Постановка проблеми. Позиції країни на світовому ринку знаходяться у прямій залежності від залучення її в систему міжнародних економічних відносин. Одним із важливих напрямків такої взаємодії виступає експорт продукції (послуг), що дозволяє раціонально використовувати виробничі потужності й ресурси національних підприємств із більшим ступенем ефективності, а також формувати валютні запаси для задоволення імпортних потреб. Експортні операції є важливим джерелом надходження коштів і формування доходів держави та підприємств, підвищення економічного добробуту та поліпшення рівня життя населення.

Поширення процесів економічної глобалізації, діяльність на внутрішньому ринку потужних світових транснаціональних компаній обумовлює необхідність пошуку шляхів розвитку експортного потенціалу національної економіки. Світовий досвід підтверджує, що найбільш дієвою та ефективною стратегією інтеграції економічної системи країни у світову економіку є поєднання структурної перебудови національної економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту, тобто реалізація експортного потенціалу.

Експортний потенціал притаманний економічним суб'єктам усіх рівнів - підприємство, галузь, регіон, національна економіка, угруповання кількох держав, які реалізують цей потенціал шляхом розвитку зовнішньої торгівлі, передусім експорту. Тобто експортний потенціал країни складається з експортних потенціалів окремих галузей, в першу чергу промисловості як найважливішого продуцента готових виробів, а експортний потенціал галузі - з експортних потенціалів окремих підприємств; по-друге, експортний потенціал об'єктивно пов'язаний з конкурентоспроможністю продукції, призначеної для реалізації на світовому ринку. Враховуючи, що національна конкурентоспроможність має трирівневу структуру - країни, галузі, окремого підприємства, можна стверджувати, що існує тісний взаємозв'язок між підвищенням конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку та збільшенням експортного потенціалу національної економіки.

Економіка України значною мірою є експортно-орієнтованою. Частка експорту в структурі ВВП становить близько 50 %. Домінувальні позиції у структурі експорту України займає експорт товарів. За даними 2011 р., їх частка у загальному обсязі експорту становила понад 80 %, а частка експорту послуг, відповідно, близько 20 % [1]. З огляду на це, дослідження товарного експорту, його обсягу, динаміки та структури є важливим і набуває особливої значущості у контексті членства України у Світовій організації торгівлі та посилення євроінтеграційних процесів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У сучасних умовах велика кількість досліджень спрямована на визначення та оцінку експортного потенціалу. В працях Л.С. Кутідзе, А.А. Мазаракі, В.Н. Гавва, Е.А. Божко, В. Мовчан розглянуто лише основні підходи, не приділено увагу особливостям експортного потенціалу за регіонами та видами діяльності.

Мета дослідження полягає у визначенні поняття експортного потенціалу та окреслення шляхів підвищення його ефективності в Україні, а також аналізі товарної структури експортної діяльності України та визначенні пріоритетних заходів щодо її розвитку.

Виклад основного матеріалу. Аналіз даних Держкомстату України свідчить про істотне зростання обсягів зовнішньої торгівлі України впродовж останніх років. Так, за період з 2008 по 2011 рр. показник зовнішньоторговельного обігу України з поставки товарів зріс у 3,2 раза - з 34 933,9 млн. дол. США у 2008 р. до 112 170,5 млн. дол. США у 2011 р. При цьому треба зазначити, що збільшення товарообігу характеризувалося різною динамікою зростання експорту та імпорту. Протягом 2002-2011 рр. обсяг експорту вітчизняних товарів до інших країн світу зріс у 2,9 раза [2].

У сучасних умовах розвиток експортного потенціалу, що зможе протистояти впливу глобалізації, постає важливим для України. Експортний потенціал країни визначається здатністю національної економіки при досягнутому рівні розвитку факторів виробництва та системи організаційно-економічної підтримки експорту виробляти конкурентоспроможні товари та послуги і реалізовувати їх на конкурентних зарубіжних ринках у теперішній час і в перспективі. Слід зазначити, що експортний потенціал економічної системи складається з експортних потенціалів її елементів: експортний потенціал національного господарства - з експортних потенціалів галузей, експортний потенціал галузі - з експортних потенціалів підприємств, експортний потенціал регіонів - з експортного потенціалу господарських одиниць певної території. Тобто основу міцного експортного потенціалу країни складають експортні потенціали конкурентоспроможних виробничих одиниць - підприємств.

Якщо розглядати підприємство як об'єкт управління, то воно являє собою складну, динамічну, виробничу, соціально-економічну, технічну та організаційну систему, що піддається впливу з боку зовнішнього середовища [1]. В умовах глобалізації кількість транснаціональних компаній, що функціонують в Україні і складають суттєву конкуренцію вітчизняним товаровиробникам, в ряді випадків навіть витісняючи їх, зростає, завдаючи шкоду національній економіці. Крім того, вступ України до Світової організації торгівлі для вітчизняних підприємств через їх непідготовленість ще посилив конкуренцію із західними компаніями.

Але слід зазначити, що глобалізація - це суперечливе явище, оскільки, з одногу боку, такі глобальні суб'єкти, як ТНК здійснюють негативний вплив, поглинаючи національні підприємства, з іншого - без їх фінансової підтримки неможливий розвиток певних виробничих одиниць, оскільки у держави не вистачає коштів на фінансування інноваційної діяльності. Негативні наслідки транснаціоналізації економіки вбачаються в тому, що для ТНК розширення своєї мережі, перш за все, є доступом до сировинних та інтелектуальних ресурсів країни базування та можливістю обійти національний захист внутрішнього ринку. Позитивні наслідки діяльності ТНК полягають у можливості отримання капіталу, нових технологій та потенціалу для розвитку інновацій, утворення нових робочих місць, стабільної заробітної плати, досвіду у сфері менеджменту.

