Політичний тероризм як різновид насильницьких форм політичної боротьби

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 321.01

Політичний тероризм як різновид насильницьких форм політичної боротьби

Побочий І.А.

доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри філософії та політології, Національна металургійна академі України

Констатується, що насильницькі засоби та методи політичної боротьби, як і ненасильницькі, надзвичайно різноманітні. Кожний з них має свої, лише йому властиві особливості та специфіку застосування. Одниміз них є політичний тероризм, як найбільш крайній, найбільш жорсткий метод насильницької політичної боротьби. Вивчення основних механізмів його детермінації та умов функціонування сприяє створенню комплексної стратегії боротьби з політичним тероризмом.

Ключові слова:насильницькі та ненасильницькі форми політичної бороть-би, політичний тероризм, політичний екстремізм, об'єкт та суб'єкт політичного тероризму, міжнародний тероризм.

політичний тероризм насильницький

States that violent means and methods of political struggle, as well as nonviolent, extremely diverse. Each of them has its own, its specific features and the specifics of the application. One of them is political terrorism, as the most extreme, the most stringent test of violent political struggle. Study of the basic mechanisms of its determination and operating conditions contributes to the creation of a comprehensive strategy to combat political terrorism.

Keywords: violent and non-violent forms of political struggle, political terrorism, political extremism, the object and subject of political terrorism, international terrorism.

Констатируется, что насильственные средства и методы политической борьбы, как и ненасильственные, чрезвычайно разнообразны. Каждый из них имеет свои, только ему присущие особенности и специфику применения. Одним из них является политический терроризм, как самой крайней, наиболее жесткий метод насильственной политической борьбы. Изучение основных механизмов его детерминации и условий функционирования способствует созданию комплексной стратегии борьбы с политическим терроризмом.

Ключевые слова: насильственные и ненасильственные формы политической борьбы, политический терроризм, политический экстремизм, объект и субъект политического терроризма, международный терроризм.

Початок третього тисячоліття сучасна цивілізація зустріла сплеском тероризму, який поширився в багатьох країнах. Загострення боротьби за сфери впливу між різними соціальними силами, політичними ідеологіями, блоками, союзами, міжнародними організаціями, в тому числі етнічного і конфесійного характеру, часте застосування суб'єктами політики терористичних методів боротьби стало однією з головних проблем, які заважають стійкому розвитку суспільства. З'явилося більше джерел політичного тероризму, змінився його характер. Методи і практика політичного тероризму проявляються в грубому нехтуванні законом і мораллю, перешкоджають міжнародному співробітництву, ведуть до підриву основних свобод і демократичних основ будь-якої держави.

Необхідність вивчення феномену політичного теро-ризму зростає для вітчизняної науки через загрозу, яку представляє тероризм державній безпеціУкраїни, її національним інтересам з боку терористичних груп, що знаходяться на території країни, і міжнародних терори-стичних і екстремістських організацій, які намагаються впливати на політичне життя в державі. Тому для нашої країни проблема політичного тероризму має як внутрішньо-, так і зовнішньополітичне значення. Особливої актуальності цій проблемі додає той факт, що прояви політичного тероризму всередині країни підривають стійкість політичної системи суспільства, стабільність політичного курсу, а в ряді випадків навіть здатні паралізувати дії влади, сприяючи підриву її авто-ритету серед населення, що ставить під загрозу стан і тенденції прогресивного розвитку українського суспільства, а також його життєдіяльність. В якості об'єкта безпеки виступають політичні та соціально- економічні структури та інститути, територіальна цілісність країни, її суверенітет і конституційний лад.

