Концепція "золотого мільярда" як теоретична основа глобалізації

Інституту міжнародних відносин Київського міжнародного університету

Анотація

У статті розглядаються особливості сучасних глобалізаційних процесів, аналізується взаємозв'язок теорії «золотого мільярда» та глобалізації. Досліджується вплив глобалізації на міжнародні відносини.

Термін «золотий мільярд» утворився як синтез двох великих ідей сучасної західної культури - від квазінаукових до суто ідеологічних і навіть містичних, релігійних. Одна ідея - це уявлення про "Золотий вік" прогресу і благоденства. Інша - песимістичне визнання обмеженості ресурсів Землі і неможливості поширення цього благоденства на все нинішнє населення планети.

Зрозуміло, що термін «золотий мільярд» як ідеологічно навантажена метафора не вживається в офіційних документах. Там він замінюється набором ухильних понять і визначень таким чином, що сенс стає зрозумілим лише з контексту. Так, коли коло вчених і експертів ООН заявляють про те, що благополучне життя на Землі можливе тільки для одного мільярда людей, вони, по суті, використовують поняття «золотий мільярд».

Ключові слова: «золотий мільярд», глобалізація, населення, ООН, Римський клуб, ресурси, мальтузіанство.

Annotation

The article discusses the features of modern globalization, analyzes the interrelationship of the theory of the "golden billion " and globalization. The impact of globalization on international relations is examined.

The term "golden billion" was formed as a synthesis of the two great ideas of modern Western culture - from a purely ideological to even mystical, religious. One idea - this is an idea of the "Golden Age " of progress and prosperity. Other one - pessimistic recognition of limited resources of the Earth and the inability to spread prosperity to all of the current population. It is understood that the term "golden billion" as ideologically loaded metaphor which is not used in official documents. There it is replaced by a set of evasive concepts and definitions so that meaning is clear only from context. Thus, when a number of scientists and UN experts say that a prosperous life on Earth possible for only one billion people are, in fact, the notion of the "golden billion".

Keywords: "golden billion", globalization, population, UN, Club of Rome, resources, Malthusianism.

Аннотация

В статье рассматриваются особенности современных глобализационных процессов, анализируется взаимосвязь теории «золотого миллиарда» и глобализации. Исследуется влияние глобализации на международные отношения.

Термин «золотой миллиард» образовался как синтез двух крупных идей современной западной культуры - от квазинаучных к чисто идеологических и даже мистических, религиозных. Одна идея - это представление о "Золотом веке" прогресса и благоденствия. Другая - пессимистическое признание ограниченности ресурсов Земли и невозможности распространения этого благоденствия на все нынешнее население планеты. Понятно, что термин «золотой миллиард» как идеологически нагруженная метафора не употребляется в официальных документах. Там он заменяется набором уклончивых понятий и определений таким образом, что смысл становится понятным только из контекста. Так, когда ряд ученых и экспертов ООН заявляют о том, что благополучная жизнь на Земле возможна только для одного миллиарда человек, они, по сути, используют понятие «золотой миллиард».

Ключевые слова: «золотой миллиард», глобализация, население, ООН, Римский клуб, ресурсы, мальтузианство.

Виклад основного матеріалу

Одним із основних питань, пов'язаних із теорією «золотого мільярда» нині є питання про те, хто опиняється у виграші від глобалізації. Адже в дійсності основна частина багатства та доходів сконцентрована в групі розвинених капіталістичних країн на чолі зі США.

Мета статті полягає в аналізі концепції «золотого мільярда».

Завдання: дослідити теоретичні і практичні аспекти теорії «золотого мільярда» як основу глобалізації.

Концептуальним підґрунтям для написання статті слугували теоретичні розробки, представлені в працях західних та російських соціологів, істориків, політологів С. Кара-Мурзи [1], С. Капиці [2], А. Вассермана [3], Т. Мальтуса [4], О. Тоффлера [5], Д. Медоуза [6] та ін.

Концепція «золотого мільярда» пов'язана із сумарною кількістю населення групи високорозвинених країн на чолі зі США: США (311 млн.), Канада (34,3 млн.), Австралія (22,5 млн.), країни Євросоюзу (28 країн, сумарно 500 млн.), Японія (127,4 млн.), а також Ізраїлю та Південної Кореї і перспективами його зростання в XXI столітті [7]. «Золотий мільярд» - це поняття, що відображає сучасний дисбаланс у рівні життя та споживання між населенням розвинених країн і країн, що розвиваються, в умовах обмеженості світових ресурсів.

