Суперечливий характер "десуверенізації" міжнародних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суперечливий характер «десуверенізації» міжнародних відносин

С.І. Семчишин

Авторське резюме

Здійснено спробу оспорити вагомий вплив глобалізації на функціонування держави у внутрішній і зовнішній площині та на проблему втрати державою суверенітету.

Дослідження беззаперечного проте неоднозначного процесу глобалізації дало змогу віднайти на практиці велику кількість аргументів, які дають змогу зробити висновок, що в сценарії майбут-нього розвитку головні ролі, як і раніше, належатимуть сильним державам, їхнім національним інтересам, могутність яких тільки зросте завдяки економічній інтеграції. Роль національних урядів не зменшується, а видозмінюється у відповідності до викликів глобалізації, пов'язані, насамперед, із нама-ганням приватного капіталу регулювати і транснаціональну діяльність, державну владу, і міжнародні організації. В майбутньому для світової політики держав буде характерною боротьба (протистояння) двох діаметрально протилежних тенденцій - укріплення суверенітету, з одного боку, і його розмивання чи обмеження з іншого. Причому ці тенденції часто будуть імпломентуватися в політику ряду держав, які переслідують стратегічні цілі (укріплення власного суверенітету в XXI столітті буде супроводжува-тись або відбуватись за рахунок обмеження суверенітету інших). Це однак не оспорює тезу, що держава, як і раніше, залишиться основним учасником міжнародних відносин, а суверенітет - їх атрибутивною ознакою та принципом побудови системи міжнародних відносин.

Ключові слова: суверенітет, глобалізація, держава, міжнародні відносини, міжнародні організації, ТНК, ідентичність.

Disputable character of «desovereignization» of international relations

S.I. SEMCHISHIN

Ivan Franko national university of Lviv, Lviv, Ukraine, E-mail: kupec.svtlana@rambler.ru

Abstract

The author attempted to challenge the sufficient influence of globalization on functioning of the state in internal and foreign sphere and on the matter of loss of state sovereignty. глобалізація держава економічний інтеграція

The research of the undisputable but still ambiguous globalization process enabled finding a lot of practi-

© С.І. Семчишин, 2014

cal arguments allowing for the conclusion that the in the scenario of future development there will be starring the powerful states and their national interests and their power will only grow due to the economic integra-tion. The role of the national governments does not lessen; it just alters according to the globalization chal-lenges connected first of all with attempts of the private capital to regulate the transnational activity, state authority and international organizations. Future world policy will be featured by struggle (antagonism) of two opposite trends; strengthening of the sovereignty, on the one hand, and its erosion or restrictions on the other. Moreover, these trends will be often implemented into politics of number of states pursueing strate-gic goals (in XXI century strengthening of the own sovereignty will be performed or will be accompanied by limiting the sovereignty of others). However, this does not contradict to the idea that the state still remains principal participant of the international relations and that the sovereignty remains its attributive feature and a basic principle for constructing the international relations.

Key words: sovereignty, globalization, state, international relations, international organizations, TNC, identity.

Постановка проблеми. Період, що почався після закінчення «холодної війни» і характе-ризувався сміливими експериментами в між-народних відносинах, завершився в 2000 роки, ознаменовані «війною з терором», спадом «тре-тьої хвилі» демократизації та зміцненням авто-ритарних режимів, які довели свою економічну ефективність. На цьому тлі ідеї «десувереніза- ції», тобто добровільного або примусового обме-ження суверенітету держави, натрапили на сер-йозну опозицію з боку ряду впливових держав - перш за все США, Китаю, Індії та Росії.

Обумовлена різними причинами («війною з терором» у Сполучених Штатах Америки, ін-тенсивним економічним розвитком - в Китаї, створенням ядерної зброї і ескалацією міждер-жавного конфлікту - в Індії та Пакистані, очіку-ванням «вставання з колін» - в Росії) тенденція до утвердження особливої ролі суверенітету ви-разилася у створенні нових геополітичних докт-рин і стратегій, об'єднаних прагненням до про-ведення вільної від міжнародних зобов'язань внутрішньої і зовнішньої політики [4, с. 3].

Так, один з відомих представників теорії міжнародних відносин Е. Карр ще понад пів-століття тому вдало зазначив, що «недоречність державного суверенітету - це ідеологія доміную-чих держав, які розглядають суверенітет інших як перешкоду для використання свого власного переважаючого становища» [10, с. 18]. Логіч-ним продовженням цієї тези є заява против-ника глобалізації Н. Хомські, що неолібераль-на риторика, викладена у Вашингтонському конгресі, є не що інше, як добре продуманою політикою уряду США, які, завдяки діяльності підконтрольних йому міжнародних фінансових інститутів, прагнуть до світового панування. Нав'язуючи глобалістську ідеологію: за допо-могою гасел про лібералізацію цін та фінансів, приватизації і свободи ринку США прагнуть максимально послабити позиції інших держав саме для того, щоб стати єдиним «світовим уря-дом нової імперської ери» [6, с. 28].

