Російський вплив на позицію Австрії щодо угоди про асоціацію України з ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

«Гібридна війна», яку РФ відкрито веде проти України з 20 лютого 2014 р., максимально ускладнила міжнародну ситуацію у Європі. На «роздоріжжі» опинилась і Австрія, яка після розпаду СРСР чималу увагу приділяла розвитку своїх відносин із РФ. Особливої гостроти це питання набуло після підписання, а потім набуття чинності Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що майже недослідженими виявились політичні позиції окремих держав Європейського Союзу щодо Угоди про асоціацію України з ЄС. Бракує студій не тільки українських, але й іноземних авторів стосовно цієї теми, мало уваги приділено впливу російської пропаганди на політику європейських держав. Важливим є той факт, що австрійська політика та настрої громадян під впливом російського бізнес-середовища та інформаційної пропаганди в період після 2004 р. різко змінили своє ставлення щодо українського євроінтеграційного поступу.

Мета цієї статті полягає в з'ясуванні комплексу факторів, які обумовлюють вплив РФ на позицію Австрії щодо європейської інтеграції України.

У результаті агресії РФ проти України 2014 р. гостро постало питання масштабів «гібридної війни» не лише в Україні, але й у Європі загалом. Вплив «русского мира» в культурному та інформаційному сенсі виявився потужним, а хронологічно російський інформаційний «бліцкриг» у Європі розпочався задовго до воєнної кампанії в Україні. Окремо про питання російської міграції до Австрії та збільшення російського культурно-інформаційного впливу в своїй книзі «Історія Австрії» пише Карл Воцелка. Володимир Кравченко в статті «Австрія. Рай у двох годинах від війни» досліджує рівень залежності Австрії від російського капіталу в інформаційному та політичному контексті. Про статус іміджу України в Австрії у книзі «Ігри відображень. Якою бачить Україну світ» згадують Тетяна Водотика та Євген Магда. Імідж України в суспільно-політичному дискурсі Австрійської Республіки аналізується в кандидатській дисертації Бориса Сулима. Зовнішньополітичні контакти українського дипломатичного середовища з урядовими колами Австрійської Республіки розглядають у своїй праці «Зовнішня політика України в умовах глобалізації 1991-2003 рр.» співробітники відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України Інституту історії України НАНУ С. Віднянський, А. Мартинов та О. Горенко. Спеціальні дослідження, присвячені предмету цієї статті, в українській історіографії відсутні. Економічні аспекти відносин Австрії з Російською Федерацією у науковій статті «Австрія: відносини з Росією та наслідки для Східного партнерства ЄС» аналізує економіст Віденського інституту міжнародних економічних досліджень Василь Астров. У цій праці декілька слів він приділяє і Україні. В іншій статті «Україна на шляху до асоціації з ЄС?» він подає австрійський погляд на проблеми підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. Власну позицію щодо австрійської політики відносно Російської Федерації висвітлює Густав Грессель у розвідці «Як Європа повинна реагувати на Росію? Австрійський погляд»8. Відомий шведський політик Карл Більдт у статті «Росія, Європейський Союз та Східне партнерство»9 аналізує російську політику відносно України, зокрема стосовно Угоди про асоціацію. Австрійський історик Пітер Хавлік у своїй розвідці «Вільнюський саміт Східного партнерства: новий етап у відносинах ЄС та Росії, не лише України» досліджує російський вплив на взаємовідносини ЄС з країнами Східного партнерства.

Першими кроками в напрямку євроінтеграційного процесу стало підписання Угоди про партнерство та співробітництво, а також прийняття Плану дій Україна -- ЄС. Наступним етапом на шляху співпраці з ЄС стала Угода про асоціацію, й Австрійська Республіка спочатку активно підтримувала нашу державу в цьому процесі. Можливість підписання такої угоди негативно сприйняли політичні лідери Російської Федерації, які доклали максимальних зусиль для того, аби Україна припинила процес інтеграції до ЄС.

