Світовий досвід діяльності організацій громадського мовлення як чинник конструювання міжнародного інформаційного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світовий досвід діяльності організацій громадського мовлення як чинник конструювання міжнародного інформаційного простору

М.А. МІХЕИЧЕНКО

Авторське резюме

У представленій статті автором аналізуються особливості заснування та функціонування організацій громадського мовлення розвинених країн світу, що виступають засобами конструювання міжнародного інформаційного простору. Висвітлення та аналіз передового досвіду діяльності організацій громадського мовлення в країнах світу, зокрема Великобританії, Франції, США, Німеччини є актуальним і для Укра-їни, оскільки останні двадцять років тут триває полеміка щодо необхідності заснування та особливостей функціонування організацій громадського мовлення та їх визначної ролі як у національному інформа-ційному просторі, так і міжнародному.

За останні роки ландшафт громадських радіо-і телемовлення зазнав значних змін. У багатьох кра-їнах діють змішані моделі мовлення (державні канали функціонують поряд з повністю комерційними організаціями). В даний час організації громадського мовлення знаходяться в принципово новому інфор-маційному середовищі, існують численні виклики функціонуванню радіо і телебаченню як публічних служб. Принципи універсальності, різноманітності та незалежності залишаються сьогодні основними в концепції громадського мовлення розвинених країн світу.

У статті доводиться теза про те, що громадське мовлення для більшості країн Європи та світу є важ-ливим інститутом, який сприяє не тільки забезпеченню інтересів суспільства, а й демократичному роз-витку держави, відтворенню міжнародного інформаційного простору.

Методами статті є компаративний аналіз, а також метод ретроспективного аналізу, які дозволили встановити істотні риси існування організацій громадського мовлення як невід'ємної складової міжна-родного інформаційного простору.

Ключові слова: громадське мовлення, громадське телебачення, міжнародний інформаційний прос-тір, масові комунікації, демократія, професіоналізм, моделі мовлення, інформаційне суспільство.

The formation of transnational elite as a factor of modern globalization processes

M.A. MIKHEYCHENKO

The Oles Honchar Dnepropetrovsk national university, Dnіpropetrovsk, Ukraine,

E-mail: moonlight002006@rambler.ru

Abstract

In the article the author analyzes the features of the establishment and functioning of public service broadcasting developed countries, which is a means of constructing an international information sphere. Revelation of information and analysis of the best practices of organizations of public broadcasting in the countries of the world, including the UK, France, USA, Germany is relevant for Ukraine since the last twenty years there continues debate on the need for the establishment and operation characteristics of public service broadcasting and its prominent role in national and international information sphere.

For the last years, the view on public radio and television broadcasting has undergone significant chang-es. Many countries have a mixed model of broadcasting (public channels, along with functioning commercial organizations). Currently, the public broadcasting organizations are in a new information environment, there are numerous challenges functioning of radio and television as a public service. The principles of universality, diversity and independence are today the main concept of public service broadcasting in the developed world.

The article proves the idea that public service broadcasting in Europe and the world is an important insti-tution that promotes the interests of not only society but also the democratic development of the country, the restoration of international information sphere.

The methods of the article is a comparative analysis, as well as the method of retrospective analysis, which allowed to establish the essential features of the existence of public service broadcasting as an integral part of international information sphere.

Keywords: public broadcasting, public television, international information sphere, mass communica-tion, democracy and professionalism, models of broadcasting, information society.

Постановка проблеми. Проблеми перебудо-ви системи масових комунікацій у суспільстві, забезпечення прав людини на свободу слова ві-діграють важливу роль у конструюванні між-народного інформаційного простору. В цьому контексті задля вирішення вищеокреслених проблем було запроваджено концепцію громад-ського мовлення («public service broadcasting»)

Особливості заснування та функціонування організацій громадського мовлення розвинених країн світу виступають особливим предметним полем, яке дозволяє уточнити сприятливі умо-ви конструювання міжнародного інформацій-ного простору. Проблемою статті є стандарти, критерії на яких базується діяльність організа-цій громадського мовлення у сучасному світі.

Законодавчі та організаційні засади діяль-ності організацій громадського мовлення, які визначають умови відтворення міжнародного інформаційного простору, потребують аналізу через необхідність визначення найбільш опти-мальних стандартів, критеріїв діяльності ор-ганізацій громадського мовлення, а також ви-значення умов і ситуацій для їх ефективного існування. Особливо актуальними ці аспекти є для сучасної України, в якій вже друге десяти-ліття після здобуття незалежності намагаються провести реформу державного телебачення та забезпечити функціонування реальної плат-форми задля реалізації плюралізму думок, тіс-ної взаємодії громадськості та владних кіл у напрямку демократизації українського політи- куму.

