Імпортозаміщення в контексті вибору напрямів зовнішньоторговельної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Імпортозаміщення в контексті вибору напрямів зовнішньоторговельної політики

Пугачевська Катерина Сергіївна, аспірант кафедри міжнародної економіки, Київський національний торговельно-економічний університет

Ключові слова: залежний розвиток, імпортозаміщення, економічний розвиток, протекціонізм.

Ключевые слова: зависимое развитие, импортозамещение, экономическое развитие, протекционизм.

Key words: dependent development, import substitution, economic development, protectionism

Постановка проблеми. Стратегія імпортозаміщення є однією з форм торговельного протекціонізму, метою якої є сприяння розвитку місцевого виробництва у рамках обраних певним чином галузей, що задовольняють внутрішній попит на імпортовані товари. Вона переважно використовувалась країнами, що розвиваються, а відтак, можна припустити, що основою теорії імпортозаміщення є теорії розвитку периферійної економіки. Збільшення масштабів міжнародної торгівлі, формування світового ринку і поглиблення міжнародного поділу праці відіграли в житті країн, що розвиваються, неоднозначну роль. З одного боку, зазначені процеси стали основою для включення цих країн у сферу загального економічного розвитку. З іншого - цей процес відбувся у рамках і на базі так званого “залежного типу розвитку”. Перебуваючи у залежності від інтересів і потреб постіндустріальних країн, країни, що розвиваються, “знаходяться на траєкторії наздоганяючого розвитку”, яка спрямована на досягнення світового економічного авангарду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх років проблематика вибору економічної стратегії для країни досить широко висвітлена у вітчизняній та зарубіжній літературі. Так, у роботах І. Дунаєва [1], Я. Жаліло [2], Ф. Ліста [16], А. Мазаракі [8], Т. Мельник [8], Р. Пребіша [18], С. Пазізіної [9], Л. Шинкарука [11] та ін. досліджуються загальнотеоретичні та практичні проблеми стратегії імпортозаміщення. У працях П. Кадочнікова [6] розглядається вплив макроекономічних процесів на розвиток імпортозаміщення. Л. Ісмагілова [5] розглядає напрями та механізм розвитку імпортозамінних виробництв у масштабах регіону. А. Комілов [7] розглядає імпортозаміщення окремих товарних груп як фактор забезпечення економічної безпеки. Водночас мало дослідженими залишаються питання щодо можливостей використання стратегії імпортозаміщення при удосконаленні державної зовнішньоторговельної політики України.

Під політикою імпортозаміщення розуміють державну політику, що реалізується через зовнішньоторговельний протекціонізм стосовно галузей промисловості, що виробляють замінники імпорту. Вона є складовою політики захисту молодих галузей - одного з найбільш дискусійних аргументів на користь протекціонізму. Неоднозначне сприйняття справедливості аргументу молодої галузі на користь протекціонізму виникає, з одного боку, з логічності такого аргументу та економічної обґрунтованості, особливо на першому етапі становлення, а з іншого - суперечливості стосовно ефективності такої політики, оскільки досвід свідчить, що такі галузі часто так і не стають насправді конкурентоспроможними, розвиваючись у “штучних” умовах [10, с. 193].

Суть аргументу про захист молодих галузей базується на мотивації недосконалості чисто ринкових механізмів, які в умовах інституційної недорозвиненості не здатні адекватно акумулювати і спрямовувати або передислоковувати ресурси в бік потенційно конкурентоспроможних виробництв. Економіка при цьому потрапляє у коло залежності від її поточного стану, коли недостатній рівень поточної конкурентоспроможності не дозволяє вкладати ресурси у довготривалі проекти, а це, у свою чергу, ще більше погіршує поточний стан конкурентоспроможності. Однак потрібно враховувати, що тимчасовий захист молодих галузей містить небезпеку того, що молоді галузі, які захищаються, перетворяться на «вічно молоді» і вимагатимуть невизначено тривалого захисту від конкуренції та будуть позбавлені стимулів для технологічного удосконалення внаслідок гарантованих прибутків [11, с.167].

