Острів Зміїний та проблема делімітації кордонів

Надзвичайно актуальною проблема кордонів стала одразу після повалення комуністичного режиму в Румунії та здобуття Україною незалежності. Однак у взаєминах України та Румунії виникали проблеми, які унеможливлювали проведення міждержавного діалогу з позицій дружби і добросусідства. Спірним питанням стала проблема делімітації континентального шельфу та розмежування економічних зон між Україною і Румунією у північно-західній частині Чорного моря, в районі острова Зміїний [1, c.263].

Делімітація - визначення договором або угодою, укладеною суміжними державами, загального напрямку й проходження кордону між ними (позначення на карті).

Демаркація - визначення лінії державного кордону на місцевості на основі делімітації шляхом установлення спеціальних прикордонних знаків [2, с.82].

Острів Зміїний - острів у Чорному морі в територіальних водах України, розташований приблизно за 35 кілометрів від узбережжя на схід від дельти Дунаю. Найближчий населений пункт на узбережжі - м. Суліна (Румунія). Найближчий населений пункт України - м. Вилкове.

У 1996 р. Румунія денонсувала Протокол 1948 р., який передбачав перехід острова Зміїний до складу СРСР. Ця проблема стала актуальною трохи раніше, у листопаді 1995 р., після безрезультатного завершення, через проблему острова Зміїний, одного з раундів переговорів у Бухаресті щодо підписання українсько-румунського базового договору.

4 грудня 1995 р. під час свого звіту в Сенаті тодішній міністр закордонних справ Румунії Т. Мелешкану заявив, що між Україною та Румунією існують суперечності стосовно приналежності та статусу острова Зміїний, який офіційний Київ вважає де-юре і де-факто складовою частиною української території. Деякі бухарестські політики стосовно заяви керівника румунської дипломатії, висловились, що румунська сторона могла б звернутися у Гаазький міжнародний суд.

Після тривалих дискусій з цього приводу, 6 грудня 1995 р. на прес-конференції речник МЗС Румунії С. Дукару зазначив, що Бухарест не вимагає острова, а протестує у зв'язку із намаганнями України надати “статусу територіальних вод” простору у 12 морських миль навколо острова Зміїний. Міністерство закордонних справ України кваліфікувало це як “спробу висунути територіальні претензії”, яка “створює негативний грунт для завершення двосторонніх переговорів щодо політичного договору” [3, с. 121].

Проблема острова Зміїний не тільки суперечила Гельсінському акту 1975 р., але також гальмувала процес вироблення і підписання українсько-румунського Договору про дружбу і співробітництво, який врешті-решт був підписаний 2 червня 1997 р. у румунському місті Констанца, процедура ратифікації якого румунською стороною була завершена 8 липня 1997 року, українською - 17 липня і який набрав чинності 22 жовтня того ж року.

Румунському зовнішньополітичному відомству вдалося винести за рамки договору питання про державний кордон та його режим. У другій статті Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією зазначається, що “Договірні Сторони підтверджують як непорушний існуючий між ними кордон і тому утримуватимуться тепер і в майбутньому від будь- яких вимог чи дій, спрямованих на загарбання і узурпацію частини чи всієї території іншої Договірної Сторони”[4].

Проте в другій частині цієї статті підкреслюється, що “Договірні Сторони укладуть договір про режим кордону між двома державами та вирішать питання про делімітацію їхнього континентального шельфу та виключних економічних зон в Чорному морі”.

Виходить, що Румунія формально підтвердила принцип “недоторканності” існуючих кордонів з Україною, але ці кордони залишалися без юридичного закріплення. Крім того, як на стародавніх, так і на сучасних картах, виданих у різних країнах різними мовами, Зміїний позначено як острів [1, c.273].