Аналіз досліджень та публікацій. Пробле-мам глобалізації та її впливу на міжнародні відносини, зміни ролі держави та суверенітету в цих умовах значну увагу приділяють у своїх дослідженнях такі вчені, як З. Бауман, У. Бек,

Д. Брагваті, І. Валлерстай, Е. Гідденс, П. Дру- кер, С. Краснер, М. Менн, К. Омає, В.В. Пер- ская, Дж. Розенау, Р. Робертсон, Я. Сойсал, С. Стрейндж, Дж. Томсон, А. Уткін, Т. Фрідман та інші. Будучи апологетами «глобалізації», вони стверджують, що глобалізація, охопивши всі сфери суспільного життя, змінюючи світові соціальні устрої, характеристики та функціо-нальні можливості ключових акторів міжна-родних відносин, підносить світ на якісно новий рівень без кордонів та обмежень, визначає нову епоху в людській історії. В результаті не тільки об'єктивних історичних, політичних та еконо-мічних процесів, але й прагненням до суспільно-го прогресу, держави перестають бути основни-ми учасниками міжнародної взаємодії, а тим паче бізнес-одиницями в глобальній економіці, відбувається занепад їх суверенітету.

Сучасні українські напрацювання, володі-ючи широким колом досліджуваних питань, все ж вирізняються слабкими концептуально- методологічними основами щодо дослідження ролі держави та суверенітеу в умовах глобаліза- ційної динаміки, що скоріше є спадком «радян-ської школи».

Серед численних вітчизняних дослідників, які переймалися проблемами різних аспектів су-веренітету в сучасних умовах міжнародних від-носин хотілося б також відзначити дослідження та публікації таких авторів, як І. Алексєєнко, С. Блавацького, О. Волошина, В. Гапотія, О. Гончаренка, М. Кармазіної, В. Кременя, М. Панченка, Ю. Ткачук, В. Розумюк, Р. Рома-нюка, В. Ткаченка, Л. Угрин, Г. Федущак-Пас- лавської, М. Фесенко, Т. Якубової.

Водночас аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури дає змогу стверджувати, що, попри значну кількість праць, присвячених проблемі визначення та аналізу суверенітету в сучасних міжнародних відносинах, аспекти на підтверд-ження суперечливого характеру «десуверені- зації» міжнародного середовища залишаються недостатньо дослідженими

Мета дослідження полягає в спробі оспори-ти вагомий вплив глобалізації на функціонуван-ня держави у внутрішній і зовнішній площині та на проблему втрати державою суверенітету.

Не викликає сумніву, що процеси, які відбу-ваються в міжнародних відносинах, впливають на держави, що вони піддають зміні функціо-нальної складової суверенітету, що обмежують виконання компетенції в багатьох галузях, що дії і позиція більшою, ніж коли-небудь, мірою детермінуються недержавними акторами. Чи це однак обґрунтовує тезу, що маємо справу з по-слабленням та втратою державного сувереніте-ту, яка веде до поступового зникнення держави з міжнародної арени. Вважаємо, що немає жод-ної підстави для формулювання такої далеко-глядної думки.

Виклад основного матеріалу. У сучасному світі процес трансформації суверенітету та уяв-лень про нього надзвичайно складний, а його динаміка доволі суперечлива, оскільки його функціонування розширюється і звужується одночасно, переходячи на якісно новий рівень реалізації державою своїх інтересів, цілей та поставлених завдань. Тенденція до загострен-ня класичних протиріч: уніфікації та дифе-ренціації, системного стягування і локалізації, інтеграції та дезінтеграції, разом з тим, асинх- ронність, диспропорційність та нерівномірність взаємовідносин учасників міжнародних відно-син, обумовлюючи принципову глобальну не- стаціонарність, стають каталізатором кризових явищ та процесів з руйнівним потенціалом всес-вітнього масштабу, провокуючи кожну державу до пошуків ефективних шляхів та механізмів захисту свого суверенітету, як основної підвали-ни буття. Дослідники політичної глобалізації відмовляються від методу лінійної екстраполя-ції й апологетизації цього процесу, вказуючи на його внутрішню суперечливість.

