Сутність міжнародних економічних відносин та їх форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Сутність МЕВ та їх форми

1.1 Сутність поняття

1.2 Принципи розвитку МЕВ

1.3 Форми МЕВ

Розділ 2. МЕВ в Україні

2.1 Аналіз міжнародної торгівлі в Україні

2.2 Аналіз міжнародної передачі технологій в Україні

2.3 Міжнародна міграція трудових ресурсів в Україні

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку МЕВ в Україні

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) -- внутрішня організація світового господарства, законів його розвитку та функціонування, притаманних як світовому господарству загалом, так і окремим формам МЕВ.

Міжнародні економічні відносини своїм корінням сягають глибокої давнини. Початком їх розвитку вважають перші елементарні форми «міжнародної» торгівлі, що уособлювала у собі натуральний обмін між окремими особами, сім'ями, племенами тощо. Першими предметами «міжнародного» обміну були надлишки окремих товарів та засоби виробництва.

Уперше міжнародна торгівля проявилася як торгівля між країнами у період рабовласницького ладу. Тоді основними предметами обміну стали предмети розкоші, деякі види сировинних матеріалів, а також раби.

У період капіталізму міжнародна торгівля набула особливого розвитку. Перехід від натурального виробництва до товарно-грошових відносин, поява великого машинного виробництва, покращення умов транспортування, розвиток ринкових відносин стимулювали поширення зовнішньої торгівлі. На цьому часовому проміжку до торгівлі були залучені майже всі країни світу. Формується світовий ринок, а наприкінці XIX ст., з переходом до монополістичного капіталізму, утворилася світова система господарства. Саме в цей період міжнародні відносини перестають обмежуватись лише торгівлею. Їх об'єктом стають також фактори виробництва.

Початок інтернаціоналізації господарських відносин разом із міжнародним капіталом сприяли виникненню монополістичних об'єднань.

Монополістичний капітал економічно розвинутих країн почав проникати на територію менш розвинених, і, закріплюючись, забезпечував собі не тільки економічне, але й політико-адміністративне панування над «поглиненою» державною. Цей процес призвів до завершення формування територіального поділу світу між розвиненими країнами та розподілу колоній. Почався специфічний колоніальний поділ праці, у якому країни-метрополії нав'язували вигідну для себе спеціалізацію країнам-колоніям, який повністю підпорядковував господарство залежних країн експорту певного виду сировини.

Після завершення Першої світової війни розпочався процес деколонізації, який завершився в 60-х роках ХХ ст., і у результаті якого світове господарство набуло сучасного вигляду. Особливостями цього господарства є взаємопроникнення економічних систем, перетворення національного виробництва на інтернаціональне, набуття ним міжнародних і міжнаціональних ознак; активізація спільної підприємницької діяльності із масштабним залученням до неї іноземного капіталу, формування інтернаціональних господарських комплексів, виникнення міжнародної власності.



1. Сутність МЕВ та їх форми

1.1 Сутність поняття

Визначення сутності міжнародних економічних відносин часто бувають спрощеними, неповними. Так при їх характеристиці як функціональної підсистеми світового господарства або сукупності міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом продуктивних сил та інших факторі в, спостерігається тавтологія, оскільки у правій частині визначення майже повністю повторено ліву частину (те, що треба визначити), але додано термін "сукупність", а економічні відносини названо економічними зв'язками. Мало збагачує зміст цієї категорії і характеристика "... похідні, перенесені на міжнародну арену економічні відносини певного суспільства", оскільки такі відносини позбавляються притаманної їм нової сутності, якій властиві власні закони та закономірності розвитку, а отже, внутрішні суперечності.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) є економічною формою розвитку процесу інтернаціоналізації продуктивних сил, в якій зосереджені техніко-економічні, організаційно-економічні відносини та відносини економічної власності, тому концептуальне визначення таких відносин значною мірою залежить від чіткої, змістовної характеристики категорії "форма", яка означає внутрішню організацію змісту, спосіб зв'язку між підсистемами та елементами підсистем (тобто структуру змісту), спосіб його існування. У свою чергу, структура -- це комплекс внутрішніх стійких зв'язків між підсистемами та елементами цілісної системи, які (зв'язки) як закони детермінують її розвиток. Сутність, в тому числі структуру міжнародних економічних відносин, можна розглядати з різних точок зору. Насамперед серед них виокремлюють міжнародні техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і міжнародні відносини економічної власності. Міжнародні техніко-економічні відносини формують матеріально-речову форму процесу інтернаціоналізації продуктивних сил і разом з ними утворюють міжнародний технологічний спосіб виробництва. Міжнародні відносини економічної власності -- це процес привласнення суб'єктами міжнародних економічних відносин різноманітних об'єктів -- товарів, послуг, робочої, сили, інтелектуальної власності і тощо у всіх сферах суспільного відтворення (тобто у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Суб'єктами МЕВ є різні рівні держави (центральної або федеральної і муніципальної), державні підприємства і організації, різноманітні міжнародні організації, міжнародні фінансово кредитні інститути, транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також національні підприємства, фірми і компанії, які здійснюють значну частину виробництва за кордоном.

Організаційно-економічні відносини встановлюються у процесі проведення названими суб'єктами спільних маркетингових досліджень, управління спільними підприємствами, запозичення досвіду та ін.

Отже, структуру МЕВ також можна розглядати з точки зору різних сфер суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва здійснюється міжнародний суспільний поділ праці в різних формах, а насамперед -- в одиничній, тобто спеціалізація між окремими національними компаніями (подетальна, повузлова, предметна, потехнологічна), спеціалізація у сфері науково-технічних, проектно-конструкторських та інших розробок. У сфері обміну відбувається міжнародна торгівля різноманітними об'єктами, насамперед товарами і послугами; у сфері розподілу -- розподіл та перерозподіл, створеного необхідного і додаткового продукту через механізм ціноутворення, привласнення міжнародними організаціями і насамперед фінансово-кредитними інститутами частини національного доходу різних країн; у сфері споживання -- поступова інтернаціоналізація виробничого і особистого споживання інтегрованих країн.

