Особливості інституційної допомоги Європейського Союзу країнам Латинської Америки та Карибського басейну (на прикладі Республіки Куби)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара

Особливості інституційної допомоги Європейського Союзу країнам Латинської Америки та Карибського басейну (на прикладі Республіки Куби)

Герман Ю. О., кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри політології

Ніколенко Ю. О., студент кафедри політології

Анотація

співробітництво європейський карибський латинський

Проаналізовано особливості та основні напрямки співробітництва Європейського Союзу з країнами Латинської Америки та Карибського басейну. З'ясовані особливості інституційної допомоги Європейського Союзу республіці Куба. Показана специфіка застосовуваного Європейським Союзам інструментарію забезпечення сприйняття Кубою європейських цінностей в контексті культурної і політичної традиції латиноамериканських країн.

Ключові слова: Європейський союз, зовнішня політика Європейського Союзу, Латинська Америка, Карибський басейн, інструменти співпраці.

Annotation

Herman Y. O., PhD in History of Science, Associate professor, Department of Political Science, Oles Honchar Dnipro National University

Nikolenko Y. O., student, Department of Political Science, Oles Honchar Dnipro National University

Peculiarities of the institutional aid of the European Union to the countries of Latin America and the Caribbean (case of the Republic of Cuba)

The peculiarities and main directions of cooperation of the European Union with the countries of Latin America and the Caribbean are analyzed. The features of institutional support of the European Union to the Republic of Cuba have been clarified. The peculiarity of the applied by European Union instruments for ensuring Cuba's perception of European values in the context of the cultural and political tradition of the Latin American countries is shown.

Keywords: European Union, European Union foreign policy, Latin America, Caribbean, instruments of cooperation.

Виклад основного матеріалу

Співробітництво Європейського Союзу (ЄС) з країнами, що розвиваються, є одним з основних напрямків зовнішньої політики ЄС, за яку в ЄС сьогодні відповідає спеціальний орган - Європейська служба зовнішніх справ. Характерною рисою цього співробітництва є відносно тривала історія (починаючи з Римського договору 1957 року), що базується на договорах з більш ніж 100 державами, і відзначається динамізмом та інтенсивністю перебігу заходів у рамках виконання договірних зобов'язань. Це співробітництво реалізується не тільки через двосторонні та регіональні угоди, а й через спеціальні програми в певних сферах, особливо в сфері охорони здоров'я і освіти, використовуючи такі інструменти як торгові преференції, фінансування розвитку і гуманітарна допомога [10, с. 41-42]. Очевидно, зазначене співробітництво є важливим інструментом впливу ЄС на треті країни. Відтак, розуміння специфіки зовнішньої політики ЄС, з огляду на започатковане низкою угод співробітництво з Україною з широкого кола питань, актуалізується нині активізацією інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір.

Загал наукових досліджень політики ЄС щодо інших країн можна згрупувати за наступними тематичними напрямками: аналіз загальних аспектів зовнішньої політики ЄС [4-6; 10]; вивчення правових аспектів взаємовідносин ЄС та третіх країн [2; 11]; характеристика змісту та характеру відносин ЄС з країнами Латинської Америки та Карибського басейну (ЛАКБ) [1; 8]. Водночас питання особливостей інституційної допомоги ЄС республіці Куба (як приклад співробітництва ЄС з третіми країнами) все ще потребує детального вивчення та виваженого аналізу. З огляду на це, метою статті є дослідити розвиток та особливості інституційної допомоги ЄС країнам Латинської Америки та Карибського басейну (на прикладі республіки Куби) у контексті специфіки політичної культури латиноамериканських країн.

Співробітництво ЄС та країн ЛАКБ почалось ще в часи колоніальної залежності окремих країн Африки, Карибського басейну та Тихого океану (АКТ) в 60-х роках XX ст. Відправною точкою цього співробітництва можна вважати візит президента Франції Шарля де Голля в Латинську Америку в 1964 р. [6, с. 21]. До цього часу відносини Європейського співтовариства з країнами, що розвиваються обмежувались африканськими країнами, і лише з кінця 1960-х - початку 1970-х років ці відносини (здебільшого з ініціативи Нідерландів і Німеччини) почали розширюватися на країни інших регіонів. Незважаючи на це, інтенсивність співробітництва з різними регіонами була все ж неоднаковою. Найглибшим було співробітництво Європейського Економічного Співтовариства з асоційованими країнами (африканські та середземноморські країни), натомість з неасоційованими країнами (країни Азії та Латинської Америки) рівень співробітництва був значно нижчим. У подальшому, здебільшого у зв'язку із розширенням і поглибленням інтеграції, процесами глобалізації, потребою ЄС в ринках країн, що розвиваються, а також прагненням ЄС здійснювати вплив на міжнародну політику та на норми міжнародного права спостерігається зниження явної розбіжності в динаміці співробітництва ЄС з асоційованими та неасоційованими країнами.

