Феномен та методи протидії інформаційному насильству в умовах сучасних інформаційних протистоянь

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Стрімкий розвиток інформаційних технологій останніх десятиліть вніс суттєві корективи до парадигми ведення війн та воєнних конфліктів. Нині інформаційний компонент є органічною складовою сили держави, поряд з економічною, соціально-політичною та військовою сферою. Водночас «інформаційний фронт» є найчутливішим середовищем протистояння конфліктуючих сторін, адже найменший інформаційний привід провокаційного змісту може набрати значного поширення у соціальних мережах, блогосфері та засобах масової інформації, охопивши широке коло населення. Водночас постійний, високоякісний, направлений на конкретні цільові аудиторії контент може коригувати суспільну поведінку, «редагувати» картинку реальності та змінювати суспільні настрої, спричиняючи, наприклад, розповсюдженню панічних настроїв, відкритої ворожнечі, сепаратизму тощо.

Враховуючи, що в умовах інформаційних протистоянь розмінною монетою та об'єктом інформаційного (інформаційно-психологічного) впливу та інформаційних маніпуляцій залишається звичайний індивід або соціальна група, чиї інтереси та свободи майже завжди нехтуються задля досягнення цілей інформаційних кампаній, проблематика насильства загалом та інформаційного насильства зокрема стає дедалі актуальнішою, а методи протидії даним викликам та загрозам все частіше стають предметами наукових досліджень.

Однак, попри наявність значного суспільного інтересу до зазначеної тематики, що пов'язано передусім з веденням гібридної агресії Російської Федерації проти України, специфіка феномену та методів протидії інформаційному насильству в умовах сучасних інформаційних протистоянь все ще залишаються малодослідженою.

Аналіз досліджень та публікацій. Аналіз особливостей інформаційного насильства, інформаційних та гібридних війн висвітлено у працях наступних науковців: Р Авдєєва, В. Афанасьєва, Т Берези, Е. Бєляєва, М. Бусленка, В. Глушкова, С. Гриняєва, О. Данильяна, О. Дзьобаня, Г. Ємельянова, М. Кастельса, В. Лекторського, В. Лисицького, В. Лопатіна, Й. Масуди, А. Мінка, Е. Моргунова, Дж. Нейсбіта, Б. Парахонського, Е. Паркера, Г Почепцова, А. Ракітова, Е. Тоффлера, В. Циганкова, М. Чеснокова та інших.

Психологію інформаційного впливу досліджували наступні вчені: Е. Фромм, М. Гайдеггер, К. Манґайм, Г. Маркузе, С. Московічі, Ю. Хабермас, М. Мамардашвілі, Ж. Бодрійяр, П. Бурд'є, Ж. Дерріда, С. Кара-Мурза, У. Ліппман, Г. Лассуелл та інші.

Мета статті - розкрити сутність насильства як соціокультурного феномену, проаналізувати специфіку інформаційного насильства, його взаємозв'язок з маніпуляцією та інформаційною безпекою, окреслити методи протидії інформаційному насильству в умовах інформаційних протистоянь.

Методи дослідження. Розкриття особливостей категорії «насильство» зумовило використання історичного та описового методу дослідження. Діалектичний метод дозволив показати взаємозв'язок категорії «інформаційне насильство» з розвитком інформаційних технологій. Системний метод використовувався задля поглиблення розуміння ролі і місця інформаційного насильства в сучасному світі, а також для формування методів протидії інформаційному насильству в умовах інформаційних протистоянь.

Виклад основного матеріалу. У сучасній науці існує ряд трактувань категорії «насильство», які склались історично та можуть відрізнятись одне від одного залежно від галузі знань.