Сьогоднішні реалії такі, що жодна з сучасних теорій тероризму поки ще не дає повну і всеосяжну відповідь на питання, пов'язані з політичним тероризмом. Немає єдиних підходів до розуміння проблеми, немає чітких критеріїв ідентифікації суспільно небезпечних акцій, визнаних терористичними, неоднозначно оцінюється дана проблема у ЗМІ, громадськими рухами, правоза- хисними організаціями. Глибоке науково-теоретичне вивчення політичного тероризму, знання основних механізмів його детермінації та умов функціонування мають величезне значення для здійснення заходів щодо звуження кола цих причин і умов. Дослідження теро-ризму невід'ємно від вивчення екстремізму, що дозволяє зрозуміти їх взаємозв'язок і взаємозумовленість. Знання сутності політичного теро-ризму, його залежності від геополітичних, соціально- політичних, економічних, психологічних та інших умов відкриє можливості для прогнозування його проявів. Вирішення цих завдань дозволить своєчасно поперед-жувати нові терористичні акти, здійснювати підготовку та проведення антитерористичних заходів. Завдання вчених різного профілю полягає в тому, щоб внести посильний вклад у створення комплексної стратегії бо-ротьби з тероризмом (контролю над тероризмом).

Явище політичного тероризму багатогранне і для то-го, щоб скласти цілісне уявлення про цей феномен, необхідно досліджувати тероризм з точки зору різних наук. Теоретичним підґрунтям цієї роботи є праці вітчизняних і зарубіжних дослідників в галузі політології, філософії, соціології, конфліктології, юриспруденції, психології. Вчені різних напрямів науки заклали теоретичну базу дослідження проблеми, яка носять міждисциплінарний характер. Слід також зазначити, що більшість дослідників беруть в якості об'єкта лише окремі аспекти проблеми детермінації політичного тероризму, не враховуючи при цьому множинність і взаємопов'язаність причин, які викликають до життя це явище.

Політична боротьба, яка ведеться насильницькими методами, обов'язково передбачає (як мінімум на рівні цілей) завдання супротивниками один одному більш або менш суттєвих політичних втрат, крайнім випадком якого є знищення супротивника як політичної сили (розпуск партії, її заборона тощо) або його фізичне знищення.

Конкретні насильницькі засоби та методи боротьби, як і ненасильницькі, надзвичайно різноманітні. Кожний з них має свої, лише йому властиві особливості та специфіку застосування. Один з них - терор є найбільш крайнім, найбільш жорстким методом насильницької політичної боротьби. Йому властива, по-перше, превентивність насильницьких заходів, тобто є такі за-ходи, які торкаються не лише актуальних, але й потенційних супротивників, чиї об'єктивні інтереси та об'єктивний стан у суспільстві розглядаються суб'єктом терору як потенційно небезпечні в тому розумінні, що здатні за певних умов подальшого розвитку подій, ви-гаданих або ж очікуваних даним суб'єктом, продукувати ворожі для нього цілі та дії. Наприклад, у істориків і нині немає будь-яких серйозних підстав вважати, що реально існувала змова проти царя Івана Грозного з боку його брата князя Володимира, але саме його становище, як найбільш природної альтернативної для царя фігури, не могло не акумулювати навколо нього невдоволення опричниною і тому справжні наміри і вчинки не мали для Івана ІУ особливого значення. Князь загинув не за те, що він зробив, а за те, що міг зробити.

Такі ж “противники по можливості” були записані в проскрипції Сулли. Саме їх, головним чином, мав на увазі і знаменитий декрет про “підозрілих” Великої французької революції.

Для терору властивим є також опосередкований ха-рактер насилля, насилля стосовно не самого противника (яке або в даний момент неможливе, або розглядається суб'єктом терору з якихось причин як недоцільне), а стосовно осіб, так чи інакше пов'язаних з ним, його родичів, друзів, союзників, однодумців. Такі репресивні дії мають на меті вплив на поведінку дійсного против-ника, паралізувати його ворожі дії, заставити його відмовитись від продовження боротьби на невигідних для нього умовах. Найбільш розповсюдженим методом тут є захоплення заручників, доля яких стає залежною від дій противника. Цікавим прикладом опосередкованих репресій може бути також промова Сулли перед сенатом під акомпанемент криків воїнів-маріянців, яких убивали поблизу. І хоча диктатор запевнив сенаторів у їхній безпеці, мало хто з них повірив його словам. Паралізуюча атмосфера жаху і невпевненості за власну долю була створена [6, с. 144].

