Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТІИ І НАУКИ

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА СОЦІАЛЬНИХ НАУК

Кафедра міжнародних відносин та суспільних комунікацій

Контрольна робота

з дисципліни: Зовнішня політика України

За темою: Україна в міжнародних організаціях

Студенту 4 курсу

Групи МВ-10-15-Б1 КЄС (4,6з)

Салфєтнікова Олександра

Київ 2019

Зміст

Вступ

Розділ 1. Міжнародні організації

А) Україна і міжнародні організації світового і регіонального рівнів

Розділ 2. Україна в Раді Європи та ОБСЄ

А) Україна в ОБСЄ

Б) Україна в Раді Європи

Розділ 3. Партнерство України з Північноатлантичним альянсом

А) Діяльність НАТО зосереджена на таких основних напрямках

Розділ 4. Співробітництво України з Європейським Союзом

А) Проблеми та перспективи

Розділ 5. Україна в Співдружності Незалежних Держав

А) Економічні та політичні аспекти Співробітництва

Розділ 6. Україна в ГУАМ (Організація за демократію і економічний розвиток)

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

україна міжнародний співдружність північноатлантичний

Україна як сучасна держава приймає активну участь у діяльності 68 міжнародних організацій. У більшості організацій наша держава набула статусу повноправного члена, у деяких лише спостерігач. Особливого значення Україна надає діяльності в межах ООН, Інтерполу, МБРР, СОТ та ін. Приєднання до міжнародної організації накладає на наша державу певні обов'язки, як політичного, так і фінансового характеру. Україна будучи членом чи спостерігачем при міжнародній організації повинна щорічно сплачувати членські внески. Здебільшого сплата фінансових зобов'язань відбувається у такій валюті, як долар, євро, швейцарський франк, англійський фунт стерлінгів. Кожна міжнародна організація, членом якої є Україна, має свої специфічні функції та завдання. Саме цим і зумовлені напрямки співробітництва: політичний, соціально-економічний, військово-технічний, культурно-освітній та науковий.

За останні десятиліття в світі активізувалися інтеграційні процеси, важливу роль в розвитку яких грають міжнародні організації, які сприяють співпраці держав у сфері здійснення ними суверенних прав. У сучасних міжнародних відносинах міжнародні організації грають істотну роль як форма співпраці і багатобічної дипломатії. Міжнародні організації охопили весь світ і проникли у всі сфери суспільно-політичного життя. Без їх участі не вирішується жодна значна проблема будь-якої держави.

Як ми знаємо, активізація зовнішньополітичної діяльності України з необхідністю передбачає її участь у таких міждержавних об'єднаннях, ознайомлення і вивчення досвіду функціонування цих центрів міждержавного співробітництва.

У цій роботі ми подивимося та проаналізуємо як співпрацює Україна з міжнародними організаціями. Ми подивимося окремо стосунки України з деякими міжнародними організаціями.

Актуальність теми полягає в тому, що на сьогодні ми бачимо що в Україні є зовнішня політика, стосунки з іншими державами та організаціями. Нам потріюно більше дослідити зякими міжнародними організаціями співпрацює Україна, і яка в неї роль в цих угрупуваннях. Ми як молода держава повинні мати мир з іншими країнами для нашого благополуччя.

Розділ 1. Міжнародні організації

На сьогодні Україна - повноцінний член світової спільноти, чого не можна сказати про не таке вже й далеке минуле. Здобуття Україною державної незалежності поряд з багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це і вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це і новий, самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим "близьким зарубіжжям", це, з рештою, включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи.

Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики. Набуття Україною ознак повноцінно розвиненої держави, суб'єкта міжнародних відносин відбувається за досить складних, суперечливих і певною мірою унікальних умов.

Основні правові норми становлення України як суб'єкта міжнародних відносин закладені в Декларації про державний суверенитет України, де є спецільний десятий розділ "Міжнародні відносини", в якому зазначено, що "вона як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульскими, торгівельними представництавами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформіційній, технічній та спортивниій сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах".

Нині Україна є членом більш ніж 40 як міжурядових, так і неурядових міжнародних організацій. Відтоді, як досягнута незалежність, зростає авторитет України як члена багатьох універсальних мівжнарордних організацій, у фундації яких вона брала участь (ООН та ін.). Нашу державу прийнято до складу престижних міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Українська держава стала повноправною учасницею Організації з безпеки і співаробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала документи про співробітництво та партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Багато зусиль було докладено, щоб стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної інституції як Рада Європи (РЄ).

