Управління розвитком інноваційного потенціалу регіону з використанням досвіду ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Управління розвитком інноваційного потенціалу регіону з використанням досвіду ЄС

Л.Л. Литвиненко, к. е. н., доцент кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств, Національний авіаційний університет, м. Київ

Е.І. Данілова, к. е. н., доцент кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств, Національний авіаційний університет, м. Київ

Формування потужного науково-технічного комплексу і високорозвиненого інноваційного потенціалу дозволить створити основу для підвищення продуктивності та міжнародної конкурентоспроможності. Формування платформи для стійкого інноваційного розвитку забезпечує ефективне використання трудових ресурсів, інтелектуального, інституційного та фінансового капіталу, а також фізичної інфраструктури регіону.

Основними етапами управління розвитком інноваційного потенціалу регіону визначено ідентифікацію та аналіз сильних сторін, активів і конкурентних переваг регіону, які можуть стати основою потужного інноваційного потенціалу; визначення пріоритетів інноваційного розвитку; формування ефективної регіональної інноваційної політики з адаптацією кращих міжнародних практик; розробку та реалізацію комплексних планів втілення обраної інноваційної політики; оцінку ефективності регіональної інноваційної політики.

Визначено особливості розвитку інноваційного потенціалу країн ЄС, що реалізується на принципах системності, ефективності, пріоритетності, стратегічної цілеспрямованості, інформаційної забезпеченості, ринкової орієнтації, адаптивності та планомірності. Повномасштабне використання стратегії «розумної спеціалізації» дозволило забезпечити комплексний регіональний розвиток інноваційного потенціалу ЄС шляхом оптимального використання наявних регіональних конкурентних переваг, попереджаючи створення дисбалансу між нерівномірно розвиненими регіонами. Підвищення регіонального інноваційного потенціалу необхідно забезпечувати з урахуванням мікроаспекту - інноваційної політики підприємств. Науково обґрунтовано, що ефективне управління інноваційним потенціалом регіону може стати основою стабільного довгострокового національного економічного розвитку з урахуванням її інтеграційних пріоритетів.

Ключові слова: інноваційний потенціал регіону, інноваційний розвиток, інноваційна політика, «розумна спеціалізація».

Formation of a powerful scientific and technical complex and highly innovative potential will provide the foundation for improving productivity and international competitiveness. Forming the platform for sustainable innovation development ensures efficient use of human resources, intellectual, institutional and financial capital, as well as regional physical infrastructure.

The main stages of managing innovation potential development of the region are defined as following: identification and analysis of the strengths, assets and competitive advantages of the region, which could become the basis for a strong innovation potential; prioritizing innovation development; formation of effective regional innovation policy with adaptation of the best international practices; development and realization of comprehensive plans for implementing selected innovation policy; assessment of the efficiency of the regional innovation policy.

It is established the features of the EU innovation potential development, which is implemented on the principles of consistency, effectiveness, prioritization, strategic focus, informational support, market orientation, adaptability and sustainability. Full-scale use of the strategy of "smart specialization" allowed for the development of a comprehensive regional innovation potential in EU through the optimal use of existing regional competitive advantages, preventing the creation of an imbalance between unevenly developed regions. Improving regional innovation capacity must be provided on the basis of the micro aspect - enterprise innovation policy. Scientifically proved that effective management of innovative potential of the region could be the foundation for the sustainable long-term national economic development considering its integration priorities.

Keywords: regional innovative potential, innovative development, innovation policy, “smart specialization”.

Постановка проблеми

Необхідність вирішення проблем інтенсифікації національного економічного зростання та зменшення рівня технологічного відставання є пріоритетним аспектом, що враховуються при визначенні та реалізації стратегії стабільного розвитку держави.

Саме формування потужного науково-технічного комплексу та високорозвиненого інноваційного потенціалу дозволить створити основу для підвищення міжнародної конкурентоспроможності.

