Ядерна програма Ірану в контексті ірано-ізраїльських відносин

Ядерна програма Ірану та підтримання тероризму як основна загроза національній безпеці Ізраїлю. Розгляд еволюції ірано-ізраїльських відносин. Аналіз праць Ш. Гантера та Д. Алліна. Аналіз механізмів протиборства поширенню зброї масового ураження.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 23.08.2018
Размер файла 29,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ядерна програма Ірану в контексті ірано-ізраїльських відносин

Проаналізовано ірано-ізраїльські відносини від встановлення до сьогодні. Визначено основні причини зміни відносин між цими країнами та роль ядерної програми Ірану. Також, у статті розглянуто та обґрунтовано шляхи вирішення ядерної проблематики.

Зазначається, що міжнародна спільнота та Іран доклали значних зусиль спрямованих на вирішення ядерної проблеми, було підписано міжнародну угоду 14 липня 2015 р. в рамках Спільного всеохоплюючого плану дій. Проте це не змінило позиції Ізраїлю, політичні лідери швидко засудили та розкритикували цю угоду. Ядерна програма Ірану та підтримання тероризму є основною загрозою національній безпеці Ізраїлю. Іранська тема стала найпопулярнішою у внутрішньополітичному житті їзраїлю.

На основі даного дослідження було зроблено висновок проте, що Ізраїль сьогодні радикально налаштований щодо вирішення даної проблеми і його політика направлена на ліквідацію ядерної загрози. Очевидно, що ірано-ізраїльська конфронтація враховуючи останні події може привести до повномасштабного збройного конфлікту.

Дослідження взаємовідносин Ірану та Ізраїлю є актуальною науковою проблемою. Це пояснюється гострою практичною необхідністю пошуку шляхів вирішення суперечностей ірано-ізраїльських відносин в контексті ядерної програми Ірану та впливу на регіональну та міжнародну безпеку. З моменту свого виникнення, ірано-ізраїльська конфронтація вийшла далеко за межі міждержавного та регіонального конфліктів, здобувши більш широке глобальне значення.

На початку XXI ст. Ісламська Республіка Іран стала активним міжнародним гравцем, залученим у глобальну дискусію з актуальних проблем міжнародних відносин. Найважливішою особливістю історичного розвитку ІРІ, в останнє десятиліття, стала поступова трансформація її революційних складових від крайнього радикалізму до прагматичного та поміркованого ісламізму.

Серйозним викликом для систем регіональної та міжнародної безпеки, а також безпосередньо для зовнішньополітичної стратегії Ізраїлю стала іранська ядерна програма. Вирішення цього питання, по суті, визначає долю важливих міжнародних проблем: збереження режиму нерозповсюдження ядерної зброї, ефективності діяльності таких міжнародних організацій як МАГАТЕ і ООН.

У вітчизняній історіографії еволюція ірано-ізраїльських відносин досліджена недостатньо і потребує більш детального розгляду. Широка база досліджень ірано-ізраїльських відносин присутня в російській науковій літературі. Варто відзначити праці таких відомих дослідників, як І. Д. Звягельська, В. І. Месамед, М. А. Пиляєва. Заслуговує на увагу дослідження В. І. Месамед «Іран - Ізраїль: від партнерства до конфлікту» в якому детально описана та проаналізована еволюція ірано-ізраїльських відносин, починаючи від правління Шаха в Ірані.

Розглядаючи американську наукову літературу з ірано-ізраїльської проблематики, слід виокремити праці Ш. Гантер, Д. Аллін, Дж. Білл.

Особливий інтерес становить дослідження американського аналітика Центру з вивчення механізмів протиборства поширенню зброї масового ураження при університеті Сполучених Штатів з національної оборони у Вашингтоні С. Каруса, який досліджує ядерну програму ІРІ, а також прагнення Тегерана створити міжконтинентальні балістичні ракети.

Отже, основне завдання цієї статті - проаналізувати ірано-ізраїльські відносини та визначити роль ядерної програми Ірану в них.

