Регіональна безпека у Східній Азії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регіональна безпека у Східній Азії

Юр'єва С.А.

Досліджено загрози безпеці у Східній Азії. У роботі робиться акцент на м'якій та жорсткій безпеці регіону. Автором досліджуються складові м'якої безпеки -- територіальні протиріччя,екологічні катастрофи, торгівля людьми та незаконний обіг наркотиків, тощо. Також розглядаються елементи жорсткої безпеки, такі як мілітаризація країн регіону, а також розповсюдження зброї, як ядерної, так і звичайних озброєнь. Розкриті й основні механізми співпраці країн регіону, що використовуються державами регіону для врегулювання існуючих конфліктів та створення безпечних умов у Східній Азії. В рамках статті розкрита актуальність забезпечення безпеки у регіоні та вплив ситуації у Східній Азії на сучасні міжнародні процеси та світову політику в цілому.

Ключові слова: Східна Азія, регіональна безпека, загрози безпеці, територіальні конфлікти у Східній Азії, ядерна проблема КНДР.

Трансформація сучасної системи міжнародних відносин невід'ємно пов'язана із новими тенденціями на міжнародній арені. На сьогоднішній день всі міжнародні процеси знаходяться під впливом такої тенденції, як глобалізація, яка проникла у всі сфери суспільного життя. Однак паралельно із процесами глобалізації відбувається й зворотній процес - регіоналізація. На міжнародну арену виходять нові гравці, в цьому контексті все більшу вагу отримують регіони як нові актори міжнародних відносин, які мають значний вплив на будування нової архітектури глобальної безпеки. Це пояснюється тим, що будування безпечного світу має розпочинатись на локальному рівні, оскільки загрози безпеці виникають саме в регіонах. Виходячи з цього слід сказати, що регіони стали відігравати ключову роль на міжнародній арені й зайняли позицію між глобальним рівнем міжнародної системи та рівнем національної держави.

Регіоналізація міжнародних відносин стала причиною появи нової тенденції у світовій політиці - будування регіональних систем безпеки. Однак, на сьогоднішній день не всі регіони світу спромоглися створити такі системи, що у майбутньому може становити загрозу для будування безпеки на глобальному рівні.

Одним із таких проблемних регіонів є Південно- Східна Азія, яка об'єднує таких важливих акторів “міжнародних відносин” як КНР, Японія, Південна Корея, КНДР, Монголію та Тайвань. В останні роки загострення територіальних конфліктів привело до виявлення дефіциту міжнародно-правових механізмів урегулювання спорів, що являє собою одну із загроз безпеці в регіоні. Вже існуючі площадки для співпраці, такі як АСЕАН та АРФ, не можуть внести вагомий вклад у врегулювання конфліктів.

Актуальність дослідження полягає в високому рівні конфліктного потенціалу регіону Східної Азії, що може призвести до змін вже на глобальному рівні й значно вплинути на архітектуру безпеки в межах всього світу.

Метою роботи є дослідити всі загрози безпеці, що існують у регіоні Східної Азії для того, щоб зробити висновки про можливе застосування превентивних заходів задля запобігання військовим конфліктам.

Цій проблематиці присвячено багато наукових робіт, найбільший інтерес представляють наступні: В. Ярмоленко [19], Л. Арешидзе [6], О. Шевчук [16], А. Лукін [11], В. Денисов [9], Ч.Х. Чжун [15], А. Воскресенський [7], В.Я. Портяков [13] та інші.

Як вже було сказано, в Східній Азії можна виокремити велику кількість потенціальних загроз безпеці. Загалом безпеку можна поділити на дві окремі складові: м'яку та жорстку безпеку. Що стосується м'якої безпеки, то до неї можна віднести територіальні спори між державами регіону, проблеми сепаратизму, екологічні катастрофи, наркоторгівлю, торгівлю людьми, тощо.

Однак м'яка безпека може стати причиною виникнення жорсткої безпеки, яка в свою чергу характеризується наявністю збройного протистояння, розповсюдження озброєнь, як звичайних, так і ядерних, що у певних випадках може призвести до великої кількості жертв.

