Аналіз проблем та перспектив договірно-правового оформлення морської ділянки державного кордону України та Російської Федерації

Н. А. Сіцінський,

магістр права, Опольський університет, м. Ополе, Польща

У статті проведено аналіз проблем та перспектив переговорного процесу з питань делімітації морської ділянки українсько-російського державного кордону. Наголошено, що найбільш проблемним питанням зазначеного переговорного процесу є делімітація морського кордону з Росією, а також розмежування континентального шельфу та виключних (морських) економічних зон України та Російської Федерації у Чорному морі. Обґрунтовано, що відсутність делімітації морської ділянки українсько-російського державного кордону створює передумови до виникнення конфліктних ситуацій та прикордонних інцидентів. Доведено, що для розв'язання зазначеної проблеми необхідно звернутися до Міжнародного Суду ООН із проханням визначити лінію морської ділянки державного кордону між Україною і Російською Федерацією.

Мета статті -- провести аналіз проблем та перспектив договірно-правового оформлення морської ділянки державного кордону України та Російської Федерації.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Питання Азово-Керченського врегулювання є найбільш складним та неврегульованим питанням у прикордонній сфері між Україною і Російською Федерацією. З самого початку набуття державної незалежності, українською стороною неодноразово ініційовано перед Російською Федерацією питання розмежування морських просторів між державами, однак, російською стороною упродовж тривалого часу зазначене питання блокувалось за різних обставин. Позиція російською сторони полягала у тому, що за часів Радянського Союзу ні якого кордону в Азово-Керченській акваторії не існувало та не було встановлено. Однак у 1996 році Росія, змінивши свою попередню позицію ігнорування існування адміністративно- територіального кордону у Керченській протоці, прияла політичне рішення та погодилась на започаткування переговорного процесу з питань розмежування Азовського моря, Чорного моря, Керченської протоки, а також розмежування континентального шельфу на виключних (морських) економічних зон України та Російської Федерації у Чорному морі. У подальшому було створено делегації України і Російської Федерації з питань Азово-Керченського врегулювання, основним завданням яких було визначено питання щодо проведення делімітації морської ділянки українсько-російського державного кордону, підготовку проектів договорів про розмежування Азовського і Чорного морів, а також Керченської протоки.

З початку переговорного процесу з питань Азово- Керченського врегулювання Україна послідовно відстоювала свою позицію, спрямовану на захист національних інтересів в акваторії, стосовно:

необхідності встановлення державного кордону в Азовському та Чорному морях, а також у Керченській протоці у відповідності до принципів і норм міжнародного права та рішень Міжнародного Суду ООН з цієї проблематики;

визнання існуючого кордону у Керченській протоці по лінії адміністративно-територіального розподілу між колишніми радянськими республіками УРСР та РРФСР;

забезпечення безпеки судноплавства та впровадження господарської діяльності в Азово-Керченській акваторії;

проведення спільних заходів із протидії протиправній діяльності та забезпечення прикордонної безпеки в Азово-Керченській акваторії.

У свою чергу, Російська Федерація у форматі переговорного процесу всіляко намагалась реалізувати власні політичні амбіції, сутність яких полягала у завуальованих територіальних претензіях до нашої держави. Так, російською стороною неодноразово висловлювалась безкомпромісна позиція, що передбачала забезпечення політичних, економічних, військових та інших національних інтересів таким чином, щоб усі глибоководні транспортні артерії в Азово-Керченській акваторії відійшли Росії.

Найбільші суперечності сторін у форматі переговорного процесу з питань Азово-Керченського врегулювання виникли навколо встановлення державного кордону в Керченській протоці, що має протяжність лише 49 кілометрів. При цьому позиція української сторони полягала у тому, щоб визнати міжреспубліканський (адміністративний) кордон між УРСР та РРФСР як державний кордон між Україною та Росією в Керченській протоці. У свою чергу російська сторона наполегливо ініціювала питання про те, що за часів Радянського Союзу адміністративний кордон між РРФСР та УРСР по морю не встановлювався. Відтак, встановлювати державний кордон у Керченській протоці не має сенсу. У подальшому, російською стороною було змінено свою попередню позицію відносно недоцільності розмежування морських просторів між Україною і Російською Федерацією у Керченській протоці. У протокольних рішеннях спільної українсько-російської комісії з питань Азово-Керченсько- го врегулювання за різні часи російська сторона пропонувала три основних варіанта розмежування спільного державного кордону у Керченські протоці.

Перший варіант розмежування, що був найбільш прийнятний для російської сторони, передбачав встановлення державного кордону по береговій лінії Керченської протоки, що належить Україні та Росії відповідно, при цьому у самій акваторії протоки пропонувалось кордон не встановлювати.

