Регламентація виборчого процесу в європейських країнах: теоретико-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регламентація виборчого процесу в європейських країнах: теоретико-правовий аспект

Обрусна С.Ю.

У статті досліджено проблеми теорії та практики правової регламентації виборчого процесу в європейських країнах. Проаналізовано демократичні принципи виборів, виборчі системи та окремі виборчі процедури та вказано на можливості застосування демократичних виборчих стандартів в Україні.

Ключові слова: виборчий процес, міжнародні виборчі стандарти, принципи демократичних виборів, виборчі системи, виборчі про-цедури.

В статье исследованы проблемы теории и практики правовой регламентации избирательного процесса в европейских странах. Про-анализированы демократические принципы выборов, избирательные системы и отдельные избирательные процедуры, возможности применения демократических избирательных стандартов в Украине.

Ключевые слова: избирательный процесс, международные избирательные стандарты, принципы демократических выборов, из-бирательные системы, избирательные процедуры.

The article investigates the problems of theory and practice of electoral process legal regulation in European countries. Democratic principles of elections, electoral systems and separate electoral procedures have been analyzed. The possibility of applying democratic election standards in Ukraine have been pointed out. виборчий процес демократичний європейський

Key words: electoral process, international electoral standards, principles ofdemocratic elections, electoral systems, electoral procedures.

Постановка проблеми. Демократичне формування органів публічної влади можливе лише за умови вільного і свідомого вибору громадянин. Цьому має сприяти детальне правове регулювання виборчих процедур та проведення ви-борчої кампанії відповідно до норм чинного вітчизняного законодавства, орієнтованого на демократичні міжнародні стандарти. Для України залишається актуальною потреба досконалої виборчої системи, що відповідала б сучасному рівню демократичних країн світу і водночас враховувала іс-торичні, національні, культурні та інші особливості.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання правової регламентації виборчого процесу досліджували М. Афанасьєва, Ю. Ключковський, В. Погорілко, М. Став- нійчук, Ю. Тодика, В. Федоренко, В. Шаповал та інші як вчені, так і юристи-практики. Разом із тим дискусії на-вколо оптимальних шляхів удосконалення правової регла-ментації виборчого процесу тривають і нині серед науков-ців, юристів-практиків, політиків.

Метою статті є висвітлення окремих аспектів право-вої регламентації виборчого процесу в європейських краї-нах та можливості застосування демократичних виборчих стандартів у вітчизняній виборчій практиці.

Виклад основного матеріалу. Країнами Європи на-копичено значний позитивний досвід у сфері законодав-чого регулювання і реалізації виборчого права та проде-монстровано вагомі успіхи в процесі його демократизації. Звичайно, було б помилково вважати, що європейські кра-їни досягай стовідсоткових результатів у напрямку побу-дови правової держави. Але ступінь обтяженості держав-них механізмів вказаних країн викривленнями демократії є різним і значно нижчим від України. Повного мірою це стосується і сфери виборів.

Зрозуміло, що виборчі системи європейських країн складалися різного часу, видозмінювались, відображали особливості історичного розвитку кожної із них. І все ж існують певні загальні характеристики цього складного процесу. Однією з таких характеристик є основоположні демократичні принципи виборів, на яких будуються ви-борчі системи. Ці принципи визнані міжнародними ви-борчими стандартами.

Міжнародні виборчі стандарти містять принципи демо-кратичних виборів, закріплені на конституційному і зако-нодавчому рівнях. Зокрема, це: право громадянина обирати і бути обраним в органи публічної влади; періодичність, обов'язковість, справедливість та свобода виборів, що здій-снюються на основі загального, рівного і прямого виборчо-го права при таємному голосуванні [1,с. 194].

Під міжнародними демократичними принципами (стандартами) виборів, дослідники також розуміють «за-гальноприйняті вимоги, закріплені міжнародними уго-дами або встановлені міжнародними організаціями, що визначають принципи та оптимальні форми провадження виборчих процедур з метою якнайповнішої реалізації ви-борчих прав громадян» [2, с. 17].

