Розкрито особливості пропаганди як важливого інструменту реалізації інтересів міжнародних акторів у глобальному масштабі, посилення та укріплення їх влади в світі. Доведено, що сучасна політична пропаганда на міжнародній арені реалізується через принцип м'якої влади та режим діалогу. Це передбачає використання таких комунікативних інструментів як публічна та цифрова дипломатія. Визначено, що важливим аргументативним інструментом міжнародної пропаганди є апеляція до захисту універсальних цінностей, насамперед, світової безпеки та прав людини.

Висунута думка, що миротворче, гуманітарне, соціальне, політичне та будь-яке інше співробітництво держав на міжнародній арені має пропагандистський ефект, оскільки будь-який прояв такого співробітництва позиціонує держави-учасниці та міжнародні організації, в рамках яках воно відбувається, як такі, що мають владу вирішувати соціальні, економічні, політичні та будь-які інші проблеми.

Ключові слова: пропаганда, міжнародні відносини, публічна дипломатія, цифрова дипломатія, м'яка влада, комунікація, стратегія.

The features of propaganda as an important tool for the realization of the interests of international actors on a global scale and strengthen their power in the world are discovered. It is proved that modern propaganda in the international arena is realized through the principle of "soft power" and the regime of dialogue. This involves the use of communication tools such as public diplomacy and digital one. It is determined that an important argumentative tool of international propaganda is the appeal to the protection of universal values, mainly, 'world security and 'human rights. It is argued that the peacemaking, humanitarian, social, political and any other cooperation of states in the international arena has a propaganda effect, since the manifestation of such cooperation positions the state members and international organizations, within which it takes place, as having the power to solve social, economic, political and any other problems.

Keywords: propaganda, international relations, public diplomacy, digital diplomacy, soft power, communication, strategy.

Основний зміст дослідження

Осмислення пропаганди на міжнародній арені є одним із основних аспектів її дослідження. Багато в чому саме завдяки пропаганді суб'єкти міжнародних відносин можуть реалізовувати свої інтереси у глобальному масштабі, посилювати та укріплювати свою владу в світі. Тим самим в сучасних умовах глобалізації та загострення боротьби між потужними державами за перерозподіл ресурсів на планеті та за домінуючі позиції у глобальному управлінні дослідження міжнародної пропаганди є актуальним та важливим як в теоретичному, так і в практичному значенні.

Проблемі міжнародної пропаганди, виходячи з її важливості для осмислення глобальних політичних процесів, дослідниками було приділено низку фундаментальних робіт. Серед їх авторів Н. Калл [10], К. Едні [11], Л. Мартін [16; 17], Л. Ріссо [24], В. Ван Дайк [27], У. Вітакер [28]. Проте характерною рисою всіх цих досліджень було то, що, з огляду на масштабність, складність та постійну мінливість феномену міжнародної пропаганди, вони в достатній мірі не змогли охопити його широту, глибину та морфологію.

Мета статті - визначити особливості здійснення та з'ясувати роль пропаганди на міжнародній арені.

Про міжнародну пропаганду можна говорити з IV ст. до н. е., тобто з часів автора "Артхашастри", брахмана Чанак'ї Каутільї. Найбільш відомим епізодом застосування пропаганди в давнині є "Троянський кінь", який був подарований греками троянцям, щоб взяти їх місто. Симптоматично, що логіка пропаганди в багатьох випадках залишилась старою. Пропаганда щось дарує своїм об'єктам, для того, щоб їх підпорядкувати волі свого суб'єкта. Це можуть бути новини, щоб задовольнити цікавість, це можуть бути засоби розваги (кіно, твори мистецтва, телевізійні шоу) комунікативні можливості соціальних мереж, або можливості здобути безкоштовно добру освіту чи можливості для наукових досліджень в межах публічної дипломатії, обіцянки політиків про вирішення проблем чи світле майбутнє, які, за 3. Фрейдом, самі по собі заміняють реальне їх виконання. Іншими словами, пропаганда пропонує щастя та задоволення в багатьох їх вимірах та розуміннях (троянський кінь), для того, щоб захопити серця та розум своїх цільових аудиторій. Випадок з троянськім конем також свідчить про те, що пропагандою є не лише інформація, розповсюдження ідей, а більшою мірою здатність до здійснення влади за рахунок інформаційного, психологічного, символічного, ідеологічного, комунікативного та багатьох інших впливів.