Щоби визначити, якою була позиція Австрійської Республіки щодо Угоди про асоціацію, необхідно врахувати чинники, які сприяли чи заважали підписанню цього документа.

Перспективи асоційованого та повноправного членства в ЄС були прописані в Постанові Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 02.07.1993 р.: «З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом -- до повного її членства у цій організації».

Про торговельну співпрацю та економічну інтеграцію згадувалось в Указі Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11.06.1998 р.

19 травня 2003 р. Державною Радою з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України була прийнята постанова №3 «Про дальші заходи у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України». В окремому пункті цього документа згадувалося про європейську угоду: «Розробити у тримісячний строк проект Плану дій Україна -- ЄС щодо укладення між Україною та ЄС європейської угоди та започаткування переговорного процесу зі створення між Україною та ЄС зони вільної торгівлі, вжити заходів щодо забезпечення розгляду зазначеного проекту на саміті Україна -- ЄС у жовтні 2003 р.».

Міністерство закордонних справ на виконання Рішення Державної Ради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України «Про дальші заходи у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України» від 19.05.03 р. № 3 розпочало опрацьовувати проект Плану дій Україна -- ЄС. Він передбачав «започаткування переговорного процесу зі створення між Україною та ЄС зони вільної торгівлі (ЗВТ)». Головним завданням цього документа визначається «реалізація заходів, які б дозволили Україні та ЄС створити передумови для переходу до якісно нового рівня відносин у форматі інтеграції та здійснити правове оформлення цих відносин шляхом укладення угоди про асоціацію». Міністерством закордонних справ було визначено три стратегічні напрямки співробітництва: всебічна реалізація потенціалу Угоди, просування України в напрямку досягнення відповідності Копенгагенським критеріям і подальший розвиток інтеграційного співробітництва України та ЄС.

У вересні 2003 р. в Брюсселі оприлюднено спільний угорсько-австрійський документ «Майбутнє відносин ЄС -- Україна». У ньому зазначалося: «... передбачений ЄС План дій відносно України пропонує нові можливості переведення відносин на конкретну та прагматичну основу, яка цілком враховує нинішні реалії в Україні». Перша трьохстороння угорсько-австрійсько-українська консультація була проведена 5 лютого 2004 р. у Відні. Під час цієї зустрічі відбулись переговори із заступником Міністра закордонних справ Австрії М. Сайдіком, який запевнив українську сторону у своїй підтримці євроінтеграційних прагнень України. 14 травня 2004 р. у Відні голова австрійської делегації у Європарламенті пані У. Штейнцель у рамках заходу, що був присвячений виступу Федерального канцлера Австрії «Щодо становища нації», висловилася за надання Україні перспективи вступу до ЄС. Під час зустрічі із заступником Голови прикордонної служби України О.Г. Мельниковим 13 травня 2004 р. у Відні Федеральний Міністр внутрішніх справ Австрії Е. Штрассер наголосив «на важливості посилення контактів у форматі «Ширшої Європи», насамперед, з Україною, Білоруссю та Молдовою».

З цього приводу українські дипломатичні кола покладали значні надії на «сприяння Австрії у вирішенні питання лібералізації візового режиму для власників українських дипломатичних та службових паспортів», а також представників бізнесу, культурного та студентського обміну. Загалом представники австрійського політикуму досить позитивно висловлювались з приводу подальшої інтеграції України до ЄС.

Лише 2007 р. розпочались переговори про створення нової угоди, яка могла б замінити чину Угоду про партнерство та співробітництво (1994 р.). На засіданні Ради ЄС у Брюсселі 22 липня 2008 р. міністрами закордонних справ було узгоджено назву майбутнього документа -- «Угода про асоціацію». Упродовж 2007-2012 р. тривали переговори з приводу узгодження основних положень Угоди про асоціацію. 19 липня 2012 р. Угода була остаточно парафована. 2013 р. її було доопрацьовано у зв'язку зі вступом до ЄС Хорватії.

