Теоретичні виміри розвитку "європейської ідеї": "Європа концентричних кіл" та "Європа змінної геометрії"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Аналіз сучасного стану розвитку європейських інтеграційних процесів неможливий без урахування історії розвитку ідеї об'єднання Європи та основних теоретичних підходів, що були започатковані та розвивалися протягом декількох століть європейської історії. Тому вивчення різних аспектів та форм існування "європейської ідеї" має важливе значення для розуміння суті всіх сучасних теорій та концепцій створення об'єднаної Європи, а також практичних заходів щодо їх реалізації. В умовах, коли в ЄС відбувається пошук стратегічних шляхів розвитку, трансформації внутрішньої структури та географічного розширення через приєднання нових членів теоретичне визначення майбутнього Європейського Союзу знову перетворилося на актуальну задачу для політичних еліт та наукового співтовариства.

На сьогодні Рада Європи та ЄС об'єднують країни Західної, Центральної та Східної Європи. Було б неправильно уявляти сучасний Європейський Союз як геніальне творіння його "батьків-засновників", які від самого початку мали перед очами конкретну стратегічну мету. Навпаки, теперішні структури ЄС є продуктом об'єктивно обумовленого, хоча й суперечливого розвитку Західної Європи в післявоєнний період. Звернення до історії "європейського будівництва", до різноманітних планів "об'єднання Європи" дозволяє краще зрозуміти інтеграційні процеси, які відбуваються в Європі. Європейська інтеграція охопила країни Західної, Центральної та Східної Європи, і цей процес продовжується зростаючими темпами. У зв'язку із цим вивчення історії європейської інтеграції стає особливо актуальним.

Розробка проблем європейської інтеграції у вітчизняній історіографії розпочалась у кінці 1950-х років, коли зберігалось негативне ставлення марксистської історіографії до ідеї Об'єднаних Штатів Європи. Після гельсінських домовленостей 1975 р., які поклали початок загальноєвропейському процесу, ситуація потроху змінюється.

Але лише за умов незалежної України науковці почали активно вивчати факти європейської спільноти, комплексно та цілісно аналізувати історію об'єднаної Європи. Такі автори, як В.В. Копійка, ТІ. Шинкаренко, В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков, Д.В. Ченчик детально та ґрунтовно досліджують саме європейські інтеграційні процеси, їхній розвиток, засади створення Європейського Союзу та механізми взаємодії країн у "малій Європі" [1-3].

Багатовимірна також й іноземна історіографія. Російські вчені, такі як А.О. Чубар'ян, В.Г. Барановський, Ю.А. Борко, М.М. Максимова розглядають інтеграцію як незворотний процес конфліктно-компромісного розвитку, об'єктивного за природою процесу зближення, взаємодії національних господарств, формування регіональних господарських комплексів у рамках тих груп держав, де для цього склались сприятливі умови [4-6]. Автори західної наукової школи достатньо добре ставились до ідеї європейської інтеграції [7-12]. Науково-теоретичне вивчення проблем інтеграції тут засновано на розумінні інтеграційних процесів та направлене на виявлення загальних тенденцій. У 40-70-х роках XX ст. найбільш вивченими та поширеними були чотири теоретичні напрямки: школа функціоналізму (Д. Мітрані), неофункціоналізму (Є. Хаас), теорія федералізму (А. Спінеллі, К. Фрідріх) та "плюралістична школа" (К. Дойч). Відмінності економічного розвитку країн ЄС та рівень їх бажання брати участь в інтегрованих областях призвели до появи ідеї "Європи концентричних кіл".

Метою статті є вивчення концепцій об'єднання Європи, зокрема, ідеї "концентричних кіл" та концепції "Європи змінної геометрії", яка була запропонована прем'єр-міністром Франції 1993-1995 рр. Едуардом Балладюром. інтеграція європа балладюр конфліктний

Згідно з метою передбачається виконання таких наукових завдань:

1) проаналізувати дворівневу структуру ЄС на національному та "континентальному" рівнях;

2) розглянути пояснення схеми створення нової Європи, поділеної на сфери кооперації держав, запропоновані Е. Балладюром.

