Податкове навантаження на споживання, працю і капітал у країнах ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 336.02 Н110

Податкове навантаження на споживання, працю і капітал у країнах ЄС

Мельник В.М.,

доктор екон. наук, професор, проректор з наукової роботи

Європейський університет, м. Київ

Кощук Т.В., старший науковий співробітник

ДННУ «.Академія фінансового управління», м. Київ

Анотація

Досліджено методичні аспекти оцінки податкового навантаження на споживання і фа-ктори виробництва. Проаналізовано динаміку та особливості формування податкового навантаження на споживання, працю та капітал у країнах ЄС у 2000 - 2010 рр. Виявлено тенденції перерозподілу податкового навантаження між споживанням і факторами виробництва внаслідок сучасних податкових реформ на території Об'єднаної Європи.

Ключові слова: податкова політика, податкова система, податки на споживання, працю і капітал, податкове навантаження на споживання, працю та капітал, імпліцитні ставки оподаткування, фіскальна ефективність податків. податковий реформа капітал

Постановка проблеми. Дослідження тенденцій розвитку європейського оподаткування є необхідним для визначення перспективних напрямів подальшої податкової реформи в Україні, яка веде активну під-готовку до підписання повномасштабної Угоди про асоціацію з ЄС.

Поряд зі змінами рівня оподаткування економіки і векторами реформування основних податків і по-даткових платежів важливою характеристикою розвитку оподаткування є динаміка податкового навантажен-ня на споживання і фактори виробництва. Проаналізувавши показники податкового навантаження на спожи-вання, працю та капітал, які базуються на поділі всієї сукупності податків і податкових платежів на три від-повідні групи (класифікація податків за економічними функціями), можна зробити висновки про особливості впливу податкових систем країн ЄС на соціально-економічні процеси.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням аналізу податкового навантаження на спожи-вання, працю і капітал в контексті оцінки ефективності податкової системи та впливу податкових реформ на економіку і соціальну сферу, а також дослідженню тенденцій та особливостей розподілу тягаря оподатку-вання між споживанням та факторами виробництва в країнах ЄС і Україні було присвячено праці А.І. Крисо- ватого, І.О. Луніної, А.М. Соколовської, В.М. Федосова, Н.Б. Фролової та інших.

Виділення невирішених частин загальної проблеми. Недостатньо дослідженими є проблемні аспекти визначення рівня і структури цього навантаження, а також тенденцій його зміни у країнах ЄС внаслідок податкових трансформацій під час різкого економічного спаду 2008 - 2009 рр. і подальшого повільного посткризового відновлення.

Мета статті. З огляду на зазначене ми ставимо перед собою завдання: поглибити дослідження мето-дичних аспектів оцінки податкового навантаження на споживання та фактори виробництва; проаналізувати динаміку і особливості формування податкового навантаження на споживання, працю та капітал у країнах ЄС у 2000 - 2010 рр.; виявити тенденції перерозподілу податкового навантаження між споживанням і факто-рами виробництва внаслідок сучасних податкових реформ на території Об'єднаної Європи.

Виклад основного матеріалу. Критерієм віднесення податків та податкових платежів до податків на споживання є їх сплата при кінцевому споживанні товарів та послуг (не пов'язаному з виробничими по-требами). Згідно із класифікацією податків за економічними функціями, яка застосовується в ЄС (ЄСР-95), податки на споживання охоплюють: ПДВ; акцизи; імпортні мита, збори на імпортовану сільськогосподарську продукцію; імпортні податки, які виникають в умовах множинних валютних курсів; загальні податки на продаж та податки з обороту; податки на окремі види послуг, які сплачуються при ввезенні товарів й послуг; прибутки імпортних й фіскальних монополій; податки на реєстрацію транспортних засобів; податки на роз-ваги, лотереї, азартні ігри та парі; інші податки на специфічні послуги; податки на міжнародні операції; по-датки за забруднення навколишнього середовища; подушні податки; податки на витрати; платежі домогос- подарств за ліцензії [1].

