Зовнішньополітична діяльність Кувейту та Ємену: ключові вектори та специфіка трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зовнішньополітична діяльність Кувейту та Ємену: ключові вектори та специфіка трансформації

Foreign affairs of Kuwait and Yemen: key vectors and transformation specific

Назарков В. К.,

здобувач кафедри державного управління,

Київський національний університет імені

Тараса Шевченка (Київ, Україна)

Nazarkov V. K.,

PhD-student of Departement of Public

Administration,Taras Shevchenko

National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine),

У статті висвітлюється ключові аспекти зовнішньої політики двох країн Перської затоки -- Ємену та Кувейту. Виявлено, що ключовою особливістю зовнішної політики Кувейту є те, що крім усталеного політико-економічного аспекту, велике значення в її діяльності займає гуманітарна сфера. Встановлено, що Єменська зовнішня політика, на відміну від Кувейту, хоча і не приділяє достатньої уваги гуманітарної сфері, проте вона намагається її здійснювати виключно у мирних, конструктивних формах (вирішення територіальних суперечок з Саудівською Аравією та Еритреєю). Доведено, що хоча ці дві країни перебувають в контексті простору арабського світу, проте тісна зовнішнішньполітична співпраця з іншими державами цього регіону виходить з тих чи інших політичних подій (кувейтська криза, ірано-іракська війна) та геополітичних інтересів.

Ключові слова: зовнішня політика, Аравійський півострів, Кувейт, Ємен, громадянська війна, Перська затока.

політика зовнішній ємен кувейт

The article highlights key foreign policy aspects of the two Gulf countries - Yemen and Kuwait. It is revealed that the key feature of Kuwait's foreign policy is that, in addition to the established political and economic aspect, the humanitarian sphere is of great importance in its activities. Unlike Kuwait, Yemen's foreign policy while not paying enough attention to the humanitarian sphere, has been found to be exclusively in peaceful, constructive forms (resolving territorial disputes with Saudi Arabia and Eritrea). It is proved that although the two countries are in the context of the Arab world, close foreign policy cooperation with other countries of the region comes from certain political events (Kuwaiti crisis, Iran-Iraq war) and geopolitical interests.

Keywords: foreign policy, Arabian Peninsula, Kuwait, Yemen, civil war, countries of Persian Gulf.

Постановка проблеми Актуальність дослідження пропонованої теми тим, що вага регіону Перської затоки у світовій політиці неухильно зростає. Цьому сприяє посилення його економічного потенціалу і фінансових можливостей, а також його політичних і дипломатичних ресурсів. Крім того, нові загрози регіональної безпеки, в першу чергу тероризм, виходять за рамки регіону і набувають глобального характеру, тому привертають пильну увагу світових держав. Посилюється і зацікавленість світових центрів впливу в розвитку контактів з країнами регіону, що підтверджує не тільки можливості, якими вони володіють сьогодні, але і сприятливі для цих країн перспективи на майбутнє.

Аналіз останніх досліджень та публікацій Наукові напрацювання сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців з тематики близькосхідної політики - К. Абдулбарі [1], В. Богатого [2], Р.Єнікєєва [3], Є. Журбея [4], В. Ісаєва [5], О. Ісакова [6], А. Коротаєва [7], Д. Кузнєцова [8], Є. Мелкумяна [9-12], Д. Раджибаєва [13], Л. Стрільчук [14], В. Ціватого [15] стали теоретико- методологічною основою даного дослідження.

В свою чергу метою цієї наукової розвідки є визначити і охарактеризувати основні фактори та вектори зовнішньополітичної діяльності Кувейту та Ємену.

Варто відзначити, що Кувейт за останні тридцять років по-різному себе проявляв в зовнішньополітичному плані. Це співвідносилось з тими чи іншими політичними та соціально- економічними обставинами як в державі і регіоні, так і загалом у світі. Відповідно, можемо виділити три аспекти: дипломатія «м'якої сили», гуманітарна допомога, військопо-політичний. Розглянемо кожен з них більш детальніше.

Загальноприйнятим вважається те, шо Кувейт - один з світових лідерів в контексті застосування «м'якої сили» у зовнішній політиці. Як зазначають науковці, м'яка сила (soft power) - це здатніть отримати бажані результати у стосунках з іншими державами за рахунок привабливості власної культури, цінностей і зовнішньої політики, а не шляхом фінансових ресурсів чи примусу [16, с. 12]. Разом з тим важливе значення у зовнішньополітичній діяльності Кувейту має гуманітарний напрямок. Фонди розвитку, гуманітарна допомога в рамках міжнародного гуманітарного співробітництва, а також допомога країнам, що постраждали від збройних конфліктів, являють собою основні напрямки гуманітарної діяльності Кувейту [8, с. 302].

