Сталий розвиток і "зелена" економіка: політика ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Науково-технічний прогрес, якому людство завдячує підвищенням свого матеріального добробуту, здобутий ціною погіршення стану природного середовища планети - такий висновок вперше у 1989 році зробили економісти-екологи для уряду Великобританії в рамках консультацій щодо забезпечення сталого розвитку та його вимірювання [1]. У цьому ж дослідженні вони запропонували засади національної економічної політики для уряду Об'єднаного Королівства, увівши тоді в науковий обіг термін «зелена економіка». За декілька років ці ж економісти опублікували нові еколого-економічні студії [2-3], знову актуалізуючи питання руйнування природного середовища, але вже доводячи, що такі руйнування набули глобальних масштабів і стосуються зміни клімату, виснаження озонового шару, вирубки тропічних лісів, втрати природних ресурсів у країнах, що розвиваються. Їх висновок у результаті цих досліджень був радикальним: світова спільнота потребує докорінного перегляду традиційної економічної моделі розвитку [4].

Відтоді й до сьогодні в світі триває пошук нових шляхів розвитку, які б дали змогу відновити природне середовище та одночасно забезпечували гідний рівень життя населення. Одним з результатів такого пошуку стала концепція „зеленої" економіки, що завдяки підтримці національних урядів та міжнародних організацій набула значної популярності та стала однією з пріоритетних для реалізації у всьому світі після того, як на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку у Ріо-де-Жанейро було прийнято „Порядок денний на ХХІ століття” [5], а пізніше - Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату [6]. У цих дороговказах проголошено впровадження в рамках стратегії сталого розвитку „зелених” заходів економічної політики.

Говорячи про розробку засад «зеленої політики» у європейських наукових дослідженнях і соціально-економічних стратегіях національних країн, слід вказати, що незалежно від вихідних дослідницьких підходів до «зеленої» економіки основне значення для неї має таке інтегрування економічної і екологічної політики, при якому на перший план висуваються можливості для нових джерел економічного зростання при одночасному недопущенні тиску на природу [7-9]. Все це передбачає застосування широкого набору заходів, починаючи від таких економічних інструментів, як податки, субсидії і схеми торгівлі, а також політики в області нормативного регулювання, включаючи встановлення стандартів і закінчуючи такими неекономічними заходами, як добровільні підходи і надання інформації.

Базовим в цьому сенсі документом для Європи є численні публікації ООН, - зокрема ЮНЕП (екологічної програми ООН), ЮНДЕСА (департаменту з економічних і соціальних питань), ЮНКТАД (конференції по торгівлі й розвитку), ЮНКСД (конференції з питань сталого розвитку) описують концепцію „зеленої” економіки, її основоположні принципи, переваги, ризики та узагальнюють міжнародний досвід у цій сфері. Численні неурядові організації останнім часом також докладають багато зусиль задля сприяння розповсюдженню концепції „зеленої" економіки. Разом із тим, незважаючи на більш, ніж 20-річну історію цієї концепції, вона залишається відкритою для дискусії та продовжує розвиватись.

«Зелена» економіка в контексті сталого розвитку.

Найбільш авторитетне і широко застосовуване визначення поняття «зелена економіка» сформульовано в Програмі ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП): «Зелена» економіка - це економіка, яка забезпечує довгострокове підвищення добробуту людей і скорочення нерівності, при цьому дозволяючи майбутнім поколінням уникнути істотних ризиків для навколишнього середовища і її збідніння” [13].

У тому ж документі наголошено на взаємозв'язку між поняттями «зеленої» економіки та сталого розвитку: Концепція «зеленої» економіки не замінює собою концепцію сталого розвитку, проте зараз все більш поширене визнання того, що досягнення стійкості майже повністю залежить від створення правильної економіки. За десятиліття, коли нові багатства створювалися з використанням моделі «коричневої» економіки, суспільство не вирішило таких проблем, як соціальна маргіналізація і виснаження ресурсів, і ми як і раніше далекі від досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття. Стійкість залишається найважливішою довгостроковою метою, але для її досягнення ми повинні зробити нашу економіку «зеленою» [13].

Концепція «зеленої» зростання підкреслює важливість інтеграції екологічної та економічної політики таким чином, який дозволить виявити нові потенційні джерела економічного зростання, не створюючи при цьому «нестійкого» навантаження на кількість і якість природних багатств. Перехід до «зеленої» економіки вимагає застосування широкого діапазону заходів, що включають економічні інструменти, наприклад, податки, субсидії і схеми торгівлі викидами, заходи державного регулювання, наприклад, встановлення стандартів, а також заходи неекономічного характеру, такі як добровільні ініціативи і надання інформації.