Справді міжнародний розмах зовнішньополітична пропаганда набула на початку XX століття, коли до крайнощів загострилися і викликали світову війну суперечності між великими державами, а революція в Російській імперії поклала початок розколу світу на дві протилежні частини. Саме в цей період пропаганда стає невід'ємним елементом зовнішньої політики, партнером дипломатії по переділу світу, бере на себе функції ідеологічного виправдання воєн, що готувалися.

Після 1914 року в західних країнах починається процес становлення офіційного урядового апарату зовнішньополітичної пропаганди. В Англії це - Міністерство Департамент інформації та пропаганди на противника, в Німеччині - Військове відомство друку, у США - Комітет громадської інформації. (Цей комітет, який очолював друг президента В. Вільсона - досвідчений газетяр Дж. Кріл, встиг за короткий час свого існування поширити більше 75 млн. примирників пропагандистських публікацій.) Вперше створюється координаційний орган у цій сфері - Союзницький міжнародний комітет, який відав об'єднаними пропагандистськими зусиллями країн Антанти проти Німеччини та її союзників.

Після закінчення війни зовнішньопропагандистські служби були, як правило, розпущені, однак деякі з їх функцій збереглися, були передані іншим міністерствам. Так, в Англії в Міністерстві закордонних справ був створений відділ інформації.

пропаганда міжнародна арена влада

Зовнішньополітична пропаганда набуває нові виміри в кінці 20-х і в 30-ті роки, коли їй на службу ставиться радіомовлення. Одна за одною організують передачі за кордон Нідерланди, Франція, Великобританія, Німеччина, Італія. У цьому списку не випадково фігурують в основному колоніальні держави: саме для пропаганди на колонії в основному призначалася на перших порах іномовлення. Проте вже в ті роки радіопередачі стали використовуватися і як інструмент втручання у внутрішні справи інших держав, як знаряддя підготовки нової війни. Так, Німеччина, домагаючись перегляду Версальського договору, виступила в ефірі з нападками на Польщу і вже в середині 20-х років організувала спеціальні радіопередачі для населення польської Померанії і Верхньої Сілезії. Поступово ефір стає основним плацдармом і каналом пропагандистської боротьби.

В 20-е і 30-е роки в провідних капіталістичних країнах велика увага приділяється розробці наукових основ пропаганди, в тому числі зовнішньополітичної. Пов'язано це було з посиленням ідеологічної боротьби проти соціалізму, так і з загальною активізацією організованою пропаганди, духовної обробки мас з боку правлячих класів. У Сполучених Штатах проблеми ефективності пропаганди, її оптимальної організації активно розробляються в університетах і дослідницьких центрах. Саме в ті роки одна за одною виходять книги і дослідження з цих питань таких авторів, як У. Ліппман, Г. Лассуелл, Л. Дуб, X. Чайлдс та ін.; вони досі вважаються в США найбільшими авторитетами в галузі пропаганди і "психологічної війни". Виданий в США з цієї проблематики бібліографічний довідник книг і великих статей, опублікованих за період з 1934 по 1943 рік, налічує більше 2500 назв. У 1937 році при Колумбійському університеті був створений спеціальний інститут аналізу пропаганди.

Широко використовувала пропаганду нацистська Німеччина, у тому числі на міжнародній арені. Створена Геббельсом машина "тотальної пропаганди" безпрецедентно широко використовувалася у підготовці нової світової війни і поширення ідеології нацизму.

Друга світова війна дала новий поштовх створенню в західних країнах потужного апарату зовнішньо-політичної пропаганди. У 1939 році у Великобританії знову створюється Міністерство інформації, а також Комітет психологічної війни. На початку 1942 року офіційно включається у "війну в ефірі" уряд США.24 лютого 1942 року починає передачі на іноземних мовах радіостанція "Голос Америки". Обсяг іноземного радіомовлення Сполучених Штатів стрімко зростає. Уже до кінця війни в розпорядженні американського уряду було 39 короткохвильових станцій (порівняно з 19 на початку війни).

