Україна в системі сучасних міжнародних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет щзззщзщшшщщгнгхї

Реферат

На тему: «Україна в системі сучасних міжнародних відносин»

Виконала:

Приндюк О.В.

Перевірила:

Невинна Г.Я.

Рівне - 2010

Вступ

Міжнародні відносини -- це сукупність різноманітних відносин (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими й регіональними організаціями, у процесі взаємодії яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок.

Міжнародна політика і міжнародні відносини є однією із найважливіших сфер кожного суспільства. Виникли вони із появою націй, держав, їх союзів, пройшовши при цьому нелегкий шлях становлення. Тернисту дорогу розбудови своєї зовнішньої політики пройшла і молода самостійна українська держава.

Маючи найбільшу територію в Європі, посідаючи п'яте місце за чисельністю населення, будучи розташованою у її центральній частині, маючи вихід до моря, а також значні економічні можливості Україна, без сумніву, заслуговує статусу великої Європейської держави з власною миролюбивою геостратегічною орієнтацією. За словами відомого українського поета Б.Олійника „в Європі ми жили ще до часів потопу”, а тому є її важливою і невід'ємною складовою.

Курс на інтеграцію України в Європу означає не однолінійну орієнтацію на двосторннє співробітництво з іншими державами на гнучку систему взаємовідносин у глобальному простору Європа - Росія - Азія - Північна Америка, яка в свою чергу складається з важливих для України інтересів регіональних “угрупувань”, де на першому місці суміжні держави. Саме із встановлення дружніх відносин з Росією, Білорусією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією, Молдовою розпочався “вихід” України в Європу.

1. Становище України у міжнародних відносинах

Україна як суб'єкт міжнародних відносин зарекомендувала себе як миролюбна, без'ядерна, позаблокова держава з чіткими зовнішньополітичними орієнтирами на зміцнення міжнародної безпеки, інтеграцію до міжнародних організаційних структур. У цьому аспекті вагомими досягненнями міжнародної політики України слід вважати:

-- приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (1994 р.), ліквідацію стратегічного і тактичного ядерного потенціалу;

-- підписання факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1991 р.);

-- членство в ОБСЄ, Раді Європи, а також у МВФ, Світовому банку та Європейському банку реконструкції і розвитку;

-- налагодження співробітництва з ЄС і НАТО шляхом підписання програми "Партнерство заради миру" і "Хартії про особливе партнерство з НАТО", в якій задекларовані гаранти безпеки України в новій системі європейського порядку;

-- налагодження контактів з країнами Великої сімки, Центрально-Східної Європи, Латинської Америки, Близького та Середнього Сходу, Африки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

-- підписання договорів про дружбу і співробітництво зі своїми найближчими сусідами, зокрема Росією і Польщею, завдяки яким вдалося юридично закріпити існуючий між ними територіальний статус кво.

Підкреслюючи вагомі досягнення міжнародної політики України, слід зазначити, що вона не повністю використовує вигідні геополітичні умови для ефективної реалізації своїх національних інтересів. Це стосується передусім відсутності чітких геостратегічних орієнтирів серед політичного континенту України. міжнародний реформування інституціональний співробітництво

Стосовно цієї проблеми можна виділити декілька геополітичних стратегій: євразійську, євроатлантичну, самобутнього розвитку, багатовекторністі, нейтрального статусу.

Однак найперспективнішою концептуальною моделлю можна вважати швидку інтеграцію у західноєвропейські структури, засвоєння західних цінностей і способів комунікації, оскільки це прискорить процес суспільних трансформацій України, вихід її з глибокої системної кризи. Більше того, політичні еліти перехідних країн, які стали підконтрольними євроатлантичним структурам, вимушені проводити швидкі суспільні перетворення відповідно до плану дій, узгодженого з ними.

