Концептуальні засади геоекономіки в системі факторів розвитку національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

концептуальні засади геоекономіки в системі факторів розвитку національної економіки

І.І. Ковалик,

аспірантка кафедри міжнародної економіки

Інституту економіки та менеджменту Національного авіаційного університету

Статтю присвячено геоекономіці, та її впливу на розвиток окремої країни в цілому. Проаналізовано механізми функціонування геоекономіки та її інституціональне оформлення. Окремо розглянуто зв'язок між національними економіками та її міжнародноекономічним сектором.

Ключові слова: геоекономіка, інтернаціоналізовані відтворювальні ядра, міжнародноекономічний сектор, стратегія розвитку, національна економіка.

I. Kovalyk

Geoeconomy as a factor of county development

The article is devoted to geoeconomy and its effect on country development in general. Geoeconomy mechanisms of functioning and it's institutional implementation are considered in this article. Connection between the national economy and its international economic sector is considered separately.

Key words: geoeconomy, internationalized reproductive nucleus, international economic sector, strategy of development, national economy.

Постановка проблеми

На початку ХХІ століття переосмислюються всі проблеми сутності людини, людського життя, глобальні проблеми екології та світового господарства, міжнародної та національної безпеки. Відбувається філософський пошук співвідношення між прагненням суспільства зберегтися в статичному стані і прагненням безмежно розвиватися, не відстаючи від динамічного розвитку цивілізації.

Підлягають переосмисленню і проблеми розробки та імплементації ефективної стратегії національної безпеки, визначення геополітичних і геоекономічних пріоритетів, національних інтересів сучасної держави. Розв'язання зазначених проблем становлять запоруку успішної національно-політичної еволюції.

Аналіз останніх публікацій

Проблема розуміння сутності геоекономіки є актуальною на сучасному етапі дослідження економічних явищ. Цим пояснюється широкий інтерес міжнародної спільноти до розуміння сутності геоекономіки, опанування основних принципів її функціонування. Зокрема, серед зарубіжних учених різні аспекти геоекономіки та її складових елементів досліджували Е. Люттвак, К. Жан, П. Савона, Е. Кочетов, М. Пивоварова, О. Неклеса. Українська економічна думка представлена працями В. Лупацького, В. Дергачова, В. Гейця, В.Духва .

Метою написання даної статті є розгляд концептуальних аспектів теоретичного визначення сутності геоекономіки.

Результати

Геоекономіка відображає основну тенденцію в розвитку сучасного світу - всеосяжну глобалізацію. Інтернаціоналізація перейшла в завершальну фазу, світ стає єдиним не тільки з погляду філософії, а й у реальності. Всеосяжна глобалізація стирає межі між внутрішньою та зовнішньою сферами діяльності, між внутрішньою та зовнішньою політикою. Стрімко набирає силу процес економізації політиками. Змістилися акценти в традиційно усталених сферах, які становлять основу функціонування глобальної системи: геополітичній, геоекономічній і геостратегічній (воєнно-стратегічній). Для держав центральним пріоритетом стратегічного розвитку стає геоекономіка, яка підкорює собі геополітику та геостратегію. Геоекономіка являє собою симбіоз з метою участі у формуванні та розподілі світового доходу на основі високих геоекономічних технологій, національних економік та державних інститутів складова стратегії розвитку.

Виникнення геоекономіки пов'язують з такими факторами:

1) посилення взаємозалежності в економічному та політичному житті, створення різноманітних мереж. Розвиток телекомунікаці, інтенсифікація потоків, зокрема «нематеріальних» таких як, інформація, капітали, що призвели до «зникнення географії». Простір і час перестав відігравати вирішальну роль. Економіка стала більш мобільною.

2) падіння комуністичної системи, що призвело до зміни в пріоритетах та напрямах розвитку різних країн світу.

3) наявність різноманітних учасників економічного життя: держав, міжнародних організацій і наддержавних інститутів тощо. Такі суб'єкти в сучасних умовах здійснюють дестабілізуючий вплив на функціонування держав світу, що і вивчає геоекономіка [3, с. 227].

Геоекономіка вивчає низку важливих питань сучасності. Серед них виокремлюють: а) географічний фактор впливу на геоекономічні процеси, кліматичні та ландшафтні особливості на специфіку господарювання; б) рух від військово-політичних конфліктів у бік економічних, т. з. економічних війн; в) політику та стратегію підвищення конкурентоздатності держави в умовах глобалізації економіки; г) злиття політики та економіки у сфера міжнародних відносин, формування системи стратегічної взаємодії та основ глобального управління; д) зміни в системі світового поділу праці, появу та вдосконалення різних видів економічної діяльності.