Домінуючі позиції у здійсненні міжнародної пропаганди після Другої світової війни посіли США. У 1947 р. американська адміністрація сформувала Міжвідомчий координаційний штаб. Він створювався для будівництва "глобальної системи комунікацій під повним контролем держави", а також "вироблення оперативних орієнтувань для публічних виступів посадових осіб та координації дій з приватним сектором - насамперед, оглядачами і радіокоментаторами" [6, с.523]. До складу входили представники Держдепартаменту США, ЦРУ, а також військових відомств. Була створена взаємопов'язана система урядових і неурядових організацій. їх робота була спрямована на інформаційне супроводження зовнішньої політики США [2, с.522]. За ініціативою Президента Р. Трумена було створено Громадський комітет на захист Плану Маршалла. Виходячи з того, що США визначили для себе головним завданням - протистояння процесу поширення комуністичної ідеології, основною метою нового органу було формування негативного сприйняття Радянського Союзу в країнах Західної Європи та інформаційний супровід перших американських акцій у цьому напрямку. У роботі Комітету брали участь найбільші американські корпорації, банки і праві профспілки [2, с.522].

Контури політики "стримування комунізму" були намічені в "Довгій телеграмі" Дж. Кеннана. [25]. Кеннан, як і раніше до нього перший американський посол в США У. Буліт, представив своєрідну концепцію розуміння радянської держави і комунізму: в країні панував поліцейський режим, покликаний придушувати людську гідність, індивідуальність і будь-які форми людської незалежності. Головною рисою зовнішньої політики Радянського Союзу дипломат зазначив безсумнівна прагнення до експансії, підкріплене зростаючою силою Червоної армії [14, р.27].

Ще одним органом, діяльність якого мала пропагандистський характер, стало створене в 1951 році Управління психологічної стратегії. Перед помічниками державного секретаря, міністра оборони і директором ЦРУ, які входили до складу органу, було поставлено завдання забезпечувати контроль за роботою відомств, відповідальних за вплив на СРСР, з метою створення платформи для поширення американських цінностей у всьому світі [13, р.211].

Ще в роки Другої світової війни США бачили Європу як території поширення свого впливу. У зв'язку з цим за особливим розпорядженням президента Ф. Рузвельта був створений Дорадчий комітет з повоєнної зовнішньої політики, який очолив співробітник Держдепартаменту США Г. Ноттер. Особливу увагу членами цього органу приділялася інформаційного супроводу своїх дій у відношенні країн Європи.

Наприкінці 1940-х - на початку 1950-х рр. у зв'язку з пропагандистською діяльністю СРСР, який організовував численні конференції для європейських інтелектуалів, інтелігенція країн Західної Європи схилялася в бік лівого руху. Подібна ситуація змусила США діяти в просуванні своєї зовнішньої політики. Директор ЦРУ А. Даллес поставив перед працівниками відділу завдання формування співчуваючих США європейських інтелектуалів. Головною ідеєю об'єднання європейської інтелігенції стала концепція транснаціоналізму. Ядром цієї концепції став журнал Encounter. У статтях журналу, написаних європейськими науковими колами, виражалося 4 основні думки:

1) Європа не повинна бути нейтральною у період "холодної війни";

2) Європа повинна полягати в атлантичному партнерство з США;

3) Європа повинна підтримувати НАТО і зовнішню політику США;

4) Європа повинна співчувати руху дисидентів в країнах Східного блока [7, с.350]. Інтелектуали, які беруть участь в дискусіях на сторінках журналу, стосувалися європейських питань, зокрема розвитку демократії, обговорювали проблеми тоталітарного режиму в країнах соціалістичного блоку та його вплив на культуру і науку, а також відстежували будь-які зміни в галузі міжнародних відносин. Результат, який був досягнутий в ході цієї діяльності, переконав американську владу в тому, що європейські інтелектуали виступають на боці США і був визнаний позитивним, тобто поставлена задача була виконана [7, с.350].