До податків на працю, які утримуються з трудових доходів, належать: податки на індивідуальний дохід чи дохід домогосподарства (частини, сплачені з доходу від праці, соціальних трансфертів та пенсій) - це, насамперед, частина податку з доходів фізичних осіб; податки на фонд заробітної плати або робочу силу; обов'язкові соціальні платежі роботодавців, працівників та непрацюючих осіб [1].

Податки на капітал утримуються з доходів від капіталу. Вони включають: податки на індивідуаль-ний дохід чи дохід домогосподарства (частини, сплачені з доходів від капіталу); податки на дохід або прибу-ток корпорацій, включаючи дохід від майна та участі у капіталі; інші податки на дохід від майна та участі у капіталі; податки на виграш у лотерею або азартні ігри; обов' язкові соціальні платежі самозайнятих; гербові збори; податки на операції з капіталом та фінансові операції; експортні мита і податки, що виникають в умо-вах множинних валютних курсів; податки на землю, будівлі та інші споруди, що використовуються у вироб-ництві; податки на використання основного капіталу; плата за ліцензії на ведення підприємницької та профе-сійної діяльності; інші податки на виробництво; податки, які сплачуються в результаті успадкування, дару-вання тощо; інші податки на капітал [1].

Основними показниками податкового навантаження на споживання та фактори виробництва є част-ки податків на споживання, працю і капітал у ВВП (їх фіскальна ефективність) та відповідні імпліцитні ставки оподаткування.

Частки податків на споживання, працю і капітал у ВВП характеризують розподіл рівня оподаткуван-ня економіки між споживанням і факторами виробництва. Ці показники прості у розрахунку, але мають істо-тну ваду. Їх числові значення не дають змоги з'ясувати, наслідком чого вони є: встановлених ставок оподат-кування чи наявної податкової бази (наприклад, висока фіскальна ефективність податків на споживання може бути зумовлена високими ставками оподаткування, широкою податковою базою, низьким показником ВВП на 1 особу населення або комплексною дією всіх зазначених чинників). Тому виникає також необхідність аналізу показників податкового навантаження на споживання та фактори виробництва, які не мають цієї вади, - імпліцитних ставок оподаткування.

Імпліцитні ставки оподаткування є ставками за групами податків і податкових платежів з єдиною податковою базою, що розраховуються як відношення податкових надходжень (за даними статистики держа-вних фінансів), до податкових баз, визначених за інформацією системи національних рахунків (СНР). При розрахунку цих ставок враховуються як доходи, відображені в офіційній звітності, так і доходи від тіньової діяльності, а отже, за їх допомогою можна оцінити середній рівень реального податкового навантаження на кінцеві споживчі витрати, трудові доходи та доходи від капіталу без урахування можливості перекладання податків з одних платників на інших [2].

Імпліцитна ставка оподаткування споживання розраховується як відношення надходжень податків на споживання до кінцевих споживчих витрат домогосподарств на економічній території (концепція внутрі-шнього споживання), імпліцитна ставка оподаткування праці - як відношення надходжень податків на працю до винагороди (доходу) працівників з урахуванням податків із заробітної плати та на фонд заробітної плати [3].

Розрахунок імпліцитної' ставки оподаткування капіталу є складнішим. Він передбачає ділення над-ходжень податків на капітал на суму таких показників: чистого прибутку корпорацій; вмінених рент домого-сподарств і перевищення доходів над витратами неприбуткових організацій; чистого змішаного доходу само- зайнятих; процентів (сальдо отриманих і сплачених процентів); доходу за страховими полісами корпорацій (сальдо отриманого і сплаченого доходу); доходу за страховими полісами, отриманого домогосподарствами, самозайнятими і неприбутковими організаціями; земельної ренти (сальдо отриманої і сплаченої земельної ренти); дивідендів корпорацій (сальдо отриманих і сплачених дивідендів); дивідендів, отриманих центральним урядом, домогосподарствами, самозайнятими та неприбутковими організаціями; дивідендів, отриманих з-за кордону [3].

