Наукове співробітництво України та Росії у соціогуманітарній сфері

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Наукове співробітництво України та Росії у соціогуманітарній сфері

Парахіна М.Б. кандидат історичних наук,

науковий співробітник, lenaorlova-75@mail.ru

Анотація

соціогуманітарний національний міжкультурний співробітництво

Проаналізовано рівень міждержавного, двостороннього співробітництва України та Російської Федерації у соціогуманітарній сфері. Для зовнішньої і внутрішньої політики України важливого значення набула проблема забезпечення міжкультурного співробітництва в контексті захисту національних інтересів держави.

Ключові слова: Україна, Росія, гуманітарна сфера, міждержавне співробітництво, наука, освіта.

Annotatіon

Parakhina M. B., Ph.D., researcher, Kiev National University Taras Shevchenko (Ukraine, Kiev), lenaorlova-75@mail.ru

Scientific cooperation between Ukraine and Russia in social- humanitarian sphere

This article is dedicated to analyses the level of intergovernmental bilateral cooperation between Ukraine and Russian Federation in social-humanitarian sphere. The notability for foreign and domestic policy of Ukraine is the problem of intercultural cooperation providing in the context of the protection of national interests.

Keywords: Ukraine, Russia, humanitarian sphere, intergovernmental cooperation, science, education.

Аннотация

Парахина М. Б., кандидат исторических наук, научный сотрудник, Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко (Украина, Киев), lenaorlova-75@mail.ru

Научное сотрудничество Украины и России в социогуманитарной сфере

Проанализирован уровень межгосударственного, двухстороннего сотрудничества Украины и Российской Федерации в социогуманитарной сфере. Для внешней и внутренней политики Украины большое значение приобрела проблема обеспечения межкультурного сотрудничества в контексте защиты национальных интересов государства.

Ключевые слова: Украина, Россия, гуманитарная сфера, межгосударственное сотрудничество, наука, образование.

Двосторонні відносини між Україною та Російською Федерацією в період після розпаду Радянського Союзу визначалися цілим рядом своєрідних особливостей та парадоксів, котрі походили з різнопланового бачення системи співвідношення між країнами. Спроби встановити вигідний саме собі формат відносин, відкрите ігнорування позиції та інтересів партнера, взаємні звинувачення періодично змінювалися спробами компромісу та пошуком оптимальних шляхів подолання кризових явищ. А останніх було більш аніж достатньо не лише у міждержавних стосунках. Це і політична нестабільність пов'язана з заміною комуністичної моделі управління на демократичну, і криза самої демократії, і боротьба різних груп правлячої еліти за владу, що інколи набувала найбільш радикальних форм (зокрема в Російській Федерації у 1993 р.). Політична і фінансова криза початку 90-х років ХХ ст. не лише призупинила розвиток соціокультурної сфери, а й залишила її напризволяще, змушуючи кожну з галузей самостійно шукати шляхи до виживання і очікувати виконання політиками своїх обіцянок, що часто так обіцянками і залишалися.

Не менш болючим, аніж економічна криза, виявився для соціогуманітарної сфери сам факт розпаду єдиного Радянського Союзу, котрий не зважаючи на всі свої вади сформував цілісну модель розвитку культури та гуманітарної галузі, і забезпечував її існування та розвиток. Радянська культура, освіта, наука, мистецтво посідали гідне місце на світовій арені не лише через стабільне фінансування чи державну підтримку, а й через можливість залучення ресурсів всіх союзних республік, природного (хоча часто досить суб'єктивного з позиції державної комуністичної ідеології) відбору найкращих кадрів, забезпечення можливості їх зростання та виходу на новий якісний рівень. Навіть концентрація найкращого у всіх соціогуманітарних сферах в союзних центрах - Москві та Ленінграді не становила особливої загрози галузі, адже обмін інформацією та можливість ознайомлення з досягненнями провідних установ була забезпечена на достатньому рівні.

Здобуття Україною незалежності зумовило появу цілої низки як позитивних, так і негативних тенденцій в галузі науки і освіти обох країні. До перших можна віднести зникнення ідеологічної одноманітності, котра пронизувала як всю радянську науку, так і вищу освіту. Це в свою чергу збільшило поле для нових методологічних прийомів розширило предмет наукового пошуку, збільшило можливості трактування причин та наслідків різних процесів. Отримавши більшу свободу, науковці охопили своїми дослідженнями ті питання, які раніше були фактично забороненими, змогли застосовувати ті матеріали і засоби наукової роботи, недоступні попереднім поколінням. Студенти і викладачі вузів отримали можливість використовувати модерні методики організації навчального процесу, здобули вихід на міжнародну арену [17].