Об'єктом є два бачення Європи: перше "романтичне", де Європа постає як духовна єдність, цільна цивілізація, об'єднана багатовіковими культурно-історичними зв'язками; друге політична Європа з її соціальними та структурними проблемами.

Предметом виступає детальне дослідження ідеї "концентричних кіл" та розгляд концепції "Європи змінної геометрії".

До найбільш активних прибічників ідеї "Європи концентричних кіл" належать прем'єр-міністр Франції в 1993-1995 рр. Едуард Балладюр, який у своїй монографії "Інша Європа" ("Два бачення Європи") зробив спробу відповісти на деякі провідні питання європейської інтеграції.

На сьогодні, за Е. Балладюром, існує два бачення Європи: перше "романтичне", де Європа постає як духовна єдність, цільна цивілізація, об'єднана багатовіковими культурно-історичними зв'язками; друге політична Європа з її соціальними та структурними проблемами. Європейські лідери, на думку Е. Балладюра, велику увагу приділяли першому аспекту, тоді як найскладнішим є другий [8, с. 25]. При цьому автор виокремлює три комплекси проблем: наднаціональні, загальноправові культурні цінності, економіка, органи влади, наука; взаємодія країн ЄС; партнерство із сусідами, діалог на рівних [8, с. 28]. Е. Балладюр вважає, що організація ЄС являє собою нестабільне об'єднання інтересів націй та наднаціональних органів. Пропонує реорганізувати країни за групами:

- у першій повинні розташовуватись політичні та правові інтереси всіх членів;

- у другу повинні увійти відсталі в соціально-економічному розвитку країни;

- третя сектор, орієнтований на взаємодію із сусідами [8, с. 40-45].

Таким чином, вимальовується дворівнева структура ЄС на національному та "континентальному" рівнях.

Далі Е. Балладюр переходить до пояснень своєї схеми створення нової Європи, поділеної на сфери кооперації держав. Перш за все, необхідно реформувати наднаціональні органи: зміцнити позиції регіональних парламентів; приймати до Єврокомісії тільки по одному представнику від кожної країни; чітко виокремити повноваження Ради Європи та Комісії основна політична влада повинна належати Раді, тоді як Комісії належить зосередитися на адміністративній відповідальності.

Але головним пунктом програми Е. Балладюра є створення "спеціалізованих кооперацій" країн, які співпрацюють згідно з їхніми загальними проблемами, потребами та рівнем розвитку [8, с. 18]. Пропонується розумне рішення згрупувати окремо найбільш відсталі країни ЄС, у тому числі країни СНД. Окремо повинні об'єднатись країни, які прийняли євро, та зосередитись на його укріпленні. Такі "спеціалізовані кооперації" будуть сприяти взаємному доповненню та співробітництву між країнами на декількох рівнях, наприклад, країна зі слаборозвинутим сільським господарством може компенсувати цей недолік обміном із сусідами своїми досягненнями у сфері науки та високих технологій.

Обережно оцінюючи перспективи федеративного майбутнього Співтовариства та виступаючи за збереження національного державного суверенітету, прем'єрміністр Франції Е. Балладюр пропонує концепцію "Європи концентричних кіл", або "сходинкової інтеграції", яка є альтернативою проекту ХДС/ХСС. Вона являє собою дещо видозмінене бачення федералістського майбутнього Співтовариства, викладене ще 17 січня 1990 р. головою Європейської комісії Жаком Делором перед Європарламентом у світлі нових взаємовідносин Схід-Захід. Залишивши осторонь федералістські прогнози Ж. Делора про європейське майбутнє, Е. Балладюр використав і розвинув ідею "концентричних кіл" навколо компактного ядра. Пізніше, у 1994-1995 роки, теорія "концентричних кіл" була підтримана Аленом Жуппе та Жаком Шираком.