Так, з одного боку, держава є опротестова-ною на ґрунті економічному - її конструкція не відповідає вимогам орієнтованої на прибу-ток економічної активності, суспільному - не є еманацією наявного апріорі співтовариства, а результатом застосування засобів примусу, а також політичному - вимагає концентрації по-літичної влади у вигляді суверенітету [12, р. 162-163]. В економічній площині вона безсила перед глобальним фінансовим обігом і інтерна-ціоналізацією виробництва. У випадку відмови держави приватні актори самі встановлюють правила і вирішують між собою суперечки від-повідно до приватного права - lex mercatoria. У сфері культури держави втрачають символічну владу і можливість контролювати потік інфор-мації.

З іншого боку, держава здобуває значущість як головний осередок координації публічних дій. Вона володіє вагомими матеріальними ре-сурсами, забезпечена повноваженнями на за-стосування права і запровадження порядку. Для збереження своєї позиції держава застосо-вує три стратегії: 1) вихід - через дерегуляцію і приватизацію - з галузей, в яких її присутність є необов'язковою, 2) розвивання співпраці з іншими державами та міжнародними органі-заціями та 3) передача суверенної компетенції наднаціональній організації, зі збереженням атрибутів центральної політичної інстанції [8,р. 10-11].

Фіксуючи беззаперечні зміни, які в здій-сненні верховної влади на своїй території, у регулюванні доступу до території принесли останні роки, не можна не зауважити, що в за-грозливих ситуаціях, як у боротьбі з міжна-родним тероризмом, організованою злочинніс-тю, торгівлею наркотиками, людьми і зброєю, контроль не лише зберігається, а й зміцнюється. У випадку Євросоюзу «вільний рух» зупиняєть-ся на зовнішньому кордоні, контроль якого не послаблюється. Можна також зауважити, що нові технології дають державі величезні можли-вості і легкість у контролюванні своєї території.

Глобалізація приносить вагомі зміни, якщо йдеться про здійснення персональної верховної влади, відношення до власних і чужих грома-дян. Зрештою ці зміни є результатом паралель-ного впливу прав людини, принципів демократії і інтеграції. Громадяни уже не є «підданими», повністю підпорядкованими владі свого уряду, а мають права, що виникають з міжнародних інструментів, які визнаються універсальними і підлягають міжнародному захисту. Громадя-ни Євросоюзу отримують права, що виходять за межі території власної держави, і можуть не лише пересуватися, а й користуватися виборчи-ми правами до Європейського парламенту на те-риторії інших держав-членів.

Глобалізація веде до утворення зв'язків не лише з власною державою, а й з іншими спільнотами. Ці зв'язки формує як свобода нав'язування контактів через кордони, створені інформаційною революцією, так і прогресуюча культурна глобалізація. Це створює ситуацію, в якій громадяни можуть мати багато ідентич-ностей, а їхня лояльність, як і у випадку мен-шин, може скеровуватись в бік інших суб'єктів. Міграційні процеси ведуть до утворення нових спільнот і національних меншин і перетворення держав з однорідних в багатонаціональні. Ви-знання різнорідності і різноманіття культурних ідентичностей стає новою нормою доби глобалі-зації.

Разом з тим, варто звернути увагу та те, що суверенітет класичної національної держави базувався на трьох опорах: військовій, еконо-мічні і культурній незалежності. Дехто вважає, що вони всі зійшли нанівець. Про економічний суверенітет сьогодні важко говорити, бо навіть найбільші і найсильніші світові великі держави не є автаркіями. Подібним чином виглядає су-веренітет у сфері гарантування безпеки грома-дянам, яке вимагає не лише наявності власної військової сили, але й розвинутої мережі між-народних зв'язків - політичних, військових і економічних. Якщо національні держави мо-жуть гарантувати внутрішню безпеку, то вже для зовнішньої безпеки необхідним є вступ у міжнародні союзи. Так, найповнішою мірою сьогодні суверенітет національних держав може проявлятися в культурі, хоча в глобальному сві-ті в силу обставин її знищує масова культура [9, с. 163]. Масова - в подвійному сенсі. По-перше, тому що вона має величезний діапазон, оскільки пропагується через засоби масової інформації, a по-друге, в силу того, що це культура речей од-норазового використання.