«Зелена» економіка може також розглядатися як система принципів, цілей і заходів. Перелік основних принципів «зеленої» економіки, викладених у документах ECLAC (Економічна комісія ООН по країнах Латинської Америки та Карибського басейну) (2010), EEA (Європейського економічного простору) (2010), UNEP (Програмі ООН з навколишнього середовища ) (2011) OECD (Організації з економічного співробітництва й розвитку) (2011) можна узагальнити наступним чином:

- рівність і справедливість як в межах одного покоління, так і між поколіннями; економічний екологоорієнтований євросоюз

- відповідність принципам сталого розвитку;

- застосування принципу обережності щодо потенційних впливів на суспільство і навколишнє середовище;

- адекватний облік природного та соціального капіталу, наприклад, за допомогою інтерналізації зовнішніх соціальних і екологічних ефектів, «зеленого» обліку, обліку витрат впродовж всього життєвого циклу, а також поліпшення управління за участю зацікавлених сторін;

- стійке і ефективне використання ресурсів, споживання і виробництво;

- внесок в досягнення існуючих макроекономічних цілей за рахунок створення «зелених» робочих місць, викорінення бідності, підвищення конкурентоспроможності та забезпечення зростання в основних галузях економіки.

Для впровадження цих принципів у життя необхідне створення відповідних умов і тут потрібна відповідна виважена й продумана політика національних урядів, у результаті якої пріоритет отримають ті види і результати господарської діяльності, які поряд з модернізацією та підвищенням ефективності виробництва сприятимуть поліпшенню якості життя та середовища проживання.

Як фундамент «зеленого» зростання основоположні документи з зеленого розвитку розглядають модернізацію енергетичного базису економіки, оскільки:

Енергетика відіграє стратегічну роль у розвитку економіки та забезпеченні безпеки на всіх рівнях (національному, регіональному та міжнародному);

У всьому світі посилюється тенденція до виснаження найбільш доступних і рентабельних запасів традиційних енергоносіїв, насамперед нафти.

Об'єкти енергетики в першу чергу є джерелом найбільшого обсягу техногенних викидів, що призводять до глобальних змін клімату, викликаними зростанням концентрації в атмосфері парникових газів.

Магістральним напрямком модернізації енергетики є розвиток так званої альтернативної (нетрадиційної, чистої або «зеленої») енергетики. Її широка трактовка передбачає використання енергоефективних технологій, а також екологічно чистих, низько-культурних джерел енергії (включаючи поновлювані джерела та атомні електростанції), які все більше витісняють гідро екологічне паливо. У свою чергу, в структурі самого палива відбувається швидке заміщення нафти (мазуту) і вугілля природним газом як екологічно чистою джерелом енергії. Таким чином, диверсифікація та декарбонізація виступають як пріоритетні напрями модернізації енергетики та, беручи до уваги згадану вище її базову роль у розвитку господарського комплексу, стержнем «зеленого» економічного зростання в цілому.

Темпи і тренди розвитку «зеленої економіки» в ЄС.

Як відзначають фахівці, для світової зеленої економіки властиві досить швидкі темпи росту, що обмовлено наступними факторами:

- інституційному: на середину 2014 року 96 держав мали нормативно встановлені цілі розвитку поновлюваної енергетики, в тому числі 73 - нормативні акти, що регулюють використання біопалива, а 81 - спеціальні вигідні тарифи на підключення джерел цієї енергії (feed-in-tariffs);

- інвестиційному: перш за все завдяки стрімкому зростанню капіталовкладень країн «Великої двадцятки», серед яких лише на розвиток відновлюваних джерел енергії було спрямовано понад 300 млрд дол. у 2014 році [11].

У ЄС левова частка коштів інвестувалася у розвиток вітрової та сонячної енергетики, в першу чергу в проекти будівництва великих вітроенергетичних установок у Західній Європі (морське базування). До 2020 року практично всі країни ЄС планують, що відновлювані джерела енергії складуть 20% серед усіх енергетичних джерел.

Окрім альтернативної енергетики потужно зростає європейський ринок природозберігаючих технологій та обладнання, який без урахуванням енергетики перевищив 500 млрд. долл.