З одного боку, імпліцитні ставки оподаткування слугують відображенням широкого спектру впливів оподаткування на соціально-економічні процеси. З другого боку, відмінності податкових баз, визначених за інформацією СНР, і фактичних податкових баз за групами податків та податкових платежів можуть призво-дити до «викривлення» («переоцінки» або «недооцінки») показників середнього реального податкового на-вантаження, а в окремих випадках - суттєво ускладнювати чи унеможливлювати міжнародні порівняння ім- пліцитних ставок оподаткування (особливо капіталу). Зокрема, приріст капіталу, що оподатковується у біль-шості країн ЄС, не враховується у СНР, наслідком чого є «переоцінка» імпліцитної ставки оподаткування капіталу. Крім того, «викривлення» останньої ставки спричиняють часові лаги між отриманням прибут-ку/доходу та його оподаткуванням, можливість вирахування процентів із податкової бази, що не відобража-ється у СНР, розбіжності у нарахуванні амортизації за даними СНР та у податковому обліку тощо [3].

Зазначимо також, що сьогодні в низці країн ЄС статистичні дані не дають змоги розрахувати імплі- цитну ставку оподаткування капіталу (взагалі чи для окремих років), а значення всіх імпліцитних ставок час-то уточнюються [3].

Отже, аналіз імпліцитних ставок оподаткування споживання, праці і капіталу, як і часток відповідних груп податків у ВВП, не дає змоги достовірно (без низки обмежень) оцінити реальний рівень податкового навантаження на споживання та фактори виробництва. Але за допомогою комплексного аналізу цих пока-зників, а також часток окремих податків та податкових платежів у ВВП (або їх підгруп в межах однієї групи згідно із класифікацією податків за економічними функціями) можна виявити чимало особливостей розподілу податкового навантаження у економіці (національних систем оподаткування).

Оцінюючи податкове навантаження на споживання, проаналізуємо частки податків на споживання, ПДВ та акцизів на алкогольну і тютюнову продукцію у ВВП, а також імпліцитні ставки оподаткування спо-живання у країнах ЄС-27 у 2000 - 2010 рр. (табл. 1).

Перше, що привертає нашу увагу, - це значний розрив між максимальним і мінімальним значеннями частки податків на споживання у ВВП (у 2010 р. від 15 % у Данії до 8,7 % в Іспанії) та імпліцитної ставки оподаткування споживання (у 2010 р. у згаданих країнах від 31,5 % до 14,6 % відповідно). У 2000 - 2010 рр. найбільша у ЄС зміна показника частки податків на споживання у ВВП спостерігалась у Кіпрі (3,2 відсотко-вого пункту), а зменшення імпліцитних ставок оподаткування споживання у Данії та Іспанії становило 1,9 і 1,2 відсоткового пункту відповідно. Тобто, розрив між максимальними та мінімальними показниками не за-знавав істотних варіацій протягом всього аналізованого періоду, що є свідченням різних підходів до оподат-кування споживання навіть у ЄС-15. Щоправда, останнім часом відбулося зменшення такого розриву (якщо у 2009 р. Данія застосовувала лише стандартну ставку ПДВ 25 %, а у Іспанії цей податок справлявся за стандартною ставкою 16 % і зниженими ставками 7 і 4 %, то у 2010 - 2011 рр. Іспанія застосовувала ставки ПДВ 18; 8 і 4 % відповідно, а з вересня 2012 р. підвищила стандартну і більшу зі знижених ставок до 21 і 10 %).

У 2010 р. найбільші показники фіскальної ефективності податків на споживання були зафіксовані крім Данії в Угорщині, Болгарії, Словенії, Естонії, Кіпрі та Швеції, а найменші - крім Іспанії у Люксембурзі, Ірландії, Словаччині, Італії й Латвії. При цьому найбільші імпліцитні ставки оподаткування споживання спо-стерігались крім Данії у Швеції, Люксембурзі, Угорщині, Нідерландах, Естонії та Фінляндії, найменші - крім Іспанії у Греції, Італії, Латвії, Португалії та Словаччині. Як бачимо, існує низка розбіжностей: Люксембург, попри відносно високу імпліцитну ставку оподаткування споживання, у 2010 р. займав передостанню пози-цію серед країн ЄС за часткою податків на споживання у ВВП; Нідерланди та Фінляндія не увійшли до «сім-ки» країн ЄС із найвищою фіскальною ефективністю податків на споживання; Болгарія не потрапила до «сі-мки» країн ЄС з найвищою імпліцитною ставкою оподаткування споживання тощо. Всі ці розбіжності є ілю-страцією зазначеного вище недоліку частки податків (на споживання) у ВВП як показника податкового нава-нтаження (на споживання). У Люксембурзі, Нідерландах, Ірландії відносно низькі значення фіскальної ефек-тивності податків на споживання зумовлені насамперед високим ВВП на 1 особу населення, один із найниж-чих у ЄС офіційний ВВП на 1 особу населення у Болгарії є одним із чинників, який визначає її високу фіска-льну ефективність податків на споживання і т.д.