2. Україна та Міжнародні організації (НАТО, ЄС, ЧЕС, ЦЄІ, СОТ, ООН)

У контексті адаптації і зростання ролі європейських і євроатлантичних структур безпеки неабияке місце займає співробітництво України з НАТО. Відносини України з НАТО здійснюються на основі програми «Партнерство заради миру», прийнятої цією організацією і підписаної відповідними державами. У межах цієї програми наші відносини мають характер «особливого партнерства», яке визнає міжнародну вагомість України та її безперечний потенціал у європейській безпеці. У 1997 році було підписано «Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною», в якій, задекларовані гарантії безпеки України в новій системі європейського порядку. Однією з форм співпраці є проведення спільних військових навчань, у тому числі на території України.

Слід однак наголосити, що у свідомості значної частини населення України, окремих політичних сил сформовано негативну думку про роль і місце НАТО в сучасному світі. Головними мотивами такого ставлення щодо вступу України в НАТО є можливість погіршення відносин з Росією і пов'язаних з цим наслідків економічного характеру. Вступ до НАТО пов'язують з тим, що Україна буде змушена брати участь у воєнних діях і зазнаватиме відповідних витрат. Є серйозні побоювання, що приєднавшись до альянсу Україна стане мішенню для терористів.

Для кінцевого вирішення питання щодо України в НАТО потрібен певний час і конкретні дії з боку альянсу, щоб можна було розвіяти негативне ставлення до нього широкого українського загалу.

Ще у 1994 р. між ЄС та Україною в Люксембурзі було підписано Угоду про Партнерство і Співробітництво, якою передбачалось розвивати між собою тісні політичні стосунки шляхом постійного діалогу; сприяти торгівлі та інвестиціям і гармонійним економічним стосункам; забезпечити основу для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового та культурного співробітництва; підтримати Україну в її зусиллях зміцнювати демократію та в завершенні переходу до ринкової економіки. Виконання цих заходів мало б наблизити нас до здобуття спочатку асоційованого, а згодом і повного члена Євросоюзу. Однак невиконання більшості умов Угоди призвело до закріплення за Києвом іміджу ненадійного партнера і позбавило можливості вступу України до ЕС найближчі 10-15 років.

У 2003 р. Україна отримала статус «країни-сусіда ЄС». Щоб зменшити негативні наслідки від вступу до ЄС сусідів України з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, були укладені угоди про спрощений візовий режим.

Свій шлях вступу України до Європейського Союзу маємо шукати не за допомогою принизливих умовлянь західноєвропейців, а в наведенні належного порядку, зростанні економічного та матеріального добробуту всередині країни, забезпеченні соціально-політичної стабільності.

25 червня 1992р. Україна, Греція, Молдова, Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія, Росія, Вірменія підписали Стамбульську Деклацію про Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС).

ЧЕС створено з метою налагодження багатостороннього співробітництва країн, що прилягають до Чорноморського басейну , у галузі транспорту, охорони здоровя, телекомунікацій, науки, техніки, інформації, туризму, економіки, торгівлі, екології.

У рамках ЧЕС розроблено программу співпраці у гірничовидобувній, вугільній, хімічній, електрохімічній та електронній промисловостях, а також у будівництві.

Центральноєвропейська Ініціатива (ЦЄІ) була створена у 1989р. групою держав Центральної і Східної Європи з метою розвитку багатостороннього співробітництва у політичній та соціальноекономічній сферах і зміцнення стабільності і безпеки в регіоні. Разом з Тим обєднання покликане підготувати держави до членства в ЄС.

ЦІ зосереджує свою діяльність на питаннях розвитку регіонального співробітництва в енергетиці, транспорті, захисті довкілля, підприємництві, цивільній обороні, інформатиці, науці і технологіях, телекомунікаціях, статистиці, туризмі.

Україна набула членства в ЦЄІ з травня 1996р., вона бере участь у погоджені і здійснені більшості програм та проектів ЦЄІ, одним з яких є спорудження залізничної магістралі ТрієстБудапешт Київ Москва.