Опосередкованість терору проявляється і в тих ви-падках, коли його об'єктом є кількісно велика соціальна група або політична організація. Вибіркові репресії проти окремих представників групи мають на увазі всю групу. При цьому, чим більш випадковим і довільним є вибір конкретних жертв, чим менш прогнозована спрямованість терору, тим більш він є ефективним, тим сильніше вплітається страх у вчинки, висловлювання і навіть у спосіб мислення всієї групи, створюючи пе-решкоди для її консолідації та мобілізації сил. “Організоване панування страху завжди творило чудеса, - пише Стефан Цвейг, характеризуючи терористичні методи здійснення кальвіністської влади в Женеві, - ... Такий завжди дієвий терор з необхідністю повинен зруйнувати внутрішню гідність і силу особистості і маси. Коли кожний громадянин в державі зобов'язаний постійно бути готовим до обшуку, до осудження, коли він постійно відчуває невидимі погляди шпигунів, які фіксують будь-яку його дію, будь-яке слово, .тоді поступово слабшають нерви, виникає масовий страх, який охоплює навіть наймужніших. Будь-яка воля та самоствердження повинні в решті решт слабшати в такій безнадійній боротьбі” [7, с. 43].

Терор супроводжує не лише особлива соціально- психологічна атмосфера страху, відображена, до речі, і в етимології цього слова (від лат. Terror - страх, жах), але й особлива політико-правова ситуація. Суб'єкт терору або ж зовсім відкидає будь-які нормативи, що обмежують його дії, або ж опирається на унікальне зако-нодавство, яке санкціонує свавілля і підіймає підозру в ранг доведеної провини. Про один з таких законів пише і Монтеск'є: “В Римі існував закон про зневажання величності, спрямований проти тих, хто чинив замах на римський народ. Тиберій скористався ним і став застосовувати його не до тих, проти кого він був виданий, а до всіх, кого йому указувала його ненависть і недовір'я” [5, с. 106-107]. До цього можна віднести і знаменитий преріальський закон 1794 року, в якому склад злочинів був сформульований настільки туманно, що, за висловом Ж. Жореса, “.у Франції не було людини, якій би не загрожував закон від 22 преріаля” [1, с. 432]. Таким був і закон Луція Валерія Фланка, який, по суті, надав право Суллі позбавляти життя будь-якого римського громадянина.

Специфіка терору пояснює, чому він використовується далеко не в усіх різновидах політичної боротьби. Опосередкованість і превентивність насильницьких дій, які допускаються і передбачаються терором, робить його методом, перш за все, уявної боротьби, але лише тих її форм, які тісно переплітаються з дійсною, при цьому, як правило, вкрай загостреною політичною боротьбою. Ці форми зазвичай навмисно ініціюються одним або й обома учасниками дійсної боротьби з метою зміцнення своїх позицій та ослаблення позицій противника. Про це свідчить практика використання терору і в часи громадянських воєн в Стародавньому Римі, і в часи перших римських імператорів, і в часи опричнини Івана Грозного, і в часи Великої французької революції, і в трагічні періоди радянської історії. Відсутність у терору будь-яких політико-правових нормативів пояснюється тим, що він завжди присутній лише в політичній боротьбі, що виходить за межі існуючої політичної системи, яка має за мету її трансформацію, або в боротьбі, яка ведеться в умовах несталої політичної системи або такої, що знаходиться в кризовому стані.

Для універсального визначення феномена “політичний тероризм” слід більш чітко виявити низку його відмінних ознак. Перша ознака - ведення збройних дій не проти збройних сил противника, а проти мирного населення з метою чинити тиск на політичну владу та еліту. Іншими словами, у війні для перемоги противник намагається окупувати ворожу територію, при тероризмі ж немає території, яку противник окупує. Друга ознака - конспірація і анонімність, таємна підготовка терористичних актів. Третя ознака - тероризму часто притаманна орієнтація на сенсацію. Терористичний акт - це видовищне, драматичне за своєю жорстокістю видовище. Четверта ознака - примітивна ідеологія (Ця ознака не поширюється на тероризм, коли його носієм виступає держава).