У загальному розумінні насильство - це соціокультурний феномен, вельми складний, багатоаспектний за своєю структурою та включеністю в соціальні мережі [1, с. 25]. Насильство - постійний атрибут історичного процесу і людського життя. При певному його тлумаченні, інтерпретації та поясненні можна вважати, що воно з'явилося задовго до людини [1, с. 29]. Насильство - це дія (зокрема, силова) на людину або групу людей, що суперечить закономірному перебігу подій: фізичним і біологічним закономірностям, юридичним нормам, моральним принципам. Як правило, всі існуючі визначення насильства носять антропоморфний характер, скрізь йдеться про суб'єкт і об'єкт насильства. За традиційного підходу об'єкт насильства - людина, але навіть у цьому разі існує насильство над природою і тваринами. Тобто, об'єкт виходить за рамки соціуму, тому при розширеному тлумаченні насильство може розумітися як таке, що має стосунок до живої і неживої природи [1, с. 49].

Політичні науки трактують поняття «насильство» дещо під іншим ракурсом. По-перше, так звану «монополію на насильство» має держава, яка «легітимізувала» примус, тобто це делеговане народом право держави на насильство в умовах суспільного договору (за Ж. Боденом, Т. Гоббсом та М. Вебером). По-друге, насильство є діяльністю, спрямованою на затвердження політичного домінування певних соціальних верств (класів, еліт) за рахунок обмеження прав і потреб інших суспільних груп.

Науковий керівник інституту філософії Російської академії наук А. Гусейноввідмітив, що видів насильства нітрохи не менше, аніж сфер людської діяльності. Суть насильства полягає в тому, щоб змусити конкретну людину або спільноту людей до дій, які суперечать їх власним інтересам [2]. На думку іншого російського дослідника Є. Доценко, категорію «обман» можна віднести до одного з видів насильств. Стабілізуюча функція обману широко використовується державними органами, засобами масової інформації, причому в найрізноманітніших формах - від ретельно продуманої дезінформації (добре застрахованої від викриття) до тонких маніпуляційних дій над суспільною свідомістю, що формують вигідну громадську думку, яка підтримує потрібні уряду символи віри [3].

Ефективність застосування інформаційних технологій для вирішення певних політичних, економічних, соціальних чи фінансових проблем, крім іншого, пояснюється тим, що «практично будь-яке сучасне соціальне утворення будь-якої масштабності (чи то локально-територіальні соціуми, чи спільноти загальнодержавного масштабу, чи наднаціонального) потенційно готове і сприйнятливе до того, щоб стати об'єктом маніпулятивного впливу. Такою є сучасна цивілізаційна реальність: більша частина людей планети готові до маніпуляцій ними. Ніхто в світі не може почуватися у безпеці від маніпуляції, хіба що поодинокі суспільства, які культивують моральність і високу раціональну культуру, спроможні на тимчасовий спротив» [4, с. 194].

На думку автора, подібні маніпуляційні дії у тій чи іншій формі використовують уряди всіх держав світу під час роботи з комунікаційним простором. Результатом такої роботи є формулювання так званих «стратегічних наративів», інструментарій яких іноді може використовувати інформаційне насильство. Очевидним є наступна пропорція: чим потужніша в економічному та технологічному плані держава, тим більш витончені стратегічні наративи вона має.

В цьому відношенні український вчений Г. Почепцов виокремлює декілька базових рівнів роботи з комунікативним простором або з простором будь-якої комунікації - це організація символічної, візуальної, подієвої, міфологічної та, власне, комунікативної складових простору комунікації [5, с. 11]. Зокрема, він підкреслює, що будь-який інформаційно-політичний вплив створює (провокує) конфлікт, який в подальшому буде вирішуватися у вигідному для комунікатора руслі. Головна мета - це інформаційне домінування, яке б не давало можливості захопити ініціативу опоненту/ противнику [5, с. 63]. Для цього комунікатор організовує та підтримує ситуацію інформаційної асиметрії з метою встановлення реальної та керованої переваги в комунікації [5, с. 32-33].