Нагадаємо, на сьогодні співробітництво ЄС з третіми країнами здійснюється на наступних рівнях: міжрегіональному, міжпарламентському, регіональному, субрегіональному, двосторонньому [10, с. 41-42] і відбувається у трьох вимірах - міжурядовому, на рівні наднаціональних інститутів, через окремі держави- члени [3]. Що стосується надання інституційної допомоги ЄС країнам, що розвиваються, то здійснення таких ініціатив відбувається виключно на договірних засадах на основі політичної волі урядів держав, для яких розробляються такого роду проекти. У межах своєї договірної компетенції ЄС укладає як двосторонні, так і багатосторонні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями, їх важливою особливістю є те, що положення таких угод можуть мати правові наслідки не тільки для суб'єктів міжнародного права, які уклали ці угоди, а й для суб'єктів внутрішнього права третіх країн - сторін міжнародної угоди та суб'єктів внутрішнього права держав-членів ЄС. Угоди ЄС з країнами ЛАКБ є багатосторонніми. Це спричиняє розподіл політичної в тому числі компетенції ЄС та усіх держав-членів угоди щодо об'єкту угоди. Ще одна з особливостей участі ЄС у міжнародних договірних відносинах пов'язана з розподілом компетенції між Союзом та державами-членами, коли об'єкт угоди підпадає не лише під компетенцію ЄС, а й частково під компетенцію його держав-членів.

Залежно від сфер співпраці, експерти класифікують угоди ЄС з третіми країнами наступним чином: угоди про економічну співпрацю, торговельні угоди, угоди про торгівлю та співробітництво, угоди про партнерство й співробітництво, угоди про асоціацію [2, с. 11]. Диференціація ж форм співробітництва ЄС із третіми країнами здійснюється в основному за політико- правовим критерієм: участь третіх країн в агенціях ЄС; укладення угод про асоціацію; довгострокові двосторонні й багатосторонні договори (угоди); угоди про участь у разових проектах або спільній діяльності в межах окремих заходів [11, с. 16-17] та за економічним критерієм: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний економічній простір [8, с. 298].

На сьогодні можна виділити наступні основні напрямки співробітництва ЄС з країнами ЛАКБ: а) соціальна згуртованість - тендерна рівність, права людини, демократизація; б) регіональна економічна інтеграція - подолання бідності, боротьба з нерівністю, розвиток віддалених та сільських районів; в) сталий розвиток та попередження конфліктів; г) освіта; г) здоров'я та медичне забезпечення; д) навколишнє середовище - збереження різноманітності, природних ресурсів; е) боротьба з виробництвом та поширенням наркотиків. Згадані ініціативи здійснюються ЄС в країнах ЛАКБ у рамках специфічної стратегії діяльності Європейського Союзу в даному регіоні, якою зокрема є програма Європейського фонду розвитку. Тому одним з найголовніших напрямів співробітництва між ЄС та країнами ЛАКБ є надання з боку ЄС зазначеним країнам допомоги для розвитку, яка надається на довготривалій основі. Результатом надання даної допомоги повинні бути показники, що свідчать про зростання в певних сферах країн-отримувачів, ці результати повинні висвітлюватися в спеціальних звітах. Європейський Союз є самостійним суб'єктом Комітету сприяння розвитку як організація, а також 15 країн-членів ЄС представлені як окремі донори в складі даного комітету.

Варто розуміти, що для ЄС розвиток політичного діалогу з країнами ЛАКБ полягає перш за все у розширенні свого політичного впливу на ці країни, забезпеченні сприйняття ними європейських цінностей в контексті культурної і політичної традиції латиноамериканських країн. Тому основними вимогами для надання допомоги є відновлення власності та інфраструктури, транзакція влади та урядових структур, демократизація суспільних відносин, панування верховенства права, а також промоція стабільного макроекономічного середовища [1, с. 3]. Основними інструментами здійснення згаданого політичного впливу ЄС на регіон Латинської Америки та Карибського басейну було визначено: Інструмент розвитку співробітництва (англ. Development Cooperation Instrument), Європейський фонд розвитку (англ. European Development Fund) та фінансову підтримку з боку Європейського інвестиційного банку.

