"Заморожені конфлікти" як інструмент реалізації геостратегії РФ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

“Заморожені конфлікти” як інструмент реалізації геостратегії РФ

Кравчук В.О.

Проаналізовано існуючі “заморожені конфлікти ” на пострадянському просторі, описано інтереси Російської Федерації у зонах “заморожених конфліктів”, наведено ряд чинників, які пояснюють інтереси РФ на цих територіях. Такожописано внутрішній вимір “заморожених конфліктів” та зв'язок між ними та регіональними інтересами РФ.

Ключові слова: РФ, геостратегия, “заморожений конфлікт”, геополітичні інтереси, вплив.

Метою дослідження є аналіз “заморожених конфліктів” як інструменту реалізації геостратегії РФ.

Завданням дослідженняє розгляд існуючих “заморожених конфліктів” на пострадянському просторі, геополітичних інтересів РФ на цих територіях та аналіз “заморожених конфліктів” як інструменту реалізації геостратегії РФ.

Питанням “заморожених конфліктів” як інструменту реалізації геостратегії Російської Федерації займається значна кількість науковців з усього світу, а саме: Н. Арбатова [1], Ф. Дзашиба [2], Д. Тренін [3], А. Большаков [4], Н. Лемей-Хеберт [5], А. Аванесян [6], Н. Федулова [7], М. Хоремуж [8] та інші.

Заморожений конфлікт - ситуація в міжнародних відносинах, коли збройний конфлікт між сторонами зупиняється без підписання мирного договору чи іншого політичного рішення конфлікту [9].

До сучасних заморожених конфліктів відносять: арабо-ізраїльський конфлікт (протистояння в Газі), громадянська війна в Китаї (конфлікт з-приводу Тайвані), поділ Кореї, грузино-абхазький конфлікт, грузино-південноосетинський конфлікт, індо-

пакистанський конфлікт, кіпрський конфлікт, придністровський конфлікт та карабаська війна. Проте, зонами геополітичних інтересів РФ є: Абхазія, Південна Осетія, Придністров'я та Нагорний Карабах.

Становлення нових незалежних держав після розпаду Югославії та СРСР породило безліч проблем як регіонального, так і глобального характеру. Однією з них є сепаратизм національних меншин, досить чисельних для того, щоб розраховувати на власну державність, що дедалі частіше стає причиною збройних конфліктів.

Наразі питання “заморожених конфліктів” привертають до себе все більше уваги, що, в першу чергу, пов'язано з так званою “кавказькою кризою” і поступовою мілітаризацією у зоні вірмено- азербайджанського конфлікту. Кавказька криза серпня 2008 року поставила відносини Росії та Заходу на межу нової холодної війни. Росія та США виявились за крок від прямої військової конфронтації у Чорному морі.

Існуючі “заморожені конфлікти” в Нагорному Карабасі, Придністров' ї та до кавказької кризи в Абхазії та Південній Осетії традиційно сприймались на Заході як частина російської політики в СНД, спрямованої на збереження контролю над цим простором. Реальна картина є набагато складнішою. “Заморожені конфлікти” мають, принаймні, три виміри: внутрішній, російський і міжнародний, які знаходяться у тісній взаємодії [1].

Внутрішній вимір “заморожених конфліктів” тісно переплітається з їх витоками. Зовнішні гравці не змогли б розпалювати ворожнечу між сторонами, що втягнуті у конфлікти, якби між сторонами не було приводу для розбрату. З розпадом СРСР розпочалось зростання етнічного насилля в тих колишніх радянських республіках, де етнічні, релігійні та територіальні проблеми існували ще до приходу радянської влади.

Ворожнеча між мусульманським населенням Азербайджану та християнським населенням Вірменії в Нагорному Карабасі тривала століттями. Проте, сучасна фаза цього конфлікту розпочалась у 1988 р. після проголошення створеного вірменами руху визволення Нагорного Карабаху від азербайджанців.

В жовтні 1987 року під впливом перебудови вірменське населення НКАО розпочало вимагати приєднання до Вірменії. Це викликало вкрай негативну реакцію офіційного Азербайджану. Тоді ж пройшли студентські мітинги з вимогою відділення Карабаху, а 20 лютого 1988 року сесія Обласної Ради НКАО звернулась у ВР СРСР і ВР Азербайджанської РСР з проханням передати область у склад Вірменії. В Степанакерті та Єревані пройшли мітинги націоналістичного характеру. Більшість

азербайджанців, що проживали у Вірменії, були змушені тікати. В лютому 1988 року розпочались вірменські погроми у Сумгаїті. В червні 1988 року ВР Вірменії дала згоду на вхід НКАО у склад Вірменської РСР, а ВР Азербайджану - на збереження НКАО в складі Азербайджану з подальшою ліквідацією автономії. 12 червня 1988 року ОР Нагорного Карабаху прийняла рішення про вихід із складу Азербайджану. На засіданні 18 липня 1988 року Президія ВР СРСР прийшла до висновку про неможливість передачі НКАО Вірменії. У вересні між вірменами та азербайджанцями розпочались військові сутички, які перейшли у затяжний збройний конфлікт, в результаті якого були великі людські жертви. Внаслідок успішних військових дій вірменів Нагорного Карабаху ця територія вийшла з-під контролю Азербайджану.