Після приходу до влади Д. Ейзенхауера і проголошення курсу "визволення" народів від радянського гніту в адміністрації США була створена Комісія з інформаційного супроводу зовнішньої політики США, яка рекомендувала Президенту сформувати два незалежних інформаційно-політичних органи, тим самим ліквідувати будь-яку основу для критики на адресу уряду США. Ця рекомендація оформилася в 1953 році спочатку в Інформаційне агентство США щодо здійснення інформаційного супроводу зовнішньої політики США [7, с.155]. Функціями, які перейшли до Агентства від Держдепартаменту США, були інформаційний супровід зовнішньої політики США, урядова політика в області освіти, культури та інформації, більше відома як публічна дипломатія, а також в якості окремого пункту - контроль за роботою Національного комітету за вільну Європу. Останній орган був створений в 1949 році в якості антикомуністичного центру за ініціативи А. Даллеса і займався адресним поширенням пропагандистської інформації проти СРСР та інформаційним супроводом зовнішньої політики США серед громадян соціалістичних держав [26]. До складу його членів входили генерал Д. Ейзенхауер, генерал Л. Клей, кінопродюсер С. Демілль і медіа-магнат Р. Люс. Комітет заснував в 1949 році радіостанцію "Вільна Європа", яка розпочала мовлення на соціалістичні країни. Проте завдання поширення ідей і цінностей "західного співтовариства" більшою мірою виконувала державна радіостанція "Голос Америки", створена американським істеблішментом ще в роки Другої світової війни [2]. У 1954 році радіостанція "Голос Америки" перейшла під егіду Інформаційного агентства США. Але крім цього агентство здійснювало відбір учасників освітніх програм і контроль над найважливішими для зовнішньої політики США програмами обміну [5, с.7].

Для більш продуктивної роботи Інформаційне агентство США відкривало в країнах Західної Європи представництва (office), які значно полегшували інформаційний супровід зовнішньої політики США. Спеціально для нього співробітниками інформаційних центрів за кордоном складався план реалізації інформаційної політики, який схвалювався американським послом і Вашингтоном. Кожен план мав містити формулювання цілей зовнішньої політики США, яким повинний був відповідати інформаційний супровід часів "холодної війни":

1) США - лідер вільного світу, а СРСР є загрозою суверенітету держави, і в цьому необхідно переконати жителів Європи;

2) необхідно створити сприятливе ставлення до США і американського способу життя [7, с.134]. Спільно з Держдепартаментом США Інформаційне агентство США розробляло кінцеві цілі, беручи до уваги ступінь впливу США на країну і громадськість. Згідно встановленим цілям, в суспільстві виділялися ключові групи, на які необхідно було впливати. Іншим інструментом впливу на громадськість став Комітет з інформаційної політики за кордоном, більше відомий як Комітет Джексона. Як відомо, Чарльз Д. Джексон був його першим директором, фахівцем в галузі інформаційного впливу на суспільну думку і психологічних операцій, а також був радником президента Д. Ейзенхауера в області інформаційного супроводу зовнішньої політики США.

Важливим інструментом здійснення зовнішньої пропаганди США стали аналітичні центри. Більшість американських "мозкових центрів" були залучені в процеси, пов'язані з "холодною війною".

Значну роль в здійсненні міжнародної пропаганди відігравала та відіграє публічна дипломатія. У 1950-і рр., коли такі комунікаційні механізми, як радіо і телебачення, стали застосовуватися для ведення зовнішньої культурної політики і пропаганди, термін "публічна дипломатія" став мігрувати від опису дипломатичної та журналістської практики до позначення дій уряду в галузі інформаційної політики на міжнародній арені. У 1953 р. відомий вчений і громадський діяч США У. Липпман у своїй колонці в газеті "Вашингтон Пост" поєднав три поняття - публічна дипломатія, пропаганда і психологічні операції в єдиний термін "публічна дипломатія" [15, р.15].