Що стосується територіальних спорів, то у регіоні Східної Азії їх існує декілька - конфлікт Японії та Росії через Курильські острова, між Китаєм та Японією за острова Сенкаку, між КНР, В'єтнамом та Тайванем через Парасельські острова. Особливу загрозу являють собою питання об'єднання КНР із Тайванем, а також возз'єднання Республіки Корея та КНДР.

Територіальний конфлікт Росії та Японії виник після закінчення Другої світової війни, коли усі Курильські острови були включені до складу СРСР. Таке рішення не влаштувало Японію, яка до сьогоднішнього дня намагається оскаржити приналежність чотирьох Курильських островів - Ітуруп, Кунашир, Шикотан та групи островів Хабомаї. Росія стверджує, що її суверенітет над південними Курильськими островами абсолютно законний і не підлягає сумніву та обговоренню, і заявляє, що не визнає сам факт наявності територіальної суперечки з Японією. Проблема приналежності південних Курильських островів є основною перешкодою для повного врегулювання російсько-японських відносин і підписання мирного договору [6].

Ще одним предметом для суперечок є острова Сенкаку в Південно-Китайському морі, претензії на які виказали КНР та Японія. Після Другої світової війни Японія втратила всі території, що були

придбані нею з кінця ХІХ ст. Сенкаку разом із Окінавою потрапили під контроль США, але все в 1970-х роках американське керівництво повернуло ці території Японії. Через 20 років китайська сторона заявила незгоду із таким рішенням й назвала Сенкаку “споконвічно китайськими”. На думку китайського керівництва, острови слід повернути Китаю у відповідності до положень Каїрської декларації 1943 року, яка позбавила Японію всіх її завойованих територій. Інтерес до архіпелагу з боку Китаю почав виникати після того, як в 1968 році тут були проведені дослідження під егідою ООН, на підставі яких було зроблено висновок про можливість наявності запасів нафти і газу в Східно-Китайському морі. У вересні 2012 року японський уряд повідомив про купівлю у приватних власників трьох з п' яти островів архіпелагу, що призвело до масштабних антияпонських протестів в китайських містах Шанхай, Гуанчжоу, Циндао та

Ченду. Питання про приналежність цих територій досі є актуальним й вносить напруження у двосторонні відносини КНР та Японії [3, с. 1-7].

КНР має територіальний спір і з В'єтнамом та Тайванем за Парасельські острови та архіпелаг Спратлі, який виник в 1975 році після закінчення В'єтнамської війни. Загострення полеміки між Китаєм і В'єтнамом то знижується, то знову підвищується. З боку Китаю проводяться недружні акції проти в' єтнамських судів. Наприклад, в 2011 р. був розрізаний кабель в'єтнамського гідрографічного судна, що проводив дослідження в Південно-Китайському морі.

Безперечно, Китай на сьогоднішній день міцно втримує позицію лідера не тільки в регіоні Східної Азії, але й загалом в АТР. Однак слід зазначити, що такий вагомий політичний та економічний гравець на міжнародній арені має й свої слабкі місця. Таким проблемним питанням можна назвати “тайванську проблему”. Від 1 жовтня 1949 року після проголошення Китайської Народної Республіки гомінданівська верхівка зайняла о. Тайвань й встала на шлях конфронтації із центральним китайським керівництвом. Протягом декількох десятиліть очільники китайської держави намагались провести об'єднання двох держав в рамках концепції “одна держава - два строї”. У результаті з кінця 1987 року намітилося значне розширення економічних, культурних та

індивідуальних обмінів між обома сторонами Тайванської протоки. В білій книзі “Тайванське питання і об'єднання Китаю”, опублікованій китайським урядом у серпні 1993 році, в систематизованому вигляді аргументується, що Тайвань є невід'ємною частиною Китаю, викладається історія виникнення тайванського питання, основний курс та відповідні політичні установки китайського уряду з вирішення тайванської проблеми [19, с. 134-137].

