Ісламський чинник у сучасній Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ісламський чинник у сучасній Росії

Н. М. ШАЛЕННА

Авторське резюме

Російська Федерація - євразійська поліетнічна держава, на території якої проживає значна кількість корінного мусульманського населення (близько 10%). Треба сказати, що чисельність його постійно зростає не лише за рахунок природного приросту і навернення немусульманського населення в іслам, а й у результаті імміграції з країн Центральної Азії та Азербайджану. Ісламський чинник значно зумов-лював політику Росії впродовж її історичного розвитку. Важливість впливу ісламу на сучасне політичне життя держави постійно відзначається багатьма представниками державної влади і лідерами суспільно- релігійних організацій та рухів. Російська мусульманська умма сьогодні є далеко неоднорідною і ма- лозгуртованою. Це створює сприятливий ґрунт для радикалізації настроїв, ідей та діяльності окремих угрупувань і зумовлює значну дестабілізацію у релігійній і соціально-політичній сферах як у межах пев-них окремих суб'єктів Російської Федерації, так і на загальнодержавному рівні.

Стаття присвячена комплексному дослідженню впливу ісламу на суспільно-політичні процеси сучасної Росії. Визначено основні принципи політики російської адміністрації у сфері релігії загалом і щодо мусульман зокрема. Аналізуються особливості формування мусульманських спільнот у державі, виокремлено чинники їх інституалізації. Визначено причини основних протиріч у російських мусуль-манських громадах на сучасному етапі.

Акцентується на важливості даного дослідження у контексті українсько-російського конфлікту у Криму та у східних областях України. Подано аналіз сучасної політики Росії щодо кримськотатарського населення.

Ключові слова: ісламський чинник, державно-релігійні відносини, Російська Федерація, мусуль-манська спільнота, мусульманські організації, радикалізація ісламу

Постановка проблеми. Поширення ісламу далеко за межі територій його становлення не лише зумовлює актуалізацію проблем міжкон-фесійних та внутрішньо-конфесійних відносин, а й спричиняє нагальну потребу перегляду кон-цептуальних основ політики держав щодо релі-гій, а отже, і загального формату державно-релі-гійних зв'язків. На особливу увагу у цьому плані заслуговує Російська Федерація, де іслам має свою багатовікову історію. іслам росія мусульманський

Зважаючи на комплексне ускладнення від-носин України та Росії впродовж 2014 року, дослідження суспільно-політичних процесів у даній державі, безумовно, не може бути ігноро-ване представниками вітчизняної політичної на-уки. Роль ісламського чинника у Росії настільки зросла за останні роки, що без його врахування неможливим є комплексний і адекватний аналіз політики країни і подій, що у ній відбувають-ся. Як слушно зауважує українська дослідниця А. Арістова, нехтувати дослідженням іслам-ського чинника у Російській Федерації «було б не тільки науково невиправданим, а й соціально безвідповідальним» [1].

Проблематика мусульманських спільнот сьогодні також значно активізувалася з огляду на складну ситуацію у Криму та у східних укра-їнських областях, де проживає значна частина мусульманського населення. Російське керівни-цтво провадить активну політику щодо мусуль-ман України на окупованих територіях, вико-ристовуючи ісламський чинник здебільшого з метою підривної і пропагандистської діяльності. Таким чином, виникає потреба у дослідженні основних характеристик державної політики Росії щодо мусульманських громад, а зокрема і щодо кримських татар для опрацювання ефек-тивної моделі поведінки української влади в умовах, що склалися. Виходячи з цього, мета даної статті - дослідити особливості впливу іслам-ського чинника на суспільно-політичні процеси у Російській Федерації починаючи з 90-х років ХХ століття і до сьогодні. При цьому важливо означити специфіку формування російської му-сульманської спільноти, а також проаналізува-ти основні принципи державної політики Росії щодо ісламу загалом і мусульман зокрема.

Аналіз досліджень і публікацій. Стаття базо-вана на значній кількості джерел та літератури, що потребують певної систематизації. Зазначена тематика широко представлена у дослідженнях, перш за все, російських науковців. Не можна за-перечити важливість внеску у дослідження даної проблеми таких теоретиків, як: С. Градіровський [8; 9], В. Зорін, О. Маслов [8], Р. Мухаметшин [9], В. Наумкін [10], В. Ніконов [11], А.-В. Нія- зов, І. Понкін, І. Семененко, Р. Силантьєв [14], Х. Сідоров [15] та ін. Водночас слід відзначити недостатню об'єктивність багатьох наукових напрацювань, що часто мають або надто прому- сульманський, або вкрай проросійський, навіть ксенофобсько-алармістський характер і є супер-ечливими та дискусійними. Деякі статті з даної тематики містять очевидні ознаки політичного замовлення. Більш об'єктивними, однак недо-статньою комплексними, можна вважати праці зарубіжних науковців (Р. Брюса Веара [16], Ґ.М. Гана [18], Г. Фаллера [17] та ін.) оскільки вони зосереджені переважно на дослідженні окремих особливостей прояву ісламського чинника у Ро-сії чи у певному її регіоні.

