Основні напрямки сучасної зовнішньої політики Канади

Размещено на http://www.allbest.ru/

канада зовнішньополітичний америка

Стаття з теми:

Основні напрямки сучасної зовнішньої політики Канади

Анна Ноголь

У статті проаналізовано основні тенденції розвитку сучасної Канади у зовнішньополітичній сфері. Для детальнішого розгляду і розуміння зовнішньополітичних процесів охарактеризовано і мотиви реалізації сучасної внутрішньої політики держави. Визначено основні напрями зовнішньополітичного курсу держави, а саме: взаємини зі Сполученими Штатами Америки, європейський напрям співпраці та діяльність в рамках Організації Об'єднаних Націй, при цьому, охарактеризовано кожен з даних векторів.

Ключові слова: Канада, Сполучені Штати Америки, Європейський Союз, зовнішня політика, ООН.

В статье проанализированы основные тенденции развития современной Канады во внешнеполитической сфере. Для более детального рассмотрения и понимания внешнеполитических процессов, охарактеризованы и мотивы реализации внутренней политики государства. Определены основные направления внешнеполитического курса государства, а именно: взаимоотношения с Соединенными Штатами Америки, европейское направление сотрудничества и деятельность в рамках Организации Объединенных Наций, при этом, охарактеризован каждый из данных векторов.

Ключевые слова: Канада, Соединенные Штаты Америки, Европейский Союз, внешняя политика, ООН.

In article the main tendencies of development of modern Canada in the foreign policy sphere are analysed. For more detailed consideration and understanding of foreign policy processes, motives of realization of domestic policy of the state are characterized also. The main directions of a foreign policy of the state are defined, namely: relationship with the United States of America, the European direction of cooperation and activity within the United Nations each of these vectors is thus characterized.

Key words: Canada, United States of America, European Union, foreign policy, UN.

Постановка проблеми

Розвиток процесів глобалізації та інтеграції, становлення нового світового порядку є незворотними процесами. У даній ситуації, коли всесвіт міжнародних феноменів являється досить мінливим, виникає потреба у детальному розгляді окремих його елементів. Виходячи з цього, фокусування уваги здійснюється відносно поодиноких елементів, якими є і держави, і їхня зовнішня політика. В даній статті мова йтиме про одну з сучасних держав - Канаду, зокрема, про її зовнішню політику.

Зовнішня політика будь-якої держави визначається в двох різних аспектах: у міжнародній системі, в якій повинна працювати держава та у визначеній «ніші», яку займає дана держава в цій міжнародній системі. Кожен учасник зовнішньої політики повинен протистояти загрозам, маневруючи між зовнішнім та внутрішнім середовищем. Саме вміння правильного вибору стратегії держави дозволяє їй бути впливовим суб'єктом у міжнародній політиці.

Основоположним принципом канадської зовнішньої політики являється мирне співіснування та гарантування спільної безпеки в умовах сучасного мультикультуралізму як політики, а також як суспільного міждержавного явища. Саме миролюбність та толерантність визначають неписану стратегію Канади у веденні своєї зовнішньої політики. Зовнішньополітичний курс Канади формується як динамічний процес, на який впливає цілий ряд чинників, як зовнішніх, так і внутрішніх, адже є загальновідомим те поняття, що внутрішня і зовнішня політика однієї держави є взаємопов'язаними та взаємодоповнюючими.

Важливим, зокрема, стосовно Канади виступає державотворчий фактор. Держава виникла не внаслідок революції чи війни, а еволюційним шляхом, що пояснює глибоко вкорінену традицію вирішувати найскладніші внутрішньополітичні суперечки і конфлікти шляхом переговорів. Завдяки цьому, Канада сформувала такий собі бренд держави - миротворця.

До зовнішніх факторів варто віднести географічне положення Канади. Країна має єдиний сухопутний кордон із США, які є досить впливовим сусідом і найближчим політичним і військовим союзником Канади. У силу цього, Сполучені Штати завжди впливали і, очевидно, будуть значним чином впливати на державну діяльність Канади, в тому числі і на її зовнішню політику.