Глобальна спільнота може гарантувати внут-рішню і зовнішню безпеку, відповідний рівень добробуту для значної групи людей. Однак не виглядає, щоб вона була зацікавлена в захисті кожної національної культури. Тому що народ творить культуру, але й навпаки культура є на- родотворчим чинником. А оскільки людина за-вжди є приналежною до якоїсь культури і наро-ду, то це ґрунт, на якому весь час з'являтимуться тенденції відродження національних держав. Людина потребує природної спільноти, якою є народ, народ же потребує власної держави. Це реально у майбутньому означає те, що не вдасть-ся назавжди знищити національні держави, бо неможливо загасити ідентичність націй і відмін-ності їхніх культур. Можливе знищення через політичні причини національних держав не пе-рекреслить античної залежності між людиною, з одного боку, та державою і народом з іншого. Зникнення кордонів не означає, що зникають національні відмінності. Туга за власною дер-жавою - це прагнення відокремитися від інших і зберегти відмінність, яке є таким же сильним як прагнення об'єднатися з іншими. Чим силь-нішими будуть уніфікаторські тенденції зверху, тим сильнішими будуть ресентименти і кон-флікти не лише між окремими народами, але й між різними соціальними групами, які хотіти-муть виділитися серед інших. Прагнення мати власну державу можуть перекреслювати лише якісь глибокі ідеологічні відмінності, що розді-ляють національні співтовариства. Однак чин-ником, який відроджує прагнення національної держави, завжди будуть ті зовнішні рішення, які приймаються в далекій столиці, а одночасно націлюються на добро певного локального спів-товариства. Оскільки, якщо навіть власна дер-жава не задовольняє повністю людину, то тим більше не задовольнить її далека чужа держа-ва, яка мусить поєднувати відмінні прагнення різних етнічних співтовариств. Влада над ними була б можливою лише в ситуації постійного їх-нього антагонізування і використання насилля.

Глобалізація викликає зміни в організації держав, які у відповідь на її виклики модифі-кують свою форму і функції. Влада держави концентрується в тих органах, які знаходяться найближче до глобальної економіки, а отже, в президенті і прем'єрі, міністерствах фінансів і центральних установах. Інститути, орієнтова-ні на внутрішні справи, їм підпорядковуються. Надання публічних послуг і реалізація соціаль-них програм вимагають децентралізації влади, застосування ринкових механізмів, включення неурядових організацій у процес планування і надання публічних послуг і співпраці з міжна-родними організаціями. «Важку», вертикальну і ієрархічно організовану Веберівську структуру замінила «легша» - горизонтально організована і мобільна мережева структура [13, с. 23-51].

Можемо відзначити значну групу держав, які в цей момент можна визначити як занепада-ючі або такі, що є в кризі. Чи така ситуація є ре-зультатом глобалізації? Не думаємо. Глобаліза-ція впливає на держави різним чином. Одні, що знаходяться в центрі, зміцнюються, інші, що на периферіях цього процесу, можуть слабнути. Однак занепад держави є перш за все результа-том конфліктів за її участю і дезінтеграції, а та-кож нездатності її виконавчого органу викону-вати державні функції. Наприклад, ані Сомалі, ані Афганістан не опинилися в такій ситуації з приводу глобалізації, а ослаблення чи відсут-ність уряду не є результатом заміни його транс-національними корпораціями чи неурядовими організаціями. Зрештою ця ситуація може рек-тифікуватися, причому вихід з неї пов'язаний з «побудовою миру після конфлікту».

Найсильніші держави стараються оберіга-ти власний суверенітет, часто не дотримуючись цього права щодо інших. Вони, як і раніше, про-довжують відігравати фактично провідну роль та диктувати правила гри на міжнародній аре-ні. У наявних умовах взаємозалежності, зокре-ма домінації і підпорядкування, держави, які не є глобальними чи регіональними великими державами, мусять виробити власну концеп-цію функціонування в складних реаліях сучас-ності. Вони мусять змиритися з фрагментацією влади, стараючись найкраще використати цю ситуацію для блага економіки і суспільства. Сучасне розуміння суверенітету має відносний характер, воно перестало мати лише держав-ний вимір. Можна його, наприклад, визначати як володіння максимальним впливом на добро-бут суспільства, незважаючи на те, яким чином держава хоче досягти своєї мети. Суверенітет це необов'язково цілковита самостійність дер-жави, а швидше свобода вибору моделі і форм співпраці. Сучасна концепція суверенітету зо-середжується більшою мірою на цілях, які дер-жава хоче досягти, а також на її ефективності, а не на засобах, що служать реалізації цих цілей. У цій концепції здійснюються спроби поєднати суверенітет з проблемою відповідальності дер-жави за захист власних громадян і їхніх інтере-сів. Зараз щоразу важче аналізувати внутрішню ситуацію країни без урахування глобального контексту. Як влучно стверджує І. Попюк-Ри- сінська, в сучасних умовах суверенітет - це по-шук рівноваги між тим, що є всередині країни, і зовнішнім впливом.