З набуттям нашої країною членства у СОТ 16 травні 2008 р. розпочався новий етап багатостороннього співробітництва України. Наразі українська сторона працює на засіданнях Генеральної ради СОТ, бере участь у дво- та багатосторонніх процесах в рамках Доха-раунду, опрацьовує питання щодо приєднання України до існуючих в рамках Організації угруповань держав-членів, які об`єднані за регіональною ознакою або «за інтересами». Членство в СОТ відкрило для України можливість ведення переговорів по угодах про вільну торгівлю з ЄС та Європейською асоціацією вільної торгівлі, посилило позицію нашої країни в імплементації чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю. Актуальним завданням залишається подальше реформування зовнішньоторговельного режиму України з метою приведення його у відповідність до норм та принципів СОТ.

Діяльність міжнародних економічних організацій сприяє розвитку та регулювання міжнародних економічних відносин, на сучасному етапі для України питання про членство в багатьох з них є актуальним.

З проголошення незалежності України здійснює міжнародну економічну діяльність як повноправний субєкт міжнародного співтовариства.

Україна була одним з 50 засновників ООН у 1945 р., є членом Ради ООН з прав людини (обрана вдруге поспіль у травні 2008 року на 2009 - 2011 рр.), Економічної і Соціальної Раді (ЕКОСОР) (обрана у жовтні 2009 р. на 2010 - 2012 рр.). Висунуто кандидатуру нашої країни до Ради Безпеки ООН (вибори на термін 2016 - 2017 рр. відбудуться у жовтні 2015 р.; за час членства в ООН Україна тричі була обрана непостійним членом РБ ООН, востаннє - на 2000 - 2001 рр.).

Зараз Україна повною мірою представляє в ООН свої національні інтереси, її роль з отриманням незалежності свої національні інтереси, її роль з отриманням незалежності стає конструктивнішою та вагомішою. У зв'язку з реформуванням ООН Україна формує своє бачення її діяльності, базуючись на нових умовах розвитку світової ситуації та на потребах обліку геополітичної конфігурації, що докорінно змінилася. Україна є членом близько 20 організацій системи ООН, а також понад 60 її постійних або тимчасових органів. У Києві відкрито представ ництво ООН (1992) і функціонує Українська асоціація сприяння ООН - їхня діяльність сприяє вирішенню цілого ряду насамперед економічних проблем. Наприклад, на засадах Постійного представництва ООН в Україні проведено семінари з приватизації, з проблем міграції та біженців та ін. Українська асоціація сприяння ООН розповсюджує інформацію про основні напрямки діяльності ООН, надає консультативну допомогу з різноманітних питань сфери інтересів ООН.

Останні роки були позначені ефективною взаємодією України зі спеціалізованими установами ООН з багатьох питань глобального порядку денного, включаючи боротьбу з бідністю, охорону навколишнього середовища, вдосконалення системи охорони здоров`я. Важлива роль у здійсненні цієї взаємодії належить Офісу ООН в Україні, який забезпечує реалізацію проектів Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН), активно співпрацюючи з Міністерством економіки, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Міністерством у справах сім`ї, молоді та спорту, іншими українськими відомствами

3. Україна і регіональні міжнародні організації

Україна - європейська держава,активно співробітничає з регіональними міжнародими організаціями. Діяльність України в ОБСЄ забезпечує рівноправну участь нашої держави в обговоренні і вирішенні актуальних проблем міжнародної безпеки і співпраці в регіоні Організації. Серед головних напрямків співпраці України з ОБСЄ - зміцнення превентивної ролі ОБСЄ та активізація її участі у врегулюванні „заморожених” конфліктів. Українська сторона послідовно залучається до вирішення актуальних питань реформування та подальшої інституціональної розбудови ОБСЄ.

Членство України у Раді Європи є важливим чинником інтеграції країни у єдиний європейський правовий простір шляхом приведення національного законодавства у відповідність до норм організації. Основні напрями співробітництва України та РЄ, зокрема, забезпечення прав людини та соціальної єдності, реформування судової системи, боротьбу із корупцією покладено в основу Плану дій РЄ для України на 2008-2011 рр. Відповідно до Статуту РЄ, Україна представлена у всіх головних органах РЄ; у 2010 - 2011 рр. відбудеться головування України в Комітеті Міністрів РЄ.