На відміну від концепції "ядра", яка виключала з інтеграційного процесу країни з відносно менш розвиненою економікою, у тому числі й Італію, і фактично представляла політичне обґрунтування для зменшення витрат на користь останніх, французький проект передбачав утворення навколо консолідованого "ядра" Співтовариства різних зон співробітництва з глибиною інтеграції, що послідовно зменшувалася. У центрі системи "концентричних кіл" передбачалося коло "комунітарного права", що відповідало б у географічному плані Європейському Союзові, визначеному Маастрихтськими угодами. Саме воно мало виконувати роль "ядра" європейського інтеграційного процесу, притягуючи до себе інші країни, що бажають узяти в ньому безпосередню участь. Проект визнає можливість поступового розширення " ядра". Вступ до ЄС розглядався швидше як нагорода за успішні зміни в економічному та політичному житті країн-кандидатів та їх відповідного підтягування до комунітарних вимог, ніж як засіб заохочення до подібних перетворень та реформувань. До другого кола мали б входити країни Європейської економічної зони (ЄЕЗ), утвореної в результаті підписання в травні 1992 р. угоди між Європейським співтовариством та Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). ЄЕЗ практично стала першим кроком на шляху до вступу країн ЄАВТ до Співтовариства. Залишаючись поза межами ЄС, країни ЄАВТ фактично підпорядковувалися правовій системі ЄС, що стало, врешті-решт, одним із мотивів, що викликав серію заяв цих країн щодо вступу в ЄС. До третього кола мали б увійти країни-кандидати на вступ у ЄС, пов'язані з останнім системою угод про асоціацію: Туреччина та країни Центральної та Східної Європи. Розроблений Співтовариством механізм європейських угод про асоційоване членство, що ліг в основу політичного діалогу та співробітництва в різних сферах економіки, торгівлі й науково-технічних взаємовідносин із перерахованими вище країнами, незважаючи на деякі недоліки, виконує важливу функцію перехідного періоду на шляху до прийняття останніх до Співтовариства. Передбачено також утворити ширше коло за участю всіх інших європейських країн, у тому числі країн СНД. Утворення свого роду нового пан'європейського порядку в континентальному масштабі, як це пропонували Е. Балладюр, Франсуа Міттеран та Вацлав Гавел, поряд із ОБСЄ та НАТО мало не тільки забезпечити співробітництво у сфері економіки, енергетики, охорони здоров'я, культури та політики, але, у першу чергу, сприяти підтримці миру та запобіганню конфліктам на європейському континенті.

Принципово важливою була ідея, висловлена Е. Балладюром, щодо формування більш вузьких та гнучких кіл, які б дозволяли розвивати поглиблене співробітництво між невеликою кількістю країн. Зокрема пропонувалася можливість утворення монетарного кола за участю 7-8 країн, військового кола, індустріального, соціального та інших, де кількість учасників була б меншою від загальної кількості членів Співтовариства. Такі вузькоспеціалізовані інтеграційні кола мали б об'єднувати лише ті держави, чиї інтереси та можливості відповідали б тому чи іншому напрямку інтеграційного співробітництва. Водночас ці кола мали б носити відкритий характер, дозволяючи брати в них участь усім державам, що мають для цього бажання та можливості [8, с. 43]. Незважаючи на критику противників цієї концепції, яка, на їхню думку може призвести до дезінтеграційних процесів у Європейському співтоваристві, зростанню неоднорідності держав-членів та загрози його поділу на окремі угрупування з інтересів, практика європейської інтеграції демонструє також і можливість розвитку співтовариства відповідно до принципів концепції "Європи змінних геометрій". Про це свідчать такі приклади спеціалізованої інтеграції, як аерокосмічне співробітництво, зокрема розробка проекту "Аріан", монетарне співробітництво в межах Європейської валютної системи (ЄВС) за участю країн, чия валюта входить до складу Євро і може зберігати свої коливання в межах 6 %, Шенгенські угоди; соціальне співробітництво, у якому брали участь 14 країн, окрім Великобританії.

Ідея "Європи змінної геометрії", у свою чергу, досить вдало відповідає потребам майбутнього розширення ЄС. Країни-кандидати зможуть стати повноправними членами ЄС не одночасно, а поступово залежно від їхнього економічного та політичного становища. Крім того, після вступу їх чекає досить довгий перехідний період. Наведені вище приклади є свідченням того, що інтеграція розвивається шляхом емпіричного пошуку оптимальної рівноваги між дезінтеграційними процесами, які базуються на суто прагматичних інтересах учасників, та максималістськими інтеграційними проектами європейського об'єднання. Пошук компромісу між двома взаємопов'язаними рівнями інтеграційного реформування на сьогодні є першочерговою задачею європейської інтеграційної стратегії. Отже, Е. Балладюр доходить висновку що головна задача сучасної Європи забути про розширення та зосередитись на якісних змінах її інститутів та переосмисленні принципів міждержавного співробітництва [8, с. 102].