Двома основними тематичними платформами, що визначають ключові напрямки загальної підтримки ЄС країн ЛАКБ є «Глобальний суспільний добробут і виклики» (англ. Global public good and challenges) та «Громадські організації і органи місцевого самоврядування» (англ. Civil society organizations and local authorities). У рамках цих програм ЄС намагається реалізувати в регіоні підтримку громадянського суспільства, органів місцевого самоврядування, спонукаючи їх до більшої активності у розробці регіональних стратегій розвитку, пов'язаних із вирішенням питань зміни клімату, людського розвитку, соціальної інклюзії тощо.

На сучасному етапі переважає допомога, що здійснюється програмами, які реалізуються на двосторонній основі. Однак існують проблеми, пов'язані із допомогою для розвитку, які уряди не можуть вирішити на двосторонньому рівні, - тоді вступають в дію об'єднані зусилля, і допомога надається через багатосторонні структури. Тобто донори можуть використовувати міжнародні організації для надання офіційної допомоги для розвитку на двосторонньому рівні [1, с. 4].

Перші такі програми допомоги Європейського Союзу почали здійснюватися в Латинській Америці з 1990-х р. Серед пріоритетів були позначені програми співпраці в галузі вищої освіти, підтримки малого і середнього бізнесу, а також місцевого самоврядування та міського розвитку. Нові регіональні програми були сформульовані на початку 2000-х рр., виходячи з пріоритетів, визначених і схвалених на самітах глав держав і урядів ЄС та країн ЛАКБ.

У 2010 р. Європейська комісія заснувала спеціальний інвестиційний фонд (англ. Latin American Investment Facility) для роботи в Латинській Америці, що став надійним інструментом для підтримки державних інвестицій в стратегічні галузі країн регіону [6, с. 4142]. За регіональними програмами допомоги загальний внесок Європейського Союзу склав більше 1 млрд, евро [7]. Економічні, торговельні та фінансові зв'язки між ЄС і Латинською Америкою в 1990-і рр. зміцнювалися за трьома напрямками: інвестиції комерційних структур держав-членів ЄС; збільшення товарообміну; фінансова допомога з боку ЄС. Все це, на думку експертів ЄС, сприяло створенню і посилення економічної інтеграції між латиноамериканськими країнами [6, с. 44].

Відзначимо, що участь у регіональних програмах відкрито для всіх країн Латинської Америки, включаючи Кубу. Партнерами регіональних програм стали національні уряди, судові та законодавчі органи, органи місцевого самоврядування, суб'єкти приватного сектора (підприємства, банки і т.д.) і академічне співтовариство (університети, дослідницькі та навчальні центри). На разі регіональні програми допомоги республіці Куба реалізуються за трьома пріоритетними напрямами: соціальна згуртованість (EUROsociAL, Urb-AL, Al- Invest); сталий розвиток і зміна клімату (EUROSOLAR, EUROCLIMA, RALCEA і FLEGT South America); розвиток вищої освіти і досліджень (ALFA і Erasmus Mundus).

Згідно з даними Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), в 1990-і рр. 30% загального обсягу інвестицій, призначених для країн, що розвиваються, направляється в Латинську Америку і країни Карибського басейну, що стало результатом підвищення довіри інвесторів до цього регіону. Так, прямі інвестиції ЄС в сукупному вираженні становили 43% прямих іноземних інвестицій в регіон в період з 2000 по 2005 рр. і 40% у період з 2006 по 2010 рр. Загальна сума прямих іноземних інвестицій з ЄС на 2010 р. склала 385 млрд. евро [13].

В абсолютному вираженні прямі інвестиції ЄС в країни ЛАКБ зросли в другій половині 2000-х рр. Проте збільшення було розподілене в регіоні нерівномірно. Найбільший відсоток інвестицій припав на Бразилію, потім слідують Аргентина, Колумбія і Чилі. Інша ситуація спостерігається в Мексиці і країнах Центральної Америки і Карибського басейну, де інвестиції ЄС залишаються на стабільному незмінному рівні [6, с. 45].