До слова, необхідно зауважити, що така активна позиція Кувейту стосовно гуманітарної допомоги на міжнародній арені є невипадковою. Адже гуманітарна діяльність у частині створення фондів розвитку, спрямована і на досягнення певних зовнішньополітичних цілей. Здобувши від Великобританії незалежність у 1961 р., Кувейту через шість днів Ірак висунув претензії стосовно того, що перший історично належав останньому. Через це іракська загроза справила величезний вплив на кувейтську зовнішню політику, одним з пріоритетних напрямків якої стало зміцнення стосунків з іншими арабськими країнами. [4, с. 105]. Кувейтський Фонд став першою фінансовою установою, яка надавала фінансову і технічну допомогу країнам, що розвиваються, але при цьому створеним однією з держав, що належать до цієї категорії. У 2000-і-рр. головним напрямком його діяльності стала соціальна сфера - поліпшення системи охорони здоров'я та освіти, житлове будівництво, а також фінансування перспективних планів розвитку [10, с. 78].

Як приклад, велику увагу з гуманітарних питань кувейтська влада приділяє нинішній громадянській війні у Сирії. ЗООН оцінила таку гуманітарну активність Кувейту по Сирії, назвавши його у 2014 р. «гуманітарним центром», а главу кувейтського держави - еміра Сабаха Аль-

Ахмеда ас-Сабаха - «гуманітарних лідером». Пан Гі Мун (на той час генеральний секретар ООН) зазначав, що «ООН у своїй діяльності боротись з гуманітарними проблемами завжди спирається на спільні з Кувейтом дії, спрямовані на збереження тривалого миру, забезпечення сталого розвитку і підвищення добробуту людей в усьому світі» і дав високу оцінку зусиллям кувейтського еміра по «надання допомоги сирійській братам» [9, с. 305].

У Кувейті, як і у більшості нафтовидобувних монархічних країн Аравійського півострова, не існує монополії зовнішньої торгівлі. Експортно- імпортні операції, здійснюють національні компанії та організації, які мають безпосередні зв'язки з іноземними промисловими фірмами. Контроль над імпортом знаходиться у віданні міністерства торгівлі і промисловості, яке видає імпортерам генеральні імпортні ліцензії терміном на рік. При необхідності цей термін може бути продовжений [5, с. 169-170].

Стосовно третього вектору, а саме військово- політичного, то міжнародна діяльність Кувейту з настанням періоду постбіполярного світу обумовлена подіями та наслідками кувейтської кризи 1990-1991 рр., адже ця складна подія, яка вплинула на розвиток не лише цієї держави, а загалом регіону Затоки і продемонструвала його велику вагу в світовій політиці. Початком її була іракська агресія проти Кувейту у серпні 1990 р., що спричинили дії світової спільноти, спрямовані на звільнення Кувейту.

Разом з тим, відсутність солідарності та спільної позиції серед самих арабських країн, боротьба за лідерство в арабському світі, на думку Л. Стрільчук, перешкоджали вирішенню багатьох регіональних проблем. Не сприяла консолідації арабських країн і тривала ірано-іракська війна, яка, виснаживши обидві держави, фактично не вирішила жодного з наявних тут спірних питань [14, с. 18].

Можна також підкреслити, що протиріччя «центрів сили» Перської затоки впливають не лише на стосунки один з одним, але і у значній мірі визначають політичну ситуацію в регіоні, здійснюючи істотний вплив на вирішення проблем загальнорегіонального характеру. Арабські режими, в т.ч. і Кувейт отримавши незалежність, не хотіли потрапити під сферу впливу західних держав. Навіть за наявності такого різного роду дестабілізуючих факторів, інші арабські країні вирішили забезпечити свою безпеку. Війна продемонструвала також неоднорідність арабських режимів у вирішенні тих чи інших військових конфліктів [2, с. 200].

Це ми можемо побачити і в контексті подальшого розгляду нами специфіки та особливостей зовнішньополітичної діяльності Ємену.

Загалом, треба зазначити, що після об'єднання Ємену (1990 р.) зовнішня політика розвивалася у складних умовах довготривалої політичної кризи, що призвела до громадянської війни. Чималу роль у загостренні ситуації зіграли амбіції партій, які поділили владу в країні.

