Балтійський фактор зовнішньої політики України (на прикладі Литовської Республіки)

Ключові слова: Україна, Литва, дипломатичні відносини, економічні зв'язки, культурне співробітництво, європейська інтеграція.

Автор этой статьи анализирует состояние отношений Украины с Литовской Республикой в политической, экономической и культурной сферах в современную эпоху. Исследователь приходит к выводу, что украинско-литовские отношения характеризуются динамизмом, а опыт Литвы, приобретенный в процессе европейской интеграции, является полезным для Украины.

Ключевые слова: Украина, Литва, дипломатические отношения, экономические связи, культурное сотрудничество, европейская интеграция.

Key words: Ukraine, Lithuania, diplomatic relations, economic relations, cultural cooperation, European integration.

Найбільшою подією кінця XX ст. став крах соціалістичної системи, що призвів до кардинальних змін геополітичного балансу Європи і водночас став головною передумовою формування нового міжнародного порядку, параметри котрого являють і нині формулу, в котрій ще не всі величини відомі. В основі цього неоднозначного процесу зміни торкнулися суспільно-політичного устрою, географічних та економічних кордонів, пошуків нових засад співіснування держав. Внутрішньодержавні проблеми, з якими зіткнулися без винятку всі нові незалежні країни, диктували сувору необхідність вирішення першочергових зовнішньополітичних завдань, які мали на меті усвідомлення себе у геополітичному контексті, визначенні куди і як рухатися, окресленні реальних національних інтересів та базових принципів і пріоритетів зовнішньої політики. Зрозуміло, що ці завдання могли реалізовуватися через механізм двостороннього партнерства, спільного розв'язання глобальних проблем, що за великим рахунком відповідало істинним національним інтересам кожної з утворених національних держав.

Пострадянський простір як історичне утворення, що склалося в результаті розпаду СРСР, не дивлячись на тривалу спільну «соціалістичну» історію, мало свої особливості соціального, політичного, економічного й культурного розвитку [1, с. 130]. Суттєві розбіжності в інтересах та політиці, різний стартовий рівень розвитку зумовили різні перспективи для кожної з пострадянських країн. Відмінності, передусім, стосувалися зовнішньополітичної ідентичності, яка виражалася дилемою Схід-Захід, а насправді означала балансування між Європою та Росією.

У 1990-х рр. пострадянські країни стартували з однієї політичної точки відліку, але в різних напрямках. Сьогодні доводиться констатувати, що за роки незалежності Україна не впоралася зі стратегічним завданням європейської, регіональної та субрегіональної інтеграції: успіхи на цих напрямах мали в основному інституційно-процедурний характер. Багатовекторність української зовнішньої політики, яка на практиці являла собою ніщо інше, як невизначеність, призвела до наростаючого відставання не лише від передових і найбільш динамічних держав світу, а й від орієнтованих на європейські цінності держав-сусідів. Що ж стосується, наприклад, країн Балтії, то для них, як і для Польщі чи Фінляндії, була характерна потужна етнічна мобілізація титульної нації, що виявилася в чітко заявленій і твердо обстоюваній національно- державній та етнополітичній ідентичності. Для України, Молдови, з істотними застереженнями Білорусі характерні конфліктуючі етнополітичні та культурно-цивілізаційні ідентичності. Для України характерні різкі коливання курсу внутрішньої (у тому числі культурно-гуманітарної) і зовнішньої політики [ 2, с. 169].

На початку 1990-х рр. серед важливих зовнішньополітичних завдань України було збереження тих традиційних зв'язків, що існували між колишніми радянськими республіками. У зв'язку з цим особливий інтерес для України становили країни Балтії, серед яких чільне місце відводилось Литовській Республіці. Особливість відносин з Литвою визначалась цілою низкою факторів, зокрема історичною, культурно-цивілізаційною близькістю, історичними традиціями, євроінтеграційними намірами. Головним завданням відносин з Литвою було забезпечення та зміцнення політичної, економічної та культурної присутності України в Литовській Республіці та регіоні Балтики, сприяння проведенню політичної та радикальної соціально-економічної реформи в Україні, входження її у західноєвропейські та регіональні структури й інституції.

