Новели міжнародної охорони організацій мовлення: досвід ВОІВ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Новели міжнародної охорони організацій мовлення: досвід воів

Андрусів У.Б.

У цій роботі автор розглядає низку питань, пов'язаних з правовою охороною суміжних прав організацій мовлення на міжнародному рівні. При цьому в основу дослідження покла-дено приписи проекту Договору про охорону прав організацій мовлення, а також сформульо-вані у рекомендаціях, робочих документах узагальнення Постійного комітету з авторського права і суміжних прав ВОІВ. У роботі розкрито понятійний апарат ключових термінів та правова природа об'єкта охорони, визначено обсяг та зміст новітніх майнових прав, окрес-лені винятки та обмеження щодо використання контенту організацій мовлення. Наводяться конкретні пропозиції та рекомендації заповнення наявних нормативних прогалин як на між-народному, так і на національному рівнях.

Ключові слова: ВОІВ, організація мовлення, міжнародна охорона, майнові права, сигнал, що несе програму.

Постановка проблеми. Під впливом стрім-кого розвитку цифрових та телекомунікаційних технологій, організації мовлення залишаються незахищеними, а система міжнародно-правової охорони у цій сфері відносин змушена зазнавати кардинальних змін.

Чинні міжнародні договори не гарантують суб'єктам інформаційної діяльності належного рівня охорони, що зумовлено тією обставиною, що наріжним каменем міжнародної системи пра-вової охорони у цій сфері відносин, як і раніше, залишається Римська конвенція, що була при-йнята ще 1961 року і з того часу не зазнавала жодних змін. Таким чином, гостро відчувається потреба в актуалізації чинних міжнародних норм та запровадженні нових стандартів охорони прав організацій мовлення, що відповідатимуть вимо-гам наукового-технічного прогресу.

Аналіз останніх досліджень та публіка-цій. Питання правової охорони суміжних прав організацій мовлення на міжнародному рівні не достатньою мірою висвітлено в юридичній науці. Окремі аспекти досліджуваної проблематики розглядали у своїх наукових доробках такі циві-лісти, як: О.М. Боярчук, Е.П. Гаврілов, В.О. Каля- тін, О.М. Мельник, О.П. Сергєєв, Р.Б. Шишка, Н.Є. Яркіна, проте їхні праці мають загальний фундаментальний характер та не розкривають специфіку міжнародної охорони прав організацій мовлення в епоху розвитку новітніх технологій.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження пропозицій, сформульованих дер- жавами-учасницями Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі - ВОІВ) та уза-гальнених у рекомендаціях, робочих докумен-тах Постійного комітету з авторського права і суміжних прав у сфері охорони суб'єктивних прав організацій мовлення з метою їх подальшої адаптації та удосконалення приписів національ-ного законодавства. право мовлення майновий авторський

Виклад основного матеріалу дослідження.

Провідна роль у системі міжнародної охорони суміжних прав відводиться міжнародному дого-вору та міжнародним організаціям, провідне місце серед яких займає Всесвітня організація інтелектуальної власності.

Одним із основних напрямів її діяльності є роз-роблення нових законодавчих положень з метою удосконалення правової охорони прав інтелекту-альної власності, зокрема з метою адаптації до новітніх реалій.

Починаючи з 1998 р. і дотепер ведеться жвава дискусія щодо удосконалення міжнародної охо-рони прав організацій мовлення.

Так, у рамках Постійного Комітету з автор-ського права та суміжних прав ВОІВ підготова-ний проект Договору про охорону прав органі-зацій мовлення, який покликаний забезпечити міжнародну систему охорони прав організацій мовлення.

Тривалий процес прийняття Договору про охо-рону прав організацій мовлення зумовлений тим, що досить складно створити єдиний міжнародний механізм правового регулювання у сфері мов-лення для різних правових систем.

Головним каменем спотикання на шляху до його прийняття впродовж двадцяти років стало питання щодо визначення об'єкта охорони. Під час роботи Постійного комітету з авторського права і суміжних прав ВОІВ висловлювалася точка зору, відповідно до якої пропонувалось визначити сигнал як об'єкт охорони організацій мовлення. Як вбачається з останніх узагальнень, які були підготовані за результатами 34-ї сесії, що проходила 1-5 травня 2017 року, за основу взятий підхід на основі охорони сигналів.