За останні п'ять років виріс удвічі обсяг продажів так званих органічних продуктів харчування та напоїв (вироблених без використання хімічних добавок). На сьогодні він складає 3,5% всього ринку продовольчих товарів. Одночасно зайнятість на виробництві органічних продуктів харчування та напоїв в ЄС у 2000-х роках (до 2011 р.) зросла в середньому на 19% у рік. Договір 2012 року між ЄС та США про взаємне визнання сертифікації органічних продуктів надав новий імпульс росту органічних продуктів цих ринків, оскільки цим договором було відкрито шлях до усунення торговельних бар'єрів та безперешкодного продажу продукції, сертифікованої як органічна, в США та країнах ЄС.

Відзначена тенденція характерна не тільки для продовольства, але і для більш широкого спектру споживчих товарів, наприклад, продукції з дерева, включаючи меблі. Продажі такого продукту, сертифікованої як екологічно чиста, всього за три попередні роки зросли в чотири рази. До того ж з 2007 року в Великобританії, а в наступні роки в інших країнах Європи застосовується практика так званого карбонерного маркування продовольчих та інших товарів із зазначенням кількості (в грамах) викидів парникових газів при виробництві та транспортуванні одиниць згаданих товарів.

Фактори прискореного розвитку «зеленої економіки» в ЄС.

Важливу роль відіграє потужний мультиплікативний та антикризовий ефекти «зеленої» економіки. Перший забезпечується розвитком такого економічного інструменту як екологічні інновації. Наприклад, у «Новій стратегії росту» від 2009 р. / 2010 г.» (Німеччина), ці інновації розглядаються як основний зв'язок між економічною, промисловою та екологічною політикою, а інвестиції в зазначені інновації - як фактор підвищення конкурентоспроможності економіки.

З точки зору антикризового потенціалу екоінновації та «зелена» економіка в цілому дозволяють збільшити зайнятість і пом'якшити безробіття, стимулювати активність в інших сферах господарства. Наприклад, з загального антикризового пакету на «зелений» сектор у Німеччині від 13% до 16%, у Франції - 21% тощо.

Інші фактори, що визначають швидкий розвиток цієї сфери економіки - фактор екологічної чистоти та екологічної безпеки та фактор зниження ризиків кліматичних змін. Справа в тому, що за інших рівних умов «зелені» технології виробництва менш масштабні та ризиковані, ніж промислові технології ХХ ст., оскільки при їх застосування суттєво скорочуються викиди в навколишнє середовище забруднюючих речовин і парникових газів, знижуються ризики масштабних аварій, подібних до радіаційних катастроф у Чорнобилі (СРСР, 1986 р.) та Фукусимі (Японія, 2011 р.) або промислово-екологічної катастрофи в Мексиканській затоці (США, 2010 г.).

Третій фактор, що обумовлює посилення позицій «зеленого» економіки, пов'язаний з високим рівнем науковості та технологічності «зелених» виробництв, що забезпечують швидкий перехід на новий (шостий) технологічний уклад. Саме він все більше визначає сьогодні конкурентоспроможність національних економік.

Перспективи «зеленої» економіки: очікування та межі зростання.

Суттєві інвестиції та швидкі темпи розвитку «зеленої» економіки породили у помітної частини аналітиків і політичних кіл серйозні очікування щодо її упевненого розвитку в найближчі десятиліття. Про це свідчать численні доповіді та прогнози (в тому числі спеціалізованих організацій ООН), підготовлені за участю міжнародних експертів, органів управління і наукових структур [12].

У якості головного сценарію фахівці розглядають варіант трансформації європейського господарства до 2050 р. в низьковуглецеву, ресурсоефективну економіку, а в якості основного механізму реалізації цього сценарію - щорічне інвестування протягом 2012-2050 рр. приблизно 1,3 трлн дол. в десять ключових секторів. До них віднесені: сільське господарство, лісове господарство, водне господарство, рибальство, ЖКГ, енергетика, промисловість, туризм, транспорт, утилізація та переробка відходів. У перші чотири сектори, розвиток яких найбільш залежно від забезпеченості природним капіталом і погодно-кліматичних ризиків, рекомендується направити чверть зазначених «зелених» інвестицій (325 млн дол., Або 0,5% світового ВВП).

Необхідні для інвестицій кошти планується залучити за умови реалізації продуманої державної політики та використання інноваційних механізмів фінансування включаючи торгівлю викидами парникових газів і мікрофінансування.