При цьому, найбільш доцільно використовувати специфічні характеристики регіону для створення ареалів інноваційного розвитку, а також забезпечення цілеспрямованої підтримки науково-дослідної діяльності з боку держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. 

Значну увагу дослідженню основних напрямків реалізації інноваційної політики, інноваційних стратегій при реалізації «розумної спеціалізації» та особливостей розвитку інноваційного потенціалу в рамках регіональної політики ЄС приділили зарубіжні та вітчизняні науковці, зокрема, М. Барановська, К. Белдарейн, В. Білозубенко, Н. Бочарова, Ю. Вовк, Дж. Годдард, І. Дегтярьова, І. Єгоров, Ю. Козак, А. Лаго, М. Ландабасо, Н. Логвінова, Ф. МакКенн, Л. Мельник, К. Морган, Ж. Рібера, П. Самуельсон, A. Санчес, Дж. Ю. Стігліц, І. Стойко, К. Ферас, Д. Форей, Я. Чорногор, О. Шнирков, О. Юрчак. Проте, залишаються недостатньо дослідженими можливості застосування європейського досвіду розвитку інноваційного потенціалу в регіональному аспекті в українській економіці.

Також недостатньо розробленими є проблеми використання комплексу інструментів розвитку інноваційного потенціалу регіону, націлених на забезпечення стійкого національного економічного зростання.

Мета статті - визначити основні напрямки управління розвитком інноваційного потенціалу регіону з урахуванням існуючих міжнародних практик та європейського досвіду, ідентифікувати роль інноваційної політики підприємств в забезпеченні підвищення регіонального інноваційного потенціалу.

Викладення основного матеріалу дослідження

Необхідну платформу для розвитку інновацій формує державна політика, яка передбачає створення сприятливих умов для функціонування суб'єктів науково-технічної діяльності та фінансування НДДКР. Проте, реальне впровадження політики здійснюється саме на регіональному рівні, оскільки регіони можна розглядати як важливі складові національної інноваційної здатності, що забезпечують вигідну економічну спеціалізацію за рахунок диференціації на рівні підприємств. При правильній організації та координації з боку держави практично кожен регіон може стати потужним інноваційним «хабом». Успішні інновації дозволяють підвищити продуктивність і конкурентоспроможність, що, в свою чергу, може стати основою для довгострокового процвітання.

До основних активів, які використовуються як платформа для стійкого інноваційного розвитку, можна віднести трудові ресурси, інтелектуальний, інституційний і фінансовий капітал, а також фізичну інфраструктуру регіону. При цьому важливими чинниками є рівень розвитку інформаційної та транспортної інфраструктури регіону, рівень кваліфікації робочої сили, рівень трансакційних витрат, ступінь наближеності до цільового ринку, джерела та обсяги інвестування науково-дослідної діяльності, особливості технологічного обміну, наявність програм підтримки підприємництва. Як додаткову перевагу можна розглядати мультинаціональність учасників регіонального науково-технічного комплексу, оскільки різна культура, зокрема бізнес-етика, надає розмаїття ідей і бізнес-досвіду. Це може стати новим імпульсом для розвитку творчої діяльності. Саме цей аспект успішно використовується у діяльності суб'єктів економічної діяльності ЄС.

Рівень регіонального інноваційного потенціалу безпосередньо залежить від можливостей інноваційної інфраструктури регіону, її здатності гнучко реорганізовуватися, адаптуватися до змін у міжнародному конкурентному середовищі і ефективно вирішувати проблеми розвитку. Тому так важливо створити умови для ефективного функціонування регіонального науково-технічного комплексу - підтримку стабільного економічного зростання і підвищення інвестиційної активності в регіоні; удосконалення регулятивних механізмів; розвиток спеціалізованих підприємств малого, середнього та великого бізнесу, націлених на розробку і запровадження інновацій; підвищення ефективності діяльності вищих навчальних закладів для забезпечення підготовки компетентних фахівців і здійснення науково-дослідних робіт, орієнтованих на інтереси зацікавлених осіб. Основним важелем, що сприяє активізації інноваційних процесів в регіоні, має стати комплекс цілеспрямованих дій держави.

