Ключові напрями трансформації місії України у формуванні архітектури сучасної системи забезпечення європейської безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ключові напрями трансформації місії України у формуванні архітектури сучасної системи забезпечення європейської безпеки

Мурашко Віталій Сергійович

Анотація

Стаття присвячена формуванню переліку ключових напрямів трансформації місії України у реалізації архітектури сучасної системи забезпечення європейської безпеки. До проблематики зазначеного питання суміжно та побіжно звертали свої наукові пошуки як державні управлінці, так і вчені інших галузевих наук. Однак, безпосередньо, дане питання вони не вивчали, що свідчить про його сучасну актуалізацію.

Визначено, що Україна має дуже мало шансів повноцінно увійти у європейське співтовариство без якісних та суттєвих змін у внутрішньому політичному та правовому полях. Також, необхідні зміни у вітчизняному законодавстві з питань створення ефективних механізмів протидії корупції, розробки радикальної реформи безпеки, військової системи тощо. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що відновити обороноздатність держави за короткий термін практично неможливо, оскільки, це тривалий процес, який потребує значних інвестицій та часу.

Слід розуміти, що військову безпеку та оборону можна посилити, беручи участь у роботі міжнародних організацій колективної безпеки. Зважаючи на це, у сфері безпеки та оборонної політики курс на європейську інтеграцію Україна розпочала з підписання 13 червня 2005 р. Угоди між Європейським Союзом і Україною про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу із врегулювання криз, що ратифікована Законом України від 06 березня 2008 р. № 137-VI.

В межах дослідження, виявлено, що досвід нашої країни щодо застосування принципів ведення гібридної війни та виявлення, усунення гібридних загроз є неоціненним. У більш широкому розумінні, наявність стратегічних комунікацій могла б забезпечити збереження єдності країни та нейтралізацію спроб зовнішнього агресора спровокувати масові протести, соціальні повстання та внутрішні протистояння за наявності великої кількості внутрішньо переміщених осіб.

З іншого боку, Україна могла б домагатися від Брюсселя залучення її до процесів формування європейської безпекової політики з правом дорадчого голосу, (що передбачається Угодою про асоціацію). Це сприяло б інтеграції України до системи прийняття політичних рішень ЄС, збільшило б її відповідальність за європейську безпеку та стало б важливим кроком на шляху інтеграції нашої країни до Європейського Союзу.

Ключові слова:механізми державного управління, операції

Європейського Союзу із врегулювання криз, принципи ведення гібридної війни, стійкість та безпека України.

Murashko Vitaliy Sergeevich, Senior Lecturer of the Department of Public Administration, Postgraduate, Interregional Academy of Personnel Management, 03039, Kiev, st. Frometovskaya, 2

Transformation of the mission of Ukraine and their key directions in shaping

the architecture of the modern system of ensuring European security

Abstract: This article is intended to formulate a list of key areas for the transformation of the mission of Ukraine in shaping the architecture of the modern system of ensuring European security. To the problems of this issue, their scientific searches related and fluent both government executives and scientists from other industry sciences. However, directly, they did not study this issue, which indicates its current actualization.

It was determined that to enter the European community without qualitative and significant changes in the domestic political and legal fields, Ukraine has very few chances to fully. Also, they are necessary in domestic legislation on the creation of effective anti-corruption mechanisms, the development of a radical security reform, military system and the like. Since this is a long process that requires significant investment and time, the study suggests that it is almost impossible to restore the state's defense in a short time.

It should be understood that by participating in the work of international collective security organizations, military security and defense can be strengthened. Despite this, Ukraine began its course on European integration in the field of security and defense with the signing on 13 of June 2005 of the Agreement, which was ratified by the Law of Ukraine from 06 of March 2008 No. 137-VI, between the European Union and Ukraine on determining a common scheme for Ukraine's participation in European Union operations crisis management.