Політика захисту молодих галузей, на думку Л. Шинкарука, не виправдовує себе в умовах відсутності чи недостатності таких чинників, як [11, с. 168]:

- відкритість, неупередженість та захист від корупції щодо процедур ухвалення державних рішень із питань надання пільгових режимів;

- високий рівень кваліфікації та моральних якостей персоналу державного управління, здатного правильно визначати галузі виробництва, що мають перспективні порівняльні і конкурентні переваги;

- наявність якісної ринкової інформації про відносні витрати виробництва та їхню динаміку, що дозволяє приймати обґрунтовані рішення про відносну конкурентоспроможність;

- націленість суспільства на цінності розвитку, самовдосконалення, а не матеріального споживання.

Під імпортозаміщенням прийнято розуміти стратегію заохочення внутрішньої промисловості шляхом введення обмежень на імпорт [7, с.19]. На наш погляд, таке трактування імпортозаміщення дещо обмежене, адже імпортозаміщення не може зводитись виключно до необґрунтованого протекціонізму, а має містити комплекс заходів щодо структурної перебудови, відновлення і диверсифікації виробництва, концентрації зусиль і ресурсів з метою створення ефективної економіки. У такому контексті більш коректні є трактування імпортозаміщення професором А.Я. Ельяновим. На його думку, імпортозаміщення “висуває на перший план створення всеохоплюючих промислових комплексів, що покликані наситити і структурувати внутрішній ринок за допомогою виробів місцевого виробництва і тільки потім направити їх на експорт...” [4, с.7].

При цьому роль держави у процесі імпортозаміщення - не визначати “пріоритетні” галузі, ризикуючи, у разі помилки, врай неефективно засвоїти бюджетні кошти. Мета імпортозаміщення - викликати у ділових кіл інтерес до диверсифікації діяльності, до виробництва в країні нових або більш якісних товарів. За визначенням В. Зарянкіна “Імпортозаміщення - це скорочення чи припинення імпорту певних товарів шляхом їх витіснення (заміщення) з внутрішнього ринку країни аналогічним вітчизняним товаром, що характеризується більш високими споживчими якостями і вартістю не вище імпортної” [3, с.45]. Скорочення імпорту споживчих і виробничих товарів не завжди означає його заміщення на внутрішньому ринку і збільшення обсягів виробництва. На практиці скорочення імпорту може відбутись через зниження купівельної спроможності населення, а тому імпортозаміщення повинно означати скорочення імпорту, перш за все, за рахунок збільшення виробництва аналогічних товарів в межах країни.

Проблематика імпортної залежності була вперше проаналізована у 1950-х Р. Пребішем та Х. Зінгером, які сформулювали положення про існування довготривалої тенденції погіршення умов торгівлі для країн, які експортують сировину, а імпортують промислові товари. У своєму аналізі Р. Пребіш використовував термінологію, побудовану на дихотомії “центр-периферія”, яка згодом активно використовувалась у теорії залежності та теорії світових систем [18]. Головним елементом такої будови є центр, що представлений постіндустріальними країнами, які, посідаючи монопольне становище у виробництві сучасної промислової продукції, спеціалізуються на експорті промислових товарів виробничого і споживчого призначення. Другорядна роль у цій будові належить периферії, яка представлена країнами, що розвиваються, і виконує першу стадію виробничого процесу - видобуток сировини.

Центр виступає як самостійна й активна сила, що визначає правила і умови участі у міжнародному поділі праці, задає загальні стандарти споживання і виробництва, у той час як перспективи розвитку периферії прямо залежать від співвідношення економічних і соціальних факторів, що мають місце на світовому ринку.