За давньогрецькою легендою острів Зміїний підняла з дна моря богиня Фетида для свого сина Ахілла. Перша згадка про Зміїний зустрічається в джерелах кінця VII ст. до н.е. Острів згадується в записах Овідія, Страбона та Геродота. В епоху античності острів використовували як пункт для рибальства. На острові греками було споруджено храм Ахілла, який пізніше був зруйнований. Руїни храму (квадратна споруда зі стороною приблизно 30 метрів) були виявлені та описані в 1823 році, а в 1843 році значна кількість будівельних матеріалів з цих руїн була використана для будівництва на острові маяка.

Протягом останніх років на острів Зміїний було відряджено понад 25 наукових експедицій вчених Одеського національного університету ім.Мечникова. В ході обстежень острова вченими зареєстровано близько 46 видів риб, з яких 14 занесені до Червоної книги Чорного моря. Зареєстровано 200 видів мігруючих птахів, у тому числі 28 видів птахів, які занесені до Червоної книги України. На острові перелітні птахи відпочивають під час сезонних міграцій. Також на цей клаптик суші з гирла Дунаю морською течією час від часу заносить водяних вужів, тому він i отримав свою сучасну назву.

З часів середньовіччя острів належав Османській імперії. Після перемоги Російської імперії у російсько- турецькій війні 1828-1829 років Зміїний відійшов до Росії. Після поразки Російської імперії у Кримській війні (18531856 рр.), за умовами Паризького мирного договору, острів Зміїний відійшов до Румунії, і на ньому було розташовано дисциплінарний батальйон румунської армії.

Під час Другої світової війни, у квітні 1944 року, на Зміїний було висаджено десант Чорноморського флоту Радянської Армії, і румунський гарнізон здався без бою. За дипломатичною угодою, укладеною за всіма нормами протоколу та підписаною Миколою Шутовим (від СРСР), Зміїний з 23 травня 1948 року перейшов до складу СРСР. У 1956 році на острові було розміщено радіолокаційну роту, яка обслуговувала радар протиповітряної оборони, та прикордонну заставу [5].

За радянських часів Зміїний адміністративно входив до Одеської області УРСР, до узбережжя якої відстань 37 км. У острова хрестоподібна, пласка форма, за площею він становить 1,5 км квадратних. Відстань між крайніми точками становить 615 і 560 метрів. Після розпаду СРСР (1991 р.) Зміїний автоматично залишився у складі вже незалежної України як правонаступниці Радянського Союзу. З часом радіолокаційний підрозділ було виведено. Хоча острів і невеликий, українською владою було вирішено його освоїти у мирних цілях. Берег острова в основному скелястий, але за довгі роки українсько- румунської суперечки Зміїний максимально облагородили. На острові є навіть чотири пляжі: «Дамський», «Дергач», «Золотий» і «Бандитський» [6].

Оскільки на Зміїному постійно проживають близько 80 осіб (прикордонники, науковці, технічний персонал маяка та ін.), 8 лютого 2007 року Верховна Рада України затвердила постанову про надання житловим і господарським будівлям на острові статусу селища під назвою Біле з адміністративним підпорядкуванням Кілійському району Одеської області [7].

З економічного боку сам острів дуже важливого значення в системі господарювання для України не відіграє. Однак навколо нього у прибережних водах ще у 1980-х роках радянськими геологами було знайдено значні поклади нафти і природного газу - Україна в 90-х рр. XX ст. розпочала розвідувально-геологічні роботи у своїй зоні берегового шельфу. Поклади нафти і газу фактично і стали причиною претензій з боку Румунії на адресу незалежної України з пред'явленням вимог про нове розмежування територіальних вод. Розпочались переговори на міждержавному рівні. Але коли вони зайшли у глухий кут, Румунія 16 вересня 2004 року подала меморандум до Міжнародного суду ООН в Гаазі із запитанням: вважати Зміїний островом чи скелею [7]

Міжнародне право дає чітко визначені тлумачення щодо понять «острів» і «скеля» з якісною відмінністю. «Острів» - це територіальні води країни, що володіє ним і, відповідно, морський шельф простягаються на 200 миль від берегів або серединної точки територіальних вод сусідніх країн, а поняття «скеля» передбачає ширину територіальних вод і шельфу тільки 12 морських миль. Крім того, українські вчені-юристи дають визначення поняттю «острови» у такому контексті - це «ділянки суші, оточені водою, що знаходяться вище рівня води під час припливу» [1, c.181]. Правовий статус островів регулюється як національним законодавством, так і нормами міжнародного права (Конвенція про континентальний шельф 1958 р., Конвенція ООН по морському праву 1982 р. та ін.). У міжнародно-правовому аспекті велике значення мають особливості відліку морських просторів прибережних держав за наявності біля їх берегів островів.

