Глобалізаційно-інтеграційний ресурс динамічного розвитку економіки України

Виклад основного матеріалу

На сьогодні доля України залежить від її спроможності знайти та втілити в життя новий шлях розвитку, зразком якого повинна стати модель глобального конкурентоспроможного інтегрування на основі інноваційної стратегії розвитку.

Якщо нині глобальний інтеграційний процес домінує у всьому світі, то включення України в ці процеси пов'язані з величезними ризиками і загрозами. Аби бути готовою до глобальної конкуренції та глобальної інтеграції, Україна повинна мати потужний глобально-інтеграційний ресурс. Між тим, визначення цього поняття та наділення його конкректним змістом ще є завданням для існуючої наукової еліти.

Автор пропонує розглядати глобально-інтеграціний ресурс як економічну категорію з таких позицій: перш за все, це здатність (якість, можливість, джерело) країни бути ефективною в умовах посилення глобальної інтеграції; по-друге, це засіб, який дозволяє за допомогою певних перетворень отримати бажаний результат; по-третє, це фактори, без яких неможливий будь-який вид діяльності в умовах глобальної інтеграції. Таким чином, глобально-інтеграційний ресурс - це здатність країни забезпечити конкурентоспроможне інтегрування в глобальне світове господарство на основі глобального мислення за допомогою конкретних механізмів.

Отже, принципово важливим є те, що глобально-інтеграційний ресурс країни - це не кількість чого-небудь, а, насамперед, якісна економічна політика, що спроможна віднайти та реалізувати інтеграційні переваги країни для зміцнення її національної самодостатності.

Стратегічний вибір України полягає в інтеграції через конкурентоспроможний розвиток, для чого вона повинна активно використовувати свій глобально-інтеграційний ресурс. За останні п'ять років Україна значно активізувала використання глобально-інтеграційного ресурсу, про що свідчить те, що навіть у 2009 р., у часи розпалу економічної кризи, експорт українських товарів та послуг дорівнював 4923,7 млн. дол. США, імпорт - 50604, 4 млн. дол. США, при чому зменшення у порівнянні з 2008 р. становило відповідно 62,5% та 55%.

В цей час Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з 213 країнами світу, при цьому найбільші експортні поставки товарів спрямовувались до РФ (21,4% від загального обсягу експорту), Туреччини (5,4%), Китаю та Казахстану (по 3,6%), Білорусі (3,2%), Німеччини та Італії (по 3,1%). У загальному обсязі імпорту найбільші поставки здійснювались з РФ (29,1%), Німеччини (8,5%), Китаю (6%), Польщі (4,8%), Кахастану (4,5%), Білорусі (3,7%), Узбекистану (3,6%). Якщо в зовнішній торгівлі товарами Україна має негативне сальдо, яке у 2009 р. становило 5732,7 млн. дол. США, то в торгівлі послугами з 218 країнами світу у 2009 р. вона мала позитивне сальдо у 4352 млн. дол. США [19].

Проте активізація використання глобально-інтеграційного ресурсу, членство України в СОТ з 2008 р. не сприяли будь-якому значному покращенню позицій країни на світових ринках, а здійснювались на принципах, несумісних із самодостатнім конкурентоспроможним розвитком.

На переконання автора, модель периферізації для України є неприйнятною як для українського народу, так і для євразійської спільноти через значний геополітичний та геоекономічний потенціал нашої країни, а сумісний розвиток України та ЄС може відбуватись лише на засадах самодостатнього конкурентоспроможного економічного розвитку.

Співробітництво ЄС з країнам Східної Європи та, зокрема Україною, активно розвивається та детально планується. Воно закріплено у 7-річному Стратегічному плані ЄС, 3-річній Національній індикативній програмі та детальних щорічних програмах. Кожного року ЄС здійснює моніторинг результативності співробітництва та ефективності наданої допомоги. Обсяги та напрямки допомоги ЄС Україні протягом 1991-2006 рр. представлені у табл. 1.

Таблиця 1.

Допомога ЄС Україні протягом 1991-2006 рр., млн. євро.

