Історичний метод у дослідженні стратегічного партнерства

Дослідження стратегічного партнерства може послуговуватися багатьма методами. Ця проблематика є актуальною з огляду на те, що в українській політиці було модним декларувати стратегічні партнерства з країнами, відносини з якими насправді не можна було кваліфікувати як такі. Тому варто піддавати прискіпливому аналізу співпрацю з певною державою до оголошення її стратегічним партнером заради уникнення непотрібної демагогії. Для дослідження стратегічного партнерства може бути застосовано різноманітні методи, серед яких системний, функціональний, компаративний, історичний. Ми зупинимося більш докладно на застосуванні історичного методу.

Переважна більшість публікацій присвячена аналізу стратегічного партнерства окремих держав. Зокрема, значну увагу присвячено дослідженню польсько- українського стратегічного партнерства. Проте, нечисельними є публікації з методології стратегічного партнерства. Серед вітчизняних учених можна виділити дослідження С. Кононенка "Форми політологічного розуміння міжнародних відносин", частину якого присвячено теоретичним аспектам дослідження стратегічного партнерства. Польський науковець К. Балон та дослідник Луїс Бланко з Білефельдського університету аналізують сутність стратегічного партнерства у своїх роботах. Варто виокремити роботи американського фахівця Г. Моргентау, прихильника концепції реалізму, праці якого присвячені, зокрема, проблемам міждержавного партнерства.

Виходячи з того, що стратегічне партнерство України з окремими державами оголошувалося суто декларативно, без належних для цього підстав, нагальним постає питання дослідження методів аналізу стратегічного партнерства, зокрема, історичного, який може підтвердити чи спростувати легітимацію стратегічного партнерства, особливо в контексті визначення в майбутньому стратегічних партнерів України.

Метою статті є аналіз застосування історичного методу дослідження стратегічного партнерства на прикладі взаємин певних держав, таких як США- Велика Британія, Україна-Польща, Україна -Росія.

Як зазначає група вітчизняних політологів "суттєва роль у політології належить методу історичного підходу до дослідження політичних процесів" [1]. стратегічний партнер співпраця

Даний метод станеться в нагоді, коли потрібно відрізнити справжнє тривале стратегічне партнерство від ситуативного стратегічного партнерства чи від задекларованого стратегічного партнерства, яке не відповідає змісту цього поняття. До того ж, історичний метод може сприяти прогнозуванню перспектив стратегічного партнерства з огляду на перипетії його функціонування протягом певного історичного етапу.

Вважається, що історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку. Основна мета такого дослідження полягає у виявленні внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей, протиріч [2].

Для дослідження стратегічного партнерства варто застосовувати історичний метод, який дозволить проаналізувати відносини стратегічних партнерів у минулому та виявить їхній стан у сучасному. Таким чином дослідження стратегічного партнерства відбувається на стику двох наук: історії та політології міжнародних відносин.

Пригадаймо, становленню стратегічних відносин США з Великою Британією передувала війна за незалежність американських колоній з Великою Британією, яка призвела до перемоги Вашингтону та розвитку Америки як незалежної держави. У наступному періоді США провадили політику ізоляціонізму, і відносини не можна було кваліфікувати як стратегічні. Переламним моментом в англо- американських взаєминах стали дві світові війни, підчас яких дві країни вже були союзниками. Після перемоги у другій світовій війні відносини США з Великою Британією переходять на якісно новий рівень, який можна характеризувати як стратегічне партнерство. Його ініціатором був У. Черчіль з його визначенням співробітництва як "особливих" відносин. Далі, перебіг подій наступних 60 років доводить, що стратегічне партнерство Вашингтона з Лондоном набуває сталого характеру з незначною циклічністю в активності керманичів обох держав стосовно свого стратегічного партнера. Але в усіх основних царинах співробітництво міцніє.

Прикметним є той чинник, що немає одностайності у розумінні стратегічного партнерства. Зокрема, сучасні британські політики мають різні погляди з цього приводу. Як зазначає дослідник Луїс Бланко, коли певні депутати Великої Британії наголошують, що визначення "особливі відносини" є неадекватним для означення сучасного стану відносин Сполученого Королівства зі США, то вони мають на думці, що відносини, які сприймалися як засновані на основі дружби здатні, наприклад, спричинити підтримку Великою Британією вторгнення в Ірак, незважаючи на відсутність будь-якого доказу, який узаконив би це вторгнення; отже ці відносини більше не існують [3].