Зокрема, згідно зі ст. 121 Конвенції ООН по морському праву [8] територіальне море, прилегла зона, виключна (морська) економічна зона і континентальний шельф островів визначаються відповідно до положень, які використовуються щодо інших суходільних територій, за винятком того, що скелі непридатні для підтримання життя людини або самостійної господарської діяльності, не мають ні економічної зони, ні континентального шельфу. Це положення виключає привласнення окремими державами великих морських просторів.

Острів Зміїний знаходиться в Чорному морі в територіальних водах України приблизно за 35 км від узбережжя на схід від дельти Дунаю. Звідти сюди морською течією інколи заносить водяних вужів, від яких і пішла назва. Найближчі населені пункти на узбережжі - міста Суліна (Румунія) і Вилкове (Україна) [9, c.194].

Острів Зміїний - давній «пунктик» румунської сторони. Спробувавши оспорити його приналежність нашій країні, Румунія, зрештою, визнала цей факт, що й було документально закріплено як у базовому українсько- румунському договорі (1997 р.), так і в договорі про режим держкордону між двома країнами (2003 р.). Звертаючись 2004 року до Міжнародного суду ООН, Румунія ще раз підтвердила: вона визнає приналежність острова Зміїний і 12 миль його територіального моря Україні.

Румунія намагалась домогтися, щоб Зміїний був визнаний не островом, а скелею, що не має права на континентальний шельф і виключну економічну зону, і присвятила цьому питанню безліч сторінок документів, переданих у Гаагу. Від статусу Зміїного певною мірою залежить майбутня лінія розмежування морських просторів між Румунією й Україною.

Український уряд у листопаді 2008 р. схвалив проект закону «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Ахілія» [4]. Протягом перших десяти років на острові Зміїний мали б створити 70 нових робочих місць і залучити 4 млн. євро інвестицій. Йдеться про розвиток туристично- рекреаційної сфери, ефективне використання природних ресурсів та об'єктів культурної спадщини.

Після підписання українсько-румунського договору про відносини добросусідства і співробітництво у 1997 р. розпочалися переговори про розмежування у Чорному морі. Під час 24 раундів, які тривали протягом семи років, згоди не дійшли. До речі, відповідні радянсько-румунські переговори тривали два десятиліття - із 1967 до 1987 рр. Відбулися 10 раундів переговорів, які закінчилися безрезультатно. Румунія звернулася до Міжнародного суду ООН у Гаазі (Нідерланди) 16 вересня 2004 р. Рівно за чотири роки пройшли усні судові слухання у справі «Делімітація морських просторів у Чорному морі. Румунія проти України» [10].

У цілому Бухарест подав себе жертвою сталінського режиму та історичної несправедливості, а Київ озброївся міжнародним морським правом. Основні точки, що контролюють тимчасову лінію делімітації України, розташовані на Зміїному та узбережжі Криму. Аналогічні точки Румунії лежать на невеличкому узбережжі між дамбою Суліна і півостровом Сакалін. Інша частина румунського берега не задіяна, тобто не береться до уваги для визначення співвідношення протяжності узбережжя та проведення тесту на пропорційність.

Аргументи Румунії були такими, що, по-перше: нібито ще з 1949 р. між СРСР і Румунією існувала домовленість про обмеження належних Україні морських просторів 12-ма милями територіальних вод навколо острова Зміїний. Насправді жодного доказу цього нема [11].