Основоположним документом, що закріпив демокра-тичні принципи виборів, є Загальна декларація прав люди-ни, проголошена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. У Документі визначено право кожної людини на участь в управлінні своєю державою як безпо-середньо, так і через вільно обраних представників. Де-кларація передбачає проведення виборів із дотриманням принципів загальних і рівних виборів, що є першочерго-вими виборчими принципами для будь-якої демократич-ної країни [3].

Як відомо, принцип загальності виборчого права озна-чає, що участі у виборах не беруть лише особи, які не мо-жуть свідомо здійснювати свої права. При цьому виборча правосуб'єкгність нерозривно пов'язується із цивільною правоздатністю особи. Комітет ООН із прав людини в За-гальному коментарі ст. 25 Міжнародного пакту про грома-дянські і політичні права досить детально визначив суть принципу загальних виборів. Документ допускає можли-вість обмеження пасивного виборчого права, а активне ви-борче право пов'язує з набуттям повноліття. Необгрунто-ваними вважаються обмеження виборчих прав громадян через фізичні вади, освіту чи майно. Крім вікового цензу, документ допускає існування цензу дієздатності та мо-рального цензу (обмеження виборчих прав засуджених). Проте Загальний коментар наголошує, що в разі існування морального цензу тривалість позбавлення виборчих прав має бути пропорційна до тривалості засудження. Одно-значною є заборона на позбавлення виборчих прав осіб, які знаходяться під слідством.

У Коментарі тлумачиться принцип загального пасив-ного виборчого права: будь-яка людина не може зазнава-ти жодних утисків чи дискримінації стосовно свого ба-лотування на виборну посаду. Забороняється обмеження пасивного права такими вимогами, як місце проживання, походження, освіта, політичні погляди. Але допускається віковий ценз, що має бути виправданий об'єктивними і обґрунтованими критеріями. Не можуть бути умовою для позбавлення виборчих прав політичні переконання. Також Коментар забороняє обмежувати пасивне виборче право належністю до будь-якої політичної партії. У разі, коли національне законодавство передбачає необхідність збору підписів для балотування на виборах, такий захід не має обмежувати право бути обраним [4].

Водночас у низці європейських країн допускається іс-нування певних цензів. З історії відомо, що найпоширені-шим виборчим цензом до кінця XVIII ст. був майновий. Нині найбільш поширеними є віковий ценз та ценз осілос-ті. Активне зниження вікового цензу розпочалося в другій половині XX ст., хоча довгий час він становив 21-25 років. Нині таке виборче право мають громадяни віком 18 років і старші приблизно у двох третинах країн світу [5, с. 262].

Традиційно існує розбіжність між віковим цензом для активного і пасивного виборчого права. Так, на виборах парламентарів до нижньої палати парламентів Ірландії, Польщі, Російської Федерації співвідношення вікових цен-зів для активного і пасивного виборчого права становить 18 і 21 рік, у Румунії - 18 і 23, у Бельгії та Італії - 18 і 25. На виборах до верхньої палати парламенту віковий ценз для пасивного виборчого права значно вищий. Так, у Польщі - ЗО років, у Румунії - 35 років [6]. Встановлення підвище-ного вікового цензу пасивного виборчого права є виправда-ним. Вважаємо, що у вітчизняній виборчій практиці варто розглянути таке підвищення стосовно права бути обраним народним депутатом України, що варто пояснити недостат-нім життєвим, політичним, професійним досвідом осіб, які балотуються до українського парламенту.

Як відомо, ценз осілості надає право брати участь у ви-борах і бути обраним громадянам, які проживають у тій чи іншій місцевості протягом певного часу. Так, наприклад, для одержання активного виборчого права на парламент-ських виборах необхідно постійно проживати на території відповідного виборчого округу або адміністративно-те-риторіальної одиниці в Бельгії та Франції - 6 місяців, у Фінляндії - 20 тощо.

Як свідчить аналіз європейського законодавства, в дер-жавах із президентською та змішаною формою правлін-ня для кандидатів на пост президента існують дещо вищі вимоги щодо віку та місця проживання. Так, у Польщі президентом може бути особа, яка не пізніше дня вибо-рів досягла 35-річного віку, в Естонії, Литві, Німеччині - 40-річного, в Італії - 50-річного. Тривалість постійного проживання може коливатись від 3-х до 10-ти років [6]. Вважаємо, що українським законодавством витримано досить оптимальні межі щодо цензу осілості як до канди-датів у народні депутати, так і кандидатів на посаду Пре-зидента України.