Історичний метод варто застосовувати для аналізу стратегічного партнерства в контексті його довготривалості чи ситуативності. Якщо партнери тільки іноді об'єднуються для вирішення певних завдань, мова може йти про ситуативне стратегічне партнерство. Показовим є порівняння пар США - Велика Британія та США - Франція. Після перемоги в другій світовій війні колишні союзники створили оборонний блок НАТО та отримали почесні місця постійних членів Ради безпеки ООН. Між тим, "особливі відносини" США з Великою Британією набувають рис справжнього стратегічного партнерства і входять у фазу певної взаємозалежності, прикладом чому є створення спільної системи електронного спостереження "Ешелон" та розробки офіційним Лондоном власного ядерного арсеналу, у виробництві якого він є в певній мірі залежним від Вашингтону.

У той же час Франція була налаштована на набуття ядерних сил, у виробництві яких вона була б повністю незалежною, і її доктрина "стримування слабким сильного" дозволила б їй гарантувати власну безпеку, спираючись, насамперед, на власні сили. Франція виходить у 1966 році з військових комітетів НАТО і надає пріоритет не стратегічному партнерству з НАТО, а зміцненню власних збройних сил. На сучасному етапі французько-американським взаєминам притаманна певна асиметричність, хоча паризькі керманичі в жодному разі не збиралися відмовлятися від ситуативного стратегічного партнерства зі США і НАТО.

Історичний метод дослідження російсько- українських відносин виявляє, що конфліктність між обома країнами (націями) протягом історичного розвитку є високою. Навіть історія ХХ-початку ХХІ століття містить такі моменти як: поразка УНР, розкуркулення українців із вивезенням їх до Сибіру, насильницьке приєднання Західної України до складу СРСР, голодомор 30-х років, влаштований радянським керівництвом, боротьба УПА за незалежну Україну. Нарешті, події в Україні 2014 року та агресивна роль Росії доводять, що в історичній перспективі немає підстав характеризувати українсько-російські відносини як стратегічне партнерство. Перераховані події ХХ-ХХІ століть не вписуються в парадигму стратегічного партнерства та суперечать декларативному оголошенню Росії як стратегічного партнера.

Так історичний метод при аналізі російсько-українських відносин виявляє невідповідність легітимації стратегічного партнерства Росії з Україною реальному стану цього двостороннього співробітництва.

Легітимація співпраці містилася у Будапештському меморандумі про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаному 5 грудня 1994 року керманичами України, Росії, США та Великої Британії та Договорі про Дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією, підписаному 31 травня 1997 року президентами Л. Кучмою та Б. Єльциним.

Суттєвою складовою цих документів є повага до існуючих кордонів та суверенітету України.

Між тим, перебіг подій відображає сутність взаємин краще, ніж юридичні документи та декларації дружби між братніми народами. Зокрема, Будапештський меморандум та Договір про дружбу не став на заваді анексії Криму Росією та її військовій присутності на українському Сході.

Історичний чинник є суттєвим в парадигмі стратегічного партнерства. Проте, слушним видається припущення польського науковця Е. Посел-Щеншчика, що стратегічному партнерству може передувати подолання історичних упереджень [4, с. 412].

В цьому аспекті стратегічне партнерство Польщі з Україною є цікавою моделлю. Відомо, що історія взаємин двох держав містить численні війни та конфлікти. Навіть не заглиблюючись у перебіг подій нової історії, можна пригадати трагедії ХХ століття, такі як операція "Вісла" з насильницького переселення українців Польщі з їхніх етнічних земель на північ та діяльність УПА щодо поляків. Між тим, наприкінці ХХ століття Польща стала активним адептом вступу України в ЄС та НАТО. Сам розвиток незалежної України становить неабияку значущість для Польщі, яка зацікавлена у незалежній стабільній передбачуваній Україні і побоюється занепаду української незалежності у випадку розвитку України як сателіту або, навіть, частини Росії, яка з поглинанням України цілком може поцілити свої амбіції на Польщу.

В цьому контексті стратегічне партнерство України з Польщею сприяє подоланню негативних польсько- українських історичних стереотипів і керується домінантою розвитку обох держав як складових об'єднаної Європи. Польща всіляко підкреслює свою рішучу налаштованість на допомогу Україні в її інтеграції до європейських інститутів.

Зокрема, міністр закордонних справ Польщі В. Тимошевич зазначив, що стратегічне партнерство між Польщею та Україною витримало випробовування часом і має майбутнє. Польща діятиме з метою наповнення цього партнерства конкретним змістом, а саме: спільними проектами та заходами, буде і надалі підтримувати Україну в багатосторонніх контактах, особливо з західними державами та інституціями, розраховуючи, що українська сторона підтвердить в них свою партнерську достовірність [5, с. 31].