As part of the study, it was revealed that the experience of our country is invaluable in applying the principles of hybrid warfare and in identifying and eliminating hybrid threats. In a broader sense, the availability of strategic communications could ensure the preservation of the unity of the country and the neutralization of attempts by an external aggressor to provoke mass protests, social uprisings and internal confrontations in the presence of a large number of internally displaced persons.

On the other hand, to the processes of formation of European security with the right of deliberative vote, (which is assumed by the Association Agreement) Ukraine could seek from Brussels to attract it. This would facilitate Ukraine's integration into the EU political decision-making system, increase its responsibility for European security and become an important step towards the integration of our country into the European Union.

Keywords: government administration mechanisms, European Union crisis management operations, hybrid warfare principles, stability and security of Ukraine.

Постановка проблеми. Сьогодні, гостро постало питання глобального характеру тих загроз, з якими стикається сучасна система забезпечення європейської безпеки. Враховуючи помітне зростання «асиметричних» небезпек міжнародній безпеці (збільшення ймовірного масштабу потенційних збитків від голоду, хвороб, природних стихій, техногенних катастроф, війн), а, також, набуттям ними гнучкої «диверсифікованої» П транскордонної природи, провідні міжнародні «гравці», насамперед, Європейський Союз та НАТО намагаються оптимізувати інституційне співробітництво у системі національної безпеки у трансатлантичному просторі.

Така оптимізація стосується розробки цілісної «методології взаємодії та протидії» щодо процесу політичної, організаційної та технологічної модернізацій сучасної системи безпеки. У рамках даного процесу, наша країна не може залишатися осторонь процесів формування сучасної європейської (або трансатлантичної) системи безпеки [1, c. 100].

Найважливішою проблемою зовнішньої політики України, яка, поряд з тим, є однією з найбільших у Європі, з історико-географічної точки зору, є неналежне забезпечення рівня національної та регіональної безпек. У політичній сфері, Україною оголошено курс на інтеграцію з євроатлантичними структурами. Основними її партнерами є США та Європейський Союз, з якими, у 2014 році, була підписана Угода про асоціацію [2].

Питання національної безпеки та забезпечення розвитку її складових є пріоритетним у системі державної політики. Тому, інтеграція до європейських та світових спільнот, міжнародних структур безпеки стала головним пріоритетом для розвитку України. При цьому, Україні потрібен власний простір у таких спільнотах, який би гарантував їй стабільність, безпеку та сталий розвиток. Однак, виникає питання, чи відповідають національні структури безпеки рівню забезпеченості та розвитку структур ЄС?

Аналіз останніх досліджень та публікацій. До проблематики зазначеного питання суміжно та побіжно звертали свої наукові пошуки такі вчені як: Власюк О. С., Красівський О. Я., Мосейко А. Г., Труш О. О., Романенко Є.О. та інші. Вагомий теоретичний внесок у питання сучасної системи забезпечення європейської безпеки здійснив Ситник Г.П. Однак, безпосередньо обрану нами тематику зазначені вчені не вивчали, що свідчить про її сучасну актуалізацію.

Мета статті - розглянути перелік ключових напрямів трансформації місії України у формуванні архітектури сучасної системи забезпечення європейської безпеки.

Виклад основного матеріалу. На мою думку, Україна має дуже мало шансів повноцінно увійти у європейське співтовариство без якісних та суттєвих змін у внутрішньому політичному та правовому полях. Також, необхідні зміни у вітчизняному законодавстві з питань створення ефективних механізмів протидії корупції, радикальна реформа безпеки, військової системи тощо. Слід зазначити, що Україна вже зробила деякі успішні кроки на шляху подолання цих проблем, але більшість із них зупинилися на півдорозі [3, ц1].

Фундаментальні національні інтереси України щодо трансформація її місії у формуванні архітектури сучасної системи забезпечення європейської безпеки представлені на Рис. 1.

