Економічний суверенітет країни в умовах глобалізації

Економічний суверенітет країни в умовах глобалізації

к.е.н., доцент Пугачевська Катерина Йожефівна

Анотація

Сучасна практика показує, що, об'єднуючи світ, глобалізація його роз'єднує, остаточно закріплюючи нерівність економічного і соціального розвитку, відтворюючи фундаментальну асиметрію між країнами по ряду параметрів. Зокрема, так звані ефекти дерегулювання не тільки призводять до розорення місцевих виробників, зростання безробіття і соціального напруження, а й позбавляють уряди цих країн здатності регулювати власну економіку, а відтак, і управляти соціокультурним простором.

Нормативно-правовий зміст поняття економічного суверенітету держави представлено двома основними елементами: суверенне право держави вільно розпоряджатися своїми ресурсами, багатствами і всією економічною діяльністю; суверенне право держави на рівноправну участь у міждержавному економічному діалозі. Важливими етапами закріплення цих положень стали Пакти про права людини 1966р., де зазначено, що «ні один народ ні в якому разі не може бути позбавлений належних йому засобів існування» (п.2 ст.1) та Хартія 1974 р., у якій визначено, що «кожна держава має і повинна вільно забезпечувати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами і економічною діяльністю, включаючи право на володіння, користування та експлуатацію» (п.1, ст. 2). Водночас міжнародні норми не завжди дотримуються, і загроза ослаблення економічного суверенітету реальна перед будь-якою країною.

В економічній літературі найважливішою ознакою категорії «економічний суверенітет» прийнято називати самостійне управління економікою. Однак дана ознака є другорядною або похідною від факту наявності в руках суверенної держави, нації чи народу права власності на національне багатство, в тому числі природні ресурси, землю тощо. При цьому економічний суверенітет органічно пов'язаний з такою рисою державного суверенітету, як верховенство держави на своїй території.

У цьому контексті доречним є визначення економічного суверенітету, надане С. Мочерним: «право власності народу на національне багатство, на основі якої уповноважені народом органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності в інтересах народу [4, с.8].

Згідно трактування Н. Юр'євої економічний суверенітет - це потенційна здатність самодостатнього стійкого і безпечного відтворення національної економіки як соціально-економічної цілісності, що саморозвивається і зміцнюється за рахунок досягнення фінансової самостійності, продовольчої самозабезпеченості, інтелектуальної достатності, технологічної самостійності та демографічної стабілізації» [10, с.17] економічний суверенітет глобалізаційний національний

Український науковець О. Хорошева визначає економічний суверенітет як “суспільні відносини щодо присвоєння державою майна (власності держави), засновані на верховенстві влади й такі, що дають можливість здійснювати економічне регулювання в інтересах країни[9, с. 110].

В російській енциклопедії діалектики визначено, що економічний суверенітет - вищий ступінь самостійності держави або окремого регіону у сфері господарської діяльності та можливість приймати самостійні рішення з питань розвитку національної економіки, а також верховенство у внутрішніх економічних справах і економічну рівноправність на міжнародній арені [2].

Основними складовими економічного суверенітету є:

• економічна незалежність як можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі в міжнародних економічних відносинах;

• стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає надійність всіх елементів економічної системи, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування негативних зовнішніх факторів;

• здатність до саморозвитку і прогресу, тобто прагнення самостійно захищати економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію засобів виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і кадровий потенціал держави.

Спільним у більшості визначень є зосередження проявів суверенітету навколо стосунків з іншими учасниками глобальної економіки. Такий підхід відсуває на другий план ключовий аспект - спроможність держави здійснювати суверенну політику в умовах наявності зовнішніх впливів. Адже у здобутті суверенітету власне відокремлення від впливу інших країн становить лише перший етап. Натомість його головним змістом є набуття права та можливості облаштування «життя» нації, виходячи із критеріїв оптимальності, стратегічної ефективності, першості національних інтересів.

Важливою передумовою успішного включення країни в сучасний етап глобалізації є наявність у її національній економіці стійких економічних суб'єктів, спроможних ефективно будувати свою поведінку в глобальному економічному середовищі, керуючись власними економічними інтересами, а узгодженість цих інтересів з національними набуває виняткового значення для забезпечення національного суверенітету. Глобалізація одночасно висуває додаткові вимоги щодо відповідності національної економіки потребам сучасної конкурентної боротьби на світовому ринку, надає нові потенційні можливості для побудови інноваційної моделі розвитку національної економіки та обмежує здатність держави скористатися з цих можливостей.