Коли економічне зростання і матеріальне благополуччя країни знаходяться у прямій залежності від зовнішніх факторів, національна промисловість характеризується низькою ефективністю через слабкий розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, нестачу кваліфікованих кадрів, а відтак виникає необхідність у реалізації стратегії імпортозаміщення.

Ряд науковців, що досліджують проблеми країн, що розвиваються, розробили теорії розвитку, що спираються на імпортозаміщення. У кожній з них по- різному розкриваються способи та механізми економічного розвитку.

Незважаючи на те, що проведення імпортозамінної індустріалізації у Латинській Америці не дало очікуваних результатів, у країнах з'явились нові галузі економічної діяльності, в регіоні сформувалась власна технологічна база, з'явились додаткові робочі місця, підприємства отримали можливість конкурувати на міжнародному рівні, виходити на нові ринки, використовуючи власні технології.

Більшість економістів основною помилкою в політиці латиноамериканських країн по реалізації імпортозамінної індустріалізації вбачає у початку її зі створення легкої промисловості і базових галузей і, на відміну від Кореї та Тайваню, не використанні можливостей експорту продукції, що обумовило високий рівень автаркії. Треба, однак, відмітити, що широкий експорт продукції легкої промисловості не був можливий до 1960 року в силу торгових правил, встановлених розвиненими країнами (що на той час були єдиними можливими споживачами) для галузей легкої промисловості. Економічно вигідним на той час був лише експорт устаткування, сировини і сільськогосподарської продукції, так як товари легкої промисловості обкладалася найвищими митами. Оскільки обладнання та устаткування в Латинській Америці не вироблялося, то курс на імпортозаміщення аж до 60-х років можна назвати цілком виправданим. Проблемою даного регіону було те, що уряди країн не зуміли налагодити внутрішньорегіональну інтеграцію, а після 1960 року не зуміли змінити стратегію на експорт-орієнтацію. Азіатські тигри почали індустріалізацію значно пізніше, а відтак відразу прийняли більш перспективний спосіб індустріалізації через експортно-орієнтований розвиток.

Таблиця 1. Відмінності в основних положеннях теорій імпортозаміщення

Розроблено автором на основі [5; 6; 7]

Разом з тим, уже починаючи з 1970-х рр. політика імпортозамінної індустріалізації стала об'єктом гострої критики, а наприкінці 1980-1990-х рр. більшість країн, що розвивались, відмовились від неї на користь обмежуючої односторонньої лібералізації торгівлі (табл. 2).

Таблиця 2. Країни, які змінили стратегію індустріалізації на основі імпортозаміщення на односторонню лібералізацію торгівлі

Розроблено автором на основі [5; 6; 13, 14]

Залежність добувних галузей країн, що розвиваються, стала результатом дії цілого комплексу зовнішніх і внутрішніх факторів економічного розвитку. Найбільш значимим фактором стала ситуація, коли основна маса видобутих мінеральних ресурсів не перетворювалась на предмет праці для місцевого обробного комплексу, а перероблялась за межами країни-власника експлуатованих надр.

У результаті додана вартість, що створювалась на місцевих добувних підприємствах, не використовувалась з метою накопичення, а йшла за кордон, де і капіталізовувалась, а та її частина у вигляді валютних ресурсів, що залишалась, витрачалась на покриття імпорту, який задовольняв внутрішній споживчий і виробничий попит. Яскравим підтвердженням цьому слугує вислів англійського економіста Дж. Уодіса стосовно економічного становища Гани: “Вона експортувала зерна какао, але ввозила вироби з шоколаду, експортувала ліс, але ввозила папір, експортувала боксити, але ввозила вироби з алюмінію. Гана витрачала майже 5 млн. фунтів стерлінгів на рік на купівлю мішків для транспортування свого какао” [7, c.34].

