Роль міжнародного кримінального права у забезпеченні безпеки людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль міжнародного кримінального права у забезпеченні безпеки людини

Шаблистий В.В.

Анотація

Наведено аргументи на користь того, що роль міжнародного кримінального права у забезпеченні безпеки людини має транскордонний характер, оскільки виходить за юрисдикцію національного законодавства та здебільшого стосується колективних видів безпеки - держави, окремої нації, народу чи етнічної групи.

Ключові слова: безпека, безпека держави, безпека людини, міжнародні стандарти, міжнародне кримінальне право, анексія, агресія.

Постановка проблеми

50-та ювілейна Міжнародна конференція з питань політики безпеки, у ході якої також обговорено і ситуацію в Україні кінця 2013 - початку 2014 року, проходила в Мюнхені з 31 січня до 02 лютого 2014 року. Близько 400 високопосадовців та експертів, у тому числі 20 глав держав та урядів і 50 міністрів закордонних справ та оборони, обговорювали у Мюнхені актуальні проблеми світової політики. Головні теми конференції - близькосхідне врегулювання, конфлікт у Сирії, Іран, безпека в кіберпросторі, питання енергетичної політики та проблеми клімату. У дискусіях брали участь, зокрема, держсекретар США Джон Керрі, генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен, президент Європейської ради Герман Ван Ромпей, глави МЗС ФРН та РФ Франк-Вальтер Штайнмайєр, Сергій Лавров та інші. Відкривалася конференція промовою президента ФРН Йоахіма Гаука. За останні роки Мюнхенська конференція, заснована ще в 1962 році, вийшла на рівень одного з найбільш представницьких дискусійних "майданчиків" з обговорення актуальних безпекових проблем [1].

Особливістю цього міжнародного форуму та йому подібних полягає в тому, що безпекові проблеми обговорюються за схемою "безпека людини - безпека держави", або "безпека держави виключно заради безпеки людини".

Саме тому слід охарактеризувати міжнародне кримінальне право в частині спрямованості на забезпечення безпеки людини, що і є метою цієї статті.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Розвиткові в тому числі міжнародного кримінального права присвячені праці П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, О.І. Бойка, В.І. Борисова, Г.М. Борзєнкова, В.М. Бурдіна, С.Ф. Денисова, О.М. Джужи, О.О. Дудорова, О.О. Житного, В.П. Ємельянова, М.Й. Коржанського, В.М. Куца, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.І. Осадчого, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, А.А. Тер-Акопова, М.І. Хавронюка, Є.В. Фесенка, С.С. Яценка та ін. Разом з тим лише вчені соціологи та міжнародники приділяють достатню увагу проблемі забезпеченні безпеки людини, тоді як праць вчених- криміналістів з цього приводу вкрай мало.

Виклад основного матеріалу. У зв'язку із цим актуальним є твердження про те, що не усі норми матеріального кримінального права України, що стосуються міжнародно-правових відносин або містять "міжнародно- правовий компонент", мають внутрішні чи зовнішні зв'язки з міжнародним правом чи іншим чином реалізуються в контексті міжнародних відносин (а таких норм значна кількість - про видачу та передачу злочинців, універсальну юрисдикцію закону про кримінальну відповідальність, дипломатичний та інші види імунітету від кримінального переслідування, про кримінальну відповідальність за посягання на представників іноземних держав, конвенційні та конвенціональні злочини) [2, с. 20].

Міжнародне кримінальне право - це галузь міжнародного публічного права, принципи і норми якого регулюють співробітництво держав і міжнародних організацій в боротьбі зі злочинністю [3, с. 9].

Міжнародне кримінальне право, на відміну від інших галузей сучасного міжнародного права, некодифіковане. Джерелами цієї галузі є численні багатосторонні договори з питань міждержавного співробітництва в боротьбі з транснаціональною злочинністю з метою запобігання злочинам, переслідування і покарання винних осіб [4].

Вивчення різних наукових праць, присвячених міжнародному кримінальному праву, показало, що спочатку воно розвивалося виключно через діяльність різних разових судів та трибуналів. Потім були створені постійні міжнародні кримінальні суди.

Особливе значення в становленні й подальшому розвитку міжнародного кримінального права належить численним конвенціям з питань боротьби зі злочинами міжнародного характеру (транснаціональними злочинами) та угодам про співробітництво держав з питань надання правової допомоги.