Другий варіант розмежування, за версією російської сторони, був спрямований на встановлення у Керченській протоці морських прибережних зон у межах яких здійснювався суверенітет України та РФ, решту частину водного простору пропонувалось використовувати спільно на спеціально узгоджених умовах.

Т ретій варіант передбачав розмежувати протоку по середині Керч-Єнікальського судноплавного каналу, тобто зсунути лінію адміністративного кордону у Керченській протоці в бік України.

У даному форматі переговорного процесу українська сторона не погодилась на жодний з трьох російських варіантів розмежування спільного державного кордону у Керченській протоці, аргументуючи свою позицію тим, що пропозиції російської сторони є завуальованими територіальними претензіями та не відповідають національним інтересам нашої держави.

Не урегульованість питань, що пов'язані із розмежуванням Керченської протоки призвела до кризової ситуації між Україною і Російською Федерацією, що виникла внаслідок спорудження восени 2003 року дамби від Таманського півострова до українського острову Коса Тузла. Ситуація була доволі небезпечною та могла спровокувати широкомасштабний прикордонний конфлікт між Україною і Російською Федерацією.

На думку аналітиків та експертів, основною метою конфлікту було вчинення тиску на Україну стосовно делімітації кордону в Азово-Керченській акваторії [2]. Окрім цього, спорудження російською стороною зазначеної вище дамби стало каталізатором значного погіршення екологічної ситуації в акваторії, що може спровокувати найближчим часом серйозну екологічну катастрофу в регіоні.

Установлено, що ситуація навколо острову Коса Тузла була локалізована лише завдяки досягнутому політичному компромісу та політичної волі президентів України та Російської Федерації, які 24 грудня 2003 року підписали Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Положеннями зазначеного міждержавного нормативно-правового акту визначено, що: "...Азовське море та Керченська протока є внутрішніми водами України і Російської Федерації. Розмежування Азовського моря здійснюється лінією державного кордону відповідно до угоди між Сторонами. Врегулювання питань, що пов'язані з акваторією Керченської протоки, здійснюється за угодою між Сторонами" [3, ст. 1]. На жаль, на даний час жодна із угод зазначених у цьому міждержавному нормативно-правовому акті сторонами не укладена.

Сьогодні російська сторона, в супереч нормам міжнародного права, у односторонньому порядку, без погодження з українською стороною, здійснює регулювання руху суден морською адміністрацією російських портів Темрюк і Кавказ у Керченській протоці. Це призводить до виникнення зустрічних потоків суден, що неодноразово складало небезпеку судноплавства та навігаційних подій.

Зазначимо, що українська сторона і надалі намагалась здійснити розмежування лінією державного кордону акваторії Керченської протоки. Остання така спроба була здійснена 12 липня 2012 року, де у форматі проведення п'ятого засідання Українсько-Російської міждержавної комісії Президенти України та Російської Федерації, підписали Спільну заяву про делімітацію морських просторів в Азовському та Чорному морях, а також у Керченський протоці [4]. Документ передбачає створення українсько-російської корпорації по спільному використанню Керч-Єнікальського каналу.

Водночас, російська сторона на сьогодні практично заблокувала переговорний процес з питань розмежування Керченської протоки, а динаміка попереднього переговорного процесу свідчить про малу вірогідність врегулювання зазначеного питання за обопільною згодою між сторонами. Делегації України і Російської Федерації не спромоглись досягти компромісного рішення та узгодити питання делімітації морських ділянок спільного державного кордону в Азовському та Чорному морях, а також розмежування континентального шельфу та виключних (морських) економічних зон України та Російської Федерації у Чорному морі.

За результатами 36 раундів переговорів з питань Азо- во-Керченського врегулювання (останній раунд із яких відбувся у березні 2011 року) офіційні делегації України та Російської Федерації лише дійшли обопільної згоди з питань підготовки текстуальних частин проектів договорів про розмежування Азовського і Чорного морів, за винятком координат точок ліній розмежування акваторій.

Основні суперечності сторін у форматі переговорного процесу полягали у наступному. Що стосується делімітації у Азовському морі, позиція української сторони полягає у тому, що акваторія Азовського моря за радянських часів не була розмежована лінією державного кордону, а тому у відповідності до норм міжнародного права, акваторія підлягає розмежуванню лінією державного кордону на внутрішні води України та внутрішні води Росії.

Українська сторона відповідно до частини Першої статті 15 Конвенції ООН з міжнародного морського права [5] запропонувала здійснити розмежування акваторії Азовського моря на підставі методу серединної лінії. У свою чергу, російська сторона, у форматі переговорного процесу, наполегливо пропонує зсунути у бік

України зазначену серединну лінію розмежування. Ця пропозиція є цілком не прийнятною для України, враховуючи той факт, що на сьогоднішній співвідношення української і російської частин акваторії Азовського моря, відповідно, становитиме: 63% до 37% -- при розмежуванні серединною лінією, або 49% до 51% -- за російським варіантом розмежування.