Сферою, в якій особливо виразно можна простежити вихід держави і її відмову від без-посередньої дії, є економіка. Чи можна стверд-жувати, що держава внаслідок приватизації, дерегуляції цілком втрачає вплив на економіку і відмовляється, як це дехто визначає, від еконо-мічного суверенітету. Звичайно що ні! Держава надалі залишається важливим, необхідним еле-ментом правильного функціонування вільного ринку і то через кілька причин. Вона мусить як і раніше діяти як суперарбітр, регулятор і га-рант законності. Вільний ринок має обмежену можливість саморегуляції, обмеження коруп-ції і дотримання умов чесної конкуренції. Без можливості розв'язання незалежними судами бізнес-спорів і конфліктів інтересів між вироб-никами і споживачами, імпортерами і експорте-рами, без протидії монополістським тенденціям вільний ринок не може правильно функціону-вати. Так існування правової держави є умовою sine qua non правильного функціонування рин-кової економіки.

Фінансова криза і рецесія, в якій від 2008 року опинилася економіка багатьох держав, привели до вагомої верифікації неоліберальних поглядів на роль і місце держави та її сувере-нітету в економіці. Виявилося, що втручання держави є необхідним у порятунку економіч-них суб'єктів, що грузнуть у кризі. Держави змінили приватизаційні тенденції і розпочали часткову або повну націоналізацію фінансових інститутів, надання підтримки підприємствам, зокрема в автомобільній промисловості, що були під загрозою банкрутства, різноманітні дії зі збільшення кредитних можливостей і ку-півельної спроможності своїх суспільств та об-меження безробіття через реалізацію програм громадських робіт.

Дерегуляційну тенденцію замінили нові ре-гуляції, що стосуються навіть зарплатних ре-гуляцій в фінансових корпораціях. Постулати створення нового економічного порядку міжна-родними організаціями і державами, прийнят-тя норм, що обмежують фінансові спекуляції і «фінансові раї», введення більшої прозорості і контролю діяльності фінансових суб'єктів вису-ваються не лише альтерглобалістами, але й при-хильниками необмеженої свободи дій вільного ринку. Теперішня криза, не перекреслюючи процесу глобалізації, безсумнівно принципово змінила погляди, що переважали до недавнього часу, про спадаючу чи зникаючу роль держави в ринковій економіці. Тим більше, що модель «державного капіталізму» краще справджу-ється в умовах теперішньої кризи. Ефектне по-вернення держави під час теперішньої кризи і введення регуляцій, що обмежують свободу дій вільного ринку, створює небезпеку того, що дер-жави підуть в бік протекціонізму.

Саме національна держава може і пови-нна своєю діяльністю окреслювати важливі параметри ринку, встановлювати орієнтири і пріоритети діяльності підприємницьких та ін-ших структур. Саме вона покликана формувати загальний економічний, правовий та соціокуль- турний простір, формувати цінності, ідеали та нарешті вводити обмеження для суспільно-не-безпечної діяльності.

Держава в очах громадян як і раніше за-лишається єдиним гарантом порядку і між-народної, внутрішньо-економічної, соціальної та культурної безпеки. Ані вільний ринок, ані транснаціональні корпорації, ані міжнародні і неурядові організації не можуть замінити уря-ди у формуванні і реалізації економічної, со-ціальної і культурної політики, у забезпеченні соціальних, оздоровчих і пенсійних виплат в ре-алізації економічних, суспільних і культурних прав людини. Схвалення дій держави однак не виключає її критики і протесту з боку суспіль-ства щодо авторитарних і тоталітарних тенден-цій, порушення прав людини, принципів демо-кратії і законності.

Непотрібно забувати про роль, яку держави відіграють у формуванні міжнародного поряд-ку. Він базується на міжнародному праві, норми якого формуються державами через міжнародні договори і міжнародний звичай, тобто практику прийняту за право. В цій функції держави су-проводжують певною мірою лише міжнародні організації, а отже, об'єднання держав. У проце-сі утворення міжнародних регуляцій не беруть безпосередньої участі інші актори. Це також є доказом виняткової позиції держави в сучасних міжнародних відносинах.

Слід зазначити, що нерідко обмеження су-веренітету національних держав зв'язується з процесом, розширення складу учасників між-народних відносин за рахунок транснаціональ-них корпорацій (ТНК). У цьому зв'язку, вже з п'ятдесятих років минулого століття стали ви-словлюватися судження про існування корпо- рацій-суверенів і про катастрофу національних держав, настання епохи міжнародних корпо-рацій [11, с. 748]. Виникає питання, чи дійсно ТНК можуть скласти конкуренцію для націо-нальної держави?