З-поміж українських дослідників даної тематики варто виокремити напрацювання А. Арістової [1], А. Булатова [2], М. Кирюшка [13], В. Кушніренка [7], В. Шведа [13]. Слід на-голосити, що попри зростаючу зацікавленість загальними процесами в ісламському світі, до-слідженню ісламського чинника у державах пострадянського простору присвячено не так багато уваги вітчизняних науковців. У сучас-них політичних умовах особливо актуальною видається потреба теоретичного осмислення по-літики російської адміністрації на різних рівнях щодо мусульман, а також тенденцій розвитку і проблем російської умми.

Виклад основного матеріалу. Процеси демо-кратизації у Росії кінця ХХ століття сприяли загальному релігійному відродженню, а отже, і відродженню ісламу зокрема, та відновленню релігійної ідентичності російських мусульман. Ісламський ренесанс на внутрішньодержавному рівні підсилювався процесами ісламського від-родження у всьому світі, а це в умовах ідейно-по-літичного вакууму, що утворився після розпаду СРСР і зникнення ідеологічного диктату та цен-зури зумовило досить швидке відновлення ісла-му як важливого чинника суспільно-політично-го розвитку Російської Федерації. На сучасному етапі не існує достовірної інформації щодо кіль-кості мусульман, які проживають на території Росії. Це пов'язано з тим, що часто при укладанні статистичних демографічних даних не врахову-вався критерій приналежності до певної релігії, натомість його замінювали етнічним критерієм. Відтак «традиційні мусульманські народи Росії» або «корінні мусульманські народи» складають мусульманську умму Російської Федерації, що є дуже неоднорідною, оскільки охоплює кілька десятків етнічних спільнот із власними традиці-ями, культурою та історією. За даними перепису населення 2002 року, численність мусульман-ських народів у Росії склала близько 14,5 млн. осіб, або 10% населення [4].

Однак інтенсивна імміграція та досить ак-тивне навернення в іслам «немусульманських» народностей Росії значно збільшують ці показ-ники і, на думку деяких фахівців, кількість му-сульман, які проживають на території держави, сьогодні складає близько 20 млн. осіб (14-15%) [1].

За твердженням російського дослідника

O. Маслова, дані підрахунки дуже часто стають предметом спекуляції різного роду мусульман-ських лідерів (чим радикальнішим є мусуль-манський діяч, тим більшу цифру він озвучує). Науковець наводить офіційні дані, відповідно до яких, станом «на початок 2007 року в Росії проживало не більше 15 мільйонів етнічних му-сульман, причому сповідували іслам не більше 9 мільйонів осіб» [8]. Водночас важливо також врахувати ймовірну необ'єктивність і заанга- жованість російських офіційних статистичних джерел з метою применшити значення іслам-ського чинника особливо на загальнодержав-ному рівні. На думку російського ісламознавця

P. Силантьєва, чисельність російських мусуль-ман залишається сьогодні «найсерйознішим мі-фом» про іслам в Росії, і точні дані про це відсут-ні дотепер [14, с. 56].

Найбільш заселені мусульманами такі ав-тономні республіки Російської Федерації: Ін- гушетія (98%), Чечня (96%), Дагестан (94%), Кабардино-Балкарія (70%), Карачаєво-Черкесія (63%), Башкортостан (54.5%) і Татарстан (54%) [4].

Природно, що різке збільшення кількості мусульман впродовж останніх десятиліть спри-чинило інтенсивний розвиток ісламської інфра-структури. Так, за А. Арістовою, якщо станом на 1 січня 1991 року в Росії на обліку знаходи-лося 870 мечетей, то вже у 2000 році їх кількість збільшилася майже в десять разів і склала понад 7 тисяч [1]. У зазначений період зросла також кількість незареєстрованих мечетей і мусуль-манських громад - від 3,5 до 5 тис. (близько 60 % від їх загальної кількості) [1]. Упродовж деся-тиріччя після розпаду Радянського Союзу у Росії було створено систему ісламського релігійного навчання, закладено інституційні основи пред-ставництва мусульман на регіональному та дер-жавному рівнях, налагоджено стійкі контакти із зарубіжними мусульманськими громадами.

Аналіз процесів, пов'язаних із ісламом у Росії, слід починати з інтерпретації російської умми виходячи з її «триєдиної сутності» [10]. Найперше - мусульмани Росії становлять інте-гральну частину російського народу (нації). Вони - громадяни Російської Федерації і, пов'язані суспільним договором із державою, звичайно, зобов'язані жити та діяти у межах її правового поля. По-друге, сповідники ісламу у різних ре-гіонах Росії є представниками різних етнічних груп, що мають свою самобутню культуру і тра-диції, свої інтереси.