Перехід від конфронтаційного напруження 2003-2008 рр. до налагодження різнопланових зв'язків 2008-2011 рр. став можливим в результаті обрання президентом Тайваню в березні 2008 р. кандидата від партії Гоміньдан Ма Інцзю. Його політика являє собою разючий контраст з попередньою адміністрацією ЧеньШуйбяня, представника Демократичної прогресивної партії, що виступала за незалежність острова. В інавгураційній промові 20 травня 2008 р. Ма Інцзю заявив про готовність відновити переговори з Китаєм на основі консенсусу 1992 р.- усної угоди представників Асоціації за розвиток зв'язків між двома сторонами Тайванської протоки та Фонду обмінів через Тайваньську протоку, підтвердив прихильність принципу “одного Китаю” у власній інтерпретації. Публічне визнання консенсусу стало важливим відступом від позиції адміністрації ЧеньШуйбяня, яка заперечувала сам факт його досягнення. Завдяки цьому стало можливим відновлення діалогу між китайською і тайванської сторонами, перерваного в 1999 році. На сьогодні це питання до сих пір не є вирішеним, чим користуються інші міжнародні актори такі як США, що намагаються розширити свій вплив на регіон Східної Азії [7].

В Китаї існує й інші загроза сепаратизму - уйгурське питання. Після розпаду СРСР в 1991 й заснування на території Західного Туркестану незалежних держав - Казахстану, Киргизії, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану, заклики до звільнення Східного Туркестану від Китаю почали активно з' являтися по всій Середній Азії в підтримку створення Уйгурстана. Після терактів 2001 р. в США Пекін переконав світове співтовариство вважати “Ісламський рух Східного Туркестану”, створений в 1993 р., терористичним угрупуванням. Проте вже в 2004-му уйгури, які проживають за кордоном, об' єдналися у Всесвітній уйгурський конгрес (ВУК), який став політичним центром прихильників уйгурской незалежності з Європи, Америки та країн Центральної Азії, зокрема Казахстану і Киргизстану. Керівництво КНР також прийняло великі плани економічного відродження регіону, що трохи знизило гостроту соціальних протиріч. Тим не менш, вже напередодні Пекінської олімпіади в серпні 2008 р. в Сіньцзяні відбулися нові теракти. А 17 липня 2009 р. в Урумчі мали місце наймасовіші за останні 50 років сутички між уйгурами і ханцами, що призвели до загибелі майже 200 чол. і поранення кількох тисяч [4].

Таким чином, Сіньцзян залишається регіоном, де сепаратизм існує до цих пір й де в останні роки очевидна тенденція поширення активності уйгурських терористичних груп на всю територію Китаю, що, безумовно, вимагає від держави нових підходів і превентивних заходів.

Однією з найболючіших точок Китаю є статус Тибету. Активна фаза конфлікту в період новітньої історії почалась після проголошення Китайської Народної Республіки, коли в 1950 році КНР ввели до Тибету свої війська під приводом “його звільнення”. РБ ООН відмовилась розглядати протест уряду Тибету проти дій Китаю через неясність міжнародного статусу Тибету. В результаті в 1951 році між Пекіном та Тибетом було підписано “Угоду про заходи з мирного звільнення Тибету”, за умовами якої Тибету надавалася регіональна автономія. В 1959 році почалась нова хвиля протестів у Тибеті, яка була подавлена, але з того часу Тибет став осередком постійної напруги. У березні 2008 року рух тибетців проти китайського правління охопив все Тибетське плато. Він увійшов в новітню світову історію як “Велике повстання 2008 року”. Міжнародний статус до цих пір не є визначеним, а незалежність Тибету не признала жодна держава світу [10].

Негативний слід на будування безпеки в регіоні накладають міграція та кримінальні потоки. За останні десятиліття у десятки разів зросла незаконна міжрегіональна трудова міграція, широкі масштаби отримала торгівля людьми, значно зросла кількість біженців [8].

Все більше розповсюдження отримує у Східній Азії наркоторгівля. Згідно з доповіддю Міжнародного комітету з контролю над наркотиками за 2010 рік, в країнах Східної та Південно-Східної Азії сталося різке збільшення масштабів незаконного культивування опіумного маку. Найбільшими виробниками опію в регіоні є М'янма, на частку якої припадає близько 95% всього виробництва опію в Південно-Східній Азії, а також Лаоська Народно-Демократична Республіка і Таїланд (країни, відомі як “Золотийтрикутник”).