Вже у період мирного розвитку Ємен прагнув до нормалізації внутрішньополітичної ситуації і вносив посильний внесок у вирішення міжнародних конфліктів. Цьому чимало сприяв чіткий прояв тенденції до демократизації Ємену. Тогочасний етап - початковий, формуючий - кинув ряд викликів в політичній, економічній і соціальній сферах, тому що з початку 90-х рр. ХХ ст. політична історія Ємену являла собою ланцюг змін, що відрізняються від попередніх етапів [3, с. 90].

Так, зокрема під час вторгнення Іраку в Кувейт і подальшої за цим міжнародної військової операції «Буря в пустелі», Ємен зайняв нейтральну позицію. До речі, саме ця країна і досі не є членом Ради співробітництва арабських держав Перської затоки. Після закінчення операції «Буря у пустелі» Ємен продовжив підтримувати контакти на високому рівні з Іраком. Цей факт негативно позначився на розвитку стосунків з сусідніми арабськими державами. У 1993 р. Ємен зробив ряд невдалих спроб налагодити стосунки з країнами Перської затоки. Тому і не дивно, що під час Громадянської війни в Ємені у 1994 р. багато арабських держав допомагали вже повстанцям в їх боротьбі з центральною владою. Після перемоги урядових сил у громадянській війні відносини з сусідніми державами стали нормалізуватися. Вперше за довгі роки було відкрито Єменсько-оманський кордон. Влітку 2000 року Ємен і Саудівська Аравія підписали Міжнародний договір про кордон, котрий вирішив 50-річну територіальну суперечку [11, с. 120].

Як продемонструвало наше дослідження, в даному напрямку були зроблені певні кроки (це, зокрема, стосується суперечок про кордони). Разом з тим, залишається багато невирішених питань, здатних надовго ускладнити відносини Ер-Ріяда і Сани. Як бачимо, по відношенню до сусідніх держав Ємен продемонстрував свою мирну політику за допомогою безперервної дипломатичної діяльності з метою пошуку рішень всіх проблем, які перешкоджають розвитку відносин і співробітництва між Єменом і його сусідами [12, с. 85].

В свою чергу к своїх відносинах загалом з арабськими країнами Єменська республіка також слідує політиці, заснованої на підтримці зусиль, спрямованих на зміцнення арабської солідарності і на мобілізацію сил арабських країн для протистояння викликам і небезпекам, яким вони піддаються. Цей політичний курс у відносинах Ємену з арабськими державами дозволив Єменської республіці встановити з ними добрі стосунки, незважаючи на складності та періодичні кризи, з якими стикаються держави.

Відносно африканського континенту, який представляє важливість для безпеки Ємену, останній проводив політику, спрямовану на виявлення і демонстрацію історичних і расових зв'язків цієї держави з народами цього регіону. Зокрема, у 1998 р. Ємен також врегулював свою прикордонну суперечку з Еритреєю стосовно приналежність островів Ханіш. Ємен відчував на собі результати збройної боротьби, що ведеться в цьому регіоні вже кілька років. З огляду на це, Ємен став, наприклад, ініціатором призову всіх сомалійських загонів до створення атмосфери повного національного примирення. У свій час відрізнялася відповідальністю позиція Ємену по відношенню до кризи в Еритреї, що отримала визнання на міжнародному рівні. Завдяки своїй національній політиці Ємен зміг встати в шеренгу держав, політика яких характеризується стабільністю і міцністю, і завоювати повагу і визнання держав і міжнародних організацій [7, с. 174].

В якості рекомендацій для посилення ефективності зовнішньої політики Ємену можна висловити наступне:

а)надалі розвивати і заохочувати контакти в різних формах;

б)всіляко підтримувати політичні ініціативи, висунуті на загальноарабському рівні;

в)зміцнювати партнерські відносини з різними закордонними політико-дослідними центрами та навчальними закладами [1, с. 15].

Наразі, гуманітарна ситуація в Ємені залишається вкрай важкою. Велика частина населення в цих країнах перебуває за межею бідності, позбавлена товарів першої необхідності, не має доступу до отримання медичних послуг та освіти. Наразі в цій країні спостерігається гостра нестача продовольчих товарів і питної води, що пов'язано зі скороченням посівних і пасовищних угідь, що в глобальному контексті призвело до порушення крихкої міжконфесійної і міжетнічної взаємодія. Революційні події в Ємені не сприяли демократичному розвитку, навпаки фактично він перетворився в інкубатор для ІДІЛ і інших джихадистських структур [13, с. 148].

Тому, тут можна виснувати, що збройний конфлікт в Ємені є довгостроковим і його дозвіл в короткостроковій перспективі можливо тільки і виключно при конструктивній позиції закордоних сил, а саме США і Саудівської Аравії [6, с. 1518].