Інфраструктура МЕВ представлена передусім міжнародними економічними, соціальними та фінансово-кредитними установами та організаціями загальносвітового масштабу: ГАТТ, СОТ, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та ін. Крім них, існують міжнародні економічні та фінансово-кредитні установи на регіональному рівні: Європейський банк реконструкції та розвитку, Рада міністрів європейського співробітництва, Європейська комісія, Європейський інвестиційний банк та ін.

В сучасних умовах тенденція до все більшої взаємозалежності національних економік, до зростання ролі зовнішніх факторів у процесі суспільного відтворення в окремій країні стала загальною. Звідси випливає, що поняття світового господарства на можна зводити до простої суми національних економік. Не меншою мірою його суть визначається тим універсальним зв'язком, який забезпечує їх реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперації, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.

Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Вони є похідними від національних, економічних відносин, залежать від них, зумовлюються особливостями національної економіки та перебувають під значним впливом зовнішньої економічної політики держави. Так, зміни курсу національної валюти впливають на конкурентоспроможність товарів на ринку іншої країни, ліберальне податкове законодавство забезпечує приплив капіталів у країну, яка його впроваджує; зміни митних тарифів породжують зміни в потоках експорту та імпорту товарів.

Міжнародні економічні відносини визначають суть світового господарства. За своїм характером вони залежать від економічних відносин, що функціонують на національних рівнях. Так, інтернаціональна вартість формується на основі становлення національних вартостей відповідно до внеску країни у всесвітній рівень тривалості, інтенсивності і продуктивності праці і загалом залежить від міри включення у світове господарство певної національної економіки.

Утворення світового ринку призвело до того, що суспільно необхідний робочий час, який затрачається на виготовлення будь-якого товару, визначається не середнім рівнем умілості та інтенсивності праці зайнятих в національному господарстві, а діючими умовами світового виробництва, які є нормальними за певного рівня розвитку продуктивних сил світового співтовариства. Внаслідок дії закону вартості в межах світового ринку відбувається зведення національних вартостей товарів різних країн до інтернаціональної вартості. Країни, національна вартість товарів яких нижча за інтернаціональну, при обміні одержують додатковий прибуток у зовнішній торгівлі. А країни, де національна вартість товарів виявляється вищою, ніж інтернаціональна вартість, не мають прибутків, зазнають збитків. Внаслідок цього відбувається вимивання з національної економіки тих товарів, а також галузей, які не в змозі успішно конкурувати на світовому ринку. Позитивним наслідком цього процесу є те, що це веде до поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення ефективності національного виробництва. Вирішальну роль при визначенні профілю спеціалізації країни на виробництві певних товарів відіграє не абсолютна величина національної вартості, а її відносний рівень, тобто в порівнянні з іншими країнами-виробниками аналогічної продукції.

1.2 Принципи розвитку МЕВ

Умовою успішної інтеграції в систему міжнародних економічних відносин є врахування загальновизнаних правил розвитку світового господарства та підпорядкування їм. Сукупність цих правил визначають принципи розвитку міжнародних економічних відносин як суттєві, об'єктивні та загальновизнані норми і правила міжнародної господарської взаємодії. Уся сукупність таких принципів поділяється на: загальні та специфічні.

До загальних принципів світогосподарської взаємодії належать:

1) об'єктивність міжнародних економічних відносин, тобто відповідність їх розвитку об'єктивним економічним законам (ігнорування міжнародних зв'язків - це втрати як потенціал втрачених можливостей);

2) взаємовигода економічних зв'язків для двох і більше партнерів;

3) конкурентні підвалини механізму зовнішньоекономічних зв'язків;

4) компромісний характер міжнародної економічної взаємодії, що передбачає певні поступки один одному з боку партнерів;

5) неконфронтаційність міжнародних економічних відносин;

6) спільне вирішення глобальних проблем людства.

Специфічні принципи розвитку міжнародної економічної взаємодії конкретизують зміст загальних:

1) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні і культурні системи;

2) економічне співробітництво між державами повинно здійснюватись незалежно від розбіжностей побудови їхніх політичних, економічних і соціальних систем;

3) своєчасні міжнародні розрахунки;

4) надійність і конвертованість валют, що передбачає організацію валютного контролю, використання тих чи інших форм валютного регулювання;

5) підвищена роль транспортної проблеми та пов'язаних з нею витрат;

6) повага права власності;

7) підтримка платіжного балансу;

8) міжнародна стандартизація та сертифікація продукції, виконання вимог яких потребує суттєвих додаткових витрат;

9) сприяння економічному зростанню у найбідніших країнах;

10) співпраця у подоланні глобальних проблем існування людства з приводу охорони довкілля, конверсії, безпеки, ліквідація голоду тощо.

Сучасні МЕВ розвиваються за певними принципами. Найважливішими загальними принципами міжнародних економічних відносин є:

¦ еволюційний розвиток у відповідності з об'єктивними економічними законами;

¦ системність;

¦ еквівалентність обміну.

Крім того, на національному рівні, на двох- і багатосторонній основі, міжнародними організаціями або в рамках міжнародних інтеграційних угруповань виявляються і погоджуються принципи МБВ, що мають специфічний характер як по суті, так і по сфері розповсюдження і застосування.

До найбільш важливих принципів можна віднести принципи економічної свободи, економічної відкритості, економічної інтеграції, конкурентної боротьби.

Економічна свобода визначається тим, що в системі міжнародних економічних відносин можуть приймати участь фізичні й юридичні особи, малі та великі підприємства, держави, регіональні й наддержавні інституції. Вона характеризує свободу підприємницької діяльності суб'єктів МЕВ, тобто незалежність в прийнятті рішень щодо організації не забороненої законом діяльності в будь-якій державі, широтою можливостей при виборі сфери застосування свої здатностей, знань, можливостей, способів розподілу доходів, споживання благ. Економічна свобода реалізується на базі законодавчих норм; невідділима від економічної відповідальності. Найбільш важливою ознакою підприємницької діяльності є орієнтація на інновації. Відповідно, враховуючи, що кожний суб'єкт в господарській діяльності максимізує свої вигоди, саме економічна свобода найкращим чином забезпечує розподіл та використання ресурсів, впровадження й використання результатів НТП.