Рис. 1 Національні інтереси України щодо трансформація її місії у формуванні архітектури сучасної системи забезпечення європейської безпеки

Тобто, враховуючи геополітичну та внутрішню ситуації в Україні, діяльність державних органів має бути зосереджена у наступних напрямах [4, а 47-48]:

прогнозування, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація зовнішніх та внутрішніх загроз національній безпеці;

захист суверенітету та територіальної цілісності України, безпеки держави в її прикордонному просторі;

підвищення рівня економічної стабільності країни;

забезпечення особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина;

викорінення корупційних злочинів;

вдосконалення системи державної влади, зміцнення правопорядку та підвищення рівня соціально-політичної стабільності суспільства;

зміцнення позицій України у світі шляхом підтримки на належному рівні її оборонного потенціалу;

кардинальне поліпшення екологічної ситуації та ін.

З метою реалізації зазначених напрямів трансформація місії України у формуванні архітектури сучасної системи забезпечення європейської безпеки була затверджена Стратегія національної безпеки України, однією з цілей якої визначено забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та створення умов для вступу до НАТО [5].

На мій погляд, донедавна, в історії розвитку України питання безпеки та оборони не були пріоритетними для держави. Реформа Збройних Сил України лише передбачала зменшення їх чисельності та фактичне знищення, не формуючи, при цьому, оптимальної структури.

Однак, слід розуміти, що відновити обороноздатність держави за короткий термін практично неможливо, оскільки, це тривалий процес, який потребує значних інвестицій та часу. Військову безпеку та оборону можна посилити, беручи участь у роботі міжнародних організацій колективної безпеки [6]. Зважаючи на це, у сфері безпеки та оборонної політики курс на європейську інтеграцію Україна розпочала з підписання 13 червня 2005 р. Угоди між Європейським Союзом і Україною про визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу із врегулювання криз, що ратифікована Законом України від 06 березня 2008 р. № 137^1 [7].

Угода визначає порядок прийняття рішень та загальні умови для проведення Україною цивільних та військових операцій з управління кризовими ситуаціями у ЄС. Також, Угодою планувалося визначити загальну схему участі країни, а не окремо для кожної відповідної операції.

Україна співпрацює з Європейським Союзом у галузі глобальної та регіональної безпек відповідно до двосторонніх та багатосторонніх угод, зокрема, у рамках таких регіональних ініціатив ЄС як Східне партнерство та Чорноморська синергія, а, також, у форматі Європейської політики сусідства.

Найважливішим напрямом такої взаємодії є співпраця щодо протидії «асиметричним» загрозам глобальній та регіональній безпекам у різних сферах розвитку суспільства. (див. Табл. 1).

Таблиця 1

Напрями співпраці України та ЄС в сфері безпеки

європейський безпека співпраця міжнародний

Таким чином, незважаючи на відсутність консенсусу та бурхливі дебати щодо подальшого стратегічного співробітництва, ЄС демонструє готовність працювати для розвитку та вдосконалення обороноздатності, поліпшення координації та використання військових технологій. На цьому тлі, співпраця між ЄС та Україною у боротьбі з асиметричними загрозами глобальній та регіональній безпекам залишається однобічною. Україна намагається брати участь у всіх запропонованих ЄС заходах з підтримання миру, безпеки та виконувати домовленості, в той час як ЄС виставляє багато умов.

Насправді, в Україні дозволено реалізовувати лише ті проекти, які вважаються доцільними. Але у майбутньому ЄС планує направити свої військові миротворчі контингенти в ті регіони, де вже є українські миротворці.

Цілком ймовірно, що Європейський Союз залучить Україну до стратегічних повітряних перевезень, у рамках миротворчих та антитерористичних операцій.

У зв'язку з цим для України важливо налагодити співпрацю українських військових експертів з Європейським оборонним агентством та Військовим штабом Європейського Союзу. На мій погляд, доцільно запропонувати ЄС створити нову програму партнерства з третіми країнами Спільної європейської політики у сфері безпеки та оброни, яка стала б важливим аспектом у розвитку діалогу поряд із створенням зони вільної торгівлі, спрощенням процедур оформлення віз тощо.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про участь Збройних Сил України у багатонаціональних військових формуваннях високої готовності» від 21 квітня 2011 р., що було уведене в дію Указом Президента України від 21 квітня 2011 р. № 492/2011 [14], визнається доцільною участь Збройних Сил України у багатонаціональних військових формуваннях високої готовності .

За Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [15], що ратифікована Законом України від 16 вересня 2014 р. №2 1678-УП [16], сторони активізують практичну співпрацю з питань запобігання конфліктам та управління кризовими ситуаціями, зокрема, для посилення участі України в цивільних та військових операціях, а, також, у відповідній підготовці та навчанні щодо їх проведення [17, с. 199-201].

Слід зазначити, що Угода про асоціацію не містить норм щодо надання підтримки Україні, зокрема, військової у разі будь-якого збройного конфлікту чи агресії проти неї з боку інших держав. Це тому, що механізм колективної безпеки ЄС застосовується лише до країн-членів. Однак, це не дає підстав стверджувати, що, в нинішніх умовах, в Україні не існує адекватного рівня захисту національних інтересів та цінностей. Оскільки, з одного боку, вона має здійснювати власну самооборону, а з іншого П отримує міжнародну підтримку від ЄС, в тому числі. матеріальні, технічні, організаційні, консультативні заходи тощо.

Водночас, Угода про асоціацію не покладає жодних юридичних зобов'язань щодо членства України в ЄС. Ми можемо підтвердити дане твердження положенням преамбули цієї Угоди, де зазначено, що вона не надає гарантій щодо перспектив трансформації відносин Україна-ЄС. Тобто, мова йде про те, що Україна не набуває членства в ЄС, а отже, і у сфері Європейської політики безпеки і оборони. Однак, Угода розширює сферу координації зовнішньої політики України та ЄС з питань міжнародних відносин, що становлять спільний інтерес. Крім того, ряд положень Угоди вказує на те, що Україна може вільно розвивати власні політичні позиції. «Крапка» у її формуванні була поставлена цього року шляхом внесення змін до Конституції щодо вектора розвитку України у напрямі інтеграції до ЄС та НАТО.

Крім того, слід зазначити, що реалізація інституційного механізму співробітництва між Україною та ЄС у сфері безпеки має базуватися на принципі консенсусу. Це дозволяє враховувати інтереси обох сторін при прийнятті відповідних рішень та виключає можливість прийняття рішень всупереч позиції України.

На підставі цього, вбачається за доцільне систематизувати організаційні форми міжнародного співробітництва України й ЄС у сфері безпеки (див. Рис. 2).

Рис. 2 Організаційні форми міжнародного співробітництва України

Зокрема, 19 вересня 2014 р. Міністром оборони України В. Гелетеєм у Варшаві підписана угода з міністрами оборони Литви та Польщі про створення спільного литовсько-польсько-українського військового підрозділу «ЛитПолУкрбриг» [18]. Це був один з найважливіших кроків України щодо модернізації збройних сил України та зміцнення співробітництва з ЄС.

У 2015 р. Кабінет Міністрів України провів комплексний огляд сектора безпеки і оборони України, за результатами якого, зокрема, було прийнято Воєнну доктрину України, затверджену Указом Президента України від 24 вересня 2015 р. № 555/2015 [19], та Стратегію національної безпеки України, затверджену Указом Президента України від 26 травня 2015 р.№ 287/2015 [20].

Ці підзаконні акти становлять основу для розвитку пріоритетів гарантування національної безпеки України у військовій сфері та спрямовані на максимальне адаптацію обороноздатності України до стандартів ЄС та НАТО. Пріоритетним національним інтересом України у сфері зовнішньої політики є розвиток та подальше поглиблення відносин між стратегічним партнерством України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО).

Висновки

У аспекті вищерозглянутих напрямів трансформації місії України у формуванні архітектури сучасної системи забезпечення європейської безпеки, варто зазначити, що сьогодні, наша країна бере участь у військових, цивільних операціях та місіях ЄС, у реалізації ініціатив щодо формування бойової тактичної групи Європейського Союзу, забезпечує власну транспортну авіацію для її використання в інтересах Європейського Союзу.

