Зміни в організаційному та правовому полі Європарламенту після розширення ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

З моменту заснування Європейського Парламенту його позиції в системі керівних органів Європейського Союзу істотно зміцнилися. Із набуттям чинності Лісабонського договору у 2009 році, повноваження законодавчого органу розширились до повноважень Ради Міністрів Європейського Союзу. Завдяки Лісабонському договору був посилений демократичний контроль у Європейському Союзі, надавши більшої ролі Парламенту та парламентам держав-членів ЄС.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основний внесок у дослідження системи органів та інститутів ЄС та процесу прийняття рішень в Європейському Союзі зробили вчені та фахівці з держав-членів ЄС: Дж. Монкретьєн, Н. Ньюджент, О. Шмук, депутати Європейського Парламенту Р. Корбет, Ф. Якобс і М. Шеклтон. В українській політологічній науці дослідженню організаційно-правових засад, ролі та повноважень Європейського Парламенту присвячено мало уваги. Окремі аспекти можна знайти в працях таких науковців: В. Воронкова, Л. Гонюкова, О. Дергачова, А. Камінського, А. Круглашова, В. Малярчука, М. Обушного.

Мета статті полягає у вивченні організаційних аспектів діяльності Європейського Парламенту, змін в організаційному та правовому полі після найбільшого за всю історію розширення Європейського Союзу.

Для реалізації визначеної мети окреслено такі завдання: 1) визначити внутрішній механізм (склад; структура; система структурних підрозділів); 2) охарактеризувати організаційно-правові форми та методи діяльності.

Результати дослідження: Під складом Європейського Парламенту слід мати на увазі його чисельну кількість, встановлену нормами європейського права. У відповідності до пункту. 2 ст. 14 Лісабонського договору про внесення змін до Договору про Європейський Союз та Договір про заснування Європейського Союзу від 13 грудня 2007 р. [1], Європейський Парламент складається з представників громадян

Європейського Союзу, кількість яких не перевищує семисот п'ятдесяти депутатів та Голови, але не більше дев'яноста шести місць на одну державу-члена ЄС. Водночас, остаточне рішення, яке фіксує склад Європейського Парламенту, приймає одноголосно Рада ЄС.

Пункт 3 ст. 14 Лісабонського договору передбачає порядок обрання членів Європейського Парламенту строком на п'ять років на загальних виборах шляхом прямого, вільного, таємного голосування [1]. Функціонування Європейського Парламенту, структура та склад, встановлюється його Внутрішнім регламентом (документ обсягом приблизно 250 сторінок включає 10 додатків та є за своєю правовою природою правилами процедури даного органу). Установчий акт Європейського Союзу дає змогу охарактеризувати склад Європейського Парламенту за кількома аспектами.

По-перше, чисельний склад Європейського Парламенту відповідно до норм європейського права дорівнює 751 члену, адже Голова Європейського Парламенту обирається з числа його членів (п. 4 ст. 14 Лісабонського договору) [1].

По-друге, безпосередній вплив на кількісно-квотний склад Європейського Парламенту відсутній в установчих договорах ЄС, тобто йдеться про деяку невідповідність квоти чисельності населення тієї чи іншої країни-члена ЄС і ця квота коливається від 6 до 96 представників при загальному складі у 751 депутат Європейського Парламенту.

По-третє, з 2009 по 2014 рр. у Європейському Парламенті була організаційно-правова модель депутата-спостерігача, що дозволило частково впровадити положення Лісабонського договору щодо збільшення чисельного складу ще до чергових парламентських виборів, своєрідно «оминувши» у такий спосіб загальновизнаний юридичний постулат про неможливість зворотньої дії нормативно-правового акту.

Відносно структури Європейського Парламенту слід відзначити, що у загальному сенсі вона є класичною однопалатною, так само, як парламенти у більшості країн світу. Загальною рисою функціонування однопалатного Європейського Парламенту передбачається створення системи постійно діючих внутрішніх підрозділів, які в комплексі становлять внутрішньоорганізаційну структуру.