Аналіз досліджєнь і публікацій. У межах аналізу розробок і публікацій слід констатува-ти переважання робіт зарубіжних дослідників. Серед зарубіжних робіт у цій царині провідні позиції належать Ю.Хабермасу [12], Ф. Уеб- стеру [6], А.Брігсу [9], Дж.Каррену [11], які у своїх роботах окреслювали закономірності роз-витку міжнародного інформаційного просто-ру та його складової - громадського мовлення як реального прояву публічності. Вони приді-ляли увагу принципу доступної інформації, з якою може ознайомитись кожний, незалежно від рівня прибутку, владних посад та ін., об-ґрунтовували континуум явищ, які розгляда-ються як цілісне уявлення про міжнародний інформаційний простір. У той час як більшість вітчизняних дослідників з проблематики ді-яльності організацій громадського мовлення повсякчас розглядали ці явища окремо одне від одного, беручи до уваги інші закономірності та проблемні питання. Так, громадське мовлен-ня розглядається дослідниками Т. Шевченко [7] та Т. Олексіюк [3] як елемент забезпечення свободи вираження поглядів без встановлення взаємозв'язку та розгляду організацій громад-ського мовлення як життєво необхідних скла-дових міжнародного інформаційного простору. Історію становлення громадського мовлення розглядають у своїх дослідженнях російські вчені, зокрема Н.Е. Орешкіна [4], М. Рабой. Практичний досвід громадського мовлення всього світу був узагальнений в збірнику «Гро-мадське телебачення. Документи. Коментарі. Рекомендації», а також у довіднику ЮНЕСКО за редакцією І. Банержи, К. Сенивератне [5]. Попри наявність значної кількості наукових розробок, залишається невивченою проблема діяльності організацій громадського мовлення в контексті конструювання міжнародного ін-формаційного простору.

Метою дослідження є висвітлення та аналіз діяльності організацій громадського мовлення країн світу у контексті конструювання міжна-родного інформаційного простору. Завданнями статті є визначення стандартів, критеріїв на яких базується діяльність організацій громад-ського мовлення у сучасному світі, висвітлення передового досвіду ініціювання та запровад-ження організацій громадського мовлення у країнах світу, зокрема Великобританії, Австра-лії, Франції, США, Німеччини та ін., аналіз ді-яльності організацій громадського мовлення як необхідних складників міжнародного інформа-ційного простору.

Виклад основного матеріалу. Згідно з По-яснювальною запискою до Типового закону про громадське мовлення, розробленими ЮНЕС-КО і Міжнародним союзом електрозв'язку в березні 1998 року, громадським слід вважати мовлення: а) призначене для суспільства, б) фі-нансоване суспільством, в) контрольоване сус-пільством. При цьому під «суспільством» розу-міється все населення країни або регіону, яке покликана обслуговувати конкретна організа-ція мовлення [5].

Громадське мовлення - не нове явище. Воно набуло значного поширення в Європі ще після Другої світової війни, хоча перші його форми з'явилися навіть раніше - на початку 20-х ро-ків минулого століття у Великобританії. організація громадський мовлення міжнародний

Період з кінця 1940-х років по 1970-і роки став розквітом громадського мовлення, коли воно поширилося практично в усіх західно-європейських країнах, Північній і Південній Америці, ряді азіатських країн і Австралії.

На сучасному етапі громадські телеканали функціонують більш ніж у 40 країнах світу [5]. Розглянемо докладніше аспекти їх діяльності.

У більшості країн Західної Європи фінан-сування громадського мовлення ґрунтується на існуванні абонентської плати за користуван-ня телевізорами і радіоприймачами. В деяких країнах зберігається і внесок у разі покупки домашньої апаратури. Історично абонентська плата розглядалася як засіб гарантування ін- ституціональної незалежності і зміцнення авто-номної ролі громадського мовлення [3, с. 120].

