Суспільно-географічні та геоекономічні особливості формування макрорегіональної структури світу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Формування і поширення ліберально-ринкової економіки все більше пов'язано з процесами глобалізації як вирішального чинника міжнародних відносин та соціально-просторової взаємозалежності. При цьому значення національних управлінських структур і суверенних держав поступово зменшується, в той же час зростає вплив наднаціональних організацій і глобальних корпорацій. Тому на рівні окремих підприємств і регіонів підвищення конкурентоспроможності пов'язано не просто з транснаціоналізацією своєї діяльності, а й з необхідністю переходу на рівень глобальної компанії і розширення сфери впливу регіону з точки зору геостратегічної перспективи формування єдиного геоекономічного простору.

Окремі аспекти глобалізації та геоекономічної регіоналізації світу досліджені в роботах Ж. Атталі, Д. Гольдблатта, М.Г. Делягіна, В.О. Дергачова, М.С. Дністрянського, М.З. Згуровського, Е.Г. Кочетова, Е. Макгрю, О.Ю. Скопіна, С. Хантінгтона, Д. Хелда та ін. Важливе значення для розуміння процесів глобалізації у має сучасна геоекономіка, основні положення якої викладені в роботах французького професора Ж. Атталі. На початку 90 - х років ХХ століття стала відома його робота «Лінії горизонту»[1], у якій концептуально викладені основні напрямки геополітики мондіалізму та виділені три геоекономічних регіони, які повинні стати основою майбутньої глобальної економіки.

Метою даної статті є виявлення взаємозв'язку між найважливішими геоекономічними параметрами та формуванням макрорегіональної структури світу в умовах глобальної трансформації різних суспільно-географічних систем.

За визначенням російського професора Е.Г. Кочетова, сучасна геоекономіка - це концепція зовнішньоекономічної стратегії і формування зовнішньоекономічних доктрин, яка вписується в загальнотеоретичну панораму, що складається з трьох взаємообумовлених і взаємозалежних частин (світова господарська система; зовнішньоекономічна доктрина і стратегічний арсенал її реалізації; національна економіка і стратегічний арсенал оптимального розвитку регіонів) [6, с.12]. У певному сенсі геоекономіка - це наука про стратегію економічного розвитку, яка забезпечить досягнення світової чи регіональної могутності переважно економічним шляхом. Таким чином, геоекономіка відображає сутність простору через систему економічних атрибутів, вплив якої виходить за межі національного ринку. Це стимулює процес економізації політики і підсилює явище політизації економіки. В результаті глобалізація і процес економізації простору стають важливими факторами трансформації суспільства, перерозподілу владних повноважень і формування ефективного, але не оптимального розвитку найважливіших регіонів світу.

У кожному геоекономічному макрорегіоні виділяються інтеграційні центри і провідні країни , як своєрідні політичні та економічні конкуренти по відношенню до відповідного центру. Результати проведених нами розрахунків свідчать, що в 2000 р. геоекономічною основою Північноамериканського макрорегіону були США (23,63 % від світового ВВП), Західноєвропейського - Німеччина (5,15 %) і Східноазійського - Японія (7,63 %). За останні 12 років абсолютні та відносні макроекономічні параметри значно змінилися у всіх провідних країнах світу. В результаті інтеграційні центри в Північній Америці ( США в структурі НАФТА) і в Західній Європі (Німеччина в структурі ЄС) залишилися ті ж самі, але істотно зменшилася їх частка у виробництві світового ВВП (табл. 1).

ринковий глобалізація зовнішньоекономічний

Таблиця 1

У результаті виявляється чітка закономірність - геоекономічний вплив усіх провідних країн Заходу у світовій економіці зменшується. За цей же проміжок часу (з 2000 по 2012 рр.) змінився інтеграційний центр в структурі Східноазійського макрорегіону - замість Японії геоекономічною основою став Китай, частка якого у виробництві світового ВВП за 12 років зросла більш ніж у двічі. Також за підсумками 2012 р. вперше в історії на третє місце в світі за обсягом виробленого ВВП вийшла Індія, обігнавши при цьому Японію (рис. 1). У тому ж році Бразилія зайняла сьоме місце в світі за даним показником, залишивши позаду не тільки Францію, але і Великобританію. На шостому місці впевнено знаходиться Росія, геоекономічна значимість якої у виробництві світового ВВП в останні роки становить в середньому близько 3%, що нижче, ніж у США, Китаї, Індії, Японії та Німеччини, але вище, ніж в інших країнах світу.