Сюжети, пов'язані з ірано-ізраїльським протистоянням, в останні роки займають одне з центральних місць в новинних стрічках провідних інформаційних агентств світу. Ця «гаряча» тематика не втратила своєї актуальності і на фоні драматичних подій, які сколихнули регіон Близького Сходу і Північної Африки протягом періоду з 2011 р. і до сьогодні. Прогнозувати варіанти подальшого розвитку подій на даному етапі вкрай складно, особливо з урахуванням того, що процеси корінних трансформацій в регіоні поки далекі від свого завершення. Проте відповіді на деякі питання можна отримати, розглянувши витоки і причини сьогоднішньої ізраїльсько-іранської політичної конфронтації та ролі іранської ядерної програми.

Зараз навряд чи можна уявити, що колись відносини між Ізраїлем та Іраном були партнерськими, які не були ускладнені ні фактами реальних протиріч, ні роботою пропагандистських машин обох країн. Однак співпраця справді мала місце.

На початку 1950 р. Іран став другим після Туреччини ісламською державою на Близькому і Середньому

Сході, який визнав Ізраїль де-факто. Статистичні дані показують, що в 1971-1977 рр. Ізраїль входив в десятку найважливіших торгівельних партнерів Ірану [3, р. 19]. Для нафтових операцій між двома країнами були побудовані нафтопровід Ейлат-Ашкелон, нафтопереробний комплекс у Ашдоді, реконструйований Ейлатский порт. Помітною сферою співпраці двох країн були оборона і безпека. Крім співпраці МОССАДу з САВАК, успішно реалізовувалося Угода про обмін стратегічною і оборонною інформацією і координації взаємних дій. Подібні загрози безпеки стимулювали тісний взаємозв'язок у військовій області. Іран був перспективним ринком для ізраїльських озброєнь.

Особливий інтерес Ізраїлю до Ірану був обумовлений і наявністю в цій країні значної єврейської громади. В кінці 1940-х рр. чисельність єврейського населення Ірану становила близько 100 тис. чоловік [3, р. 75].

У 1979 р. в Ірані відбулась Ісламська революція. Народ скинув шаха, останніми роками правління якого характеризувалися бездумним вивезенням нафти, грабунком країни та корупцією [2, р. 15]. Разом з шахом іранці вигнали з країни іноземні нафтові компанії та банки, в результаті чого постраждали інтереси Тель-Авіва.

Ісламська революція викликала зовнішньополітичну переорієнтацію Тегерана. В ІРІ державний статус знайшла концепція шиїзму, в основі якої лежить ідея створення всесвітньої ісламської держави. Подальший розвиток цієї ідеї було б можливо шляхом експорту революції в інші мусульманські країни з подальшою глобалізацією, яку Іран бачить як «підпорядкування ісламу всіх інших країн».

Релігійне керівництво Ірану ніколи не змириться з ізраїльською окупацією святих для ісламу місць. Деклароване Іраном лідерство в ісламському світі давало іранським керівникам право рахувати себе захисниками «пригноблених ісламських націй», і в першу чергу арабського народу Палестини.

Майже відразу після революційних подій в односторонньому порядку Іран розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем [13, р. 16]. З тих пір обидві країни опинились на протилежному кінці регіонального розриву, при цьому Ізраїль звинувачує Іран в активному здійсненні політики, яка намагається підірвати її безпеку. Проте, навіть за таких умов нічого не завадило здійсненню розвідувальної афери «Іран-контрас» в рамках якої підчас ірано-іракської війни 1980-1988 рр. Іран отримував американську зброю за посередництва Ізраїля.

Поштовхом до остаточного перегляду цими двома державами взаємного сприйняття можна назвати першу половину 1990-х рр., коли істотно змінилася розстановка сил як в регіоні, так і в світі в цілому. Відбулася перша війна в Затоці, завершилася «холодна війна» [16, р. 198]. У нових умовах змінилося і сприйняття Ізраїлем та Іраном основних загроз своїй національній безпеці.

Через кілька років, коли обстановка в країні стабілізувалася, керівництво Ірану відновило реалізацію ядерної програми. У Ісфахані за допомогою Китаю був створений навчально-дослідний центр з дослідним реактором на важкій воді, був продовжений видобуток уранової руди. Одночасно Іран вів переговори про закупівлю технологій збагачення урану і виробництва важкої води з компаніями Швейцарії і ФРН. Іранські фізики відвідували Національний інститут ядерної фізики і високих енергій в Амстердамі, Ядерний центр Петтен в Нідерландах. В 1992 р. Іран підписав договір з Росією про завершення будівництва АЕС в Бушері.