У 2008 р. у Данії, Люксембурзі, Нідерландах, Угорщині, Фінляндії та Швеції імпліцитна ставка опо-даткування споживання становила більше 25 %. У північноєвропейських країнах ЄС-15 та Угорщині це було пов'язано насамперед з високою стандартною ставкою ПДВ (від 20 % в Угорщині до 25 % у Данії та Швеції) та широкою базою оподаткування, до якої застосовувалась ця ставка (за рахунок ПДВ формується левова частка надходжень податків на споживання), а у Люксембурзі і Нідерландах - в тому числі з вагомою фіска-льною роллю низки дрібних податків на споживання (за стандартної ставки ПДВ у розмірі 15 і 19 % відпові-дно). У 2010 р. до зазначених шести країн приєдналась Естонія. Причому у 2008 - 2010 рр. її імпліцитна ста-вка оподаткування споживання підвищилась на 4,4 відсоткового пункту внаслідок помітного посилення фіс-кальних позицій як ПДВ (відбулося підвищення стандартної та зниженої ставок податку з 18 та 5 % до 20 й 9 % відповідно одночасно із звуженням сфери застосування зниженої ставки), так і акцизів (частка акцизів на алкогольну і тютюнову продукцію у ВВП країни зросла на 0,4 відсоткового пункту [3]).

Якщо у 2008 р. імпліцитна ставка оподаткування споживання на рівні від 20 до 25 % була зафіксова-на у дев'яти країнах ЄС - Австрії, Бельгії, Болгарії, Естонії, Ірландії, Кіпрі, Польщі, Словенії і Чехії, то у 2010 р. таких країн вже було сім. В умовах несприятливої економічної ситуації у Кіпрі, на відміну від Естонії, спостерігалося зниження імпліцитної ставки оподаткування на 1,6 відсоткового пункту, яке було спричинено насамперед кон'юнктурним зменшенням надходжень низки податків на споживання. Зазначимо також, що у період 2008 - 2010 рр. тенденція зменшення імпліцитної ставки оподаткування була характерною ще для тринадцяти країн ЄС (попри те, що в окремих з них були проведенні фіскально орієнтовані реформи ПДВ та акцизів). У 2010 р. у Австрії, Бельгії, Болгарії, Ірландії, Словенії, Польщі та Чехії стандартна ставка ПДВ складала від 20 до 22 %, що справило істотний вплив на розмір імпліцитної ставки оподаткування спо-живання. У Кіпрі, як у Люксембурзі та Нідерландах, у 2008 р. доволі висока імпліцитна ставка оподаткування споживання була зумовлена в тому числі значною фіскальною роллю низки дрібних податків на споживання. При цьому стандартна ставка ПДВ у Кіпрі до березня 2012 р. становила 15 %.

У 2010 р. крім Кіпру ще у дванадцяти країнах ЄС - Великобританії, Греції, Іспанії, Італії, Латвії, Ли-тві, Мальті, Німеччині, Португалії, Румунії, Словаччині та Франції - імпліцитна ставка оподаткування спо-живання не перевищувала 20 %. Серед цих дванадцяти країн лише у Греції, Латвії, Литві, Португалії станда-ртна ставка ПДВ була більшою 20 % (перевищила цю позначку у 2009 - 2010 рр.). У більшості країн цієї гру-пи база оподаткування ПДВ за стандартною ставкою була доволі вузькою [4], а його частка у ВВП - порівня-но незначною. Зазначимо також, що Греція, Італія, Латвія, Португалія, Словаччина і Великобританія, у яких у 2010 р. були зафіксовані одні з найнижчих у ЄС імпліцитні ставки оподаткування споживання, у 2011 р. підвищили стандартну і/або знижені ставки ПДВ. У 2012 - 2014 рр. до таких податкових реформ вдалися крім Іспанії та Кіпру Франція та знову Італія, а Латвія з 1 липня 2012 р. знизила стандартну ставку ПДВ із 22 до 21 %. Водночас у 2011 - 2013 рр. ставки ПДВ зросли у низці країн ЄС, які належать до двох інших груп, - Болгарії, Ірландії, Нідерландах, Польщі, Словенії, Угорщині, Фінляндії, Чехії.