Аналізуючи особливості двосторонньої співпраці в науковій сфері варто зазначити ті аспекти, що визначили ті засади, на яких вона відбувалася в галузі академічної науки. Існування академічних установ національних республік було однією з найпомітніших форм власної державності. При цьому Академія наук України, заснована ще за часів Гетьманату П. Скоропадського, на відміну від багатьох інших державницьких інституцій не була розпущена, а набула всебічної підтримки з боку українського радянського уряду. Саме українська Академія стала найстарішою з усіх республіканських академій, що діяли за часів Радянського Союзу [4]. Однак не зважаючи на номінально незалежний статус, українська наука змушена була розвиватися в контексті діяльності Академії наук СРСР, сформованої на основі Російської академії наук. Протягом всього радянського періоду між цими двома науковими структурами створювалися тісні зв'язки як в системі організаційної діяльності, так і на терені наукових досліджень [3].

Зруйнування традиційних зв'язків, що існували між республіканськими академіями, і в свій час сприяли високоякісному обміну інформацією та результатами наукової роботи посилили кризу в гуманітарній сфері. Не можна також ігнорувати проблему відкриття кордонів, що змусила науку України та Росії захищати свій потенціал, і власне право на існування в умовах конкуренції з іншими світовими науковими центрами, котрі мали більший досвід діяльності на міжнародному ринку науки. Через це розмежування академічних наукових установ різних республік ставило їх в зарання невигідне становище, виправити яке можна було лише збільшуючи міждержавне, двостороннє співробітництво у галузі[5].

Потреба збереження існуючих наукових зв'язків та відновлення зруйнованих під час розпаду єдиного Союзу була очевидною для науковців обох країн. Саме через це 20 грудня 1991 р., відразу після завершення процесу “цивілізованого розлучення” країн і юридичного припинення існування Радянського Союзу було укладено угоду про співробітництво між Російською Академією наук і Академією наук України. В преамбулі цього документу засвідчувалось, що причиною його укладання є сама природна єдність науки, а також необхідність збереження принципів кооперування у проведенні наукових досліджень та підготовки наукових кадрів, необхідність збереження та забезпечення подальшого розвитку науково технічного співробітництва між країнами [2].

Договір передбачав цілу низку заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного співробітництва між установами. Зокрема, ним регламентувалася можливість співробітництва в сфері фундаментальних та пошукових досліджень у гуманітарних, природничих та технічних науках; забезпечення вчених обох академій необхідною інформацією для проведення досліджень; сприяння у підготовці та атестації наукових кадрів, рецензування наукових робіт, їх експертній оцінці; організації і проведенні наукових конференції, симпозіумів, нарад тощо [2, ст. 1].

Важливою складовою цього договору є визначення можливостей здійснення двосторонніх наукових проектів, участь вчених Академій у реалізації наукових програм, передбачених іншою стороною [2, ст. 6]. Цей аспект по-суті реанімував можливість здійснення спільних досліджень не залежно від національної та громадянської приналежності вчених - учасників проекту.

Важливість прийняття цього документу важко переоцінити, особливо враховуючи час його укладання. Адже рубіж 1991-1992 рр. по праву вважається початком відкритого протистояння між двома країнами, котре відбилося практично на всіх галузях суспільного життя, і на соціогуманітарній сфері передусім. Фактично Договір попередив можливість повного розірвання двостороннього співробітництва в галузі науки, не давши шансу політикам використати її як один з інструментів для нагнітання протистояння. І хоча цей документ довгий час залишався більш декларативним, аніж реально діючим, його вартість від цього не зменшилась [16]. Саме завдяки договору вдалося зберегти закладену ще в радянський час систему відносин між Академіями наук двох країн, при чому обидві установи стали рівноправними партнерами, чого до того не було [6].

Важливу роль у налагодженню двосторонніх стосунків між науковими академічними установами двох країн у новітній етап відіграла, підписана 14 червня 2011 р. “Угода про науково-технологічне співробітництво між Національною академією наук України та Російською академією наук”. Так, в Протоколі, що доповнює цей документ чітко прописані основні робочі моменти організації двостороннього співробітництва, як то умови обміну вченими, фінансування всіх етапів такого співробітництва та порядок направлення і прийняття вчених [10]. Визначені в ньому і інші аспекти, котрі реально сприятимуть зростанню рівня науково-технологічного співробітництва між двома державами.