Саме в цей період розробники зовнішньополітичної лінії Ізраїлю стали виходити з припущення, що найсерйозніша загроза безпеці Ізраїлю буде виходити саме з Тегерану, що будуть здійсненні спроби використати доступ до новітніх ядерних технологій для подальшого виготовлення ядерної зброї.

23 червня 1992 р. в Ізраїлі пройшли вибори в Кнесет, на яких перемогу здобула партія Праці («Авода»), Її лідер І. Рабін сформував уряд, пост міністра закордонних справ в якому зайняв Ш. Перес. Вони намагалися переглянути зовнішньополітичну доктрину Ізраїлю. Останній у своїй книзі «Новий Близький Схід» писав, зокрема, про те, що зростання регіональної могутності Ірану перетворює його з потенційного союзника у ворога Ізраїлю. Тому для забезпечення своєї безпеки Тель-Авів в довгостроковій перспективі повинен розвивати відносини саме з арабськими країнами.

З середини 1990-х рр. Ізраїль ініціював міжнародну кампанію, суть якої полягає в тому, що іранське керівництво створює пряму загрозу існування Ізраїлю і тому ядерна програма Ірану має бути згорнута. Ця позиція була підтримана найближчим союзником Ізраїлю - США, які через ООН добилися того, щоб відстеженням іранського ядерного проекту зайнялося МАГАТЕ. В серпні 2005 р. до влади приходить неоконсервативный президент М. Ахмадінежад, який радикалізував зовнішню політику ІРІ, посилив антиізраїльські заяви і одночасно зайняв жорсткішу позицію щодо своєї ядерної програми [11, р. 86].

При цьому цікаво, що незважаючи на ескалацію напруженості між Іраном та Ізраїлем і їх взаємні звинувачення і погрози, Ізраїль та Іран підтримували таємні економічні відносини і на початку XXI ст. У 2006 р. обсяг цього «тіньового» товарообміну склав кілька десятків мільйонів доларів [1, р. 29]. Однак, реальних перспектив покращення ситуації у відносинах між Ізраїлем та Іраном не було помітно. Абсолютна протилежність точок зору двох країн з ядерної проблеми створювала додаткову загрозу стабільності і стійкості регіонального розвитку, зробила поточну політичну ситуацію на Близькому Сході більш вибухонебезпечною. Кожного разу, будь-яке загострення ірано-ізраїльських відносин, спровоковане тією чи іншою стороною, неминуче підводить обидві країни до ядерного фактору, політична роль якого в протистоянні по лінії Ізраїль-Іран, так чи інакше, зростає. В Ієрархії загроз, які походять від ІРІ найбільш важливою для Ізраїлю є ядерна загроза, а всі інші розглядаються через цю призму. Другою загрозою, яка походить від ІРІ є підтримка та фінансування терористичних організацій таких, як ХАМАС в секторі Газа і на Західному березі річки Йордан і «Хезболла» в Лівані. Ізраїльська організація внутрішньої безпеки (ISA I Shin Bet) звинувачує в тому, що організації, такі як «Хезболла» є оперативною стороною Ірану проти Ізраїлю. «Хезболла» не тільки працювала проти інтересів Ізраїлю в Лівані до її виведення в 2000 р. та під час війни 2006 р., але й здійснила сміливі напади на інтереси США та Ізраїлю за кордоном. До них відносяться вибухи в 1983 р. в Бейруті та проти єврейського культурного центру в Буенос-Айресі в 1994 р Ізраїль також звинувачує Іран в підтримці та постачанні зброї Хамасу (головним чином Сунітський ісламський опірний рух, що діє з сектора Газа) та інших палестинських збройних груп, таких як «Ісламський джихад» [12, р. 43].

