Політика безпеки і воєнно-політичні відносини Угорщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика безпеки і воєнно-політичні відносини Угорщини

Олександр Затинайко, Віктор Павленко,

Віктор Бочарніков, Сергій Свєшніков

Анотація

Стаття продовжує серію публікацій, присвячену дослідженням підвалин формування політики безпеки держав регіону довкола України, зокрема історичних обставин, геополітичних поглядів, суперечностей воєнно-політичних відносин з іншими державами. Результати досліджень, викладені у праці, є основою вихідних даних для формування та обґрунтування воєнної політики України.

Виклад основного матеріалу

Корені історичного менталітету угорців походять зі Сходу, звідки переселилися степові кочівники, які почали створювати єдину могутню державу в районі Середнього Дунаю. У періоди розквіту й піднесення вплив Угорщини поширювався на більшу частину Південно-Східної Європи. Демократичні традиції в політичному житті Угорщини, які обмежували владу монархів, налічують майже тисячу років. Найтісніші зв'язки впродовж століть Угорщина мала з Австрією, від якої врешті-решт домоглася визнання свого суверенітету, хоча й обмеженого. Угорські монархи мали династичні зв'язки з польськими королями. В історичному минулому Угорщина розглядала Хорватію, Сербію, Словаччину, Трансільванію та Закарпаття як території, де вона мала власні інтереси. Сучасні кордони Угорщини визначені Тріанонським договором 1920 р., після підписання якого за межами країни залишилося 72% колишніх територій. Історія минулого століття свідчить, що Угорщина розцінює цей договір як несправедливий і такий, що зачіпає гідність угорської нації.

Основний вектор зовнішньої політики Угорщини

За результатами аналізу інформаційних джерел не вдалося виявити цілісної концепції геополітичної складової зовнішньої політики Угорщини з певними завданнями й наміченими шляхами їх реалізації. Але опосередковано про мотиви Угорщини можна скласти уявлення з доповіді угорського аналітика, співробітника Центру русистики в Будапешті Д. Габора на конференції «Громадянська ідентичність і європейська інтеграція як фактори розвитку молдавської державності» [1]. Ось її основні тези:

* молдавани виникли на території історичної Угорщини - області Марамарош, звідки заселили Молдову; Дністер - східний кордон середньовічного угорського етнографічного й політичного впливу;

* Західні Балкани історично є територією активної угорської зовнішньої політики;

* Трансільванія посідає особливе місце в історичній пам'яті угорців; кордони Тріанонського миру були несправедливими; Угорщина зацікавлена у збереженні впливовості політичних організацій трансільванських угорців.

Крім того, про основний вектор зовнішньої політики Угорщини можна судити з її зовнішньополітичних дій, які на сьогодні проявляються в підтримці угорських меншин у сусідніх державах, участі в міжнародних організаціях з глобальної та регіональної безпеки, географічних межах зовнішньополітичної активності.

Підтримка угорських меншин у сусідніх державах

Підтримка угорських меншин у сусідніх державах зводиться до вимог, висловлюваних у більш або менш м'якій формі, стосовно надання етнічним угорцям територіальних автономій, угорського громадянства, підтримки політичних партій, сформованих за національною ознакою (детальніше це питання розглядатиметься під час аналізу проблеми самовизначення етнічних угорців, тут підкреслимо лише деякі характерні моменти).

У діях Угорщини присутній певний символізм. Церемонія вручення угорських паспортів першим громадянам Хорватії була проведена в м. Могач, де в 1526 р. Османська імперія відторгла більшу частину Угорщини [2]. Аналогічна церемонія була проведена в румунському м. Клуж-Напока, де в 1443 р. народився видатний угорський король Матяш Корвін. Подібні церемонії мають на меті продемонструвати, що Угорщина зберегла історичну пам'ять і прагне її підтримувати.

У цьому самому контексті можна розглядати зміну офіційної назви Угорщини «Угорська республіка» на «Угорщина», яка відбулася відповідно до оновленої Конституції Угорщини [3]. У преамбулі Конституції згадується «Свята Корона» - регалія угорських королів «Корона св. Стефана», яка, за твердженням розробників Конституції, символізує спадкоємність конституційної державності. Показовим є інцидент, пов'язаний із церемонією початку головування Угорщини в ЄС [4]. До Ради Європи угорська офіційна делегація привезла килим площею 202 м² з «історичною картою Угорщини», на якій територія Угорщини охоплювала території сусідніх держав. Депутати Європейського парламенту розцінили демонстрацію килима як спробу відновити проект «Велика Угорщина». Як свідчать ЗМІ, в Угорщині подібні історичні карти дуже поширені.

Власне, проект «Велика Угорщина» також є певним символом. Його ідея полягає в об'єднанні «історичних угорських земель», якими були території сучасної Хорватії, Сербії, Словаччини, Румунії, України. Головним ініціатором проекту є партія «Йоббік» патерналістського напряму, котру ЗМІ часто називають націоналістичною. Зараз партію очолює Г. Вона - колишній командир «угорської гвардії». «Йоббік» має трьох депутатів у Європарламенті і 47 із 386 депутатів у парламенті Угорщини. Іноді депутати цієї партії приходять до парламенту в уніформі часів Другої світової війни [5].

Участь у міжнародних організаціях з глобальної та регіональної безпеки Угорщина є членом Північноатлантичного альянсу з 1999 р. і членом ЄС із 2004 р. Країна бере активну участь в операціях НАТО в Іраку (військовий контингент у складі 300 військових), Афганістані (військовий контингент у складі 560 військових), Косові (військовий контингент у складі 350 військових). Угорщина була готова розмістити радар системи ПРО США, який планувалося ввести в дію у вересні 2013 р. Вона входить також до складу «Вишеградської групи» (Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина), учасники якої домовилися створити бойову тактичну групу, куди Угорщина направляє 360 військових.