У вересні 1993 р. на базі Національної академії наук України у Києві відбулось засідання уповноважених представників національних академій наук 15 країн Європи та Азії, на якому одноголосно було прийнято рішення про створення Міжнародної асоціації академій наук (МААН). В основу створення нової організації було покладено принципи відновлення, збереження та розвитку плідного наукового співробітництва вчених академій наук - членів МААН в нових умовах, колективний аналіз стану справ в науковій сфері, вироблення взаємно прийнятних рішень, методів та форм взаємодії, котрі дозволять відтворити інформаційні потоки між академіями [12]. Передбачалася також можливість обміну науковою періодикою та друкованими виданнями, спільне проведення міжнародних форумів, створення і організація роботи наукових рад по найважливішим напрямкам фундаментальних досліджень, взаємне інформування по нормативно-правовому регулюванні в галузі науки і вищої освіти, встановлення діючих контактів та діалогу з керівниками держав, Академії наук яких входять в Асоціацію, співробітництво на постійній основі з ЮНЕСКО, Радою Міжпарламентської асамблеї країн-учасників СНД [7].

Важливим напрямком роботи МААН, особливо в перші роки її існування, стала підготовка нормативно-правової бази, котра б дозволила зняти всі перепони на шляху до подальшої інтеграції в науковій сфері та збільшення рівня ефективності співробітництва між Академіями наук. Кінцевою метою цієї роботи передбачалось створення єдиного науково-технологічного простору держав-учасниць СНД. Ця робота передбачала налагодження продуктивного діалогу з керівниками держав, підготовку проектів змін до національного законодавства та узгодження розбіжностей, котрі неодмінно виникали між учасниками проекту. Результатом роботи по створенню єдиного науково-технологічного простору стало підписання Радою глав держав у Алмати рішення “Про узгоджені заходи по відновленню та збереженню спільного наукового простору у рамках СНД” 10 лютого 1995 р. Продовженням процесу інтеграції стало також укладання “Угоди про створення спільного науково-технологічного простору країн-учасників Співдружності Незалежних Держав” від 19 січня 1996 р. Ці документи значною мірою полегшили подальше співробітництво між країнами, зокрема між українською та російською Академіями наук. Вони фактично знімали перепони щодо проведення цілої низки заходів, спрямованих на виконання багатосторонніх наукових проектів. Для реалізації рішення було заплановано створення Міждержавний комітет по науково-технологічному розвитку, визначено його права та обов'язки [14]. І хоча в 2000 р. ці рішення були переглянуті, і деякі анульовані, їх наслідки є досить значущими для російсько-українського наукового співробітництва [11].

Не можна оминути також увагу зростаюче співробітництво між вченими обох країн в галузі наукового дослідження Чорного моря - зони, безпека та прогнозування стану якої є актуальною як для України, так і для Російської Федерації. В цьому напрямку робота розпочалась у 2010 р. зі створенням та реалізацією проекту “Чорне море як імітаційна модель світового океану”. За цим проектом має бути розроблений універсальний інформаційно-обчислювальний комплекс контролю та прогнозу стану Чорного моря [9]. Окрім російських та українських вчених, відповідно до досягнених угод, участь у проекті візьмуть вчені окремих країн Причорномор'я та Європейського Союзу, що значною мірою посилить його науковий та прикладний рівень, дозволить широко осягнути проблему та знайти нові шляхи її рішення.

Однак не лише налагодженням прямих зв'язків між академічними структурами України та Російської Федерації визначаються двосторонні зв'язки між цими державами у науковій сфері. Не менш значущою галуззю наукового співробітництва є організація та проведення спільних українсько-російських конференцій та симпозіумів. Ці заходи здійснюються як під егідою МААН, так і проводяться окремими науково-дослідницькими інститутами та вищими навчальними закладами. Завдяки функціонуванню спільного науково-технологічного простору на терені СНД доступ українських і російських вчених на наукові заходи, організовані сусідньою країною є безперешкодним, а близькість тематики наукових досліджень та наукових методик робить таку співпрацю корисною для обох сторін [15]. Не можна також оминути і чинник своєрідного протистояння різних наукових шкіл, осередками яких виступають російські і українські науково-дослідницькі осередки. Відповідно участь у конференціях представників якомога більшої кількості представників різних шкіл і напрямків піднімає їх науковий рівень та збільшує інтерес до цих заходів в цілому. Так, під патронатом МААН протягом 1993-2010 рр. відбулося ряд конференцій, семінарів та симпозіумів. Результати роботи цих конференцій були опубліковані як у спеціальних збірниках матеріалів, так і у формі окремих книжок, що засвідчує високий рівень організації спільної наукової роботи та увагу до цих заходів вчених різних країн. Варто також зауважити, що переважна більшість конференцій під егідою МААН проводились на території України та Російської Федерації, і участь українських та російських науковців в них стала традиційною.