У відносинах з країнами колишнього Радянського Союзу (Україна в цьому випадку не є винятком) Австрія звикла звертати увагу на реакцію Москви, оскільки саме завдяки рішенню радянського керівництва Республіка Австрія змогла здобути незалежність 1955 р. Це вияв певного роду «поваги» до Росії та її «зони впливу», куди входили всі пострадянські країни. Впродовж «холодної війни» австрійський уряд проводив гнучку політику й намагався лавірувати у своїй зовнішній політиці. Саме тому офіційний Відень досить уміло балансував між позиціями Москви та Вашингтона.

Після розпаду СРСР австрійське керівництво обрало новий вектор зовнішньополітичної активності: представники уряду Республіки Австрія з 1 січня 1993 року розпочали переговори про вступ до ЄС. Це політичне рішення було підтримане більшістю австрійців на референдумі 12 червня 1994 року, а вже через півроку Австрія ввійшла до складу ЄС. Відтепер австрійський уряд більше уваги приділяв зовнішньополітичній позиції свого найважливішого торговельного партнера -- Німеччини.

Такий різкий поворот у австрійській зовнішній політиці примушував уряд Російської Федерації діяти активніше: до Відня 6-7 листопада 1993 р. здійснив візит Прем'єр-міністр РФ В. Черномирдін. З причини погіршення економічної ситуації у Східній Європі в сер. 90-х рр. зріс потік біженців до Австрії. Особливо відчутною була мігрантська хвиля з Росії, яка збільшила кількість іноземців та зумовила підвищення рівня етнічної злочинності («російська мафія»). На поч. 2000-х російський криміналітет намагається легалізувати у Австрії свій бізнес і стає неофіційним промоутером бізнес-інтересів Росії у Австрійській Республіці.

Австрійський уряд успішно здійснював свою багатовекторну політику в період з 1995 по 2004 рр.: з одного боку посилювалася співпраця бізнесу з російськими газопостачальниками, а з іншого продовжувалася євроінтеграційна політика. Австрія приєдналась з 1 липня 1997 року до Шенгенських угод, з 1 січня 1999 р. -- до Монетарного союзу, а з 1 липня по 31 грудня 1999 р. австрійці вперше головували в структурах ЄС.

Після Помаранчевої революції 2004 р. новий український уряд висловив бажання поглиблювати відносини з ЄС, зокрема і в сфері вільної торгівлі. У Росії прохолодно прийняли результат революції в Україні. У Кремлі з острахом передчували, що щось подібне може відбутися на мапі РФ, оскільки Москва була впевнена в тому, що зміна влади інспірована Заходом.

Інтеграція Австрії до Європейського Союзу не завадила її політиці зближення з Російською Федерацією. З 2014 р. у переліку країн Russlandversteher «тих, хто розуміє Росію». опинилася і Австрійська Республіка: її уряд дуже скептично ставився до галузевих санкцій проти РФ через побоювання економічних наслідків. Після того, як Росія анексувала Крим і розпочала воєнні дії у Донбасі, австрійський Президент Хейнц Фішер першим з європейських лідерів у червні 2014 р. запросив Володимира Путіна до Відня.

На політику Австрії впливала й продовжує впливати енергетична залежність від РФ: «Російський газ в енергетичному секторі Австрійської Республіки становить 70%, нафта -- 10-15%. Залежність від російського газу дає Кремлю потужний засіб впливу на Відень, де дуже побоюються повторення наслідків російсько-українських газових воєн, у результаті яких споживачі з Центральної та Східної Європи недоодержували російський газ узимку».

Російська Федерація активно втручалася у внутрішні справи Австрії. Проросійські сили мають великий вплив на політичні рухи в країні: найбільш відомим промоутером російських інтересів є Австрійська Партія Свободи (FPO). Після свого стрімкого піднесення 1999 р., коли вона набрала 26,9% голосів виборців і утворила коаліцію з Австрійською Народною Партією, до 2006 р. через внутрішні чвари втратила свій колишній рейтинг. З 2007-2008 рр. нову підтримку FPO надала РФ, а з нею почала змінюватись й ідеологія партії: відтепер «православне християнство постало як головний оплот проти ісламської міграції та американського лібералізму». Симпатизує російському президенту В. Путіну Соціал-демократична партія Австрії(8РО) та частина депутатів Австрійської народної партії (OVP).