Говорячи про концептуальність зовнішньополітичного курсу Канади, слід зазначити перш за все те, що в зовнішній політиці уряд країни робить розрахунок на інститути багатосторонньої дипломатії. Для міжнародної діяльності Канади характерним виявляється прояв ідеологічної та політичної терпимості. Серед зовнішньополітичних установок можна також виділити активне залучення до вирішення широкого спектру світових проблем сучасності, свій внесок у вирішення яких Канада здійснює через міжнародні ініціативи в самих різних сферах.

У концепції зовнішньої політики Канадської Федерації ХХІ століття наголошується на соціально-гуманітарних чинниках міжнародної безпеки, які значною мірою обумовлюються національною політичною культурою.

Актуально прослідкувати явище саме багатосторонньої дипломатії, як механізму маневрування між США, міжнародними організаціями та іншими державами, а також притримання миролюбних та компромісних методів вирішення конфліктів, що стало візитною карткою Канади.

Отже, метою наукової роботи є аналіз впливу внутрішніх і зовнішніх чинників на формування основних напрямів сучасної зовнішньої політики Канади. Основні завдання полягають у розкритті характеру реалізації основних напрямів сучасної зовнішньої політики Канади та їх значення для держави.

Аналіз досліджень проблеми. Певні аспекти дослідження знайшли своє відображення в працях сучасних вітчизняних дослідників, таких як Судак І.І. та Осташ Н.І. Звернуто увагу на зарубіжні праці, зокрема, таких авторів як Д. Баррі та Е. Рід-дель-Діксон.

Виклад основного матеріалу. Виходячи з того, що США це впливовий сусід і партнер Канади, варто зупинитися саме на їхніх взаємовідносинах. Канадсько-американські відносини мають слугувати класичним прикладом двосторонніх асиметричних відносин, що визначається як у кількісних, так і в якісних показниках. За розміром території Канада та США є практично однаковими державами - перша посідає друге місце в світі (9 976 140 км2), остання - четверте (9 429 091 км2)1.

У військово-політичній же сфері асиметрія між Канадою та США є особливо відчутною. Так, бюджет збройних сил Канади складає всього 16,6 млрд. доларів США, американський - 553 млрд. доларів США. Кількість регулярних військ Канади - 62 тис. осіб, США - 1,4 млн. осіб. Кількість резервних військ - 25 тис. осіб та 1,5 млн. осіб відповідно2.

Але попри відчутну асиметрію, явно не на свою користь, Канада досить вдало проводить зовнішню політику щодо Сполучених Штатів Америки. Тісні відносини між країнами і часті інтеракції між ними, це явище зумовлене історичним і геополітичним чинниками.

Відчутне зростання канадо-американської економічної інтеграції переплелось з безпековою політикою внаслідок терористичних атак у вересні 2001 р. на Сполучені Штати, що перенесло канадо-американські відносини на новий етап розвитку.

Найважливіша проблема, що стоїть перед владою Канади, полягає в тому, як відповісти на нове міжнародне середовище безпеки, гарантуючи безперервний потік людей і торгівлі через кордон із США. Масштаби проблеми стали очевидними безпосередньо внаслідок 11 вересня, коли США фактично закрили свої кордони через напади терористів. Швидка дія канадського уряду призвела до підписання Декларації про так званий «розумний кордон» в грудні 2001 р. На основі зазначеної Декларації у листопаді 2004 р., Оттава і Вашингтон почали «Нове партнерство» в Північній Америці, яке виносить на порядок денний безпеку та покращення якості життя3.

Але у даних держав сформувалися різні погляди на вирішення безпекових задач, оскільки США вже не перший рік наполягають на збільшенні воєнних витрат Канади, яка, натомість, продовжує тримати їх на низькому рівні, крім того, на відміну від США, канадська сторона вважала, що основне у світі зростаючої загрози глобального тероризму - це невоєнні аспекти безпеки. Канадський уряд при налагодженні міжнародного співробітництва щодо даного питання прагне не обмежуватися двосторонніми відносинами із США і навіть у межах НАТО, а йти шляхом глобалізації таких контактів. Справжня «тріщина» у відносинах двох сторін з'явилася після того, як Канада не підтримала позиції США щодо Іраку напередодні і під час другої іракської війни. Канадські збройні сили все більше переорієнтувалися з воєнних завдань на миротворчі, що також не влаштовувало Вашингтон. Позиції Канади та Росії з питання щодо шляхів врегулювання кризи навколо Іраку виявилися дуже близькими між собою. Цей факт відображає тенденцію зближення позицій Канади та Російської Федерації з цілої низки міжнародних проблем, ключем до розв'язання яких ці країни вважають багатосторонній підхід і, насамперед, використання механізмів ООН4.