На основі систематизації результатів досліджень міжнародного досвіду можна зробити висновок, що практика управління інноваційним розвитком регіону в кожній країні та інтеграційному об'єднанні має свої особливості. У Японії основні зусилля спрямовані на підтримку стабільного та динамічного співробітництва між індустріальним сектором, мережею університетів і державою, сприяння науково-дослідній діяльності венчурного бізнесу. В інноваційному розвитку США значну роль відіграє інвестування інноваційної діяльності приватним сектором, а також реалізація програм талант-менеджменту, спрямованого на підготовку фахівців вищого класу. В рамках реалізації стратегії зростання Південної Кореї було визначено пріоритетні галузі для забезпечення активізації розробки інновацій нового покоління і формування суспільства, орієнтованого на наукову діяльність та технології. У КНР основні зусилля щодо середньо- і довгострокового науково-технологічного розвитку сфокусовані на таких сферах, як енергетика, охорона навколишнього середовища, охорона здоров'я, сільське господарство, промисловість, водні та мінеральні ресурси, транспорт, інформаційна та сервісна галузі, національна безпека. Високий рівень інноваційного потенціалу забезпечується за рахунок активізації комплексних зон високотехнологічного розвитку, орієнтованих на комерціалізацію, інтернаціоналізацію та індустріалізацію результатів науково-технічної діяльності [7]. Таким чином, необхідно визначати пріоритети власного національного інноваційного розвитку за галузевим принципом, специфікою та рівнем розвитку регіонів.

У промислово розвинених країнах, зокрема і в ЄС, активно використовується практика створення регіональних кластерів з унікальними конкурентними перевагами для концентрації науково-дослідних і бізнес-структур, необхідних для налагодження інноваційного процесу. Успішна діяльність науково-технічних парків, технополісів, інноваційних центрів, науково-дослідних інститутів дозволяє поглибити участь країни в міжнародному поділі праці, розширити можливості експортної діяльності та залучення іноземного капіталу, розвинути взаємовигідні зовнішньоекономічні відносини з промислово розвиненими країнами і пріоритетними партерами, збільшити темпи розвитку наукомістких галузей, реалізувати концепцію екологічного менеджменту, підвищити рівень життя населення країни.

Розвиток національного інноваційного потенціалу країн ЄС реалізується на принципах:

- системності (комплексний і повноцінний розвиток усіх складових національної інноваційної інфраструктури);

- ефективності (порівнянність результатів інноваційної діяльності з витратами);

- пріоритетності (стимулювання інноваційної діяльності шляхом надання преференцій і переваг у порівнянні з традиційним виробництвом);

- стратегічної цілеспрямованості (орієнтація на довгостроковий позитивний результат та ефект від розробки і впровадження інновацій);

- інформаційної забезпеченості (доступ до джерел науково-технічної інформації та обмін досвідом з іноземними партерами);

- ринкової орієнтації (врахування потреб в інноваціях на внутрішньому і міжнародному ринках);

- адаптивності (гнучка реакція на зміни політико-економічних умов на ринку технологій);

- планомірності (координація дій учасників інноваційного процесу на всіх етапах).

При визначенні напрямків розвитку інноваційного потенціалу ЄС, передусім, враховуються загальні пріоритети розвитку ЄС до 2020 року - розумне, стійке та комплексне зростання (рис. 1).

Рис. 1 - Принципи розвитку інноваційного потенціалу країн ЄС

Джерело: узагальнено авторами за [5; 9]

Управління стійким розвитком інноваційного потенціалу регіону, насамперед, передбачає визначення та оцінку сильних сторін, активів і конкурентних переваг регіону (рис. 2).