Сьогодні відношення між державою і інши-ми учасниками міжнародних відносин є багато-плановими і не завжди скеровані у той самий бік. Наскільки у випадку транснаціональних корпорацій можна говорити про прагнення пе-рейняти державні функції «заміщаючи» держа-ву, настільки міжнародні організації як урядо-ві, так і неурядові прагнуть на своїх територіях компетенції щодо прав людини, демократизації чи законності на зміцнення держави і забезпе-чення виконання прийнятих нею зобов'язань. Більше того, неурядові організації по суті стара-ються послабити вплив транснаціональних кор-порацій на державу і зробити їх підконтрольни-ми публічній думці для забезпечення більшої відкритості і прозорості їхніх дій [14, с. 160].

В дійсності, з нашої точки зору, переважна тенденція полягає в тому, що транснаціональ-ний бізнес і держави не протистоять один одно-му, а органічно співіснують. Одним із завдань держави є підтримання своїх ТНК, розширення сфери їх діяльності за рахунок економічних, фі-нансових, політичних механізмів. Так, у свою чергу транснаціональний бізнес виступає в якості інструментів поширення економічного, політичного та соціокультурного впливу країн, де розташовані їхні головні офіси. Особливо це характерно для США.

Так, М.Г. Делягін зазначає, що «американ-ські ТНК і держава, як правило, переслідують єдині загальнонаціональні цілі, допомагаючи один одному вирішувати переважно економічні та політичні завдання. При вирішенні комер-ційних завдань держава виступає в ролі «молод-шого партнера», а при діяльності у всіх інших напрямках в ролі інструментарію виступає біз-нес» [1, с. 282]. Отже, сили інтернаціоналізації не є неконтрольованими, а скоріше залежними від регулятивних сил національних урядів дер-жав, від їх функціональної спроможності забез-печувати продовження та розвиток економічної лібералізації.

Таким чином, на сучасному етапі різні ор-ганізації, об'єднання, спілки, що мають різну правову природу, не замінюють національні держави, а сприяють їх розвитку та реалізації суверенітету в адаптації до викликів та наслід-ків глобалізаційних процесів. Досі держава за-лишається універсальною формою об'єднання, здатного приймати рішення універсального ха-рактеру.

Держави - основний елемент системи, що розвивається. Існуючі як міжнародні, так і регі-ональні об'єднання здійснюють свою діяльність з волі самих суверенних держав. При цьому дер-жави зберігають за собою в тій чи іншій формі право контролювати їх діяльність і право вихо-ду з подібних організацій. Навіть теоретично, згідно з чинним правом, в тому числі міжнарод-ним, не існує засобів, які допустили б зникнен-ня суверенної держави при його вступі на різні об'єднання, так як в рамках міжнародної орга-нізації неможливо обмежити суверенітет держа-ви без порушення самого міжнародного права або зміни фактичного статусу такої міжнародної організації.

У світлі змін, що відбуваються, сама сут-ність суверенітету не змінюється. Суверенітет не піддається роздробленню і терпить поруч із собою тільки однорідні величини того ж виду. В дійсності, в тому випадку, коли національні дер-жави вступають в організації, об'єднання тощо, вони не передають свій суверенітет, в даному випадку мова йде про передачу державою своїх суверенних прав, повноважень. Причини для подібного кроку, як правило, різні, але в ціло-му є наслідком прагнення до отримання певного блага: економічної вигоди, політичної переваги і т.п. Не останню роль в даному випадку відіграє і необхідність спільно вирішувати проблеми, які набули глобального характеру.

У тому випадку, якщо визначати суверені-тет через сукупність суверенних прав, то відсут-ність будь-якого повноваження з цієї сукупності означатиме обмеження і навіть втрату сувере-нітету. Проте зміни відбуваються саме в обсязі і змісті суверенних прав, зумовлених наявністю суверенітету у держави, а не самої якості сувере-нітету. Адже сутнісну сторону поняття суверені-тету необхідно відрізняти від суверенних прав, якими володіє держава. З розвитком глобаліза-ції відбувається перетворення цих прав. Навіть питання, які стосуються внутрішньої компетен-ції держав (економіка, оборона, права громадян та ін.) у певних випадках потребують вирішення на багатосторонньому рівні. Крім того, йдеться про передачу, а не про обмеження суверенних прав, повноважень, тобто держава не просто припиняє їх здійснення, а змінюється суб'єкт їх імплементації.

В результаті того, що існує необхідність об'єднання зусиль у вирішенні поставлених пе-ред державою завдань, коло повноважень, від яких вона добровільно відмовляється, може стати дуже великим [3, с. 5]. Як наслідок, від-значається, що кількісний показник ступеня поступки суверенних прерогатив може дійти до такої критичної межі, коли суверенітет як якість може зникнути. Однак поняття суверені-тету - чисто формальне і не дає уявлення про те, якими саме повноваженнями володіє держава [2, с. 320]. Більше того, повноваження, що на-повнюють категорію суверенітету, рухливі істо-рично [7, с. 11].