Український вчений М. Ожеван зазначає, що «маніпулятор, який бере на себе роль генератора стратегічних програм, займає найвигіднішу позицію в комунікативному просторі, і шанси на привласнення такої ролі зростають там, де сегментація інформаційного поля-простору вища» [6, с. 205]. Інший український дослідник С. Демченко, продовжуючи наукову модель М. Ожевана, виявляє подібну ситуацію у вітчизняному інформаційному просторі. На його думку, національний інформаційний простір набуває «мозаїчного», фрагментарного характеру, він «розмежований» та розподілений між медіа- холдингами фінансово-промислових угруповань, які завдяки їх фінансуванню та підтримці «анексують» певні інформаційні зони. У результаті корпоративні, егоцентричні устремління окремих олігархічних груп чи політичних сил видаються за суспільно значущі та необхідні всьому соціуму [7]. Дані прояви є яскравим прикладом інформаційного насильства, що повноцінно використовує інструментарій маніпулятивного впливу. Інформація у таких випадках висвітлюється під «правильним» кутом, насаджується своя інтерпретація реальності, яка взагалі може не відповідати дійсності.

З'ясовуючи зміст феномену «інформаційне насильство», слід акцентувати увагу на таких аспектах [8, с. 139]:

По-перше, все більш актуальним стає не захист інформації, а захист від інформації. У цій ситуації змінюється навіть традиційне уявлення про знакові системи. Зокрема, величезний потік інформації перекладає її з дискретного рівня на континуальний, можлива навіть інформація без жодного змісту. Водночас втрачається можливість верифікувати цю інформацію, визначити де правда, а де брехня. Відбуваються зміни в мові як основі комунікації, а це, у свою чергу, породжує глобальні трансформації в суспільстві.

По-друге, інформаційне насильство певним чином переплелося з терором. Феномен тероризму охопив буквально всю планету [9];

По-третє, серед багатоманітних проявів масової комунікації особливе місце посідають ефекти, пов'язані із зображенням насильства в програмах телебачення та мережі Іпїетеі Ця проблема впродовж останніх десятиліть була й залишається предметом численних досліджень і дискусій [10].

По-четверте, актуалізується проблема маніпуляцією свідомістю. Маніпуляція - це перш за все частина технології влади, що замінила в інформаційному столітті такі види влади, як насильство і примушення.

По-п'яте, доступність інформаційних ресурсів для пересічного користувача частіше сприяє його присиплянню, наркотизації, аніж активності [8, с. 144].

По-шосте, зміст інформаційного насильства багато в чому визначається формами контролю за наслідками впливу засобів масової інформації [11, с. 28].

Українські вчені О. Дзьобань, О. Панфілов та С. Соболєва у своїй спільній роботі [8] виокремлюють такі властивості інформаційного насильства:

- несиловий (нематеріальний і неенергетичний), ідеальний характер, непідпорядкування фізичним закономірностям (не має маси, ваги, розміру, температури плавлення);

- нелінійність, тобто непропорційна залежність причини й наслідків; порушення закону збереження речовини й енергії, кумулятивний характер, можливість зростання інформації як сніжної грудки;

- можливість максимальної дальності та швидкості поширення, яка збільшується з розвитком технічних та технологічних досягнень, хоча межа швидкості інформаційного насильства теж кінцева - швидкість світла у вакуумі;

- можливість ідеального клонування, оскільки ідеальні копії можна зробити однаковими, вони можуть бути незмінними, замороженими, а матеріальні предмети постійно змінюються, старіють;

- нелокалізованість у часі, оскільки будь-яка матеріальна дія здійснюється в конкретний час, наприклад вбивство, а в інформаційного насильства може бути наслідок - розмитість у часі і просторі (вбивство конкретної людини відбувається в конкретному місці, а інформаційний вплив може бути розмитим, дифузним);

- пандемія (епідемія, що має глобальний характер);

- опосередкований характер і скритність впливу (хоча деякі форми фізичного впливу теж непомітні, наприклад отрута, інформаційна дія може бути абсолютно непомітною);

- віртуальний характер дії; можливість фокусування; селективність; уразливість, крихкість інформаційного світу, легкість доступу, злому інформаційних систем [8, с. 146-147].