Географічні межі зовнішньополітичної активності Угорщина проводить активну політику стосовно «косовського питання», що свідчить про її геополітичні інтереси на Балканах. Країна була серед перших держав, які визнали незалежність Косова від Сербії, вона прагне розвитку двосторонніх відносин з ним, підтримує одночасну інтеграцію Косова та Сербії до ЄС. Угорщина бере участь у місії НАТО в Косові. Через партії угорської меншини в Румунії вона чинить певний політичний вплив на цю державу з метою підштовхнути її до визнання Косова.

За повідомленнями ЗМІ [6], під час югославського конфлікту Угорщина приховано передавала зброю хорватським збройним формуванням, що відіграло певну роль в ескалації конфлікту на ранній стадії. У форматі «Вишеградської четвірки» восени 2011 р. Угорщина ініціювала консультації щодо вступу Західних Балкан до ЄС. Угорщина, іноді в обхід офіційної влади Сербії, активно взаємодіє з Воєводіною - автономним краєм Сербії та колишньою провінцією Австро-Угорщини.

Підтримка відокремлення Косова й одночасна активність Угорщини у Воєводіні дають підстави припустити, що розділення Сербії Угорщина може розглядати як потенційну можливість посилення впливу на території, які раніше входили до її складу і на яких проживають компактні угорські меншини.

Після останніх парламентських і президентських виборів Угорщина активізувала пошук союзників, насамперед у Польщі. Політичні платформи правлячої партії «Фідес» і польської партії «Право і справедливість» є досить близькими. Лідер партії «Право і справедливість» Я. Качинський в інтерв'ю відомому польському виданню «Rzeczpospolita» серед кращих політиків сучасності назвав президента Угорщини В. Орбана. Свій перший іноземний візит президент В. Орбан здійснив саме до Польщі. Як припускають ЗМІ [7], Угорщина схиляла Польщу до союзу, навколо якого могла б згуртуватися Центральна Європа. Але після перемоги на президентських виборах Б. Коморовського Польща віддала перевагу тіснішим відносинам з Німеччиною та Францією в рамках ЄС. У ЗМІ висловлюються припущення, що Польща перестала довіряти Угорщині після того, як остання не відгукнулася на пропозицію Польщі щодо союзу держав між Адріатикою, Балтикою та Чорним морем.

Угорщина почала роботу над створенням електронного всесвітнього реєстру угорців [8], до якого планується занести навіть тих, хто симпатизує угорцям. За словами віце-прем'єра уряду Ж. Семйона, створення такого реєстру дасть змогу за необхідності забезпечити миттєву мобілізацію угорців усього світу.

Проблеми постачання і транзиту енергоносіїв

Проблема постачання до Угорщини енергоносіїв і транзиту їх через територію держави до європейських країн має кілька аспектів: розробка енергоносіїв на території Угорщини; злиття й поглинання нафтогазових активів за участю угорських компаній; участь країни у проектах видобування і транспортування енергоносіїв.

Розробка енергоносіїв на території Угорщини

У зв'язку з упровадженням нових технологій видобутку енергоносіїв і зростанням цін на них нині стають доступними й рентабельними родовища, які раніше не розроблялися. У 2011 р. австрійська компанія RAG (котра веде розробку родовищ в Австрії, Німеччині й Польщі) і російсько-сербська компанія NIS (одна з найбільших компаній Південно-Східної Європи) підписали угоду про спільну розробку родовища вуглеводнів «Кішкунхалаш» у Південній Угорщині (поблизу м. Сегедін). Ліцензія на розробку була віддана компаніям у рамках програми обміну активами, тобто в обмін на участь угорської MOL в інших проектах.

Злиття й поглинання нафтогазових активів за участю угорських компаній

Угорщина через національну компанію MOL у 2011 р. спробувала придбати хорватську енергетичну компанію INA. Колишній хорватський прем'єр-міністр І. Сандер був звинувачений у хабарництві щодо сприяння MOL у придбанні хорватської INA. У розслідуванні справи брали участь прокуратури Хорватії, Австрії та Інтерпол. Угорщина на неофіційному рівні звинуватила російський «Газпром» у перешкоджанні злиттю компаній з метою запобігання створенню альтернативного маршруту постачання енергоносіїв до Центральної Європи через порти Хорватії на Адріатиці.

Цим подіям передувала суперечка між російською компанією «Сургутнафтогаз» та угорською MOL [9]. В уряді Угорщини це розглядалося як суперечка суто приватних компаній. Але багато угорських урядовців робили заяви із цього приводу, що продемонструвало певний інтерес уряду. У 2009 р. «Сургутнафтогаз» придбав частку MOL в австрійської OMV за 1,4 млрд євро. Однак Угорщина вважала операцію недружньою щодо MOL і юридично не оформила її. У 2011 р. MOL викупила частку акцій «Сургутнафтогазу». Прем'єр-міністр Угорщини назвав це жорсткою боротьбою та висловив задоволення у зв'язку з її завершенням. Віце-прем'єр РФ у відповідь заявив, що російським інвестиціям чиняться перешкоди.

Участь Угорщини у проектах видобування енергоносіїв

Основним напрямом дій Угорщини у сфері видобування енергоносіїв є участь національної компанії MOL у розробці родовищ за межами Угорщини, насамперед в Іраку і РФ. Раніше Угорщина підтримала військову операцію США в Іраку, і після досягнення стабілізації в цій країні США надали можливість угорській компанії MOL узяти участь у розробці багатих родовищ в іракському Курдистані [10]. Є підстави стверджувати, що

США надали таку можливість з метою стримати співпрацю Угорщини з РФ, яка пропонувала Угорщині розробку значно менших родовищ у Західному Сибіру. Можливість розробки родовищ у Курдистані дала Угорщині змогу зайняти більш непоступливу позицію в суперечці із «Сургутнафтогазом».

Водночас Угорщині вдалося втримати позицію на російських родовищах [7]. У 2011 р. угорська MOL проголосила про намір розробляти Матюшкінське родовище в Західному Сибіру. Зараз 40% видобутку нафти компанія MOL здійснює з російських родовищ.