Найважливішою спільною рисою діяльнос-ті громадських мовників в Західній Європі на сьогодні стало співіснування громадського і комерційного телебачення. Проте в сфері кон-тенту та у боротьбі за глядача громадському мовленню доводиться конкурувати із комерцій-ними каналами. Спостерігається тенденція до зниження асигнувань на виробництво якісного контенту - політичних, освітніх, документаль-них передач. Знижуючи якісний рівень пере-дач для невеликих спеціалізованих аудиторій, громадські телеканали, хоч і зберігають свої рейтинги на певному рівні, в цілому звужують універсальність і широту програмної політики.

Розглянемо докладніше стан розвитку гро-мадського мовлення в окремих країнах Захід-ної Європи та США.

Аналізуючи інформаційний простір США у період до 1960-х років, приходимо до ви-сновку, що реальні проблеми американського життя залишалися вельми далекими від теле-візійної «картинки», і тому американські за-конодавці прийняли в 1967 році майже рево-люційний закон про громадське мовлення. На підставі цього документа й було в 1969 році створено PBS (Public Broadcasting System), сформоване з 349 некомерційних освітніх теле-станцій в 50 штатах США. [5]. Система фінан-сування американського громадського мовлен-ня спиралася на два найважливіші джерела - державне фінансування (що виділяється на основі рішення конгресу США, влади штатів і місцевої влади) та спонсорські кошти [5]. Про-те, громадське мовлення в США на ті часи переживало ряд проблем: від технічних - те-лестанції, котрі входили в мережу, віщали на діапазоні UHF до обмеженого фінансування та низьких глядацьких рейтингів. Незважаючи на критику діяльності PBS, громадське мовлен-ня США відіграє важливу роль на американ-ському телеринку і по теперішній час.

Британську модель можна характеризувати як «чисте» громадське мовлення в умовах змі-шаної моделі телеринку. Розвиток громадсько-го мовлення Великобританії тісно пов'язаний з історією і практикою діяльності мовної кор-порації ВВС, з ім'ям її першого генерального директора лорда Рейта. Його відома концепція «інформувати, надавати освіту і розважати» одночасно «зраджувала» комерційним устрем-лінням телебачення. У цій відомій формулі розважальна функція трактувалася Рейтом нерозривно від інформування та освіти і по-кликана була формувати смак глядачів. Най-важливішими аспектами концепції Рейта були також поняття «неупередженість» та «відпо-відальність» (responsibility), «підзвітність» (accountability) [5]. Вся подальша історія кор-порації демонструє спроби політиків впливати на її програмну політику в своїх цілях і бороть-бу корпорації з цими проявами. Проте, в сучас-них умовах принципи діяльності ВВС як орга-нізації громадського мовлення сформульовані наступним чином:

• універсальне географічне охоплення насе-лення країни;

• задоволення всіх інтересів і смаків;

• задоволення інтересів меншості;

• турбота про збереження національної ідентичності та почуття спільності;

• відсторонення від специфічних комерцій-них і політичних інтересів;

• безпосередня участь глядачів у фінансу-ванні громадської корпорації;

• конкуренція за якість, а не кількість про-грам;

• наявність спеціальних вимог, поклика-них, однак, не обмежувати, а стимулювати ви-робників програм.

Регулювання телевізійної індустрії у Вели-кобританії передбачає не тільки встановлення контролю за дотриманням принципів громад-ського мовлення, а й проведення антимоно- польної політики. Закон про мовлення (1996) встановлює:

• гарантії плюралізму і конкуренції на ринку мовлення;

• збереження системи громадського мов-лення;

• введення цифрового ТБ (24 канали) і ра-діо (12 каналів) [3].

Серед основних рис організацій громад-ського мовлення Франції є контроль держави за їх діяльністю. Вплив французької держави на національний ринок аудіовізуальних ЗМІ пов'язаний з післявоєнними особливостями розвитку медіаринку. Введення державної мо-нополії у сфері радіомовлення, згодом пошире-ну і на телебачення, стало своєрідною формою консенсусу в перші повоєнні роки, при цьому державному радіо відводилася значна роль у формуванні громадської сфери. Як відзна-чає французький дослідник М. Мартен, «ре-організація радіо і створення монополії були обумовлені необхідністю повернення до рес-публіканських традицій. Цей крок не був анти- ліберальним рішенням, а навпаки, в ньому вба-чалась гарантія служіння його суспільству» [3; с. 170]. Подібний підхід багато в чому визнача-ють і сучасні особливості французької аудіові-зуальної сфери, включаючи економічну. Про-тягом майже сорока років держава виступала найважливішим інвестором радіо-і телевізійної індустрії, фінансуючи більшу частину фінансо-вих операцій громадського мовника ORTF. На даний момент практично половина фінансуван-ня France Television («Франс Телевізьон») над-ходить від держави. Тісні економічні зв'язки між французьким телебаченням і державою до-зволяють характеризувати французьку модель громадського мовлення як суспільно-держав-ну. В даний час французьке телебачення являє собою змішану модель, в якій поряд з суспіль-но-державними каналами діють і приватні ко-мерційні. Ключовою відмінністю громадського телебачення Франції, підтримуваного держа-вою, є його використання як інструменту за-хисту національної культури та французької мови - як усередині країни, так і за кордоном.