Вирішення питання про припинення вогню на території НКАО було досягнуто при посередництві РФ, угода про це підписана в травні 1994 року. Проте, на початку жовтня 2014 року ситуація в Україні викликала ескалацію конфлікту а Нагорному Карабасі. Це - очікуваний спалах військових дій. Світ став перебудовуватись і робить це військовим шляхом.

В Грузії дезінтеграційні процеси, які відбувались на території усього колишнього СРСР, загострили конфлікти і Абхазії та Південній Осетії, пробуджуючи націоналістичні настрої і проявляючи невдоволення усіх сторін-учасників цих конфліктів. Гасло Президента З.Гамсахурді “Грузія - для грузинів” став каталізатором сепаратистських настроїв у абхазів та осетинів. Політичне керівництво автономного регіону Південні Осетія прагнуло підвищити статус регіону шляхом приєднання до Північно-Осетинської автономної республіки, яка входила у склад РФ. В якості контрзаходу, в 1990 р. Тбілісі скасував статус автономії Південної Осетії, оскільки грузинські націоналісти не вважали осетинів корінним населенням.

На території Абхазії була інша ситуація. Абхази мали право на збереження свого політичного статусу, оскільки вони є корінним народом, при умові розширення прав грузинів, які до 1990 р. складали більшу частину населення Абхазії внаслідок політики переселення народів Й.Сталіна і міграційних тенденцій в пізніший час. Лідери абхазького націоналістичного руху відмовились приймати повноваження грузинського політичного керівництва в Тбілісі і ще до розпаду СРСР стали проявляти спроби щодо підвищення статусу Абхазії з автономної до союзної республіки [1].

Варто зазначити, що військові дії на території Абхазії розгорілись саме завдяки підтримці, яку РФ надавала абхазьким сепаратистам, і Грузія виявилась на межі повного розпаду і національної дезінтеграції. Президент Грузії був вимушений підтримати ідею про вступ Грузії до СНД.

На відміну від Південної Осетії, Абхазія не прагнула увійти в склад РФ. Конфлікт серпня 2008 р., який було розпочато під керівництвом М.Саакашвілі, що вівся під приводом відновлення конституційного порідку на території Грузії, призвів до проголошення незалежності Південної Осетії та Абхазії при підтримці РФ.

Націоналістичні прагнення Молдавії, що зростали на фоні дезінтеграційного процесу РФ, повалення комуністичної влади у сусідній Румунії в 1989 р. змусили багатьох жителів Придністров'я повірити у можливість союзу між Молдовою та Румунією з перспективою виявитись у складі Румунії. Російськомовне населення побоювалось, що воно більше не зможе вимагати повернення російській мові статусу державної. Ці побоювання призвели до проголошення у 1990 р. ПМРСР, що була проголошена пострадянськими сепаратистами, які мали надію зберегти Придністров' я у складі СРСР після того як стало зрозуміло, що Молдова вийде із його складу. В 1991 р. ПМРСР змінила назву на ПМР. Війна у Придністров' ї являла собою ряд збройних сутичок обмеженого масштабу, в яких приймала участь Республіканська гвардія ПМР, супротив і козацькі формування, які підтримувались російською 14-ою армією з однієї сторони, і молдавською поліцією та військовими з іншої.

Російський аспект “заморожених конфліктів” являє собою результат складної і суперечної взаємодії внутрішнього розвитку РФ, її політики відносно сусідніх держав та її відносин із Заходом.

Після розпаду СРСР РФ зіткнулась із необхідністю сформувати нову стратегію по відношенню зони її геополітичних інтересів - СНД. Росія стала відігравати роль донора для нових незалежних держав в обмін на їх політичну лояльність. Така політика давала привід Росії займати жорстку позицію по відношенню до країн колишнього СРСР, в тому числі і України. Таким чином, РФ чинить тиск на ці країни при вирішенні суперечок територіального, етнічного, економічного і військового характеру. Така політика РФ була непродуманою її наслідком стало створення такої організації як ГУАМ у 1997 р.

Окрім цього, війна у Чечні нанесла суттєвих збитків російським національним інтересам, включаючи сферу відносин з державами СНД і внутрішній еволюційний розвиток країни. Оскільки Росія не спромоглась трансформувати СНД в інтегруючу організацію з гнучкою геометрією, вона стала намагатись використовувати вразливі місця країн Співдружності, на території яких залишались невирішені конфлікти, для того щоб зберігати свої позиції у близькому зарубіжжі. Таким чином, поширення впливу РФ на зони “заморожених конфліктів” є одним із ключових напрямків геостратегії РФ.