Участь Угорщини у проектах транспортування енергоносіїв

Головним напрямом дій Угорщини у сфері транспортування енергоносіїв є забезпечення поставок, альтернативних російським, шляхом участі у великих інфраструктурних проектах. Передусім це проекти транзиту каспійських енергоносіїв («Набукко» й AGRI) і транзиту нафти з морських портів Хорватії.

У 2011 р. Угорщина підписала двосторонню угоду з концерном «Набукко» щодо участі у проекті в ролі транзитної країни. Основною ресурсною базою проекту були Казахстан, Туркменистан та Азербайджан. Але Азербайджан не має достатніх обсягів газу, а для транзиту з Казахстану й Туркменистану потрібно прокласти газопровід по дну Каспійського моря. Можливість транзиту через Іран відкидається з політичних причин. Початкова угода щодо проекту строком на 50 років була підписана у 2009 р. в Анкарі. Проектна потужність газопроводу мала становити 31 млрд м³ газу на рік, загальна довжина - 3,3 тис. км, термін уведення в дію - 2017 р. У проекті брали участь національні енергетичні компанії Австрії, Угорщини, Болгарії, Румунії, Туреччини й Німеччини. Але попередня вартість проекту склала 24-26 млрд дол. США, що змусило Угорщину поставити під сумнів можливість досягнення його рентабельності [11]. У 2012 р. Угорщина офіційно вийшла з проекту напередодні підписання довгострокового контракту з російським «Газпромом». Слідом за нею з проекту вийшла Німеччина.

Однак Угорщина не відмовилася від можливості брати участь у проектах транзиту газу з Азербайджану. Так, у серпні 2012 р. Угорщина першою серед інших країн надала екологічний дозвіл для побудови одного з варіантів проекту «Набукко» - «Набукко-Захід» («Nabucco West»). Цей проект розглядається консорціумом «ШахДеніз» спільно з іншим проектом - трансадріатичного газопроводу ТАР («Trans Adriatic Pipeline»). Газопровід «Набукко-Захід» з'єднає Туреччину і м. Баумгартен (на сході Австрії), а газопровід ТАР - Туреччину, Грецію, Албанію і (через Адріатичне море) Італію. Джерелом газу для обох проектів розглядається азербайджанське родовище «Шах-Деніз», із якого планується видобувати 16 млрд м³ газу у 2017 р. У консорціумі «Шах-Деніз» беруть участь компанії ВР (25,5%), «Statoil» (25,5%), SOCAR (10%), «Лукойл» (10%), NICO (10%), «Total» (10%), TPAO (9%).

Проект AGRI («Azerbaijan-Georgia-Romania Interconnector») нині перебуває на стадії прийняття політичної декларації та створення спільного підприємства. Він передбачає транзит азербайджанського газу загальним обсягом до 8 млрд м³ на рік з азербайджанського родовища «Шах-Деніз» через Грузію Чорним морем до Румунії та Угорщини. Як альтернативний варіант кінцевого пункту транзиту виступає Україна. Основною природною перешкодою є Чорне море, через яке потрібно прокласти газопровід або побудувати термінали з перетворення газу в рідкий стан і навпаки. Утім, відповідних технологій країни-учасниці не мають. Можливість забезпечення потрібного фінансування (близько 4,5 млрд дол. США) викликає сумніви. Із цих причин розглядати реальність проекту можна лише у віддаленій перспективі.

У 2011 р. угорська MOL і словацька «Slovnaft» оголосили про наміри модернізувати нафтопровід «Адріа» для забезпечення поставок нафти з морських портів Хорватії на північ до Словаччини обсягом до 6 млн тонн на рік. Реалізація проекту значно зменшить залежність Угорщини і Словаччини від поставок російської нафти.

Розуміючи складність диверсифікації джерел поставок енергоносіїв в умовах фінансово-економічної кризи, Угорщина прагне брати участь у російських транзитних проектах, зокрема у проекті «Південний потік». У 2009 р. між MOL і «Газпромом» була підписана угода про будівництво в Угорщині газосховища обсягом 1,3 млрд м³ газу для використання його в ролі буфера поставок газу до Західної Європи. Але після суперечки MOL із «Сургутнафтогазом» «Газпром» відмовився від ідеї будівництва газосховища.

У середньостроковій перспективі залежність Угорщини від українського транзиту і нафти, і газу зберігатиметься. Однак у більш віддаленій перспективі залежність може зменшитись у разі реверсу нафтопроводу «Омишаль - Сазхаломбатта - Словаччина». Залежність від транзиту газу може скоротитися також у разі побудови газопроводу «Південний потік» та організації поставок через Румунію. Зменшення енергетичної залежності може зробити позицію Угорщини більш непоступливою з інших проблем воєнно-політичних відносин.

Інтеграційні проблеми в рамках ЄС

Угорщина вступила до ЄС у 2004 р. За тих часів позитивне ставлення до вступу висловлювали 84% населення країни, сподіваючись, очевидно, на наближення стандартів життя до рівня розвинених країн ЄС. Але багато в чому ці сподівання не виправдалися. Після розгортання фінансово-економічної кризи в ЄС ставлення населення Угорщини принципово змінилося. За результатами опитування у 2009 р. (у розпалі фінансово-економічної кризи), лише 28% населення висловили позитивне ставлення до участі країни в ЄС, а 50% - негативне. Утім, через рік співвідношення поліпшилося: 46% і 42% відповідно [12].

Попередній уряд соціалістів Ф. Дюрчаня проводив відверто проєвропейську політику, але після приходу до влади партії «Фідес» на чолі з В. Орбаном Угорщина почала проводити більш самостійну, національно орієнтовану політику. Саме із цим пов'язані основні суперечності відносин Угорщини з інституціями і провідними країнами ЄС, які мають такі аспекти: удосконалення базового законодавства Угорщини; запровадження нової фіскальної політики; скорочення заборгованості населення.