По-друге, острів Зміїний - скеля, а Україна, розвиваючи інфраструктуру, змінювали його юридичний статус. За міжнародним правом, на відміну від острова, скеля не має права на континентальний шельф і виключну економічну зону. Тому Зміїний треба ігнорувати при проведенні лінії, що розмежовуватиме виключні економічні зони та континентальний шельф сторін. комуністичний незалежність договір добросусідство

По-третє, при делімітації слід враховувати румунську Сулинську дамбу (хоч це не природне, а штучне утворення), але проігнорувати значну частину узбережжя України від Одеси до мису Тарханкут (Крим) довжиною майже 630 км. Отож, до Румунії має додатково відійти кілька тисяч квадратних кілометрів шельфу [1, с.271].

Позиції України були наступними, що, по-перше, Зміїний - це прибережний острів, а не скеля. Він має враховуватися при визначенні лінії розмежування, бо становить невід'ємну частину загального географічного контексту зони делімітації, репрезентуючи фасад усього українського узбережжя.

Острів Зміїний - створена природою частка суші з політичною, економічною, культурною історією в кілька тисяч років. Перша згадка про нього з'явилася у писемних джерелах кінця VII ст. до н. є. - під назвою Левке (Білий), котру взяло існуюче нині селище [9, c.190].

Суліна - штучна дамба, побудована наприкінці XIX ст., а Сакалін - незаселена піщана коса, котру протягом останніх століть постійно затоплювало і розмивало.

По-друге, у міжнародній практиці делімітації основну вагу мають конфігурація узбережжя і протяжність берегових ліній. Узбережжя України в кілька разів довше за узбережжя Румунії. За наявними трьома методами оцінки співвідношення довжини узбережжя отримали пропорції - 5.2:1; 4.1:1; 3.7:1 - на користь України. Це впливає на проведення лінії делімітації.

По-третє, відповідно до мирного договору 1947 р., Румунія та СРСР підписали у 1948 р. протокол, де уточнили проходження лінії радянсько-румунського державного кордону, нині - українсько-румунського. Положення протоколу повторені в радянсько-румунських договорах про державний кордон 1949 р. та про режим державного кордону 1961 р. [1]. Свого часу їх ратифікував румунський парламент.

Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією [4], який вплинув позитивно на зміцнення довіри між обома державами, не подолав всіх розбіжностей, і деякі питання залишалися поза його рамками, у першу чергу це стосується проблеми статусу острова Зміїний і делімітації континентального шельфу. В результаті основна частина спірних питань залишалась позаду, а інша мала бути вирішена у наступні два роки після підписання базового Договору. Після ратифікації українсько-румунського договору пройшло набагато більше часу, але позитивні результати стосовно спільного кордону досягнуті не повністю.

17 червня 2003 р., тобто через шість років після укладання базового Договору та після 19 раундів переговорів, Україна і Румунія підписали у Чернівцях Договір між Україною і Румунією про режим українсько- румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. Підписаний договір підтверджує лінію радянсько-румунського державного кордону, визначену в 1961 році.

В договорі зазначено, що лінія державного кордону є незмінною (якщо Україна та Румунія не домовляться про інше). Більш того, у статті 39 підкреслено, що розділи І та IV, в яких зафіксовані положення про те, що існуюча зараз лінія кордону є незмінною, «будуть автоматично продовжені на нові п'ятирічні періоди і не підлягають денонсації» [4].

Договором встановлюється кінцева точка сухопутного кордону між Україною і Румунією, яка відповідно до документа є початковою точкою для делімітації кордону, що проходить по континентальному шельфу і виняткових економічних зонах у Чорному морі. Документ також регламентує використання прикордонних вод, залізничного транспорту, шосейних доріг та інших комунікацій. Додатковою угодою, зокрема, встановлено, що договір про режим кордону між Україною і Румунією зафіксує лінію кордону у такому вигляді, як вона визначена і записана в договорі 1961 року щодо радянсько- румунського державного кордону, а також у відповідних документах демаркації, діючих станом на 16 липня 1990 року [4].