Водночас глобальна економіка дедалі більше обмежує можливості держави у регулюванні економічних процесів, яка унаслідок цього змушена поступатися частиною своїх політичних ініціатив новим економічним суб'єктам, а останні можуть нав'язувати власну волю самим державам і впливати на інші міжнародні організації.

Глобалізація світової економіки - найважливіший чинник розвитку сучасних економічних відносин. Економічна глобалізація є найбільшим складником процесу глобалізації, оскільки економічні явища, що виникають у зв'язку з глобальними процесами розвитку, мають визначальний вплив на діяльність світової економічної системи, кожної окремо взятої країни та компанії тощо.

Основними суб'єктами міжнародного та внутрішнього життя, які впливають на обмеження економічного суверенітету і яким держави так чи інакше змушені поступатись своїми певними суверенними правами, є міжнародні, транснаціональні економічні та різного роду неурядові організації, державно-приватні суспільні групи, а також субдержавні суб'єкти, що вийшли на транснаціональні простори внаслідок розвитку процесів регіоналізації (зокрема, окремі регіони, кантони, республіки тощо) [3, с.16]. При цьому глобальна економіка

контролюється не так державами, як могутнім капіталом, що є домінуючою економічною силою. Неабияк впливаючи на фінансову систему держави, ТНК послаблюють її економічну основу, а отже, і її саму. Діючи на територіях різних держав, вони при цьому контролюють величезні обсяги промислового виробництва та зовнішньої торгівлі. Їхній капітал спроможний істотно впливати на політику різних держав (на напрями політичного та економічного розвитку, результати виборчих кампаній тощо).

Протягом останніх десятиліть відбувається масштабна транснаціоналізація економіки. Нині ТНК контролюють близько половини світового промислового виробництва, 70% світової торгівлі, 80% патентів та ліцензій. Ядро світогосподарської системи формують 500 ТНК з майже необмеженою економічною владою.

ТНК задають тон у глобальному економічному та науково - технічному розвитку, панують на найважливіших ринках товарів у формі матеріального продукту, послуг, капіталів, знань і висококваліфікованої робочої сили. За даними щорічної доповіді ЮНКТАД про світові інвестиції, в 2011 р. в світі діяло 78 тис. ТНК, які мають 780 тис. зарубіжних філій. Однак серед них справді провідну роль у світовій економіці і процесі глобалізації відіграють не більш ніж 2-3 тис. першокласних одиниць, головним чином близько 500 ТНК вищого ешелону, і 100-150 лідерів серед транснаціональних банків та інших фінансових корпорацій (ТНБ) [11].

Вони діють в міжнародних рамках правового і неправового поля, впливають на уряди, політику держав в такій же мірі, в якій суверенні держави здатні впливати на них. Діяльність ТНК настільки масштабна, що сукупні валютні резерви їх в декілька разів перевищують сукупні резерви всіх центральних банків світу. В цьому відношенні переміщення тільки 1-2% маси грошей, які знаходяться у їхньому володінні, може зміцнити паритет національних валют. Корпорації прагнуть до отримання максимального прибутку, що неминуче веде до значного зростання цін на всі види продукції.

Таблиця 1. Окремі показники участі ТНК у міжнародній торгівлі за 2009-2010 рр. [11]

У нинішніх умовах світове господарство вибудовано у такий спосіб, що найбільші за оборотом корпорації перевищують ВВП десятків країн світу. Зокрема, General Electric має більший обсяг обороту, ніж ВВП таких розвинених країн світу, як Австрія, Швейцарія та Швеція разом узятих. У списку 100 найбільших економік світу 51 місце займають корпорації і лише 49 - країни [8, с.34].

Тенденції економічної глобалізації накладають на національну економічну політику низку обмежень. Таким чином, держава вже не є достатньо суверенною у виборі форм і методів реалізації національних інтересів.

Отже, глобалізація одночасно висуває додаткові вимоги щодо відповідності національної економіки потребам сучасної конкурентної боротьби на світовому ринку, надає нові потенційні можливості для побудови інноваційної моделі розвитку національної економіки та обмежує здатність держави скористатися з цих можливостей.