Участь Німеччини в конструюванні між-народного інформаційного простору забезпе-чується діяльністю організацій громадського мовлення, що виступають свого роду публіч-но-правовими каналами. Після Другої світо-вої війни Німеччина практично з нуля почала вибудовувати свою медіасистему. Ключовою відмінністю німецької моделі громадського мовлення є державний правовий нагляд за ді-яльністю ЗМІ. Суди можуть втручатися в ді-яльність організацій громадського мовлення і примушувати вносити зміни у редакційну по-літику.

Проте, на законодавчому рівні зазначе-но повноваження Уряду діяти заради захисту плюралізму в ЗМІ. Громада також реалізує свій контроль програмної політики публічно-право-вого телебачення через систему громадських рад, які об'єднують представників політичних партій, профспілок, незалежних представ-ників громадськості. Обидва громадські ка-нали - ARD (АРД, Arbeitsgemeinschaft der Offentlich - Rechtlichen Rundfunkanstalen der Bundesrespublik Deutschland, «Загальне телеба-чення Німеччини», створений в 1954 р.) і ZDF (ЦДФ, Das Zweite Deutsche Fernsehen, «Друге німецьке телебачення», створений в 1963 р .) - фінансуються за рахунок рекламних надход-жень [3; с.189]. Однією з рис німецького гро-мадського мовлення є децентралізація, в тому числі організаційна. Так, наприклад, фінансу-вання та редакційна політика організацій гро-мадського мовлення є предметом компетенції окремих територій-земель.

Нідерландська модель полягає в тому, що система громадського мовлення заснована на забезпеченні рівного доступу до ефіру основних політичних і культурних груп. Нідерланд-ський дослідник І. Бардуль [3; с. 178] у зв'язку з цим вводить концепцію «чотирьох стовпів», на яких базується система громадського мов-лення в країні. Виявлення основних «стовпів» спочатку йшло відповідно до релігійного прин-ципу: у Голландії, як відомо, домінують дві ре-лігії - кальвінізм і католицизм. На додаток до цих двох «стовпів» з урахуванням соціальної структури нідерландського суспільства виділя-ються ще два «стовпи», пов'язані з прихильни-ками соціалістичної та ліберальної партій.

Нідерландська модель громадського мов-лення побудована таким чином, щоб глядацькі запити чотирьох найважливіших соціальних груп були задоволені. Концепція «балансу» простежується і в підході до програмної полі-тики: баланс повинен дотримуватися між різ-ними точками зору в програмах новин і аналізі поточної політики. Досвід Нідерландів пока-зав, що глядацький контроль, здійснюваний за допомогою абонентської плати, надає можли-вість підтримувати певну рівність у доступі до програм і сприяє виробництву суспільно значу-щих передач.

В країнах Північної Європи громадські мовники представляють собою патерналістські, освітні та культурні інститути, в програмній політиці яких розважальна складова обмеже-на. Монополія громадського мовлення, що іс-нувала в регіоні (за винятком Фінляндії) до середини 1980-х років, стала звичною. Багато-річні традиції сфери громадського мовлення дозволяють виділити загальні риси, характерні для програмної та економічної політики мов-лення саме країн Північної Європи:

• збереження державної власності у сфері громадського мовлення;

• опора на абонентську плату як єдине або головне джерело фінансування громадського мовлення;

• домінування національних, головним чи-ном документальних програм при значній част-ці програм, вироблених громадськими мовни-ками (55-60%);

• замкненість національних ринків теле-програм: телепрограми різних жанрів, ви-роблені в країнах Півночі Європи, рідко екс-портуються в інші країни, що позбавляє громадських мовників додаткових джерел до-ходів, однак посилює національну і культурну своєрідність телебачення.