European Neibghourhood and Partnership Instrument. Country Strategy Paper Ukraine 2007-2013. - 30 of 31 p - Режим доступу: «europa/int»

Крім того, до України надходить допомога від Швеції, Великобританії, Данії, Німеччини, Нідерландів, Словаччини, Польщі, Швейцарії, Європейського інвестиційного банку, Ради Європи тощо. Україна є пріоритетною серед країн Східної Європи для Канади, яка щорічно виділяє близько 15 млн. дол. США. Допомогу Україні надають також США, Японія, Всесвітній банк, Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

З 1 січня 2007 р. усю сукупність європейських програм, за якими країни Східної Європи могли отримувати допомогу від ЄС були замінені єдиним Європейським інструментом сусідства та партнерства.

Згідно з Національною індикативною програмою для України на 2007-2010 рр. Європейського інструменту сусідства та партнерства (ЄІСП) виділено три пріоритетні напрямки допомоги в обсязі 494 млн. євро (табл. 2).

Табл. 2

Індикативний бюджет програм допомоги ЄС за ЄІСП

National Indicative Programme 2007-2010 Ukraine - 4 p. - Режим доступу: «europa/int»

Для кращого розуміння того, на які проекти витрачаються кошти, наведемо деякі з цих профінансованих проектів (табл. 3).

З 2005 р. в Україні розпочалась реалізація проектів Твіннінг, як однієї зі складових Європейського інструменту сусідства та партнерства, із проведення інституційних та структурних реформ, спрямованих на гармонізацію із законодавством ЄС. Сьогодні ЄС реалізує значні за обсягами фінансових ресурсів програми розподільчої конвергенції щодо України, ставлячи мету якнайшвидшого переходу до конвергенції у сфері виробництва.

Таблиця 3.

Деякі проекти, що фінансуються ЄС протягом 2007-2013 рр.

Адаптовано автором за List of projects (Ukraine delegation). Режим доступу: http://ec.europa.eu

Значний розвиток сфери послуг дозволить Україні, по-перше, створити велику кількість робочих місць; по-друге, зміцнити свій основний стратегічний ресурс - малий та середній бізнес, який довів свою важливість у часи кризи, бо не дозволив Україні потрапити у проблему масового безробіття. Високий рівень розвитку малого та середнього підприємництва для України - це шлях до розв'язання більшості соціальних проблем та досягнення високих соціальних стандартів життя.

Поряд із вдосконаленням організаційно-правових засад розвитку підприємництва в Україні, вдосконалення відносин власності, корпоративної системи тощо, місією держави в умовах формування глобальної економіки знань має стати створення комплексної системи управління знаннями. Так, кинутий напризволяще вітчизняний бізнес має право розраховувати на користування такою державною послугою, як прогноз та стратегічний план національного розвитку.

Це дозволить окремому підприємцю будувати індивідуальні підприємницькі плани та приймати вірні інвестиційні рішення. В цьому й полягає і на цьому повинні формуватись основи суспільної відповідальності бізнесу як ключової компоненти вітчизняної моделі розвитку. При цьому держава має передбачити суспільну відповідальність не лише для бізнесу, а й вчених, політиків, державних службовців, громадських діячів, які є активними учасниками соціально-економічних процесів в Україні.

Відповідальність держави має виявлятися й в своєчасному перегляді та прийнятті законів України, зокрема Закону «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки», Закону «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності України», які виконують мобілізаційну функцію щодо сприяння концентрації ресурсів господарюючих суб'єктів на найперспективніших напрямках розвитку.

Так, наприклад, визначаючи у п. 8.6 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності України» стратегічні пріоритети у сфері транспортної галузі, необхідно доповнити їх питаннями розвитку логістичної галузі товарів легкої промисловості, а не лише опікуватись проблемами транзиту нафтопродуктів [20].

Визначаючи пріоритети у сфері розвитку інноваційної культури у п. 8.7 того самого закону, слід значно розширити поняття інноваційної культури та спиратись на концепцію потрійної спіралі та концепцію відкритих інновацій, що передбачає взаємозв'язок університетів, бізнесу й влади і дозволяє розвинути нові підходи до інноваційної взаємодії цих секторів, щоб перетворити Україну на провідний освітньо-науковий центр.