В основному ідеологія тероризму виражена порівняно вузько за змістом і реалізується засобами суспільної психології, релігійними постулатами і догмами. Для терористів збройна боротьба стає важливішою за процес ідеологічного обгрунтування. Американський вчений Р. Є. Рубінштейн вважає: “менталітет тероризму заснований на відмові від слів (агітації, переконання) на користь вчинків (насильницьких дій). Терорист інтерпретує насильство як засіб комунікації” [4, с. 16].

Необхідно відзначити, що сьогодні простежується тенденція на все більше використовуваннятероризмом ідеологічного обгрунтування своєї діяльності, з залученням для цього, в першу чергу, Інтернет. Отже, до числа головних ознак, за якими слід оцінювати політичний тероризм в якості негативного соціально- політичного явища, треба віднести: його суспільну небезпеку, анонімність, не легітимність, примус і залякування. Узагальнюючи значущі теоретичні розробки та артикулюючи ряд відмінних ознак феномена політичного тероризму, можна дати йому таке визначення: політичний тероризм - це несподіваний, протиправний, умисний напад будь-якого суб'єкта (будь то особистість, спільнота, держава, міжнародне співтовариство) із застосуванням насильства в будь-якій його формі (або загроза його застосування) з використанням будь-якого виду зброї на будь-який об'єкт (будь то особистість, суспільство, держава, міжнародне співтовариство, матеріальні об'єкти, екологічне середовище), який не є політичним противником суб'єкта, а є символічною метою, впливаючи на яку суб'єкт намагається впливати на політичного противника, переслідуючи політичні цілі: примус уряду (урядів) або міжнародної організації до виконання або утримання від виконання будь якої дії, а також для дестабілізації або руйнування основних політичних, економічних (соціальних) структур країни або міжнародної організації.

Сучасний політичний тероризм при цьому дещо відрізняється від політичного тероризму, який існував в минулі століття. Раніше терористична агресія частіше була спрямована саме на представника політичної влади, як на політичного противника суб'єкта, тобто об'єктом виступав представник політичної влади. Наприкінці ХХ - початку XXI ст. більшого поширення отримав інший варіант, коли агресія суб'єкта спрямована на об'єкт - символічну, непричетну ціль, щоб змусити політичного противника піти на поступки.

Тероризм може виступати на різних рівнях, що дозволило професору У. Горі виділити наступні типи теро-ризму: - міжнародний тероризм (контрольований якою- небудь державою); - транснаціональний (неконтрольо- ваний державою, але чинний з позиції даної країни на території іншої країни); - внутрішній державний (організовується державними органами країни на власній території); - внутрішній недержавний (здійснюваний політичними або чисто кримінальними угрупованнями, якіперебувають у меншості) [2, с. 135].

Термін “міжнародний тероризм” виник на початку 90-х років після прийняття на 34-й сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1984 р. резолюції “Про неприпустимість політики державного тероризму та будь-яких дій держави, спрямованих на підрив суспільно - політичного ладу в інших суверенних державах” . Незважаючи на те, що останнім часом все частіше в документах, а також в літературі стали вживатися терміни “міжнародний тероризм” і “державний тероризм”, досі єдиної думки з приводу визначення міжнародного та державного тероризму немає.

Розглянемо відмінність між названими видами політичного тероризму, яке визначається характером суб'єктів терористичної діяльності:

1. Етнічний тероризм. Це організації етносепарати- стського толку, що переслідують політичні цілі: вихід з етнофедеральної системи або розширення територій автономії, отримання особливого статусу, зміна політичної структури держави.

2. Релігійно-політичний тероризм. Це організації політико-релігійного спрямування, котрі переслідують суто політичні цілі, що прикриваються релігійними гаслами, які використовують у своїх корисливих цілях мобілізуючий фактор релігії. Сюди ж можна віднести і релігійно-психологічний тероризм, за умови, що релігійні фанатики в своєму фанатизмі дійшли до стадії зазіхань на політичні структури і політичну владу, прагнуть до політичних змін в суспільстві.