Передбачається, що здійснення зазначеного сценарію забезпечить протягом 5-10 років більш високі річні темпи зростання економіки, ніж інвестиції в нормальний розвиток, при відсутності негативних наслідків для навколишнього середовища. При цьому очікується, що ставлення викидів до екологічної ємності середовища (так званий екологічний слід або відбиток), що становить сьогодні 1,5, знизиться до 2050 р до 1,2, значно наблизившись до 1 - рівня, що відповідає сталому розвитку, тоді як в сценарії звичайного розвитку він може перевищити 2. Крім того, завдяки істотному підвищенню енергоефективності як віддачі від «зелених» інвестицій прогнозується зниження потреби світової економіки в енергії до 2050 р на 40% в порівнянні з інерційним сценарієм розвитку (т. е. при збереженні обсягів споживання енергії на рівні 2011 р) і зниження обсягів викидів парникових газів в порівнянні з їх нинішнім рівнем на третину.

Але попри те, що сценарій «зеленої економіки» безумовно прогресивний та позитивний для соціально-економічного розвитку світу, зниження його екологічних і кліматичних ризиків, в світі існують фактори та умови, які можуть вплинути на перебіг ефективність прогнозованих глобальних трансформацій. Зокрема такі як нерівномірність економічного розвитку, неоднозначність підтримки «зеленої економіки» ключовими суб'єктами міжнародного співтовариства - національними державами і корпоративними наддержавними утвореннями; недостатньою розробленістю реформ для стимулювання державних інвестицій і витрат на розвиток «зелених» виробництв.

Таким чином, «зелена» економіка є засобом забезпечення сталого розвитку, а її формування передбачає перегляд стандартів життя суспільства з метою збереження природного середовища, підвищення ефективності використання ресурсів, розвитку екологоорієнтованої діяльності та структурної перебудови економіки в бік збільшення частки «зелених» секторів.

Розгляд основних трендів та факторів розвитку «зеленої економіки» в країнах Європейського Союзу дозволяє говорити про значні структурні зміни в системоутворюючих секторах економіки, таких як енергетика, будівництво, сільське господарство тощо, у результаті чого оновлюється виробничий апарат, підвищується енергоефективність виробництва, відбувається перехід до альтернативних джерел енергії та знижується рівень викидів парникових газів. Окрім того, розвиток «зеленої» інфраструктури забезпечує активізацію економічного розвитку і з боку пропозиції, і з боку попиту, одночасно розширюючи зайнятість і сприяючи зниженню безробіття.

Література

1. Pearce D. Blueprint for a green economy / David Pearce, Anil Markandya, Edward Barbier. - London: Earthscan Publications ltd, 1989. - 193 p.

2. Pearce D. Blueprint 2: Greening the world economy / David Pearce. - London: Earth scan Publications ltd, 1990. - 232 p.

3. Pearce D. Blueprint 3: Measuring Sustainable Development / David Pearce. - London: Taylor & Francis Inc.,1994. - 224 p.

4. Allen C. A guidebook to the Green Economy. Issue 1: Green Economy, Green Growth and Low-Carbon Development - history, definitions and a guide to recent publications Division for Sustainable Development / Cameron Allen, Stuart Clouth. - New York: UNDESA, Division for Sustainable Development. - 2012. - 65 р.

5. Agenda 21. Report of the United Nations Conference on Environment and Development Rio de Janeiro, 3 -14 June. [Document A/CONF.151/26/REV.1(VOL.I)]. - New York: United Nations, 1992. - 492 p.

6. Framework convention on climate change. DOC A/ AC.237/18. - New York: United Nations, 1992. - 33 p.

7. R0 pke I. Trends in the development of ecological economicsfrom the late 1980s to the early 2000s. / I. R0 pke // Ecological Economics. - 2005. - № 55 (2). - P. 262 - 290.

8. Commonwealth Secretariat (2014), Transitioning to a Green Economy: Political Economy of Approaches in Small States, Commonwealth Secretariat, London.

9. Rossi Vanessa The EU Economy to 2020: Coping with Divergence and Debt / Vanessa Rossi // Global Governance and the Role of the EU. - 2011. - 224 р.

10. Руководящая группа по экологическим оценкам ЕЭК ООН.

11. Порфирьев Б. «Зеленая» экономика: реалии, перспективы и пределы роста / Борис Порфирьев.

12. World Economic and Social Survey 2011: The Great Green Technological Transformation / Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat (DESA). -- New York: United Nations, 2011.

13. UNEP (2011), «Towards a Green Economy: Pathways to Sustainable Development and Poverty Eradication».

Размещено на Allbest.ru