Реалізація будь-якого обсягу та якості своїх невід'ємних прав є не обмеженням, а реалізаці-єю суверенітету, навіть якщо мова йде про пра-ва, які держави зазвичай відносять до внутріш-ньодержавної компетенції. Рамки реалізації державних прав обумовлені, насамперед, взаєм-ною зацікавленістю держав поважати суверені-тет і незалежність інших держав. Тому слід го-ворити не про обмеження суверенітету держав, а про наділення міжнародних організацій компе-тенцією, яка не має аналогів у практиці діяль-ності міжнародних організацій. Саме активна участь у міжнародних відносинах засвідчує не-залежність держави, її самодостатність як суєта міжнародних відносин та міжнародного права.

Міжнародні організації мають ще слабку по-літичну вагу, незважаючи на швидке зростання їхньої кількості.

Висновки. Отже, абстрагуючись від ідеоло-гічно вмотивованого навіювання ліберальної парадигми, можна зазначити, що світова полі-тика суттєво не змінила свого характеру, зали-шившись ареною жорсткої боротьби за владу, матеріальні ресурси та престиж. Всупереч всім розмовам про «об'єктивні та історично необхідні процеси глобалізації» та прогнозам відмирання суверенітету як традиційного інституту міжна-родних відносин, наслідок динамізації проце-сів демократизації та глобалізації, основними учасниками міжнародних відносин залишаться і в найближчому майбутньому будуть егоїстич-но налаштовані держави, а не «світова громад-ська думка», транснаціональні корпорації та міжнародні організації. Саме держави нині ви-значають структуру світової політики та кон-струюють міжнародні режими, саме державні інститути продовжують концентрувати у своїх руках матеріальні та інтелектуальні ресурси, зберігаючи свій домінуючий вплив на недержав-них акторів [5].

Не викликає сумніву, що зростатиме зна-чення міжнародних організацій як урядових, так і неурядових. Необхідність перебудови між-народних відносин, утворення нового політич-ного, економічного, екологічного, правового порядку, необхідність придушення внутрішніх, етнічних, релігійних конфліктів буде вимагати міжнародної співпраці, для якої природні межі будуть утворювати загальні і релігійні міжна-родні організації. У нові сфери міжнародної ді-яльності будуть вступати інтеграційні організа-ції, серед них зокрема Євросоюз.

Процеси глобалізації, модернізації і демо-кратизації, прав людини чи законності, що впли-вають на держави, будуть однак вести держави до подальшої трансформації і еволюції, до при-стосування їх суверенітету до нових викликів і загроз. Ефекти цих впливів і деяких взаємодій є й безумовно будуть різними також і в майбут-ньому. Одні держави ставатимуть сильнішими і отримуватимуть великодержавний статус, інші слабшатимуть, а ще інші навіть стануть перед перспективою занепаду чи банкрутства. Це од-нак не оспорює тезу, що держава, як і раніше, залишиться основним учасником міжнародних відносин, а суверенітет їх - атрибутивною озна-кою та принципом побудови системи міжнарод-них відносин.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Делягин М.Г. Мировой кризис: общая теория глобализации [Текст] / М.Г. Делягин. - М., 2003. - 768 с.

2. Еллинек Г. Общее учение о государстве [Текст] / Г. Еллинек. - СПб.: Юрид. центр «Пресс», 2004. - 752 с.

3. Королев М.А. Наднациональность с точки зрения международного права [Текст] / М.А. Королев // Московский журнал международного права. - 1997. - № 2. - С. 3-20.

4. Кузнецова Е.С. Проблема ограничения суверенитета в мировой политике: дис. ... канд. полит. наук: 23.00.04 [Текст] / Е.С. Кузнецова. - М., 2011. - 24 с.

5. Розумюк В.М. Проблема національного суверенітету в сучасних міграційних відносинах [Електронний ресурс] / В.М. Розумюк. - Режим доступу: http://www.kymu.edu.Ua/vmv/v/p03/p255.pdf

6. Суверенитет в условиях глобализации. Опыт политик Запада и Востока [Текст]. - М.: Аспект-Пресс, 2005. - 247 с.

7. Троицкая А.А. Государственный суверенитет: ограничение или трансформация одержания? [Электронный ресурс] / А.А. Троицкая // Конституционное и муниципальное право. - 2006. - № 10. - Режим доступа: http://www.center-bereg.ru/o5126.html

8. AniO W. Paistwo postsuwerenne? Rozproszenie wladzy w Srodowisku miSdzynarodowym ^ext] / W.AniO // Sprawy MiSdzynarodowe. - 2002. - № 4. - Р. 10-17.