Щодо інституційного забезпечення припливу іноземних інвестицій для фінансування інноваційних змін в економіці, то, насамперед, Україні слід переглянути існуючу систему державного управління та механізми розвитку. На думку автора, Україні доречно відмовитись від використання механізму вільних (спеціальних) економічних зон та перейти до проектного принципу у відносинах з інвестором.

Формування нових вільних економічних зон або відродження законсервованих зон матиме наслідком новий віток розшарування суспільства та просторової дезінтеграції. Заходи економічної політики на сучасному етапі мають сприяти інтеграції суспільства та посиленню синергетичного ефекту в процесі економічної модернізації та відродження, а не навпаки.

Ефективність вільних економічних зон тим вища, чим більша територія країни, а тому в Україні досягти такого ефекту від зон, як у США чи Китаю, навряд чи можливо.

Першим кроком для реалізації проектного принципу у відносинах з інвестором було створення 28 січня 2009 р. Постановою Кабінету Міністрів України центрального органу виконавчої влади із проведення державної політики сприяння іноземному інвестуванню - Національного агентства України з іноземних інвестицій та розвитку (Укрзовнішінвест). Воно, безумовно, потребує вдосконалення внутрішньої організаційної структури, але повинно стати реальним, а не номінальним «єдиним вікном» для іноземного інвестора.

Але ефективність системи державного управління значно зменшується через хаотичність функцій різних міністерств та відомств, які відповідають за реалізацію економічної моделі розвитку України.

Так, Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій), яке за законодавством України є центральним органом виконавчої влади в сфері інноваційної політики, в цілому не відіграє тієї ролі, яка для нього передбачалась, зокрема й через відсутність чіткого розподілу та перехрещування повноважень різних міністерств та відомств.

Наприклад, нормативні документи щодо повноважень Держінвестиції та Міністерства економіки містять тотожні розділи щодо координації інноваційної діяльності.

Крім того, департаменти інноваційного напряму в інших міністерствах також відповідають за реалізацію інноваційної політики, зокрема, мова йде про Департамент науково-технологічного та інноваційно-інвестиційного забезпечення Міністерства промислової політики України, Департамент інвестиційної та інноваційної діяльності Міністерства економіки України. Невизначеність завдань, повноважень та сфер відповідальності зазначених органів державної влади призводить до буксування інноваційної моделі розвитку.

Усунення дублювання повноважень, оптимізація внутрішньої структури та чітке розмежування сфер відповідальності має передувати початку інвестиційно-інтеграційного руху до моделі економіки знань.

Наступним завданням для України має стати оптимізація процесів алокації державних фінансів. Щодо регіонального та місцевого інноваційного розвитку, то слід оптимізувати схему фінансування такого розвитку. Як передбачено п. 2.2.2 Закону України «Про інноваційну діяльність», фінансування регіональних та місцевих інноваційних програм відбувається за кошти відповідних територіальних громад через систему регіональних відділень Держінвестицій [21].

Між тим, це спричинює конфлікт інтересів, зменшує ефективність реалізованих програм та порушує основні принципи підприємницької діяльності. Використання венчурного фінансування в Україні є передчасним через неврегульованість ключових для розвитку цього виду фінансування економічних відносин.

На порядку денному також стоїть питання про створення при українському уряді потужного центру глобального прогнозування та національного планування, першочерговим завданням якого має бути глобальний моніторинг економічного розвитку.

Такий центр мав би виступити органом апробації запропонованих заходів економічної політики, координатором процесів наукового забезпечення й розроблення таких заходів та разом із залученням громадськості (громадських рад при органах державної влади та місцевого самоврядування, громадських організацій, академій наук) арбітром ефективності проведених реформ.

На результатах прогностично-аналітичної діяльності цього центру мають базуватись пропозиції щодо стратегічних пріоритетів інноваційного розвитку України, де ключовою повинна стати глобальна складова. Найбільш ефективним, на нашу думку, на сьогодні може бути створення такого центру в структурі Міністерства економіки із залученням до роботи у ньому представників інших органів державної влади та установ. Міністерство економіки має набути функцій опікування процесами глобальної економічної інтеграції України, і не лише на європейському векторі, та формувати ефективну модель економічної політики членства в СОТ.