Наочним прикладом такої співпраці є участь України у Вишеградській бойовій тактичній групі у 2019 р. Крім того, у першій половині 2016 року, підрозділи Збройних сил взяли участь у чергуванні тактичної бойової команди ЄС «Хелброк».

У разі створення «оборонного союзу ЄС» Україна має потенційні перспективи приєднатися до нього як до партнера. Зважаючи на те, що одна із складових концепції «оборонного союзу ЄС» передбачає створення спільного оборонно-промислового комплексу, Україна могла б тут стати вагомою.

Значення потенційного внеску України формується на основі її практичного досвіду протягом понад трьох років війни з російськими військами та підтримуваними Росією сепаратистськими угрупованнями на сході України, а, також, на основі наявної оборонно-промислової бази в різних галузях - від авіації та суднобудування до останніх технічних розробок у сфері цивільного захисту.

Досвід нашої країни щодо застосування принципів ведення гібридної війни та виявлення, усунення гібридних загроз є неоціненним. У більш широкому розумінні, наявність стратегічних комунікацій могла б забезпечити збереження єдності країни та нейтралізацію спроб зовнішнього агресора спровокувати масові протести, соціальні повстання та внутрішні протистояння за наявності великої кількості внутрішньо переміщених осіб [21].

З іншого боку, Україна могла б домагатися від Брюсселя залучення її до процесів формування європейської безпекової політики з правом дорадчого голосу, (що передбачається Угодою про асоціацію). Це сприяло б інтеграції України до системи прийняття політичних рішень ЄС, збільшило б її відповідальність за європейську безпеку та стало б важливим кроком на шляху інтеграції нашої країни до Європейського Союзу.

Для України розвиток автономних європейських оборонних структур відкриває можливість для подальшого поглиблення співпраці з ЄС та паралельного розширення оборонних можливостей. На мою думку, основними напрямами такої співпраці є взаємодія України та ЄС у міжнародному та регіональному вимірах задля спільної безпеки; надання допомоги ЄС у зміцненні стійкості та безпеки України. Існує, також, перспектива приєднання України як партнера до «оборонного союзу ЄС», у разі його створення, зокрема, зробити внесок у розвиток спільного оборонно-промислового комплексу, формування структур для боротьби з гібридними загрозами і так далі.

Література

Власюк О. С. Національна безпека України: еволюція проблем внутрішньої політики: Вибр. наук. праці / О. С. Власюк. - К. : НІСД, 2016. - С.528 с.100

УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Документ 984_011, поточна редакція -- Редакція від 30.11.2015 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011

Красівський О. Я. Система безпеки ЄС в контексті українського вибору [Електронний ресурс] / О. Я. Красівський, Д. О. Красівський. // Державно-управлінські студії. - 2017. - № 2.С.5 с.1 - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/deruprs_2017_2_5

Мосейко А. Г. Національна безпека України як об'єкт публічного адміністрування. - С. 42-52. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка Науково-теоретичний журнал Випуск 2 (86) Сєвєродонецьк 2019 С. 339 с. 47-48

Стратегія національної безпеки України Документ п0008525-15, чинний, поточна редакція -- Введення в дію від 29.05.2015 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0008525-15

Труш О. О. Історико-правові засади європейської політики безпеки й оборони / О.

О. Труш, Є. М. Нікіпєлова // Теорія та практика державного управління. - 2016. - Вип. 3. - С. 30-37. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tpdu_2016_3_7

Закон України «Про ратифікацію Угоди між Європейським Союзом і Україною про

визначення загальної схеми участі України в операціях Європейського Союзу із врегулюванням криз» Документ 137-УІ, чинний, поточна редакція -- Прийняття

від 06.03.2008 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/137-17?lang=uk

Угода між Україною та Європейським поліцейським офісом про оперативне тастратегічне співробітництво. Документ 984 001-16, чинний, поточна редакція --Ратифікація від 12.07.2017 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_001-16

Размещено на Allbest.ru