3. Опозиційний тероризм. Це опозиційні владі політичні партії (групи, організації), які стоять на позиціях зміни політичної системи. В загальному плані синонімом цього виду є поняття “опозиційний терор”. Що стосується останнього, то як соціальне явище він з'являється, коли слабша сторона не може здолати сильнішу за допомогою звичайних засобів. Іншими словами, це форма непрямої стратегії, до неї вдаються в разі виникнення досить сильної невідповідності між претензіями декількох (двох або більше) сторін. Суб'єкти опозиційного тероризму: опозиція, слабка сторона, зброєю якої є терористичний акт. Об'єкт: політична влада, правлячий клас, будь-яка сильніша сторона. Причина: суттєвий структурний дисбаланс між двома або кількома сторонами. Насильство, здійснюване терористами, знаходиться в прямому зв'язку з обмеженням соціально-політичних засобів для досягнення мети. Тактика тероризму в опозиційному терорі використовується більш-менш численними групами, які не в змозі вести повномасштабну війну. Дослідники говорять в такому випадку про “війну бідних”.

4. Революційний тероризм (синонім “революційний терор”). Тут суб'єктом виступає антагоністичний клас (або класи), що використовують терористичні методи боротьби за політичну владу.

5. Націонал-політичний (шовіністичний) тероризм, суб'єктом якого є екстремісти-націоналісти. Змістом цього виду політичної боротьби стають терористичні акти (або систематичний терор), які підігріваються не-навистю і ворожнечею до інших націй і народностей (расизм і шовінізм). Прикладом може служити фашистський терор.

6. Військовий тероризм (синонім військовий терор). Це терористичні методи боротьби, які відбувалися на території, де йдуть військові дії. Мова йде не про порушення звичаїв і правил ведення війни, а про терори-стичний характер нападів на цивільне населення, що проводиться частинами збройних сил.

7. Індивідуальний тероризм. Суб'єкт - окремий індивід. Індивід здійснює терористичний акт (акти) з міркувань, перелічених у попередніх пунктах. В цьому випадку цей вид належить до політичного тероризму, оскільки індивід переслідує певну політичну мету, засновану на певній ідеологічній (ідейній) політичній орієнтації. Головною відмінністю індивідуального тероризму є та обставина, що його суб'єкт - не спільність, а окрема особистість. Причому індивід може бути частиною терористичної організації як суб'єкта або може не мати жодного зв'язку ні з якою організацією і діяти індивідуально. Якщо терористичний акт здійснений одноосібно, але з міркувань ідеології тієї організації, яка підготувала цей теракт, то мова йде про ідеологізований стан індивіда. Тероризм в цьому випадку виступає як форма соціальної (девіантної по суті) активності одинаків, спрямованої проти конкретних осіб.

Політичний тероризм для досягнення своїх злочинних цілей використовує такі способи: - вбивства (масові та індивідуальні); - взяття заручників (з метою пред'явлення політичних та економічних вимог); - угони літаків; - використання різних видів зброї; - використання самогубців - бомбістів (“суїцидний метод”); - використання сучасних кібернетичних, космічних, інформаційних технологій, біоматеріалів тощо.

Визначаючи тероризм як тип політичної поведінки, Н. Я. Лазарєв виокремлює наступні напрямки політичної боротьби терористичних організацій - порушення системи державного управління за допомогою політичних вбивств, шантажу, нагнітання страху; - руйнування основ цивілізованого життя і створення хаосу у функціонуванні систем зв'язку і життєзабезпечення, транспортних засобів тощо [3, с. 33].

Говорячи про методи, які використовуються в терористичній боротьбі, то слід виокремити наступні групи:

Перша група методів припускає насильницький вплив з метою фізичної ліквідації лідерів політичної організації протиборчої сторони. Якщо при вчиненні політичних вбивств терористам вдається досягти поставленої мети (припинення політичної діяльності цієї особи), то така ознака, як передача вимог державі при скоєнні терористичних актів передбачаєтьсяне завжди.