Показово, що історичний чинник стає аргументом при легітимації стратегічного партнерства. Зокрема, Декларація президента Польщі та президента Франції щодо польсько-французького стратегічного партнерства від 2008 року починається зі слів "Посилаючись на спільну багатовікову історичну та культурну спадщину та традиційні узи польсько- французької дружби... Польща та Франція встановлюють стратегічне партнерство" [6].

Далі, в історії партнерства Колумбії зі Сполученими Штатами на офіційних колумбійських сайтах зазначається, що є багато прикладів того, як країни були стратегічними партнерами протягом років:

- у 1810 році, коли Колумбія оголосила свою незалежність від Іспанії, Сполучені Штати були однією з перших країн, що визнали нову республіку та відкрили дипломатичне представництво;

- у 80-х роках ХХ ст. США і Колумбія започаткували спільну боротьбу з наркотиками;

- у 90-ті роки ХХ ст. дві країни підписали важливі угоди з охорони навколишнього середовища, цивільної авіації, обміну активами і хімічного контролю [7].

Отже, при легітимації стратегічного партнерства сторони нерідко апелюють до історичного чинника співробітництва.

Таким чином, поєднання надбань різних гуманітарних дисциплін при дослідженні певної наукової проблеми є суттєвою складовою сучасної науки. Справді, дослідження питання стратегічного партнерства з застосуванням історичного методу збагачує наукове дослідження. Показово, що історичний метод іноді доводить, що легітимація стратегічного партнерства залишається суто декларацією в інтересах політиків на поточному етапі, тоді як подальший перебіг подій доводить, що самого стратегічного партнерства не існувало, і так звані стратегічні партнери здатні, навіть, перетворитися на ворогів.

З іншого боку, історичний метод здатен довести, що стратегічне партнерство може існувати і за умов, коли держави використовують свою специфічну термінологію для його позначення, як-то наприклад "особливі відносини" Великої Британії з США.

Показово, що історичний метод набуває неабиякої значущості для застосування у прикладній політології при аналізі стратегічного партнерства певних держав, тоді як малоймовірно його застосування при опрацюванні суто гіпотетичної теоретичної моделі стратегічного партнерства без прив'язки до функціонування конкретних держав з їх історією міждержавних відносин.

Історичний метод є індикатором сутності стратегічного партнерства, тобто виявляє наскільки спільність стратегічних цілей та взаємопідтримка партнерів є довготривалими чи лише ситуативними, коли мова йде тільки про короткотермінову співпрацю. До того ж, історичний метод виявляє зміни потенціалу та ресурсів партнерів та показує трансформацію на якісно новому рівні, коли держава втрачає свій колоніальний статус або, навпаки, перетворюється з супердержави на наддержаву, що спричиняє у свою чергу певну асиметричність стратегічного партнерства.

Список використаних джерел

1. Кирилюк Ф.М., Конверський А.Є., Білик В.Ф. Політологія: навчально-методичний комплекс / Ф.М. Кирилюк, А.Є. Конверський, В.Ф. Білик. - К. : Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 2004. - 697 с. [Електронний ресурс] / Ф.М. Кирилюк, А.Є. Конверський, В.Ф. Білик. - Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages-2066.html

2. Теоретичні методи наукового дослідження [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.lntu.info/book/fb/pesp/2012/12- 31/page9.html

3. Blanco L. Strategic Partnership: a new form of association in International Relations? / L. Blanco [Electronic source]. - Access mode : http://www.wiscnetwork.org/porto2011/papers/WISC_2011- 523.pdf

4. Balon K. Co to jest partnerstwo strategiczne? / K. Balon // Biuletyn. Dokument roboczy. - Nr34-2001. - S. 411-419.

5. Osinska L. Polskiea ukrainskie pojmowanie partnerstwa strategicznego pomidzy Warszawa aKijowem / L. Osinska // Dialogipolityczne. - 2007. - № 8. - S. 25-43.

6. Deklaracja Prezydenta Rzeczypospolitej Polskieji Prezydenta Republiki Francuskiejopolsko-francuskimpartnerstwiestrategicznym [Electronicznezrodlo]. - Tryb dostupu : https://www.google.com.ua/#q =Deklaracj a+Prezydenta+Rzeczypospolitej +Polskiej +i+Prezydenta+R epubliki+Francuskiej+o+polsko-francuskim+partnerstwie+strategicznym

7. A History of Partnership (Embassy of Colombia) [Electronic source]. - Access mode : http://www.colombiaemb.org/Partnership

Размещено на Allbest.ru