Таким чином, головна проблема Ізраїлю полягає в тому, що Іран, який може отримати ядерну зброю, буде більш безкарно здійснити свою дестабілізуючу діяльність. Також, Іран зможе надати ядерний парасольку терористам, а точніше, він зможе фактично передати їм ядерну зброю. І це поставило б всіх у велику небезпеку.

Деякі помірковані ізраїльські політики час від часу висловлювали побоювання з приводу того, що заяви в останні роки звучали на адресу Ірану про готовність країни відбити можливі іранські удари насправді провокували ті войовничі погрози, що йшли з Тегерану. Так, після того як колишній глава ізраїльського Генштабу М. Аялон в своєму виступі в липні 2006 р. в Інституті стратегічних досліджень у Вашингтоні представив план можливого удару по Ірану і в свою чергу з Тегерану почастішали антиізраїльські заяви. А незабаром почалися військово-морські навчання в акваторії Перської затоки в ході яких, за заявами іранських ЗМІ, були випробувані новітні протичовнові торпеди, що не мають аналогів.

Повторювані заяви президента ІРІМ. Ахмадінежада, що закликали до знищення Ізраїлю, сприймаються у військово-політичних колах Ізраїлю по-різному: і як реальна загроза і як пропагандистська кампанія для внутрішньої консолідації. Однак, домінуючою є перша думка, принаймні вона постійно мусується в публічних виступах і послідовно популяризується за межами Ізраїлю. Офіційна позиція представників ізраїльського керівництва в останні роки зводиться до того, що іранська ядерна програма являє собою загрозу існуванню Ізраїлю.

Іранська ядерна програма привертає пильну увагу ізраїльських політиків різного спрямування. Колишній прем'єр-міністр Е. Ольмерт був прихильником компромісного вирішення іранської ядерної проблеми. Разом з тим, розуміючи, що Іран навряд чи піде на компроміс він заявив в інтерв'ю «Washington Post» напередодні своєї поїздки до США в листопаді 2006 р., що, якщо Іран не прийме позицію світової спільноти йому доведеться за це дорого заплатити. М. Ахмадінежада він охарактеризував як людину, здатну «скоїти злочини проти людства, людину яку необхідно зупинити» [15, р. 115].

У грудні 2006 р. Б. Нетаньяху ініціював велику пропагандистську кампанію спрямовану на усунення іранської ядерної загрози, повідомивши в присутності 70 іноземних дипломатів і журналістів про намір подати позов проти президента Ірану М. Ахмадінеджада в Міжнародний суд у Гаазі. Він зазначив, що «прагнення іранського президента знищити єврейську державу ні в кого в світі не викликає ні найменшого сумніву» [15,р. 116].

Іранська тема стала найпопулярнішою у внутрішньополітичному житті Ізраїлю. Мабуть, в країні немає жодного політика, який не намагався б використовувати її як інструмент для боротьби за владу. Іран по суті справи, з чинника зовнішньої політики Ізраїлю перетворився внутрішньополітичний фактор. Іранська загроза позиціонується як найбільш серйозна з усіх, з якими доводилося стикатися Ізраїлю, що призводить до наростання в суспільстві почуття неспокою і ізолясіоністських.

Одним з ключових елементів ізраїльської військової доктрини є недопущення наявності зброї масового знищення в руках «ворожих держав», список яких зараз якраз очолює Іран. В Ізраїлі постійно лунають заяви про те, що як тільки у розпорядженні іранського керівництва з'явиться ядерна зброя та засоби її доставки, воно негайно і без коливань застосує його проти єврейської держави, за яким не визнає права на існування.

Ізраїльські погрози піти при нагоді на рішучі заходи щодо Ірану, мабуть, можуть бути приведені в дію за сприятливого для Ізраїлю - але мало реалістичному - зовнішньополітичному розкладі, що передбачає підтримку США і доброзичливий нейтралітет з боку інших впливових міжнародних гравців. Ймовірно, відповідні оперативні плани ізраїльськими військовими давно розроблені.