Відкрита економіка передбачає цілісність економіки, єдиний економічний комплекс, інтегрований в світове господарство, світовий ринок; ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі; ефективне використання принципу порівняльних переваг в міжнародному поділі праці; активне використання різних форм спільного підприємництва; організація зон вільного підприємництва. Одним з найважливіших критеріїв відкритої економіки є сприятливий інвестиційний клімат країни, стимулюючий приплив інвестицій, технологій, інформації в рамках, обумовлених економічною доцільністю і міжнародною конкурентоспроможністю.

Становлення і розвиток сучасних міжнародних економічних відносин зумовлені появою низки передумов як на національному, так і на міжнародному рівнях.

До передумов національного рівня варто віднести:

* підвищення рівня інтернаціоналізації розвитку виробничих сил окремої країни;

* зростання національного виробництва товарів, що перевищує внутрішні потреби;

* прискорення впровадження в економічний процес досягнень науково-технічного прогресу.

До передумов міжнародного рівня належать:

* нерівномірність розподілу факторів виробництва;

* усвідомленість нації в розвитку і удосконаленні економічних переваг і їх місця в формуванні міжнародних економічних відносин;

* створення розвинутої інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків.

Формування міжнародних економічних відносин завжди відбувалося під впливом певних дій і факторів. В сучасних умовах такими факторами слід вважати:

* постійне і стійке збільшення обсягів і асортименту товарного обміну;

* розширення сфери дій і функцій світового фінансового ринку;

* пошук шляхів подолання негативних наслідків глобальних проблем;

* лібералізація зовнішньоторговельної політики;

* поліпшення інвестиційного клімату;

* лібералізація національної і міжнародної політики;

* зміни в системі міжнародного поділу праці;

* розширення процесів регіональної економічної інтеграції;

* зростання значення міжнародних корпорацій;

* створення і постійне удосконалення системи світового і регіонального регулювання міжнародних економічних відносин;

* формування всесвітньої інфраструктури міжнародних економічних відносин;

* зміни в політичних відносинах між країнами.

Усі суб'єкти світової економіки взаємодіють між собою через систему міжнародних економічних відносин, шо на практиці утворюють механізм функціонування світового господарства. Міжнародні економічні відносини і світове господарство знаходяться в тісному логічному й історичному взаємозв'язку.

Як складова частина світового господарства сучасні міжнародні економічні відносини являють собою систему відносин економічного взаємозв'язку і взаємозалежності національних господарств.

У цій своїй якості міжнародні економічні відносини відображають ринковий характер національних економік. Особливостями міжнародних економічних відносин як сфери розвинутого ринкового господарства є:

* економічне відокремлення учасників на базі світового поділу праці й національних меж;

* міжнародний обмін факторами і результатами виробництва, що призвів до створення і функціонування світових ринків товарів, послуг, капіталів, робочої сили, технологій тощо;

* дія законів попиту, пропозиції, вільного ціноутворення;

* конкурентна боротьба продавців, покупців, товарів і послуг;

* схильність монополізації до концентрації виробництва і збуту.

Міжнародні економічні відносини порівняно з внутрінаціональними мають і свої специфічні особливості, серед яких:

* набагато більші обсяги обміну;

* незрівнянно більша кількість суб'єктів;

* більш масштабна (нерідко глобальна) і гостра конкуренція між суб'єктами МЕВ;

* специфічна інфраструктура функціонування міжнародних економічних відносин у вигляді міжнародної стандартизації і сертифікації виробництва і продукції, розвитку міжнародних перевезень, зв'язку, інформаційного середовища, світового валютного ринку і т. ін.;

* особлива система регулювання міжнародних економічних відносин на різних рівнях: міждержавному, регіональному і міжнародному.

1.3 Форми МЕВ

Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Вони є похідними від національних, економічних відносин, залежать від них, зумовлюються особливостями національної економіки та перебувають під значним впливом зовнішньої економічної політики держави. Так, зміни курсу національної валюти впливають на конкурентоспроможність товарів на ринку іншої країни, ліберальне податкове законодавство забезпечує приплив капіталів у країну, яка його впроваджує; зміни митних тарифів породжують зміни в потоках експорту та імпорту товарів. Найважливішими формами міжнародних економічних відносин є міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво, вивіз капіталу, світова торгівля та передача технологій, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. У цій системі всі її елементи тісно пов'язан, взаємно переплетені і впливають один на одного. Отже міжнародні економічні відносини обслуговують взаємодію національних економік, що входять у світове господарство і тим самим забезпечують його цілісність, яка базується на загальносвітовому характерові сучасних продуктивних сил. Основними формами міжнародного виробничого співробітництва є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація. Міжнародна спеціалізація виробництва -- це така її форма, за допомогою якої відбуваються концентрація певного виробництва в окремих країнах і регулярне забезпечення його світового ринку.

Залежно від рівня розвитку міжнародного поділу праці виділяють такі форми міжнародної спеціалізації виробництва; предметну (на випуску цілком закінченої і готової до споживання продукції); подетальну (на виробництві частин, вузлів, деталей продукції); технологічну (спеціалізація на окремих технологічних процесах - складанні, фарбуванні, зварюванні, штампуванні)

Основними формами міжнародних економічних відносин, через які здійснюється функціонування системи світового господарства, є:

* міжнародна торгівля товарами,

* міжнародна торгівля послугами,

* міжнародна міграція робочої сили,

* міжнародна міграція капіталу,

* міжнародні валютно-фінансові відносини,

* міжнародні кредитні відносини,

* міжнародні науково-технічні відносини,

* міжнародні інтеграційні процеси та інші.