А) Україна і міжнародні організації світового і регіонального рівнів

Міжнародні організації ? це об'єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів, які були створені з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру. Міжнародні організації поділяються на дві великі групи: міжурядові (Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Співдружність незалежних держав (СНД), Рада Європи та Європейський союз та ін.) і неурядові (Міжнародна спілка студентів, Всесвітня організація профспілок, Всесвітня федерація демократичної молоді та ін.). Щодо останніх, то вони є найбільш яскравим виразом громадянського суспільства, тобто сферою, в якій соціальні рухи формуються залежно від цілей, кола учасників і інтересів їх учасників та діють на національному, субрегіональному, регіональному або міжнародному рівнях незалежно від урядів країн. Міжнародні міжурядові організації це обєднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Ці організації мають установчий міжнародний договір та постійні органи і штаб-квартиру, здійснюють діяльність в інтересах держав-членів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, поважаючи суверенітет держав-членів як суб'єкта міжнародного права.

Динамічні зміни міжнародного середовища, нові тенденції світового розвитку впливають на формування та практичну реалізацію зовнішньополітичної діяльності України. Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб'єктом міжнародних відносин, все більше утверджуючись на міжнародній арені як активний суб'єкт міжнародних відносин. Всебічна інтеграція у світові структури і міжнародні організації є стратегічною метою зовнішньої політики України. Зараз Україна є членом понад п'ятдесяти міжнародних організацій, серед яких: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, Всесвітня організація охорони здоров'я, Союз електрозв'язку, Центральноєвропейські ініціативи (ЦЄІ). Після підписання Хартії про Особливе партнерство влітку 1997 р. була заснована Комісія Україна-НАТО, відбулося відкриття місії України при НАТО, Центру інформації та документації НАТО в Україні. Сьогодні Україна та НАТО тісно співпрацюють у проведенні міжнародних операцій з підтримки миру та запроваджують широкомасштабну програму практичної співпраці з широкого кола інших питань. Триває процес Інтенсифікованого діалогу з питань членства України в НАТО та відповідних реформ.

Основні правові норми становлення України як суб'єкта міжнародних відносин закладені в Декларації про державний суверенітет України, в якій (спеціальний Х розділ "Міжнародні відносини") зазначено, що "наша країна, як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торгівельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній та спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах".

Наша країна була однією з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй (ООН). У другій половині двадцятого століття ООН змогла зайняти центральне місце в системі міжнародних організацій, координуючи діяльність як урядових, так і неурядових організацій. Для України, яка прагне твердо закріпитися у світових міжнародних організаціях та проводити власний зовнішньополітичний курс, членство в ООН є однією з умов міжнародних гарантів її національної безпеки. Якщо до розпаду СРСР безпека України гарантувалася військовою могутністю Радянського Союзу, то з проголошенням незалежності нашої держави саме ООН залишається чи не єдиною структурою, спроможною у разі необхідності надати Україні конкретну допомогу в справі забезпечення її територіальної цілісності.

Участь України в програмній діяльності ЮНЕСКО, крім використання інтелектуального потенціалу Організації та запозичення корисного міжнародного досвіду, створює можливості для отримання певних фінансових ресурсів для проведення в Україні міжнародних заходів по лінії ЮНЕСКО та виконання українськими фахівцями різноманітних проектів у сфері її компетенції, а також отримання стипендій, грантів, обладнання, науково-технічної інформації, консультативної допомоги та забезпечення участі в міжнародних заходах.

Участь України в із основних пріоритетів зовнішньої політики міжнародному регіональному співробітництві є одним держави на шляху забезпечення її національних інтересів. Одна з найяскравіших організацій регіонального рівня є Співдружність Незалежних Держав (СНД). Цілі СНД визначені в ст. 2 Статуту СНД: здійснення співпраці в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній і інших областях; всесторонній і збалансований економічний і соціальний розвиток держав-членів в рамках загального економічного простору, міждержавна кооперація і інтеграція; забезпечення має рацію і основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і документів СБСЕ; співпраця між державами-членами в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, здійснення ефективних мерів по скороченню озброєнь і військових витрат, ліквідація ядерного і інших видів зброї масового знищення, досягнення загального і повного роззброєння; сприяння громадянам держав-членів у вільному спілкуванні, контактах і пересуванні в Співдружності; взаємна правова допомога і співпраця в інших сферах правових відносин; мирний дозвіл суперечок і конфліктів між державами Співдружності.