Внутрішньоорганізаційна структура Європейського Парламенту визначається його Регламентом, у відповідності до положень структурних елементів організаційної побудови цієї інституції. Діяльністю Європейського Парламенту керує Голова, який обирається терміном на два з половиною роки. Голова Європейського Парламенту, відповідно до чинних регламентних норм (ст. 19), наділений адміністративною, представницькою, дисциплінарною та норматворчою функціями, а саме, здійснює контроль за дебатами та діями Парламенту, превентує його у відносинах як всередині

Європейського Союзу, так і за його межами. Тільки Голова Європейського Парламенту має унікальне право дозволити депутатові виступати по одному питанню більше двох разів та може оголосити порушникові Регламенту осуд, що спричиняє заборону бути присутнім на засіданні від двох до п'яти днів. Крім цього, Г олова наділений важливими повноваженнями підпису більшості законів та бюджету ЄС [2].

Надаючи Голові Парламенту широкий спектр повноважень з ведення засідань сесій, Регламент вказує, що Голова має право брати слово в ході обговорень, тільки з метою сповістити депутатові про зміст питання, якщо ж він бажає брати участь у дискусії, то він зобов'язаний покинути своє крісло головуючого на засіданні та повернутися на своє місце лише тоді, коли дискусія з даного питання вже завершена. Це означає, що регламентні норми спрямовані на недопущення адміністративного впливу Голови на політичну позицію депутатів під час обговорення та прийняття рішень, якщо такий вплив не пов'язаний з правомірним застосуванням дисциплінарних повноважень, що є досить корисною практикою сучасного європейського парламентаризму, заснованого на демократичних засадах організації та діяльності [2].

Отож, Голову Європейського Парламенту можна визначити як вищу посадову особу Парламенту, яка обирається зі складу депутатів терміном на два з половиною роки та наділена досить широкими повноваженнями в інституційному механізмі Європейського Союзу. Кандидатури Голови та членів Бюро повинні бути запропоновані за згодою самих кандидатів від імені однієї з політичних груп або щонайменше 13 депутатами (п. 1 ст. 12 Регламенту). Якщо в ході таємного голосування кандидат набирає абсолютну більшість голосів, він проголошується обраним. Європейський Парламент з метою більшої ефективності своєї роботи постановив, що, якщо після трьох турів голосування кандидати не наберуть абсолютної більшості голосів, то у четвертому турі балотуються ті два кандидати, що набрали найбільше число голосів в попередніх турах (ст. 13, 17 Регламенту).

Стосовно заступників Голови, то вони обираються за тією ж процедурою з урахуванням представництва різних країн і політичних груп. Повноваження заступників Голови виявляються зазвичай в заміщенні Голови у разі його відсутності через головування на засіданнях парламенту (ст. 19 Регламенту) та присутності на офіційних церемоніях. Загалом, Голова Європейського Парламенту має 14 заступників та 5 квесторів, які обираються одночасно (строком на той же термін що і Голова Парламенту) і входять під керівництвом Голови до складу Бюро Парламенту - колегіального органу керівництва внутрішньою організацією його роботи з адміністративних та дисциплінарних питань [2].

Питаннями порядку денного займається Конференція голів, до якої входять Голова Парламенту, керівники парламентських груп (фракцій) та комісій (при цьому якщо йдеться про постійні комісій, то, відповідно до усталеної європейської парламентської практики, справедливо вживається і назва «комітет»), а також два представника від незалежних депутатів. Регламентними положеннями передбачене функціонування таких структурних підрозділів Парламенту, як Конференція голів парламентських комісій та Конференція голів міжпарламентських груп. Найважливіше розпорядче повноваження Конференції голів, яке відрізняє його правовий статус від правового статусу Бюро, розкривається через обов'язок Голови проконсультуватися з цим колегіальним органом щодо скликання надзвичайного пленарного засідання на прохання більшості депутатів Європейської Комісії або ж Ради Європейського Союзу.

Окрім цього, Конференція голів повинна намагатися приймати консенсуальні рішення, але за його відсутності проводиться процедура голосування з використанням зважених голосів, залежно від кількості депутатів, яких представляє той чи інший член Конференції.

Досить позитивним досвідом європейського парламентаризму в організаційно-розпорядчій площині є інститут квесторів, якими, відповідно до ст. 29 Регламенту, є посадові особи Європейського Парламенту, які відповідають за виконання адміністративних і фінансових завдань, що безпосередньо стосуються депутатів, вони ведуть спеціальний реєстр професійної діяльності депутатів. Для цього кожен член Парламенту зобов'язаний щорічно подавати квесторам декларацію, що містить відомості про його професійну діяльність та доходи [3].