Українські вчені О. Дзьобань та В. Пилипчук у своїй спільній роботі [1] зазначають, що у сучасному суспільстві склалася система державного і приватного інформаційного насильства.

Засоби масової інформації нав'язують вигідні їм та їх реальним власникам оцінки, думки, електоральну поведінку. Інформаційним насильством є прославляння культу сили і гангстеризму, вестернізація або, навпаки, заповнення вульгарною вітчизняною естрадою екранів телебачення і кінематографу. Насильство входить у мову, семантику передач, повсякденні комунікації [1, с. 6].

В. Тарасюк у своїй роботі [12], пропонує відносно актів інформаційного насильства застосовувати поняття «інформаційна агресія», що полягає у застосуванні країною-агресором інформаційних технологій маніпуляції масовою свідомістю населення країни-жертви та/або хакерських (кібер) атак на комп'ютерні, мережеві, телекомунікаційні системи об'єкта інформаційної агресії. До інформаційної агресії можна віднести: інформаційні, кібернетичні, хакерські, вірусні, психологічні, інформаційно-психологічні, інформаційно-технічні, ідеологічні та інші інформаційні операції, що плануються, готуються та/або реалізовуються в інтересах агресора [12, с. 73].

В той же час вже недостатньо здобути перемогу на полі бою, важливо зруйнувати значущість світу історичних ідей, у якому суспільна свідомість зберігає маркери власної ідентичності і позиціонує свою присутність [13, с. 314]. Кровопролитні бої втрачають свою актуальність, тому що неминуче призводять до перманентної війни, партизанського руху, міжнародного тиску тощо. Перемога в бою актуалізує світ історичних ідей суспільної свідомості, на хвилі патріотизму народ гуртується і масово повстає проти намірів агресора [14, с. 74]. Події 2013-2014 років в Україні є яскравим прикладом даної моделі.

Аналіз проблематики інформаційного насильства змушує громадянське суспільство активно реагувати на виклики сучасності удосконалюючи існуючі та створюючи нові методики подолання або хоча би мінімізації наслідків інформаційного насильства в умовах сучасних інформаційних протистоянь.

Проаналізувавши законодавство України, можна стверджувати, що визначення поняттю «насильство» та «інформаційне насильство» воно не дає. Водночас поняття «інформація», визначено в Законі України «Про інформацію» [15]: «це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; захист інформації - це сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї». Варто зауважити, що на сьогоднішній день дані визначення є морально застарілими та потребують оновлення.

Закон [15] також визначає, що «Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини». А відповідно до Статті 17 Конституції України [16] «Захист ... інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу». Отже, для побудови комплексного і ефективного механізму захисту від проявів інформаційного насильства дану проблематику слід розглядати у системі інформаційної безпеки, що буде юридично обґрунтованим та дозволить застосовувати вже діючий інструментарій.

Водночас, аналізуючи категорію «інформаційна безпека» зазначимо, що вона умовно має дві складові: інформаційно-психологічну та

інформаційно-технічну. Забезпечення інформаційно-психологічної безпеки припускає захист комунікативної інформації, що міститься у свідомості соціального суб'єкта. Головним критерієм захищеності комунікативної інформації в цьому випадку буде самостійність зміни суб'єктом своїх моделей світу, відсутність зовнішньої деструктивної дії на цей процес. Однак це завдання не може бути формалізоване, адже існує діалектична суперечність між прагненням суб'єкта зберегти свою індивідуальність та необхідністю його постійної зміни для підтримки конкурентоспроможності у світі, що постійно змінюється [1, с. 124]. Вбачається, що наявність даної діалектичної суперечності, залежно від свідомості соціального суб'єкта, є одночасно основним мотиваційним джерелом інформаційного насильства, так і ключовою складовою протидії інформаційному насильству.