Восени 2011 р. мав місце черговий сплеск «витоків» інформації в ЗМІ про неминучість ізраїльського удару по ядерних об'єктах в ІРІ, який, мовляв, буде завдано в самий найближчий час. Президент Ізраїлю Ш. Перес заявляв, що атака на Іран «стає все більш і більш ймовірною» [4, р. 147]. В якості головних прихильників силового сценарію називалися Б. Нетаньяху і міністр оборони Е. Барак. Звичайно ж, Ізраїль не може розробляти військові сценарії без схвалення свого основного союзника - Сполучених Штатів. Очевидно, що в Ізраїлю є розроблений план бойових дій на випадок початку війни, але без підтримки Білого Дому він не може зважитися на військову операцію. Зовнішня політика демократичної адміністрації Б. Обами і в цьому питанні стала помітно більш збалансованою [7, р. 152]. Враховуючи прагнення Вашингтона налагодити відносини з ісламським світом, особливо в умовах виходу американських військ з Іраку та Афганістану, Ізраїль навряд чи міг розраховувати навіть на непряму підтримку США у разі військової операції.

США та країни ЄС на вирішення «іранської проблеми» використали дипломатичні засоби. У рамках Генеральної Асамблеї ООН у вересні 2012 р. Б. Нетаньяху заявив, протягом майже десяти років міжнародне співтовариство намагалося зупинити іранську ядерну програму за допомогою дипломатії. Це не спрацювало. Іран використовує дипломатичні переговори як засіб, щоб отримати час для просування своєї ядерної програми [17].

Ситуація кардинально змінилась коли у серпні 2013 р. до влади в Ірані прийшов X. Роухані. Всього за кілька місяців перебування X. Роухані на посаді вдалось 24 листопада 2013 р. підписати Спільний план дій, також відомий, як Женевський тимчасовий договір, який був підписаний між Іраном та країнами Р5+1 у Женеві. Цей договір передбачав зняття економічні та фінансові санкції з ІРІ протягом 2014 р., як з боку США, так і з боку ЄС, в обмін на призупинення ядерної програми Ірану і її використання лише в мирних цілях.

В Ізраїлі ці події сприйняли по - іншому. Навіть з приходом ліберально налаштованого X. Роухані в Ізраїлі продовжували наполягати на тому, що було б наївно чекати будь-якої зміни в іранській політиці, оскільки Верховний Лідер Хаменеї є остаточним авторитетом у ядерній тематиці. Крім того, Б. Нетаньяху стверджував що X. Роухані навмисно ввів в оману Захід скриваючи справжні ядерні наміри Ірану [9]. А підписана угоду спричинила справжній шок. Міністр закордонних справ Авігдор Ліберман піддав її різкій критиці і заявив: «В угоді немає жодного позитивного пункту. Йдеться про саму дипломатичну перемогу Ірану за останні десятиліття, з моменту приходу до влади Хомейні. Таким чином, виходить, що іранці отримали приз». За словами Лібермана, тепер стало ясно, що досягнута угода дозволяє Тегерану продовжувати збагачення урану, в результаті «посилить гонку озброєнь в регіоні». Незважаючи на критику це була перша угода з листопада 2004 р., яка передбачала прийняття Іраном деяких короткострокових обмежень у своїй ядерній програмі. Іран, зі свого боку, звинувачував Ізраїль в тому, що його побоювання є безпідставними та несуттєвими щодо ядерної програми, в порівнянні з не визнаванням власного ядерного статусу. Наприклад, у вересні 2013 р. прем'єр-міністр Руані виступив у ГА ООН з проханням до Ізраїлю приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) та додав, що зусилля по створенню зони вільної від ядерної зброї на Близькому Сході, на жаль, є неможливими.

Спільний план дій та непрості переговори щодо нього, згодом призвели до рамкової угоди у квітні 2015 р., а потім до остаточної у липні 2015 р. Спільного всеохоплюючого плану дій між Іраном, Р5+1 (п'ять постійних членів Ради Безпеки ООН - Китай, Франція, Росія, Великобританія, США - Плюс Німеччина), та Європейський Союз [10].

За цією угодою Іран відмовляється від виробництва надлишкового урану і погоджується на багатоступінчасті заходи контролю своєї атомної промисловості з боку МАРАТЕ. У відповідь Захід знімає з Ірану економічні санкції.