За даними Інтерполу, завдяки несприятливим природним умовам і реалізації урядами нової політики примусового викорінення посівів за останні п'ять років Південно-Східній Азії помітно скоротилися обсяги незаконного виготовлення героїну. Найбільший обсяг вилучень героїну в Східній і Південно-Східній Азії припав на частку В'єтнаму, Китаю, Малайзії і Таїланду [5]. східна азія регіональна безпека

Слід додати, що країни регіону ведуть жорстку боротьбу із наркотрафіком. Так, наприклад, у Китаї виготовлення та споживання наркотиків карається смертною карою, однак навіть такий метод боротьби із наркоторгівлею не є ефективним, а це означає, то це питання досить є дуже гострим для країн цілого регіону.

Ще одна проблема - торгівля людьми. За даними Управління ООН по наркотикам та злочинству, у Східній та Південній Азії найбільш розповсюдженими є сексуальна експлуатація (45%), примусова праця (40%), торгівля органами (10%), інші види експлуатації (5%). Серед жертв торгівлі людьми 39% займають діти, 61% - дорослі. Тенденція збільшення кількості жертв торгівлі людьми спостерігається в більшості країн регіону, тому вирішення цього питання так само є дуже важливим для забезпечення регіональної безпеки у Східній Азії [8].

В регіоні з' являються нові загрозі безпеці, наприклад екологічні катастрофи. Прикладом такого роду загроз за останні роки є землетрус, що відбувся у травні 2011 року в Японії та призвів до вибуху на АЕС Фукусіма-1 і як наслідок спричинив широкомасштабну екологічну катастрофу. Окрім, того у липні 2012 року від сильного повнію постраждав Китай, де загинуло 200 осіб [14].

Актуальним для регіону є й питання жорсткої безпеки. На сьогодні спостерігається мілітаризація регіону. З початку 90-х років китайське керівництво взяло курс на посилення китайських збройних сил - як збільшення людських ресурсів, так й військового оснащення. На сьогоднішній день кількість Народно- визвольної армії Китаю становить 2 млрд. 390 млн. осіб, що є найбільшим показником в світі. У 2013 році керівництво Китаю витратило на збройні сили 188 млрд. 460 млн. доларів, що становить 2,2% від ВВП. Така активна мілітаризація не могла залишитись поза увагою інших держав регіону. Підливаюсь масло до вогню постійні погрози китайського керівництва по відношенню до інших країн Східної Азії. Так, остатнім прикладом, є заява генерал-майора Народної Визвольної Армії Китаю ПенгаГуанцзяна про те, що “половини або навіть третини китайської армії буде достатньо, щоб розгромити Японію”. Звісно, такі заяви призводять до мілітаризації майже всіх держав регіону. Так, Японія, яка з 2000-х років постійно зменшувала видатки на збройні сили, вирішила збільшити фінансування армії. У 2014 році військовий бюджет армії Японії становить 59 млрд. доларів. Що стосується армії Південної Кореї, то на її потреби у 2012 році держава витратила 31 млрд. доларів, КНДР - 22 млрд. доларів [7].

Традиційно існують японо-китайські протиріччя, що носять більш регіональний (сконцентровані в регіоні Південно-Китайського моря) і більш історичний характер. На сьогоднішній день склався механізм взаємовигідного економічного співробітництва, але наявність американської військової бази в Японії і процес мілітаризації не можуть залишитьсь поза увагою китайського керівництва, та вносять напруження у відносини цих держав.