На думку автора, експертиза інноваційних проектів повинна бути організована не Міністерством освіти і науки України, як це передбачено Методикою проведення експертизи стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня від 23.12.2003 р., а центральним органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію інноваційної моделі розвитку України - на сьогодні це Держінвестиції.

Слід вдосконалити і відбір осіб, які можуть входити до складу відповідних експертно-аналітичних груп та позбавити їх права делегування свого голосу іншим членам групи, як це передбачено п.2.2 Методики, або вдосконалити саму процедуру голосування (наприклад, якщо у разі неможливості особи бути присутнім у момент голосування, її думка та голос враховуються письмово за допомогою надсилання листа або в інший спосіб).

В основу успіху економічної політики на початку ІІІ тисячоліття для України має бути покладена синергія таких чинників - інформація, інвестиції та інновації (три «І»). До речі, така синергія може виступати як закон третього тисячоліття - Закон ІІІ (закон трьох «І») - і не тільки для України.

Між тим, система державного управління в Україні виступає чинником, що дезінтегрує ці компоненти та практично унеможливлює інноваційний розвиток.

Так, система управління інформаційними потоками в країні не відповідає світовим стандартам, система управління знаннями як така взагалі відсутня, а Міністерство освіти і науки навіть не розгортає свою діяльність в цьому напрямі.

Враховуючи те, що «модель економічного розвитку України є комплексною теоретико-методологічну системою, що реалізована або може бути реалізована в межах дії закономірностей на певному етапі економічного розвитку держави й спроможну забезпечити відповідний рівень добробуту населення, безпечний самодостатній конкурентоспроможний всебічний розвиток на основі реалізації економічної політики з врахуванням ендогенних й глобалізаційних чинників розвитку», слід відходити від існуючого вузького тлумачення моделі, яке обмежує реальні процеси економічного розвитку та застосовувати багатокомпонентні моделі, що враховують оптимальний набір ключових компонент [22].

Так, наприклад, ЄС визначив свою модель розвитку як «зелена стала соціально-орієнтована інноваційна економіка знань», вже рішуче перейшла до її реалізації.

Виходячи з наведеного, Україні також слід враховувати найновіші закономірності розвитку та активно використовувати їх переваги. Серед таких закономірностей, пов'язаних із формуванням глобальної економіки знань, насамперед, слід назвати віртуалізацію, мережевість та уніфікацію.

На нашу думку, віртуалізація сьогодні - це не «вихід за рамки раціонального господарювання» або «ірраціональне та штучне» явище [11, 65], а навпаки, новий віток та прояв раціональності суб'єктів господарювання, які за допомогою новітніх технологій знайшли спосіб зменшити операційні та транзакційні витрати, подолати бар'єри входу на ринок, створені недобросовісною конкуренцією, прискорити оборотність капіталу, зменшити вимоги до стартового капіталу.

Власно, це й дозволило малому та середньому бізнесу стати локомотивом нової економіки. Віртуалізацію слід розглядати як закономірність сучасного етапу економічного розвитку через те, що вона охоплює всі ключові компоненти сучасних моделей. В сфері державного регулювання вона проявляється в процесах створення електронного уряду, забезпечення прозорості системи державних закупівель за допомогою механізмів інформаційної відкритості.

В сфері ринкового саморегулювання - це електронна комерція, оптимізація контрактних зобов'язань та вдосконалення контрактної процедури шляхом застосування електронного підпису тощо, поява віртуальних ринків. Віртуалізація охоплює й відносини власності - виникають електронні гроші, інтелектуальна власність, електронні системи реєстрації прав власності та віртуальні банки даних.

В сфері алокації ресурсів завдяки віртуалізації відбувається зменшення транзакційних витрат, оптимізація логістичних схем, зменшення цін на різні види ресурсів та готової продукції.

В сфері транснаціоналізації корпоратизації спостерігається віртуалізація корпоративних структур, можливість входу в економічний простір країни, оминаючи її кордони, розвиваються аутсорсинг, аутстафінг, електронні розрахунки, електронна звітність, виникає можливість реалізації більш гнучких та альтернативних стратегій виходу на ринок. Інформатизація дає можливість подолати просторово-часові обмеження доступу до інформації, дозволяє миттєво публікувати інформацію та наукові результати за допомогою Інтернету, мобілізовувати глобальне громадянське суспільство.