Важливу роль у здійсненні публічної дипломатії відіграє "м'яка влада". Термін "м'яка влада" був вперше висунутий політологом Дж. Наем в його книзі та статтях, які були опубліковані у 1990 рр. - "Bound to Lead: The Changing Nature of American Power", "Soft Power" та ін. [18; 20; 21]. Його концепція була заснована на ідеях таких вчених, як П. Бахрах і М. Барац, які ще в 1960-х роках висунули ідею про "друге обличчя влади", але не дали точного визначення [9, р.632-642]. Концепція "м'якої влади" постає як засіб впливу на інші держави за допомогою залучення або взаємодії. Дж. Най пише: "М'яка влада - це здатність переконати інших хотіти того ж, чого ти хочеш - кооптувати людей, а не тиснути на них. М'яка влада - це здатність сформувати переваги інших; м'яка влада - це не просто вплив, а лише одне з джерел впливу. Це також здатність заманювати і залучати" [19, р.94]. Після робіт Дж. Ная 2004-2006 рр. [20; 22; 23], де він обгрунтував зв'язок м'якої влади та зовнішньої політики, концепція м'якої влади стала широко використовуватися в роботах, присвячених зовнішній культурній політиці, публічній дипломатії і пропаганді. Вона цементувала різні проекти публічної дипломатії і зв'язала їх докупи, що раніше здавалося неможливим або навіть політично некоректним. Проекти аполітичної культурної дипломатії, які протягом багатьох років захищалися американськими політиками і діячами культури як щось протилежне пропаганді, політиці і т. ін., стали частиною концепції "м'якої влади". Остання стала розумітися як поєднання культури, цінностей, дій уряду і суспільства тощо, що створює привабливість однієї держави, його політики в очах суспільства іншої держави.

Наприкінці першого десятиліття нинішнього століття концепція "розумної влади" (smart power) стала теоретичною основою "нової публічної дипломатії" США, що увійшла в практику. Авторами цієї ідеї були той же Дж. Най і колишній заступник держсекретаря в адміністрації Дж. Буша-молодшого Річард Армітадж, які виступили як експерти Центру стратегічних досліджень та міжнародних відносин. Навесні 2007 р. вони підготували рекомендації для майбутньої адміністрації США під назвою "А Smarter, More Secure America" [8]. Концепція "розумної влади" - це комбінація концепцій "жорсткої влади", тобто концепцій примусу за допомогою військової, політичної та економічної потужності, і "м'якої сили", тобто впливу без примусу. Нова концепція не виключає застосування воєнного чи економічного тиску, однак особлива увага приділяється створенню і зміцненню партнерських і союзницьких відносин між США та іншими країнами або певною частиною закордонної громадськості, тобто публічна дипломатія повинна посилювати існуючі дружні союзи, а не просувати американський імідж в тих країнах, де це неможливо. Концепція "розумної сили" у публічній дипломатії передбачає підтримку бренду США як лідера і іміджу США як країни, дії якої спрямовані тільки на забезпечення глобального блага. Не можна сказати, що ця концепція радикально змінює стратегію публічної дипломатії або зовнішню політику США в цілому. Однак ця концепція передбачає нові способи реалізації публічної дипломатії, серед яких найважливіше місце займають мережеві контакти, форуми та інтернет - телебачення. Крім того, дана концепція передбачає і нові регіональні пріоритети у публічній дипломатії США - це поворот у бік таких країн, як Індія і Китай [12, р.122; 8,р.16-25].

Надзвичайний вплив на розвиток міжнародної пропаганди справила поява глобальної мережи Інтернет, яка, за висловом М. Маклюена, справді перетворила світ на глобальне село [4, с.47]. Інтернет як простір політичних комунікацій пройшов декілька стадій розвитку і на сьогоднішній день трансформувався у глобальну комунікаційну середу, яка володіє потужним маніпулятивним потенціалом, що дозволяє ефективно здійснювати транзит цінностей, символів і смислів з боку технологічно розвинених держав у національні сегменти інформаційного простору інших держав і забезпечувати за допомогою застосування технологій інтернет-комунікації значне зниження стабільності існуючих національних політичних режимів у державах-мішенях. Технологічно розвинені держави виступають сьогодні у ролі акторів глобального політичного управління, а ціннісно-смислової транзит, який розглядається в рамках неоліберальної парадигми як об'єктивного процесу глобальної демократизації сучасного суспільства, можна вважати одним з основних елементів ведення глобальних інформаційних війн, у яких Інтернет є ключовим простором для забезпечення доступу до суспільної свідомості населення держав - противників [3, с.7-8].