Румунська сторона у Договорі підтвердила приналежність острова Зміїний Україні, яка, зі свого боку, зобов'язалася не розміщувати на ньому наступального озброєння.

В договорі зафіксовані усі принципові положення, які виборював офіційний Київ впродовж 19 раундів переговорів і водночас не містяться ті, що відстоював останні п'ять років Бухарест.

Як українські, так і румунські засоби масової інформації назвали Договір надзвичайно важливим і позитивним документом для двосторонніх відносин і в процесі інтеграції Румунії в євроатлантичний простір, але звертають увагу на його проміжний характер, оскільки попереду очікуються переговори з делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон, або як їх визначив в Чернівцях під час прес-конференції Президент Румунії І.Ілієску “питання розподілу 20 морських миль”. Сторони зобов'язалися вирішити ці питання ще “до завершення каденції обох президентів у 2004 р.” [3, с.119].

Враховуючи те, що під час прес-конференції в Чернівцях Президент Румунії І. Ілієску обмовившись про свою переконаність у тому, що “задля вирішення проблеми розподілу континентального шельфу Румунії не доведеться звертатися до міжнародного судовладдя”, можна зробити припущення, що найвагомішою причиною, яка змусила сусідню країну підписати цей договір, є вимоги основоположних документів НАТО щодо відсутності територіальних претензій його нових членів до своїх сусідів. Фактично підтвердив цю думку сам І. Ілієску, зазначивши, що договір відповідає європейським стандартам та дозволяє Румунії “виконати умови західноєвропейських партнерів щодо забезпечення безпеки східного кордону”.

Не виключений правда й варіант того, що румунська сторона перенесла акцент на інший документ - угоду про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон.

Після підписання договору про режим державного кордону на порядку денному залишилися два проблемних питання, а саме делімітація континентального шельфу та виключних економічних зон і пов'язана з ними проблема юридичного статусу острова Зміїний. В залежності від того, яким буде статус Зміїного - острів чи скеля - визначатиметься і наявність навколо нього континентального шельфу [12, с.80].

Переговори навколо цього питання, були важкими і тривали довгий час, оскільки ситуація ускладнюється тим, що у цьому районі Чорного моря геологи розвідали багаті родовища нафти та газу. До цього ж, позиції зовнішньополітичних відомств України та Румунії суттєво відрізняються. Через кілька днів після підписання договору про режим державного кордону, міністр закордонних справ Румунії зазначав, що для румунської сторони важливо “бути впевненими в тому, що статус острова Зміїний, з точки зору міжнародного права та наслідків того факту, що цей острів є одним з таких, що не мають власного економічного життя, як у цьому випадку”, спричинить дискусію стосовно континентального шельфу. “Не проблема юрисдикції стосовно острова, а спосіб, яким вона буде впливати на делімітацію морських вод континентального шельфу є важливою”, пояснив М.Джоане [11].

Стосовно впливу підписання договору про режим кордону на можливість звернення румунської сторони до Гаазького міжнародного суду слід згадати, що в листах, якими обмінялися колишні міністри закордонних справ України та Румунії після підписання базового політичного договору, передбачені дві ситуації, а саме: якщо буде доведений злий намір однієї з сторін; друга - якщо можна буде звернутися в односторонньому порядку, за наявності поєднаних умов. Поєднані умови полягають у існуванні договору стосовно сухопутного кордону та кордону по Дунаю (який у широкому сенсі є також сухопутним).

Тобто, після підписання українсько-румунського договору про режим державного кордону шлях до міжнародного арбітражу відкритий для обох сторін. Як зазначалося раніше, невирішення цього питання між сторонами може не стати перешкодою для вступу Румунії в НАТО. Згодом це підтвердилося.

У 2004 році Румунія звернулася до Гаазького суду з приводу делімітації континентального шельфу та виняткових економічних зон України і Румунії у Чорному морі [13, с.37].

Оскільки першою звернулася до суду румунська сторона, вона першою подала свій меморандум. Україна через 9 місяців, які їй відвів суд, подала контрмеморандум (спростування).