При цьому слід пам'ятати, що етнічна іден-тичність для них часто є набагато важливішою, аніж ісламська. По-третє, російська умма зали-шається складовою ісламського світу, світової мусульманської умми, релігія в якій є найваж-ливішим чинником розвитку індивіда, суспіль-ства і держави. У цьому контексті слід також врахувати поширення антиісламських настроїв у всьому світі після 11 вересня 2001 року і по-дальших подій радикалізації діяльності мусуль-манських угрупувань та політизації ісламу, що спричинилися до поглиблення непорозуміння та ворожнечі між представниками різних віроспо-відань. Врахування трьох складових російської умми неминуче передбачає дослідження різних рівнів вияву ісламського чинника (індивідуаль-ного, суспільного, державного і міжнародного), а відтак і імплементації різностороннього підхо-ду до його аналізу.

Сфера державно-конфесійних відносин та свободи віросповідання у Росії регулюється Кон-ституцією Російської Федерації 1993 року, Зако-ном Російської Федерації «Про свободу совісті та релігійні об'єднання» 1997 року, а також інши-ми міжнародними і російськими законодавчими актами в частині, що стосується правового, май-нового й інших статусів релігійних об'єднань. Законодавство про свободу совісті, свободу віро-сповідання та релігійні об'єднання складається також із нормативних правових актів суб'єктів Російської Федерації.

Відповідно до статті 14 діючої Конституції, «Російська Федерація - світська держава» [5]. Жодна релігія не може набувати статусу держав-ної чи нав'язуватися як обов'язкова. Відповідно до Основного закону Росії, релігійні об'єднання відокремлені від держави і є рівними перед зако-ном [5]. Важливою є частина 2 статті 19 Консти-туції, що гарантує рівність прав і свобод людини і громадянина, незалежно від раси, національ-ності, ставлення до релігії [5]. За Концепцією Державної релігійної політики Російської Феде-рації 2003 року: «Світськість держави означає, що держава: не використовує в якості офіційної ніяку релігійну ідеологію; забезпечує рівні пра-ва громадян на реалізацію свободи совісті і ві-росповідання, оскільки не асоціює себе ні з якою релігією» [6].

На практиці, однак, маємо справу із очевид-ною «проблемою оцерковлення політичної сфери в Росії» [1], що виявляється у фактичному при-вілейованому статусі Російської Православної Церкви (РПЦ), її наближеності до державних органів влади і перетворенні на фактичний по-літичний інститут. До «наближених» належать також окремі структурні об'єднання деяких релігій, як-то Рада муфтіїв Росії чи Федерація єврейських громад Росії. За звичай, згадані ін-ститути використовуються російською адміні-страцією для впливу на громадськість і схвален-ня політики правлячого режиму. Звичайно, така ситуація свідчить про квазі-секулярний статус держави і посилює напруженість у російському поліконфесійному суспільстві, оскільки про по-вне забезпечення прав і свобод всіх релігійних деномінацій за таких умов йтися не може.

Політика російського керівництва щодо му-сульман традиційно зосереджувалася на створен-ні централізованого управління мусульманськи-ми громадами через систему ДУМ (Духовних управлінь мусульман). Ще за радянських часів було здійснено штучну централізацію мусуль-манської умми для суворого підпорядкування релігійних інститутів світській владі. У Росії до 1991 року діяли дві управлінські структури: Духовне управління мусульман європейської частини СРСР і Сибіру (м. Уфа) і Духовне управ-ління мусульман Північного Кавказу (м. Махач-кала).

Етнічна, ідеологічна, соціальна різнорід-ність російської мусульманської спільноти ста-ла особливо очевидною після розпаду СРСР, що зумовило кризу традиційних ісламських управ-лінських структур і дало поштовх до реструк-туризації мусульманського простору. Причому розкол відбувся не лише між двома історичними великими мусульманськими ареалами - кав-казьким і татарським [11], а й по лінії етнічної приналежності окремих спільнот, а також відпо-відно до різних течій та напрямків ісламу.

Вже у серпні 1992 року сталося відокрем-лення ДУМ Татарстану і ДУМ Башкортостану. Впродовж наступних 1990-х років утворено 21 муфтіят [1]. Сьогодні у різних регіонах Росії налічується понад 40 самостійних Духовних управлінь мусульман, які часто поділяються на кизияти і мухтасібати. Більшість цих структур об'єднані трьома організаціями: Центральне духовне управління мусульман Росії (ЦДУМ) в Уфі, Рада муфтіїв Росії (РМР) у Москві і Коорди-наційний центр мусульман Північного Кавказу (КЦМ ПК). Про свої претензії на лідерство у му-сульманській громаді Росії, а отже, і централі-зований вплив на віруючих постійно заявляють ЦДУМ і РМР. Результатом такого суперництва є виникнення паралельних мусульманських управлінських структур під егідою цих організа-цій у деяких регіонах Росії. Впливовими все ще залишаються важливі регіональні мусульман-ські центри - Махачкала, Казань, Владикавказ, Нальчик, Ульяновськ ін. Як слушно зауважує російський аналітик В. Ніконов, «коли мусуль-манські лідери з Москви чи Татарстану приїж-джають до північнокавказьких республік, їх сприймають там насамперед як представників Москви чи Казані, а не як братів по вірі» [11]. Таким чином, етнічна ідентичність має для му-сульман велике значення.