До повноважень квесторів також належить видача перепусток особам, що відвідують Європарламент з метою надання депутатам інформації в межах їх мандата, в тому числі - представникам лобістських груп.

Отже, квестори за своїм правовим статусом є контролюючими посадовими особами, основним завданням яких є недопущення порушень регламенту, корупційних діянь, отримання неправомірної вигоди членами Парламенту. При цьому квестори мають дорадчий голос на засіданнях Бюро Парламенту, а також володіють фінансовими, господарськими та організаційними питаннями внутрішньої діяльності Парламенту. В загальному функціональна діяльність квесторів фактично забезпечує законність у реалізації правового статусу депутатами Європейського Парламенту, спираючись на прозорість у прийнятті рішень Парламентом в цілому.

Як вбачається, подібний досвід може бути визнаний корисним у сучасних умовах зміцнення українського парламентаризму та розглянутий у процесі подальшої конституційної модернізації вітчизняної системи вищих органів державної влади. Слід зазначити, що депутати Європейського Парламенту найбільше часу проводять не на пленарних засіданнях чи засіданнях керівних структурних підрозділів, а на засіданнях комісій, що є взагалі притаманним для парламентів європейських країн (щомісяця пленарні засідання займають один тиждень, в той час, як для засідання комісій відводиться не менше, ніж два тижні на місяць). Аналіз процедурних правил внутрішньої організації Європейського Парламенту дає змогу констатувати наявність трьох видів комісій як допоміжних органів - окремих структурних підрозділів Парламенту, виділених за предметною профільною сферою правотворчого регулювання:1) постійні комісії (комітети); 2) тимчасові спеціалізовані комісії; 3) слідчі комісії [4].

Комісії виконують основну роботу з підготовки проектів рішень для подальшого розгляду на пленарних засіданнях Європарламенту; комісії беруть участь у здійсненні установчої та бюджетно-фінансової діяльності Європарламенту; у здійсненні внутрішніх та зовнішніх функцій тощо. Комісії також надають можливість обговорення конкретних питань за участі представників Комісії та Ради ЄС. Парламентські комісії в рамках своєї компетенції здійснюють парламентський контроль за виконавчою владою [5].

Отже, комісії в межах своєї компетенції беруть участь у реалізації майже всіх відповідних загальних функцій Європейського Парламенту.

Ще одним специфічним інститутом Європейського Парламенту слід відзначити почесну посаду дуаєна, впровадження якої дозволило вирішити процедурну проблему ведення першого засідання Парламенту.

Дуаєном, за класичною парламентською традицією європейських країн, є найстарший за віком депутат Парламенту.

Дуаєн Європейського Парламенту головує на відкритті першої сесії Європейського Парламенту нового скликання при обранні Голови Парламенту і Бюро. При головуванні дуаєна допускається тільки обговорення питань виборів Голови й Бюро та перевірки повноважень новообраних депутатів. Як тільки вони вступають на посаду, дуаєн поступається своїм місцем Г олові Парламенту.

Основною організаційно-правовою формою діяльності Європейського Парламенту є проведення сесій, в рамках яких депутати працюють як на пленарних засіданнях, так і на засіданнях постійних комісій, тимчасових спеціалізованих комісій, слідчих комісій, Бюро Парламенту, Конференції голів, Конференції голів парламентських комісій, Конференції голів міжпарламентських груп, політичних груп (фракцій). Всі означені методи парламентської діяльності є невід'ємними елементами парламентської сесії, які в сукупності дозволяють успішно реалізовувати Парламенту свої повноваження щодо здійснення нормативно визначених функцій:

• законодавчої;

• бюджетної;

• контрольної;

• зовнішньополітичної.

Найвищим органом європейських партій, уповноваженим приймати рішення, є з'їзд, який скликається щорічно, кожні два або три роки. В його роботі беруть участь члени правління та певна кількість делегатів, що визначається або за результатами виборів до Європейського Парламенту, або за чисельністю відповідної фракції в Парламенті, причому спеціально враховується ще й кількість населення відповідної держави-члена [7].