Литовська Республіка в числі перших визнала Україну як незалежну державу. Ще раніше, 26 серпня 1991 р., Верховна Рада України ухвалила постанову про визнання державної незалежності Литви [3, с. 533]. 21 листопада 1991 р. у м. Вільнюсі обидві держави підписали протокол про встановлення дипломатичних відносин [4]. З серпня 1992 р. в Києві функціонує посольство Литовської Республіки в Україні. Посольство України в Литовській Республіці через певні матеріальні труднощі розпочало свою роботу майже через рік. 18 грудня 1993 р. уряд Литви ухвалив рішення продати посольству приміщення і земельну ділянку в центрі литовської столиці по вул. Театро, 4. [5, с. 2]. Надалі дипломатичні взаємини розширювалися через відкриття почесних консульств, зокрема українських, у Клайпеді (2002 р.), Вісагінасі (2004 р.) та Шаль- чінінкаї (2005 р.). Натомість в українських містах запрацювали аналогічні литовські установи (Львів, 1999 р.; Донецьк, 2005 р.; Сімферополь, 2005 р; Житомир, 2006 р.; Херсон, Ужгород 2009 р., Одеса 2013 р.).

До середини 1990-х рр. Україна та Литва були зайняті вирішенням нагальних зовнішньополітичних проблем (Литовська Республіка займалась виведенням російських військ, Україна ліквідацією ядерної зброї), обидві країни шукали своє місце у новій системі міжнародних відносин та проводили роботу в питаннях вступу до різних міжнародних організацій, визначали коло своїх партнерів на міжнародній арені.

Після підписання Україною угоди про ліквідацію ядерної зброї на своїй території, з якою Литва, як і інші країни Європи пов'язували зі зростанням безпеки в регіоні ЦСЄ [6, арк. 35], починається активізація українсько-литовських політичних контактів, які перетворились у регулярні, часто здійснювалися і здійснюються обміни візитами на рівні глав держав, урядів, парламентів, керівників міністерств і відомств.

8 грудня 1994 р. президент Л. Кучма з офіційним візитом відвідав Литовську Республіку, тоді ж обидві сторони підписали (окрім ряду важливих договорів і угод політичного та економічного характеру) Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Литовською Республікою [7, с. 77]. З часу підписання рамкового міждержавного договору співробітництво розвивалося по висхідній лінії і на сьогодні однозначно українсько-литовські стосунки можна ставити за приклад відносин на пострадянському просторі, збудованих на взаємному збалансуванні інтересів. На середину 1994 р. між Україною і Литвою було підписано 27 документів, у т. ч. два міждержавних договори, 15 міжурядових та 10 міжвідомчих угод [8, арк. 16].

Умовно розбудову відносин України з Литвою можна поділити на кілька етапів. Перший з них охоплює 1991-1994 рр. - це становлення українсько- литовських відносин і оформлення правової бази, основу якої заклав уже згадуваний Договір про дружбу і співробітництво та ще низка інших договірно-правових документів. Другий етап - 19941999 рр. - пов'язаний з розширенням масштабів українсько-литовського співробітництва і нарощенням його кількісних показників. Третій період - 1999 р. - травень 2004 р. - (асоційоване членство) мав в основі переорієнтацію зовнішньої політики Литви і пов'язаний з наближенням терміну вступу до європейських та євроатлантичних структур, що мало наслідком зміну у відносинах з Україною. У 2004 р. відбулося кілька знакових подій, що започаткували четвертий етап політичного співробітництва. Новий формат українсько-литовських відносин, опосередкований членством Литви в ЄС і НАТО, виводить на політичну авансцену вивчення і врахування литовського досвіду у питаннях європейської інтеграції для України.