В умовах розірваності російської мусульман-ської умми і на фоні існуючої конкуренції за лі-дерство у ній татарської і кавказької спільнот, стратегічного значення набуває чинник трудо-вих мігрантів-мусульман з країн Центральної Азії та Азербайджану. У багатьох російських містах мусульманські іммігранти вже стали «основним контингентом відвідувачів мечетей», а їх чисельність подекуди перевищує кількість корінних мусульман [15]. У цьому випадку вже маємо справу з іноземцями, неінтегрованими у російське суспільство, непристосованих до міс-цевих умов проживання. Дуже часто вони не володіють російською мовою і сповідують іслам, відповідно до традицій країни походження. Це не лише ускладнює загальноросійський процес об'єднання мусульман, а й часто спричиняє кон-фліктні ситуації у суспільстві. Причому ці кон-флікти виявляються як у формі міжрелігійного протистояння, так і є результатом внутрішньоіс- ламських суперечностей. Іммігранти із Азербай-джану схильні до солідаризації із кавказькими народностями, тоді як, за твердженням Х. Си-дорова, «середньоазійці поки що нездатні бути самостійною «третьою силою», однак у перспек-тиві можуть приєднатися до однієї зі сторін [15].

Що стосується політизації російської умми, слід зазначити, що політична активність мусуль-ман є значно вищою, аніж сповідників інших релігій у Росії. Різноманітність інтересів му-сульман у різних регіонах вилилася у створення значної кількості різних ісламських політичних і громадських організацій та рухів, яких зараз нараховується близько 2500 [1]. Діє також ціла низка представництв міжнародних ісламських неурядових організацій (близько 60). Слід наго-лосити, що поряд із здійсненням активної куль-турної та релігійно-просвітницької роботи, деякі з них, отримуючи значні фінансові асигнування з-за кордону, мають можливість поширювати свій вплив на мусульманські громади у регіонах і роблять це не менш успішно.

Таким чином, серйозні протиріччя всереди-ні російської мусульманської умми вилились у існування значної кількості різнорівневих і різ-нохарактерних ісламських організацій. Інсти- туційна, політична, інформаційна конкуренція поміж основними мусульманськими центрами Росії, а іноді гостра персональна конфліктність між їх лідерами свідчать на користь тези про «асиметричну організацію мусульманського простору», що, за А. Арістовою, виявляється в «утвердженні розбіжних моделей і способів бут-тя ісламу в різних суб'єктах Російської Федера-ції» [1].

Суттєвою проблемою є й те, що при форму-ванні відносин федералізму в Російській Феде-рації було допущено ряд системних помилок, які в даний час негативно впливають на політико- соціальний, національно-культурний клімат в країні, створюючи передумови для дискриміна-ції прав людини за національною і релігійною ознаками. А це, у поєднанні з гострими внутрі- шьомусульманськими протиріччями, може у перспективі призвести до серйозних проблем на етнічному чи національному ґрунті, в тому числі і до розпаду держави.

Проблемою, яка може ще більше ускладнити внутрішньополітичну ситуацію в Російській Фе-дерації і прямо пов'язана із гетерогенністю росій-ської мусульманської спільноти, є її схильність до радикалізації. Більшість мусульманських громад Росії - досить помірковані, модерніст-ські або традиціоналістські. Домінуючим є хана- фітський мазхаб, в рамках якого передбачається толерантне ставленням до інших конфесій. Ха- нафіти проповідують мирне співіснування і су-часну освіту, необхідність модернізації для при-єднання до спільноти високорозвинених держав. Проблему складає не іслам як такий, а іслам-ський екстремізм і радикалізм, що вбачається у формі ваххабізму і його різновидах. Ваххабіт- ські проповідники у Росії доводять допустимість і навіть обов'язковість джихаду проти всіх невір-них - як немусульман, так і мусульман-віровід- ступників. Поширюються і одержують підтрим-ку ідеї правової вищості шаріату, солідарності з ісламським світом, виправдання використання насильства задля захисту ісламських цінностей і т. д. При цьому, як зазначає американський дослідник Ґ. Ган, «окрім пакистанських іслам-ських фундаменталістів та ісламістів, жоден радикальний ісламістський рух світу не знахо-диться так близько до ресурсних запасів і зброї масового знищення, як чеченські ісламістські збройні угрупування і зростаюча кількість їх

союзників у різних регіонах Росії» [18, с. 4].