Австрійські політики й бізнесмени тривалий час були прихильниками проекту газогону «Південний потік», а 2014 р. -- саме в розпал російської агресії -- з австрійського боку підписано угоду про будівництво газопроводу. У цей час країни ЄС запровадили санкції проти Росії, а тому «Газпром» запропонував «Турецький потік». Очільник МЗС Австрії Себастьян Курц зауважив, що Австрійська Республіка зацікавлена в тому, щоб російський газ потрапив до австрійського Баумгартена. Під час свого візиту до Росії навесні 2015 р. він заявив, що в цьому місті «єдиний газовий розподільник у Центральній Європі, тому він став би ключовим елементом у будь-якому проекті, порівнянному з “Південним потоком”».

Австрійська нафтова компанія OMV запросила «Газпром» інвестувати у вітчизняну інфраструктуру й отримала певні надії на те, що з часом зможе стати центральноєвропейським дестриб'ютором російського газу.

З 1 липня 2015 р. компанію OMV очолив Райнер Зеле. Він 5 років був головою правління німецької нафто-газової компанії Wintershall, яка долучилася до створення «Північного потоку». Самого Райнера австрійці називають «великим другом Росії».

Згадаємо про чинники, які сприяли позитивному іміджу України. На противагу активній антиукраїнській пропаганді у Австрійській Республіці, що здійснюється Росією в період з 2005 по 2017 рр., упродовж 1991-2004 рр. відбувалося налагодження українсько-австрійських відносин: «Кількість публікацій і телерепортажів про Україну від часу отримання незалежності в австрійських ЗМІ характеризувалася тенденцією до зростання, причому пік інтересу до української проблематики закономірно припав на 2004 рік».

Слід нагадати й про значення української діаспори (налічує понад 12 тис. українців) у процесі формування позитивного іміджу України у Австрії. Проте діяльність здійснюється місцевими активістами, діаспорі бракує підтримки з боку України, зокрема: «... досі не створено науковокультурного центру України в Австрії, який би забезпечував розвиток австрійсько-украї нського співробітництва».

З 2009 року розпочався період кризи у відносинах між Україною та ЄС: це був час підготовки Угоди про асоціацію і створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. У контексті подій, що відбувалися, особливу увагу варто приділити позиції Австрійської Республіки. Саме австрійські дипломатичні кола відіграли вирішальну роль у підписанні такої важливої для нас угоди.

Політичне керівництво України 2009 року почало розуміти, що швидко приєднатися до ЄС не вийде. Зовсім по-іншому постало питання євроінтеграції після приходу до влади В. Януковича. Незважаючи на політичну кризу в Україні, австрійські дипломатичні представники продовжили обіцяти підтримку нашій державі у сфері євроінтеграції. 21 серпня 2010 р. тодішній Міністр закордонних справ України К. Грищенко зустрівся у м. Зальцбург з Федеральним Міністром з європейських та міжнародних справ Республіки Австрія М. Шпіндельеггером. Останній засвідчив, що Австрія підтримує Україну в переговорах щодо безвізового режиму з ЄС. Міністр М. Шпіндельеггер запевнив, що Республіка Австрія на офіційному рівні підтримує підписання Угоди про асоціацію України з ЄС32. Увага була також приділена відновленню співробітництва в рамках трикутника Україна-Австрія-Угорщина.