Зокрема передбачено, що охорона, яка нада-ється за цим Договором, поширюється тільки на сигнали, що несуть програми, включаючи домов- леннєві сигнали, що транслюються організацією ефірного мовлення (або кабельного мовлення) або від її імені, але не поширюється на програми, що містяться в них.

Організації ефірного/кабельного мовлення також користуються охороною щодо одночас-ної, майже одночасної або відстроченої передачі будь-якими засобами, включаючи передачі таким чином, що представники публіки можуть здій-снювати доступ до них з будь-якого місця і у будь- який час за їх власним вибором [1].

Зазначені положення свідчать про відмежу-вання носія та змісту: охорона, що надається сиг-налу, який несе програму, повністю відокремлена від охорони змісту, який переноситься цими сиг-налами.

Вважаємо, що цей підхід був запропонований представниками країн з англосаксонською систе-мою права, у яких не розмежовуються авторське право і суміжні права. Зокрема, американський законодавець визначає мовлення телерадіооргані- зацій як публічне сповіщення, що, на думку окре-мих держав-членів ВОІВ, надає організації мов-лення право на охорону сигналу [2].

Зауважимо, що термін «сигнал, що несе про-граму» трактується як електронно-генерований носій програми в первинно переданій формі і в будь-якому наступному технічному форматі [1].

На наше переконання, підхід на основі охо-рони сигналів є не зовсім вдалим: надто техніч-ним та не враховує творчого внеску організацій мовлення. Об'єктом охорони права інтелектуаль-ної власності є сама інформація, а не матеріаль-ний носій, за допомогою якого вона передається.

Будь-яка особа може записати програму на електронний носій і потім, вилучивши окремі еле-менти, репрезентувати як власний інформаційний продукт. І це не можна буде трактувати як пору-шення, оскільки не відбулося посягання на сам сигнал, який передавав цю програму.

З огляду на це саме програма як результат вира-ження творчої та технічної праці безлічі людей має становити об'єкт охорони, а сигнал є лише технічним засобом доведення її публіці.

При цьому «програма» у розумінні розробни-ків проекту означає матеріал, що надходить без-посередньо в ефір або із запису, що складається із зображень, звуків або того й іншого чи їх відо-бражень [1].

Варто відзначити, що у проекті розкритий понятійний апарат низки спеціальних термінів, таких як «ретрансляція», «організація ефірного мовлення», «організація кабельного мовлення», «передача в ефір», «передача по кабелю» тощо.

На основі аналізу дефініцій цих термінів доходимо висновку, що проект Договору про охорону організацій мовлення не враховує сучас-ного розвитку телекомунікаційних технологій і обмежується охороною традиційного мовлення, оскільки із сфери застосування виключається поширення сигналу, що несе програми, через комп'ютерні мережі.

На жаль, доводиться констатувати, що нині жодна міжнародна угода не надає охорону орга-нізаціям мовлення, які поширюють програми мережею Інтернет. Уперше це питання порушили у 1996 р. представники США під час обгово-рень тексту Проекту Договору про охорону прав організацій мовлення. Однак згодом пропозицію поширити положення Договору на мережеве мов-лення відхилили.

Зважаючи на небажання більшості членів ВОІВ включити зазначені положення до згадува-ного проекту та з метою досягнення компромісу між ними, пропонуємо запровадити такий меха-нізм: надати сторонам під час ратифікації Дого-вору можливість на власний розсуд застосовувати застереження щодо поширення або непоширення правової охорони прав організацій мовлення на результати своєї діяльності в Інтернеті.

На нашу думку, ключові терміни, які торка-ються об'єктної, суб'єктної сфери, суб'єктивних прав, якими наділяються мовники, доречно трак-тувати крізь призму принципу технологічного нейтралітету, що позбавляє необхідності вказівки на платформи дистрибуції мовленнєвого кон-тенту, за допомогою яких програми можуть бути доведені до загального відома.

Закріплення технологічно нейтральних визна-чень забезпечить охорону не лише організаціям мовлення, які здійснюють мовлення за допомогою традиційних платформ та мереж, а й легальним суб'єктам інформаційної діяльності, які функці-онують у рамках нових засобів комунікації або платформ.

Варто звернути увагу й на такий позитивний аспект охорони організацій мовлення як убезпе-чення від посягання на сигнали, що передують мовленню.