При цьому технології інтернет-комунікації стали потужним чинником трансформації традиційних моделей суспільного устрою, що впливає на механізми розподілу влади в сучасних державах і формує нові мережеві громадські інститути, які чинять дедалі більший вплив на процеси політичного управління і параметри функціонування національних політичних режимів. Інтернет-технології активно застосовуються в процесі політичного управління як всередині самих держав, так і в зовнішньому середовищі, включаючи діяльність по дестабілізації та зміни національних політичних режимів у тих країнах, які стають мішенями для інформаційної інтервенції, що особливо гостро ставить питання, що стосуються забезпечення інформаційної безпеки національних комунікаційних просторів [3, с.8].

До появи мережі Інтернет публічна дипломатія включала до себе такі форми впливу на інші держави, як:

1) інформаційна пропаганда, що здійснювалася через радіо і телебачення;

2) навчання окремих соціально - професійних груп населення з метою формування лояльної еліти;

3) поширення американської політичної культури за допомогою виставкової діяльності, кіно і т. ін. Сучасний етап розвитку суспільства, який характеризується широким поширенням інформаційних технологій, створює нові можливості для розвитку діалогової пропаганди на міжнародної арені. Розвиток Інтернету формує глобальний інформаційний простір, поступово набуває риси ЗМІ. Під глобальним інформаційним простором розуміється електронне середовище, за допомогою якого інформація створюється, передається, приймається, зберігається, обробляється і знищується, а також власне інформація і знання, які обертаються в рамках цього середовища. Таким чином, глобальний інформаційний простір не вичерпується мережею Інтернет, в нього входять як інші інформаційні мережі, так і інформація та знання, що створюються, зберігаються, обробляються і передаються за допомогою цих мереж. Однак саме Інтернет являє собою основну інфраструктуру інформаційного суспільства та характеристики, що властиві Інтернету, впливають на природу глобальної інформаційного простору і на забезпечення впливу чи домінування на міжнародній арені. Інтернет посилює багато значущі тенденції і процеси сучасної світової політики, в тому числі глобалізацію, розмивання державних кордонів, взаємозалежність в економічній сфері, вихід недержавних акторів на світову арену. На сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства важливу роль відіграють Web 2.0 технології (найбільш відомі серед них соціальні мережеві сервіси Facebook, Twitter, Telegram та ін.). Соціальні медіа дозволяють користувачам Інтернету зв'язуватися один з одним, обмінюватися інформацією: текстами, фотографіями, відео - та аудіозаписами.

Використання цих технологій у дипломатичній практиці одержало назву "цифрова дипломатія" (також поширені терміни "інтернет-дипломатія", "дипломатія соціальних мереж", "Web 2.0 дипломатія" та ін.) і спочатку застосовувалося до зовнішньої публічної політики, орієнтованої на інтерактивну взаємодію з громадянами іноземних держав безпосередньо за допомогою соціальних мереж, минаючи офіційні канали. Зокрема, під ним малося на увазі широке використання інформаційно-комунікаційних технологій, в тому числі нових медіа, соціальних мереж, блогів і тому подібних медіамайданчиків в глобальній мережі. Цифрова дипломатія - один з напрямів публічної дипломатії, орієнтованої на залучення в дипломатичну практику широких верств населення, а не на взаємодію з політичної та дипломатичної елітами зарубіжних держав.