Удосконалення базового законодавства Угорщини

Упродовж 2010-2011 рр. Угорщина прийняла нову Конституцію та низку фундаментальних законів (загальнодержавного значення), які викликають занепокоєння ЄС. Прийняття нової Конституції було спричинене бажанням привести Конституцію держави у відповідність до сучасних умов, оскільки до того в Угорщині діяла Конституція 1949 р. з невеликими поправками. Стосовно своєї сутності нова Конституція не піддавалася критиці з боку ЄС, але Венеціанська комісія назвала процес її створення «не прозорим». Основне незадоволення викликало занадто широке використання фундаментальних законів: про Національний банк Угорщини та засоби масової інформації.

Новий закон про Національний банк Угорщини змінив його статус незалежного інституту на опосередковану підпорядкованість уряду [13], що суперечить монетарним принципам ЄС. Унаслідок цього уряд одержав можливість розпоряджатися золотовалютними резервами для стабілізації внутрішньої ситуації (на час прийняття закону угорський форинт знецінився на 40%). У результаті світові рейтингові агенції відчутно знизили кредитний рейтинг Угорщини, інституції ЄС пригрозили виключенням з ЄС, МВФ відмовився від співробітництва щодо надання Угорщині фінансової допомоги. США також висловили стурбованість на рівні посла в Угорщині [14]. Після того як Угорщина не пішла назустріч, ЄС задіяв санкції проти Угорщини, хоча й з іншого приводу - за невиконання плану скорочення дефіциту бюджету [15]. Угорщина стала першою країною ЄС, проти якої були задіяні санкції в рамках пакету «Шести законодавчих ініціатив».

Новий закон про засоби масової інформації угорський парламент прийняв наприкінці 2010 р. [16]. Прийняття закону викликало критику з боку світових ЗМІ. Уряд Угорщини звинуватили в запровадженні тотального контролю за ЗМІ, включно з Інтернетом, у ліквідації свободи слова й навіть у прагненні встановити тоталітарний режим. В інформаційній кампанії проти Угорщини були задіяні провідні світові видання: «Вашингтон пост» (стаття «Путінізація Угорщини»), «Шпігель» («Страх перед орбанізацією»), «Таймс» («Преса під прицілом») та ін. Автори порівнювали Угорщину з Білоруссю, а В. Орбана - з В. Путіним, С. Берлусконі, О. Лукашенком, У. Чавесом. За даними політологів [17], до 70% критики виходило з німецьких джерел або мало німецьке походження. Європейський парламент прийняв резолюцію [18] із засудженням того, як угорський уряд ставиться до демократії, свободи слова, прав людини. Така резолюція вперше була прийнята стосовно країни - члена ЄС. Крім того, під час представлення в Європейському парламенті програми головування Угорщини в ЄС парламентарії піддали нещадній критиці голову уряду В. Орбана [19]. Ця критика була розцінена як образа нації, втручання у внутрішні справи держави й порушення її суверенітету. У відповідь понад 100 тис. угорців вийшли на вулиці Будапешта для висловлення підтримки політики уряду, а радикальні сили запропонували вийти з ЄС у разі продовження тиску на внутрішню політику держави [20]. Згодом парламент Угорщини прийняв косметичні поправки до закону, які не торкнулися ключових питань (структури управління угорськими ЗМІ), але були сприйняті ЄС позитивно. У цій суперечці серед країн ЄС лише Литва підтримала Угорщину.

Запровадження нової фіскальної політики

Нова фіскальна політика Угорщини має зовнішній та внутрішній аспекти. Перший пов'язаний з реформуванням ЄС у напрямі централізації та обмеження національних суверенітетів за рахунок створення фіскального союзу між державами зони євро («Європакт»). Серед держав ЄС проти «Європакту» виступили лише Велика Британія та Угорщина, провівши між собою попередні консультації [21]. Але потім Угорщина змінила свою позицію, погодившись із «Європактом» в обмін на згоду МВФ надати стабілізаційний кредит. Внутрішній аспект нової фіскальної політики Угорщини пов'язаний з установленням нових податків усупереч законодавству ЄС. Улітку 2010 р. угорський парламент без узгодження з керівними органами ЄС прийняв закон про надзвичайний податок на фінансові групи та банки, а згодом - на підприємства енергетичного та комунікаційного секторів і великі торгові мережі. За цим законом, лише «Deutsche Telekom» був змушений сплатити податок обсягом до 100 млн євро. У відповідь великі транс'європейські компанії звернулися до Європейської комісії зі скаргою, вимагаючи передачі справи до суду і встановлення штрафних санкцій до Угорщини. Міністр економіки Німеччини також піддав критиці уряд Угорщини.

Зменшення заборгованості населення

Восени 2011 р. прем'єр-міністр Угорщини запропонував так званий «Надзвичайний план захисту держави» [6]. Основною метою цього плану було розв'язання проблеми іпотечної валютної заборгованості населення. Проблема виникла внаслідок необґрунтованої кредитної політики банків, які після початку фінансово-економічної кризи почали виводити валютні активи з країни, що спричинило падіння курсу національної валюти - форинту. У результаті велика частина населення стала неспроможною повернути борги. Основна ідея плану зводилася до надання боржникам можливості сплатити борги за заниженим курсом форинта (орієнтовно в 1,31 раза, що приблизно пропорційно рівню його здешевлення). Загальна сума очікуваних втрат банків оцінювалася в 1 млрд євро. Проти плану виступила Австрія в особі канцлера, оскільки саме австрійські банки мають найбільшу за обсягами присутність в Угорщині. Після прийняття цього плану проти Угорщини та особисто проти її прем'єр-міністра В. Орбана в західних ЗМІ розпочалася активна інформаційна кампанія. В. Орбан був змушений відповісти, що Угорщина не є чиєюсь колонією [22].

Самовизначення етнічних угорців у Румунії, Сербії, Словаччині та Україні

Проблема самовизначення етнічних угорців є одним з найбільш активних напрямів зовнішньої політики Угорщини. Після Тріанонського договору 1920 р. Угорщина втратила Трансільванію, Банат, Воєводіну, Південну Словаччину і Закарпаття. У всіх цих районах залишилося близько 2 млн угорців, які не були асимільовані і нащадки яких зараз прагнуть самовизначення. За результатами перепису населення 2002 р., у Румунії компактно мешкають 1,5 млн етнічних угорців (6,6% населення), у Словаччині - близько 500 тис. (9,7% населення), у Сербії - 290 тис. (4%). 140 тис. угорців (0,3%) мешкають також в Україні, де становлять 12% населення Закарпатської області й зосереджуються переважно в Береговському і Виноградівському районах, де складають до 90% і 50% відповідно. За оцінками етнологів, на сьогодні загальна кількість угорців за кордоном сягає до 3,5 млн.