Для закріплення відносин між державами 16-17 вересня 2010 р. Австрію з офіційним візитом відвідав Голова Верховної Ради України В. Литвин. У рамках поїздки В. Литвин провів переговори з Президентом Федеральної Ради М. Прайнедером, Президентом Національної Ради Австрії Б. Праммером та Президентом Австрії Г. Фішером. Двічі відвідував Австрію з офіційним візитом Прем'єр-міністр України М. Азаров. 4-5 жовтня 2011 р. з офіційним візитом до України прибула Президент Національної Ради Австрії Барбара Праммер.

У 2011 р. міністр закордонних справ Австрії Міхаель Шпіндельеггер узагальнив уявлення про місце України у зовнішньополітичний стратегії Альпійської Республіки наступним чином: «Україна для Австрії -- вельми важливий партнер Дунайського регіону та одна з найбільших країн Чорноморського регіону».

20-21 вересня 2012 р. Міністр закордонних справ України К. Грищенко взяв участь у міжнародній конференції «Ukraine on the part to European Integration», присвяченій питанням підписання Угоди про асоціацію України з ЄС та подальшої інтеграції нашої держави до європейських структур. В. Янукович відвідав Австрію в доленосні для України дні 21-22 листопада 2013 р.

У цей час розпочався новий етап фінансової та економічної зацікавленості Австрії у співпраці з Росією, зокрема й у нафтогазовій сфері. Особливу роль стабільного посередника відводили в цій ситуації і Україні. Австрійське керівництво підтримувало Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, але в деяких політиків з'явилися сумніви щодо можливості приєднання України до Європейського Союзу. Існує думка, що основною причиною створення «Східного партнерства» була спроба вберегти кордони ЄС «колом друзів», які б стали буферною зоною, за умови агресії з боку Росії. У РФ також підтримували такі європейські настрої, оскільки ці буферні держави залишались у сфері політичного впливу Росії.

30 листопада 2012 р. посол Австрії в Україні Вольф Дітріх Хайм в ефірі 5 каналу висловив власну думку щодо Угоди про асоціацію: «Австрія ніколи не кидається з якогось одного табору в інший. Слід пам'ятати про те, що тут є певна процедура. Йдеться про Угоду про асоціацію. Нам не потрібна тут більшість або кворум якийсь, нам потрібна згода для того, щоби ми могли реалізувати і впровадити цю угоду. Треба, щоби погодилися всі 27-м країн і Європарламент. Австрія зі свого боку виступає дуже позитивною силою в цьому питанні».

29 квітня 2013 р. у Відні відбулись політичні консультації заступників міністрів закордонних справ України та Австрії. Вони стосувалися виконання Порядку денного Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Генеральний секретар Федерального міністерства з європейських та міжнародних справ (МЗС) Республіки Австрія Йоганнес Кірле підтвердив зацікавленість та підтримку Австрії у підписанні Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Під час перемовин основний акцент надавався підписанню Зони вільної торгівлі (ЗВТ) під час Вільнюського саміту «Східного партнерства» 28-29 листопада 2013 р.

Російський уряд у цей час докладає максимальних зусиль для того, щоби призупинити процес підписання Угоди про асоціацію. РФ має досить тривалу історію використання економічних санкцій для політичного тиску на своїх сусідів: заборона на ввезення до РФ в 2006-2007 рр. грузинського вина та мінеральної води після «революції троянд» у Грузії, обмеження імпорту вина з Молдови, припинення постачання газу до України та Білорусі у зв'язку з бажанням відібрати в них газопроводи та нав'язати їм ціну на транзит, обмеження на імпорт молочної продукції з Литви, а також на імпорт молочної продукції та шоколаду з України, що було пов'язано з бажанням залякати український уряд перед Вільнюським самітом.

Обмежується ввезення українських товарів на територію РФ. Прем'єр-міністр Дмитро Медведєв озвучив офіційну позицію уряду Російської Федерації, відповідно до якої підписання Угоди про зону вільної торгівлі України з ЄС призведе до припинення партнерських відносин з Росією: «Мы просто ограничим доступ этим товарам -- и европейским, и украинским. В этом случае для Украины особый режим, скажем такой партнерский режим, который действовал до сих пор, закончится».