Ценз осілості не варто ототожнювати із цензом грома-дянства. У законодавстві більшості країн громадянство, як умова участі у виборах, передбачена. Проте нині стає помітнішою тенденція надавати осілим іноземцям полі-тичних прав на місцевому рівні [7]. Саме тому існує ре-комендація надавати іноземцям, що проживають у певній місцевості, визначений час, право голосу на місцевих ви-борах. Крім того, в рамках процесу європейської інтеграції громадяни європейських країн отримали право обирати й бути обраними на муніципальних виборах та на виборах в Європейський парламент, що провадяться в країні-члені ЄС, в якій вони проживають [7].

Поряд із віковим цензом та цензом осілості в деяких країнах існують освітній, моральний та інші цензи. Вар-то відзначити, що їх наявність не дає підстав вважати ви-борчу систему в тій чи іншій країні недемократичною. А впровадження освітнього цензу для пасивного виборчо-го права на місцевих виборах в перспективі доцільно роз-глянути й у вітчизняному виборчому праві.

Загальновідомо, що умовою визнання виборів у сус-пільстві такими, що відбулися, а обраних органів - легі-тимними, є дотримання принципу вільних виборів, що означає добровільність участі у виборах, свободу воле-виявлення виборців, невтручання держави та політичних сил у виборчий процес. Суть принципу вільного виборчо-го права доцільно розкрити з таких позицій: це, перш за все, вільна процедура голосування і точне встановлення результатів. До цього виборці мають вільно сформулюва-ти свою волю. Держава при цьому зобов'язана дотримува-тися нейтральності в питаннях агітації, доступу до засобів масової інформації, права на публічні демонстрації тощо. Зміст іншої вимоги полягає в тому, що належно висуну-тим кандидатам повинна бути надана можливість балоту-ватися на виборах, і позбавлені такого права вони можуть бути тільки якщо це необхідно з настійних вимог із при-чин публічних інтересів [8, с. 39]

Важливе значення за дотримання принципу вільних виборів надається передбаченій законом процедурі голо-сування. Також виборці мають право на точну фіксацію результатів голосування. Негативне значення в дотриман-ні принципу вільних виборів має фальсифікація. Зарубіж-ні дослідники наголошують на можливих ризиках під час застосування деяких практик голосування. Так, фальшу-вання з виборчими скриньками може бути значно легшим, якщо вибори відбуваються декілька днів. Зберігаються та-кож ризики фальсифікацій під час голосування поштою. Досить популярним останнім часом стає електронне го-лосування, хоча воно також не може бути стовідсотково захищене від зовнішнього втручання [8, с. 40].

У ході виборів досить часто спостерігається небажання окремих виборців брати у них участь. Це явище отрима-ло назву «абсентеїзм». Його природа досить суперечлива. Ріст числа абсентеїстів фіксується як в економічно неста-більних, так і в таких розвинутих країнах, як Сполучені Штати Америки, Великобританія, Японія та інших. Так, за даними Міжнародного інституту демократії і сприяння виборам, який проводить аналіз активності виборців на всезагальних парламентських і президентських виборах в 163 країнах світу, середньо-статичний показник явки ви-борців постійно знижується [9,с. 83].

Проблема абсентеїзму останнім часом актуальна й для України. Нині громадяни, а особливо молодь, на жаль, ма-ють низький рівень довіри до політики і влади. Тому неви-падково, що вітчизняні науковці досить серйозно вивчають проблеми абсентеїзму. У науці існує так званий широкий і вузький підходи до розуміння цього явища. Представ-ники широкого тлумачать абсентеїзм як прояв байдужого ставлення населення до суспільного життя, ухилення від участі в ньому, так званий політичний абсентеїзм. За вузь-кого підходу абсентеїзмом розуміють ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах до представницьких органів державної влади, референдумах, тобто мова йде про електоральний абсентеїзм [10].