Розвиток інноваційного потенціалу регіону має підтримуватися координацією і контролем з боку держструктур для досягнення довгострокового результату; фінансуванням пріоритетних напрямків підвищення інноваційного рівня; забезпеченням якісних інформаційних потоків між усіма структурами регіонального науково-технічного комплексу; підвищенням ефективності взаємодії партнерських структур, залучених до науково-дослідної діяльності або її підтримки.

Рис. 2 - Схема управління стійким розвитком інноваційного потенціалу регіону

Джерело: розроблено авторами

При досягненні певного рівня інноваційного потенціалу політика і стратегічні цілі переглядаються, оскільки відкриваються нові можливості подальшого розвитку.

При реалізації національної стратегії динамічного розвитку необхідно враховувати особливості сучасного міжнародного обміну науково-технічною продукцією: дифузію інновацій, що постійно прискорюється, одночасне використання інновацій у різних галузях і сферах діяльності, активізацію тісної кооперації і більш вільної взаємодії між творцями інновацій та їх користувачами, глобальність інновацій через інтенсивний розвиток міжнародної інформаційної та транспортної інфраструктури [4, с. 8]. Таким чином, з'являється набагато більше можливостей для створення конкурентних переваг і взаємовигідного партнерства науки та бізнесу для забезпечення сталого розвитку країни. Головне, враховувати основні тенденції розвитку світового ринку технологій та міжнародної кон'юнктури при перегляді стратегічних цілей інноваційного розвитку, удосконалюючи механізми, методи управління і форми взаємодії на кожному етапі національного розвитку.

Найбільш чітко регіоналізація інноваційного розвитку простежується в Європейському Союзі, де створено єдиний науковий простір за допомогою реалізації стратегії «Sі» - Strategу for Smart Specialisation (стратегії «розумної спеціалізації») [1; 2]. Дана стратегія спрямована на оптимальне використання конкурентних переваг як сильного, так і слабкого регіону, незалежно від його технологічного рівня розвитку, забезпечуючи усунення дублювання спеціалізації та ефективність наукового пошуку. «Розумна спеціалізація» гарантує інтегрованість досить різних регіонів - тих, що розвивають базові технології, які проводять прикладні дослідження і впроваджують вже існуючі технології, а також регіонів креативного розвитку. Саме така концепція і може забезпечити комплексний регіональний розвиток інноваційного потенціалу, попереджаючи створення дисбалансу між нерівномірно розвиненими регіонами.

Особливістю стратегії «розумної спеціалізації» є використання інструментів не прямого впливу на розвиток галузей економіки, а створення середовища, що сприяє зміцненню сильних сторін за рахунок активізації розвитку наукової діяльності в умовах вільної конкуренції [6]. Відбувається повна реорганізація, націлена на формування комплексу скооперованих структур і взаємопов'язаних процесів, які стануть основою для розвитку нового інноваційного спрямування. Також нова модель розвитку потребує системної модернізації в технологічному аспекті. Все в комплексі дозволяє досягти взаємодоповнюючих стратегічних цілей - стійкого розвитку, що забезпечує формування економічно ефективної і конкурентоспроможної економіки; продуманого розвитку, заснованого на менеджменті знань та впровадженні інновацій; всеосяжного розвитку, сприятливої соціально-економічної та територіальної інтегрованості. Взаємовигідне і тісне партнерство науки та бізнесу дозволить орієнтуватися саме на ті інновації, які мають прикладний характер і будуть реально впроваджені в діяльність підприємств.

Міжнародна практика свідчить про необхідність залучення іноземних компаній-партнерів до регіональних центрів інноваційного розвитку для спільного виконання НДДКР, децентралізації розвитку інноваційного потенціалу регіону, забезпечення залученості приватного бізнесу в інноваційні процеси та спрямованості на реальний результат. Зрештою, ефективна взаємодія всіх учасників інноваційної діяльності дозволить досягти настільки бажаного ефекту синергії.