Рис. 1



1. Міжнародна торгівля - обмін товарами і послугами між країнами, включає вивіз (експорт) і ввезення (імпорт).

2. Міграція робочої сили - переміщення осіб найманої праці між країнами і перерозподіл робочої сили між сферами світового господарства.

3. Міжнародні валютно-фінансові відносини - система валютних платіжних розрахунків між країнами.

4. Міжнародні валютно-кредитні відносини - стосунки між кредиторами і позичальниками різних країн.

5. Міжнародна виробнича співпраця і інвестиційна діяльність - проявляється в міжнародній спеціалізації і кооперації виробництва і залученні іноземних капіталів у розвиток економіки. Основні форми - ТНК і спільні підприємства.

6. Міжнародна співпраця у сфері послуг - це міжнародні відносини, де основним товарним об'єктом є різні види послуг.

Світовий обсяг експорту послуг в 2011 р. склав 8295 млрд. дол.

7. Міжнародна науково-технічна співпраця - це стосунки з обміну результатами науково-дослідних і науково-конструкторських робіт і спільному їх проведенню країнами.

8. Міжнародні транспортні відносини - це відношення щодо переміщення (перевезення) вантажів і людей з однієї країни в іншу.

Рис. 2



Рис. 3

Рис. 4

Важливою складовою частиною міжнародних економічній: відносин є вивіз капіталу, що здійснюється з метою систематичного привласнення доходу в країні, куди він вивозиться, або з метою отримання інших економічних та політичних переваг. За відміну від міжнародної торгівлі, яка забезпечує отримання доходу у сфері обміну, вивіз капіталу орієнтований на його використання у сфері виробництва і отримання в цій країні відповідного доходу.

Вивіз, або міграція капіталу за межі національної економіки вигідна тоді, коли є можливість отримати в інших країнах більший прибуток, ніж у власній.

Існує декілька причин вивозу капіталу:

1) його відносний надлишок у країнах-експортерах;

2) неможливість вигідного застосування капіталу в межах власної національної економіки;

3) зростання попиту на вільний капітал з боку країн, що не мають в достатній кількості власних джерел його нагромадження;

4) можливість одержання за допомогою вивезеного капіталу додаткових прибутків за рахунок дешевої сировини, робочої сили, використання готової інфраструктури, проникнення на нові ринки збуту.

Однак, чіткого, єдиного та точного розмежування форм міжнародних економічних відносин не існує, адже існує безліч змішаних форм (так званих «субформ»), які включають елементи двох і більше форм. Тому відношення такої «субформи» до якоїсь із «чистих» (основних) форм є дуже умовним, і відбувається за домінуванням ознак певної однієї з цих основних форми.



Розділ 2. МЕВ в Україні

2.1 Аналіз міжнародної торгівлі в Україні

Зовнішня торгівля України -- діяльність суб'єктів господарської діяльності України та інших держав, яка має місце як на території України, так і за її межами і яка зводиться до посередництва між виробниками і споживачами по здійсненню угод купівлі-продажу товарів або послуг. Зовнішня торгівля України поділяється на експортну (вивізну) -- рух товарів або послуг від українського виробника до іноземних споживачів, та імпортну (ввізну) -- рух товарів/послуг від іноземного виробника до українських споживачів.

Протягом останніх років географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами і послугами далі зазнавала суттєвих змін. Вектори товарних потоків поступово переорієнтувалися з пострадянських країн на інші регіони світу. Так, в 1999 р. частка країн СНД в товарному експорті України становила 34%, тобто майже вдвоє менше порівняно з 1992р.

У 2000 р. основними імпортерами українських товарів поза СНД були Китай (4,3 %), Туреччина (6%), Німеччина (5,1%) та Італія (4,4%). Протягом 1996 - 2000 рр. обсяги поставок українських товарів у ці країни поступово зростали. Протягом 1995 - 1999 рр. сформувалася стабільна група основних торговельних партнерів України, що споживають понад 50% її експорту, - це Росія, Китай, Туреччина, Німеччина, Італія, США, Білорусь та Польща. Лідерами залишаються Росія та Китай: обсяги їхнього імпорту українських товарів у 1999 р. склали 2,4 млрд. та 730 млн. дол. США відповідно.

Різкий спад експорту - більше ніж удвоє - відбувся на російському (на 3,2 млрд. дол. США) та білоруському (на 377 млн. дол. США) напрямках. Причому в торговельному балансі з країнами збільшується позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Зменшення від'ємного сальдо торгівлі товарами було досягнуте завдяки випереджаючому скороченню імпорту, а не за рахунок збільшення експорту.

Крім того, вагома частина івалютних надходжень від продажу вітчизняних товарів на західних ринках витрачається на оплату російських енергоносіїв. До того ж російська частка імпортних поставок в Україну сягає майже 50%. Таким чином, зберігається критична залежність української економіки від внутрішніх процесів у сусідній державі. Тож диверсифікація імпортних джерел - надзвичайно актуальне завдання для України.

Рис. 5



Отже, на сьогоднішній день Україна - країна сировинного експорту та є найбільшим експортером соняшникової олії, напівфабрикатів чорного металу, кукурудзи, залізної руди та пшениці.

У зв'язку з високим рівнем відкритості економіки України та залежності її експорту від сировинних цін на світових ринках доцільно здійснювати диверсифікацію товарної структури, а саме: нарощувати експорт продукції з середньою та високою доданою вартістю, тобто готової продукції шляхом зниження вивізного мита на певні групи товарів.

Орієнтація на імпортозаміщення паливно-енергетичних ресурсів, що зменшить залежність від сировинного імпорту та маніпулятивного впливу країн-експортерів. За оцінками експертів Українського інституту майбутнього, для повного самозабезпечення України нафтою та нафтопродуктами необхідно близько 17 млрд. дол. протягом 3-5 років.

Для підвищення торговельної конкурентоспроможності необхідним є насамперед подальше впровадження електронного обліку експортно-імпортних операцій, що зменшуватиме корупційну складову митниці.