В Україні полеміка щодо запроваджен-ня громадського мовлення триває вже 20 ро-ків. Так, ще в 1997 році був прийнятий Закон України «Про систему Громадського телеба-чення і радіомовлення України» [7], однак цей закон не працює. В 2005 році цей закон був до-опрацьований. На міжнародному рівні тема створення громадського мовлення в Україні регулярно піднімається в Раді Європи, зо-крема в Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1346 від 29 вересня 2003 року «Про виконання Україною своїх обов'язків і зобов'язань», вкотре акцентувалася увага на необхідності створення громадського мовлення [7].

Однак дуже мало уваги приділяється роз'ясненню, чим же є громадське мовлен-ня. Саме тому для більшості населення Укра-їни питання, що таке громадське телебачен-ня і чим воно відрізняється від державного, на нашу думку, залишається незрозумілим. Навесні 2014 року Міжнародне об'єднання національних громадських мовників - Єв-ропейський мовний союз (ЄВС) - виступив з пропозицією надати експертну допомогу у створенні Громадського мовлення в Україні. В офіційному листі до керівництва країни від генерального директора ЄМС Інгрід Делтенре вітається вступ в силу Закону України «Про Громадське мовлення» і виражається готов-ність запропонувати експертів до робочої групи з розробки стратегії переходу до принципово нової структури в медіа-просторі нашої краї-ни. Як підкреслює Інгрід Делтенре, члени Єв-ропейського мовного союзу мають глибокі зна-ння і досвід у всіх аспектах громадських медіа, якими готові поділитися з Україною [7].

Таким чином, Національна телекомпа- нія України взяла чіткий курс на перехід до громадського мовлення і високопрофесійна команда працює над удосконаленням прийня-того закону. Основною метою колектив вва-жає відтворення базових принципів діяльності Національного громадського телебачення та радіомовлення, які будуть сприяти консоліда-ції українського громадянського суспільства, об'єднанню країни та ефективному функціону-ванню як національного інформаційного про-стору, так і міжнародного.

Висновки. Основні критерії, що характери-зують громадське мовлення, - це особливе став-лення до контенту програм, особливі функції по відношенню до суспільства, а також особли-вий організаційний статус компаній. Що сто-сується контенту програм, то громадське мов-лення розглядає їх не як товар, але як місію служіння на благо суспільства.

Тому і його програми повинні відповідати високим стандартам якості та різноманітності. Що стосується відповідальності, то і тут акцент переміщається з комерційної, ринкової сфери в сферу політичну і культурну - канал мовлення перетворюється на свого роду трибуну, якою можуть скористатися для вираження своєї точ-ки зору всі члени суспільства, що відповідає найбільш сприятливим умовам конструювання міжнародного інформаційного простору. Від-носно ж форми організації громадського мов-лення - це в більшості випадків корпорація, незалежна від урядових чи комерційних струк-тур, що усвідомлює (і реалізує) свою підзвіт-ність суспільству в цілому.

За останні роки ландшафт радіо-і телемов-лення зазнав значних змін. У багатьох країнах діють змішані моделі мовлення, коли держав-ні канали, що виконують функції публічної служби, діють поряд з повністю комерційними підприємствами. В даний час організації гро-мадського мовлення знаходяться в принципово новому інформаційному середовищі, що кидає численні виклики функціонуванню радіо і те-лебаченню як справді публічних служб.

Громадське мовлення спирається на ряд основних принципів, які сформувалися в епо-ху, коли більшість ЗМІ мало суспільно-полі-тичний характер, задовго до виникнення бага-токанальної системи мовлення. Ці принципи не втратили актуальності і в умовах фрагмен-тації засобів інформації. Принципи універ-сальності, різноманітності та незалежності за-лишаються сьогодні основними в концепції громадського мовлення. До них слід додати ще один - індивідуальність програмної політики, необхідної в умовах конкуренції незалежних журналістів з комерційними.

Як результат, громадське мовлення для більшості країн Європи та світу є важливим інститутом, який сприяє не тільки забезпечен-ню інтересів суспільства, а й демократичному розвитку держави, відтворенню міжнародного інформаційного простору.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Бакулев Г.П. Новые медиа: теория и практика [Текст] / Г.П. Бакулев. - М.: КЛМ, 2008. - 220 с.

2. Галкин Д.В. Социология: энциклопедия [Текст] / Д.В.Галкин. - Минск.: Книжный дом, 2003. - 638 с.

