Тенденції регіоналізації в країнах Європейського Союзу як фактор модернізації державної регіональної політики України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції регіоналізації в країнах Європейського Союзу як фактор модернізації державної регіональної політики України

Співробітництво з ЄС посідає особливе місце в системі пріоритетів України в зовнішній політиці. Європейське спрямування нашої держави відкриває нові перспективи співробітництва з розвиненими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин.

Огляд останніх досліджень та публікацій свідчить про те, що науковці активно вивчають проблеми стосовно регіональної політики, досліджують досвід різних держав, зокрема регіональної політики ЄС. У монографії Л. Прокопенко визначено стан і шляхи подальшого вдосконалення регіонального співробітництва України та країн Європейського Союзу в контексті європейської інтеграції, запропоновано відповідні механізми підвищення якості співробітництва. І. Софіщенко розглядає особливості сучасного етапу та можливості для територіальних адміністративних одиниць Співробітництво Україна - ЄС. А. Балян здійснює теоретичні дослідження перспектив міжрегіонального транскордонного співробітництва України за умов розширення ЄС, але невирішеними й досі залишаються питання стосовно розвитку української регіональної політики, а саме, які принципи цієї діяльності будуть ефективними для розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва.

Мета статті - дослідити тенденції регіоналізації в країнах Європейського Союзу як фактор модернізації державної регіональної політики України.

Сучасний глобальний світ можна уявити як трирівневу структуру - сукупність суб-, мезо-, і макрорегіонів, а поняття «регіон» виступає як базовий елемент цієї трирівневої системи глобального світу.

Сьогодні у світі спостерігається дві тенденції. Перша - інтенсивні інтеграційні процеси, об'єднання країн у регіональні системи і складання макрорегіонів. Це призвело до появи таких термінів, як «фрагментація світу», «терріторізація світу», «блокова стратегія». Структура глобального світу уявляється як сукупність макрорегіонів (полюсів, центрів сили і макрорегіональних систем). Провідні макрорегіону (Євросоюз, АТР, «Південний конус») спільно зі світовою державою - США є основними двигунами глобалізації, різного ступеня втягування в орбіту свого впливу решта держави. На зміну Вестфальської системи світу приходять макрорегіональні поліцентричності або багаторівнева ієрархічна структура.

Макрорегіональні системи глобального світу доповнюються системами субрегіонів всередині держав, а процес регіоналізації відповідно мають два рівні: макрорегіоналізація і мікро - або субрегіоналізація [1].

Отже, для стабільного розвитку суспільства та ефективного розвитку держави необхідно забезпечити баланс загальнодержавних інтересів інтересами регіонів і територіальних громад, грунтуючись на принципах унітарності держави та цілісності його території. Повинно бути досягнуто оптимальне співвідношення децентралізації і централізації влади, забезпечено збалансованість соціально - економічного розвиткурегіонів, враховано їхні історичні, економічні, екологічні, географічні і демографічні особливості, етнічні та культурні традиції.

Необхідно звернутися до самого поняття регіональної політики - це сукупність регіональних рішень і дій, що відносяться до якого-небудь економіко - географічного району держави. Вона передбачає створення ефективно діючої системи влади та управління в центрі і в регіонах, її фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення на основі оптимального поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів.

На думку зарубіжних учених регіональна політика - це сукупність ідей, принципів, завдань, намірів і дій, які реалізуються державою для досягнення і збереження певного просторового соціально-економічної рівноваги країни з урахуванням дотримання загальнонаціональних, власне регіональних і місцевих інтересів.

Аналіз європейської практики здійснення регіональної політики окремою державою свідчить, що її базовими цілями є, по-перше, створення та посилення єдиного економічного простору та забезпечення економічних, соціальних, правових та організаційних основ державності; по-друге, відносне вирівнювання умов соціально-економічного розвитку регіонів; по-третє, пріоритетний розвиток регіонів, що мають важливе стратегічне значення для держави; по-четверте, максимальне використання природно-ресурсних особливостей регіонів; по-п'яте, екологізація регіонального природокористування, комплексний екологічний захист регіонів. Поєднання цілей регіональної політики з іншими пріоритетами в єдину державну стратегію - мета кожної демократичної держави. Україні потрібно використати досвід регіонального управління країн ЄС, де було знайдено найоптимальніший шлях подолання економічних протиріч та проблем [6, с. 20].

Транскордонний регіон (єврорегіон) - європейський регіон, що включає прикордонні територіальні громади двох або декількох держав, що володіє консолідованим бюджетом і спільними програмами в галузі економіки, транспорту, культури, науки, освіти та екології.