В умовах інформаційного протиборства перехід від інформаційного насильства та керованої конфронтації до врегулювання ситуації вимагає ефективного суспільного, державного й міжнародного контролю над використанням інформаційної та психологічної зброї на всіх рівнях, гарантій забезпечення вільного доступу до інформації, що відповідає критеріям повноти, достовірності, об'єктивності. Мати важливу інформацію - означає мати владу; вміти відрізняти важливу інформацію від неважливої - означає володіти найбільшою владою; поширювати важливу інформацію у власній режисурі або умовчувати її - означає мати подвійну владу [17].

Важливо враховувати наступне: чим глибший і триваліший вплив на психіку об'єкта інформаційних технологій, тим стійкіші нові, закладені пропагандою світоглядні стереотипи і установки. Перевага інформаційних технологій полягає в акценті на світоглядні установки і ціннісні орієнтації об'єкта впливу. «Маніпуляція чуттєво-емоційним станом психіки й свідомістю є найефективнішим засобом війни, що призводить не до тимчасових, а до більш стійких і ґрунтовних змін» [18, с. 79].

Підсумовуючи зазначене, враховуючи світовий досвід, сучасні інформаційні тренди та тенденції розвитку суспільно-політичної обстановки довкола України, можемо окреслити ключові методи протидії інформаційному насильству в умовах сучасних інформаційних протистоянь, а саме:

- удосконалення нормативно-правової бази з питань протидії інформаційному насильству: осучаснення та внесення відповідних змін до Закону України «Про інформацію», Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», досі чинного Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», обговорення у профільних комітетах та прийняття проекту Закону України «Про засади інформаційної безпеки України»;

- постійне підвищення правової, політичної та інформаційної культури населення шляхом державної підтримки громадських організацій та проектів, спрямованих на просвіту населення. Для цього має бути розроблена державна програма та створені державні комісії при профільних міністерствах і відомствах, які відповідно до компетенції опікуватимуться своїми напрямками і відповідатимуть за ефективність реалізації заходів протидії інформаційному насильству;

- започаткування інформаційної кампанії «StopFake.ua» (#StopFake _иа), що передбачатиме поширення інформативних матеріалів по тематиці розпізнавання та протидії інформаційному насильству, а також інформаційної платформи «СотеОп» (#СотеОп), куди кожен бажаючий може надіслати матеріали, що містять інформаційне насильство; після відповідної перевірки редколегією даної платформи надіслані матеріали будуть оприлюднені із поміткою «Увага! Дана інформація може вам зашкодити»;

- удосконалення санкційного механізму у відношенні до інформаційних ресурсів, які поширюють контент, що змістовно можна віднести до інформаційного насильства. Для цього має бути створений відповідний орган або розширені повноваження вже існуючих підрозділів, що займатимуться моніторингом інформаційного простору та відповідним контролем за розповсюдженням «токсичної» інформації;

- створення бази даних, де відображатимуться інформаційні ресурси, які розповсюджують «токсичну» інформацію;

- розроблення«Кодексу інформаційної безпеки», що регулюватиме відносини в інформаційній сфері та забезпечуватиме доброчесність публікацій та відповідальність за їхній зміст. Даний Кодекс може мати рекомендаційний характер. Відповідальним за розробку документу доцільно визначити Міністерство інформаційної політики України, а у разі його ліквідації [19] - його правонаступника.

Насильство - це соціокультурний феномен, який існує та видозмінюється з початку історії людства. Новим його різновидом, що з'явився із становленням і розвитком інформаційного суспільства, стало інформаційне насильство.

Основою інформаційного насильства є бажання індивіда, соціальної групи, установи або органів державної влади здійснювати неправомірний маніпулятивний інформаційний (інформаційно-психологічний) вплив задля досягнення власних корисливих цілей. Винятком можуть бути ситуації, коли даний вплив необхідний для забезпечення національної безпеки та оборони. У цьому випадку, для відбиття агресії (в т.ч. інформаційної) противника, держава оголошує воєнний стан та тимчасово легітимізує інструментарій інформаційного насильства.