Теоретичним обґрунтуванням даної концеції виступає ідея англійського священника та науковця XVII-XVIII століть Томаса Мальтуса. Він уперше в історії звернув увагу і вказав на те, що населення Землі зростає в геометричній прогресії, а освоєння харчових ресурсів - в арифметичній і саме це, на його думку, у майбутньому може призвести до вичерпання всіх ресурсів, а також є причиною всіх істинних політичних потрясінь, війн та епідемій [4].

Ідея меж зростання людства вперше була сформульована в доповіді Деніса Медоуза «Межі зростання» [6], розробленої для Римського клубу.

Сутність поняття «золотий мільярд» полягає в системі відносин між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. За твердженням О.С. Грецької [8], економічна перевага перших дає їм змогу здійснювати свій вплив на країни, що розвиваються, яким відведена роль сировинного придатку та носіїв дешевої робочої сили для забезпечення добробуту «золотого мільярда». І в цьому аспекті сучасна глобалізація принесла мало чого нового, оскільки лише закріпила створену в умовах колоніалізму систему несправедливого розподілу ресурсів планети і створених за їхній рахунок благ на користь розвинених країн.

Для того, щоб розуміти й адекватно та об'єктивно оцінювати сучасні тенденції та прояви процесу глобалізації суспільства, необхідно, на нашу думку, чітко розрізняти дві основні фази розвитку глобалізму як ідеологічної основи процесів глобалізації. Глобалізм як ідеологія зародився на початку 70-х років ХХ століття, коли були опубліковані перші результати кількісних досліджень цілої низки проблем, які були виконані під егідою Римського клубу [9]. Результати цих досліджень надзвичайно сильно вплинули на свідомість еліти світового співтовариства, яка постала перед дилемою: або визначити нову стратегію розвитку цивілізації, або змиритись із неминучістю глобальної екологічної катастрофи, яка, як прогнозувалося, мала статись у 2025 - 2030 рр. [10, с. 97]. За словами К. Коліна, особливістю глобалізму ХХ століття було завдання консолідації світової спільноти перед загальною загрозою, що швидко насувається, і яка поставила під сумнів існування людини як біологічного виду [11]. Як реакція на цю загрозу, відбулася ціла низка представницьких міжнародних форумів, які були присвячені системному аналізу глобальних проблем подальшого розвитку цивілізації та спробам розробити спільну стратегію дій світової спільноти щодо запобігання глобальної екологічної катастрофи. Серед таких форумів можна назвати загальновідомий Міжнародний конгрес з проблем навколишнього середовища, що відбувся в Ріо-де-Жанейро 1992 року [12]. Цей захід, зокрема, надав потужних імпульсів розвитку напряму філософських, теоретичних і прикладних досліджень, які нині відомі під назвою «Проблеми стійкого розвитку» [13]. глобалізація золотий мільярд міжнародний

Однак уже нині, через два десятки років після проведення зазначених вище форумів, ідеологія глобалізму змінилася докорінно. Тепер людство має справу із неоглобалізмом, який передбачає зовсім інші стратегічні цілі. Суть цих цілей полягає в тому, щоб будь-якими шляхами забезпечити доступ обмеженої кількості населення планети, а саме населення розвинених країн Заходу (так званого «золотого мільярда») до сировинних та енергетичних ресурсів планети. Більшість з цих сировинних ресурсів перебуває на території так званих країн «третього світу», які в подальшому приречені на жебрацьке існування в ролі сировинних колоній і місць складування промислових відходів. Саме така стратегія подальшого розвитку цивілізації, на думку деяких апологетів сучасного неоглобалізму, забезпечує можливість для населення розвинених країн Заходу, і передусім США, продовжувати свій курс економічного розвитку, заснований на принципі необмеженого розвитку [14].

Слід зауважити, що ідеологія неоглобалізму не передбачає розвитку науки, освіти й високих технологій. Вона також і не пропонує суспільству жодних розумних самообмежень у матеріальній або духовній сфері. Навпаки, сьогодні заохочуються найнижчі інстинкти людини, свідомість якої фокусується на задоволенні принципу «тут і зараз», лише чуттєвих потреб і матеріально-власницьких амбіцій на шкоду духовному розвитку людини та її планам на майбутнє [15].