У 2000 - 2010 рр. у Кіпрі, Естонії, Болгарії, Люксембурзі, Мальті, Нідерландах відбулося збільшення імпліцитної ставки оподаткування споживання на 3,2 - 6,3 відсоткового пункту, а у Словаччині, Ірландії та Фінляндії - зменшення зазначеного показника на 3,2 - 4 відсоткових пункти. Це дає підстави для висновку про певну різновекторність розвитку оподаткування споживання на території Об'єднаної Європи у період до, під час та перший рік після світової економічної кризи 2008 - 2009 рр.

У 2010 р. найбільші частки акцизів на алкогольну і тютюнову продукцію у ВВП були зафіксовані у Болгарії, Польщі, Естонії, Румунії, Литві, Латвії, найменші - у Бельгії, Франції, Швеції, Німеччині, Данії, Австрії та Нідерландах. Причому у нових країнах ЄС зазначений показник коливався у діапазоні 1,3 - 2,5 % ВВП, а у дев'яти країнах ЄС-15 - становив до 1 % ВВП. У 2000 - 2010 рр. більшість країн ЄС не вдавалися до помітного коригування фіскальної ролі акцизів на алкогольну і тютюнову продукцію (виняток становили Румунія, Болгарія, Словенія, Кіпр, у яких відповідний показник збільшився на 0,5 - 1,5 відсоткового пункту, та Ірландія і Люксембург, де відбулося зменшення цього показника 0,5 - 0,7 відсоткового пункту). Зазначене може свідчити: 1) про обмеженість частки акцизів на алкогольну та тютюнову продукцію у ВВП як показника податкового навантаження на споживання (показує лише наскільки фіскальна ефективність податків на споживання залежить від розвитку акцизного оподаткування); 2) про акцент податкової політики нових країн ЄС на доволі високому податковому навантаженні на шкідливі для здоров'я людини товари.

Отже, проведений аналіз дає змогу стверджувати, що у 2000 - 2010 рр. спостерігалося чимало від-мінностей у формуванні податкового навантаження на споживання у ЄС в цілому і в розрізі його «старих» та «нових» країн-учасниць зокрема. Водночас є підстави очікувати, що дані за 2011 - 2014 рр. засвідчать тенде-нцію посилення конвергенції оподаткування споживання на території Об'єднаної Європи, яка почала про-стежуватись з 2009 р.

Оцінюючи податкове навантаження на працю, проаналізуємо частки податків на працю у ВВП (в ці-лому та сплачених суб'єктами ринку - роботодавцями і найманими працівниками зокрема), імпліцитні ставки оподаткування праці, частки соціальних платежів роботодавців і працівників у ВВП у країнах ЄС-27 у 2000 - 2010 рр. (табл. 2).

Якщо у 2010 р. розрив між максимальною і мінімальною частками податків на споживання у ВВП у ЄС становив 6,3 відсоткового пункту, то між максимальною та мінімальною частками податків на працю у ВВП - 16,9 відсоткового пункту (від 25,9 % у Швеції до 9 % у Болгарії). При цьому розрив між максимальним і мінімальним значеннями імпліцитної ставки оподаткування праці (від 42,6 % у Італії до 21,7 % у Мальті) лише на 4 відсоткових пункти перевищив аналогічний показник щодо споживання. Це свідчить про більші відмінності в оподаткуванні праці порівняно з оподаткуванням споживання у ЄС. Крім того, очевидно, що при оцінці податкового навантаження на працю, як і на споживання, основна увага має приділятися аналізу відповідних імпліцитних ставок, що відображають середнє реальне податкове навантаження на трудові до-ходи/кінцеві споживчі витрати (Італія в 2010 р. займала лише сьому позицію у ЄС за фіскальною ефективніс-тю податків на працю).