Ставши однією з засновниць Співдружності, наша країна ратифікувала її перший установчий документ з власними застереженнями. Зміст Додатку до Постанови Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про створення СНД"( Верховна Рада України; Постанова від 10.12.1991 № 1958-XII), а також "Основних напрямів зовнішньої політики України"(Верховна Рада України; Постанова від 02.07.1993 № 3360-XII) свідчить, що наша держава схильна розглядати Співдружність як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, отже, як суто координаційну структуру, форум, що сприяє пожвавленню багатосторонніх відносин на найвищому рівні.

Також Україна є потенційним кандидатом на вступ до Європейського Союзу, але вона може стати учасником ЄС лише за умови забезпечення прав людини, дотримання технічних і юридичних норм інтеграції в політичну й ринкову системи. Базовим документом, що визначає засади економічної інтеграції України до ЄС та розвитку торгівлі, є Угода про партнерство і співробітництво, укладена в 1994 році. Відповідно до статті 51 цієї Угоди, Україна зобов'язалася вживати заходів «для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства». Угодою також визначено перелік сфер, у яких має бути досягнуто "приблизної адекватності" законів: митне право; законодавство про компанії; банківське право; бухгалтерський облік компаній; податки, у тому числі непрямі; інтелектуальна власність; охорона праці; фінансові послуги; правила конкуренції; державні закупівлі; охорона здоров'я та життя людей, тварин і рослин; охорона довкілля; захист прав споживачів; технічні правила і стандарти; енергетика, у тому числі ядерна; транспорт.

Національні інтереси нашої держави потребують утвердження її як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. У зв'язку з цим необхідне чітке та всебічне визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України в європейський політичний, економічний та правовий простір. Європейська інтеграція забезпечить Україні модернізацію економіки, подолання технічної відсталості, залучення іноземних інвестицій та новітніх технологій, створення нових робочих місць, вихід на світові ринки. На сучасному етапі найбільш оптимальною формою участі України у міжнародних інтеграційних процесах є перехід до преференційного торговельного режиму з країнами, міжнародними організаціями. Підписання угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС є важливим інструментом створення конкурентоспроможної економіки, встановлення більш тісних взаємозв'язків із країнами Європи.

Регіональні організації створюються перш за все для вирішення питань підтримки миру і безпеки на регіональному рівні і вирішення регіональних суперечок мирними засобами за допомогою регіональних організацій. Важливими напрямами діяльності регіональних організацій також є колективна безпека; співпраця в економічній, соціальній і культурній сферах; заохочення пошани до прав людини і основним свободам для всіх.

Розділ 2. Україна в Раді Європи та ОБСЄ

Зі входженням України з 1 січня 2012 року до Трійки ОБСЄ розпочалася активна фаза підготовки нашої держави до головування в організаціїі в першу чергу формування пріоритетів майбутнього Українського головування.

Протягом першого кварталу 2012 року особлива увага зосередилась на завершенні здійснення організаційних заходів у зв'язку з підготовкою до головування в ОБСЄ, зокрема, зважаючи на додаткові функції, які було покладено на Україну із входженням до Трійки ОБСЄ. Так, із входженням до Трійки на Україну покладено функції головування протягом 2012 року в Контактній групі з питань співробітництва із середземноморськими партнерами ОБСЄ, а з 1 жовтня 2012 року до 30 вересня 2013 року - Консультативного комітету з питань менеджменту та фінансів Постійної Ради ОБСЄ (ККМФ).

Серед пріоритетів діяльності України в ОБСЄ слід відзначити:

- зміцнення потенціалу ОБСЄ як платформи для політичного діалогу та інструменту раннього попередження, запобігання конфліктам, врегулювання кризових та конфліктних ситуацій та постконфліктного відновлення;

- сприяння процесу пошуку моделей мирного врегулювання Придністровського конфлікту;

- посилення потенціалу ОБСЄ у боротьбі з транснаціональними викликами та загрозами безпеці (боротьба з проявами тероризму, незаконним обігом наркотиків, організованою злочинністю, протидія загрозам, що надходять з кіберпростору);

- підвищення ефективності роботи ОБСЄ, удосконалення роботи польових операцій ОБСЄ, зміцнення аналітичного потенціалу Організації, забезпечення дотримання принципу географічної рівності у кадровій політиці;

- подальша розбудова та зміцнення в рамках ОБСЄ діалогу з питань енергетичної безпеки на основі завдань, визначених главами держав та урядів держав - учасниць в ході Астаниського Саміту ОБСЄ.