Проте і такий хід подій не влаштував офіційних представників Ізраїлю. Немає, напевно, найбільшого противникаугоді ніжізраїль. Б. Нетаньяху протягом усього переговорного процесу усіма силами намагався завадити досягненню домовленості. Після заяви про завершення перемовин, коли ще навіть не був оприлюднений текст угоди, ізраїльський прем'єр-міністр сказав, що мова йде про «помилку світового масштабу». «Брехливому та підступному режиму довіряти не можна», - не раз заявляв Б. Нетаньяху; впевнений, що документ не буде вартий навіть паперу, на якому він написаний. Ізраїль продовжує звинувачує Іран у підтримці терору на Близькому Сході та в усьому світі [6].

Такі голосні заяви нагадують більше істерику ізраїльського прем'єра, для якого економічно сильніший Іран означатиме катастрофу. Ізраїль не міг бути задоволений компромісом, проте зараз він особливо акцентує свою увагу на такі недоліки угоди: по-перше, Іран не розсекретив історію своєї ядерної програми, подруге, американці погодилися залишити центрифуги в підземному бункері Фордо і, по-третє, не зобов'язали вивозити весь збагачений уран. Не будуть припинені й наукові роботи, а реактор в Аракі, за словами Заріфа, буде «модернізований». На думку ізраїльських аналітиків, через те, що Іран у своєму розпорядженні залишає новітні центрифуги IR-4s, IR-5s, IR-6s, IR-8s, країна може в мінімальні строки, приблизно за рік, створити ядерну бомбу [8].

Якщо для Ірану та міжнародних посередників ця угода означає «надію», то для Ізраїлю вона ознаменує її втрату. На противагу Ізраїлю, Ісламська Республіка володіє механізмами, які дозволяють стабілізувати та дестабілізувати ситуацію на Близькому Сході, іншими словами, зняття економічного тиску посилить ІРІ. В свою чергу Тегеран матиме визначальний вплив на інші країни регіону. Це автоматично несе в собі загрозу Ізраїлю, оскільки, як відомо, Іран навіть не визнає право на існування цієї країни.

Самому Б. Нетаньяху провал політики може загрожувати відставкою. Опозиція вже почала кампанію по звинуваченню прем'єра в його неспроможності захистити Ізраїль. Хоча ці заяви є щонайменше дивними, та їх можна зрозуміти, оскільки ізраїльські громадяни залякані посиленням противника. Так, опитування показало, що 78% ізраїльтян вважають, що домовленість з Іраном ставить країну під загрозу [14]. Тож, такі побоювання вирішально впливають на політику Ізраїлю і, разом з тим, на загальну ситуацію на Близькому Сході.

Висновки. Отже, зрозуміло, що полеміку навколо ядерної програми Ірану Ізраїль періодично використовує як інструмент зовнішньої і внутрішньої політики. Активно піднімаючи тему іранської загрози і нагнітаючи відповідні настрої в Ізраїлі і за його межами, ізраїльський уряд намагається відсунути на другий план проблему неврегульованості близькосхідного конфлікту і палестинської проблеми. При цьому, Ізраїль активно використовує у своїй пропаганді проблематику зв'язків ІРІ з ліванською «Хезболлою», палестинським рухом опору ХАМАС, сирійським режимом.

У сформованій ситуації для Ізраїлю було б краще не намагатися загальмувати розвиток ядерної програми Ірану, а шукати шляхи відновлення неофіційних контактів з Ісламською Республікою. Теоретично для цього існують реальні передумови: наявність історичного досвіду позитивної взаємодії, відсутність територіальних суперечок, продовження - нехай і за неофіційними каналами торгово-економічного співробітництва.

Проте, з приходом до влади Д. Трампа в США, Ізраїль отримав значну підтримку та радикалізував власну політику щодо даної проблеми. Б. Нетаньяху прагне скасувати ядерну угоду Ірану та накласти на Тегеран нові сильніші економічні санкції.

Ірано-ізраїльська конфронтація сьогодні перебуває на піку і враховуючи останні події може привести до повномасштабного збройного конфлікту.

тероризм національний безпека

Список використаних джерел

1.Звягельская И. Д. Израиль-Иран: балансирование на грани? / И. Д. Звягельская, В. М. Морозов // Вестник МГИМО. - 2010. - №5.-С.28-34.