2.2 Аналіз міжнародної передачі технологій в Україні

В умовах посиленого впливу НТП на темпи, характер і напрями розвитку процесу відтворення інтернаціоналізація світогосподарського життя характеризується виникненням нових форм міжнародного поділу праці, прямо чи опосередковано пов'язаних з наукою, науково-технічними знаннями та технологією.

Технологія - це наукові знання, які використовуються у виробництві. Це комплекс наукових та технічних знань щодо прийомів і методів виробництва, його організації та управління. Це наукові методи досягнення практичних цілей.

Поняття «технологія» об'єднує три групи технологій:

* технологія продуктів;

* технологія процесів;

* технологія управління.

Стрімке зростання науково-технічного обміну на сучасному етапі розвитку дає підстави деяким науковцям говорити про становлення в останній чверті ХХ ст. нового єдиного ринку - технологічного, який функціонує поряд із традиційними (товарів, капіталу, робочої сили).

Поняття «передача технологій» (трансфер технологій) може розглядатися в широкому та вузькому розумінні.

У вузькому розумінні міжнародний трансфер технологій - це міждержавне переміщення на комерційних засадах або безповоротній основі конструкторських рішень, систематизованих знань та виробничого досвіду для виробництва товарів, використання процесу чи надання послуг, які включають управлінську діяльність і маркетинг, тобто передача технології в «чистому» вигляді.

У широкому розумінні - це передача поряд з технологією в «чистому вигляді», технологій матеріалізованих. У міжнародній економіці матеріальними носіями технології можуть виступати:

а) товари - у випадку міжнародної торгівлі високотехнологічними товарами;

б) капітал - у випадках міжнародної торгівлі високотехнологічними капіталоємними товарами, наприклад, машинами та обладнанням, що створені на основі нових технічних рішень, а також поставка комплектних підприємств, які реалізують нові технологічні процеси, системи організації виробництва;

в) праця - у випадку міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів.

Процес міжнародної передачі технології включає такі етапи:

1) відбір і придбання технології;

2) адаптація та освоєння придбаної технології.

Причини міжнародної передачі технології:

1) нерівномірність економічного розвитку окремих держав і неоднаковий рівень розвитку науки та техніки в різних країнах, зосередження окремих їх видів у різних країнах, що зумовлює виробництво ними певних товарів на більш ефективному рівні, ніж в інших країнах. У таких умовах країни, що не мають можливості витрачати великі кошти на наукові дослідження, купують іноземні науково-технічні знання і використовують їх у своїй промисловості. Приклад - Японія. Її доля в світовому імпорті ліцензій складає 16 %;

2) для країн, що розвиваються, придбання іноземної технології є важливим засобом подолання технічного відставання і створення власної промисловості;

3) монополізація НТП великими фірмами. Часто тільки їм під силу здійснення довгострокових дорогих науково-дослідних робіт;

4) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку. Крупні ТНК розглядають експорт нових досягнень науки та техніки як один із засобів створення своїх філій за кордоном чи встановлення контролю над фірмами інших країн;

5) розвиток місцевих можливостей щодо вдосконалення технології з урахуванням потреб національної економіки.

До міжнародного технологічного обміну залучені:

а) наука - теоретичні закономірності пізнання природи;

б) техніка - досвід перетворення природи;

в) виробництво - створення матеріальних благ;

г) управління - дії щодо вирішення виробничих та інших завдань.

Механізм зниження податкових втрат у процесі міжнародної передачі технологій

Міжнародна передача технології супроводжується виконанням певних процедур, однією з яких є оподаткування. З метою зниження податкових втрат у процесі міжнародної передачі технології фірма-власник та (або) постачальник технологій продає ліцензії та іншу інтелектуальну продукцію за кордон не самостійно, а через посередництво дочірніх компаній, які організовуються в країнах, що відносяться до зон податкових пільг.

Дочірні ліцензійні компанії допомагають розпоряджатись патентами, іншою творчою продукцією, яка належить материнській компанії. Вони наближають послуги до ринку, сприяють зниженню податків на доходи від використання за кордоном вітчизняної інтелектуальної продукції. Прибуток посередницької ліцензійної компанії створюється за рахунок різниці між платежами, які одержані за використання технології закордонними споживачами, та виплатами на адресу материнського підприємства.

Побудова холдінгової структури за участю ліцензійної компанії, як правило, включає два етапи:

1) материнська компанія передає інтелектуальні цінності в розпорядження дочірньої фірми шляхом внесення їх до статутного фонду або на підставі ліцензійної угоди;

2) дочірня компанія надає субліцензію на інтелектуальну продукцію третій стороні.

Приклад. Загальна схема створення ліцензійних фірм: платежі роялті проходять через проміжну інстанцію - фірми в Нідерландах, Швейцарії, Ірландії. Інколи створюється ще одна проміжна ланка - ліцензійна компанія в «податковій гавані», де накопичуються доходи. Усе це забезпечує зниження податкових втрат.

Припустимо, що ліцензія на технологічну інформацію, наприклад, у вигляді програми для ЕОМ, продається українською фірмою в США. Платежі роялті, які надходять з США в Україну, можуть обкладатись значним додатковим податком «with holding tax».

Якщо роялті переказані з США не безпосередньо в Україну, а через дочірню фірму в Нідерландах, то додатковий податок з них не стягується, оскільки податкова угода, укладена між Нідерландами та США, додаткових податків на платежі роялті не передбачає. Значна економія досягається, оскільки прямий переказ доходів в Україну спричинив би суттєві втрати.

Якщо репатріація доходів вважається недоцільною, часто використовується ще одна проміжна ланка - ліцензійна компанія в «податковій гавані». Переказ доходів до «податкової гавані» дозволяє уникнути сплати нідерландського податку на прибуток (40 %), який передбачений за умови реінвестування доходів безпосередньо в Нідерландах.