Єдиною перепоною, яка нині стоїть на шляху поширення ідеології неоглобалізму по всьому світу, є великі національні держави, у яких досі залишаються такі міцні традиційні духовні цінності, як патріотизм і служіння власному народу, соціальна відповідальність, повага до своєї історії та культури, любов до рідної землі. Але всі ці цінності неоглобалісти сьогодні оголошують і вважають застарілими і такими, що не відповідають реаліям нового часу, у якому домінують лібералізм, економічний раціоналізм і приватновласницькі інстинкти. Адже саме ці якості зараз приносять успіх у політичній та економічній діяльності. Саме тому одним із викликів неоглобалізму в ХХІ столітті є моральний виклик, який вимагає докорінного перегляду всіх духовних цінностей, що існували раніше. І цей виклик є набагато небезпечнішим, аніж загроза тероризму чи екологічної катастрофи. Ця небезпека полягає в тому, що ідеологія неоглобалізму не лише роз'єднує людей світової спільноти на два антагоністичних табори, але також деформує свідомість самої особистості, знищуючи в ній все те людське, що було отримано протягом тривалих років розвитку людської цивілізації та історії.

Сучасна методологія неоглобалізму щодо забезпечення доступу країн «золотого мільярда» до сировинних та енергетичних ресурсів є досить простою. Для початку проводиться ідеологічна обробка найактивнішої частини національної еліти тієї чи іншої країни з метою забезпечення її прозахідної орієнтації. Далі країні пропонується фінансова допомога для розв'язання економічних і соціальних проблем. Зазвичай, цю роль відіграють Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк, які перебувають під впливом США. При цьому варто зауважити, що ця допомога, як правило, надається не у вигляді грошей, а у вигляді так званих зв'язаних кредитів, коли значна частина наданих грошей повинна бути обов'язково витрачена на купівлю харчових або промислових товарів із країн Заходу. При цьому, ці товари є далеко не найкращої якості.

Як результат таких дій, досягаються відразу дві мети: країна потрапляє у фінансову залежність від апологетів неоглобалізму та підриваються основи національної економіки, адже потік іноземних товарів призводить до банкрутства вітчизняних промислових підприємств. Унаслідок таких дій у країні зростає рівень безробіття і наростає соціальна напруга, що підриває довіру населення до національного уряду.

Наступним кроком є придбання транснаціональними корпораціями акцій найважливіших державних підприємств. Слід зазначити, що пріоритет надається сировинним і добувним галузям економіки і все це презентується як інвестиції в розвиток національної економіки.

За останні півстоліття американські промислові компанії та банки (та інші західні корпорації) активно вкладали інвестиції в бідні регіони Африки, Азії та Латинської Америки. Ці ТНК приваблювали багаті природні ресурси, висока віддача від робочої сили, що низько оплачувалася, майже повна відсутність податків, екологічного регулювання, інструкцій для працівників та охорони праці.

Американський уряд субсидіював цей відтік капіталу, гарантуючи корпораціям податкові поступки щодо їхніх закордонних інвестицій. ТНК витісняють місцевий бізнес у країнах «Третього світу» та захоплюють його ринки. Американські сільськогосподарські картелі, які значною мірою субсидіюються американськими платниками податків, направляють зайву продукцію в інші країни за нижчими цінами, ніж місцеві фермери. Як пише Крістофер Кук у своїй книжці «Дієта для мертвої планети», вони відбирають кращу землю цих країн для вирощування товарних культур на експорт, при цьому, зазвичай, це монокультурне господарство, яке вимагає великої кількості пестицидів і залишає все менше землі для сотень різновидів рослин, що слугували їжею для місцевого населення [16, с. 283].

Витісняючи місцеве населення із землі та розорюючи його, корпорації створюють перенасичені ринки праці, де люди у відчаї змушені переселятись у міські трущоби для того, щоб працювати за мізерні зарплати, дуже часто при цьому порушуючи закони цих країн про мінімальну заробітну плату. Наприклад, на Гаїті корпоративні гіганти на кшталт Disney, Wal - Mart, J. C. Penny платять робітникам 11 центів за годину. США - одна з небагатьох країн, що відмовилися підписати Міжнародну конвенцію про заборону дитячої та примусової праці [17]. Така позиція виходить з активного використання дитячої праці американськими корпораціями у «Третьому світі» та самих США, де 12-річні діти є жертвами великої кількості травм і нещасних випадків на виробництві, а отримують зарплатню нижчу від мінімального рівня.

Економія, яку великий бізнес отримує від дешевої закордонної праці, не перетворюється на низькі ціни для покупців. Американські корпорації переносять виробництво в далекі регіони не для того, щоб американські споживачі могли зекономити. Вони переміщують виробництво для того, щоб підняти норму прибутку.