Відносини між Республікою Корея та КНДР давно вийшли на рівень не тільки потенційного регіонального, але й глобального конфлікту. На початку 2000-х років актуальність вирішення проблеми північнокорейської ядерної програми отримала нове значення. У лютому 2005 року північнокорейське керівництво вперше відкрито повідомило про наявність ядерної зброї, яка за словами корейців є “цілком захисною” та призначена для ядерного стримування. У підтвердження своїх слів КНДР у жовтні 2006 року провела перше підземне ядерне випробування. 14 жовтня 2006 р. РБ ООН прийняла резолюцію щодо ядерних випробувань, проведених Північною Кореєю. У цій резолюції, зокрема, було накладено заборону на постачання, продаж або передачу КНДР будь-якої військової техніки і озброєнь, а також матеріалів і технологій, які можуть бути використані у ядерних дослідженнях. Вирішальним фактором, який вплинув по позицію керівництва Північної Кореї стали санкції Китаю, який призупинив поставки нафти до КНДР, після чого північнокорейське керівництво погодилось сісти на стіл переговорів [15].

З метою вирішення ядерної проблеми КНДР був створений механізм шестисторонніх переговорів про шляхи врегулювання кризи навколо ядерної програми КНДР, які включили делегації КНДР, КНР, США, Росії, Південної Кореї і Японії. 13 лютого 2007 р. була підписана так звана Пекінська угода, згідно з якою КНДР мала здійснити ряд поетапних кроків, спрямованих спочатку на заморожування, а потім і повне припинення ядерної програми в обмін на економічну допомогу з боку США, Китаю, Казахстану, Росії та Японії.

Роботи по цьому проекту “11 кроків” були призупинені в середині 2008 року після висунення США вимоги про американські інспекції північнокорейських ядерних об'єктів. КНДР відхилила цю пропозицію і в квітні 2009 року провела черговий запуск балістичної ракети після чого запропонувала інспекторам МАГАТЕ залишити територію КНДР. 25 травня 2009 року Північна Корея провела друге підземне ядерне випробування. Незважаючи на проведення шести раундів переговорів, вирішити проблему не вдалося - навесні 2009 року КНДР вийшла з переговорів і оголосила про намір розвивати сили ядерного стримування. Шістка країн по врегулюванню ядерної проблеми Північної Кореї після артилерійських “перестрілок” на півострові в 2010 р. зайшла в глухий кут. У квітні 2012 року до конституції КНДР були внесені поправки про ядерний статус країни, а у лютому 2013 року Північна Корея реалізувала третій етап ядерних випробувань [9].

На сьогоднішній день вирішення конфлікту заморожено, а КНДР продовжує нарощувати ядерний потенціал, що, безперечно, є одним із найголовніших викликів безпеці в регіоні Східної Азії.

Країни Східної Азії вже вжили заходів для того, щоб створити механізми, за допомогою яких країни планують вирішувати конфлікті на локальному рівні. Таким чином, існують 5 основних моделей співпраці з питань безпеки, що формують регіональну архітектуру: багатосторонні механізми, що ініційовані не АСЕАН - “Угоди про оборону між п'ятьма

силами”(FivePowersDefenseArrangements);антиmратське співробітництво, що модерується Японією; співпраця в сфері безпеки на двосторонній основі, що реалізується США із країнами регіону; форма співпраці АСЕАН+3, що координується Китаєм, але заснована асоціацією АСЕАН; багатосторонні механізми безпеки під керівництвом АСЕАН: АРФ, зустрічі міністрів оборони країн АСЕАН + (ADMM +); негласні союзницькі відносини КНР з низкою країн Південно-Східної Азії і КНДР. Але, на жаль, ці меланізми не можуть в повній мірі слугувати платформою для будування регіональної безпеки і регіоні [16].

Отже, можна зробити висновок, що в регіоні Східної Азії існує велика кількість викликів безпеці не тільки на регіональному, але й міжнародному рівні. Експерти роблять не оптимістичні прогнози для майбутнього регіону. Зокрема, у березні 2014 року Голова Об'єднаного комітету начальників США генерал Мартін Демпсі у своїй промові висказав припущення, що у найближчі 10 років в регіоні Східної Азії буде зростати вірогідність військових дій [2]. Генерал не згадав Китай в якості можливого провокатора конфлікту в Східній Азії, однак про це заявили інші офіційні особи США. На їхню думку, посилення ядерної та військової могутності Пекіна в поєднанні з активною пропагандою, що ведеться державними ЗМІ всередині країни, збільшує можливість воєнних конфліктів Китаю з Японією та іншими державами. Окрім того, ситуація погіршується наявністю територіальних конфліктів, загроз тероризму та сепаратизму, а також наявності у Східній Азії міжнародного гравця, дії якого важко передбачити - Північної Кореї. Відсутність регіональної системи безпеки робить військовий конфлікт в регіоні все більш реальним у найближчий перспективі, що становить загрозу для безпеки вже на глобальному рівні. З огляду на це, питання створення регіональної системи безпеки стає все більш актуальним й надзвичайно необхідним.