Таким чином, проаналізувавши специфіку та особливості зовнішньополітичного вектору Кувейту та Ємену, можна зробити наступні висновки:

1) Особливістю зовнішної політики Кувейту є те, що крім усталеного політико-економічного аспекту, велике значення займає гуманітарна сфера. У міжнародному плані, дана держава Аравійського півострову є лідером з гуманітарної допомоги країнам, що розвиваються, або тим які опинилися в складних політичних обставинах (Сирія).

2) Єменська зовнішня політика, на відміну від Кувейту, хоча і не приділяє достатньої уваги гуманітарної діяльності, проте намагається її здійснювати виключно у мирних, конструктивних формах. Це проявляється як у мирному співіснуванні як з сусідами-державами по Аравійському півострові (Саудівська Аравія), так і Африки (Еритрея).

Список використаних джерел

1. Абдулбари К. А. В. Политика Йемена на международной арене в 80-90 гг XX в.: Внутренние и внешние факторы: Автореф ... кандидата исторических наук: 07.00.15,- Санкт-Петербург, 2002. - 20 с.

2. Богатый В.Ю. Эволюция внешней политики стран Персидского залива в период ирано-иракской войны / В.Ю. Богатый // Вісник Одеського національного університету = Вестник Одесского национального университета/ ОНУ імені І. І. Мечникова. - Одеса: Астропринт, 2005. - Том 10, Вип. 11: Сер. «Соціологія, політологія». - С.194-201.

3. Еникеев Р Ш. Влияние региональных сил на военно-политическую ситуацию в Йемене / Р Ш. Еникеев // Проблемы национальной стратегии № 4(43) 2017 - С.77-93.

4. Журбей Е.В. Внешняя политика и внешнеполитический процесс администрации Дж. Буша-старшего / Е.В. Журбей // Ойкумена. 2010. № 4 - С.101-112.

5. Исаев В., Филоник А. Кувейт: контуры экономических перемен (опыт развития в условиях перехода от избытка к относительному дефициту капиталов) . - М.: «АСТИ-ИЗДАТ», 2003. - 256 с.

6. Исаков А. С. Вооруженный конфликт в Йемене: анализ интересов сторон и перспективы разрешения [Электронный ресурс] / А. С. Исаков // XVIII Международная конференция памяти проф. Л.Н. Когана «Культура, личность, общество в современном мире: Методология, опыт эмпирического исследования», 19-20 марта 2015 г, г Екатеринбург -- Екатеринбург : [УрФУ], 2015. -- С. 1517-1526.

7. Коротаев А.В. Социальная история Йемена: X в. до н.э. - ХХ в. н.э. Вождества и племена стран Хашид и Бакил / Отв. ред. Л. Б. Алаев. 2-е издание, исправленное и дополненное - М.: КомКнига, 2006. - 192 с.

8. Кузнецов, Д. В. Использование военной силы во внешней политике США: учебное пособие / Д.В.Куз- нецов. - Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. - 430 с.

9. Мелкумян Е.С. Гуманитарная деятельность арабских монархий Персидского залива / Е.С. Мелкумян // / Пути к миру и безопасности. 2018. № 1(54) Спецвыпуск:Гуманитарные вызовы, гуманитарное реагирование и защита гражданского населения в вооруженных конфликтах. Под редакцией Е.А. Степановой - С.299-307.

10. Мелкумян Е.С. Правящая элита Кувейта на пороге XXI века // Политическая элита Ближнего Востока. / Е.С. Мелкумян. - М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2000. - C.117-126.

11. Мелкумян Е.С. Регион персидского залива в мировой политике: история и современность / Е.С. Мелкумян // История. Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского - 2015 - № 3 - С. 82-89.

12. Мелкумян. Е.С. Кувейт в 2000-х годах.: внутриполитическое развитие и внешняя политика. - М.: Институт Ближнего Востока, 2014. - 112 с.

13. Раджибаева Дь Последствия событий «арабской весны» на примере Йемена и Сирии: сравнительный анали / Д. Раджибаева // «Устойчивое развитие Центральной Азии. Вестник КНУ»: Научный журнал Казахстанско-Немецкого Университета, 2017 г. - Алматы, 2017. - С.135-149.

14. Стрільчук Л. Еволюція близькосхідної політики США щодо Іраку (90-ті роки ХХ - поч. ХХІ ст.) / Л. Стрільчук // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Всесвітня історія. 21, 2013 - С.16-121.

15. Ціватий В.Г., Мартинюк В.Л., Толкач В.С. Правляча династія держави Кувейт у нинішніх політичних реаліях // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Вип.20. Зовнішня політика і дипломатія: традиції, тренди, досвід - 2013 - С.8--89.