Російський дослідник В. Ніконов виокрем-лює наступні «шляхи проникнення» ісламсько-го екстремізму в Росії [11]:

- ісламізація автономістських і сепаратист-ських рухів у автономіях, населених мусульман-ською більшістю. Класичним прикладом вчений називає Чечню, стверджуючи, що на початках «чеченський сепаратизм був яким завгодно, але тільки не ісламським» [11]. З національно-ви-звольного руху у ваххабітський він трансформу-вався фактично після введення сюди федераль-них військ у 1994 році. За Г. Ганом, пізніше такі ісламізаційні тенденції почали поширюватися на інші північнокавказькі автономії: Інгушетію, Дагестан, Кабардино-Балкарію, Карачаєво-Чер- кесію і Адигею [18, с. 1]. На сучасному етапі про-стежуються релігійно-екстремістські заклики у татарському автономістському русі, заохочення яких відбуваються у тому числі і через міжна-родні ісламістські організації;

- реісламізація так званих «етнічних мусуль-ман», представників народів, які ніколи не були активними мусульманами і є достатньо секуля-ризовані: наприклад, башкири і деякі північно- кавказькі спільноти;

- формування ісламістської ідентичності че-рез прозелітизм, тобто поширення ісламізму у середовищі етнічних груп, які ніколи не сповіду-вали іслам. Досить численні випадки навернення у ваххабізм слов'ян не тільки на території Чечні, а й в інших регіонах Російської Федерації.

Радикалізація діяльності ісламістських ор-ганізацій вилилася у багаточисленні терорис-тичні акти, починаючи з 1997 року у різних регіонах Росії. Найбільш сумнозвісними стали трагічні події у московському Театральному цен-трі («трагедія Норд-Ост») 2002 року, захоплення заручників у м. Беслані (Північна Осетія) 2004 року, серія вибухів у м. Кизлярі (Дагестан) 2010 року, вибухи у московському метро і аеропорту 2010 - 2011 років, терористичні акти у м. Волго-граді 2013 року.

Вже у 2004-2005 роках після значної акти-візації ісламістських угруповань екстреміст-ського характеру ряд мусульманських діячів зі свого боку виступили проти проявів екстреміз-му і насильства. Було здійснено ряд важливих заходів. Зокрема, лідери згаданих вище трьох мусульманських центрів Росії утворили Раду по боротьбі з тероризмом. Документ про це підписа-ли голова КЦМ ПК І. Бердиєв, голова РМ Росії Р. Гайнутдін і глава ЦДУМ Росії Т. Таджутдін.

2004 року у Москві було проголошено ство-рення громадської мусульманської організації під назвою «Аль-Хак» («Справедливість»), яка послідовно виступає проти екстремізму, теро-ризму і розпалювання міжнаціональної ворож-нечі. До організації увійшли представники 50 російських регіонів.

За рішенням з'їзду ДУМ мусульман Нижньо-городської області духовні мусульманські осо-би, незалежно від віку, зобов'язані проходити своєрідні антитерористичні «курси підвищення кваліфікації» [12, с. 78]. Глава ДУМ Карелії ви-дав фетву, що зобов'язує мусульман республіки повідомляти до правоохоронних органів про за-клики до насильства з боку одновірців. Керів-ництво самарського медресе «Нур» у 2005 році прийняло рішення про відрахування кількох радикально налаштованих студентів - вихідців з Північного Кавказу. Рада улемів ДУМ Респуб-ліки Татарстан контролює видання ісламської літератури у республіці [12, с. 79].

Поряд з цим слід сказати і про те, що діяль-ність російського уряду, спрямована проти екс-тремістських угрупувань, основою для якої став Закон проти екстремізму 2002 року, поміж ін-шим зосередилася і на значному обмеженні прав звичайних мусульман чи ісламських поміркова-них організацій, «невигідних владі». Так, з 2007 року розпочалася кампанія проти читачів творів Саїда Нурсі та руху Нурджулар. Праці С. Нурсі, загалом помірковані за своїм характером, закли-кають мусульман до примирення ісламського вчення і сучасних ідей. Офіційні заяви росій-ських посадовців свідчать про урядову параною з приводу того, що послідовники руху Нурджу- лар формують пантюркістську «п'яту колону» у Росії, що прагне наближення до мусульман Туреччини з боку російських тюркомовних мен-шин, зокрема татар, башкирів і калмиків. З цієї причини твори С. Нурсі заборонені у Росії, а по-слідовники Нурсі жорстоко переслідуються. У липні 2012 року до федерального списку забо-ронених праць увійшло ще 68 мусульманських текстів, класифікованих як екстремістські за рішенням суду у південно-уральському районі Оренбурга. До нього входять ще три книги Нур- сі, три видання цілком безпечної книги «Форте-ця мусульман» Саїда Вафа Аль-Катані, суфій- ські писання і зібрання хадіт (висловлювання пророка Мухаммеда). Навіть РМ Росії назвала рішення Оренбурзького суду «спробою поновити тотальний ідеологічний контроль» у Росії.

Суперечливість забезпечення віросповідних свобод очевидна в їх порушеннях на регіональ-ному рівні, особливо у тих автономіях, де му-сульмани складають меншість. Так, мусульма-нам нерідко забороняють споруджувати мечеті у регіонах Росії, що вважаються етнічно росій-ськими, навіть якщо їх громади є корінним на-селенням або вже досить довго там проживають. У багатьох регіонах ситуація ускладнюється у зв'язку зі зростанням мусульманського населен-ня через трудову міграцію у межах Росії і з по-страдянської Центральної Азії. Такі проблеми та відповідні дії російських органів влади свідчать про те, що у державі існує серйозна небезпека для свободи віросповідання.