Таблиця 3 Цілі реалізації політики імпортозаміщення і імпортного протекціонізму в зарубіжних країнах

Розроблено автором на основі [5; 6; 7]

Імпорт у країнах, що розвиваються, став альтернативою розвитку місцевої обробної промисловості, яка у силу своєї нерозвиненості і відсутності достатніх засобів не могла конкурувати з ним і задовольнити внутрішній споживчий і виробничий попит. У свою чергу, іноземні підприємства вважали більш вигідним для себе ввозити необхідні засоби виробництва, ніж організовувати їх виробництво на території країни.

Отже, збереження експортно-сировинного вектора економічного розвитку периферії одночасно не лише не давало можливості інтеграції сировинних галузей виробництва з іншими галузями місцевого виробництва, але і створювало суттєві бар'єри для такої інтеграції у майбутньому, що прямо чи опосередковано визнається багатьма вченими-економістами.

Прихильники імпортозаміщення вважають, що країнам, які розвиваються, спочатку необхідно створити власне виробництво для заміщення, насамперед, імпортних споживчих товарів (перша стадія імпортозаміщення), а згодом вітчизняним виробництвом замінити більш широке коло складних промислових виробів (друга стадія імпортозаміщення), здійснюючи це під захистом високими тарифами й імпортними квотами. У далекій перспективі прихильники імпортозаміщення переслідують подвійну ціль: диверсифікувати місцеве виробництво (“збалансований розвиток”) і в майбутньому, після того як у результаті ефекту масштабу, низької вартості робочої сили і набуття виробничого досвіду внутрішні ціни промислових товарів стануть конкурентоспроможними, розгорнути їх експорт.

Весь процес імпортозаміщення можна розподілити на дві історичні фази. Перша фаза імпортозаміщення включає у себе виробництво технічно нескладних споживчих товарів короткострокового використання. Інша - на перший план виводить виробництво споживчих товарів довготривалого користування, а також необхідних засобів виробництва. Зазвичай, на цьому етапі імпортозаміщення вичерпує себе, що пов'язано з тим, що більшість виробництв, які виготовляють машинотехнічні вироби виробничого і споживчого призначення, є капіталомісткими і розраховані на масового споживача. Вузькість і обмеженість місцевого ринку не дозволяють збільшувати обсяги виробництва, що гальмує його розвиток і збільшує витрати виробництва.

Професор Джерадьд К. Хеллейнер, розглядаючи на практиці реалії імпортозаміщення, прийшов до висновку, який формує своєрідний консенсус між економістами, що спеціалізується на проблемах економічного розвитку. Зокрема, на його думку “важко знайти будь-яке виправдання моделі імпортозамінної індустріалізації, яка свідомо чи несвідомо стимулюється. Ця модель у більшості країн робить занадто великий акцент на споживчих товарах, приділяючи мало уваги потенційним довгостроковим порівняльним перевагам - ресурсному забезпеченню і можливостям навчання. Якщо ж політика селективного імпортозаміщення супроводжується спробами його генералізації, то досвід останніх років показав явну неефективність подібної політики. У результаті занадто

Таким чином, імпортозаміщення є процесом скорочення або припинення імпорту певних товарів шляхом їх заміщення на внутрішньому ринку країни аналогічною вітчизняною продукцією, що за споживчими властивостями та якістю не поступається імпортній.

На наш погляд, політика захисту молодих галузей і політика імпортозаміщення не може розглядатись як універсальна “панацея” для довготривалого та стійкого часто створювався неефективний промисловий сектор зі значним недовикористанням потужностей, обмеженою зайнятістю, вузькими перспективами для підвищення продуктивності” [15, с.22].

Завдання політики імпортозаміщення полягає у тому, щоб поступово створити системи стимулів, які будуть балансувати відносну ефективність різних видів промислового виробництва і у такий спосіб підтримувати вітчизняне виробництво проміжних інвестиційних товарів шляхом зменшення імпорту споживчих товарів, а згодом і стимулювати їх промислове виробництво на експорт.