На противагу позиції уряду РФ, шведський політик Карл Більдт зауважив: «Угода про зону вільної торгівлі повністю сумісна з існуючою угодою про вільну торгівлю між Україною та Росією, Європейський Союз не несе відповідальності за ці домовленості».

Більшість європейських і австрійських економістів в цей час були впевнені в тому, що єдиною перепоною на шляху підписання Угоди про асоціацію України з ЄС може бути лише «справа Тимошенко». Попри систематичні погрози українському уряду з боку керівництва РФ, спрямовані на те, щоби запобігти зближенню України з ЄС, єдиним результатом таких дій, на думку віденського економіста Василя Астрова, може бути посилення впевненості українського керівництва в необхідності підписання Угоди про асоціацію.

Після перемоги Революції Гідності новий український уряд відновив перемовини щодо підписання Угоди: з березня розпочалися міжвідомчі переговори, а вже 27 червня 2014 р. у Брюсселі підписана Угода про асоціацію між Україною та ЄС. 16 вересня 2014 р. вона була ратифікована Верховною Радою та Європейським Парламентом.

Австрія під впливом проросійського лобі 2015 р. опинилася в списку країн, які зволікали з ратифікацією Угоди: заплановане на 21 травня голосування перенесли на липень.

22 травня 2015 р. у Ризі на саміті Східного партнерства під час виступу Петро Порошенко заявив, що чотири європейські держави -- Австрія, Італія, Греція, Кіпр -- гальмують процес ратифікації Угоди про асоціацію.

З 27 червня 2015 р. процес ратифікації Угоди зрушив з місця. Посол Австрії при ЄС Вальтер Грахаммер повідомив: «Щодо стану справ процесу ратифікації в Австрії Угоди про асоціацію ЄС-Україна, я хочу поінформувати, що це буде обговорюватися комітетом із зовнішньої політики австрійського парламенту 30 червня. І ми маємо за мету завершити ратифікаційний процес до кінця липня».

Як і було обіцяно В. Грахаммером, 30 червня 2015 р. зовнішньополітичний комітет парламенту Австрії схвалив ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Про це повідомив посол України в Австрії Олександр Щерба на своїй сторінці в Twitter. Також посол розповів, що за ратифікацію проголосував зовнішньополітичний комітет парламенту.

Австрійський дипломатичний корпус виконав свою обіцянку, і до кінця липня Австрія ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС попри той факт, що це голосування вважалося «проблемним» в обох палатах парламенту Австрії, оскільки правляча коаліція блокувала підготовку до ратифікації: Національна рада (нижня палата) ратифікувала Угоду 8 липня 2015р., а Федеральна рада (верхня палата) -- 24 липня 2015 р. Олександр Щерба 7 серпня 2015 р. у своєму Twitter написав: «Австрійська ратифікаційна грамота відправлена в Брюссель. Австрія завершила процедуру ратифікації угоди про асоціацію. Danke!». Австрія підтримала бажання українців укласти з ЄС Угоду про асоціацію. А вже 1 січня 2016 р. почала діяти зона вільної торгівлі України та країн Європейського Союзу.

Остаточну ратифікацію Угоди про асоціацію України з ЄС було призупинено після проведення Консультативного референдуму Нідерландів щодо асоціації України та ЄС. За його результатами 61,1% виборців проголосували проти ратифікації угоди з Україною. Щоправда, явка Референдуму склала 32,2% виборців, а це трохи вище вище рівня в 30% голосів, коли результати волевиявлення визнаються недійсними.

Кризову ситуацію з Угодою вдалося владнати в 2017 р. 15 грудня 2015 р. досягнуто компромісу у вигляді спеціальної домовленості «Рішення глав держав та урядів членів ЄС». 23 лютого 2017 р. повторним голосуванням Угоду про асоціацію ратифікувала Палата представників Нідерландів, 30 травня за Угоду проголосував Сенат, а вже 1 червня Король Нідерландів Віллем-Олександр підписав цей документ.