Сучасна ситуація на Сході України і особ-ливо в Криму актуалізує у тому числі і іслам-ський чинник, який активно використовує Ро-сія у своїй агресивній політиці щодо України. На сучасному етапі російський уряд займається створенням нових ісламських структур, керова-них з Москви на противагу існуючим Духовно-му управлінню мусульман Криму та Духовному управлінню мусульман «Умма» на Донбасі. На Кримському півострові формується Таврійський муфтіят, а на окупованій території Донбасу від-бувається становлення Духовного управління мусульман «ДНР». Саме таким чином, на думку українського науковця В. Шведа, «це питання переходить з духовно-релігійної сфери у полі-тичну площину» [13].

Насамперед варто сказати, що більшість кримчан, у тому числі переважна більшість росі-ян і відносна більшість українців, відносять себе до російської культурної традиції. Натомість аб-солютна більшість кримських татар вважають себе послідовниками кримськотатарської куль-турної традиції і протистоять будь-яким спробам русифікації. У той час, коли більшість населення Криму на незаконному референдумі 16 березня 2014 року виступила за приєднання півострова до складу Російської Федерації, кримські тата-ри, очолювані Меджлісом кримськотатарського народу, надалі залишаються на проукраїнських позиціях і не визнають результатів цього рефе-рендуму, вважаючи факт приєднання Криму до Росії актом незаконної окупації українських те-риторій. Очевидно, що новій колоніальній владі вкрай невигідне збереження Меджлісу і ДУМ Криму. Окрім створення Таврійського муфтіяту на чолі з А. Тамімом, вона докладає всіх зусиль, щоб зламати опір кримськотатарського народу через різного роду заборони і переслідування кримськотатарських лідерів та активістів. Так, рішенням суду анексованого Криму в'їзд на те-риторію півострова заборонено відомому диси-дентові М. Джемілєву, а також голові Меджлісу Р. Чубарову, як особам, присутність яких може зумовити там дестабілізацію політичної ситу-ації. Заборони на ісламську літературу з феде-рального списку поширено і в Криму.

На територіях окупованого Донбасу бороть-бу мусульман за цілісність України очолило ДУМ «Умма», лідером якого є С. Ісмагілов. Тут також робиться все для того, щоб у якнайкорот-ший термін створити маріонеткову проросійську духовну структуру. У відповідь на такі дії укра-їнська сторона повинна демонструвати активну послідовну позицію у підтримці кримських та-тар, а також донецьких мусульман і забезпечити солідаризацію мусульманської умми України в інтересах нашої держави.

Висновки. Результати дослідження можна підсумувати у наступних висновках:

1. Мусульмани Росії складають значну ін-тегральну частину російського народу, а іслам-ський чинник залишається одним із визначників суспільно-політичних процесів у державі. По-літика російського уряду щодо мусульманської спільноти продемонструвала неможливість ство-рення єдиної ісламської централізованої ієрар-хічної структури через очевидну гетерогенність і розрізненість мусульманської умми Росії в ет-нічному та організаційному планах. Примусове насадження таких адміністративних структур у сучасних умовах може спричинити ще більший розкол і загострення внутрішньоісламських су-перечностей.

2. Сучасна політика російського уряду щодо мусульман часто є непослідовною, іноді ситуа-тивною і маніпулятивною. З одного боку, Кон-ституцією Росії та федеральними законами га-рантується повне забезпечення прав і свобод сповідників будь-якого віросповідання, з іншого ж - зважаючи на привілейований статус певних релігій у державі таке забезпечення часто не є можливим. Це особливо очевидно на рівні авто-номій, де місцевою владою приймаються різного роду суперечливі закони чи дискримінаційні рі-шення щодо мусульман. Таким чином, існує по-треба у впорядкуванні законодавчої бази та узго-дженні діяльності органів влади і адміністрації різного рівня. В іншому випадку, радикалізація діяльності ісламістських організацій у поєд-нанні з низкою гострих внутрішньополітичних проблем може призвести до глибокої держав-ницької кризи, а відтак і загрози самого існуван-ня Російської Федерації.

3. Агресивна політика Росії щодо України, поряд з іншими інструментами, передбачає ви-користання ісламського чинника для послаблен-ня впливу Києва на ситуацію в Криму і на східно-українських територіях. Через створення чітко підпорядкованих Москві нових мусульманських адміністративних структур російський уряд на-магається максимально зламати опір проукра- їнсько налаштованих мусульман України. Не-хтувати такими діями Київ просто не має права і повинен спрямовувати максимальні зусилля на підтримку кримських татар і мусульман патріо-тів України на Донеччині.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Арістова А. Ісламські процеси в Російській Федерації: уроки для України [Електронний ресурс] / Алла Арістова // Іслам в його проблемах і трансформаціях. Зб. наук. праць [за наук. ред. А. Арістової та А. Колодного]. - Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/44221/2010_ 1s_17.pdf?sequence=1 - Назва з екрана.