Звичайно актуальною є проблема шляхів подолання вказаного явища. У деяких державах участь громадян у виборах розглядається не як право, а як обов'язок. Тобто участь виборах визначають як громадянську функцію, що здійснюється не стільки в інтересах громадянина, скіль-ки за потреб забезпечення формування і функціонування найважливіших державних органів. Так, наприклад, Феде-ральним законом Австрії від 27 листопада 1970 року про вибори до Національної ради передбачено штраф від ухи-ляння від участі у виборах без поважної причини та арешт до двох тижнів разі несплати штрафу. За абсентеїзм в Іта-лії можуть бути застосовані санкції морального характеру (на приклад, громадський осуд ), у Греції - можливе тю-ремне ув'язнення. [11, с. 22]. Також одним із шляхів по-долання абсентеїзму може використовуватися зниження виборчого порогу. Але це не вирішує проблеми в цілому. Варто погодитись із думкою О. Захарова, який розглядає такі напрямки подолання абсентеїзму: підвищення елек-торальної і політичної культури населення, облік впливу соціальних чинників у передвиборчій кампанії, подолання соціальної кризи, тощо [12].

Як відомо, принцип рівного виборчого права визначені законом рівні можливості виборця бути обраним відповід-но до чинного законодавства та впливати на результати виборів. Виборче право вважають рівним за умови рівного числа голосів у кожного виборця. Також принцип рівного виборчого права передбачає існування єдиного виборчо-го корпусу, здійснення дотримання пропорції мандатів і виборців в єдиному загальнодержавному окрузі з однією виборчою квотою; законодавство передбачає однакові ви-моги щодо порядку висунення кандидатів та їх реєстрації, проведення ними передвиборної агітації, визначення ре-зультатів виборів [13,с. 62].

Наступним і не менш важливим принципом є принцип прямого або непрямого виборчого права. Пряме виборче право передбачає право громадян обирати та бути обра-ними. Таким чином, в європейських країнах обираються майже всі депутати однопалатних парламентів, нижні палати двопалатних парламентів, ради громад та інші ор-гани самоврядування. У багатьох країнах прямими вибо-рами обираються верхні палати парламентів (Італія, Поль-ща), президенти (Австрія, Болгарія), законодавчі органи в суб'єктах федерації, в автономних утвореннях. Теоретич-но прямі вибори видаються більш демократичними, але непрямі можуть бути ефективнішими, якщо забезпечують якісніший підхід до заміщення посадових осіб у владних структурах. Усе залежить від конкретних умов країни, врахування всіх її особливостей, включаючи історичні, національні, релігійні тощо [13, с. 63].

Принцип таємного голосування означає, що голосуван-ня відбувається без зовнішнього спостереження і контр-олю, чим забезпечується справжня свобода волевиявлення виборця, свобода вибору. Для дотримання принципу таєм-ного голосування законодавством різних країн передбачено організацію низки його умов. Так, виборець має голосувати особисто, голосування за інших осіб є забороненим. Сам акт голосування повинен відбуватися в спеціальній кабіні чи кімнаті без присутності інших осіб. Виняток становлять випадки, коли виборець внаслідок фізичних вад не може самостійно здійснити акт волевиявлення. У такому разі за згодою відповідної виборчої комісії йому допомагають інші незацікавлені особи. Також особливості виборчого бюлете-ня мають унеможливлювати встановлення результату во-левиявлення конкретного виборця. Нині складно уявити сучасні вибори без дотримання принципу таємного голо-сування, що вважається одним із невід'ємних принципів правової держави [14, с. 154].

Поняття «таємне голосування» поєднує в собі дві скла-дові частини: таємне голосування (тобто відсутність контр-олю за волевиявленням виборців) та відсутність примусу в процесі здійснення волевиявлення виборців. Першою так званою «технічною» перешкодою на шляху забезпечення принципу таємного голосування є недостатня кількість кабін для таємного голосування та використання виборчо-го обладнання, яке дає змогу контролювати волевиявлен-ня виборців. У зв'язку із цим частина виборців змушена голосувати відкрито. Дискусійним залишається питання щодо встановлення для виборців заборони користування мобільним телефоном, фото-, відеоапаратурою та іншою спеціальною апаратурою. Доцільність запровадження цієї новели обґрунтовують тим, що принцип таємності є одним із головних загальноєвропейських принципів, а його суть полягає в тому, що для виборця таємне голосування - це не лише право, але й обов'язок. Водночас категоричне твер-дження відносно того, що таємне голосування є обов'язком виборця, викликає істотні сумніви, адже принцип таємнос-ті зазвичай тлумачать як обов'язок держави створити умо-ви для таємного волевиявлення.