16. Nye J. Soft Power: The Means to Success in World Politics, 2004.

References

1. Abdulbari, K. 2002. Politika Yemena na mezhdu- narodnoy arene v 80-90 gg. XX v.: Vnutrennie i vneshnie

2. faktoryi: Avtoref ... kandidata istoricheskih nauk: 07.00.15. Sankt-Peterburg. - 20 p.

3. Bogatyiy, V. 2005. Evolyutsiya vneshney politiki stran Persidskogo zaliva v period irano-irakskoy voynyi, Visnik Odeskogo natsionalnogo universitetu, Tom 10, Vip. 11: Ser. «Sotsiologiya, politologiya», pp.194-201.

4. Enikeev, R. 2017. Vliyanie regionalnyih sil na voenno- politicheskuyu situatsiyu v Yemene, Problemyi natsionalnoy strategii, № 4(43), pp.77-93.

5. Zhurbey, E. 2010. Vneshnyaya politika i vneshne- politicheskiy protsess administratsii Dzh. Busha-starshego, Oykumena, № 4, pp.101-112.

6. Isaev, V. & Filonik, A. 2003. Kuveyt: konturyi ekono- micheskih peremen (opyit razvitiya v usloviyah perehoda ot izbyitka k otnositelnomu defitsitu kapitalov), Moskow: «ASTI-IZDAT», 256 p.

7. Isakov, A. 2015. Vooruzhennyiy konflikt v Yemene: analiz interesov storon i perspektivyi razresheniya [Elektronnyiy resurs], XVIIIMezhdunarodnaya konferentsiya pamyati prof L.N. Kogana «Kultura, lichnost, obschestvo v sovremennom mire: Metodologiya, opyit empiricheskogo issledovaniya», 19-20 marta 2015 g. Ekaterinburg, UrFU, pp. 1517-1526.

8. Korotaev, A. 2006. Sotsialnaya istoriya Yemena: X v. do n.e. - XX v. n.e. Vozhdestva i plemena stran Hashid i Bakil / Otv. red. L. B. Alaev. 2-e izdanie, ispravlennoe i dopolnennoe, Moscow: KomKniga, 192 p.

9. Kuznetsov, D. 2010. Ispolzovanie voennoy silyi vo vneshneypolitike SShA: uchebnoeposobie , Blagoveschensk: Izd-vo BGPU, 430 p.

10. Melkumyan, E. 2018. Gumanitarnaya deyatelnost arabskih monarhiy Persidskogo zaliva, Puti k miru i bezopasnosti. 2018. # 1(54) Spetsvyipusk: Gumanitarnyie vyizovyi, gumanitarnoe reagirovanie i zaschita grazhdan- skogo naseleniya v vooruzhennyih konfliktah, pp.299-307.

11. Melkumyan, E. 2000. Pravyaschaya elita Kuveyta na poroge XXI veka // Politicheskaya elita Blizhnego Vostoka. Moscow: Institut izucheniya Izrailya i Blizhnego Vostoka, pp.117-126.

12. Melkumyan, E. 2015. Region persidskogo zaliva v mirovoy politike: istoriya i sovremennost, Istoriya. Vestnik Nizhegorodskogo universiteta im. N.I. Lobachevskogo, №3, pp. 82-89.

13. Melkumyan, E. 2014. Kuveyt v 2000-h godah.: vnutripoliticheskoe razvitie i vneshnyaya politika, Moscow: Institut Blizhnego Vostoka, 112 p.

14. Radzhibaeva, D. 2017. Posledstviya sobyitiy «arabskoy vesnyi» na primere Yemena i Sirii: sravnitelnyiy analiz, «Ustojchivoe razvitie Central'noj Azii. VestnikKNU»: Nauchnyj zhurnal Kazahstansko-Nemeckogo Universiteta, pp.135-149.

15. Strilchuk, L. 2013. Evoliutsiia blyzkoskhidnoi polityky SShA shchodo Iraku (90-ti roky XX - poch. XXI st.), Naukovyi visnyk Skhidnoievropeiskoho natsionalnoho universytetu imeni Lesi Ukrainky. Vsesvitnia istoriia. №21,pp.16-121.

16. Tsivatyi, V, Martyniuk, V. & Tolkach, V. 2013. Pravliacha dynastiia derzhavy Kuveit u nynishnikh politychnykh realiiakh, Naukovyi visnyk Dyplomatychnoi akademii Ukrainy. Vyp.20. Zovnishniapolityka i dyplomatiia: tradytsii, trendy, dosvid, pp.8--89.

17. Nye, J. 2004. Soft Power: The Means to Success in World Politics.

Размещено на Allbest.ru