Основним напрямом дій Угорщини стосовно угорців у суміжних країнах є надання їм угорського громадянства, прав автономії відповідних адміністративних районів, надання угорській мові статусу державної або регіональної та всіляка підтримка їхньої культурної ідентичності і зв'язків з материнською державою. Для цього Угорщина надає спеціальні кошти з державного бюджету. У ЗМІ Угорщини з'явився спеціальний термін - «національні кордони», які, поряд з територією Угорщини, охоплюють райони компактного проживання етнічних угорців.

Питання надання угорського громадянства. У травні 2010 р. парламент Угорщини схвалив зміни до закону про угорське громадянство, згідно з яким етнічні угорці, котрі мешкають поза межами Угорщини, можуть отримати угорське громадянство за спрощеною процедурою. Підставою для цього є базове знання угорської мови та підтвердження факту, що хтось із предків мав угорське громадянство. У результаті введення закону, за інформацією угорської влади, найбільш активний прийом заяв на одержання громадянства Угорщини проходив у Трансільванії [23]. Від моменту ухвалення закону до кінця травня 2011 р. за громадянством звернулося 44,6 тис. трансільванських угорців. На той самий час запис у чергу на подання документів у Сербії здійснювався на листопад 2011 р., а в Україні - на грудень 2011 р.

Питання надання автономії. На сьогодні угорська автономія існує лише в Сербії (автономний край Воєводіна). Як правило, державна влада в інших країнах прямо не відкидає права етнічних угорців на створення автономії, але далі декларацій не йде. У питанні автономізації Угорщина має одну перевагу - законодавство ЄС приділяє велику увагу правам національних меншин, зокрема створенню органів місцевого самоврядування, освіти, використання рідної мови тощо.

Відносини з Румунією

Проблема угорської меншини в Трансільванії виникла після того, як Трансільванія була передана Румунії за Тріанонським договором 1920 р. Трансільванські угорці мають кілька громадських організацій і політичних партій. «Трансільванська угорська національна рада» і «Трансільванська угорська народна партія» (остання має підтримку до 20-25% мешканців Трансільванії) очолюються загальновизнаним лідером закордонних угорців пастором Л. Токешом, який раніше був віце-спікером Європейського парламенту і зараз є його депутатом. За сприяння Л. Токеша у Брюсселі було відкрите представництво угорців Трансільванії, у відповідь на що МЗС Румунії викликав посла Угорщини й офіційно заявив про занепокоєність [24]. Визнавати представництво Румунія відмовилася. Обидві громадські організації прагнуть надання національної автономії угорцям у Трансільванії. У цьому питанні до них приєднується й «Секейська національна рада», яка також прагне поєднання із загальноєвропейським рухом автономізації в Каталонії, Шотландії, Південному Тіролі. Більш помірна партія - «Румунський угорський демократичний союз» - донедавна входила у правлячу коаліцію в парламенті Румунії. Ця партія також прагнула автономізації Трансільванії, але уникаючи суперечок з офіційною владою Румунії. Усі організації підтримуються з боку уряду й парламенту Угорщини, представники яких, у тому числі на найвищому рівні, беруть участь в офіційних заходах і національних святкуваннях. Особливо рішучу позицію щодо підтримки угорців у Румунії займає парламентська партія «Йоббік». У 2011 р. на з'їзді цієї партії її голова (також - віце-спікер парламенту Угорщини) відверто заявив, що має намір об'єднати угорський народ Карпатського басейну [25]. Румунські політики у відповідь вимагали оголосити цю партію поза законом.

Румунія прискіпливо ставиться до риторики угорських політиків. Між Румунією та Угорщиною іноді виникають дипломатичні суперечки, пов'язані з висловлюваннями угорських політичних лідерів. Але загалом влада Румунії намагається або відкидати, або не помічати проблеми - ЗМІ Румунії практично не висвітлювали офіційного ставлення влади Румунії до нових змін у законі про угорське громадянство.

Відносини із Сербією

Проблеми етнічних угорців у Сербії стосуються переважно Воєводіни, яка відійшла до Сербії також за результатами Першої світової війни. Угорці Сербії мають політичну організацію - «Угорську партію Воєводіни», яка представлена в парламенті й уважно відстежує додержання національних прав угорців. Прагнучи вступу до ЄС, Сербія прийняла закон про реституцію (повернення колишньої власності іноземним громадянам, котрі володіли нею до Другої світової війни). Спочатку Сербія прийняла цей закон у редакції, яка не давала права на реституцію угорцям, мотивуючи це тим, що Угорщина була окупантом Сербії. Але угорський МЗС виступив з рішучою заявою, погрожуючи відмовити у згоді на вступ Сербії до ЄС. Після цього Сербія змінила закон.

Сербія стримано відреагувала на прийняття нового закону про угорське громадянство і згодом навіть прийняла зміни до національного законодавства, які дозволяють особам з подвійним громадянством служити в армії та поліції. Є ознаки того, що Угорщина, користуючись слабкістю Сербії, не завжди поважно ставиться до її суверенітету. Наприклад, у жовтні 2011 р. Угорщина провела конференцію голів парламентів країн Західних Балкан [26], на яку були запрошені представники Хорватії, Боснії та Герцеговини, Косова, Чорногорії, Македонії та Воєводіни. Тобто Воєводіна була запрошена на одному рівні із суверенними державами. Представники Сербії запрошені не були.