Аналіз вітчизняного законодавства дає змогу говорити про те, що принцип таємності тлумачать як право, а не як обов'язок виборця. Отже, позбавляти виборця можливості оприлюднювати своє волевиявлення і надавати в разі пу-блічної заяви про це докази немає достатніх підстав. Го-ловною проблемою забезпечення таємниці голосування є неефективне виявлення і притягнення до відповідальності тих осіб, які примушують виборців до таких дій. Незрозу-міло також, яким чином заборона на використання мобіль-ного телефону чи іншої спеціальної апаратури в кабіні для таємного голосування може бути реалізована на практиці. Важливо унеможливити будь-який контроль за процесом голосування і забезпечити свободу волевиявлення грома-дянина на виборах. У міжнародній практиці цьому слугує, наприклад, перехід до голосування за допомогою електро-нних засобів, про що має подумати і Україна.

Практика правової регламентації виборчого процесу в європейських країнах визначає також застосування тієї чи іншої виборчої системи [11, с. 147]. У конституційно-му законодавстві європейських країн закріплені три види виборчих систем: мажоритарна, пропорційна і змішана. Мажоритарна виборча система вважаються найстарішою. Вона використовуватися на різних виборах, допускає різні модифікації виборчих округів, суперництво канди-датів і партійних списків. Існують різні модифікації ма-жоритарної виборчої системи. Найбільш типові її моделі передбачають суперництво конкретних кандидатів, пред-ставлених різними політичними партіями або виборчими блоками та балотуються в одномандатних округах. Одна з них - англійська модель - мажоритарна система відносної більшості, що традиційно застосовується у Великобрита-нії та інших країнах Співдружності і передбачає обрання того кандидата, який набирає голосів більше, ніж будь-хто з його суперників окремо.

Друга модель (мажоритарна система абсолютної біль-шості) - досить часто застосовується на президентських виборах, зокрема в Австрії, Франції та інших країнах. Для обрання президентом кандидатові необхідно набрати в першому турі виборів 50 відсотків голосів плюс один го-лос виборців. Якщо жодному з кандидатів це не вдаєть-ся, проводиться другий тур голосування, в якому беруть участь два кандидати, котрі мають найкращі результати в першому турі. Переможцем вважається той, хто набрав відносну більшість голосів виборців. Коли ж голоси ви-борців поділяються порівну, то, наприклад, у Франції пе-ревага віддається кандидату, старшому за віком. Третьою, досить рідкісною моделлю є мажоритарна система квалі-фікованої більшості, відповідно до якої кандидат має на-брати законодавчо встановлене число голосів [11, с. 152].

Позитивними рисами мажоритарної системи є те, що вона проста в застосуванні, знання виборцем кандидата, за якого він голосує, може забезпечити інтереси парла-ментської більшості, великих за чисельністю політичних партій і блоків. Разом із тим вона не в повній мірі відобра-жає плюралізму інтересів у суспільстві, зокрема меншос-ті, дрібних та середніх партій.

Пропорційна виборча система передбачає розподіл де-путатських мандатів пропорційно до кількості та часток голосів, поданих на виборах. Може бути застосована лише в багатомандатних і загальнодержавних (національних) округах. Для пропорційного розподілу мандатів найчасті-ше використовується метод виборчої квоти і метод діль-ників. Розподіл мандатів між партіями провадиться поді-лом отриманих ними голосів на квоту. За такою квотою обираються парламенти Австрії, Великобританії, Швеції, Швейцарії та інших країн. Пропорційні виборчі системи класифікують залежно від того, чи передбачають вони го-лосування лише за партійні списки, чи допускають також голосування за окремих кандидатів. Особливим різнови-дом пропорційної системи є система голосу, що переда-ється (Ірландія). Виборець має право визначити найкра-щого, на його думку, кандидата, а також тих кандидатів або кандидата, яким би він хотів передати свій голос у разі необрання першого кандидата [15,с. 53].