У 2012 р. в канадо-американських відносинах з'явилися деякі нові тенденції, зокрема, на порядок денний постав бурхливий розвиток в США нетрадиційних джерел енергії і можливе перетворення Америки до 2030 р. в нетто-експортера нафти та інших енергоресурсів. Для Канади, чиї нафтовидобування з самого початку розвивалася з прицілом на задоволення потреб відразу двох ринків , як канадського так і американського, це стало б відчутним потрясінням. Адже дві країни пов'язані кількома десятками нафто- і газопроводів, а США є головним закордонним ринком збуту для канадської нафти, газу та електроенергії. За словами оглядача провідної канадської газети «Глоб енд мейл» Дж. Сімпсона, «загрози для Канади будуть величезними».

Дана проблема є досить важливим завданням для канадської зовнішньої політики, яку вона має вирішувати. Перш за все, потрібно подолати асиметричність відносин між двома державами.

Іншим напрямком зовнішньої політики Канади є відносини з європейськими державами. Початок ХХІ ст. знаменувався несподіваним зближенням між Канадою і європейськими країнами після понад десятилітнього періоду досить інертної співпраці. Слід наголосити на тому, що після завершення холодної війни, офіційна Оттава зосередилась на вирішенні питань внутрішньодержавного характеру. Тому спостерігалась поступова втрата інтересу до Європи, особливо після виведення канадських військ із європейського континенту. Окрім того, Сполучені Штати утвердилися в якості явного домінуючого зовнішньополітичного і зовнішньоекономічного партнера Канади. Натомість, Європейський Союз після ухвалення Маастрихтського трактату сконцентрував свої зусилля на розбудові власних інституцій та підготовки до членства країн. Таким чином, між Оттавою та Брюсселем спостерігалось поступове зниження інтенсивності контактів.

Переломним для двосторонніх відносин стали події 11 вересня 2001 р. та військова інтервенція США в Ірак. Якщо у першому випадку, Брюссель та Оттава інтенсифікували співпрацю у безпековій сфері, то у другому, Канаду і ЄС об'єднало прагнення дотримання ключових принципів міжнародного права. Таким чином, відбувалося послідовне поновлення двосторонньої взаємодії у різних сферах. Сьогодні співпраця між Канадою та Європейським Союзом набуває все більш комплексного характеру. Однак, спостерігається більше зацікавлення в активізації співпраці зі сторони Оттави, ніж Брюсселю. Окрім того, логіку розбудови відносин між Європейським Союзом та Канадою неможливо осмислити без врахування американського чинника.

Необхідно вказати, що найбільш інтенсивною та перспективною залишається співпраця в економічні сфері. Тоді як Сполучені Штати зосередили свою увагу на відносинах із Китаєм та загалом на азійсько-тихоокеанському регіоні, Канада все більше у сфері торгівлі починає орієнтуватися на інші регіони, зокрема Європу. Після укладення угоди про зону вільної торгівлі з країнами Європейської асоціації вільної торгівлі, Європейський Союз став другим європейським блоком, з яким Канада офіційно розпочала переговірний процес у 2009 р., що має закінчитись підписанням Всеохоплюючої торгово-економічної угоди. Ця ідея швидко отримала підтримку у підприємницьких колах, адже ЄС був торговим партнером, потенціал якого тривалий час несповна використовувався канадськими інвесторами і експортерами. Слід наголосити, що Оттава ще раніше висувала пропозиції про укладення трансатлантичної зони вільної торгівлі з ЄС, у якій передбачалась обов'язкова участь США. Проте, Вашингтон відкидав її як неприйнятну.