Відносини зі Словаччиною

Серед усіх сусідів Словаччина найбільш рішуче відреагувала на новий закон про угорське громадянство. Вона зробила поправки до власного закону про громадянство, відповідно до яких громадяни позбавляються словацького громадянства в разі прийняття іншого. Більше того, декілька громадян Словаччини були позбавлені словацького громадянства, що викликало бурхливу реакцію Угорщини. Прийняття поправок до закону про громадянство виявилося ефективним інструментом - угорці Словаччини не стали масово звертатися за угорським громадянством. Згодом, під тиском США, Словаччина погодилася переглянути поправки й підготувати з Угорщиною договір про подвійне громадянство. Але на практиці вирішення цього питання затягується.

Відносини з Україною

Угорщина постійно й наполегливо підтримує інтереси етнічних угорців і в Україні. Депутат Європейського парламенту від Угорщини і представник угорської партії «Йоббік» Б. Ковач відкрив свій офіс у м. Берегово Закарпатської області [27]. За його словами, набуття чинності новим законом про угорське громадянство не зашкодить відносинам України з Угорщиною, оскільки «українська держава розуміє ситуацію». ЗМІ України констатують, що на будівлі місцевої адміністрації розміщені три прапора: український, угорський і м. Берегове, а Береговська районна рада прийняла рішення про початок засідань із заслуховування гімну Угорщини [28]. Згодом рішення було опротестоване міжрайонною прокуратурою.

Стосовно ставлення угорської меншини до України відомі слова лідера закарпатської політичної партії угорців М. Ковача, що українську державу слід сприймати як ворожу фортецю, частину якої потрібно захопити [29]. Угорщина також вимагає створення Притиснянського автономного району та забезпечення Україною умов для представництва етнічних угорців у Верховній Раді [27]. Ці питання були предметом обговорення на міжурядовій комісії з питань забезпечення прав національних меншин наприкінці 2011 р. Питання представництва угорців у парламенті України було також порушене раніше - під час зустрічі Президента України з головою МЗС Угорщини Я. Мартоні [30]. Але обидва питання не були вирішені.

На офіційному рівні Україна не бачить причин для занепокоєння. Згідно із заявою представника МЗС України О. Волошина [31], політика Угорщини не становить політичної загрози для України, а угорський закон про громадянство спрямований лише на відновлення історичної справедливості. На практиці Україна досить широко підтримує прагнення угорців до самовизначення: діють 66 угорських загальноосвітніх навчальних закладів, відкрита угорська гімназія, етнічні угорці мають право здавати вступні іспити до українських вишів рідною мовою. Таку сприятливу позицію України можна пояснити її надіями на підтримку Угорщиною європейської інтеграції України.

Але фактично Україна все ж виявляє ознаки стурбованості. У травні 2011 р. голова товариства угорської культури Закарпаття М. Ковач звернувся до Президента України з проханням припинити «злочинні дії» Служби безпеки України, представники якої допитували угорців щодо подвійного громадянства [32]. Угорські ЗМІ також звинуватили українські правоохоронні органи у стеженні за угорським консульством. Віце-прем'єр Угорщини офіційно вимагав від України роз'яснень. З боку органів державної влади відповіла лише Служба безпеки України про те, що діяла відповідно до законодавства України. З боку парламентських партій відповіла партія «Свобода», яка звинуватила угорську громаду у спробах розколу українського суспільства.

Проблема самовизначення русинів

Найбільша русинська меншина чисельністю 650 тис. представників мешкає в Україні. До Другої світової війни русини мали власну територіальну автономію у складі Чехословаччини [33], що зараз використовується русинами для обґрунтування вимог щодо створення автономії. Населення Закарпатської області загалом позитивно ставиться до автономізації.

Активність, наполегливість і рішучість дій русинської общини Закарпаття із часом значно зростає. У 2009 р. Світовий конгрес підкарпатських русинів, який відбувся в Чехії, прийняв «Декларацію про конституційні основи русинської держави» [34, 35]. Русинські лідери закликають зі зброєю в руках захистити себе від дискримінації з боку центральної влади України [36]. Активність русинських організацій поряд з русинськими общинами світу підтримує й Угорщина [37]. Її підтримка знаходить позитивний відгук серед лідерів русинів.

Проблематика внутрішньополітичних відносин Угорщини

Основним стимулом останніх змін внутрішньополітичного життя Угорщини є фінансово-економічна криза, яка через погіршення соціально-економічного становища населення впливає на його політичні вподобання. Зміна цих політичних уподобань на виборах 2010 р. визначила прихід до влади патерналістської партії «Фідес», яка зібрала конституційну більшість і сформувала уряд. Крім того, останні вибори в парламент продемонстрували зростання націоналістичних настроїв в угорському суспільстві: партія «Йоббік», яку ЗМІ часто звинувачують у націоналізмі, отримала 47 із 386 місць у національному парламенті й декілька місць у Європейському парламенті. Одразу після обрання нова влада, користуючись підтримкою з боку населення, зробила декілька кардинальних кроків:

• змінила Конституцію, яка перейменувала державу на «Угорщина» й декларувала право етнічних угорців на угорське громадянство та захист;

• ухвалила низку економічних законів, котрі відчутно ускладнили діяльність транснаціональних корпорацій;

• прийняла новий закон про ЗМІ, який підвищує можливості впливу уряду на інформаційний простір;

• почала реформи спецслужб і резервістів.

Загальний напрям внутрішньої політики Угорщини був переорієнтований з інтернаціонального європейського вектора на розв'язання національних проблем за допомогою ЄС.

На сьогодні внутрішньополітичні відносини Угорщини мають кілька основних аспектів, важливих для розуміння її зовнішньої політики, зокрема політики безпеки: партійна боротьба; посилення централізації влади та рішучості її дій; ставлення до неугорського населення; перегляд результатів Другої світової війни.