Європейські інвестиції в країни ЛАКБ значно вплинули на структуру виробництва країн-одержувачів. По-перше, велика частка європейських інвестицій припадає на нові проекти у виробничому секторі. По-друге, з усіх іноземних компаній, що базуються в Європі і присутні в регіоні, найбільш активні ті, які займаються науково-дослідними і дослідно-конструкторськими розробками. Водночас в останні роки спостерігається і прямо протилежний процес - транснаціональні латиноамериканські компанії «Translatinas» (переважно з Бразилії та Мексики) почали робити інвестиції в країнах ЄС. Таким чином почалося взаємопроникнення капіталів [6, с. 47]. Слід зазначити, що структура торгового обміну між двома регіонами все є залишається традиційною: європейський імпорт складається головним чином з сировини і корисних копалин, в той час як європейці експортують промислові товари [9].

Характерною особливістю взаємодії країн ЛАКБ зі своїми європейськими партнерами є ситуативний конфлікт інтересів у зносинах з іншим вагомим зовнішньо-політичним партнером країн Латинської Америки - Сполученими Штатами Америки. Останні переслідують схожі політико-стратегічні цілі від взаємодії з регіоном, проте використовують задля забезпечення свого політичного впливу дещо інші інструменти, зацікавленість в яких є значно нижчою з боку Латинської Америки. Все частіше перевага надається зовні більш м'якій і помірній політиці країн ЄС, тоді як політика США є більш жорсткою. Латиноамериканців, які прагнуть викоріняти бідність і досягти соціальної згуртованості, завжди дуже приваблювали більша увага до питань соціально орієнтованої економіки та успішна донедавна європейська соціальна модель (яка сформувалася в умовах повоєнного змагання західноєвропейських країн з соціалістичними країнами) [6, с. 8].

Республіка Куба - єдина країна в ЛАКБ, з якою ЄС не підписав Угоду про політичний діалог та співробітництво. Відносини між Гаваною і Брюсселем були практично заморожені у 1996 р. з ініціативи Іспанії (тоді була вироблена так звана «загальна позиція ЄС по відношенню до Куби»), Куба виявилася єдиною країною американського континенту, проти якої Брюссель під впливом США запровадив політичні і дипломатичні санкції через «порушення прав людини» в 2004 р. Саме ці дії ЄС змусили Гавану перейти до активного пошуку нових економічних партнерів. Місце Євросоюзу в торгово-економічних відносинах Куби зайняли Венесуела, Китай і Бразилія.

Висновки про неефективність санкційної політики змусили ЄС на початку 2005 р. прийняти рішення про тимчасове скасування дипломатичних санкцій і відновлення офіційних контактів. Після тривалих дискусій, 23 червня 2008 року ЄС скасував усі санкції проти Куби [6, с. 76-78].

Оцінюючи теперішній стан відносин ЄС і Куби, слід мати на увазі, що країни ЄС залишаються другим торговим партнером Куби після Китаю, на ЄС припадає одна третина всієї зовнішньої торгівлі Куби і майже половина іноземних прямих інвестицій. Більше половини загальної кількості туристів на Кубі - громадяни країн Євросоюзу [6, с. 80]. Найважливішим партнером Куби серед країн ЄС є Іспанія, яка продовжує активно інвестувати в економіку Куби.

Про політичне зближення Куби і ЄС у 2016 р. свідчить відміна ЄС так званої «загальної позиції по відношенню до Куби» та два офіційних візити до Куби Ф. Могеріні, результатом яких стало підписання угоди про політичний діалог та співробітництво. Дана угода була ратифікована Європарламентом 5 липня 2017 р. та вступила в силу 1 листопада 2017 р. Угода складається з трьох розділів: перший про політичний діалог, що охоплює, серед іншого, такі питання, як права людини, стабільність, регіональна і міжнародна безпека і безпека зброї масового знищення; другий, найбільш об'ємний розділ визначає сектори співпраці; а третій розділ стосується економіки і торгівлі. Підписання даної угоди підтверджує характеристику відносин ЄС з третіми країнами як таких, що мають договірну основу.