економічного зростання. їхня дієвість істотно залежить від широкого комплексу умов розвитку, включаючи активну політику інституційного та інфраструктурного розвитку, активне формування людського та інтелектуального капіталів, розважливу макроекономічну політику та боротьбу з корупцією і створення ефективного державного апарату. Водночас слід розуміти відмінності у сутності понять імпортозаміщення як економічної категорії, економічного процесу та державної економічної політики.

Список використаних джерел

1. Дунаєв І.В. Торговельна політика: навч. посіб. / І.В. Дунаєв, В.Ю. Бабаєв. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2010. - 132 с.

2. Жаліло Я.А. Проблеми формування сучасних засад політики імпортозаміщення в Україні / Я.А. Жаліло, В.М. Гацько // Стратегічна панорама. - 2006. - №1. - С. 102-111.

3. Зарянкин В.В. Роль импортозамещения в системе международных торговых отношений / В.В. Зарянкин // Беларусь и мировые экономические процессы: сб. науч. статей. - Выпуск 7. - 2010. - С.44-50.

4. Эльянов А. Глобализация и догоняющее развитие / А. Эльянов // Международная экономика и международные отношения. - 2004. - №1. - С.3-17.

5. Исмагилова Л.Р. «Развитие экспортоориентированных и импортозамещающих производств как фактор интеграции региона в систему мирохозяйственных связей» дисс. канд. экон. наук, 2004 г.

6. Кадочников П., Синельников-Мурылев С., Четвериков С. Импортозамещение в Российской Федерации в 1998-2002 гг.// ИЭПП. Научные труды № 62Р.М.-.2003.

7. Комилов А.Ф. Особенности формирования политики импортозамещения в промышлености Республики Таджикистан: дис. канд. экон. наук: 08.00.05 / Комилов А.Ф. - Душабне, 2011. - 212с.

8. Мазаракі А.А., Мельник Т.М. Імпорт та перспективи імпортозаміщення в Україні / А.А. Мазаракі, Т.М. Мельник // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2012. №.6. - С.5-16.

9. Пазізіна С.М. Концептуальні засади політики імпортозаміщення / С.М. Пазізіна // Збірник наукових праць молодих вчених Тернопільського національного економічного університету «Наука молода». - 2011. - № 15-16. - С. 122-125.

10. Ринки реального сектора економіки України: структурно-інституціональний аналіз / [Точилін В.О., Осташко Т.О., Пустовойт О.В. та ін.]; за ред. В.О. Точиліна; К., 2009. - 640 с.

11. Структурні зміни та економічний розвиток України / [Геєць В.М., Шинкарук Л.В., Артьомова Т.І. та ін.]; за ред Л.В. Шинкарука. - НАН України: Ін-т екон. та прогнозув. - К., 2011. - 696 с.

12. Торадо М. Экономическое развитие / М. Торадо. - Экономический факультет МГУ. - М.: ЮНИТИ. - 1997. - с.458.

13. Cardoso F.H. Dependency and Development in Latin America / F.H. Cardoso, E. Faletto. Transl. by M. Mattingly. - Berkeley: University of California Press. - 1979. - 474p.

14. Frank A.G. Capitalism and Underdevelopment in Latin America: Historical Studies in Chile and Brazil. / A.G. Frank. - N.Y.: Monthly Review Press. 1990. -192p.

15. Helleiner J.K. Markets, Politics and Globalization. Can the Global Economy be Civilized? / J.K. Helleiner // 10^th Raul Prebisch Lecture. - Geneva. - 2000. - PP. 18-47.

16. List F. The National System of Political Economy / F. List. - Economics. -1856. - 762p.

17. Little Ian, Scitivsky Tibor, Scott Maurice Industry and Trade in Some Developing Countries / Ian Little, Tibor Scitivsky, Maurice Scott. - London: Oxford University Press, 1970

18. Prebisch R. Commercial Policy in the Underdeveloped Countries / R. Prebisch // American Economic Review. -1959. -Vol. 49. -P. 251-273.

Размещено на Allbest.ru