О. Висоцький велику роль у реалізації цифрової дипломатії відводить пропагандистським стратегіям, під якими розуміє механізми аргументованого обґрунтування зовнішньої політики та діяльності держави через використання комунікативних можливостей таких інтернет-інструментів як веб-сайти та соціальні мережі [1, с.10]. Він виділяє інформаційні, оціночні та аргументативні пропагандистські стратегії цифрової дипломатії [1, с.10]. Інформаційна пропагандистська стратегія реалізується через:

1) відбір певної інформації;

2) конкретизацію деякої інформації;

3) обмеження інформації;

4) замовчування фактів (різні форми стратегій умовчання) чи їх ігнорування;

5) спотворення інформації;

6) пристосування інформації під особливості сприйняття цільової аудиторії [1, с.10]. Оціночна пропагандистська стратегія цифрової дипломатії здійснюється через засоби дифамації, що включають несхвалення, зневагу, осуд, напад, та засоби позитивної репрезентації [1, с.11]. Аргументативні пропагандистські стратегії цифрової дипломатії побудовані на цитуванні, свідченнях очевидців, посиланнях на джерела інформації, візуальних доказах у вигляді відео - та фотоматеріалів, виборі яскравих метафор, епітетів, образів, апеляцій до позитивних цінностей. Вагомими складовими реалізації аргументативної пропагандистської стратегії цифрової дипломатії є апеляція до авторитету, спростування чи підтвердження факту через звернення до прикладів, ілюстрацій та відеоматеріалів [1, с.11-12].

Висновки. Політична пропаганда широко застосовується в міжнародних відносинах для їх регулювання, а також посилення позицій держави або міжнародної організації на світовій арені. Також пропаганда використовується з метою захисту держави від впливу або ворожих планів іншої держави. У військовий час пропаганда здійснювалася через фільми, кінохроніки, журнали, газети, радіо, карикатури та освітню систему. В мирний час як форма пропаганди активно використовувалася публічна дипломатія, яка з появою Інтернету в тому числі реалізовується у формі цифрової дипломатії. Серед форм пропаганди, що застосовуються на міжнародній арені, слід відзначити також формування іміджу держави. Достатньо могутнім каналом міжнародної пропаганди є масова культура - голлівудські фільми, серіали, поп-музика, міжнародні спортивні змагання, в тому числі олімпіади, різноманітні форуми, фестивалі, вистави, митецькі виставки, експозиції, художні твори, споживчі товари, туристичні пропозиції та самі подорожі іншими країнами.

Сучасна політична пропаганда на міжнародній арені реалізується через принцип м'якої влади та режим діалогу. На об'єкт пропаганди діють за допомогою спокуси, пропозиції іншого, більш привабливого життя на основі інших цінностей, які змушують соціального суб'єкта відчути себе більш вільним та щасливим.

Важливим аргументативним інструментом міжнародної пропаганди є апеляція до захисту універсальних цінностей, насамперед, світової безпеки та прав людини. Проголошення держави порушником принципів світової безпеки або прав людини веде до послаблення такої держави на міжнародній арені, перетворення її на об'єкт втручання з боку міжнародних сил.

Миротворче, гуманітарне, соціальне, політичне та будь-яке інше співробітництво держав на міжнародній арені має пропагандистський ефект, оскільки будь-який прояв, акт, подія такого співробітництва позиціонує держав-учасниць та міжнародні організації, в рамках яких відбувається таке співробітництво, як таких, що мають владу вирішувати соціальні, економічні, політичні та будь-які інші проблеми.

Список використаних джерел

1. Висоцький О.Ю. Пропагандистські стратегії цифрової дипломатії // Освіта і наука в умовах глобальних трансформацій. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. 24-25 листопада 2017 р., м. Дніпро. Частина II. / Наук. ред. О.Ю. Висоцький. - Дніпро: СПД "Охотнік", 2017. - С.9-12.

2. Войтоловский Ф.Г. Идеология и практика атлантизма во внешней политике США: дис. д-ра полит, наук. - М., 2013. - 566 с.

3. Володенков С.В. Интернет-коммуникации в глобальном пространстве современного политического управления. - М.: Издательство Московского университета; Проспект, 2015. - 272 с.

4. Мак-Люэн М. Галактика Гутенберга: сотворение человека печатной культуры / М. Мак-Люэн; пер. с англ. А. Юдина. - К.: Ника-Центр, 2003. - 432 с.

5. Манжулина О.А. Публичная дипломатия США: автореф. дне. канд. полит, наук. - СПб., 2005. - 20 с.