Видається вдалим і зручним з точки зору розуміння та сприйняття короткий перелік окремих міжнародних договорів, розташованих у хронологічній послідовності, запропонований вченими-міжнародниками:

1) Міжнародна конвенція про припинення обігу порнографічних видань та торгівлі ними, укладена в Женеві 12 вересня 1923 року;

2) Конвенція щодо рабства, укладена в Женеві 25 вересня 1926 року, зі змінами, внесеними Протоколом від 07 грудня 1953 року;

3) Міжнародна конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків, укладена в Женеві 20 квітня 1929 року;

4) Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами, затверджена Резолюцією 317 (IV) Г енеральної Асамблеї ООН від 21 березня 1950 року;

5) Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних з рабством, укладена в Женеві 07 вересня 1956 року;

6) Єдина конвенція про наркотичні засоби разом з Переліком наркотичних засобів, занесених до Списків I, II, III, IV, укладена в Нью-Йорку 30 березня 1961 року. У Конвенцію внесено поправки відповідно до Протоколу 1972 року;

7) Конвенція про злочини та деякі інші акти, що здійснюються на борту повітряних суден, укладена в Токіо 14 вересня 1963 року;

8) Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, укладена в Гаазі 16 грудня 1970 року;

9) Конвенція про психотропні речовини разом з Переліками речовин, включених до Списків I, II, III, IV, прийнята у Відні 21 лютого 1971 року, діє станом на 01 липня 1993 року;

10) Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, укладена в Монреалі 23 вересня 1971 року;

11) Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього, прийнята Резолюцією 3068 (XXVIII) Генеральної Асамблеї ООН 30 листопада 1973 року;

12) Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, прийнята Резолюцією 3166 (XXVIII) Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1973 року;

13) Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників, укладена в Нью-Йорку 17 грудня 1979 року;

14) Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, укладена 10 грудня 1984 року;

15) Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, укладена в Римі 10 березня 1988 року;

16) Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, прийнята у Відні 20 грудня 1988 року;

17) Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, укладена в Нью-Йорку 04 грудня 1989 року;

18) Конвенція по боротьбі з підкупом посадових осіб іноземних держав при проведенні міжнародних ділових операцій, прийнята Конференцією повноважних представників країн-членів ОЕСР у Стамбулі 21 листопада 1997 року;

19) Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, укладена в Нью-Йорку 15 грудня 1997 року;

20) Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, прийнята резолюцією 54/109 Генеральної Асамблеї ООН 09 грудня 1999 року;

21) Конвенція проти транснаціональної організованої злочинності, прийнята Резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї ООН 15 листопада 2000 року;

22) Конвенція ООН проти корупції, прийнята Резолюцією 58/4 Генеральної Асамблеї ООН 31 жовтня 2003 року;

23) Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму, прийнята 13 квітня 2005 року та ін.

Вказані міжнародні конвенції з питань боротьби з транснаціональною злочинністю є універсальними за сферою дії і мають важливе юридичне значення, оскільки: кримінальний право безпека

1) містять визначення і закріплюють кваліфікацію злочинів міжнародного характеру;

2) забезпечують невідворотність покарання злочинців, оскільки закріплюють зобов'язання тих держав, які беруть у них участь, по-перше, передбачити у своєму внутрішньодержавному праві норми про відповідальність за подібні злочини, по-друге, співпрацювати з питань попередження й припинення таких протиправних діянь;

3) встановлюють правила визначення юрисдикції держав щодо злочинів і передбачуваних злочинців;

4) містять норми про взаємодію держав у процесі здійснення кримінального переслідування винних осіб, включаючи надання правової допомоги [4].

Між тим початок ХХІ століття ознаменувався справжньою кризою міжнародного публічного права, у тому числі і міжнародного кримінального права. Події 2013-2104 років яскраво продемонстрували неспроможність ООН впливати на держави, які є постійними членами РБ ООН, з тим, щоби припинити очевидне для усього світу, проте заперечуване самим агресором, порушення воєнної безпеки України.

Більш того, Президент України П.О. Порошенко слушно вказує на те, що назріла необхідність побудови нової глобальної системи безпеки і Україна готова брати у ній участь. Світ потребує побудови нової системи безпеки, оскільки післявоєнні структури, як європейські, так і світові, більше не ефективні та не здатні захистити жодну країну. Нова система безпеки буде спрямована не проти когось, у тому числі й Росії, але функціонуватиме для того, щоб захистити свою територію, зробити абсолютно неприпустимими порушення кордонів та агресію, мати ефективні механізми для збереження миру [5].

Таке твердження, на жаль, має місце та стосується державної безпеки, від непохитності якої прямо залежить безпека людини. Головне тут - щоби держава ніколи не ставила свою безпеку вище людської, адже істинна держава існує для задоволення потреб своїх громадян, а не навпаки.

Найтрагічнішим з точки зору формування особистості майбутніх поколінь є те, що цю кризу окремі визнані світом вчені намагаються використати для продукування різних "навчальних продуктів" для студентів ВНЗ, тобто таких, що будуть використовуватися в освітньому процесі вищої школи.

Яскравим прикладом цього є курс лекцій з актуальних проблем розвитку сучасного міжнародного кримінального права, підготовлений А.А. Арямовим [6]. У загальному методологічному обґрунтуванні змісту принципів міжнародного кримінального права (вступі до курсу лекцій) він загальновизнані людські цінності піддав сумніву, оскільки основою їх існування є ЄС, який разом з його інституціями на кшталт ЄСПЛ просто не може та не має права бути арбітром у міждержавних, локальних конфліктах та інших порушеннях міжнародного права. Навіть міжнародне співтовариство вживається в переносному значенні, у лапках.