Ст. 9 проекту Договору ВОІВ містить поло-ження, згідно з якими організації мовлення наді-лені адекватною та ефективною правовою охо-роною щодо своїх домовленнєвих сигналів [3]. Причому під останніми слід розуміти сигнал, який передається організації ефірного мовлення/ кабельного мовлення або особі, що діє від її імені, з метою подальшої трансляції публіці.

Такі сигнали використовуються організаціями мовлення для передачі програмного матеріалу зі студії або, наприклад, з місця події до місця, де розташований передавач, а також для передачі в ефір після затримки або певного редагування такого матеріалу. Отже, йдеться про приватну передачу контенту, який організація мовлення має намір включити в свій графік виходу в ефір.

На наше глибоке переконання, для забезпе-чення повноцінного захисту прав організацій мовлення необхідно надати охорону не лише трансльованій програмі, але також і програмі, яка записана, але ще не передана в ефір.

Безумовно, не зважаючи на те, що до моменту трансляції результат діяльності організації мов-лення ще не може виконати своє основне призна-чення, очевидною є необхідність визнання про-грами об'єктом правової охорони ще до виходу її у світ, тобто з моменту створення.

Ця позиція є обґрунтованою, оскільки ймо-вірні випадки, коли створена, але ще не оприлюд-нена передача, може стати об'єктом неправомір-ного посягання. Проте, як випливає з положень чинного законодавства, такі дії не можна вважати незаконними, оскільки суміжне право на таку програму ще не виникло.

Такий підхід дасть змогу успішно боротися з незаконним використанням репортажів, що передаються з місця зйомки до місця, де розта-шований передавач. Крім того, відомо, що про-грами можуть створюватися на замовлення або з інших причин передаватися мовникам у межах цивільних правочинів. Безперечно, права на про-граму в такій ситуації можуть бути порушені і до її трансляції. Отже, можливість існування прав на програму організації мовлення ще до моменту її трансляції не викликає жодних сумнівів.

Тепер зосередимо увагу на відображених у проекті та робочих документах суб'єктивних пра-вах організацій мовлення, які, зважаючи на розви-ток новітніх технологій, покликані забезпечити їм належний рівень охорони.

Перелік майнових прав суб'єктів інформацій-ної діяльності, закріплений як у міжнародних документах, так і на національному рівні, не від-повідає реаліям сьогодення. Впровадження циф-рових форматів мовлення й урізноманітнення платформ дистрибуції мовленнєвого контенту спричиняють кардинальні зміни у сфері теле-бачення. Як наслідок, виникла нагальна потреба у розширенні наявного переліку майнових прав організацій мовлення.

Спробу подолати цю прогалину було зроблено державами-учасницями ВОІВ, пропозиції та реко-мендації яких були узагальнені секретаріатом Постій-ного комітету з авторського права та суміжних прав. Зокрема, організації мовлення пропонується наді-лити такими правами: на трансляцію програм після запису ^ost-fixation rights), на відстрочену трансляцію (deferred transmission), на трансляцію, тісно пов'язану з відстроченою (closely-related deferred transmission), на майже одночасну трансляцію (near simultaneous transmission), на не пов'язану з відстроченою тран-сляцією (unrelated deferred transmission), на тісно пов'язану з відстроченою трансляцією (closely-related deferred transmission), на розповсюдження програм.

Спробуємо з'ясувати сутність окреслених май-нових прав організацій мовлення.

Право на трансляцію інформаційного кон-тенту після запису

Здійснення запису програми не вичерпує охорону прав організацій мовлення. Тому серед прав, які необхідно надати організаціям мовлення, слід також виокремити виключне право на трансляцію програм (передач) після запису. Це право охоплює всі види передач за допомогою будь-яких засобів для їх прийому публікою, включаючи ефірне, кабельне, супут- никове мовлення і передачу через комп'ютерні та мобільні мережі, заснованих на записі або зроблених із записів.

Під час обговорення Постійного комітету ВОІВ з авторського права і суміжних прав був виявлений інтерес щодо обсягу прав, які мають бути надані організації мовлення після запису сигналу (так звані «Post-fixation rights»). Зокрема, зазначалося, що доведення записаної передачі в ефір для інтерактивної передачі є важливим еле-ментом ефективної правової охорони прав органі-зацій ефірного мовлення [4].