6. Печатнов В.О. Сталин, Рузвельт, Трумэн: СССР и США в 1940-х гг. Документальные очерки. - М.: ТЕРРА - Книжный клуб, 2006. - 752 с.

7. Цветкова Н.А. Публичная дипломатия как инструмент идеологической и политической экспансии США в мире, 1914-2014 гг.: дис. д-ра ист. наук. - СПб., 2015. - 552 с.

8. Armitage R., Nye J. CSIS Commission on Smart Power: A Smarter, More Secure America. Washington, D. C.: Center for International and Strategic Studies, 2007. - 82 p.

9. Bachrach P., Baratz M. Decisions and Nondecisions: An Analytical Framework // American Political Science Review. - 1963. - Vol.57. - P.632-642.

10. Cull N. J. Roof for a House Divided: How U. S. Propaganda Evolved into Public Diplomacy / Nicholas J. Cull // The Oxford Handbook of Propaganda studies / edited by Jonathan Auerbach and Russ Castronovo. - New York: Oxford University Press, 2013. - P.131-146.

11. Edney K. The globalization of Chinese propaganda: international power and domestic political cohesion / Kingsley Edney. - New York, NY: Palgrave Macmillan, 2014. - XII, 264 p.

12. Ernest J.W. III. Hard Power, Soft Power, Smart Power // Annals of the American Academy of Political and Social Science. - 2008. - Vol.616. - P.110-124.

13. Green F. Dynamics of International Relations. Power, Security and Order. - N. Y.: Holt, Rinehard and Winston, 1964. - XVI, 733 p.

14. Kennan G.F. The Long Telegram // Origins of the Cold War. The Novikov, Kennan, and Roberts "Long Telegrams" of 1946/Ed. by Kenneth M. Jensen. Washington, United States Institute of Peace, 1991. - P.27.

15. Lippmann W. Today and Tomorrow: Talking about Talking // The Washington Post. - 1953. - November 19. - P.15.

16. Martin L.J. International propaganda; its legal and diplomatic control / L. John Martin. - Minneaplis, University of Minnesota Press, 1958. - 284 p.

17. Martin L. J. Effectiveness oflntemational Propaganda / L. John Martin // The Annals of the American Academy of Political and Social Science. - 1971,-Vol.398. - P.61-70.

18. Nye J. Bound to Lead: The Changing Nature of American Power. - N. Y.: Basic Books, 1990. - XII, 307 p.

19. Nye J. Public Diplomacy and Soft Power // Annals of the American Academy of Political and Social Science. - 2008. - Vol.616. - P.94-109.

20. Nye J. Soft Power ll Foreign Policy. - 1990. - Vol.80. - P.153-171.

21. Nye J. The Changing Nature of Power in World Politics // Political Science Quarterly. - 1990. - Vol.105. - Issue 2. - P.177-191.

22. Nye J.S. Power in the global information age: from realism to globalization [Text] / J.S. Nye, Jr. - London; New York: Routledge, 2005,-VIII, 231 p.

23. Nye J.S. The powers to lead / J. S. Nye, Jr. - New York: Oxford University Press, 2008. - XIII, 226 p.

24. Risso L. Propaganda and intelligence in the Cold War: the NATO Information Service / Linda Risso. - Milton Park, Abingdon, Oxon; New York: Routledge, 2014. - XVII, 296 p.

25. The Charge in the Soviet Union (Kennan) to the Secretary of State. (№861.22/2 - 2246: Telegram). - Mode of access: http://www.gwu.edu/~nsarchiv/coldwar/documents/episode-l/kennan.html.

26. The National Committee for Free Europe. 1949. - Mode of access: https: // www.cia.gov/news - information/featured-story - archive/2007-featured-story-archive/a-look-back.html.

27. Van Dyke, V. The responsibility of states for international propaganda. - Washington D.C., 1940, 1940. - 73 p.

28. Whitaker, U.G. Propaganda and international relations / Urban G. Whitaker. - San Francisco, Chandler Pub. Co. 1962. - 246 p.

Размещено на Allbest.ru