Віртуалізація сприяє підвищенню рівня інтелектуалізації, адже створюється віртуальний світ знань та обміну думками, формуються наукові та експертні спільноти. Навіть в традиційній сфері соціалізації віртуальні технології допомагають здійснювати дистанційне навчання для осіб з особливими потребами, вирішують проблему соціальної інклюзивності за допомогою он-лайн спілкування.

Значною є роль віртуалізації для становлення суспільної відповідальності, адже завдяки інформаційній відкритості збільшується вплив громадянського суспільства на владу та бізнес. В сфері безпеки формуються нові підгалузі економіки - послуги з віртуальної безпеки, Інтернет-безпеки, системи супутникового спостереження тощо. Віртуалізація не оминула й такий компонент, як екологізацію, адже навіть сама вартість питання виражається в умовних (віртуальних) одиницях вуглекислого газу.

Мережевість виступає як закономірність, що виникає внаслідок синергії нелінійного руху, множинності суб'єктів та індивідуалізації потреб. Включення в глобальні мережі за пріоритетними для України напрямками передбачає, насамперед, величезну роботи з розроблення та побудови механізму включення в такі мережі, при цьому переважно слід використовувати механізми європейської інтеграції.

Уніфікація відіграє найважливіше значення як закономірність розвитку в сфері інституційної уніфікації, найвищою формою якою є глобальна інституційна уніфікація. Нові сфери економічних відносин, що виникають на сучасному етапі, виникають як глобальна економічна проблема, механізм подолання якої формується одразу на глобальному рівні, як наприклад, механізми подолання проблем зміни клімату.

Врахування трансформації ключових компонент моделі економічного розвитку під впливом новітніх закономірностей розвитку дозволить країні опанувати найшвидші темпи просування до глобальної економіки знань. Глобально-інтеграційний ресурс виявляється, насамперед, у пізнанні та використанні цих закономірностей.

Висновки

Глобально-інтеграційний ресурс в умовах реалізації моделі, направленої на становлення економіки знань, є ключовим. Відкритість економіки на сучасному етапі виступає не результуючим показником, а передумовою успішного розвитку.

Формування національної економічної моделі України має базуватись на глобальному економічному мисленні, яке передбачає зміцнення національної самодостатності за рахунок конкурентоспроможного включення України в глобальне світове господарство. Реалізація такого мислення як імперативу при розробленні економічної політики матиме своїм наслідком реалізацію глобальної економічної функції держави.

При реалізації цієї функції необхідним є вирішення таких завдань, як створення центру глобального прогнозування та національного планування та опанування українською незалежною державою нової моделі економічного розвитку, яка складається з багатьох компонентів. Отримання Україною статусу країни з ринковою економікою є свідченням того, що країна пройшла початковий етап становлення ринкового саморегулювання.

Пропоновані автором зміни в системі державного управління спрямовані на вдосконалення моделі економічного розвитку України, набуття нею характеристик глобальної економіки знань. Наразі розпочинається наступний етап стратегічних реформ, які повинні в період формування нової економічної системи вивести Україну на високий рівень конкурентоспроможного економічного розвитку.

Література

УДК: 339.923

Глобалізаційно-інтеграційний ресурс динамічного розвитку економіки України. Трофимова В.В. кандидат економічних наук, докторант кафедри міжнародної економіки Київського національного економічного університету імені В. Гетьмана

Визначено сутність глобалізаційно-інтеграційного ресурсу та основні напрямки його використання в національній економічній моделі України. Обґрунтовано необхідність використання в якості критерію ефективності моделі економічного розвитку відповідність глобальній економіці знань. Запропонований ряд заходів щодо вдосконалення моделі економічного розвитку України на сучасному етапі.

Ключові слова: національна економічна модель, глобалізаційно-інтеграційний ресурс, глобальний кругообіг продуктивних сил, прогноз національного розвитку, економіка знань, економічний розвиток України.