Європейський Союз є другим за величною ринком для Канади. Товарообіг між ними складає 8,5% канадського експорту та 12,4% імпорту. Торгівля трохи зросла протягом останнього десятиліття, але, варто зауважити, що зберігається дефіцит не на користь північноамериканського партнера. Окрім того, Канада є третім за обсягами інвестором у ЄС, а ЄС - другим за кількістю у Канаду. Водночас, на Канаду припадає заледве 2% товарообороту Європейського Союзу. Тому в інтересах Оттави є пошук належного інструментарію для відновлення позитивної динаміки у двосторонній торгівлі.

Досить важливе місце на порядку денному двосторонніх відносин продовжують займати права людини, захист навколишнього середовища, багатокультурність. Ці питання часто висувалися на переговорах, зокрема щодо торговельних угод, оскільки вони ніби не стосувалися предмету перегорів (як правило це робилося з кон'юнктурних причин). У випадку з Канадою і країнами ЄС, очевидно, що вони вирізняються високими соціальними стандартами та дотримуються ключових для демократичного суспільства цінностей і стандартів життя. Тому переговори про зону вільної торгівлі посилять політичну співпрацю між Брюсселем та Оттавою щодо захисту спільних для них цінностей, як у двосторонньому форматі, так і на рівні багатосторонньої співпраці.

Співпраця у безпековій сфері радше не належить до пріоритетних у двосторонніх відносинах. Насамперед, це зумовлено ключовою роллю НАТО у гарантуванні безпеки на трансатлантичному просторі. Між двома сторонами зберігається тісна кооперація у рамках миротворчих операцій. Наголосимо, що Канада надіслала своїх військовиків для участі у місіях під егідою ЄС у Боснії та Герцеговині.

Щодо співпраці Канади з міжнародними організаціями, то провідне місце займає Організація Об'єднаних Націй. На думку канадської дослідниці Е. Ріддель-Діксон, співпраця з ООН активізувалася після подій 11 вересня і вона проявляється в гуманітарних та миротворчих аспектах. Зокрема, вона зазначила наступне: «Ми вступили в нове тисячоліття з новим президентом США, чиї односторонні імпульси в політиці являються сильнішими, ніж його прихильність до багатосторонньої співпраці через Організацію Об'єднаних Націй. На відміну від США, Канада розглядає ООН як важливий інструмент для сприяння справедливого існування міжнародної спільноти відповідно до міжнародного права; отже ООН продовжує бути найбільш авторитетною багатосторонньою інституцією для Канади. Так і є. Тому не дивно, що один з найголовніших пріоритетів Канади пов'язаний з можливістю посиленої співпраці з ООН шляхом кооперативної участі держави в даній організації».

Канада проявила лідерські якості в своїй діяльності щодо нової політики та генерування ідей у рамках реформування ООН. Це часто було малоефективним, бо визначені пріоритети, серед яких ініціатива нової політики, вимагала витрати чималих ресурсів, необхідних для її реалізації.

За останні 17 місяців дві події привернули увагу ООН, а саме: бажання боротьби з тероризмом в період після 11 вересня і, останнім часом, бажання США «керувати», в результаті якого відбулися односторонні ініціативи цієї держави розпалити війну проти Іраку, а це свідчить про недотримання резолюцій ООН з питань роззброєння.

ООН швидко зреагувала на терористичні напади 11 вересня і провела ряд заходів щодо боротьби з тероризмом. Були розроблені дванадцять антитерористичних договорів під егідою організації, із них два протягом останнього року. До 11 вересня тільки Великобританія і Ботсвана ратифікувала всі договори. На сьогодні 24 країни, включаючи Канаду, ратифікували всі документи.

Стало зрозуміло те, що Канада визначає тероризм проблемою, яка потребує глобальних рішень і, отже, ООН є важливою організацією для вирішення даного питання. Для Канади відповідь на тероризм повинна бути глобальною, у тому сенсі, що всі країни повинні брати участь у пошуку рішень, і що зусилля в боротьбі з тероризмом повинні охоплювати широкий спектр областей - не тільки кордон та безпеки в аеропортах, але потрібно створити умови, що сприяли б антитерористичним настроям. Тому Канада підтримує ідею створення такого механізму, при якому міжнародне співтовариство працюватиме під егідою ООН, і цей же механізм буде протидіяти утворенню прямої загрози тероризму в умовах, що сприяють його розвитку.