Відправною позицією інтеграції міжнародних інтересів щодо формування сучасної геоекономічної стратегії розвитку слугують спільні програмні документи, які прийняті в процесі еволюційних змін та перегляду самої ідеї сталого розвитку від її виникнення до відпрацювання механізмів реалізації в просторі, а саме: «Резолюція Ради Європи про керівні принципи регіональної політики» (1969 р.), «Європейська хартія регіонального/просторового планування» (1983 р.), «Резолюція Європейського парламенту з питань європейської політики просторової організації та конкретизації завдань спільної діяльності» (1990 р.), «Керівні принципи планування сталого розвитку населених пунктів ЕЄК ООН» (1996 р.), «Перспективи європейського просторового розвитку» (1999 р.), «Керівні принципи сталого просторового розвитку Європейського континенту» (2000 р.) тощо.

За результатами міжнародних угод, основними цілями геоекономічної стратегії розвитку визначено підвищення рівня життя населення, раціональне використання економічного потенціалу території, комплексне регулювання процесів природокористування та захист довкілля. Особлива увага приділяється раціональному плануванню сталого розвитку сільських, міських, прикордонних, прибережних, депресивних регіонів [2].

Будь-яка економічна система включена до світового процесу виробництва товарів та послуг і розподілу світового доходу, оскільки вона є складовою світового геоекономічного простору. Даний простір визначається наявністю певних геоекономічних атрибутів. Формування таких атрибутів залежить від глобалізації світового простору, тобто від стирання межу між внутрішньою та зовнішньою політикою і економізації політики.

Це проявляється за такими напрямами [1]:

1) Поява та активне функціонування великих корпорацій, так званих ТНК, які в процесі виробництва виходять за національні межі, зменшуючи вплив політичних кордонів на виробничі можливості.

2) Світовий прибуток як елемент геоекономіки формується за національними межами, тому стратегічним орієнтиром для національної економіки на світовій господарській арені є боротьба за доступ до формування і перерозподілу світового прибутку.

3) Роль держави в умовах набуття особливого статусу геоекономічних потоків у кредитно-фінансовій, виробничій, соціально-економічній та інших сферах трансформується внаслідок делегування реалізації національних інтересів транснаціональним компаніям (ТНК), що діють на території країни.

4) Основні операції здійснюються не на світовому ринку, а на геоекономічному атласі світу, у тому числі на його національній частин із використанням геоекономічних технологій.

Механізми функціонування геоекономіки та її інституціональне оформлення зумовлені такими чинниками [3, с. 419]:

1) модифікація товарного виробництва через глобалізацію виробничо-інвестиційного співробітництва. Товарне виробництво здійснюється на основі технологічних ланцюгів, обмін відбувається на нових (не міжнародних, а між анклавних) стиках розподілу праці товарами у їх новітніх формах (товар-група, товар-об'єкт, товар-програма), а суб'єкти спілкування мають транснаціональну форму;

2) формування у надрах світового господарства інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів) - своєрідних двигунів світової господарської системи, які набувають блукаючого характеру. Економічні межі цих циклів (ядер) не співпадають з державно-адміністративними, наповнені іншим змістом: геоекономіка не залежить ні від політичної системи, ні від владних анклавів. Метою геоекономіки є відтворення життєвих благ у новому глобальному масштабі. Межі зон впливу циклів (ядер) є рухомими економічними межами, які визначають новий поділ світу. Розуміння, що світ перерозподіляється щодня без застосування військової або політичної сили, дає новий рівень (статус) розуміння системи відносин держав у мережі кордонів, що змінюються. Для збереження суверенітету і налагодження відносин держав з наднаціональними системами національні економіки та господарюючі структури стають ланками різних відтворювальних світових циклів, а національні інтереси закріплюються не на політичних, а на економічних кордонах завдяки діяльності транснаціоналізованих структур, яким держави делегують захист своїх національних інтересів;

3) формування рухомої трансграничної фінансової системи - геофінансів. Фінансова сфера продовжує бути економічним середовищем, що опосередковує функціонування світових конвеєрів - рухомих, інтернаціоналізованих відтворювальних циклів (ядер). Водночас трансграничні фінансові потоки проявили себе в новій функції як самодостатня система, що розвивається за власними законами. Відбувся відрив фінансової системи від відтворювальних процесів, і зародився прошарок віртуальних фінансів;

4) еволюція національних економік і їх господарюючих суб'єктів у межах відтворювального ланцюга та проходження ними етапів на стадії входження в інтернаціоналізовані відтворювальні ядра (ІВЯ). За геоекономічним підходом до формування національної відтворювальної (геоекономічної) моделі відтворювальної економічної системи (ВЕС), зовнішня торгівля як найважливіша ланка світового ІВЯ впливає на залучення національних економік (або окремих суб'єктів господарювання) до інтернаціоналізованих відтворювальних ланцюгів;