Список використаних джерел

1. Freeman Chas W. The Taiwan problem and China's strategy for resolving it [Електронний ресурс] / Chas WFreeman. - Режим доступу : http://www.mepc.org/articles-commentary/speeches/taiwan-problem-and-chinas-strategy- resolving-it

2. Shulong Chu. The Security Challenges in North east Asia: A ChineseView [Електронний ресурс] / Chu Shulong. - Режим доступу : http://www.strategicstudiesinstitute.army.mil/pdffiles/PUB800.pdf

3. Gorenburg Dmitry. The Southern Kuril Islands Dispute / Dmitry Gorenburg. - Ponars Eurasia Policy Memo no 226. - 2012.

4. Zhengy Wu. China and East Asia Securityin 21 century [Електронний ресурс] / Wu Zhengu. - Режим доступу : https://www.dur.ac.uk/resources/china.studies/China%20and%20East %20Asia%20Security%20in%20the%2021st%20Century.pdf

5. Zhang Yong. Asia, international drug trafficking, and U.S. - China counter narcotics cooperation [Електронний ресурс] / YongZhang. - Режим доступу : http://www.brookings.edu/research/papers/2012/02/drug-trafficking- zhang

6. Арешидзе Л.Г. Международные отношения в Восточной Азии: угрозы и надежды / Л.Г.Арешидзе. - М. : Международные отношения, 2007. - 296 с.

7. Воскресенский А.Д. “Большая Восточная Азия”: мировая политика и региональные трансформации / А.Д. Воскресенский. - М. : МГИМО, 2010. - 94 с.

8. Всемирный доклад о торговле людьми 2012[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.unodc.org/documents/data- and-analysis/glotip/Executive_Summary_Russian.pdf

9. Денисов В. Дух сдержанного оптимизма шестисторонних переговоров / В.Денисов // Международная жизнь. - 2007. - № 10. С. 48-57.

10. Колдунова Е. Дефицит лидерства в Восточной Азии: шансы для малых и средних стран / Е.Колдунова // Международные процессы. - 2011. - Т. 9. - № 2 (26). - С. 56-60.

11. Лукин А.Л. Теория комплексов региональной безопасностии Восточная Азия / А. Л. Лукин // Ойкумена. - 2011. № 2. - С. 7-19.

12. Победа МаИнцзю означает дальнейшее сближение Тайваня с Китаем [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ria.ru/world/20120114/539322856.html#14144269839654&mes sage=resize&relto=login&action=removeClass&value=registration

13. Портяков В.Я. Становление Китая как ответственной глобальной державы / В.Я. Портяков // Проблемы Дальнего Востока. - 2009. - № 6. - С. 8-9.

14. Сильное наводнение в Китае (24.07.2012) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ru.euronews.com/2012/07/24/china-three-gorges-dam-flood- alert/

15. ЧжунЧже Хо. Проблемы безопасности на Корейском полуострове: ядерные конфликты / Чже Хо Чжун // Вестник Московского университета. - 2007. - № 4. - С. 118-120.

16. Шевчук О.В. Система безпеки Азійсько-Тихоокеанського регіону: фактори формування та тенденції розвитку / О.В. Шевчук. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Перта Могили, 2010. - 200 с.

17. Шергін С. Переборюючи протиріччя. Азійсько- Тихоокеанська дилема: асиметрична інтеграція та регіональна безпека // Політика і час. - 2004. - № 6. - С. 115-122.

Размещено на Allbest.ru