9. Barber B.R. Dzihad kontra Mcswiat. - tum. H. Jankowska ^ext] / B.R. Barber. - Warszawa, 2005. - 368 s.

10. Carr Е. The Twenty Years Crisis 1919-1939. An Introduction to the Study of International Relations ^ext] / E. Carr. - L., 1939. - 233 р.

11. Charney J. I. Transnational Corporations and Developоng Public International Law ^ext] / J.I.Chamey // Duke law Journal. - 1983. - P. 748- 757.

12. Cerny P.G. Rethinking Word Politics. A Theory of Transnational Neopluralism ^ext]/ H.G. Cerny. - Ox-ford: Oxford University Press, 2010. - 352 р.

13. Schick A. Paistwo sprawne. Rozmylania nad koncepj, kttjra nie doczekata siS jeszcze realizacji, chrc jej czas jrn nadszedl ^ext] / A. Schick // Administracja publiczna. Wyzwania w dobie integracji europejskiej / J. Czaputowicz (red.). - Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2008. - Р. 23-51.

14. Sulek M. Paistwo w teorii i praktyce stosunkbw miSdzynarodowych ^ext] / M. Suiek, J. Symonides. - War-szawa: Wydawnictwa Uniwersytety Warsawskiego, 2009. - 392 р.

Стаття надійшла до редакції 17.11.2014

REFERENCES:

1. Deliahyn M.H. Myrovoi kryzys: obshchaia teoryia hlobalyzatsyy (The global crisis: general theory of globali-zation). Moskwa, 2003, 768 p.

2. Ellynek H. Obshchee uchenye o hosudarstve.(General theory of globalization). Spb.: Yurydycheskyi tsentr Press,2004,752p.

3. Korolev MA. Nadnatsyonalnost s tochky zrenyia mezhdunarodnoho prava(Supra-nationality in terms of in-ternational law). Moskovskyi zhurnal mezhdunarodnoho prava, 1997, № 2, рр. 3-20.

4. Kuznetsova E. S. Problema ohranychenyia suverenyteta v myrovoi polytyke: dys. ... kand. polyt. nauk: 23.00.04 (The problem of sovereignty limitation in world politics: Political Science diss.)Moskva, 2011, 24 р.

5. Rozumiuk V.M. Problema natsionalnoho suverenitetu v suchasnykh mihratsiinykh vidnosynakh(The problem of national sovereignty in modern migration relations) Regime to access: http://www.kymu.edu.ua/vmv/vZ p03/p255.pdf

6. Suverenytet v uslovyiakh hlobalyzatsyy. Opyt polytyi Zapada y Vostoka(The sovereignty under globalization conditions. The experience of East and West). Asnekt Press, Moskwa, 2005, 247 p.

7. Troytskaia A.A. Hosudarstvennyi suverenytet: ohranychenye yly transformatsyia oderzhanyia?( State sover-eignty: limitation or transformation). Konstytutsyonnoe y munytsypalnoe pravo, 2006, №10. Regime to access: http://www.center-bereg.ru/o5126.html

8. Aniol W. Panstwo postsuwerenne? Rozproszenie wladzy w srodowisku miSdzynarodowym(Post-sovereign state. The dispersal of power in an international environment).Sprawy Mi$dzynarodowe,2002, № 4, рр. 10-17.

9. Barber B. R. Dzihad kontra Mcswiat. translat. H. Jankowska. Warszawa, 2005, 368 p.

10. Carr Е. The Twenty Years Crisis 1919-1939. An Introduction to the Study of International Relations. Lon-don, 1939, 233 p.

11. Charney J. I. Transnational Corporations and Developong Public International Law. Duke law Journal, 1983, pp. 748-757.

12. Cerny P. G. Rethinking Word Politics. A Theory of Transnational Neopluralism. Oxford University Press, Oxford, 2010, 352 р.

13. Schick A. Paistwo sprawne. Rozmylania nad koncepj, ktira nie doczekata si$ jeszcze realizacji, cho: jej czas j^ nadszed. in J. Czaputowicz (red.) Administracja publiczna. Wyzwania w dobie integracji europejskiej Wydawnictwo Naukowe PWN,Warszawa, 2008, pp. 23-51.

14. Sulek M., Symonides J. Paistwo w teorii i praktyce stosunkow miQdzynarodowych (State in theory and prac-tice of international relations).Wydawnictwa Uniwersytety Warsawskiego,Warszawa, 2009, 392 p.

Размещено на Allbest.ru