На з'їзді затверджують партійні статути та рамковий політичний курс, ухвалюють спільну виборчу програму та обирають нове правління. До його складу входять представники всіх членських партій. Правління партій покликані втілювати у життя рішення з'їздів, представляти партії у міжнародних відносинах і визначати рамковий політичний курс у період між з'їздами [6].

Президії, що обираються із членів правління, репрезентують політичні партії в міжнародних відносинах, тоді як організаційна робота здійснюється генеральними секретаріатами.

Висновок. У процесі дослідження структури та функціонування Європейського Парламенту можна зробити висновок, що він є важливим наднаціональним органом Європейського Союзу зі значним обсягом повноважень, який має реальні важелі впливу на процеси, що відбуваються не лише на Європейському континенті, а й у цілому світі. При цьому він - єдина інституція в системі органів Європейської Унії, яка обирається безпосередньо громадянами, відповідно до Договору про ЄС. Європейський Парламент складається з представників народів держав, що об'єдналися у Співтовариство. Можна констатувати, що за своєю внутрішньою організаційною структурою та порядком роботи Європейський Парламент на сучасному етапі європейської міждержавної інтеграції є максимально наближеним у структурній, розпорядчій та номінаційній площах до класичного парламенту національної держави як обраного народом вищого представницького органу. Подібний конституційно правовий статус Європейського Парламенту дає змогу зробити досить важливий концептуальний висновок про зростання ролі наднаціональних органів Європейського Союзу у розробленні та реалізації спільної політики ЄС після набуття чинності Лісабонським договором, який надав потужний імпульс до подальших перетворень з поглибленням інтеграційної складової.

Список використаних джерел

європейський парламент євросоюз законодавчий

1. Лісабонський договір 2007 р. // Treaty of Lisbon. Official Journal of the European Union. 2007. 7 грудня.

2. Rules of Procedure. European Parliament. - Latest edition (16th), July 2004 // Official Journal. 2004. № L/52.

3. International relations European People's Party Group [Electronic resource] // EPP Group in the European Parliament [site]. Access mode: http://www.epp.eu//beyondtheeu.asp?z=5C58.

4. Європейський парламент як національний орган влади Європейського Союзу// Політична система і громадянське суспільство: європейські і українські реалії. К.: НІСД, 2007. С. 248-267.

5. Івченко В. Парламент, який не має аналогів у світі // Євробюлетень. Січень 2004 р. С. 18-19.

6. Сергієнко Я.В. Інституційне реформування в сучасних концепціях об'єднаної Європи // Актуальні проблеми міжнародних відносин: збірник наукових праць. К., 2010. Вип.94. Ч.1. С. 190-193.

7. Сливка Я. Ратифікація Лісабонської угоди:проблеми та перспективи // Актуальні проблеми міжнародних відносин у двох частинах: збірник наукових праць. К., 2010. Вип.88. Ч.1. С. 46- 47.

REFERENCES

1. Lisabonskyy dohovir (2007 ) // Treaty of Lisbon. Official Journal of the European Union.

2. Rules of Procedure. European Parliament. - Latest edition (16th), July 2004 // Official Journal. 2004. № L/52.

3. International relations European People's Party Group // EPP Group in the European Parliament [site]. - access mode http://www.epp.eu//beyondtheeu.asp?z=5C58.

4. Evropeyskyy parlament yak nacionalnyy organ vlady Evropeyskogo Souzu [The European Parliament as the national authority of the European Union] Politychna systema y gromadske suspilstvo: evropeysky ta ukrainsky realyy. - 248-267.

5. Ivchenko V. (2004) Parlament yakyy ne maye analogiv u svity. [Parliament that has no analogues in the world] Evrobyulyten. 18-19.

6. Sergienko Y.V. (2010) Instyticiyne reformuvannya v suchasnyh koncepciyah obyednanoy Evropy. [Institutional reform in modern concepts of a united Europe] Aktualny problemy mizhnarodnyh vidnosyn, 190-193.

7. Slyvka Y. (2010) Ratufikaciya Lisabonskoy ugody: problemy ta perspectyvy. [Ratification of the Lisbon Treaty: challenges and prospects] Aktualny problemy mizhnarodnyh vidnosyn, 46-47.

Размещено на Allbest.ru