РФ вкрай зацікавлена, щоб території Нагорного Карабаху, Південної Осетії, Абхазії та Придністров'я перебували у стані заморожених конфліктів. Таким чином, РФ, підтримуючи місцеві сепаратистські рухи має змогу поширювати свій вплив на ці території.

Невизнані держави на пострадянському просторі (Абхазія, Південна Осетія, Придністров'я та Нагорний Карабах) відіграють значну роль в укріпленні впливу РФ у регіоні. Пострадянський простір відіграє системоутворюючу роль у російській зовнішній політиці, його значення дає можливість вироблення цілої сукупності стратегічних взаємопов'язаних пріоритетів.

Геополітичні інтереси РФ у зонах заморожених конфліктах можуть пояснюватись наступними чинниками:

Територія Абхазії простягнулась на 500 км по східному узбережжі Чорного моря, що забезпечує їй стратегічно вигідне розташування.

Абхазія та Південна Осетія, досягнувши суверенності і незалежності, користуються увагою та довірою серед кавказьких народів. Також вони володіють значними можливостями для успішного розвитку своєї економіки і співпраці з іншими країнами. І, найголовніше, ці території можуть бути важливою ланкою російської політики на Кавказі, що пов'язує РФ з усім західним Кавказом [2]. заморожений конфлікт пострадянський

Абхазія та Південна Осетія можуть слугувати важелями впливу на Грузію як “супутника” США.

Війна у зоні Нагорного Карабаху негативно впливає на геостратегічні та економічні інтереси Заходу, оскільки вона може поставити крапку у альтернативному постачанні енергоносіїв у Європу в обхід РФ.

ПМР є важливим фактором забезпечення безпеки РФ. Стійкі позиції на Придністровській землі - суттєва складова формування стратегічного балансу РФ у відносинах НАТО та ЄС.

Важливо відмітити, що зони “заморожених конфліктів” на пострадянському просторі тісно пов'язані з регіональними інтересами РФ. Для Росії важливо, щоб в регіоні Східної Європи Молдова зберігала статус нейтральної, позаблокової держави, не посилювала зв'язки з Румунією. На Південному Кавказі позиції РФ є відносно слабкими. Азербайджан та Грузія проводять послідовну політику входження у НАТО. Фактор невизнаних держав у цьому регіоні залишився останнім, який Росія може успішно використовувати для поширення сфери свого впливу у регіоні [4].

Отже, після розпаду СРСР біполярна система світу була зруйнована і, відповідно, РФ, яка стала правонаступницею СРСР не може змиритись із роллю “простої” держави на карті світу. Росія усвідомлює, що не може відігравати роль другого політичного полюсу в світовій політичній системі. Саме тому РФ вирішила протиставити гегемонії США власну політичну доктрину, яка має на меті ідею створення декількох регіональних центрів чи багатополярної системи. Для поширення свого впливу у близькому зарубіжжі РФ використовує зони “заморожених конфліктів”, а саме територію Нагорного Карабаху, Придністров'я, Абхазії та Південної Осетії.

Список використаних джерел

1. Арбатова Н. Замороженные конфликты в контексте европейской безопасности [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.pircenter.Org/media/content/files/0/13407022410.pdf

2. Дзашиба Ф. Геополитические интересы России в Абхазии [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.observer.materik.ru/observer/Nn_98/n_08.HTM

3. Dmitri Trenin. Russia's Security Interests and Policies in the Caucasus Region [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://poli.vub.ac.be/publi/ContBorders/eng/ch0301.htm

4. Большаков А.Г. Непризнанные государства постсоветского пространства в системе российских национальных интересов. - Политическая Экспертиза: Политэкс. Издательство СПГУ №1, 2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http://elibrary.ru/download/78705422.pdf.

5. Лемэй-Хеберт Николас. Раскаленный “замороженный конфликт”: конкурирующие попытки государственного строительства в Южной Осетии. - Центральная Азия и Кавказ. Издательство: CA&CCPressAB(Лулеа) №5 (59) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://elibrary.ru/download/96062447.pdf

6. Аванесян А.А. Абхазія і Південна Осетія в сфері геостратегічних інтересів Росії. - Теория и практика общественного развития. Издательство: Издательский дом “ХОРС” (Краснодар) №8, 2013 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://elibrary.ru/download/62540414.pdf

7. Федулова Н. “Замороженные” конфликты в СНГ и позиция России. Мировая экономика и международные отношения №1, 2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://elibrary.ru/item.asp7idM0120639

8. Хоремуж М. Россия и конфликты на Центральном Кавказе. - Кавказ и глобализация. Издательство: CA&CC Press AB (Лулеа) №3, 2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://elibrary.ru/item.asp?id=20163193

9. Дергачев В.А. Геополитика. - М. : Юнити-Дана, 2004. - 526 с.

Размещено на Allbest.ru