2. Булатов А. Про систему Духовних управлінь мусульман і про «Верховного муфтія» України [Електронний ресурс] / Айдер Булатов. - 12 лютого 2014. - Режим доступу: http://krymtatar.in.ua/pro-sistemu-duhovnih- upravlin-musulman-i-pro-verhovnogo-muftiya-ukrayini/ - Назва з екрана.

3. Бурьянов С. Цели и методы религиозной политики: Нужна ли России концепция отношений государства и религиозных объединений? [Электронный ресурс] / Сергей Бурьянов, Сергей Мозговой. - Режим доступа: http://www.ateism.ru/articles/buryanov01.htm - Название с экрана.

4. Количество мусульман в России увеличилось [Электронный ресурс]. - 17 декабря 2012. - Режим доступа: http://polit.ru/news/2012/12/17/religon/ - Название с экрана.

5. Конституция Российской Федерации. Официальное издание [Текст]. - М.: Юрид. лит., 2011. - 64 с.

6. Концепция Государственной религиозной политики Российской Федерации [Проект кафедры религиеведения Российской академии государственной службы при Президенте РФ, ноябрь 2003 г.] [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.religioved.narod.ru/religioved/016.htm - Название с экрана.

7. Кушніренко В.О. Етнополітичний аспект формування традиційного ісламу в реаліях західнокавказького соціуму [Текст] / В.О. Кушніренко // Маґістеріум. Політичні студії. - 2014. - Вип. 58. - С. 86-90.

8. Маслов О.Ю. Ислам в России начала ХХІ века в высказываниях современников [Электронный ресурс] /

О.Ю. Маслов. - 15.10.2007. - Режим доступа: http://www.polit.nnov.ru/2007/10/15/ossislam/ - Название с экрана.

9. Мухаметшин Р. «Русский» ислам. В поисках религиозной идентичности [Электронный ресурс] / Рафик Мухаметшин // Ислам в общественной и политической жизни татар и Татарстана в XX веке. - 2005. - Режим доступа: http://www.archipelag.ru/ru_mir/religio/novie-identichnosti/islam/rus-islam-muhamet- shin/ - Название с экрана.

10. Наумкин В. «Срочно нужен евроислам, модернизированный, современный, толерантный» [Электронный ресурс]. - 20.11.2005. - Режим доступа: http://www.centrasia.ru/newsA.php?st=1132477440 - Название с экрана.

11. Никонов В. Вызов исламского экстремизма и Россия [Электронный ресурс] / Вячеслав Никонов. - Декабрь, 2005. - Режим доступа: http://sr.fondedin.ru/new/fullnews_arch_to.php?subaction=showfull&id = 1135068702&archive=1135070770&start_from=&ucat=14& - Название с экрана.

12. Правовое противодействие расовой, национальной, религиозной дискриминации. Монография [Текст] [Авт. колл.: В.И. Якунин, С.С. Сулакшин, В.Э. Багдасарян, А.В. Бутко, М.В. Вилисов, И.Ю. Колесник, О.В. Куропаткина, И.Б. Орлов, Е.С. Сазонова, А.Ю. Ярутич]. - М.: Научн. эксперт, 2009. - 224 с.

13. Прес-конференція: «Двадцятип'ятиріччя ісламського відродження в Україні: тенденції та перспективи» [Електронний ресурс]. - 12.11.2014. - Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/1990569 - Назва з екрана.

14. Силантьев Р.А. Новейшая история ислама в России [Текст] / Р.А. Силантьев. - М.: Алгоритм, 2007. - 576 с.

15. Сидоров Х. Ислам в России: прошлое, настоящее, возможное будущее [Электронный ресурс] / Харун Сидоров. - 29 марта 2013. - Режим доступа: http://www.ansar.ru/person/2013/03/29/39215 - - Название с экрана.

16. Dagestan: Russian Hegemony and Islamic Resistance in the North Caucasus [ТехЦ / Robert Bruce Ware and Enver Kisriev. - Armonk, NY: M.E. Sharpe, 2010. - 251 p.

17. Faller H. M. Nation, Language, Islam: Tatarstan's sovereignty movement [Text] / Helen M. Faller. - Buda-pest; New York: Central European University Press, 2011. - 333 p.