Декларації помаранчевої коаліції отримали високий ступінь підтримки з боку литовського суспільства, причому не тільки в особі представників влади, а й звичайних громадян. Протягом цього періоду було практично завершено створення повноцінної правової бази співробітництва в усіх сферах. Логічним наслідком досягнутого стало проголошення стратегічного партнерства між Україною та Литовською Республікою (2008 р.). Досвід Литовської Республіки, набутий у процесі європейської інтеграції є корисним для України, хоча зрозумілим є і той факт, що у Литві та Україні геополітичні константи є різними. Тому не може йти мова про копіювання чийого б не було досвіду, навіть, вочевидь, позитивного.

Однак безпосереднє сусідство з ЄС та проголошена Україною стратегія європейської інтеграції зумовлює необхідність наукового обґрунтування змісту українсько-литовської співпраці та є надзвичайно актуальною з огляду, наскільки це можливо й доцільно на практичне застосування досвіду Литви.

Співробітництво України з Литвою здійснюється через механізм спеціально створених інститутів - Раду Президентів, Міжпарламентську Асамблею та Міжурядову Раду. Взаємодія з питань європейської інтеграції здійснюється в рамках Постійної українсько-литовської комісії з питань європейської інтеграції, що має на меті сприяти вирішенню питань, що виникають у зв'язку із вступом Литви до Європейського Союзу, а також мінімізувати можливі негативні наслідки для українсько- литовських двосторонніх відносин, що можуть гіпотетично настати внаслідок цього.

Між Україною та Литвою на достатньому рівні активізовано співробітництво у галузі енергетики та транспорту. Саме у сфері енергетики Україна і Литва мають спільну зацікавленість і однакові підходи, які можна визначити однією генеральною ідеєю - зменшення енергетичної залежності від Росії, про що Литва заявляє давно, а Київ з недавнього часу офіційно. На цьому шляху Литва і Україна прагнуть співпрацювати в конкретних проектах: будівництві нових атомних реакторів, можливому постачанні української електроенергії до Литви. Співробітництво у сфері енергетики передбачає також залучення Литви до участі у добудові нафтопроводу Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ з можливим відгалуженням до території Литви. Співробітництво у транспортній сфері диктує необхідність розвивати транзитно-транспортні зв'язки між регіонами Балтійського і Чорного морів. У цьому сенсі спільний проект щодо використання контейнерного потягу «Вікінг», що розпочав свою роботу в 2003 р., та розширення географії його перевезень має велике практичне значення для обох країн як на сьогодні, так і на перспективу.

Стратегічне партнерство між країнами існує і у сфері військово-технічного співробітництва. Важливість цього напрямку взаємодії щорічно відбивається у так званій «Білій книзі» Литви в розділі «Двостороннє оборонне співробітництво», в якому визначено всього чотири держави світу (США, Польща, Данія та Україна), військова співпраця з якими є пріоритетною для Литви [9, с. 15].

Литовська республіка є найбільшим торгово- економічним партнером України серед країн Балтії. За даними Державного комітету статистики України, протягом 2000-2009 рр. обсяги зовнішньої торгівлі товарами між Україною та Литвою зросли у 5 разів. У 2001 р. товарооборот між двома країнами становив 260,4 млн дол. У 2008 р. вперше у двосторонніх відносинах між Україною та Литовською Республікою досягнуто загальний показник товарообороту між двома країнами на рівні понад 1,1 млрд дол. США. Загальні обсяги українських інвестицій в економіку Литви на 01.01.2010 р. складали 4,0 млн дол. США, що становить 0,1 % від загального обсягу інвестицій з України. Найбільшим інвестиційним проектом України в Литві залишається придбання у 2006 р. українською компанією «Рошен» 100 % акцій литовського підприємства «Клайпедос конди- терія» (близько 2 млн дол. США) [10, с. 131].