Вивіз платежів роялті з Нідерландів повністю звільнений від податків. У результаті цієї операції доходи з мінімальними втратами вивозяться в безподаткову юрисдикцію, звідки можуть вільно спрямовуватись за будь-яким напрямком.

Для реалізації за цією схемою права на використання інтелектуальної продукції доцільно закріпити за дочірньою компанією в «податковій гавані», наприклад у Гібралтарі або на о. Мен. Податок на прибуток корпорацій у Гібралтарі 2 %, а на о. Мен взагалі відсутній. Відносини між материнською фірмою, дочірніми компаніями в «податковій гавані» та Нідерландах будуються на основі укладених між ними ліцензійних угод.

Кінцева схема холдінгової структури за участю ліцензійних фірм має такий вигляд:

* материнська фірма в Україні засновує дочірню фірму на о. Мен;

* дочірня фірма на о. Мен вкладає капітал у ліцензійну компанію в Нідерландах;

* укладаються ліцензійні угоди між материнською фірмою та обома її дочірніми підприємствами;

* між фірмою на о. Мен та нідерландською компанією, а також між нідерландською компанією та незалежними покупцями укладаються субліцензійні угоди.

Відповідно до запропонованої схеми можливі два варіанти переказу доходів:

1) доходи від використання технології в третіх країнах, які надійшли в Нідерланди, можуть бути переказані на адресу материнської компанії в Україні;

2) за умови реінвестування доходів за кордоном роялті переказуються на о. Мен.

2.3 Міжнародна міграція трудових ресурсів в Україні

Міграція трудових ресурсів - просторове переміщення працездатного населення, викликане змінами в розвитку і розміщенні виробництва, умовах існування робочої сили; процес переміщення, просторового руху населення між країнами, районами, населеними пунктами різних типів незалежно від характеру і цілей переміщення.

Міграція населення в цілому класифікується на:

1) вікову і незворотну;

2) сезонну;

3) маятникову;

4) епізодичну;

5) зовнішню;

6) внутрішню.

В залежності від адміністративно-правового регулювання міграція трудових ресурсів може бути:

1) добровільною або змушеною;

2) регульованою або нерегульованою.

По способу реалізації міграція трудових ресурсів поділяється на:

1) індивідуальну (самостійну), що здійснюється силами і засобами самих мігрантів;

2) організовану, що здійснюється за допомогою державних чи суспільних органів, підприємств.

Міграцію трудових ресурсів характеризують наступні показники:

а) кількість людей, що прибули чи вибули в даній адміністративно-територіальній одиниці;

б) сальдо міграції - (чиста міграція) - різниця між числом прибуття і вибуття;

в) валова міграція (брутто-міграція) - сума числа прибуття і вибуття;

г) міграційний потік - сукупність мігрантів, що мають загальну територію вибуття і прибуття;

д) міграційна когорта - сукупність мігрантів, об'єднаних загальним періодом міграції.

Для аналізу міграції трудових ресурсів розглядають також відносні показники (на тисячу чоловік населення):

* коефіцієнти прибуття і вибуття;

* коефіцієнти чистої міграції.

Серед міграційних процесів виділяють:

1) соціальну міграцію, зумовлену намаганням завдяки зміні місця проживання більш повно задовольнити потреби мігранта в отриманні освіти, зростанні професійної підготовки, підвищенні доходів, покращенні життєвих умов;

2) економічну міграцію, пов'язану з забезпеченням певного рівня мобільності трудових ресурсів, їх територіальним перерозподілом і забезпеченням кількісної і якісної відповідності між попитом і пропозицією робочої сили різного профілю і кваліфікації в різних районах і населених пунктах.

Ефективною слід вважати таку міграцію, в результаті якої існує надлишок робочої сили, тим самим міграція сприяє більш повному використанню робочої сили та структурним зсувам в економіці, що приводить до зростання продуктивності праці.

Міграція трудових ресурсів як складний соціально-економічний процес визначається різними об'єктивними і суб'єктивними причинами, які об'єднуються в декілька груп:

1. Природно-кліматичні, пов'язані з впливом оточуючого середовища і включають клімат, ландшафт, зміни в економічній системі.

2. Демографічний, зумовлені територіальними відмінностями в структурі населення по статі, віку, шлюбно-сімейними відносинами.

3. Етнічні, пов'язані із впливом національних традицій, звичаїв, специфіки матеріальної і духовної культури різних народів на рівні мобільності (рухомості), структурою і напрямками переміщень.

4. Соціально-економічні, пов'язані з різними аспектами розвитку виробництва (розміщенням виробництва на території, співвідношенням екстенсивного та інтенсивного типів економічного зростання, відмінностями в рівнях економічного розвитку районів, інвестиціями тощо); і зумовленими ними відмінностями в умовах життя, можливістю працевлаштування, змістом і характером праці, розміром заробітної платні, перспективами отримання освіти, житла, створення сім'ї.

Складність і суперечливість міграції трудових ресурсів викликає необхідність регулювання цього процесу, проведення міграційної політики, під якою розуміються спеціальні заходи, що обмежують чи, навпаки, стимулюють міграцію. Розрізняють прямі і непрямі методи регулювання.

Тенденції розвитку міжнародної міграції трудових ресурсів наступні:

* поширення міграційних процесів трудових ресурсів практично на всі країни світу;

* головний напрям міграції трудових ресурсів: з країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками у найрозвиненіші країни;

* активізація міграційних процесів із однієї розвиненої країни в іншу;

* посилення міждержавних переселень у межах країн, що розвиваються;

* пожвавлення маятникової міграції між країнами з перехідними економічними системами;

* виникнення нової форми міграції трудових ресурсів - міграції науково-технічних кадрів;

* посилення тенденції “втеча мозку” із країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;

* утворення нових привабливих міграційних центрів на Близькому Сході (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Ізраїль), у Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Венесуела), у Південно-Східній Азії (Японія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур);

* зростання частки “молодої міграції”;

* розширення обсягів нелегальної міграції, зумовлене жорсткішою міграційною політикою США і країн Західної Європи, які прагнуть обмежити трудові ресурси.