Партійна боротьба

Сьогодні Угорщина перебуває в процесі переформування партійної системи. Соціалістична партія втратила підтримку населення, оскільки саме на ній сфокусувалося невдоволення падінням рівня життя через фінансово-економічну кризу в ЄС. Користуючись слабкістю соціалістів, правляча партія «Фідес» у 2011 р. внесла законопроект, який проголошував незаконність діяльності соціалістичної партії Угорщини на тій підставі, що, згідно з принципом колективної відповідальності, соціалістична партія несе відповідальність за наслідки Другої світової війни, вплив СРСР і репресії. Попри невдачу спроби заборонити діяльність соціалістів, політичні сили - прихильників лівої ідеї в Угорщині на сьогодні можна вважати недієздатними. Головна політична опозиція правлячій партії формується на базі профспілкового руху. Наприкінці 2011 р. була створена нова ліва партія «4К!» («Четверта республіка»). Її засновники (переважно профспілкові організації) ставлять головну мету - протидіяти авторитарним тенденціям президента Угорщини і правлячої партії. Декларується, що «4К!» дотримуватиметься традицій боротьби робітників та антиглобалістської ідеології. Наприкінці 2011 р. в Угорщині створено також новий профспілковий рух «Солідарність» на тлі численних страйків, насамперед робітників силових відомств, яким уряд значно погіршив умови пенсійного забезпечення [38].

З іншого боку, партія «Йоббік» збільшує підтримку не тільки населення Угорщини, а й зарубіжних угорців. На 8-му з'їзді партії були присутні представники угорців Воєводіни, Трансільванії, Закарпаття. Партія має намір відкрити дві партійні академії для виховання молоді. Але «Йоббік» є молодою партією і поки немає достатньої підтримки в суспільстві, на відміну від правлячої «Фідес», котра змогла вивести на вулиці Будапешта близько 100 тис. осіб на підтримку уряду під гаслом «Ми не будемо колонією» [39], яке фактично є гаслом партії «Йоббік», що дає підстави припустити певний рівень взаємодії партій на основі ідей патерналізму.

За таких умов реальна альтернатива правлячому «Фідес» на сьогодні є проблематичною. У разі наявності певних економічних успіхів і відсутності явних прорахунків партія може зберегти більшість у наступному виборчому циклі. Можливим її союзником може бути націоналістична партія «Йоббік».

У внутріпартійну боротьбу втручаються також зовнішні гравці, зокрема США. Економічна політика угорського уряду не знайшла розуміння в США, про що зазначали як посол США в Угорщині, так і державний секретар США. У січні 2012 р. радник державного секретаря США Ч. Гаті запропонував зняти голову уряду В. Орбана, а також автора економічної політики Угорщини Д. Матолчі і створити новий уряд, у який увійшли б «не популісти». В іншому випадку Ч. Гаті прогнозував громадянську війну. Пропозиції Ч. Гаті були офіційно опубліковані в угорському виданні «Heti Valasz» [40], тобто висловлювалися відверто й тому можуть розглядатись як натяк на нагальну потребу узгодження курсу угорського уряду зі США. З іншого боку, небезпідставним є припущення про існування групи підтримки Угорщини серед конгресменів США, яка рекомендує утриматися від нападів на угорський уряд.

Посилення централізації влади

У грудні 2011 р. угорський парламент прийняв закон про добровільну громадську стражу та поправки до закону про спеціальні служби [41]. Перший закон упорядковує діяльність добровільних воєнізованих формувань, які існують в Угорщині передусім у вигляді воєнізованого крила партії «Йоббік». Згідно з новими поправками до закону про спеціальні служби, військова розвідка та військова контррозвідка об'єднані в єдину службу військової національної безпеки. Зараз створюється нова служба - «Національний інформаційний антикримінальний центр», якому передбачається надати прямий доступ до всіх баз даних угорських громадян без судової санкції. Усе це свідчить про створення підвалин для укріплення й централізації влади в майбутньому.

В Угорщині військова повинність була скасована у 2004 р., але з 2012 р. знов було встановлено облік військовозобов'язаних [42]. Відповідний закон дасть змогу відновити колишню мобілізаційну систему Угорщини. У 2011 р. Угорщина провела також навчання цивільної оборони, які не проводились із 70-х рр. минулого століття. Під час навчань перевірялася готовність систем метрополітену до використання його як сховища. З 2012 р. Угорщина почала формування добровільного резерву чисельністю до 8 тис. осіб. Наголос робиться на призов колишніх кадрових військових віком від 40 до 57 років. Тобто резерв складатимуть досвідчені й навчені резервісти, що свідчить про наміри підвищити рівень бойової підготовки армії та резерву і створити умови для швидкого розгортання військових формувань у разі потреби.

У 2011 р. в Угорщині набрав чинності закон про бездомних [43], згідно з яким люди, котрі не мають житла й мешкають на вулиці, підлягають штрафу в розмірі 600 дол. США або ув'язненню. Цей закон був ініційований правлячою партією «Фідес». З 2012 р. в Угорщині змушена припинити роботу опозиційна радіостанція, оскільки рада з нагляду за ЗМІ позбавила її робочої частоти.

Ставлення до неугорського населення

Цигани Угорщини відчувають негативне ставлення до себе з боку суспільства і влади. Активність у цьому питанні проявляє партія «Йоббік». Характерним є випадок, коли всі цигани міста Дьйондьошпат демонстративно на декілька діб залишили свої будинки [44], після того як воєнізоване крило партії під назвою «Суспільство громадської міліції за краще майбутнє» організувало патрулювання міста, що було підтримано угорським населенням. Інша добровільна організація «Воєнізована міць» у згаданому населеному пункті розгорнула табір, де всі охочі могли навчитися прийомам застосування зброї.

Примітним також є випадок, який трапився в серпні 2012 р. [45]. ЗМІ Угорщини поширили інформацію про єврейські корені одного з провідних політиків партії «Йоббік» К. Шегеді, якого вважали висхідною зіркою партії. Він прославився тим, що звинувачував євреїв у «скуповуванні країни» і знущанні над національними символами Угорщини. Після публікацій К. Шегеді подав у відставку з усіх партійних постів і відмовився від членства в партії. Проте партія зажадала, щоб він також відмовився від мандата європейського парламентарія, звинувативши його в хабарництві.