Рис. 1

В умовах зростаючої дестабілізації світової економічної і політичної системи, під впливом різних транснаціональних сил та локально-регіональних проблем людства виникає реальна загроза перманентної глобальної кризи. Тому здійснюються процеси наднаціональної геоекономічної інтеграції як відображення необхідності переходу всіх народів світу на більш високий рівень цивілізаційної захисту антропосфери та навколишнього природного середовища. Оскільки предметом вивчення геоекономіки є процеси розвитку як державних, так і регіонально-міжнародних утворень, необхідно враховувати можливості, перспективи створення і розвитку торгово-економічних і військово-політичних блоків як особливої форми територіальної організації суспільства. Даний рівень передбачає пріоритет духовних, традиційно-культурних цінностей і прояв захисних функцій антропосферою в умовах сучасної трансформації світу. Прикладом такої інтеграції є Європейський Союз, який формується на принципах Священної Римської імперії німецької нації і повинен перетворитися на єдину федеративну державу Сполучені Штати Європи [9, с. 163-166 ]. На підтвердження досліджуваних нами процесів можна навести дані з доповіді Національної розвідувальної ради США «Глобальні тенденції - 2025: мінливий світ» - до 2025 року замість міжнародного співтовариства, що складається з національних держав, буде сформована глобальна багатополярна система. Таким чином, здійснюватиметься перехідний період від старого до нового світового порядку [7].

У процесі вивчення геопросторової організації суспільства особлива увага приділяється проблемі трансформації сучасної світової системи. При цьому необхідно враховувати співвідношення і взаємодію найважливіших акторів цивілізаційного розвитку в умовах глобалізації та регіоналізації світу. У зв'язку з цим ми розглядаємо глобальний цивілізаційний простір (ГЦП) як сукупність національних суспільно-географічних систем, взаємопов'язаних між собою різноманітними міжнародними культурно-цивілізаційними відносинами. Як зазначає М.С. Дністрянський «першорядне значення в політико-географічному аналізі має класифікація держав за розмірами (площею, кількістю населення), яка здійснюється з урахуванням абсолютних значень та ліній найбільшого розриву в ряду зростання чи спадання цих показників за державами світу» [4, с. 221]. Тому важливим елементом нашого дослідження є геодемоекономічні параметри розвитку сучасних країн. За допомогою цих показників визначається значущість всіх держав і регіонів світу в структурі ГЦП, з урахуванням геоекономічних особливостей його трансформації.

Сучасна світова система офіційно функціонує на основі національних держав, визнаних ООН. У якості найважливіших характеристик будь-якого політико-територіального утворення розглядаються його територія, населення і особливості соціально-економічного розвитку. Все це пов'язано з локально-просторовим рівнем, вищою формою організації якого є національна соціогеосистема. Тому ми пропонуємо конкретизувати вивчення глобального цивілізаційного простору через визначення значимості держави у структурі сучасного глобального цивілізаційного простору на основі аналізу існуючої світової системи. Результати такого дослідження можуть бути корисними як для підбиття попередніх підсумків попередніх трансформацій, так і для уточнення своєрідного впливу (значущості) окремих націй в системі існуючого просторово-територіального, демографічного та економічного порядку.

За допомогою зіставлення території країни із загальною площею ГЦП, населення із загальною чисельністю всього людства, ВВП держави із загальносвітовим показником, ми визначаємо значущість нації (держави) в глобальній суспільно-географічній системі (СГС). Її покомпонентна структура аналізується нами за такими параметрами: 1) загальна площа ГЦП, під якою мається на увазі сухопутна територія нашої планети, без урахування Антарктиди; 2) загальна чисельність населення світу; 3) загальносвітовий валовий внутрішній продукт (ВВП), як універсальний показник економічного розвитку. За підсумками 2012 року виділяється перша десятка найбільш значущих держав планети (за обсягом виробленого валового продукту), на які припадає 62,4% світового ВВП, 52% всього населення і біля 37% площі ГЦП.

Якщо розглянути 20 провідних держав світу (топ-20) у порядку їх значущості по кожному з трьох виділених показників, то на них припадає більше ніж % світового ВВП і близько 70% геодемографічної значущості (території та населення) ГЦП (табл. 2). Всього ж дана 20-ка країн за сумарною значущістю трьох компонентів охоплює майже 72% глобальної СГС. При цьому мінімальна частка держави за кожним з трьох показників становить близько 1%, а максимальний показник досягає - 12,7% площі ГЦП (Росія), 18,9 % обсягу ВВП (США) і 19,3% всього населення світу (Китай). Отже, частка кожної держави, що не потрапила в групу 20-ти перших країн, становить менше 1% в макрорегіональній структурі світу.

Таблиця 2

З урахуванням значущості країн від 21-го до 50-го місця мінімальні показники становлять від 0,3% до 0,36% відносно аналізованих нами компонентів. У цілому на групу топ-50 припадає більше 92% світового ВВП, близько 87% всього населення і майже 86% площі ГЦП. В результаті сумарна частка переважної більшості країн і народів світу становить абсолютну меншість у глобальній СГС. На підтвердження цього, відзначаємо, що на наступні 130 країн (з 51 по 180 місце в ранжуванні за ВВП) припадає тільки близько 6% світового валового продукту. Особливо акцентуємо увагу на сумарній значущості основних регіонів у ГЦП з урахуванням загальноприйнятої пріоритетності соціально-економічного розвитку системи в порядку зменшення частки країни у світовому ВВП. У першій 10-ці провідних держав світу за кожним з трьох компонентів представлені лише 5 країн, усереднена сумарна значущість яких складає: Китай - 13,8% від ГЦП, США - 10,2%, Індія - 8,5%, Росія - 5,9% і Бразилія - 4,0%. У сукупності їх геоекономічна значущість у глобальному цивілізаційному просторі складає понад 42%.