5) формування світового доходу в межах ІВЯ;

6) боротьба за перерозподіл світового доходу як стратегічний орієнтир. За функціональної економіки на світовій господарській арені мета вищого рангу-це прорив до світового доходу;

7) необхідність існування відтворювальної зовнішньоекономічної моделі ВЕС (геоекономічної). її важливими ланками є: геоекономічна організаційно-функціональна та управлінська форма ВЕС та відповідний методологічний інструментарій - об'ємно-просторовий (геогенезис);

8) чітка окресленість міжнародних та економічних кордонів, визначеність національних інтересів, контурів стратегічних альянсів, системи інтеграційних рухів, економічних угруповань у просторі, де національна економіка реалізує свої стратегічні цілі, тобто на геоекономічній карті світу;

9) потреба в активній наступальній стратегії та відповідних прийомах (високих геоекономічних технологіях) для оперування в геоекономічному просторі. Непасивна, зовнішньоторгова, кон'юнктурна позиція на світовій арені надає стратегічний ефект, а активна, виробничо-інвестиційна діяльність забезпечує вихід національних економік на конкурентні позиції;

10) існування великої кількості проблем, які неможливо розв'язати. Лише закономірності функціонування геоекономіки як основи зовнішньоекономічних зв'язків створюють механізм розв'язання таких стратегічних завдань;

11) можливість оминути серйозні стратегічні прорахунки завдяки геоекономічному підходу. Центральною складовою нової зовнішньоекономічної парадигми є розроблення концепції національної безпеки. Залишаючись у межах торговельно-посередницької доктрини ВЕС, національна економіка зазнає тривалого економічного вимотування. Витрачаючи через внутрішню торгівлю національне багатство (енергоносії, сировину, інтелектуальні, фінансові ресурси) і не будучи ланкою світового відтворювального процесу, у якому використовують ці ресурси, виробляють та реалізовують унікальні товари (вироби) для забезпечення формування світового доходу, який потрапляє до міжнародних фінансових інститутів, національна економіка не бере участі в його перерозподілі.

У концептуальному плані інтерес викликає взаємний зв'язок між національними економіками та її міжнародноекономічним сектором. Можна сказати про два функціонально протилежні вектори впливу, які водночас частково обумовлюють один одного [7, с.6]:

а) вплив з боку національної економіки на стан свого міжнародноекономічного сектору;

б) вплив сфери міжнародного співробітництва на загальний стан економіки та на якість її розвитку.

А. Вплив з боку національної економіки на умови та результативність міжнародного співробітництва можна класифікувати за двома критеріями.

Критерій системної масштабності, відповідно до якого засоби впливу можна класифікувати у вузькому та широкому розумінні.

- Вплив у вузькому розумінні означає регулювання характеру міжнародної торгівлі, руху капіталів, переміщення людей, технологій, валютно-фінансових відносин та ін. По суті, йдеться про вироблення та реалізацію міжнародноекономічної політики (або про спеціалізовані, секторальні засоби впливу).

- Вплив на характер міжнародного економічного співробітництва через регулювання стану економіки в цілому, як правило, є не самоціллю, а результатом вибору та застосування комплексу інструментів загальної соціально-економічної політики в державі (або засобів загальноекономічного призначення). На практиці це означає, насамперед, зростання економічного потенціалу. Технічна модернізація є запорукою успішного проведення зовнішньоекономічної політики (світовий лідер за обсягами експорту наприкінці 20 ст. - Німеччина власне і посідала чільні позиції на світових ринках завдяки ефективності національного виробництва; великі обсяги продажу німецьких товарів зумовлювали й великі закупівлі товарів та послуг за кордоном).

Критерій характеру впливу (прямої та непрямої дії) [5, с.171].

- Інструменти прямого впливу - це такі засоби економічної політики уряду, за допомогою яких він визначає конкретні особливості економічних дій та процесів. Наприклад, виділення бюджетних коштів на будівництво економічної інфраструктури, зокрема внутрішніх шляхів сполучень, створення митних переходів ведуть до недвозначних та обов'язкових за характером економічних наслідків. До інструментів прямої дії можна віднести й нетарифні обмеження експортно-імпортної діяльності.

- Інструменти непрямої дії - це вплив на вартісні пропорції та на абсолютні показники цін у міжнародній торгівлі: маніпуляції валютним курсом, митними вставками, податками тощо.

Б. Вплив, який здійснює сфера міжнародного співробітництва на національну економіку, у свою чергу може відбуватися за кількома напрямками.

- Забезпечення національної економіки товарами та послугами, які нетипові чи дефіцитні для певної країни.