Зазначимо, що розмежування Чорного моря російська сторона також намагається здійснити шляхом зсування у бік України серединної лінії, яка має бути основою для побудови лінії державного кордону та лінії розмежування континентального шельфу та виключних (морських) економічних зон України та Російської Федерації у Чорному морі. Така пропозиція російської сторони передбачає зсув лінії розмежування у бік України, що призведе до втрати Україною території та континентального шельфу Чорного моря площею близько 750 квадратних кілометрів, у тому числі із родовищами вуглеводневих. У свою чергу, українська сторона вважає такі наміри російської сторони безпідставними.

Таким чином, переговори з питань Азово-Керченсь- кого врегулювання засвідчили їх безперспективність щодо врегулювання зазначеного питання у двосторонньому форматі. Делегації сторін вичерпали всі аргументи щодо цієї проблематики, не досягнувши обопільної згоди з жодного із ключових питань делімітації морських просторів між Україною і Російською Федерацією.

З метою захисту національних інтересів України в Азово-Керченській акваторії, вважається за доцільне новітній українській владі перейти до активних дій шляхом звернення до Міжнародного Суду ООН із проханням визначити лінію морської ділянки державного кордону між Україною і Російською Федерацією. Врегулювання питань щодо розмежування морського кордону між Україною і Російською Федерацією на основі норм міжнародного права сприятиме вирішенню низки економічних і політичних проблем у взаємостосунках двох країн. Звернення до Міжнародного суду ООН є цілком закономірним у світовій практиці щодо захисту своїх національних інтересів на державних кордонах.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи вищенаведене зазначимо, що проблема Азово-Керченського врегулювання є найбільш гострою проблемою у двосторонніх українсько-російських міждержавних відносинах з прикордонних питань. Переговорний процес з питань Азово-Керченського врегулювання практично заблокований. Відсутність суттєвого прогресу між Україною і Росією з питань Азово-Керченського врегулювання не дозволяє належним чином підтримувати режим державного кордону в акваторії, створює суттєві перешкоди у процесі впровадження господарської діяльності в регіоні, а також не дозволяє ефективно протидіяти протиправній діяльності та забезпечувати безпеку судноплавства в Азово-Керченській акваторії.

Для розв'язання зазначеної проблеми необхідно перейти до більш активних дій шляхом звернення до Міжнародного Суду ООН із проханням визначити лінію морської ділянки державного кордону між Україною і Російською Федерацією. Це питання є вкрай актуальним, з огляду на події пов'язані із військовою експансією з боку Російської Федерації частини державної території України в Автономній Республіці Крим у лютому -- березні 2014 року. Відсутність договірно-правового оформлення морської ділянки українсько-російського державного кордону представляє серйозну загрозу національній безпеці України у політичній, економічній, військовій та сфері безпеки державного кордону.

Перспективою подальших розвідок даної проблематики, є проведення подальших наукових розробок, що спрямовані на розв'язання пріоритетного завдання національної безпеки України щодо проведення делімітації морського кордону з Росією, а також розмежування континентального шельфу та виключних (морських) економічних зон України та Російської Федерації у Чорному морі.

Література

1. Прикордонний інцидент 17 липня 2013 року в Азовському морі [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/artic- le?art_id=246639537

2. Конфлікт щодо острову Тузла [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/ Конфлікт_щодо_острова_Тузла.

3. Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки від 24 грудня 2003 року [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://zakon3.ra- da.gov.ua/laws/show/643_205

4. Спільна заява про делімітацію морських просторів в Азовському та Чорному морях, а також у Керченський протоці 12.06.2012 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://news.yurist-online.com/news/ president/10142/

5. Конвенція ООН з морського права. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:/www.zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=728-14

References

1. Press service of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine (2013), "Border incident on July 17, 2013 in the Azov sea", available at: http://www.kmu.gov.ua/cont-rol/publish/article?art id=246639537 (Accessed 17 September 2014).

2. Wikipedia (2014), "The conflict around the island of Tuzla", available at: http://uk.wikipedia.org/wiki (Accessed 17 September 2014).

3. Ministry of Foreign Affairs of Ukraine (2003), "The agreement between Ukraine and the Russian Federation on cooperation in usage of the Azov sea and the Kerch Strait on December 24, 2003", available at: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/643_205 (Accessed 19 September 2014).

4. Ministry of Foreign Affairs of Ukraine (2012), Joint statement on Maritime delimitation in the Black and Azov seas and the Kerch Strait, available at: http://news.yurist- online.com/news/president/10142/ (Accessed 19 September 2014).

5. UN (1982), "The United Nations Convention on the law of the sea", available at: http:/www.zakon.ra- da.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=728-14 (Accessed 19 September 2014).

Размещено на Allbest.ru