Підсумовуючи викладене вище, зробимо висновки спочатку стосовно першого наукового завдання.

1. Дихотомія між наднаціональними й міжурядовими підходами до європейської інтеграції зумовлює багато невизначеностей, нюансів і сценаріїв, у результаті чого визначаються саме ці два підходи, які, хоча традиційно й розглядаються як виняткові, на практиці мають тенденцію сходитися або навіть зливатися.

2. Важливі системні зміни цілком можуть бути реалізовані в межах і політичного, і управлінського процесу ЄС. Іншими словами, нові сфери делікатної державної політики розподіляються урядами держав-членів між колективними системами, але з використанням методів, які дають змогу урядам значною мірою зберігати над ними контроль.

3. Існують такі методи європейського управління на національному рівні, як спеціальний, регулятивний, метод багаторівневої системи державного управління, метод координації національної політики, відкритий (або прямий) метод координації та метод співробітництва на національному рівні.

Що стосується другого наукового завдання, то тут зрозуміло, що ідея "Європи концентричних кіл" передбачає дедалі вищий рівень інтеграції в напрямку "центру" Євроспільноти, яким мали б бути країни ЄС після створення політичного союзу, спільного ринку та господарського й валютного союзів. Далі йдуть країни Європейської асоціації вільної торгівлі, наближені до ЄС у господарському й правовому плані. Зовнішнє коло утворюють країни, асоційовані з ЄС, які претендують на повноправне членство. Четверте, найширше коло це країни члени ОБСЄ як спільний простір європейського співробітництва.

Але в наш час, коли європейська інтеграція набуває все більш важливого значення, усі концепції та ідеї об'єднання Європи потребують подальшого вивчення. Головною константою стратегії Європейського Союзу як у часи його заснування, так і сьогодні, лишається оптимальне поєднання політичного прогресу з прогресом економічним і соціальним. Це, зокрема, простежувалось як на першому етапі євроінтеграції, так і пізніше, з визначенням її органічної політичної складової.

Література

1. Барановский В.Г. Политическая интеграция в Западной Европе: Некоторые вопросы теории и практики / В.Г. Барановский. М.: Наука, 1983. 264 с.

2. Борко Ю.А. Европейский Союз на пороге XXI века: выбор стратегии развития / Ю.А. Борко. М.: Эдиторал УРСС, 2001. 471 с.

3. Копійка В.В. Європейський Союз: заснування та етапи становлення. / В.В. Копійка, Т.І. Шинкаренко. К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2001. 448 с.

4. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-70-ті роки) / [В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков та ін.]. К.: Либідь, 1999. 558 с.

5. Максимова М.М. Европейское сообщество: регулирование интеграционных процессов / М.М. Максимова. М.: Наука, 1986. 270 с.

6. Чубарьян А.О. Европейская идея в истории: проблемы войны и мира / А.О. Чубарьян. М.: Международные отношения, 1987. 352 с.

7. Bitsch M.T. Histoire de la construction europeenne / M. T. Bitsch. Bruxelles, 1999.

8. Balladur E. L'Europe autrement / E. Balladur. Paris, 2006.

9. Hoffmann R. Debate: The European Union and the Central and Eastern European countries: prospects for integration / R. Hoffmann ; [Debate chaired by Riner Hoffmann]. Transfer, 1995.

10. Haas E. The study of Regional Integration: Reflections on the joy and anguish of pre-theorising / E. Haas. International Organization, 1970.

11. Massart-Pierar F. I'Europe en tous ses etats: entre mythe et contrainte communautaire? / F. Massart-Pierar. Рaris, 1993.

12. Mitrany D.A. Working Peace System. An Argument for the Functional Development of international Organization / D.A. Mitrany. London, 1940.

Размещено на Allbest.ru