Перегляд результатів Другої світової війни

У 2011 р. канал «N1» телебачення Угорщини, пов'язаний з партією «Йоббік», опублікував репортаж до дня народження Гітлера, де висвітлювався внесок останнього у справу економічного й морального відродження Німеччини [46]. Автори репортажу зазначили, що після Другої світової війни Гітлер став мішенню пропаганди «англосаксів і більшовиків». Хоча репортаж демонструвався лише 30 секунд, факт його появи чітко свідчить, що праві націоналістичні партії вивчають досвід фашистської Німеччини. угорщина безпека воєнний політика

Аналіз концептуальних документів Угорщини у сфері безпеки

Концептуальними документами Угорщини, які визначають політику у сфері безпеки, є Стратегія національної безпеки Угорської Республіки [47] і Національна воєнна стратегія Угорської Республіки [48]. Аналіз документів свідчить, що основні національні інтереси Угорщини є традиційними для багатьох держав регіону - членів ЄС. Серед них особливо вирізняється європейська інтеграція країн Центральної, Східної та ПівденноСхідної Європи. Можна припустити, що Угорщина занепокоєна власним буферним положенням і прагне створення зони безпеки зі Сходу. Це підтверджується наявністю серед національних інтересів потреби досягти позитивного ставлення України до НАТО. Важливим є також дотримання прав угорців, які мешкають у сусідніх країнах. Угорщина цілком адекватно оцінює безпекове середовище, акцентуючи на посиленні ролі в ньому недержавних акторів і розмивання межі між зовнішніми і внутрішніми чинниками. Вона досить широко розглядає безпековий простір, включаючи до області власної безпеки Середню Азію, Кавказ, Середземномор'я, Близький Схід, Балкани. Основними інструментами гарантування безпеки Угорщина бачить членство в ЄС і НАТО. При цьому вона наполягає на необхідності тісної взаємодії цих структур, не погоджуючись із суперечностями між ними або з їх розмежуванням.

У воєнній стратегії Угорщина не розраховує на гарантування власної безпеки виключно силами НАТО. Вона планує гармонійний розвиток армії для досягнення її спроможності діяти самостійно до прибуття союзницьких сил у разі агресії. Ставлення до застосування воєнної сили є подвійним. З одного боку, Угорщина не вважає жодну державу супротивником, основним завданням угорської армії є захист територіальної недоторканності й незалежності. Але, з другого боку, воєнна сила вважається засобом просування національних інтересів, що певним чином розмиває оборонний характер воєнної стратегії. Угорщина констатує велику вірогідність застосування угорської армії на великій відстані. Водночас Угорщина не передбачає застосування армії всередині держави, хоча покладає на неї деякі внутрішні завдання: антитерористичну боротьбу, ліквідацію наслідків техногенних катастроф тощо. Угорщина також адекватно оцінює характер сучасних воєнних конфліктів: їх асиметричність, супроводження терористичними актами, можливість застосування зброї масового ураження. Особливо слід відзначити, що Угорщина звертає увагу на необхідність ефективного інформаційного супроводження конфлікту.

Висновки

1. З погляду історичних традицій Угорщина завжди прагнула самостійності. Навіть у складі Австрійської імперії вона виборювала автономію, не підкорюючись чужій владі. Маючи найтісніші історичні зв'язки з Австрією, Угорщина завжди розглядала Хорватію, Сербію, Словаччину, Трансільванію та Закарпаття як території угорських інтересів. Ліквідація Австро-Угорської імперії і втрата 72% колишніх територій за результатами Першої світової війни розцінюються Угорщиною як несправедливі та образливі для нації.

2. Основні інтереси сучасної Угорщини мають зовнішню складову. Економіка держави сильно залежить від імпортних поставок сировини й енергоносіїв, а також від безперешкодного доступу до ринків збуту. Угорщина незадоволена подальшим розмиванням суверенітету у структурах ЄС і відчуває потребу посилення єдності угорської нації. Ці обставини визначають спроби країни збільшити власну вагу в регіоні за рахунок посилення політичної та гуманітарної взаємодії із сусідніми державами, що наочно підтверджується і спробами створити політичний союз із Польщею, і підтримкою угорських меншин у сусідніх державах, і перманентним нагадуванням власного «великого минулого». Угорщина прямо не висуває територіальних претензій, але на науковому рівні пророблює історичну належність Угорщині окремих територій Молдови, держав Західних Балкан і Румунії.

3. Основними проблемами відносин Угорщини з іншими державами є постачання енергоносіїв російського, середньоазійського та кавказького походження для забезпечення власної економіки, а також реалізації її транзитного потенціалу, підтримка угорських меншин у сусідніх державах, відносини зі структурами ЄС.

Основним інтересом Угорщини в галузі постачання і транзиту енергоносіїв є зниження залежності від поставок російських нафти і природного газу, які здійснюються через Україну. Розуміючи потребу в надвисоких капіталовкладеннях для розв'язання цієї проблеми, Угорщина здійснює виважені кроки в декількох напрямах: збільшення видобутку власних енергоносіїв, участь у розробці родовищ на території інших держав, участь у побудові нових трубопроводів. У середньостроковій перспективі залежність Угорщини від українського транзиту нафти й газу зберігатиметься, але в більш віддаленій може скоротитися.

Угорщина проводить фундаментальну довгострокову політику підтримки угорських меншин у суміжних країнах (Румунії, Сербії, Словаччині та Україні), спрямовану на створення автономій, надання угорській мові статусу державної або регіональної, а також надання закордонним угорцям власного громадянства. У відносинах із Сербією є факти неповажного ставлення до її державного суверенітету.

З метою зменшення залежності від рішень бюрократичних структур ЄС Угорщина схиляється до більш самостійної позиції в політичній та економічній сферах, спираючись на широку підтримку населення. Така політика підкріплюється змінами угорського законодавства, зокрема конституційного, у напрямі зосередження в руках уряду контролю над фінансовою, економічною політикою та інформаційним простором. Публічні суперечки з інституціями ЄС іноді доходять до критичної межі. Є підстави вважати, що Німеччина також незадоволена змінами політики Угорщини.