Президент України Петро Порошенко в інтерв'ю українським телеканалам повідомив, що Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом вступить у дію з 1 вересня 2017 р.

Сильні позиції проросійського лобі у Австрії вдалося зламати лише шляхом активного втручання Німеччини, яка є найважливішим австрійським торговельним партнером. Нині Австрія зберігає єдність Європейського Союзу та підтримує санкції проти Росії. Анексія Росією Криму змінює не лише регіональне, а й загальноєвропейське співвідношення сил. Це ставить австрійську політику щодо України перед класичною дилемою: віддавати пріоритет інтересам або цінностям. Цинічне слідування за інтересами з одночасним нехтуванням цінностей може дати тактичні переваги, але веде до неминучої стратегічної поразки. Оскільки ЄС, США, НАТО розуміють важливість зупинення путінської Росії у її реваншистських прагненнях, Австрія як європейська країна середніх розмірів і впливу на міжнародній арені вимушена погоджувати свій курс із загальним курсом Заходу щодо Росії.

Австрійська дипломатія загалом витримала тиск бізнесових кіл цієї країни, які вимагали перегляду режиму санкцій проти РФ, запроваджених у відповідь на анексію Криму й агресію на Донбасі. Це означає, що Австрія залишається важливим стратегічним партнером України серед країн-членів Євросоюзу в контексті європейської інтеграції та реалізації положень Угоди про асоціацію та про створення зони вільної торгівлі. Ключовим завданням для української дипломатії і громадянського суспільства в напрямку двосторонніх відносин із Австрією залишається систематичне формування кола друзів України в Австрії, спираючись на яких можна реалізовувати стратегічні проекти.

Література

дипломатія євроінтеграційний український

1. Воцелка К. История Австрии. Культура, общество, политика. Пер. с нем. В.А. Брун-Цеховского, О.И. Величко, В.Н. Ковалева. Москва: Весь Мир, 2007. С.452.

2. Кравченко В. Австрія. Рай у двох годинах від війни.

3. Водотика Т., Магда Є. Ігри відображень. Якою бачить Україну світ. Харків: Віват, 2016. С. 234.

4. Сулим Б.В. Імідж України у суспільно-політичному дискурсі Австрійської Республіки: автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.04. Львів, 2011. 19 с.

5. Зовнішня політика України в умовах глобалізації 1991-2003 рр. К.: Генеза, 2004.

6. Astrov V. Austria: relations with Russia and implications for the EU Eastern Partnership. Gabor Foti and Z. Ludvig (Eds.) EU-Russian relations and the Eastern Partnership: CentralEast European member state interests and positions, East European Studies Nr. 1, Institute for World Economics of the Hungarian Academy of Sciences. Budapest, 2009. P. 165-182.

7. Astrov V. Ukraine: on the path towards EU association?, Monthly Report No. 11/2013, wiiw Monthly Report, No. 11, Vienna, November 2013. P. 24-26.

8. Bildt C. Russia, the European Union, and the Eastern Partnership.

9. Havlik P. Vilnius Eastern Partnership Summit: Milestone in EU-Russia Relations -- not just for Ukraine. Danube: Law and Economic Review (5), 2014. P. 23.

10. Постанова Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики України».

11. Указ Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11.06.1998 р.

12. Галузевий державний архів Міністерства закордонних справ України (далі -- ГДА МЗС України), ф. 1, оп. 6, спр. 13140, арк. 10.

13. Зовнішня політика України в умовах глобалізації 1991-2003 рр. С.В. Віднянський (Ред.). Київ: Генеза, 2004. С. 320-321.

14. Воцелка К. История Австрии. Культура, общество, политика. Пер. с нем. В.А. Брун-Цеховского, О.И. Величко, В.Н. Ковалева. Москва: Весь Мир, 2007. С. 452.

15. Bildt C. Russia, the European Union, and the Eastern Partnership.

16. Gressel G. How should Europe respond to Russia? The Austrian view.

Размещено на Allbest.ru