Окремо можна виділити також проведення спільного російсько-українського наукового форуму “Книжна культура. Особливості становлення та розвитку”, що відбувся у Києві. На цьому заході були присутні окрім російських та українських науковців представники практично всіх країн СНД, що підтвердило його високий рівень і міжнародний статус. Основна увага на цьому заході приділялася питанням кризових явищ в сфері книговидання і пошуку шляхів її подолання, піднесення престижності галузі та повернення авторитету друкованих видань в суспільстві.

Одним з осередків, що займається організацією спільних російсько-українських наукових конференцій є Бібліотека української літератури в Москві. Так, за сприяння цього закладу була проведена міжнародна наукова конференція “Православ'я України та Московської Русі у XV-XVII ст.: спільне та розбіжне”. У роботі цієї конференції приймали участь вчені з різних університетів та наукових центрів Росії, України та Угорщини [1].

Проведення наукових конференцій за участю вчених з сусідньої країни є важливою рисою наукової роботи більшості вищих навчальних закладів як України, так і Російської Федерації. Такі конференції можуть бути присвячені як суто фундаментальним науковим дослідженням в різних галузях, так і вирішенню цілого ряду практичних завдань, особливо тих, що стосуються співпраці між двома державами. Особливо така практика характерна для українських закладів, де однією з робочих мов визначається російська, і це лише покращує можливості участі російських спеціалістів в роботі українських конференцій. Не менш значущим виступає також вільне володіння українською науковою елітою (різними її поколіннями) російської мови, що так само знімає перепони до взаємного обміну інформацією на конференціях, і дозволяє на рівних приймати участь у дискусіях. Аналогічні заходи проводяться також місцевими державними установами переважно прикордонних областей, передусім Харківської, Луганської тощо [8]. Ці заходи, хоч і мають часто більш політичну, аніж наукову мету і значення, однак лишаються важливим заходом для налагодження двосторонньої співпраці у науковій сфері, тим більше, що серед запрошених гостей та учасників конференцій часто присутні академічні вчені - провідні спеціалісти з тієї сфери, що подана на розгляд.

Однак, не зважаючи на таку здавалось би значну роботу по налагодженню тісної співпраці між Російською та українською академіями наук, в цій сфері є і окремі недоліки, на які варто звернути увагу. Так, найголовнішим з них є слабка увагу керівництва країн до цієї проблеми, і відповідно відсутність реальної підтримки. Іншим важливим недоліком є спроба орієнтації наукових установ України на співпрацю з країнами далекого зарубіжжя - Китаєм, Фінляндією, південною Кореєю, Норвегією тощо, тоді як співробітництво з Російською Федерацією становить лише десяту частину всього обсягу міжнародного науково-технічного співробітництва України, що не вичерпує потенціал корисності двостороннього співробітництва як такого [13].

Розвиток співробітництва України у соціогуманітарній сфері ґрунтується на стратегіях зовнішньої і внутрішньої політики суверенної держави, яка формує міжкультурний діалог на основі принципів демократичного врядування та культури миру. Україна підтримує ініціативи міжурядових організацій, спрямовані на вирішення складних проблем сучасності, на формування полікультурності світу, на створення гуманітарних основ політичного співробітництва. Включення стратегії політики соціогуманітарного співробітництва в урядові програми дає Україні можливість реформувати ідеологію взаємовпливів, використовувати інтелектуально-культурний потенціал держави для забезпечення національних інтересів.

Таким чином, проаналізувавши рівень міждержавного, двостороннього співробітництва України та Російської Федерації, ми можемо зробити ряд висновків. Передусім, варто зазначити той факт, що наукова співпраця, яка фактично не переривалася з розпадом Радянського Союзу, все ж таки розвивалась неоднорідно. Причиною цього стали як політичні розбіжності між двома країнами, так і економічні проблеми, що їх охопили в першій половині 90-х років ХХ ст. Лише з подоланням цих негативних явищ вдалося вивести співпрацю на належний рівень, забезпечити її ефективність та перспективність. Про останнє свідчить ціла низка проектів зі сфери новітніх технологій, які здійснюються вченими обох країн.