Причинами міжнародної міграції трудових ресурсів можуть бути: перенаселення, велике демографічне збільшення населення; велике безробіття; кризова економічна ситуація в країні, тривала економічна депресія, низький життєвий стандарт населення; відсутність життєвих перспектив для молоді, що досягла працездатного населення; відсутність можливостей для розвитку науки і культури.



Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку МЕВ в Україні

Україна як член ООН входить до держав світового співтовариства. Це означає, що вона визнає і виконує Статут ООН, міжнародне право, які регулюють міждержавні, політичні, соціальні, культурні і, безумовно, економічні міжнародні відносини. Останні мають важливе значення для економічного розвитку України. Але раціональне використання переваг міжнародних економічних відносин можливе лише у разі інтегрування економіки України у світове господарство.

Розгляд проблеми розвитку України у системі світового господарства свідчить, що її економіка має значний інтеграційний потенціал, усі підстави і значні можливості для поступового входження у світову економіку. Україна традиційно займає одне з провідних місць серед держав СНД щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Це зумовлено тим, що в нашій країні існують вагомі об'єктивні матеріальні передумови, які, виступаючи як інтеграційний потенціал, сприяють розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків: природні й трудові ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, географічне розташування, транспортне забезпечення, геополітичне становище.

Опираючись на ці передумови, Україна досягла певних результатів у розвитку експортного виробництва. Зіставлення показників, які характеризують місце України у загальному експортному потенціалі країн, що входили до колишнього СРСР, показує значну роль України у цьому процесі. Так, частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзного експорту. Він направлявся з України у 123 країни світу, об'єктами міжнародних зв'язків були понад 1400 підприємств України. Частка України у колишньому загальносоюзному експорті по окремих видах продукції досягала 50-100 відсотків.

Україна як суверенна держава є членом таких міжнародних економічних організацій, як МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД та ін. У цих організаціях Україна не тільки може проводити політику захисту своїх економічних інтересів, але й сама впливати на хід подій у світовій економіці. Але головні причини стримування руху України до світових ринків сьогодні - це, насамперед, наслідки глибокої загальної кризи, яка сьогодні долається інтегрування з державами СНД (які теж знаходились у стані економічної кризи), що об'єктивно зумовлено існуванням традиційних зв'язків між ними; низький рівень якості продукції, яка випускається та неконкурентоспроможність її на світових ринках; недосконалість системи управління зовнішньоекономічними відносинами і відсутність чіткої й сталої правової бази для них; відсутність кваліфікованих кадрів.

Україні на її нелегкому шляху становлення реальної господарської самостійності та суверенітету, створення ефективної ринкової економіки, вкрай необхідно забезпечити нову якість зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на швидке її входження до світового господарства. Ще зовсім недавно, в умовах надзвичайної політизації всього зовнішньоекономічного співробітництва колишнього СРСР, шлях на міжнародні ринки, особливо передових країн, Україні був закритий. Внаслідок цього вона постійно відставала від рівня розвитку передових держав. В останні роки країна крокує у напрямі відкритості зовнішньому світові, проте процес становлення національного зовнішньоекономічного механізму йде суперечливо і з великими труднощами. І це пояснюється не лише внутрішніми проблемами самої України, а й наявними у світі складними зовнішньо­економічними умовами, гострою конкуренцією на світових ринках. Щоб успішніше витримати значну конкуренцію, зберігати та історично розширити ринки збуту своєї продукції, Україні насамперед необхідно:

- нарощувати ефективність економіки, що базується на ринкових відносинах;

- вдосконалювати концепцію розвитку зовнішньоекономічних зв'язків держав;

- забезпечити впровадження ціноутворюючих принципів на базі світових цін;

- всіляко підсилювати експортну спрямованість у зовнішній торгівлі, особливо у сфері поставок продукції машинобудування, галузей високих технологій;

- вдосконалювати механізм валютно-фінансових відносин з іншими державами;

- приділити серйозну увагу підготовці кадрів для зовнішньоекономічної сфери.

Але щоб Україна зайняла належне їй місце у міжнародному поділі праці, в цих сферах національної економіки неминуче доведеться провести велику роботу щодо підвищення конкурентоспроможності всієї виготовленої продукції та послуг. Більше того, сьогодні високим критеріям світового ринку повинні відповідати не тільки окремі товари, підприємства, а й національна виробнича система і господарський механізм країни. Тому на сучасному етапі становлення незалежної держави законодавча та виконавча влади країни повинні у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності національної економіки бачити одну з найважливіших цілей економічної політики держави на найближче десятиріччя.

Регіональні можливості експортного потенціалу України залежать від рівня розвитку окремих економічних районів, серед яких, безумовно, виділяється Донецько-Придніпровський, на який припадає 2/3 експорту України. Належне місце у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України посідає прикордонне співробітництво, в першу чергу економічні зв'язки західних областей з відповідними прикордонними районами Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Існують, наприклад, достатньо тісні зв'язки між Чернівецькою областю України і Сучавським повітом Румунії. Але в цілому прикордонне співробітництво у загальному обсязі зовнішньої торгівлі невелике, має місцеве значення і потребує подальшого розвитку.

Політико-правові проблеми виникають в результаті недосконалості або відсутності необхідних законодавчих актів, довільного їх тлумачення, збереження потенційних можливостей порушення політичної стабільності як у нашій країні, так і в наших зарубіжних партнерів.

Організаційно-структурні проблеми розвитку міжнародного бізнесу обумовлені, головним чином, такими причинами, як недосконалість і нерозвинутість вітчизняних ринкових інфраструктурних інституцій, повільне входження України у міжнародні політичні та економічні структури, консерватизм у прийнятті рішень тощо.

Економічні проблеми розвитку міжнародного бізнесу спричиняються недостатньою конвертованістю національної валюти, порушенням ринкових принципів ціноутворення, недосконалістю системи реальних економічних стимулів, відсутністю ефективної системи міжнародного маркетингу як умови дійового зв'язку між попитом і пропозицією в міжнародному масштабі.