Ми повністю підтримуємо цю позицію, оскільки лише організації мовлення наділені пра-вом дозволяти та відповідно обмежувати трансля-ції своїх програм після їх запису.

Право на трансляцію з відстрочкою

Статтею 8 проекту Договору ВОІВ про охорону прав організацій мовлення передбачено право орга-нізацій мовлення на трансляцію з відстрочкою.

Відстрочена трансляція (deferred transmission) означає трансляцію, відстрочену у часі, окрім майже одночасної трансляції, включаючи тран-сляцію, здійснену таким чином, що представ-ники публіки можуть здійснювати доступ до програми з будь-якого місця і у будь-який зруч-ний для них час.

Для здійснення відстроченої ретрансля-ції сигнал, що несе програми (передачі), запам'ятовується на спеціальному портативному електронному пристрої, який зберігає отриманий цифровий контент, і передається далі у визначе-ний більш пізній час, ніж оригінальна трансляція. Відповідно, організації мовлення можуть форму-вати кілька різних сигналів, що несуть один і той самий контент, який поширюватиметься на різних континентах.

Варто відзначити, що Європейська угода про охорону телевізійних передач закріплює схоже за своїм змістом право організацій мовлення - на повторну передачу в ефір за допомогою запису або іншого відтворення [5]. Різниця полягає у тому, що для здійснення трансляції з відстрочкою не завжди вимагається попередній запис інфор-маційного продукту, який, своєю чергою, є важ-ливою передумовою надання права на повторну трансляцію.

Значимість цього права на практиці є очевид-ною. Так, право на трансляцію з відстрочкою є актуальним, до прикладу, за умови ретрансля-ції вихідцям з України вітчизняного контенту в Канаді. Безперечно, через різні часові пояси вони зможуть дивитися контент суб'єктів інформацій-ної діяльності у прямому ефірі лише за умови пев-ного відстрочення у часі.

Майже одночасна трансляція (near simultaneous transmission) означає трансляцію, від-строчену лише тією мірою, в якій це необхідно для адаптації до різниці в часі або для технічного забез-печення трансляції сигналу, що несе програму [1].

Під еквівалентною відстроченою тран-сляцією (equivalent deferred transmission) слід розуміти відстрочену трансляцію, яка відповідає прямій лінійній трансляції організації мовлення і доступна протягом обмеженої кількості тижнів або місяців після таких лінійних трансляцій, як онлайн-повторення, сервісні послуги за замовчу-ванням та основні спортивні заходи.

Тісно пов'язана з відстроченою трансля-цією (closely-related deferred transmission) - це відстрочена трансляція, яка здійснюється лише онлайн (в глобальній мережі Інтернет), додатково до прямих лінійних трансляцій організацій мов-лення та доступна протягом обмеженої кількості тижнів або місяців, наприклад, паралельні спор-тивні події, додаткові кадри в новинах чи програ-мах, попередні перегляди, додаткові інтерв'ю та закриті програми.

Натомість не пов'язана з відстроченою трансляцією (unrelated deferred transmission) є відстроченою трансляцією, яка здійснюється лише в Інтернеті, але яка не підпорядкована прямим лінійним трансляціям організації мов-лення, наприклад, канали потокового мовлення на вимогу, або до яких можуть отримати доступ користувачі без обмеження в часі, каталоги на вимогу, які доступні після закінчення строку для онлайн-повторень, та послуги на замовлення [6].

Право на розповсюдження програм (передач)

З метою надання адекватної та ефективної пра-вової охорони організаціям ефірного мовлення у сучасних умовах поширення інформаційного про-дукту необхідно надати їм незалежне право на розповсюдження своїх програм (передач) за допо-могою будь-яких платформ та мереж дистрибуції.

На важливість наділення організацій мовлення правом на розповсюдження вказувала делегація Японії під час внесення пропозицій до оновле-ного проекту договору ВОІВ про охорону прав організацій мовлення [7].

Розповсюдженням програм (передач) організа-цій мовлення є будь-яка дія, за допомогою якої ори-гінали або копії записів програм (передач) безпо-середньо чи опосередковано пропонуються публіці шляхом продажу чи іншого відчуження оригіналу або примірників запису. Вичерпання цього права торкається тільки фізичних екземплярів, які можуть бути випущені в обіг як матеріальні об'єкти.

