття військового альянсу, пропонує розглядати його як феномен, якому притаманна низка характеристик:

військові альянси - це міждержавні угоди: необхідною умовою їх існування, є наявність незалежного органу влади, що має право керувати певним населенням та територією;

військові альянси - це явні угоди, оскільки їх учасники розуміють, що така угода існує, відповідно до чого вони можуть формулювати свої наміри і сподіватися на їх реалізацію. Такий критерій відрізняє військові альянси від неформальних державних угруповань;

військові альянси створюються на випадок конкретних дій за певних умов, що виникнуть у майбутньому. Хоча більшість альянсів охоплюють заходи, які мають місце протягом усього часу, доки договір є чинним, основний зміст альянсу стосується конкретних дій, яких слід дотримуватися у разі виникнення певної ситуації;

певна невизначеність події, на випадок якої створюється військовий альянс: укладаючи його, партнери не знають, коли ця подія відбудеться і чи відбудеться взагалі. Це відрізняє союзи від фактичних коаліцій, які створюються під час війни;

військовий альянс - це зобов'язання, яке варто відрізняти від реальної політики держави, що породжує проблему довіри або ризику відмови в підтримці;

зазначене зобов'язання передбачає допомогу у випадку, зазначеному в договорі (як правило, напад на одного з партнерів), що полягає у використанні власних ресурсів для захисту партнера;

у військовому альянсі зобов'язання партнерів є взаємними: кожен з них, на відміну від односторонніх гарантій, має враховувати як переваги зовнішньої допомоги у випадку серйозної загрози, так і можливі втрати через ризик втручання в конфлікт за участю партнера;

військовий альянс є складником сфери національної безпеки. Цей аспект є дуже важливим, оскільки позначає проблему подальшого існування держави як суверенної одиниці, що надає військо-

вим альянсам особливої значущості, відрізняючи їх від міжнародних угод в інших сферах зовнішньої політики (фінансах або торгівлі).

Кожне з наведених визначень більш чи менш повно охоплює важливі аспекти існування військових альянсів. Їх узагальнення дає змогу визначити сутність альянсів як засобів об'єднання військових ресурсів групою держав у відповідь на підготовку до певної передбачуваної ситуації, яка найчастіше визначається реальною або потенційною зовнішньою загрозою, яку створює інша держава або група держав. Співпраця між членами військового альянсу ґрунтується на двох ключових теоретичних принципах:

поєднання сил є кращим стримуючим елементом проти потенційної загрози порівняно з силами однієї держави;

у ситуації нападу союзницька протидія йому буде більш ефективною за ту відсіч, яку здатна дати країна без союзників.

Військові альянси ґрунтуються на певній угоді, яка охоплює сферу співпраці між членами альянсу, а також зобов'язання та інтереси, що випливають з неї. Крім того, альянси мають обмежені цілі та чітку орієнтацію, яка головним чином є зовнішньополітичною. Нарешті, військові альянси є міждержавними. Вони можуть певною мірою обмежувати свободу дій своїх членів, але водночас дають їм змогу робити остаточний вибір у зовнішній політиці.

На нашу думку, військовий альянс є класичною формою існування міжнародного військового партнерства. Він може бути інтерпретований як взаємодія держав з метою захисту своїх національних інтересів за різними напрямками, що спирається на об'єднаний воєнний потенціал країн-учасників.

Отже, політологічне дослідження міжнародного військового партнерства дає змогу представити його як невід'ємний складник системи міжнародного партнерства, що набуває все більшої значущості в контексті розвитку міжнародних відносин на сучасному етапі. Його сутність позначає добровільну співпрацю країн, що передбачає об'єднання ресурсів, зусиль для досягнення певних успіхів у різних галузях військової діяльності. Розуміння міжнародного військового партнерства як важливого компонента системи міжнародних відносин та оборонної політики держави обумовлено тим, що воно охоплює міждержавні відносини у військовій сфері та спрямоване на вирішення питань національної безпеки та є багатоаспект- ним, відбувається в декількох сферах і виконує низку функцій.

Принципи міжнародного військового партнерства, що визначаються як імперативними нормами міжнародного права, так і конкретними напрямками і формами військового співробітництва між державами, забезпечують фундамент для укладання військових альянсів - міжнародних угод, що дають змогу державам об'єднати військові ресурси з метою підготовки до військового конфлікту. У межах військових альянсів знаходять вираження визначальні напрямки міжнародного військового партнерства.

Размещено на Allbest.ru