Б) Україна в Раді Європи

Метою Ради Європи, згідно з п.1(a) Статуту, є намагання досягти більшої єдності між її членами для захисту та впровадження ідеалів і принципів, які є їх спільною спадщиною, і сприяння їх економічному та соціальному прогресу. Діяльність Рада спрямована на захист демократії і верховенства права; захист прав людини, зокрема: соціальні права, лінгвістичні права меншин; поширення ідей європейської культурної ідентичності і різноманітності; вирішення проблем, з якими стикається європейське суспільство, включаючи дискримінацією, ксенофобією, екологічні загрози, СНІД, наркотики та організовану злочинність; заохочення стабільності демократії шляхом різноманітних реформ.

Перспективи входження України у європейський простір зобов'язують визнавати права людини провідним цілісним орієнтиром у розбудові українського громадянського суспільства та правової держави. Співпрацюючи саме з такою організацією, як Рада Європи, Україна спроможна суттєво вдосконалити своє законодавство в галузі забезпечення прав людини та інтегрувати його у відповідності до європейських стандартів і цим самим покращити своє становище у міжнародному просторі. Конкретний результат співробітництва України з РЄ в сфері прав людини позначився на вдосконаленні законодавства.

Україна приєдналася до низки важливих юридичних інструментів Ради Європи, зокрема до Протоколу 13 Європейської конвенції з прав людини стосовно заборони смертної кари без жодних застережень; Протоколів 1 і 2 до Європейської конвенції про запобігання тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

Що стосується решти зобов'язань у сфері покращення національного законодавства та здійснення реформ, Асамблея закликала органи державного управління України продовжувати роботу, активізувати свої зусилля, а також зміцнювати співробітництво з РЄ задля забезпечення повної відповідності українського законодавства та практики правозастосування принципам і стандартам Організації, передусім стандартам, гарантованим Європейською конвенцією з прав людини, а також повної відповідності рішенням Суду у Страсбурзі щодо індивідуальних та загальних заходів, яких може вимагати Комітет міністрів.

Відповідно до Статуту РЄ, Україна представлена у всіх головних органах цієї організації. Українські фахівці представляють Україну у численних профільних міжурядових експертних комітетах РЄ, що є практичним внеском у підтримання та розвиток співпраці країни і РЄ та забезпечення активної ролі нашої держави у стандартотворчій діяльності Організації роблять.

У рамках 121-го засідання Комітету міністрів Ради Європи (м. Стамбул, 11 травня 2011 р.) Україна представила Програму свого головування, спрямовану на реалізацію таких основних пріоритетів: захист прав дітей, права людини та верховенство права в контексті демократії і стабільності в Європі, а також зміцнення та розвиток місцевої демократії. Головування України у Комітеті міністрів - керівному органі Ради Європи стало історичною подією, яка відбулася вперше за 16 років членства нашої держави у цій Організації. Воно співпало з ювілейною датою Незалежності України і в історичній перспективі зможе знову повторитися приблизно лише через 23 роки.

Розділ 3. Партнерство України з Північноатлантичним альянсом

Північноатлантичний Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization -НАТО) - міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949 року з метою підтримки міжнародного миру й безпеки, протидії війнам і загрозам, гарантування стабільності й добробуту її країн-членів, у якій усі держави-члени повною мірою зберігають суверенність і незалежність. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони. На даний момент членами цієї організації є 28 держав Європи та Північної Америки.

Починаючи з липня 1992 р. Україна виступає активним контрибутором військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). Станом на березень 2013 року 538 військовослужбовців ЗСУ та співробітників органів внутрішніх справ України беруть участь у 7-ми ОПМ ООН: у ДРК, на Кіпрі, у Косово, Кот д'Івуарі, Ліберії, Судані та Південному Судані. За цим показником Україна посідає 5-е місце серед країн Європи..

Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль до спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН.

Наша держава є стороною основних міжнародних договорів у сфері захисту прав людини. Як сторона зазначених документів Україна на регулярній основі подає на розгляд відповідних конвенційних органів національні доповіді щодо виконання зобов'язань згідно з цими договорами. Рекомендації, які виносяться за результатами розгляду доповідей України, опрацьовуються відповідними національними установами з метою визначення заходів, спрямованих на їх виконання.