Поява змішаної системи пов'язана із прагненням змен-шити негативний ефект недоліків мажоритарної і пропо-рційної систем. Тенденція до їх запровадження простежу-ється не лише в країнах Європи, а й на інших континентах. Змішана виборча система існує у двох різновидах. У пер-шому випадку переважає використання пропорційної сис-теми. Її застосовують, наприклад, для формування складу парламенту Греції і називають посиленою пропорційною системою або пропорційною системою з премією для більшості [15, с. 55]. Другий різновид пов'язаний із пе-реважанням мажоритарної системи. Така система запро-ваджена, зокрема, в Італії, за якої вибори до обох палат парламенту відбуваються із застосуванням правил і мажо-ритарної, і пропорційної систем [16, с. 225].

Висновки. Аналізуючи практику правової регламен-тації виборчого процесу в європейських країнах, варто відзначити: кожна виборча система не є досконалою, має як позитивні, так і негативні риси. З погляду юриспруден-ції виборча система має бути бездоганною та відповідати інтересам перш за все усього суспільства. Але практика свідчить про те, що досить часто, і не лише в Україні, під час визначення виборчих систем значну роль відіграє принцип політичної доцільності. Як вихід із цієї ситуації може бути конституційне закріплення основних положень виборчих систем або визначення їх у виборчому кодексі, а не на рівні закону, що потребує подальших розвідок і до-сліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. Москва: Юристъ, 1997. 568 с.

2. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / за заг. ред. Є. В. Радченка. Київ : Факт, 2003. 258 с.

3. Загальна декларація прав людини Міжнародний документ від 10.12.1948. ІІКІ.: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Міжнародний документ від 16.12.1966 ІІИІ-: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/995_04.

5. Енгибарян Р.В. Сравнительное конституционное право: учебное пособие. Москва: Юристъ, 2005. 492 с.

6. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування. Матеріали круглого столу. иРЬ: 1ійр://рагІатеп1.огд.иа>...кгидіу...уіЬогс1іе-гакопобаУ5ІУо/.

7. Конвенція Ради Європи про участь іноземців у громадському житті на місцевому рівні. Міжнародний документ від 05.02.1992 иРЬ: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_318.

8. Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права: Матеріали Венеціанської Комісії,...: пер. з англ. / за ред. Ю. Кпючковського. Вид. 2-е, випр. і доповн. Київ, 2009. 500 с.

9. Активность избирателей на выборах за рубежом: краткий анализ данных за 1945-1997 г.г., основные проблемы и тенденции. Вестник ЦИК РФ. 1998. №2. С. 83.

10. Коваль Р. Динаміка абсентеїзму в Україні. ІІКІ.: http://naub.oa.edu.ua/2012/koval-r-dynamika-absentejizmu-v-ukrajini/.

11. Конституции государств Европы: вЗт. / под общей ред. Л.А. Окунькова. Т. 1. Москва: Из-во НОРМА, 2001.824 с.

12. Захаров О.В. Проблема абсентеїзму в електоральній поведінці. URL: http://content/mag/trudy/05_2008/05.pdf.

13. Мяловицька H. Виборчі системи: досвід європейських держав. Вісник Центральної виборчої комісії. 2008. № 11. С. 61-67.

14. Nalezinski В. Prawo konstytucyjne RP. / Nalezinski В., Sarnecki P. Warszawa, 2002.URL:http://images.nexto.pl/.../6cb988e7e4f3bb54f6 816d1f158397f0a2

15. Петришин О. Пропорційна виборча система: історичний досвід запровадження. Вісник Центральної виборчої комісії. 2006. №1(3). С. 53-57.

16. Сравнительное конституционное право: уч. пособие/отв. ред. В.Е. Чиркин. Москва: Междунар. отношения, 2002. 448 с.

Размещено на Allbest.ru