2.Мамедова Н. М. Исламское государство: соотношение государственных и идеологических приоритетов. Иран: ислам и власть / Н. М. Мамедова. - М.: Наука, 2002. -250 с.

3.Месамед В. И. Иран - Израиль: от партнерства к конфликту / В. И. Месамед. - М.: Институт Ближнего Востока, 2009. - 376 с.

4.Пиляева М. А. Некоторые аспекты политической конфронтации между Израилем и Ираном / М. А. Пиляева И Вестник МГИМО. - 2012. -№1,- С.144-147.

5.Рудсари Роджа X. Ядерная программа Ирана в контексте российско-иранских отношений / Роджа X. Рудсадари И Теория и практика общественного развития. - 2013. - №5. - С.23-26.

6.Behind the Headlines: The framework between the P5+1 and Iran [Електронний ресурс] П Israel Ministry ofForeign Affairs. - 2015. -

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Дослідження зовнішньополітичних підходів та засобів налагодження двосторонніх відносин Вашингтону та Тегерану і фактичного запровадження політики "стримування" США щодо Ірану. Вплив ірано-іракської війни на відносини США з Ісламською Республікою Іран.

    статья [50,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Культурна та політична позиція Ірану в умовах глобалізації. Культурно-релігійне розмаїття історії Ірану. Обмеження консервативної політико-правової системи, соціально-економічне становище країни. Головні події в сучасних міжнародних відносинах Ірану.

    курсовая работа [477,0 K], добавлен 11.12.2011

  • Історичні передумови Корейського конфлікту. Всебічний та узагальнюючий аналіз співпраці між Республікою Корея та Корейською Народно-Демократичною Республікою в таких сферах, як дипломатичні відносини, економіка, політика. Ядерна програма КНДР.

    дипломная работа [142,5 K], добавлен 27.09.2011

  • Взаємовідношення Ісламської Республіки Ірану і країн Центральної Азії, суть та розвиток ірано-ізраїльського конфлікту. Особливість стосунків Тегерану з Іраком. Сучасні міжнародно-економічні відносини Росії з Іраном. Криза взаємин між Іраном і США.

    реферат [21,8 K], добавлен 27.01.2011

  • Причини та наслідки успадкування Україною ядерної зброї після розпаду Радянського Союзу, обговорення лідерами європейських держав проблеми її ліквідації та позбуття ядерного статусу; вплив процесу на розвиток відносин країни з іншими співтовариствами.

    курсовая работа [55,9 K], добавлен 13.01.2011

  • Місце Ізраїлю в системі міжнародних економічних відносин. Розгляд найбільш важливих для економіки і експорту Ізраїлю галузей. Об'єм міжнародної торгівлі, тенденції її розвитку, найбільш значущі статті експорту країни. Міжнародний обмін технологіями.

    реферат [19,7 K], добавлен 19.01.2010

  • Визначення факторів, які сприяють розповсюдженню ядерної зброї в регіоні Близького та Середнього Сходу, а також встановленню їхнього впливу на регіональну систему безпеки. Можливі сценарії розвитку міжнародної кризи, викликаної ядерною програмою Ірану.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 17.10.2012

  • Перенесення локальних конфліктів з регіону Близького Сходу до Середнього Сходу на початку 80-х років. Основні передумови до Ірано-іракської війни 1980-1988 років. Перші спроби врегулювання конфлікту. Виникнення загрози війни для суспільних держав.

    контрольная работа [22,0 K], добавлен 08.09.2011

  • Характерні риси сучасного тероризму. Завдання внутрішніх військ України у сфері безпеки. Поняття інформаційної безпеки, тероризму та локальної війни, приклади явищ. Роль України у створенні ООН. Аналіз напрямів орієнтації сучасної української геостатегії.

    контрольная работа [19,7 K], добавлен 29.11.2010

  • Розгляд американо-українських відносин, починаючи з 1991 до 2016 року. Аналіз їх основних тенденцій розвитку в контексті євро інтеграційних прагнень України та воєнного конфлікту з Російською Федерацією. Пріоритети Вашингтону з огляду власних цілей.

    статья [26,9 K], добавлен 11.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.