А) Діяльність НАТО зосереджена на таких основних напрямках:

Розділ 6. Україна в ГУАМ (Організація за демократію і економічний розвиток)

Організація за демократію та економічний розвиток - ГУАМ - це міжнародна регіональна організація, до складу якої входять Грузія, Україна, Азербайджанська Республіка та Республіка Молдова. У своєму розвитку вона пройшла декілька етапів. 10 жовтня 1997 року на саміті у Страсбурзі президентами держав укладено угоду про створення консультативного форуму ГУАМ за принципами політичного, військового та економічного співробітництва. 24 квітня 1999 року під час Вашингтонського саміту президентів країн-членів до ГУАМ приєднався Узбекистан. Розширене таким чином об'єднання держав отримало назву ГУУАМ.

7 червня 2001 року відбувся Ялтинський саміт на якому було досягнуто домовленості про створення Об'єднання ГУАМ та підписано Ялтинську хартію. 5 травня 2005 року президент Республіки Узбекистан оголосив про вихід з ГУУАМ, що спричинило повернення старої назви.

23 травня 2006 року на Київському саміті ГУАМ годови держав підписали Статут Організації за демократію та економічний розвиток - ГУАМ.

Поштовхом для створення даної організації стало прагнення послабити економічну, перш за все енергетичну залежність країн-членів від Росії, зокрема шляхом розвитку транзиту енергоносіїв в обхід території Росії; необхідність підвищення безпеки країн та бажання створити нову політичну платформу для самостійного виходу держав пострадянського простору з під опіки Росії.

Відповідно до статуту цілями ГУАМ є:

- утвердження демократичних цінностей, забезпечення верховенства права та поваги прав людини;

- забезпечення сталого розвитку;

- зміцнення міжнародної та регіональної безпеки й стабільності;

- поглиблення європейської інтеграції для створення загального простору безпеки, а також розширення економічного та гуманітарного співробітництва;

- розвиток соціально-економічного, транспортного, енергетичного, науково-технічного й гуманітарного потенціалу Сторін;

- активізація політичної взаємодії та практичного співробітництва у сферах, що становлять взаємний інтерес.

Співставляючи цілі, які ставила перед собою дана організація, і те, чого дійсно було досягнуто, можна констатувати, що організація не впоралася зі своїми завданнями. На шляху ГУАМ було і є чимало проблем та перешкод, що не давали змоги втілити у життя проголошені напрями діяльності та завдання.

До складу ГУАМ входять держави з низьким соціально-економічним розвитком та низьким рівнем зарплат і пенсій. Недосконала нормативна база, яка не має необхідного економічного підгрунтя за собою і, відповідно, унеможливлює її реалізацію у життя. Більшість проектів не реалізовуються через брак ресурсного забезпечення. Усім країнам ГУАМ, тією чи іншою мірою, властива сировинна модель розвитку (в Україні вона має форму концентрації на випуску металургійних напівфабрикатів), що не сприяє поглибленню процесу економічної інтеграції. У всіх країнах-учасницях проходять реформування економічних систем, жодного із партнерів по ГУАМ не можна назвати самодостатнім, жодна з країн не є впливовим інвестором для членів ГУАМ. На ефективність роботи даної організаціє визначальну роль здійснює внутрішньополітична ситуація країн-учасників, і внаслідок цього ГУАМ не можна назвати стабільним утворенням.

За часи президентства Віктора Ющенко діяльність ГУАМ активізувалась, зокрема 22 квітня 2005 р. у Кишиневі відбувся саміт ГУАМ, на якому Президент України В. Ющенко наголосив, що країни-члени "більше не сприймають себе уламками СССР і мають намір стати локомотивом "третьої хвилі демократичних революцій" на просторі колишнього Союзу". Тіснішими стали відносини між Україною, Грузією та Молдовою. А вже у 2009 році Президент Молдови Володимир Воронін висловив переконання, що ГУАМ як регіональна організація нежиттєздатна та безперспективна. На початку 2010 року, тоді ще кандидат у Президенти України, Віктор Янукович заявив, що діяльність ГУАМ наразі неактуальна і протягом останніх пяти років не бачив жодних конкретних дій з її сторони, окрім числених семінарів та з'їздів.