Крім того, Канада є однією з країн, що ратифікували всі 12 антитерористичних договорів, відповідно до резолюції 1373. Канадський дипломат і політик Філіп Кірш очолював робочу групу, яка розробила останні з 12 антитерористичних договорів: Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом.

Висновок

Отже, на зламі ХХ-ХХІ століть Канада обирає для себе роль миротворця та, в певній мірі, арбітра, це показує її зовнішня політика. Так, держава визначила пріоритетні для себе зовнішньополітичні вектори, серед них відносини зі Сполученими Штатами Америки, Європейським Союзом та Організацією Об'єднаних Націй.

Канадська зовнішня політика по відношенню до США характеризується перш за все своєю системністю та комплексністю, адже існує вже давно налагоджений механізм співпраці двох держав. Проблемним для Канади є яскраво виражена асиметричність у відносинах із США, подолати яку і є завданням канадської дипломатії.

Політика по відношенню до Європейського Союзу перш за все зумовлена політичною далекоглядністю, адже відносини з ЄС дають змогу контактувати відразу з 28-ма державами.

Діяльність у рамках ООН являється на сьогодні не лише потребою у безпеці та співробітництві, а й можливістю сформувати собі позитивний імідж.

Варто підкреслити те, що зовнішня політика Канади є досить виваженою та прагматичною, але водночас держава виступає за мирні методи врегулювання міжнародних спорів та за ведення так званих «чесних» політичних ігор.

Література

1. Список стран по площади [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://interesnoe.info/mod. php?go=page&n=Pages&pid=4.

2. Осташ Н.І. Досвід асиметричного співіснування Канади та США i можливості його проекції на українсько-російські відносини [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vuzlib.com/content /view/2616/74/.

3. Barry D. Managing Canada - US Relations in the Post - 9/11 Era: Do We Need a Big Idea? [Online resource]. - Mode of access: - http://csis.org/files/media/ csis/pubs/pp0311barry[1].pdf.

4. Судак І.І. Розвиток канадо-американської інтеграції у ХХІ столітті [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive. nbuv.gov.ua/portal/ soc_gum/Pmv/2011_2/17_sudak.pdf.

5. Simpson J. What if the US becomes an oil exporter [Online resource]. - Mode of access: http:// www.greenparty.ca/files/attachments/a_comprehensive _guide_to_the_ alberta_oil_sands may_20111.pdf.

6. Leblond P. Free trade with Europe. What is the interest Canada? [Text] / P. Leblond, A. Olteanu- Strachinescu // Foreign Policy Canada. - 2009. - Vol. 15, №1. - P. 60-76.

7. Deblock C. From economic dialogue to CETA: Canada's trade Relations with the European Union [Text] / C. Deblock, M. Rioux // International Journal. - Winter 2010-11. - P. 39-40.

8. Deblock C. From economic dialogue to CETA: Canada's trade Relations with the European Union [Text] / C. Deblock, M. Rioux // International Journal. - Winter 2010-11. - P. 41-42.

9. Morel J. Canada, NATO and European security policy and defense [Text] / J. Morel // Canadian Foreign Policy Journal. - 2007. - Vol. 14, № 1. - P. 51-66.

10. Riddel-Dixon E. Reading in Сanadian Foreign Policy / E. Riddel-Dixon // Сanada at the United Nations in the New Millenium. - Oxford University Press. - 2007. - P. 139.

11. Riddel-Dixon E. Reading in Сanadian Foreign Policy / E. Riddel-Dixon // Сanada at the United Nations in the New Millenium. - Oxford University Press. - 2007. - P. 139-140.

12. Riddel-Dixon E. Reading in Сanadian Foreign Policy / E. Riddel-Dixon // Сanada at the United Nations in the New Millenium. - Oxford University Press. - 2007. - P. 142.

13. Riddel-Dixon E. Reading in Сanadian Foreign Policy / E. Riddel-Dixon // Сanada at the United Nations in the New Millenium. - Oxford University Press. - 2007. - P. 142.

Размещено на Allbest.ru