Одним із напрямів розвитку стратегічного партнерства між Україною та Литвою є взаємодія у сфері культурно-гуманітарного співробітництва. Особливістю взаємин у цій сфері є відсутність «білих плям» у спільній історико-культурній взаємодії. Образ Литви щодо України формувався практично позитивно, як і в Україні щодо Литви. Саме культурні відносини розвиваються з найбільшим урахуванням історичного досвіду і охоплюють різно - манітні напрями наукових, освітніх, мистецьких та інших відносин.

Важливим напрямком гуманітарного співробітництва України з Литовською Республікою є співпраця у сфері захисту прав національних меншин. Закон Литви «Про громадянство» [11] від 17 вересня 2002 р. проголосив т. зв. «нульовий варіант»: всі особи, які проживали в Литві до лютого 1989 р., отримали її громадянство. Цей закон є більш демократичним, ніж аналогічні закони у Латвії та Естонії. Прийняття такої моделі узаконило домінування титульного етносу через специфіку набуття литовського громадянства, а також у мовній і кадровій політиці. Було вирішено інтегрувати нелитовців шляхом натуралізації при додержанні деяких умов. Нині у Литві 95 % населення - її громадяни. Українській діаспорі Литви належить четверте місце серед нацменшин після поляків, росіян і білорусів. За останнім переписом Литви, станом на 2008 рік етнічні українці тут складали 22300 осіб (0,6 % від усього населення), 99 % з яких є її громадянами [12, с. 56].

Підводячи підсумок сказаного вище, варто зробити наголос на тому, що українсько-литовські взаємини на сучасному етапі насичені неабияким динамізмом. Незважаючи на те, що за останні роки Литовська Республіка в багатьох аспектах далеко випередила Україну, країни продовжують зберігати особливий інтерес одна до одної, як на рівні політичному, так і на рівні громадянського суспільства.

україна литовський підтримка республіка

Література

1. Гульнар І. Політичні процеси на пострадянському просторі: тенденції, протиріччя, перспективи / І. Гульнар // Політичний менеджмент. - 2007. - № 3. - С. 128-134.

2. Піляєв І. С. Україна-2012: проблема цивілізаційного та геополітичного вибору / Ігор Славович Піляєв // Науковий вісник Дипломатичної академії України / Дипломатична академія України. - Київ, 2012. Вип. 18 : Реструктуризація глобального простору: історичні імперативи та виклики. Спецвипуск / за заг. ред. Н. О. Татаренко, В. Г. Ціватого. - К. : ДАУ при МЗС України, 2012. - 296 с.

3. Постанова Президії Верховної Ради України Про визнання державної незалежності Литовської Республіки // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - .№ 40. - С. 533.

4. Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Литовською Республікою. Вільнюс 21 листопада 1991 р. - Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1079.2535.0.

5. З добрим настроєм і відкритим серцем / О. Біттнер // Урядовий кур'єр. - 1996. - 26 вересня. - С. 2.

6. Історико-архівне управління МЗС України, ф. 8. оп. 145, спр. 3, арк. 35.

7. Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Литовською республікою // Політика і час. - 1994. - № 3. - с. 77-80.

8. Історико-архівне управління МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр. 9 (500), арк. 16.

9. Чміль І. Як там у них / І. Чміль // Морська держава. - 2008. - №»1. - С. 15-17.

10. Лажнік В. Й. Зовнішньоторговельні відносини України із країнами Балтії / Володимир Йосипович Лажнік, Юлія Володимирівна Дерев'янчук // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. - Луцьк, 2010. - N° 3. - С. 128-140 (Серія: географічні науки).

11. Respublic of Lithuania Law on citizenship. Vilnius, 17 September 2002. - № IX-1078 (As last amended on 19 March 2009 - № XI-205.

12. Бурдяк В. Міжнаціональна взаємодія в Україні, Білорусії, Польщі і Литві: правові та соціальні механізми / Віра Бурдяк // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. - Т. VIII. - Чернівці : Видавничий дім «Букрек», 2010. - С. 250263.

Размещено на Allbest.ru