У 2008 р. імпліцитна ставка оподаткування праці була зафіксована на рівні 35 % і більше у дванад-цяти країнах ЄС - Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Словенії, Угорщині, Фінляндії, Франції, Чехії та Швеції, а в 2010 р. таких країн було одинадцять. У Данії, яка пом'якшила прогресію в опо-даткуванні доходів фізичних осіб (країна практично не розвиває інститут державного соціального страхуван-ня), зазначена ставка зменшилась до 34,8 %. У 2010 р. Австрія, Бельгія, Італія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія та Швеція увійшли до «десятки» країн ЄС із найвищою часткою податків на працю, сплачених роботодавцями, у ВВП (ці податки охоплюють виключно або переважно соціальні платежі роботодавців; у Об'єднаній Європі лише у Швеції, Австрії, Італії та Франції фіскальна ефективність інших податків на працю, сплачених роботодавцями, перевищувала 1 % ВВП). Австрія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Словенія, Фінляндія та Швеція посіли місця в «десятці» країн ЄС з найбільшою часткою податків на працю, сплачених працівниками, у ВВП; Словенія, Німеччина, Нідерланди, Австрія утворили «четвірку» країн ЄС із найвищою фіскальною ефективністю соціальних платежів працівників. Серед зазначених дванадцяти країн у високорозвинутих країнах ЄС-15 (за винятком Франції) частка інших податків на працю, сплачених праців-никами, у ВВП (насамперед прибуткового податку, сплаченого з доходу від праці) у 2010 р. становила 5,9 - 17,9 % ВВП, а у решті країн - 3,4 - 5,6 % ВВП. При цьому в 2008 - 2010 рр. крім Данії ще у десяти країнах відбулося зниження імпліцитної ставки оподаткування праці, а у Бельгії ця ставка зросла на 0,1 відсоткового пункту.

У 2011 - 2012 рр. Німеччина, Нідерланди та Фінляндія дещо підвищили ставки соціального оподат-кування для роботодавців і працівників, Італія - для роботодавців, а Франція і Угорщина - для працівників; Швеція знизила ставки соціальних платежів для роботодавців. У 2012 р. у цій групі країн ставки внесків до державних соціальних фондів для роботодавців варіювали від 8 % у Данії до 34 % у Чехії, для працівників - від 7 % у Швеції до 23,2 % у Нідерландах. Угорщина в 2011 р. перейшла до пропорційного оподаткування доходів фізичних осіб. У 2012 р. у Франції прибутковий податок справлявся за ставками 0; 5,5; 14; 30; 41 % (із надбавкою), у Німеччині - за ставками 14; 42 і 45 %; північноєвропейські країни розвивали складний механізм нарахування податку за пропорційними і прогресивними ставками на загальнодержавному та місцевому рівнях.

Таблиця 2 - Податкове навантаження на працю у країнах ЄС-27 у 2000 - 2010 рр.*

* Джерело: Taxation trends in the European Union. Data for the EU Member States, Iceland and Norway // Eurostat Statistical books. - 2011 edition. - P. 204, 206, 224, 228, 230, 257.

Чотири країни цієї групи застосовували високі мінімальні ставки оподаткування доходів фізичних осіб: Італія - 23 %, Бельгія - 25 %, Нідерланди - 33,1 %, Австрія - 36,5 % [5,6]. У Словенії цей податок базувався на прогресії, а у Чехії, як в Угорщині, - справлявся за єдиною ставкою. У 2013 р. Словенія, Фін-ляндія та Франція підвищили максимальну ставку прибуткового податку, а Італія зменшила її з 47,3 до 43 %; Чехія запровадила другу вищу ставку податку для високих доходів.