Найбільші інвестиції в Україну від ТНК надходять у харчову, легку, нафтопереробну промисловість, сільське господарство, машинобудування, роздрібну торгівлю, телекомунікації та енергетику. В зазначених сферах на українському ринку працюють такі транснаціональні компанії: Coca-Cola, Nestle, Macdonald's Ukraine Ltd, Kraft Foods, Metro Cash&Carry, компанія ТНК, Укртат - нафта, "Лукойл", SKF, Toyota, ASEA - Brown Bovery (ABB), Samsung, Nokia.

В умовах ринку, який характеризується нестабільністю попиту і пропозиції, мінливістю цін на товари і ресурси, змінами в конкурентному середовищі і низкою інших макро - і мікроекономічних факторів, достовірне визначення можливостей підприємства (потенціалу), в тому числі на тривалу перспективу - надзвичайно складне завдання. Однак без його визначення і оцінки не можна висунути перспективні цілі та виробити раціональну стратегію їх досягнення, а відповідно, і досягти комерційного успіху на зовнішньому ринку.

Ступінь інтеграції держави у систему міжнародних економічних відносин визначається обсягами і напрямками зовнішньої торгівлі, яка в Україні досить інтенсивно розвивається, про що свідчать данні щодо зростання обсягів експорту й імпорту, що наведені на рис.1.

Оцінка обсягів зовнішньої торгівлі України дає змогу визначити наявність значного експортного потенціалу, який зосереджений переважно у видобувних та обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому та енергетичному комплексах країни, про що свідчить товарна структура зовнішньої торгівлі на рис.2.

експортний потенціал зовнішня торгівля

Вагомою складовою у структурі товарного експорту є мінеральні продукти, механічне обладнання та продукти рослинного походження. Недостатню кількість у структурі експорту займають: текстильні матеріали та вироби, деревина та вироби з деревини, полімерні матеріали, промислові товари, взуття і головні убори, продукти тваринного походження, обсяг експорту яких у загальній структурі не перевищує 1,5 % від загального обсягу. Частка мінеральних продуктів - 15 % (у т. ч. енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки становили 8,3 %; руди, шлаки та зола - 5,7 %). Частка механічного обладнання, машин та механізмів, електрообладнання та їх частин, пристроїв для записування або відтворення у 2011 р. становила 9,9 % (зокрема, котли, машини, апарати та механічні пристрої - 5,2 %, електричні машини та устаткування - 4,7 %) до загального експорту; продукти рослинного походження - 8,4 % (зокрема, зернові культури - 5,3 %, насіння і плоди олійних рослин 2,1 %); продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості - 7,9 % (з них продукти неорганічної хімії - 2,6 %, добрива - 2,7 %), транспортних засобів та шляхового обладнання - 7,1 % (зокрема, залізничні або трамвайні локомотиви - 5,6 %), жири тваринного або рослинного походження - 5,0 %, готових харчових продуктів - 4,3 % (зокрема, какао та продукти з нього - 1,0 %, алкогольні та безалкогольні напої та оцет - 0,6 %, залишки та відходи харчової промисловості - 0,9 %). Питома вага інших товарних груп становила менше ніж 2 %, а сукупна їх частка у загальному експорті становила 9,9 %.

До десяти найбільших за питомою вагою у експорті товарів за даними 2011 р. належали такі товари: чорні метали - 27,0 % енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки - 8,3 %; котли машини, радіатори ядерні - 5,2 %; руди, шлаки і зола - 5,7 %; електричні машини та устаткування - 4,7 %; зернові культури - 5,3 %; залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання - 5,6 %; вироби з чорних металів - 4,2 %; продукти неорганічної хімії - 2,6 %, насіння і плоди олійних рослин - 2,1 %. Сукупно ці десять товарів сформували майже 70 % експорту України.

Дані зовнішньоекономічних показників та товарної структури експорту України показують:

1. У структурі зовнішньої торгівлі України переважає імпорт, торговельне сальдо є від'ємним.

2. Україна залишається експортером переважно сировини, напівфабрикатів та продукції з низьким ступенем оброблення - близько 50 % загального обсягу товарного експорту займають недорогоцін - ні метали та вироби з них і мінеральна продукція; частка високотехнологічних товарів є низькою.

3. Поєднання в одній країні порівняльних національних і технологічних конкурентних переваг посилює її конкурентоспроможність в глобальному економічному просторі, забезпечує стабільне нарощування експорту та його стимулювальний вплив на розвиток економіки в цілому. Саме такий шлях є перспективним для України і передбачає використання методів мобілізації інвестиційних ресурсів (у тому числі й іноземних інвестицій, оскільки вони стали каталізатором економічного розвитку для багатьох країн світу) задля структурної перебудови і виходу на інтенсивний шлях розвитку економіки.

Формування і розвиток експортного потенціалу країн світу показав, що сьогодні в реальній економіці складаються два основних напрямки його розвитку: статичний, який за своїм характером базується на порівняльних національних перевагах у природно-ресурсній сфері, та динамічний, що враховує конкурентні переваги, засновані на науково - технічних досягненнях та інноваціях на всіх стадіях виробничого циклу - від створення товару до просування його до зарубіжного споживача.

Висновки