Підвищення регіонального інноваційного потенціалу необхідно забезпечувати з урахуванням мікроаспекту - інноваційної політики підприємств. У сучасних умовах високодинамічного ринку існує необхідність постійної зміни параметрів внутрішнього середовища підприємства, що дозволить йому адаптуватися і вдосконалювати виробничі процеси, а також переходити до використання нових бізнес-практик. Для забезпечення цілеспрямованого стратегічного управління розвитком підприємства доцільно розробляти інноваційну політику, орієнтовану на безперервний пошук новітніх розробок у сфері інтересів компанії. Таким чином, проблеми підвищення інноваційної активності підприємства з використанням відповідної інноваційної політики будуть завжди актуальними.

На нашу думку, особливостями розробки інноваційної політики підприємства є:

- використання системного підходу в управлінні, що проявляється в об'єднанні всіх елементів внутрішнього середовища підприємства в єдину систему, націлену на оптимальне використання існуючого виробничого потенціалу;

- створення умов для успішного здійснення інноваційної діяльності (прогнозування змін умов функціонування підприємства на ринку, розробка комплексних планів розвитку з використанням інновацій, проведення організаційних змін, інвестування в розвиток компетентностей людських ресурсів та оновлення основних фондів, розробка дієвого мотиваційного механізму, контроль здійснення інноваційних проектів);

- включення ідей інноваційної політики до стратегічних, тактичних та оперативних планів розвитку підприємства, оскільки вона є важливим елементом корпоративної політики організації, що поєднує маркетингову, науково-технічну, виробничу та економічну діяльність в рамках реалізації інновацій.

Особливу роль у підвищенні інноваційної активності підприємств певної галузі відіграє державна інноваційна політика. У зв'язку з цим в національній економіці факторами, що стимулюють інноваційний розвиток підприємств, можна вважати комплексне планування і стимулювання процесів інноваційної діяльності, залучення новітніх зарубіжних технологій та освоєння міжнародного досвіду, проведення широкомасштабних економічних реформ, суттєве підвищення міжнародної конкурентоспроможності та виробничо-технічного рівня, розвиток науково-технічної бази і фінансування наукових досліджень з використанням переваг міжнародної кооперації та спеціалізації, удосконалення інноваційної інфраструктури, підготовка висококомпетентних фахівців нового покоління.

Проаналізовано основні особливості формування механізму реалізації державної і регіональної інноваційної політики. Саме державою визначається поле, в якому буде функціонувати підприємство, вибравши конкретний інноваційний шлях розвитку. Регіональна інноваційна політика націлена, насамперед, на розвиток підприємств з високим інноваційним потенціалом. При цьому застосовуються певні інструменти регулювання і стимулювання інноваційних процесів із залученням як національного, так і іноземного капіталу. Таким чином, існує певний взаємозв'язок між державною, регіональною та корпоративною інноваційними політиками, що потрібно враховувати.

Встановлено, що при успішному впровадженні інноваційної політики підприємство може отримати ряд позитивних результатів, пов'язаних з підвищенням його конкурентоспроможності, досягненням збалансованості внутрішніх параметрів, а також гнучкості в реакції на зміну споживчих переваг (рис. 3).

Рис. 3 - Основні переваги впровадження інноваційної політики підприємства

Джерело: узагальнено авторами за [3; 8]

конкурентний перевага інноваційний потенціал

Таким чином, інноваційна політика є важливою формою стратегічного управління розвитком підприємств, що націлена на довгострокове зростання з мінімізацією ризиків при оптимальному використанні свого потенціалу та існуючих ресурсних обмежень. Рівень інноваційності підприємств в регіоні буде в кінцевому випадку визначати рівень регіонального розвитку інноваційного потенціалу.