3. Європейські стандарти в галузі громадського мовлення [Текст] / за ред. Т.С.Шевченко, Т.М. Олексіюк. - К.: Інститут Медіа Права та Інтерньюз-Нетворк, 2005. - 210 с.

4. Орешкина Н.Е. Общественное телевидение в информационном обществе: британская модель: Автореф. дис. . канд. филол. наук: 10.01.10. [Текст] / Н.Е. Орешкина: МГУ им.М.В.Ломоносова. -М., 2005. -24 с.

5. Справочник общественного вещания: справочник лучших приемов и методов работы [Текст] / под ред. И. Банержи, К. Сенивератне. - М.: Русское издание UNESCO, 2006. - 341 с.

6. Уэбстер Ф. Теории информационного общества [Текст] / Ф. Уэбстер; пер. с англ. М.В. Арапова, Н.В. Малыхиной; под. ред. Е.Л. Вартановой. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 400 с.

7. Шевченко Т. Общественное вещание: стандарты и опыт Украины [Электронный ресурс] / Т. Шевченко. - Режим доступа: www.osce.org/ru/fom/19485?download=true

8. Веггу C. Public service broadcasting in №е digital [Тех^ / С.Веггу. - Guardian, 2011. - 240 р.

9. Briggs A. ТЬе BBC: ТЬе First Fifty Years [Тех^ / A. Briggs. - Oxford: Oxford Unrrersity Press, 1985. -367 р.

10. Jakubowicz K. Public service broadcasting: a mw beginning, or №е beginning of №е end? - Kuala Lumpur: AMIC, 2007, pp. 94-116. [Тех^ / K. Jakubowicz. - Kuala Lumpur: AMIC, 2007. - 167 р.

11. Keegan V. №єг^ №е BBC, №е best innovator of aП.[Електронний ресурс]/ V.Keegan - Режим доступу: http://www.theguardian.com/technology/2006/dec/21/newmedia.comment

12. Habermas J. №е structural transformation of №е Public Spheгe: an inquiry into a category of Bourgeois Soctety [Тех^ / J. Habermas. - Cambridge: Polity, 1989. - 567 р.

Стаття надійшла до редакції 07.11.2014

REFERENCES:

1. Bakulev G.P. Novte media: teoria i praktika (№w media: theoгetical and practical aspects).M., KLM, 2008,

220 p.

2. Galkin D.V. Sociologiya:enciklopedia (Sociological Encyclopedia). M.: Knizhnij dom, 2003. р.638.

3. Europejskie standarti v galyzi gromadskogo movlennya (European standards in №е йеЫ of public broadcast-ing). K.: І^ШШ Medіa Prava ta Internus Network, 2005. р. 210.

4. Oreshkina N.E. Obschestvennoe televidenie v informacionom obschestve: britanskaya model: Avtoгefeгat dis. kand. filol. nauk: 10.01.10. (Public television in №е information soctety: British model) MGY im.M.V.Lomonosova , M., 2005, 24 p.

5. Spravochnik obschestvennogo veschaniya: spravochnik lychschih priemov I metodov raboty ( Handbook of

public broadcasting: the best techniques and methods of work)/ Pod.redakciej I.Bannerghi, K. Seniveratne.-

M. : Russkoe izdanie UNESCO, 2006. - 341 p.

6. Webster F. Teorii informacionnogo obschestva. (Theory of the information society) / Per. s angl.M.V.Arapova,

N. V.Maluhynoy; Pod. Red. E.L.Vartanovoy. - M.: Aspect Press, 2004 - 400 p.

7. T. Shevchenko Obschestvennoe veschanye: standarti i oput Ukraine. (Public broadcasting: standards and Ukrainian experience) - Regime to access: www.osce.org/ru/fom/19485?download=true

8. Berry C. Public service broadcasting in the digital. - Guardian, 2011. -240 p.

9. Briggs A. The BBC: The First Fifty Years. Oxford: Oxford University Press, 1985.-367 p.

10. Jakubowicz, K. Public service broadcasting: a new beginning, or the beginning of the end? - Kuala Lumpur: AMIC, 2007, pp. 94-116.

11. Keegan,V. Cherish the BBC, the best innovator of all. Regime to access: http://www.theguardian.com/tech- nology/2006/dec/21/newmedia.comment

12. Habermas J. The structural transformation of the Public Sphere: an inquiry into a category of Bourgeois Society. Cambridge: Polity, 1989.-567 p.

Размещено на Allbest.ru