Таким чином, співробітництво ЄС з країнами ЛАКБ нині є одним з пріоритетних напрямів його зовнішньої політики у рамках реалізації загальних цілей регіональної політики ЄС, спрямованої на перш за все на активізацію економічного і суспільного потенціалу регіону. Зазначене співробітництво входить в одну з трьох, так званих, підвалин або «стовпів» Євросоюзу, визначених Маастрихтським договором - спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Головним висновком аналізу застосовуваних ЄС інструментів розвитку співробітництва з республікою Куба є діагностування специфічного способу і манери політичної поведінки ЄС у відносинах з регіоном. Особливий випадок розгортання зовнішньополітичних відносин ЄС з республікою Куба чітко демонструє послідовність і наполегливість ЄС у поширенні свого політичного впливу на важливий геополітичний регіон. Це відбувалось через політику, направлену на формування довіри до демократичних інститутів влади, пропаганду переваг соціально- орієнтованої економіки, яка призводить до гармонійного та сталого розвитку країн, і реалізується через торгово- економічні зв'язки, політичний та суспільний діалог. Відтак, подальший аналіз стану розгортання політичних ініціатив ЄС в регіоні ЛАКБ вочевидь дасть змогу робити виважені висновки, що можуть слугувати для конструювання окремих напрямів зовнішньої політики України у контексті реалізації її інтеграційних проектів.

Список використаних джерел

1. Квятковська О. В. Офіційна допомога як функціональний інструментреалізації політики міжнародного розвитку / О. В. Квятковська // Панорама політологічних студій. 2013.Вип.10. С.36- 46. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pps_2013_10_7.

2. Муравйов В. І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика) / В. І. Муравйов. К.: Академ-Прес, 2002. 426 с.

3. Abdelal Rawi, Krotz Ulrich. Disjoining Partners: Europe and the American Imperium // Power in a Complex Global System / Ed. by Louis W. Pauly and Bruce W. Jentleson. London: Routledge, 2014. P. 131-147.

4. Борко Ю. А. Евросоюз как институциональная система / Ю. А. Борко II Мир перемен. 2011. №2. С. 186-189.

5. Стрежнева М. В. Европейский союз: архитектура внешней политики I M. В. Стрежнева, Д. Э. Руденкова. М.: ИМЭМО РАН, 2016. 135 с. Режим доступу: https://www.imemo.ru/files/File/ru/ publ/2016/2016_029.pdf.

6. Канунников А. А. Европейский Союз - Латинская Америка: экономическое, политическое, социальное сотрудничество: монография / А. А. Канунников. М.: Ин-т Европы РАН, 2014. 102 с. Режим доступу: http://instituteofeurope.ru/images/uploads/ doklad/308.pdf.

7. European Journal of Latin American Studies. Vol.l, No.3. 2014. Режим доступу: http://ec.europa.eu/europeaid/where/latin-america/ regional-cooperation/documents/regional_cooperation_programmes_-_ general_review_2013.pdf.

8. Бояр А. О. Досвід економічної інтеграції третіх країн з ЄС // Економічна і соціальна географія: збірник наукових праць / ред. колегія: С. І. Іщук (відповідальний редактор) та ін.К.: Видавництво географічної літератури «Обрії», 2008. Вип.58. С. 289-299. Режим доступу: https://www.researchgate.net/profile/Andriy_Boyar2/ publication/3 15243692_Dosvid_ekonomicnoi_integracii_tretih_ krain_z_ES_Forms_of_integration_of_the_third_countries_with_the_ EU_market/links/58cc2ae792851c374el2dcc2/Dosvid-ekonomicnoi- integracii-tretih-krain-z-ES-Forms-of-integration-of-the-third- countries-with-the-EU-market.pdf.

9. Європейська комісія [Електронний ресурс]: [Сайт]. Режим доступу: https://ec.europa.eu/info/index_en.

10. Тихомирова Є. Глобальний контекст зовнішньої регіональної політики ЄС: Латинська Америк / Є. Тихомирова // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Міжнародні відносини.2013. №9. С. 39-45. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvvnum_2013_9_ll.

11. Костюченко Я. М. Загальнотеоретичні підходи до міжнародно-правових форм співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами / Я. М. Костюченко // Альманах міжнародного права. 2016. Вип.12. С.13-21. Режим доступу: http://nbuv.gov. ua/UJRN/amp_2016_12_4.

12. Договір про функціонування Європейського Союзу [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/ legal-content/EN/XT/?uri=celex%3A12012E%2FTXT.

13. Європейська служба зовнішніх зв'язків [Електронний ресурс]: [Сайт]. Режим доступу: http://eeas.europa.eu/la/index_ en.htm.

14. Договір про Європейський Союз. Режим доступу: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_029.

15. Хейфец В. Куба: переосмысление роли страны в мировом сообществе / В. Хейфец, Л. Хейфец // Мировая экономика и международные отношения. 2017. №2, т.61. Режим доступу: https://www.imemo.ru/files/File/magazines/meimo/02_2017/94- 103Kheyfets022017.pdf.

Размещено на Allbest.ru