Чого тільки варті такі безпідставні твердження, походження яких усім відоме. "Правовим парадоксом" названо визнання "світовим співтовариством" референдуму про відділення України від СРСР у 1991 році та невизнання референдуму про відділення АР Крим від України у 2014 році, і це при тому, що тоді не зафіксовано жодного військового конфлікту. Далі людина, яка іменується "вченим", веде мову про жахіття громадянської війни в України аж до застосування заборонених видів зброї... Повного цитування явно хворобливі вислови точно не заслуговують.

Що тут скажеш. мабуть аксіомою має стати те, що тільки "істинно великі" (а про істинно великих арійців світ пам'ятатиме вічно) росіяни можуть у ХХІ столітті щиро радіти анексії частини іншої суверенної держави, незалежність та безпеку якої письмово зобов'язалися поважати та захищати. Про дієвість міжнародних кримінальних трибуналів за розв'язання та підтримання війни в Донецькій та Луганській областях, сподіваємось, скоро стане відомо. Причому на лаві підсудних мають бути ті високопосадові особи, які заперечують участь своїх регулярних військ на Сході України та всіляко підтримують кровопролиття, яке там відбувається.

Між тим є в РФ і справжні вчені, які розгляд актуальних проблем розвитку міжнародного кримінального права жодним чином не політизують. Так, Б.Д. Накашидзе розглянув актуальні питання класифікації злочинів у міжнародному кримінальному праві, виділив групи міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру, показав взаємодію норм міжнародного кримінального права та національного законодавства для цілей Міжнародного кримінального суду [7, с. 304-312].

Вітчизняний вчений С.М. Мохончук вперше в Україні комплексно дослідив ґенезу, еволюцію, сучасну регламентацію міжнародних злочинів. Установив особливості кваліфікації злочинів проти миру та безпеки людства у міжнародному і вітчизняному кримінальному праві. Визначив стан імплементації норм міжнародного права у кримінальне законодавство України [8]. Безумовно, сформульовані ним висновки заслуговують схвалення та однозначно потребують впровадження передовсім у законотворчий процес.

У той же час В.О. Навроцький цілком слушно зауважує, що суспільна небезпека міжнародних злочинів виходить за межі однієї держави чи суспільства, що такі діяння посягають на цінності, які захищаються усіма представниками світової спільноти (мир та мирне співіснування народів, права людини, закони і звичаї війни, расова, релігійна, національна толерантність, антитерористична безпека тощо). Заподіяння шкоди об'єктам, які традиційно захищаються кримінальним законом держави (життю чи здоров'ю людини, власності, громадській безпеці тощо), може виступати однією з ознак міжнародного злочину [9, с. 439].

Висновки

Отже, роль міжнародного кримінального права у забезпеченні безпеки людини має транскордонний характер, оскільки виходить за юрисдикцію національного законодавства та здебільшого стосується колективних видів безпеки - держави, окремої нації, народу чи етнічної групи. Проте саме зараз воно переживає кризу через кричущі його порушення, а тому найдієвішими є саме міжнародні інституції, покликані забезпечувати індивідуальні види безпеки людини.

Бібліографічні посилання

1. В Мюнхене открывается международная конференция по безопасности [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.ukrinform.ua/rus/news/v_myunhene_otkrivaetsya_megdunarodnaya_konferentsiya_ po_bezopasnosti_1599351.

2. Житний О.О. Кримінальне право України в міжнародному вимірі (порівняльно- правовий аналіз) : монографія / О.О. Житний. - Х., 2013.

3. Лукашук И.И. Международное уголовное право: учебник / И.И. Лукашук, А.В. Наумов. - М., 1999.

4. Степенко В.Е. Источники международного уголовного права / В.Е. Степенко, О.А. Чернова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/legal-and-political-science-411/constitutional-and- international-law-411/11840-2011-12-21-13-35-51.

5. Порошенко: наявні структури глобальної безпеки вичерпали себе [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/124761.

6. Арямов А.А. Актуальные направления развития современного международного уголовного права: курс лекций / А.А. Арямов. - М., 2015.

7. Накашидзе Б.Д. Классификация преступлений в международном уголовном праве / Б.Д. Накашидзе // Библиотека криминалиста: научный журнал. - 2014. - № 6 (17). - С. 304-312.

8. Мохончук С.М. Злочини проти миру та безпеки людства: генезис, еволюція, сучасна регламентація у кримінальному праві та законі : монографія / С.М. Мохончук. - Х. : Право, 2013.

9. Навроцький В. Поняття та ознаки міжнародних злочинів / В. Навроцький // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2003. - Вип. 38. - С. 437-444.

Размещено на Allbest.ru