В сучасний період діяльності ГУАМ відбувається обмін досвідом у сфері протидії корупції, вивчаються питання співробітництва між країнами у різних галузях, однак, не вирішуються ті важливі, стратегічні завдання, що ставила перед собою дана організація. Не реалізуються великі спільні проекти, можна відмітити лише успіхи локально характеру. Це свідчить про незацікавленість у роботі ГУАМ вищого керівництва країн, вона не сприймається як організація, що може досягнути значних успіхів. Щодо України, то можливо тісні звязки теперішнього керівництва України та Росії є однією з тих причин, чому відсутні спроби реалізації стратегічних завдань ГУАМ, адже добре відомо, що Росія не зацікавлена у інтеграції України в рамках даної організації з багатьох причин. Після Ялтинського саміту (6-7 червня 2001 року) експерти запропонували три можливі шляхи розвитку організації: 1-й - стагнації, 2-й - розпад і 3-й -стійкий розвиток, зазначивши, що "жоден із цих сценаріїв не буде реалізований у чистому вигляді, однак вони окреслюють загальні риси можливого розвитку подій". Аналізуючи розвиток ГУАМ з 2001 року і її стан сьогодні, можна сказати, що вона пішла за сценарієм № 1: наявні розбіжності країн-учасниць з ключових питань зберігаються. Декларовані цілі співробітництва не досягаються. Спільні документи ухвалюються, але не виконуються. Сторони виявляють неспроможність реалізувати великі спільні проекти. Помітні лише незначні успіхи локального характеру. Треті сторони не виявляють інтересу до ГУУАМ, не надають йому фінансової підтримки. Співпраця на багатосторонній основі не дає якісно нових результатів. Нагромаджуються невдоволення і розчарування. Періодичність зустрічей керівників падає, зустрічі носять формальний характер. Об'єднання залишається маловпливовою консультативною структурою.

Окрім реалізації проекту ЄАНТК потрібно поглиблювати співпрацю і в інших напрямках: покращити і поглиблювати торгівельні відносини; продовжувати розвивати співпрацю у сфері боротьби із злочинністю; спільними зусиллями країн-учасниць вирішувати проблеми у сфері гуманітарної політики; реалізовувати транспортний потенціал Об'єднання. Щодо транспортного потенціалу, то позитивними зрушеннями можна вважати відкриття залізничного, поромного сполучення Поті - Іллічевськ та Батумі - Іллічевськ, значне збільшення кількості авіарейсів за маршрутами Київ - Тбілісі та Баку - Київ, завершення будівництва автобану Одеса - Київ, будівництво та ремонт автомобільних шляхів і залізничних систем Азербайджану і Грузії .

На сьогоднішній день ефективні та перспективні проекти часто навіть не розглядаються як такі, що можуть бути реалізовані в рамках ГУАМ, що свідчить про слабкий стан даного об'єднання, особливо зважаючи на ті цілі, які ставила вона перед собою. Країни-учасниці доклали великих зусиль для створення регіонального об'єднання, створили організаційну структуру і т.д., але вона здатна працювати на вищому, ефективнішому рівні. Для цього потрібні зусилля та інтерес керівництва держав, в тому числі й України. Діяльність О'бєднання ГУАМ, звісно не є пріоритетним у зовнішній політиці України, наприклад, економічне співробітництво між Україною та іншими країнами - членами ГУАМ поки що не має суттєвого значення для нашої країни. Такий висновок випливає, передовсім, із аналізу даних про масштаби торгівлі України із зазначеними країнами, однак завдяки цьому обєднанню і в його рамках можна досягти значиних результатів та цілей.

Висновок

Отже, для України її миротворча діяльність має ключове значення, оскільки вона розглядається як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища і, водночас, як її внесок у зміцнення загальноєвропейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи. Завдяки миротворчій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб'єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет та демонструє миролюбну політику.

З політичної точки зору участь України в миротворчих операціях є винятково важливою для подальшого зміцнення міжнародного авторитету України, її ролі в зусиллях міжнародного співтовариства, спрямованих на підтримку міжнародного миру і стабільності, розвиток співробітництва з євроатлантичними структурами безпеки, створення додаткових сприятливих передумов для інтеграції в європейський простір. Така участь має вирішальне значення для здобуття Україною статусу впливового учасника врегулювання конфліктів, що у свою чергу, зіграло важливу роль в утвердженні нашої держави як впливового фактора європейської і світової політики.

Україна приймає активну участь в багатьох міжнародних організаціях, зокрема таких як ОБСЄ та Рада Європи. Посилюючи авторитет в міжнародних організаціях, влада може ігнорувати внутрішні проблеми держави, тим самим викликати обурення населення. Тому потрібно розробити виважену, збалансовану стратегію розвитку України, з урахуванням внутрішніх й зовнішніх інтересів.