Друга група методів передбачає насильницький вплив на людський потенціал протиборчої сторони.

Третя група методів припускає насильницький вплив на матеріальну базу, екологічне середовище, інформаційне середовище та Інтернет-технології з метою змусити противника до прийняття рішень, вигідних терористам; дестабілізувати суспільно-політичну обстановку.

Четверту групу складають методи морально- психологічного тиску на протиборчу сторону, який зазвичай проявляється після здійснення терористичного акту. Переслідується мета примусу противника до тих чи інших рішень за допомогою демонстрації готовності перейти до більш відчутних терористичних дій.

П'ята група методів політичного тероризму має організаційний характер. Полягає цей метод в створенні екстремістських організованих структур і наданні їх діяльності терористичної спрямованості.

Як найбільш виражена форма політичного екстремізму, політичний тероризм сигналізує про наявність безкомпромісної політичної боротьби, про крайні засоби реалізації політичних цілей, про бажання домогтися певних політичних зрушень в суспільстві та політиці злочинними засобами, які засуд^ються законом і мораллю. Тому політичний тероризм слід розуміти як політико-кримінальний феномен; нелегітимний спосіб боротьби задосягнення політичних цілей; продовження політики насильницькими засобами; один з методів політичної боротьби; практичний аспект політичного екстремізму.

Досліджуючи форми прояву політичного тероризму в соціальних, політичних і національно етнічних конфліктах, слід враховувати багатоаспектністьцього явища. За певних умов акції тероризму можуть привести до виникнення масштабних екологічних, економічних, політичних катастроф і масової загибелі людей, різких міжнародних ускладнень. Крім того, терор з боку держави передбачає відповідні екстремістські і терористичні дії з боку опозиції, а індивідуальний або груповий тероризм передбачає репресивні дії з боку держави. Сьогоднішній стан політичного тероризму дозволяє стверджувати, що як явище політичного життя він трансформує релігійний і етнічний аспекти соціального життя в політичну площину, використовуючи етнічний і релігійний екстремізм як базу для подальшого розвитку політичної боротьби в терористичній формі. Політичний тероризм тісно пов'язаний із станом конфліктності суспільних відносин. Будучи наслідком наявних протиріч, які лежать в основі конфлікту, політичний тероризм чинить деструктивний вплив на протікання конфлікту, прово-куючи подальшу ескалацію. Тому політичний тероризм необхідно трактувати як свого роду інструмент конфліктного соціально-політичного зіткнення, який виникає на певній стадії розвитку суспільних протиріч, коли вони своєчасно не знімаються і одна з протибор- чих сторін (або обидві відразу), зважаючи на дійсний або уявний утиск своїх інтересів і прав, звертаються до тероризму, щоб таким чином радикально розв'язати конфлікт.

Список використаних джерел

1. Вятр Е. Социология политических отношений [Текст]. - М. : Прогресс, 1991. - 462 с.

2. Гори У. Новая форма насилия: международный терроризм. Выступление на международном коллоквиуме “Войны и мир в ХХ! веке”, организованном французским Фондом оборонных исследований в декабре 1995г.[Текст] // “Дефанснасьональ”. - 1996. - Апрель. - С. 135-143.

3. Лазарев Н. А. Терроризм как тип политического поведе- ния[Текст] // Социологические исследования. - 1993. - № 8. - С. 32-36.

4. Молодежный экстремизм [Текст] / под ред. A.A. Козлова. - СПб. : Архей, 2008. - 140 с.

5. Монтескье Ш. Избранные произведения [Текст]. - М. : Изд- воиностр. лит-ры, 1955. - 520 с.

6. Плутарх. Сравнительные жизнеописания [Текст]. В 3-х т. Т.П. - М. : Изд-во АН СССР, 1983. - 548 с.

7. Цвейг С. Совесть против насилия: Кастеллио против Кальвина [Текст]. - М. : Худож. лит-ра, 1983. - 123 с.

Размещено на Allbest.ru