Американська зарубіжна допомога зазвичай надходить одночасно з інвестиціями ТНК. Вона субсидіює створення інфраструктури, необхідної корпораціям в «Третьому світі»: портів, автомобільних доріг, нафтопереробних заводів [18, с. 80].

Допомога, яку отримують уряди «Третього світу», супроводжується додатковими рамками. Зазвичай, вона повинна бути витрачена на американські продукти, а країна- отримувач має надати інвестиційні переваги американським компаніям, зміщуючи вживання з вироблених у країні товарів і продуктів на імпортовані, породжуючи таким чином ще більшу залежність, голод і борг. Значна частина допомоги ніколи не виходить на поверхню, осідаючи прямо в кишенях корумпованих чиновників у країнах-отримувачах [18, с. 81].

Допомога (або щось на кшталт цього) надходить і з інших джерел. 1944 року було створено Всесвітній банк і Міжнародний валютний фонд. Право прийняття рішень в обох організаціях визначається фінансовим внеском країни. Як найбільший донор, США мають головний і вирішальний голос. Слідом ідуть Німеччина, Японія, Франція та Великобританія. МВФ діє у змові із групою банкірів і штатом міністерств фінансів, переважно з багатих країн.

Передбачається, що Всесвітній банк та МВФ мають допомагати країнам у їхньому розвитку. А на практиці відбувається зовсім по-іншому. Бідна країна бере гроші в борг у Всесвітнього банку для розвитку будь-якого сектору її економіки. Якщо вона не може повернути борг Всесвітньому банку через зменшення експорту або з іншої причини, вона знову змушена брати у борг, на цей раз у МВФ. А МВФ нав'язує «програму структурних перетворень», відповідно до якої країна-боржник змушена зменшити податки на ТНК, зменшити зарплати і не робити жодних кроків щодо захисту місцевих підприємств від зарубіжного імпорту чи взяття їх під контроль. На країни- боржники здійснюють тиск, аби вони провели приватизацію, продаючи за скандально низькими цінами свої державні шахти, залізниці, комунальні підприємства приватним корпораціям [16, с. 330].

Їх змушують відкривати свої ліси для вирубки, а землю - для відкритих розробок, незважаючи на екологічні збитки. Країни-боржники також змушені скоротити видатки та субсидії на охорону здоров'я, освіту, транспорт і сільське господарство для того, щоб більше грошей можна було витратити на виплату боргу. Коли уряди таких країн змушують вирощувати товарні культури на експорт, вони стають усе менш здатними прогодувати свласне населення.

Саме тому в усіх країнах «Третього світу» реальні зарплати знижуються, а національний борг зростає до такої міри, що його виплата поглинає більшу частину експортного прибутку бідних країн, що призводить до подальшої бідності, тому що в країни-боржника залишається все менше можливостей для того, щоб забезпечити потреби власного населення [16, с. 331].

Відбувається справжня економічна колонізація країни. Причому, сучасні колонізатори зовсім не дбають про добробут і благоустрій країни та її населення, а їхнім головним завданням є доступ до природних і сировинних ресурсів і вивезення сировини для своєї промисловості. Таку політику російський академік М. Моїсєєв у своїх працях, присвячених проблемам глобалізації, назвав «диявольським насосом» [19, с. 188].

Унаслідок такого практичного втілення політики неоглобалізму ми можемо бачити як останніми роками стрімко зростає потік біженців, які змушені залишати свої домівки в пошуках кращої долі та роботи. Природно, що ці люди їдуть до розвинених країн, де на них ніхто не чекає і найчастіше їм доводиться змиритися з участю вигнанців долі.

Зростання потоку біженців і переселенців - це той вимушений бік політики неоглобалізму, який нині є однією з найгостріших і найнагальніших проблем сучасності. Що ж стосується досягнень науково-технічного прогресу, то вони є привілегією багатих і розвинених країн світу, тоді як решта країн відкидається назад до рівня середньовіччя.