- Підвищення ефективності національної економіки завдяки розвитку механізмів спеціалізації, обміну факторами виробництва та оптимізації їх розміщення у світовому масштабі, поєднання економічних потенціалів різних країн та різнонаціональних кооперантів.

- Стимулюючий вплив на національну конкурентну систему з боку міжнародних ринків, який відбувається завдяки взаємному проникненню на товарні та факторні ринки.

- Надання системних прикладів організації соціально-економічних відносин, що, по суті, є макроекономічним аналогом конкуренції на підприємницькому рівні: ефективніші механізми економічного відтворення в національному масштабі стимулюють розвиток та модифікацію менш ефективних (п-д, розпад Східного блоку значною мірою був пов'язаний з наочним прикладом ефективнішого функціонування ринкової економіки західного зразка; найбільш разючим було порівняння двох Німеччин до падіння комуністичного режиму в Східній Німеччині).

- Перелив технологій та прогресивних методик організації виробництва, поширення сучасного досвіду менеджменту, регулювання суспільних процесів.

- Фінансово-кредитно-монетарне балансування економіки, яке набуває дедалі більшого значення з поглибленням процесів глобалізації, яскравий утилітарний приклад впливу такого ґатунку дає Росія, для якої надходження від експорту енергоносіїв є важливим фактором формування бюджету.

Що стосується функціональної, а також організаційно-політичної сторони дієвої та ефективної моделі відкритої економіки України, то вона має містити дві інколи діалектично суперечні, проте взаємообумовлюючі риси.

По-перше, це стратегічні орієнтири, що відображають довгострокові пріоритети та цілі національного розвитку. Вони мають враховувати і той факт, що національне не може не відповідати загальним тенденціям розвитку міжнародного поділу праці, виробничих циклів та еволюцій самої світогосподарської системи, а також домінантних тенденцій розвитку регіонів, до яких тяжіє українська економіка.

Проте зазначені орієнтири повинні обов'язково відбивати національну специфіку існуючого в країні виробничого та ресурсного потенціалу, а також сприяти його якомога повнішому розкриттю.

По-друге, це кон'юктурність та врахування реальних можливостей української економіки, її здатності посідати певне місце в системі виробничої спеціалізації та міжнародної торгівлі на поточний момент, а також реальних можливостей щодо отримання певної частини перерозподілюваного світового доходу.

В даних умовах, при інтеграції окремої національної економіки в світову геоекономічну систему, важливе місце займає такий фактор сприяння пришвидшеного входження, як міжнародна міграція робочої сили та її подальший вплив на модифікацію товарного виробництва та структуру міграційного капіталу, що надходить до країни-експортера робочої сили.

Висновки

геоекономіка країна національний інституціональний

Отже, перед будь-якою національною економікою відкривається стратегічна лінія, що надає доступ до світового доходу: ІВЯ повинні становити основу національної зовнішньоекономічної системи; їх постійне нарощування - сутність розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Інакше кажучи, основою геоекономічної доктрини є прагнення національних економік включитися у світову геоекономічну систему для повноправної участі у формуванні та розподілі світового доходу з використанням високих геоекономічних і геофінансових технологій на геоекономічній карті світу.

Література

1. Геополитика и геоэкономика. - Режим доступу : [http://www.democracy.ru/library/misk/introduction_in_geopolitics/page6.html]

2. Організація об'єднаних націй - Режим доступу : [http://www.un.org/ru/]

3. Дергачев В. Геоэкономика (Современная геополитика): [учебник для вузов] / В.Г. Дергачев. - К.:ВИРА-Р, 2002. - 512 с.

4. Кочетов Э.Г. Геоэкономика. Освоение мирового экономического пространства / Э.Г. Кочетов. - М.: БЕК, 1999. - 512 с.

5. Павліха Н.В. Особливості формування сучасної геоекономічної стратегії країни з позиції сталого просторового розвитку // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук. пр. Вип.71. - Ч. ІІ. - К.: КНУ, 2008. - 238 с.

6. Поручник А.М., Чужиков В.І. Сучасна парадигма регіонального розвитку постсоціалістичних країн Європи // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика сталого розвитку: принципи формування, механізми реалізації: Зб. Наук. пр. - Вип.5 (ХХХVI) / НАН України. Ін-т регіон. досліджень; Відп. Ред. акад. НАН України М.І. Долішній. - Л., 2002. - С.53-66.

7. Філіпенко А.С. Методологічна основа геоекономічного розвитку // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - Вип.71. - Ч.ІІ. - К.:КНУ, 2008. - С.5-10.

8. Шевченко М.М. Методологічні засади аналізу міждержавного протиборства / М.М. Шевченко // Нова парадигма. - 2007. - Вип.68. - С.125-133.

Размещено на Allbest.ru