Інформаційне насильство на сьогоднішній день є актуальною суспільно значущою проблемою, що потребує постійного наукового супроводження через швидкість розвитку інформаційних технологій та невпинне вдосконалення засобів маніпулятивного впливу.

Захист від інформаційного насильства потрібно розглядати в комплексі із інформаційною безпекою, що у свою чергу є конституційно визначеною функцією держави та справою всього Українського народу.

Література

інформаційний насильство соціокультурний конфлікт

1. Дзьобань, О.П., Пилипчук, В.Г., 2011. `Інформаційне насильство та безпека: світоглядно-правові аспекти: монографія', Харків: Майдан, с. 244.

2. Гусейнов, АА., 2004. `Возможно ли моральное обоснование насилия?'. [online] Доступно: https:// guseinov.ru/publ/Mor_obosn_nasiliya.html

3. Доценко, ЕЛ., 1997. `Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита'. [online] Доступно: http://libarch.nmu.org.ua/bitstream/handle/GenofondUA/44695/4fa42deac644be1fd4e5d610ddc1e8d3. pdf?sequence=1&isAllowed=y

4. Додонов, Р.О., 2017. `Гібридна війна: in verboet in praxi: монографія'. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД»,c.410.

5. Почепцов, Г.Г, 2012. `Контроль над розумом'. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія»,c.352.

6. Макаренко, Є.А., 2006. `Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози'. К.: Центр вільної преси,c.916.

7. Демченко, С.В., 2011. `Масова комунікація у процесі розбудови громадянського суспільства: історія, теорія, українські реалії': автореф. дис. д-ра наук із соц. комунікацій: 27.00.01, Київ. нац. ун-т ім. Т Шевченка, Ін-т журналістики. Київ, [online] Доступно: http://www. irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/suak/corp.exe?&I21DBN=SAUA&P21DBN=SAUA&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21S TR=0006003

8. Дзьобань, О.П., Панфілов, О.Ю., Соболева, С.М., 2016. `Інформаційне насильство: змістовний аспект'. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», №1 (28), c.136-151.

9. Нечитайло, Д.А., 2008. `Джихад в информационном пространстве (киберджихад)'. [online] Доступно: http:// rodon.org/polit-081210114341

10. Лиддел-Гарт, Б.Г., 1954. `Стратегия непрямых действий'. [online] Доступно: http://militera.lib.ru/science/liddel_hart1/index.html

11. Гурковський, В., 2002. `Взаємовідносини органів державної влади у сфері забезпечення інформаційної безпеки України: організаційно-правові питання'. Вісник УАДУ: наук. журн. №3, c.27-32.

12. Тарасюк, В.М., 2018. `Політико-правові засади застосування інформаційних технологій в умовах гібридної війни': дис. ... канд. політ, наук: 23.00.02, Інститут держав і права ім. В.М.Корецького, Київ, с.235.

13. Ляйпе, М., 2011. `Социальное влияние'. Санкт- Петербург: Питер,с.444.

14. Курбан, О., 2016. `Сучасні інформаційні війни у мережевому он-лайнпросторі: навч. посіб.'. К.: ВІКНУ, c.286.

15. Закон України від 2.10.1992 (редакція від 16.07.2019) №2657-XII«Про інформацію». [online] Доступно: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12

16. Конституція України в редакції від 21.02.2019. [online] Доступно: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

17. Грачев, Г.В., 1998. `Информационно-психологическая безопасность личности: состояние и возможности психологической защиты'. [online] Доступно: http://licman.narod.ru/books/psychology/01/gratchov.htm

18. Петрик, В., 2010. `Сугестивні технології маніпулятивноговпливу: навч. посіб.'. К.: Наук.-вид. відділ НА СБ України,c.247.

19. `Ми плануємо ліквідувати Мінінформполітики, - радник Зеленського Потураєв'. [online] Доступно: https://censor.net.ua/ua/news/3137671/my_planuyemo_likviduvaty_mininformpolityky_radnyk_zelenskogo_ poturayev

Размещено на Allbest.ru