При цьому можливості створюються на наднаціональному рівні, а їхнє використання, як і запобігання негативним наслідкам глобалізації, належать до першочергового обов'язку національних стратегій. Як було наведено вище,на сучасному етапі розвитку реалізація економічної політики держави відбувається в умовах обмеженості її суверенності. Безпосередніми джерелами цього обмеження є [7, с.73]:

• зобов'язання, накладені на країну через її членство у міжнародних організаціях та/або міждержавних об'єднаннях або взяті на певний період як умова отримання фінансових ресурсів;

• імпорто- (експорте-) залежність, сформована як через природну залежність від ввезення ресурсів (відсутність енергоресурсів, несприятливі умови для сільгоспвиробництва тощо), так і в рамках економічно обгрунтованого міжнародного поділу праці;

• відчутна частка іноземного капіталу у вигляді прямих або портфельних інвестицій, завдяки чому інтереси інвесторів можуть прямо (через лобіювання відповідних заходів) чи опосередковано (уникнення ризиків «втечі» капііалу» або надмірної репатріації прибутків) впливати на економічну політику держави;

• «космополітизація» влади як зосередженість на адаптації економічної політики до міжнародних «стандартів» при нехтуванні специфічними потребами національної економіки.

У забезпеченні практичної реалізації державного суверенітету пріоритетами стають зміцнення національної конкурентоспроможності й забезпечення економічної безпеки країни в умовах збільшення відкритості національної економіки

Розглядаючи зовнішній аспект суверенітету, слід наголосити, що “будь-який суверенітет прагне до розширення своїх кордонів і може бути стриманий тільки іншими прилеглими до його меж та пропорційними йому суверенними силами [1, с.23]. Держава не повинна забути про свої геополітичні інтереси, адже країни-сусіди можуть проявляти мілітаризм та агресивність, а відтак навіть в умовах глобалізації ніхто не скасовував законів геополітики.

За сучасних глобалізаційних процесів роль національної держави залишається важливою, проте це не зменшує до неї вимог щодо пошуку нових рішень і моделей функціонування. З метою ефективного реагування на зміни у світі сучасні демократичні режими використовують три основні інструменти. У внутрішній політиці - корпоративізм і націоналізм, а в зовнішній - міжнародне управління [5, с.88].

Існує цілий набір методів, з допомогою яких держава захищає економічний суверенітет і забезпечує задоволення своїх національних інтересів. Важливими складовими елементами економічної діяльності держави є право визначати ціни на експортуємі ресурси і товари; здійснювати ефективне митне регулювання; здійснювати ліцензування експортно-імпортних операцій. Важливими є побудова ефективних державних структур, які будуть мати можливість функціонувати поряд з приватними компаніями; створення системи якісного державного управління в правоохоронній, податковій, судовій, митних сферах; стимулювання всіх законних видів національного бізнесу, національного виробництва, відтворення; використання грошово-кредитної політики для стимулювання національного економічного розвитку; розвиток ємності внутрішнього споживчого ринку; підтримка і розвиток національних фінансових інститутів; розвиток і зміцнення оборонного комплексу країни.

Протягом останніх десятиліть спостерігається утвердження глобальної регулюючої ролі міжнародних економічних і фінансових організацій (СОТ, МВФ, МБРР, та ін.). Особливу роль в переході світового господарства до стадії економічної глобалізації відіграло формування на базі ГАТТ Світової організації торгівлі (СОТ), що почала свою діяльність в 1995 р. і нараховує до весни 2014 р. 159 учасники. Якщо ГАТТ поширював свою регулюючу діяльність головним чином на світову торгівлю товарами у формі матеріального продукту, то до компетенції СОТ відноситься також регулювання торгівлі послугами (ГАТС), захисту прав інтелектуальної власності та торгівля ними (ТРІПС), торгових аспектів інвестиційних заходів (ТРІМС). Таким чином, СОТ у набагато більшій мірі покликана відповідати суті глобалізації.

Зменшення економічного суверенітету національними економіками зумовлено також охопленням регіональною інтеграцією всіх найважливіших економічних регіонів світу (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН, АТЕС, ЄврАзЕС, СНД та ін.) Оскільки інтеграція носить регіональний характер, вона, на перший погляд, суперечить економічній глобалізації, що охоплює весь світ. Дійсно, члени регіональних інтеграційних угруповань надають один одному взаємні пільги, які служать для них привілейованим інструментом в конкурентній боротьбі з суперниками з третіх країн. Разом з тим об'єднання окремих, раніше більш-менш розрізнених країн у регіональні інтеграційні блоки сприяє «зчепленню » - через взаємодію цих угруповань - всіх основних учасників світогосподарських відносин.