Соціально-економічні проблеми розвитку міжнародного бізнесу обумовлені консервативністю економічного мислення, відсутністю досвіду професійного менеджменту у значної частини суб'єктів міжнародних економічних відносин, несприйняттям певною частиною суспільства окремих форм міжнародного бізнесу, незнанням іноземних мов тощо.

Як свідчить практика сучасного господарювання, названі проблеми і тенденції в тій чи іншій мірі мають місце на всіх рівнях управління спільним підприємництвом - внутрішньовиробничому, галузевому, регіональному, державному, міжнародному. Тому й вирішення їх вимагає спільних дій кожної ланки підприємницької діяльності, формування відповідної стратегії розвитку та ефективної системи управління.

Проте, незважаючи на існуючі проблеми і негативні тенденції розвитку міжнародного бізнесу, Україна з точки зору довгострокових перспектив, безумовно, цікавить іноземних інвесторів. Цей інтерес визначається як загальними масштабами сфери застосування іноземних інвестицій, так і позитивними зрушеннями щодо ринкових перетворень і стабілізації політичної обстановки.

Досить перспективними є економічні зв'язки України з країнами СНД і Східної Європи. Адже в свій час саме з цими країнами наша держава мала найтісніші економічні взаємозв'язки. Відновити і зміцнити їх сьогодні найлегше, оскільки кожна із сторін відчуває потребу в цьому. З огляду на це, керівництво країни вживає заходів щодо їх відновлення на основі ефективного ринкового механізму економічної взаємодії.

Не менш перспективним напрямом розвитку міжнародного бізнесу є спільне підприємництво з країнами, що розвиваються. Поки що Україна навіть не задекларувала цілі та завдання української зовнішньоекономічної політики щодо цього регіону. І це в той час, коли ринки країн, що розвиваються, практично відкриті для українських підприємств. Розвитку взаємовигідних економічних зв'язків з країнами, що розвиваються, може сприяти і та обставина, що багатьом з них доводиться вирішувати ті ж самі проблеми, що їх вирішує сьогодні Україна.

Зрозуміло, що є певні передумови для поглиблення та розширення підприємницької діяльності країн, що розвиваються. Чимало з них за певних умов могли б стати якщо не великими, то середніми інвесторами в економіку України. Інакше кажучи, нашій державі необхідно якнайшвидше розробити концепцію економічних відносин з країнами, що розвиваються, як в цілому, так і з групами країн та окремими країнами-партнерами.

Якщо говорити про перспективи розвитку міжнародного бізнесу в Україні, найбільш загально, то він буде визначатися, головним чином, загальним рівнем економічного розвитку країни, реальними результатами здійснюваних реформ, істотним оновленням структури суспільного виробництва і розвитком експортного потенціалу.



Висновок

Міжнародні економічні відносини характеризують спосіб і характер взаємодії всіх країн світу в сфері економічного співробітництва, розвитку і переплетення торгівельних, виробничо-технологічних, валютно-фінансових зв'язків.

Зростаюча глобалізація світової економіки, ускладнення і взаємопереплетення господарських процесів спонукають до пошуків нових шляхів і засобів щодо збереження національних інтересів на світовому ринку. Посилення міжфірмової та міждержавної конкурентної боротьби за ринки збуту і джерела сировини обумовлює необхідність кооперації як фінансових, так і виробничих зусиль територіально суміжних країн, що дає можливості заощаджувати на митних зборах, уникати додаткових витрат виробництва. Інтеграційні процеси, які спочатку розвивалися в кількох регіонах світу, нині вже охопили практично всі континенти та призвели до утворення різноманітних регіональних і субрегіональних торгово-економічних блоків, більшість з яких проголошує своєю кінцевою метою вихід на інтеграційну стадію економічного співробітництва.

Саме тому в умовах ринкової трансформації економіки посилюється увага до сфери міжнародних економічних відносин як до системи господарських зв'язків між національними економіками окремих країн, відповідними суб'єктами господарювання, як до особливої форми діяльності, що базується на міжнародному поділі праці.

На сучасному етапі національна економіка переживає велику кризу. Виходом з такого тяжкого становища може бути тільки найшвидший перехід до ринкової економіки разом з розширенням міжнародних економічних відносин. Україні потрібно більше розвивати свої міжнародні економічні відносини, тобто інтегруватися в світову господарську систему.

Це може дати для нашої економіки:

* співробітництво з національними господарствами різних країн;

* ліквідацію бар'єрів у торгівлі між країнами;

* зближення ринків;

* МЕВ повинні розвиватися за декількома принципами:

* поглиблення міжнародного поділу праці;

* розвиток продуктивних сил під впливом науково-технічного прогресу;

* розширення можливостей перевезень вантажів на далекі відстані;

* бурхливий розвиток комунікаційних можливостей;

* створення міжнародних організацій;

* спільне вирішення глобальних проблем існування людства.

Україна досі продовжує відчувати дискримінацію в торгових відносинах і повністю не може використовувати переваги міжнародного поділу праці і структури світової торгівлі. Саме тому вже не перший рік ставиться питання про вступ України до СОТ. Крім традиційних питань, найскладнішими виявились проблеми торгових аспектів прав інтелектуальної власності, субсидіювання сільськогосподарського виробництва і діяльності державних торгових підприємств. Потрібно мати на увазі, що визнання "правил гри" СОТ для України означає дотримання певних торговельних стандартів, суттєві зміни всередині країни: в її економіці й економічній політиці, в тому числі в правовому забезпеченні підприємницької діяльності, підтримці конкуренції, у захисті прав власності у всіх ЇЇ формах і проявах. Інакше кажучи, процес вступу в СОТ - це процес реального впровадження повноцінних ринкових принципів у національну економіку та в її світогосподарські зв'язки. Це і певна оптимізація взаємозв'язків національних інтересів і традицій з сучасними загальносвітовими тенденціями.

...