Висновки

Ефективне управління інноваційним потенціалом регіону є основою стабільного довгострокового національного економічного розвитку з урахуванням інтеграційних пріоритетів держави. При тісній взаємодії з потужними зовнішньоекономічними партнерами виникає можливість освоєння міжнародних практик управління інноваційним потенціалом, зокрема досвіду країн ЄС, націлених на розвиток унікальних регіональних компетенцій. Результатами таких партнерських взаємовідносин може бути активне використання власних високотехнологічних ресурсів, поліпшення соціальної ситуації завдяки створенню нових робочих місць та накопиченню інтелектуального капіталу, удосконалення інфраструктури та підвищення експортного потенціалу регіону, поповнення державного бюджету завдяки розвитку підприємницької діяльності, поліпшення зовнішньоекономічних зв'язків, зокрема у сфері науково-технологічного обміну.

Література

1. Connecting Smart and Sustainable Growth through Smart Specialisation. A practical guide for ERDF managing authorities. - Brussels: European Commission, 2012. - 104 р.

2. Guide to Research and Innovation Strategies for Smart Specialisations (RIS 3). - Brussels: European Commission, 2012. - 122 р.

3. Innovation Policy A Guide for Developing Countries. - Washington: The International Bank for Reconstruction and Development, 2010. - 408 р.

4. Measuring Regional Innovation: A Guidebook for Conducting Regional Innovation Assessments. - Washington: The Council on Competitiveness, 2012. - 52 р.

5. Next generation innovation policy. The future of EU innovation policy to support market growth. - Brussels: Ernst & Young, EYGM Limited, 2011. - 38 р.

6. Regional Innovation Scoreboard 2014. - Brussels: European Commission, 2014. - 79 p.

7. Sanchez, A. Innovation Management Practices, Strategic Adaptation, and Business Results: Evidence from the Electronics Industry / A. Sanchez, A. Lago, X. Ferras, J. Ribera // Journal of Technology Management & Innovation. - 2011. - Vol. 6. - Issue 2. - Р. 14-39.

8. The Global Innovation Index 2014: The Human Factor In innovation. - Geneva: Cornell University, INSEAD, and WIPO, 2014. - 400 р.

9. Pires, L. Standards in European Innovation Policy. Session 3: Innovation policies / L. Pires: proceedings of the International Conference [Standardization and Innovation], (Geneva, 13-14 November 2014) / CERN. - Geneva: ISO, CERN, 2014. - P. 1-8.

10. European Commission (2012). “Connecting Smart and Sustainable Growth through Smart Specialisation. A practical guide for ERDF managing authorities”, EC, Brussels, Belgium.

11. European Commission (2012) “Guide to Research and Innovation Strategies for Smart Specialisations (RIS 3)”, EC, Brussels, Belgium.

12. The International Bank for Reconstruction and Development (2010) “Innovation Policy A Guide for Developing Countries”, IBRD, Washington, US.

13. The Council on Competitiveness (2012) “Measuring Regional Innovation: A Guidebook for Conducting Regional Innovation Assessments”, The Council on Competitiveness, Washington, US.

14. Ernst & Young (2011) “Next generation innovation policy. The future of EU innovation policy to support market growth”, EYGM Ltd., Brussels, Belgium.

15. European Commission (2014) “Regional Innovation Scoreboard 2014”, EC, Brussels, Belgium.

16. Sanchez, A., Lago, A., Ferras, X. and Ribera J. (2011) “Innovation Management Practices, Strategic Adaptation, and Business Results: Evidence from the Electronics Industry”, Journal of Technology Management & Innovation, vol. 6, no 2, рр. 14-39.

17. Cornell University, INSEAD, and WIPO (2014) “The Global Innovation Index 2014: The Human Factor In innovation”, WIPO, Geneva, Switzerland.

18. Pires, L. (2014). “Standards in European Innovation Policy. Session 3: Innovation policies” International Conference on Standardization and Innovation, CERN, Geneva, Switzerland, 13-14 November 2014, рр. 1-8.

Размещено на Allbest.ru