Регіон-донор - територіальна громада, що відрізняється суттєвим внеском до державного бюджету. Слаборозвинені, кризові промислові, сільськогосподарські й слабо заселені райони в країнах Європейського Союзу отримують статус проблемних (депресивних) регіонів, чий внесок до державного бюджету нижче одержуваних дотацій. Слаборозвинені регіони виділяються на підставі душового ВВП, який повинен бути не вище 75% середньоєвропейського рівня. У депресивних промислових районах рівень безробіття повинен у два рази перевершувати середньоєвропейський рівень.

Регіональний розвиток означає позитивні зміни територіальної структури, а регіональна деградація - руйнування або зниження сформованого рівня територіальної організації. В економічному відношенні розрізняються регіони - донори і депресивні регіони.

Таким чином, регіональне співробітництво - це багатостороннє співробітництво в галузі політики, економіки, транспорту та зв'язку, культури, екології та інших напрямках на різних рівнях територіальної ієрархії. Розрізняються міжрегіональне, субрегіональне та транскордонне співробітництво [3, с. 12].

Сама інституціональна будова ЄС передбачала вирішення проблем управління між різними рівнями, зокрема між наднаціональним і національним рівнями. Згідно з концепцією багаторівневого управління (multi-level governance, MLG), «Європейський Союз - це політичне утворення, в якому влада розподілена між різними рівнями управління і серед акторів, а між секторами існують суттєві відмінності в методах прийняття рішень» [5].

З ініціативи Ради Європи було розроблено проект конвенції, спрямованої на створення сприятливих умов для співпраці територіальних громад або влад в Європі. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами була підписана 21 травня 1980 р. у Мадриді та була доповнена 9 листопада 1995 р. додатковим протоколом від 4 і 5 травня 1998 р. протоколом №2.

Конвенція має на меті «полегшити і надати імпульс розвитку прикордонного співробітництва». Рух у цьому напрямку вплинув на законодавство держав. Так, у Франції, відповідно до закону від 2 березня 1982 р. «Регіональна рада може за згодою Уряду приймати рішення про налагодження з метою консультацій, а також в рамках прикордонного співробітництва, регулярних контактів із зарубіжними спільнотами, що межують з регіоном».

Якщо звернутися до історичних даних, то прикордонне співробітництво отримало значний розвиток після 1980 р. Більше 20 держав ратифікували Конвенцію, помітно зросла кількість угод про співпрацю, укладених територіальними громадами. Додатковий протокол спирається на цей досвід. Він «надає випробувані досвідом юридичні інструменти, уніфікує фундаментальні принципи прикордонного співробітництва». Він доповнює Рамкову Конвенцію в двох важливих галузях, що стосуються юридичної сили угод про співпрацю і створення органів співробітництва [5].

Новітня історія Європи демонструє, наскільки потужно розвиток зв'язків між регіонами у другій половині XX ст. сприяв інтеграційним процесам, кінцевим результатом яких стало утворення ЄС. Особливо з 1980-х рр. регіональний розвиток набуває особливої уваги в загальноєвропейській політиці (1985 р. - прийняття Європейської хартії місцевого самоврядування).

Взаємозалежність Союзу - як політична, так і економічна - та його сусідів вже стає реальністю. Запровадження евро як важливої міжнародної валюти створило нові можливості для активізації економічних відносин. Більша географічна близькість означає, що розширений ЄС та країни, які стануть його сусідами, будуть однаково зацікавлені у продовженні діяльності, спрямованої на сприяння транснаціональним торговим та інвестиційним потокам, і, що є ще важливішим, матимуть спільну зацікавленість щодо співпраці в подоланні транскордонних загроз - від тероризму до забруднень, що переносяться повітрям. Країни, що матимуть спільний кордон з ЄС, є його основними партнерами в забезпеченні збільшення обсягів виробництва, економічного зростання та збільшення обсягів зовнішньої торгівлі, у створенні широкої зони політичної стабільності та верховенства права, а також у сприянні обміну людським капіталом, ідеями, знаннями та культурними цінностями.

Транскордонне співробітництво в контексті реалізації політики ЄС у межах Євросоюзу здійснюється в рамках Ініціативи ЄС - INTERREG. INTERREG III є самим значним проектом Співтовариства, який перерозподіляє 4,875 млрд евро. Програма INTERREG поділяється на три основні частини, які відрізняються в основному за сферою своєї діяльності. У рамках INTERREG підтримуються такі види співпраці територій ЄС: транскордонне співробітництво (напрям INTERREG IIIA), яке підтримує інтегрований просторовий розвиток прикордонних регіонів ЄС; транснаціональне співробітництво (напрям INTERREG IIIB), яка підтримує транснаціональні кооперації, сприяння інтеграції та збалансованому розвитку всієї території Євросоюзу; міжрегіональне співробітництво (напрям INTERREG IIIC) - сприяння вирішенню проблем регіонів, які не є суміжними з географічної точки зору, однак мають подібні проблеми соціально-економічного характеру, які можна вирішити за допомогою обміну досвідом [7].