Як належить за процедурою, 22 грудня 2006 року румуни дали відповідь на український контрмеморандум і до 22 липня Україна повинна була дати відповідь на відповідь.

Паралельно з розглядом справи в суді українська сторона намагалася вирішувати спірні питання на різного роду і рівня зустрічах та засіданнях, однак безуспішно. Румуни були непохитні. Для них це питання престижу, як і для України. Звісно, Україна могла й не погоджуватися на судовий розгляд питання, оскільки за укладеними раніше договорами про українсько-румунський державний кордон та так званим Великим договором з Румунією острів Зміїний визнано українською територією [13, с.39].

Отже, українсько-румунські взаємини успадкували як позитивний, так і негативний багаж радянсько- румунських відносин часів тоталітаризму. Під час переговорів стосовно укладання міждержавного договору між Україною і Румунією офіційний Бухарест намагався оскаржити юридичну чинність Протоколу про уточнення проходження лінії радянсько-румунського кордону від 1961року на тій підставі, що вони були силою нав'язані Румунії, і в такий спосіб обґрунтувати необхідність часткової зміни на свою користь існуючого українсько- румунського кордону. Зрештою, після тривалих переговорів, румунська сторона погодилася підтвердити ситуацію, за якою кордон з Україною визначався по лінії на момент розпаду СРСР.

У підписаному двосторонньому договорі від 2 червня 1997 року визначалися порядок і принципи делімітації континентального шельфу Чорного моря і економічних зон між Україною та Румунією, оскільки до цього часу вони юридично не були розмежовані.

Крім питання навколо острова Зміїний ще однією проблемою кордону між Україною та Румунією була його модифікація через зміну природного ландшафту. Мова йде про ділянку Рахівського та Тячівського районів (Закарпатської області) українсько-румунського державного кордону.

Відповідно до Договору про режим радянсько- румунського кордону, співробітництво і взаємну допомогу з прикордонних питань 1961 р. лінія кордону тут проходить по середині русла Тиси. Однак це русло, як і будь-якої іншої річки, з часом змінюється. Головною причиною зміни русла ріки є паводки, що відбуваються тут декілька разів на рік і розмивають берег. Оскільки географічно так склалося, що нижчий берег - український, він поступово і відходить углиб нашої території, вивільняючи від води румунський берег. З 1961 р. українська сторона втратила у такий спосіб 270 гектарів землі [14].

Оскільки зміна русла ріки викликана переважно природними причинами, повністю запобігти цьому процесу неможливо, проте значно послабити і зробити його керованим - цілком під силу, встановлюючи надійні берегові укріплення. Втрата Україною своєї території може припинитися, з підписанням з Румунією демаркаційних документів, згідно з якими державний кордон став би постійним, за прикладом відповідних домовленостей України з Угорщиною, Словаччиною і Польщею.

Острів Зміїний - це проблема не стільки кордонів, скільки морських економічних зон, а ще - статусу самого острова. Із самим фактом перебування його у складі України ніхто не сперечався. Сперечалися з приводу того, чи є він островом (українська версія) чи все-таки скелею (румунська). Скеля не має права навіть на територіальні води, не говорячи вже про морську економічну зону. Саме за економічну зону та право видобувати копалини на шельфі й точилася боротьба.

Таким чином, можна переконатись, що острів Зміїний відповідає, згідно з тлумаченням міжнародним правом, саме характеристиці острова, а не скелі, оскільки на Зміїному є умови для проживання людей, які ведуть певну господарську, оборонну і наукову діяльність. Тому настійливе твердження Бухареста, що Зміїний-це скеля, отже Україна не має права на встановлення територіальних вод і його місцезнаходження не впливає на проведення лінії делімітації, є доволі сумнівним, неправомірним, політично заангажованим і тенденційним.

Список використаних джерел

1. Збірник наукових праць за матеріалами ІІ Міжнародної наукової конференції «Румунсько- українські відносини. Історія та сучасність». - Ужгород - Сату-Маре. - 2011. - С. 260-315.