Актуальним також є питання про перспективи Європейського Союзу, політична мета якого - трансформуватися в єдину федеративну державу Сполучені Штати Європи. У такому випадку об'єднані можливості Німеччини, Франції, Великобританії та Італії (входять в топ-10 за ВВП) збільшують їх економічну значущість майже до 12% від світового ВВП. Однак, очевидна їх відносна «слабкість» за геодемографічними показниками, оскільки жодна з цих країн не представлена в 10-ці лідерів за населенням і державною територією. Недостатнім для підвищення значимості ЄС буде розгляд і 20-ти провідних країн ГЦП, так як лише Німеччина входить до групи топ-20 за населенням (16 місце) і жодна з країн Західної Європи не представлена серед найбільших держав за територією. У разі розгляду Європейського Союзу як політико-територіального об'єднання 27 країн (2012 р.) ступінь значущості цього регіону суттєво зростає: за територією - до 3,21% ГЦП (7-е місце у світі), за населенням - до 7,16% (3 - е місце в світі), а за ВВП - до 19,21 % (1-е місце в світі). Таким чином, моке виявитися своєрідний синергетичний ефект, як результат посилення значущості одного об'єкта (суб'єкта) іншими об'єктами (суб'єктами) в процесі сумісної дії, спрямованої на досягнення спільної мети. При цьому сила синергізму зростає в міру ускладнення системи, підвищення рівня її організації та векторної односпрямованості складових компонентів. Це узгоджується з висновками М.С. Дністрянського, який відзначає, що «взаєморозміщення надвеликих, дуже великих і великих держав є одним з істотних орієнтирів у виділенні реальних і потенційних регіональних та міжрегіональних держав-лідерів, а також за сприятливих умов, у прогнозуванні появи потужних регіональних об'єднань суміжних держав, особливо у випадку, коли значний демографічній потенціал поєднується з територіальним і природно-ресурсним на фоні культурної згуртованості суспільства» [3, с. 142-143].

У процесі глобальної трансформації світової системи зростає значення міжнародної інтеграції та цивілізаційного чинника розвитку наднаціональної регіоналізації світу. Сучасний глобальний цивілізаційний простір все більше характеризується виділенням геоекономічних центрів, навколо яких формується інтеграційне ядро відповідного регіонального цивілізаційного простору. На початку ХХІ століття крім Північноамериканського, Західноєвропейського і Східноазійського виділяються нові геоекономічні регіони на чолі з Індією та Росією.

При цьому зменшується значимість Західних країн і зростає вплив Китаю, який все більше претендує на роль інтеграційного центру Східноазійського макрорегіону. У результаті світова соціально-економічна система ускладнюється і всім народам відкриваються можливості цивілізаційного вибору і різноманітності при переході від національних держав до більш стійких макрорегіональних об'єднань світу.

Література

1. Аттали Ж. На пороге нового тысячелетия: [Пер. с англ.]. - М.: Междунар. отношения, 1993. - 135 c.

2. Глобальные трансформации: Политика, экономика, культура / [Хелд Д., Макгрю Э., Гольдблатт Д., Перратон Дж.]; пер. с англ. В. В. Сапова и др. М.: Праксис, 2004. - 576 с.

3. Дністрянський М. С. Геополітика / М. С. Дністрянський. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. - 436 с.

4. Дністрянський М. С. Типологія держав світу за структурно- територіальними параметрами як метод політико-географічного аналізу / М. С. Дністрянський // Acta Beregsasiens, 2010. - №1. - С. 221-231.

5. Доклад о человеческом развитии 2013. Возвышение Юга: человеческий прогресс в многообразном мире / [ПРООН; пер. с англ.]. - М.: Издательство «Весь Мир», 2013. - 212 с.

6. Кочетов Э.Г. Геоэкономика (Освоение мирового экономического пространства) / Э.Г. Кочетов. - М.: Издательство БЕК, 1999. - 480 с.

7. Мир после кризиса. Глобальные тенденции - 2025: меняющийся мир / Доклад Национального разведывательного совета США [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www. litmir.net/bd/?b=123220

8. Скопин А.Ю. Введение в экономическую географию: базовый курс для экономистов, менеджеров, географов и регионоведов / А.Ю. Скопин. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. - 272 с.

9. Хаггер Н. Синдикат. История грядущего мирового правительства / Николас Хаггер; пер. с англ. Т. Новиковой. - М.: СТОЛИЦА-ПРИНТ, 2007. 768 с.

10. The World Factbook [Electronic resource]. - Mode of access: https://www.cia.gov/ library/publications/the-world-factbook/index.html/ - Titla from display.

11. World Databank [Electronic resource]. - Mode of access: http://data.worldbank.org/ country/ - Titla from display.

12. World Economic Outlook Database [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.imf.org /external/pubs/ft/weo/2013/01/index.htm - Titla from display.

Размещено на Allbest.ru