Дослідження показують, що для зруйнування національних держав в арсеналі політики сучасного неоглобалізму існують такі засоби: інформаційна обробка населення національної держави, і передусім його національної еліти. Основна ідея цієї обробки полягає в дискредитації традиційної системи цінностей і національної культури, які є архаїчними та неадекватними сучасним умовам розвитку цивілізації та є головним гальмом соціального й економічного прогресу країни. При цьому, дуже частим та ефективним прийомом є підкуп тієї частини національної еліти, яка здатна впливати на прийняття й ухвалення найважчих рішень, а також на поширення всередині країни ідей і принципів неоглобалізму; економічна та фінансова експансія, яка спрямована на зруйнування національної економіки, дезорганізацію власного виробництва та внутрішнього ринку, створення залежності даної країни від зовнішніх інвестицій; всебічне заохочення будь-яких проявів національного сепаратизму, який одразу ж оголошується боротьбою народу за власну свободу, незалежність і демократичні права людини, які пригноблюються диктатурою національної держави [16, с. 342].

Отже, концепція «золотого мільярда» являє собою доволі складне поєднання ідей геополітики й геоекономіки. Її суть полягає в економічному домінуванні високорозвинених країн над слабкорозвиненими. Нині економіки, що розвиваються, сприймаються державами- лідерами як об'єкт потенційного впливу, мета якого - у захисті власних економічних інтересів. У цьому аспекті сучасна доктрина глобалізму майже нічим не відрізняється від класичної доктрини колоніалізму.

Стрімке зростання чисельності населення Землі змушує країни брати до уваги вплив демографії на екосистему планети. Потреби зростають у геометричній прогресії, а ресурси мають обмежений характер. Тому основною причиною появи поняття «золотий мільярд» стала проблема обмеженості природних ресурсів і контролю за їхнім використанням з боку розвинених країн.

Роль країн, що належать до поняття «золотий мільярд», на їхню думку, полягає у визначенні стратегії розвитку світової економіки. Країнам, що не належать до «золотого мільярда», відводиться роль сировинного придатку, постачальника дешевої робочої сили та об'єктів для просування т. зв. західних цінностей.

Література

1. Кара-Мурза С.Г. Концепция «золотого миллиарда» и Новый мировой порядок [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.intellectual.org.ua/Globaliz12.htm.

2. Капица С.П. Рост населения Земли и его математическая модель [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.nki,ru/archive/articles/10393/?sphrase id=980.

3. Вассерман А. Золотые миллиарды. Критика экономического мифа [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://awas.ws/OIKONOM/GOLDMLRD.HTM.

4. Мальтус Т. Опыт закона о народонаселении [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://demoscope.ru/weekly/kni gi/maltus/maltus.html.

5. Тоффлер Э. Третья волна / Элвин Тоффлер. М.: ACT, 2010. 784 с.

6. Медоуз Д. Пределы роста [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.russ-yug.ru/article/643/.

7. World Population Prospects, the 2010 Revision / United Nations, Department of Economic and Social Affairs Population Division.

8. Грецкая О.С. Концепция золотого миллиарда в международных отношениях [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://cvberleninka.ru/article/n/kontseptsiva-zolotogo-milliarda-v-mezhdunarodnyh-otnosheniyah.

9. Римський клуб. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.clubofrome.org/.

10. Молевич Е.Ф. Введение в социальную глобалистику / Е.Ф. Молевич. М.: Бахрах-М, 2007. 160 с.

11. Колин К.К. Информационная глобализация общества и гуманитарная революция [Електронний ресурс]. Режим доступу : http: // spkurdvumov.narod.ru/D37Kolin.htm.

12. Декларация Рио-де-Жанейро по окружающей среде и развитию [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті: http: // www. un. org/documents/ga/conf 151 /aconfl 5126-1 annex 1.htm.

13. Доповідь про світовий розвиток 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті: http: // www.un.org/ru/development/survevs/docs/worlddev2011.pdf.

14. Теория «Золотого миллиарда» или план Даллеса [Електронний ресурс]. Режим доступу: http: // paruss.at.ua/news/2009-08-14-23.

15. Массовая культура: основные понятия [Електронний ресурс]. Режим доступу: http: // countrystudies.ru/mas kultura.html.

16. Cook C. Diet for a dead planet: big business and the coming food crisis / Cristopher Cook. Chicago: New Press, 2004. 418 p.

17. Конвенция о запрещении и немедленных мерах по искоренению наихудших форм детского труда [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl conv/con ventions/conventi onl82. shtml.

18. Субкоманданте Маркос. Другая революция. Сапатисты против нового мирового порядка / Субкоманданте Маркос. М.: Гилея, 2002. 300 с.

19. Моисеев Н. Быть или не быть человечеству / Н. Моисеев. М.: Праксис, 1999. 308 с.

Размещено на Allbest.ru