18. Hahn G. M. Russia's Islamic Threat [Text] / Gordon M. Hahn. - Yale University Press, 2007. - 349 p.

Стаття надійшла до редакції 02.12.2014

REFERENCES:

1. Aristova, A. Islams'ki protsesy v Rosiys'kiy Federatsiyi: uroky dlya Ukrayiny (Islamic processes in the Russian Federation: lessons for Ukraine). Islam v yoho problemakh i transformatsiyakh. Zbirnyk naukovykh prats'. Regime to access: : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/44221/2010_1s_17. pdf?sequence=1

2. Bulatov, A. Pro systemu Dukhovnykh upravlin' musul'man i pro «Verkhovnoho muftiya» Ukrayiny (On the System of Spiritual Directorates of Muslims and the «Supreme Mufti» of Ukraine) 12.02.2014. Regime to ac-cess: http://krymtatar.in.ua/pro-sistemu-duhovnih-upravlin-musulman-i-pro-verhovnogo-muftiya-ukrayini/

3. Buryanov, S., Mosgovoy, S. Tseli i metody religioznoy politiki. Nuzhna li Rossii kontsepsyia otnosheniy gosu- darstva i religioznykh obyedineniy? (Objectives and methods of religious politicy. Does Russia need the concept of relations between the state and religious associations?) Regime to access: http://www.ateism.ru/articles/ buryanov01.htm

4. Kolichestvo musul'man Rossii uvelichilos' (The number of Muslims in Russia increased) 17.12.2012. Regime to access: http://polit.ru/news/2012/12/17/religon/

5. Konstitutsyia Rossiyskoy Federatsii. Ofitsyal'noye izdaniye (Constitution of the Russian Federation. The of-ficial publication). М. : Yurid. lit., 2011. 64 p.

6. Kontseptsiya Gosudarstvennoy religioznoy politiki Rossiyskoy Federatsii (The Concept of State religious pol-icy of the Russian Federation) Proekt kafedry religiovedeniya Rossiyskoy akademii gosudarstvennoy sluzhby pri Prezidente RF, November 2003. Avtorskiy kollektiv: Vasilyeva, Zhuravskiy, Kyrlyezhev. Regime to access: http://www.religioved.narod.ru/religioved/016.htm

7. Kushnirenko, V. О. Etnopolitychnyi aspect formuvannya tradytsiynoho islamu v realiyakh zakhidno- kavkaz'koho sotsiumu (Ethno-political aspect of traditional Islam formation in the realities of Western Cauca-sus societies'). Magisterium. Politychni studiyi, 2014, no. 58, pp. 86-90.

8. Maslov, O. Yu. Islam v Rossii nachala XXI veka v vyskazyvaniyakh sovremennikov (Islam in Russia in the beginning of the 21st century: quoting the contemporaries). 15.10.2007. Regime to access: http://www.poHt. nnov.ru/2007/10/15/ossislam/

9. Mukhametshyn, R. «Russkiy» islam. V poiskakh religioznoy identichnosti («Russian Islam». Searching for religious identity) Islam v obshchestvennoy i politicheskoy zhyzni tatar i Tatarstana v XX veke. 2005. Regime to access: http://www.archipelag.ru/ru_mir/religio/novie-identichnosti/islam/rus-islam-muhametshin/

10. Naumkin, V.: «Srochno nuzhen yevroislam, modernizirovannyi, sovremennyi, tolerantnyi» (The urgent need for a Euro-Islam: modernized, modern, tolerant) 20.11.2005. Regime to access: http://www.centrasia.ru/new- sA.php?st=1132477440

11. Nikonov, V. Vyzov islamskogo ekstremizma i Rossiya (Islamic extremism challenge and Russia) December 2005. Regime to access: http://sr.fondedin.ru/new/fullnews_arch_to.php?subaction=showfull&id=11350687 02&archive=1135070770&start_from=&ucat=14&

12. Pravovoye protivodeystviye rasovoy, natsyonal'noy, religioznoy diskriminatsiyi. Monografiya (Legal op-position to racial, ethnic or religious discrimination. Monograph) Avt. kollektiv: V. I. Yakunin, S. S. Sulakshyn, V. E. Bagdasaryan, А. V. Butko, М. V. Vilisov, I. Yu. Kolesnik, О. V. Kuropatkina, I. B. Orlov, Ye. S. Sazonova, А. Yu. Yarutich. М. : Nauchnyi ekspert, 2009. 224 p.

13. Pres-konferentsiya: «Dvadtsyatypyatyrichya islams'koho vidrodzhennya v Ukrayini: tendentsiyi ta perspek- tyvy» (Press-conference: «Twenty-five years of Islamic revival in Ukraine: trends and prospects») 12.11.2014. Regime to access: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/1990569

14. Silantyev, R. A. Noveyshaya istoriya islama v Rossii (The recent history of Islam in Russia). М. : Аlgoritm, 2007. 576 p.

15. Sidorov, Kh. Islam v Rossii: proshloye, nastoyashcheye, vozmozhnoye budushcheye (Islam in Russia: past, present and possible future). 29.03.2013. Regime to access: http://www.ansar.ru/person/2013/03/29/39215

16. Dagestan: Russian Hegemony and Islamic Resistance in the North Caucasus / Robert Bruce Ware and Enver Kisriev. Armonk, NY: M.E. Sharpe, 2010. 251 p.

17. Faller, H. M. Nation, Language, Islam: Tatarstan's sovereignty movement. Budapest; New York: Central European University Press, 2011. 333 p.

18. Hahn, G. M. Russia's Islamic Threat.Yale University Press, 2007. 349 p.

Размещено на Allbest.ru