Відносини України з Радою Європи, яка є її повноправним членом з 1995 р, не є до кінця врегульованими. Для того, щоб вони були більш стабільними, необхідно ще чимало зробити для приведення національного законодавства, вирішення інших питань у відповідність із вимогами і стандартами цієї організації.

Взаємодія України в рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва пов`язана із просуванням інтересів української сторони в сфері транспорту і комунікацій, фінансовому та науковому співробітництві, в енергетиці та охороні довкілля, туристичній сфері. З лютого 2007 по квітень 2008 р. Україна успішно головувала в цій організації.

Організація за демократію та розвиток сьогодні є динамічною та ефективною організацією, яка має значний потенціал співробітництва у транспортній, енергетичній, гуманітарній і безпековій сферах. Членство України в ГУАМ сприяє зміцненню міжнародного авторитету України та посиленню її ролі як регіонального лідера.

Центральноєвропейська ініціатива є регіональним угрупованням країн Центральної та Східної Європи, діяльність якого спрямована на розвиток співробітництва в політичній, соціально-економічній, науковій та культурній сферах та сприяння на цій основі зміцненню стабільності і безпеки в регіоні. Пріоритетними для України напрямами є участь у проектній діяльності Ініціативи у сфері енергетики, промислового розвитку, науки і технологій, транспорту, транскордонного співробітництва. З лютого 2006 р. посаду заступника Генерального секретаря Виконавчого секретаріату ЦЄІ обіймає представник України.

Висновок

Таким чином, за роки незалежності української держави зроблено чимало щодо становлення і вдосконалення зовнішньополітичної діяльності, набуто певного досвіту, чимало зроблено для встановлення позитивного іміджу України.

При формуванні і здійсненні основних напрямів зовнішньої політики України, особливо на першому її етапі, вона носила невизначений характер: не то просхідний, не то прозахідний. Вона не була по-справжньому українською. Внаслідок цього чимало втрачено у відносинах як з країнами ближнього зарубіжжя, так і з Заходом.

За таких умов найвірогіднішим варіантом зовнішньополітичної стратегії України є її балансування між Заходом і Росією, використання переваг співробітництва на євразійському й західному просторі.

Вихідними засадами зовнішньої політики мають бути національні інтереси України, до яких належать: гарантування суверенітету, державної незалежності, самостійності; підтримання територіальної цілісності й непорушності кордонів; досягнення надійної безпеки в усіх її вимірах: воєнно-політичному, економічному, гуманітарному тощо; подолання економічної кризи та інтенсивний розвиток народного господарства, досягнення високого стабільного життєвого рівня населення; створення правової демократичної держави, яка б інтегрувалася у європейську і світову спільноти.

Мова йде про забезпечення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантій прав людини, національних меншин і націй; налагодження нормальних добросусідських відносин з країнами близького й далекого зарубіжжя, дотримання правил міжнародного співіснування, проведення політики миру і співробітництва, активну участь у боротьбі за реалізацію вселюдських інтересів.

Лише в разі успішного розв'язання внутрішніх проблем, проведення активної і конструктивної зовнішньої політики Україна зможе розраховувати на рівноправне членство у світовому співтоваристві, стати потужною регіональною державою та відігравати важливу геостратегічну роль у новому світовому порядку.

Список використаної літератури

1. Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна О. В., Бебик В. М., Головатий М. Ф., Горбатенко В. П. Політологія: підручник / Ольга Володимирівна

2. Васильєва-Чеколенко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах. - К.,1998.

3. Вегеш М. М., Остапець Ю. О., Бондар В. Л., Буркало В. В., Зан М. П. Політологія: підручник / М.М. Вегеш (ред.). -- 3-тє вид., перероб. і доповн. -- К. : Знання, 2008.

4. Піча В. Політологія: Конспект лекцій. Навч. посібн. - Л.: Магнолія, 2006,

5. Бабкіна (ред.), Володимир Павлович Горбатенко (ред.). -- 3-тє вид., перероб., доп. -- К. : Академія, 2008.

Размещено на Allbest.ru