Виклики для розвитку соціогуманітарного співробітництва України в умовах державотворчих зрушень змушують урядові структури врахувати національні пріоритети для побудови глобального збалансованого суспільства, сприяти збереженню та поглибленню соціальних та гуманітарних цінностей, всебічному співробітництву. Для зовнішньої і внутрішньої політики України важливого значення набула проблема забезпечення міжкультурного співробітництва в контексті захисту національних інтересів держави. Серед заходів, що сприятимуть реалізації спрямованої дипломатії України є розвиток наукових досліджень політики міжкультурного співробітництва за допомогою сучасних методів політичного аналізу, які дозволяють визначити тактику і стратегію здійснення політики міжкультурного співробітництва України як одного з дієвих інструментів політичного впливу у міжнародних відносинах.

Список використаних джерел

1. Бібліотека української літератури. Конференції. - див. http://www.mosbul.ru/conf-ukr.htm

2. Договір про співробітництво між Російською Академією наук та Академією наук України від 20.12.1991 р. - див. http://jurconsult.net.ua/zakony/zakon_show.php?zakon_id=1340&dbn ame=laws_uk_1991

3. Игнаткин А. И. Академия наук Украинской ССР. Киев. Путеводитель-справочник. - К. : Изд-во полит. лит-ры Украины, 1964.

4. Коротка історична довідка Академії наук України. - див. http://www.nas.gov.ua/aboutNASU/history/Pages/default.aspx

5. Кучмій О. П. Культурна дипломатія у взаємодії цивілізацій // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К. : Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2002. - Вип. 37. - Ч. І. - С. 31-34.

6. Кучмій О. П. Трансформація зовнішньої політики та культурної ідентичності як чинник європейської інтеграції // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К. : Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2002. - Вип. 36. - Ч. І. - С. 78-83.

7. Международная ассоциация академий наук. - див.

http://www.iaas.nas.gov.ua/about/Pages/default.aspx

8. Міжнародні науково-практичні конференції... - див.

http://www.oblrada.kharkov.ua/uk/news/mizhnarodni-naukovo- praktychni-konferentsiyi-harmonizatsiya-ukrayino-rosiyskyh- vidnosyn-5607.html

9. Патон Б. Підсумки діяльності НАН України в 2010 р та основні напрямки її подальшої роботи в сучасних умовах // Шляхи розвитку української науки. Реферативний збірник матеріалів ЗМІ. - 2011. - № 4 (72). - С.3.

10. Протокол до Угоди про науково-технологічне співробітництво між Національною академією наук України та Російською академією наук від 14 червня 2011 р. - див.

http://www.nas.gov.ua/Chronicle/Documents/110614_UgolaRAS_NA S_Protokol_ua.pdf

11. Решение совета глав государств Содружества Независимых Государств от 10 февраля 1995 г. О согласованных мерах по воссозданию и сохранению общего научного пространства в рамках Содружества Независимых Государств. - див. http://systema- by.com/docs/bitfm/dk-hv1ned.html

12. Романуха О. М. Розвиток українсько-російських відносин в сфері культури і науки (1991-2005 рр.) : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 00.07.01 / О. М. Романуха ; Донец. нац. ун-т. - Донецьк, 2007. - 20 с. - у^.

13. Семиноженко В. Україна-Росія: виклики нового часу // “Урядовий кур'єр” від 23.07.2011 р.

14. Соглашение о создании общего научно-технологического пространства стран-участников Содружества Независимых Государств от 19 января 1996 г. - див. http://www.innovbusiness.ru /pravo/DocumShow_DocumID_60604.html

15. Філоненко Р. Ю. Європейська інтеграція України в контексті її відносин з Російською Федерацією : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.04 / Р. Ю. Філоненко ; Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України. - К., 2008. - 19 с. - у^.

16. Філоненко Р. Ю. Особливості формування парадигми українсько-російських відносин як складової європейської інтеграції // Трибуна, 2007. - № 11-12. - С. 36-38.

17. Філоненко Р. Ю. Розвиток системи українсько-російських відносин на сучасному етапі // Віче. - Березень 2008. - № 3-4. - С.31-37.