У 2008 р. у країнах Балтії, Великобританії, Греції, Іспанії, Люксембурзі, Польщі, Румунії та Словач-чині імпліцитна ставка оподаткування праці становила 25 - 35 %. При цьому у 2008 - 2010 рр. у Великобри-танії, Греції, Литві, Словаччині зазначена ставка знизилась на 1 відсотковий пункт і більше (в тому числі внаслідок кон'юнктурного зменшення надходжень податків і податкових платежів), а у Естонії та Латвії - підвищилась з 33,7 до 37 % і з 28,4 до 32,5 % (у Латвії така динаміка була зумовлена насамперед підвищен-ням ставки прибуткового податку). У 2010 р. Естонія та Іспанія посіли відповідно друге і восьме місця у ЄС за показником частки податків на працю, сплачених роботодавцями, у ВВП, а Великобританія і Люксембург були одними з останніх у цьому рейтингу. Натомість Великобританія і Люксембург увійшли до «десятки» країн Об'єднаної Європи з найбільшою фіскальною ефективністю податків на працю, сплачених працівни-ками, у той час як у Словаччині, Естонії, Литві та Румунії були зафіксовані одні з найнижчих показники. Люксембург зайняв п'яту позицію у ЄС за часткою соціальних платежів працівників у ВВП, а Естонія та Іс-панія разом із Швецією і Данією посіли місця в кінці цього рейтингу. Фіскальна ефективність інших податків на працю, сплачених працівниками, у Великобританії майже в три рази перевищувала аналогічний показник у Греції, Польщі, Румунії та Словаччині.

У 2011 - 2012 рр. Греція, Люксембург, Румунія, Великобританія, Естонія і Словаччина підвищили ставки соціального оподаткування для роботодавців і працівників, а Латвія - для працівників; Польща дещо зменшила навантаження внесків до державних соціальних фондів на роботодавців. У 2012 р. у десяти країнах другої групи ставки соціальних платежів для роботодавців становили від 12,2 % у Люксембурзі до 38,85 % в Румунії, для працівників - від 4,8 % в Естонії до 22,71 % у Польщі. Прогресивний характер податку з доходів фізичних осіб в Іспанії, що справляється за сімома ставками (від 24 до 45 %), посилився внаслідок запрова-дження у 2012 р. прогресивної шкали надбавок від 0,75 до 7 % [7]. У 2012 р. у Люксембурзі та Греції прибут-ковий податок справлявся за сімнадцятирозрядною і дев'ятирозрядною шкалою відповідно [8], у Великобри-танії - за ставками 20; 40 і 50 %, у Польщі - за ставками 18 і 32 %, у країнах Балтії, Словаччині та Румунії - за пропорційною ставкою (від 15 % у Литві до 25 % у Латвії). У 2013 р. Великобританія, Греція і Латвія знизили максимальну/пропорційну ставку оподаткування доходів фізичних осіб, а у Люксембурзі вона зросла з 41,3 до 43,6 %; Словаччина перейшла до малопрогресивного механізму справляння податку. Як бачимо, аналізовані десять країн, як і дванадцять країн першої групи, застосовували різні (інколи зовсім не схожі між собою) підходи до формування податкового навантаження на працю. Щоправда, в 2011 - 2012 рр. у країнах ЄС другої групи більше, ніж у країнах першої групи, проявилася тенденція до посилення фіскальних позицій соціальних платежів.

Якщо у 2008 р. імпліцитна ставка оподаткування праці не перевищувала 25 % у п' яти країнах ЄС - Болгарії, Ірландії, Кіпрі, Мальті та Португалії, то у 2010 р. таких країн було три. У 2008 - 2010 рр. у Кіпрі та Ірландії цей показник зріс із 24,6 до 27 % та з 24,6 до 26,1 % відповідно, у Мальті - підвищився на 1 відсот-ковий пункт (до 21,7 %), а у Болгарії та Португалії - дещо знизився (до 24,4 та 23,4 %). У 2010 р. у Болгарії, Ірландії та Мальті були зафіксовані одні з найнижчих у ЄС показники фіскальної ефективності податків на працю, сплачених роботодавцями, а у Болгарії та Кіпрі - податків на працю, сплачених працівниками. При цьому частка соціальних платежів працівників у ВВП у Болгарії, Ірландії, Кіпрі та Мальті коливалась від 2 до 2,7 % ВВП, у Португалії - становила 3,5 %; Ірландія посіла дев'яту позицію у Об'єднаній Європі за фіска-льною ефективністю інших податків на працю, сп...