Окрім того, зважаючи на стрімкий розвиток новітніх цифрових технологій, вкрай важливим і необхідним є наділення організацій мовлення правом надавати телеглядачам нелінійні послуги, однак наразі це питання залишилося поза увагою розробників проекту договору.

Позитивним слід також вважати чітко окреслений перелік обмежень або винятків щодо охорони прав організацій ефірного (або кабельного) мовлення.

Так, до винятків щодо охорони віднесено: використання в особистих цілях (за умови пого-дження обсягу); використання невеликих за роз-міром витягів у зв'язку з повідомленням про поточні події; короткостроковий запис організа-цією ефірного мовлення за допомогою власних технічних засобів та для своїх трансляцій; вико-ристання лише для цілей навчання або наукових досліджень; використання спеціально для забез-печення доступу осіб з вадами зору або слуху, обмеженою здатністю до навчання або іншими особливими потребами; використання бібліоте-ками, архівами або навчальними закладами для забезпечення публічного доступу до передач, які охороняються будь-якими виключними правами організації ефірного мовлення, з метою їх збере-ження, а також у науково-освітніх цілях [8].

Принагідно слід відзначити, що у Законі України «Про авторське право і суміжні права» в окресленні обмежень майнових прав організа-цій мовлення законодавець закріплює бланкетну норму (ст. 42), при цьому вільне відтворення інформаційного контенту, тобто використання об'єктів суміжних прав без згоди суб'єктів інфор-маційної діяльності здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень.

Висновки. Підсумовуючи викладене вище, варто зауважити, що для забезпечення належного рівня охорони організацій мовлення в епоху роз-витку цифрових та мультимедійних технологій необхідно розробити та прийняти уніфікований міжнародний документ, у якому були б ураховані та усунені основні недоліки наявної міжнародної охорони, а також він має охоплювати цілу низку цифрових та телекомунікаційних новацій, вико-ристання мережі Інтернет як платформи дистри-буції інформаційного контенту та бути спромож-ним захистити від маніпулювання сигналами, що несуть програми.

Більшість його положень могла б лягти в основу у разі вдосконалення національних зако-нодавчих положень у відповідній сфері право-відносин.

Список літератури

1. Revised Consolidated Text on Definitions, Object of Protection, Rights to be Granted and other Issues. Prepared by the Chair / SCCR/34/4. May 1 to 5, 2017. URL: http://www.wipo.int/meetings/en/details.jsp?meeting_ id=42296

2. Progress on the WIPO broadcasting and webcasting treaty. URL: http://www.cardozoaeij.net/issues/06/ Asbell.pdf

3. Proposal on a treaty on the protection of broadcasting and cablecasting organizations. Document presented by the Delegations of Armenia, Azerbaijan, Belarus, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Russian Federation, Tajikistan, Turkmenistan, Ukraine and Uzbekistan/ SCCR/27/6. April 28 to May 2, 2014. URL: http://www.wipo.int/ meetings/en/details.jsp?meeting_id=32086

4. Informal Consultation Meeting on the Protection of Broadcasting Organizations. List of Issues, prepared by the Secretariat. Geneva, April 14 and 15, 2011. URL: http://www.wipo.int>...wipo_cr_consult_ge_11_2/wipo_ cr...ge...4.doc

5. European agreement on the protection of television broadcasts. Strasbourg, 22.VI.1960. URL: http://conventions.coe.int/Treaty/EN/Treaties/Html/034.htm

6. Note on the draft treaty to protect broadcasting organizations. Document submitted by the Delegation of Argentina / SCCR/36/5. May 28 to June 1. 2018. URL: http://www.wipo.int/meetings/en/details.jsp?meeting_ id=46436

7. Renewal version of revised draft basic proposal for the WIPO treaty on the protection of broadcasting organizations. Proposal by the delegation of Japan. / SCCR/15/2rev July 16 to 25, 2012. URL: http://www.wipo.int/edocs/mdocs/copyright/en/sccr_24/sccr_24_3.pdf

8. Broadcasting Limitations and Exceptions: Proposal to advance discussions. Prepared by the Delegations of Argentina, Brazil and Chile. / SCCR/35/10. November 13 to 17, 2017. URL: http://www.wipo.int/meetings/en/ details.jsp?meeting_id=42304

Размещено на Allbest.ru