При цьому окремі інтеграційні угруповання виступають як члени впливових глобальних економічних організацій. Так, не тільки окремі країни ЄС, але і Євросоюз як міжнародна організація є членами СОТ. Це сприяє інтенсифікації процесу лібералізації світової торгівлі в рамках СОТ, тобто сприяє подальшому розгортанню глобалізації в цілому.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Очевидно, що процеси глобалізації та інтеграції, що відбуваються в сучасному світі, призвели до зміни основних і раніше існуючих світоглядних парадигм. З усього комплексу питань, пов'язаних з проблемою економічного суверенітету, одним з основних стало питання про його значення і роль в результаті трансформацій, які є наслідком впливу процесів глобалізації.

Об'єктивний і природний процес глобалізації та інтеграції розвивається внаслідок існування національних держав, роль яких стає все більш важливою. Вимоги глобалізації посилюють взаємозалежність держав, ведуть до розширення повноважень міжнародних, неурядових та інших організацій, а також інтеграційних об'єднань, що сприяє співпраці, захисту і втіленню їх національних інтересів і досягненню загальних цілей, сприяє реалізації державами їхніх суверенних прав.

Таким чином, процеси глобалізації зменшують економічний суверенітет як атрибут влади національних держав і потенціал в галузі економічного регулювання, що проявляються в зростаючої залежності від вітчизняних та іноземних ТНК. Нинішні ТНК п'ятого покоління, що відносяться до вищого ешелону такого роду корпорацій, функціонують як автономні економічні суб'єкти, що визначають стратегію і тактику своєї світогосподарської поведінки незалежно від правлячих в своїй країні політичних еліт, які скоріше або залежать від них, або змушені враховувати їх інтереси. Цей процес, що суперечить принципам побудови демократичної держави, менш чітко проглядається в США та інших країнах «золотого мільярда» і, навпаки , більш очевидний у країнах зі слабкими економічними і військово-політичними відносинами. Іншими словами, склалося досить гостре протиріччя між глобалізацією і національним суверенітетом багатьох держав.

Перспективи подальших досліджень. Необхідним є подальше дослідження системи критеріїв забезпечення економічного суверенітету національних економік в умовах посилення інтернаціоналізації та взаємозалежності країн світу.

Список використаних джерел

1. Исаев И. А. Господство: очерки политической философии. / И. А. Исаев - М.: Норма, 2008. - 352 с.

2. Экономический суверенитет: общая аналитика [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://dialectics.ru/520.html.

3. Куян І. Чи послаблює глобалізація суверенітет національних держав / І. Куян // Віче. - Київська правда. - 2009. - №12. - С. 15-18.

4. Мочерний С. Національний та економічний суверенітет країни / С. Мочерний // Економіка України. - 2005. - №10. - С. 4-13.

5. Национальное государство в условиях глобализации // Государственная служба за рубежем. Реферативный бюллетень. - №3 (53). - М.: Издательство РАГС, 2004. - 185 с.

6. Незалежність України в глобалізованому світі: вектори ХХІ століття: зб. Матеріалів міжнар. Наук. Конф. (Київ, 22 серпня 2011 р.) / упоряд. Я. А. Жаліло, С. О. Янішевський. - К.: НІСД, 2011. - 192с.

7. Покришка Д. С. Економічні засади державного суверенітету в глобалізованому світі // Я. А. Жаліло, Д. С. Покришка // Стратегічні пріоритети. - 2011. - №2. - С.73-83.

8. Структурні зміни та економічний розвиток України / [Геєць В. М., Шинкарук Л. В., Артьомова Т. І. та ін.]; за ред Л. В. Шинкарука. - НАН України: Ін-т екон. та прогнозув. - К., 2011. - 696 с.

9. Хорошева А. С. Сущность экономического суверенитета: политэкономическииП аспект / А. С. Хорошева // Економіка і організація управління. - 2010. - № 1. - С. 110.

10. Юрьева Н. П. Национальный экономический суверенитет в условиях глобализации: дис. канд. экон. наук: 08.00.01 / Юрьева Н. П. - Москва, 2009. - 212 с.

11. Комісія ООН з торгівлі і розвитку [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://unctad.org/en/Pages/Statistics.aspx. Размещено на Allbest.ru