References

1. Biblioteka ukrainskoi literatury. Konferentsii. - http://www.mosbul.ru /conf-ukr.htm

2. Doghovir pro spivrobitnitstvo mizh Rosiyskoiu Akademieu

nauk ta Akademieu nauk Ukrainy vid 20.12.1991 р. -http://jurconsult.net.ua/zakony/zakon_show.php?zakon_id=1340&dbn ame=laws_uk_1991

3. Ignatkin A. I. Akademiia nauk Ukrainskoy SSR. Kiev. Putevoditel-spravochnik. - K. : Izd-vo polit. lit Ukrainy, 1964.

4. Korotka istorichna dovidka Akademii nauk Ukrainy. - http://www.nas.gov.ua/aboutNASU/history/Pages/default.aspx

5. Kuchmiy O. P. Kulturna iplomatiya u vzaemodii tsivilizatsiy // Aktualni problemi mizhnarodnikh vidnosin. - K. : Mivskiy natsionalniy universitet im. Tarasa Shevchenka. Institute mizhnah vidnosin, 2002. - Vip. 37. - Ch. I. - S. 31-34.

6. Kuchmiy O. P. Transormatsiya zovnishnoi politiki ta kulturnoi identichnosti yak chinnik evropeyskoi integratsii // Aktualni problemi mizhnarodnikh vidnosin. - K. : Rrivskiy natsionalniy universitet im. Tarasa Shevchenka. Institute mizhnah vidnosin, 2002. - Vip. 37. - Ch. I. - S. 78-83.

7. Mezhdunarodnaya assotsiatsiya akademiy nauk. - http://www.iaas.nas.gov.ua/about/Pages/default.aspx

8. Mizhnarodni naukovo-praktichni konferentsii... -

http://www.oblrada.kharkov.ua/uk/news/mizhnarodni-naukovo- praktychni-konferentsiyi-harmonizatsiya-ukrayino-rosiyskyh- vidnosyn-5607.html

9. Paton B. Pidsumki diyalnosty NAN Ukraini d 2010 ta osnovni napriamki ii podalshoi roboti v suchasnikh umovakh // Shliakhi rozvitku ukrainskoi nauki. Referativniuy zbirnik materialiv ZMI. - 2011. - № 4 (72). - S. 3.

10. Protokol do Ugodi pro naukovo-tekhnologichne

spivrobitnitstvo mizh Natsionalnou akademieu nauk Ukraini ta Rosiyskou akademieu nauk vid 14 chervnia 2011 p. -

http://www.nas.gov.ua/Chronicle/Documents/110614_UgolaRAS _NAS_Protokol_ua.pdf

11. Reshenie soveta glav gosudarstv Sodruzhestva Nezavisimikh Gosudarstv ot 10 fevralya 1995. O soglasovanikh merakh po vossozdaniu I sokhraneniu obshchego nauchnogo prostranstva v ramkakh Sodruzhestva Nezavisimikh Gosudarstv. - http://systema- by.com/docs/bitfm/dk-hv1ned.html

12. Romanukha O. M. Rozvitok ukrainsko-rosiyskikh vidnosin v sferi kulturi i nauki (1991-2005 pp.) : avtoref. dis. ... kand. ist. nauk : 00.07.01 / Donets. nats. un-t. - Donetsk, 2007. - 20 s. - ukr.

13. Seminozhenko V. Ukraina-Rosiya: vikliki novogo chasu // Uriadoviy kur'er vid 23.07.2011.

14. Soglashenie o sozdanii obshchego nauchno- tekhnologicheskogo prostranstva stran-uchastnikov Sodruzhestva Nezavisimikh Gosudarstv ot 19 yanvaria 1996. - http://www.innovbusiness.ru/pravo/DocumShow_DocumID_60604.ht ml

15. Filonenko R. U. Evropeyskaya integratsiya Ukraini v konteksti ii vidnosin z Rosiyskou Federatsieu : avtoref. dis. ... kand. polit. nauk : 23.00.04 / Institute svot.ekonomiki i mizhnar.vidnosin NAN Ukraini. - K., 2008. - 19 s. - ukr.

16. Filonenko R. U. Osoblivosti formuvaniya paradigmi ukrainsko-rosiyskikh vidnosin yak skladovoi evropeyskoi integratsii // Tribuna, 2007. - № 11-12. - S. 36-38.

17. Filonenko R. U. Rozvitok sistemi ukrainsko-rosiyskikh vidnosin na suchasnomu etapi // Viche. - Berezen 2008. - № 3-4. - S. 31-37.

Размещено на Allbest.ru