Вимушено переміщені особи та Європа: ретроспективний погляд на проблему (1914-2015 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківської державної зооветеринарної академії

Вимушено переміщені особи та Європа: ретроспективний погляд на проблему (1914 - 2015)

Любов Жванко доктор історичних наук, професор провідний фахівець науково-дослідного відділу

Харків, Україна

Анотація

У запропонованій статті узагальнено бачення проблеми переміщених осіб та біженців на європейському континенті упродовж століття. Їх поява була зумовлена військовими конфліктами різного походження: від двох світових воєн до низки локальних збройних протистоянь. В історіографічному сюжеті подано, головним чином, ключові праці західноєвропейських дослідників, безпосередньо дотичні окресленої у статті тематики, вказані провідні дослідники вивчення проблематики біженства.

У дослідженні представлено оригінальну авторську концепцію - періодизацію появи та перебування біженців у Європі. Авторка припускає, що упродовж ХХ- ХХІ ст. спостерігалося дев'ять хвиль біженства. Їх поява - військові конфлікти різного характеру. Встановлено два піки біженства, зумовлені класичною причиною - світовими війнами з епіцентром саме на європейському континенті. Серед хвиль вона назвала: перша - в часи Першої світової війни (1914 - 1918); друга - міжвоєнні потрясіння (1919 - 1939); третя - Друга світова війна і перші роки по її закінченні (1939 -1956); четверта: біженців з Угорщини (1956) та Чехословацької Соціалістичної Республіки (1968); п'ята - деколонізаційні процеси на Африканському континеті (60-ті рр. ХХ ст.); шоста - розпад Югославії (1992 - 1997); сьома - розпад СРСР (початок 90-х рр. ХХ ст.); восьма - Україна і «гібридна» війна (від 2014р.); дев 'ята - «європейська міграційна криза» (від 2015).

Складними для континенту залишаються у цьому контексті сучасні реалії: розв 'язана Російською Федерацією проти суверенної держави, якою є Україна, гібридної війни спровокувала чергову хвилю переміщених осіб. За рік влада Європейського Союзу постала перед новим викликом - «міграційною кризою». Історична ретроспектива явища показує, що проблема є глобальною і складною для вирішення. Авторка виокремила період Великої війни (1914-1918), оскільки він започаткував першу масову появу біженців по різні боки фронтів, а відтак спричинив перше на континенті масове переміщення цивільного населення. Усі наступні хвилі біженців можна вважати опосередкованим наслідком цього військового конфлікуту.

Ключові слова: біженець, внутрішньо переміщені особи, Європа, гібридна війна, «міграційна криза».

The proposed article summarizes the vision of the problem of displaced persons and refugees on the European continent in last century. Their appearance was caused by military conflicts of different origins: from two world wars to a series of local armed confrontations. The historiographical story mainly presents the key works of Western European researchers, directly relevant to the topic outlined in the article, the leading researchers of the study of refugee issues.

The study presents the original concept of the author - the periodization of the appearance and stay of refugees in Europe. The author assumes that during the XX - XXI centuries. there were nine waves of escape. Their appearance - military conflicts of different nature. There are two peaks of refuge, caused by the classic cause - the world wars with the epicenter on the European continent. Among the waves she named: the first - during the First World War (1914 - 1918); the second - the inter-war upheavals (1919 - 1939); third - the Second World War and the first years after its end (1939 - 1956); the fourth - refugees from Hungary (1956) and the Czechoslovak Socialist Republic (1968); fifth - decolonization processes in the African continent (1960s); sixth - the breakup of Yugoslavia (1992-1997); the seventh - the collapse of the USSR (the beginning of the 1990s); eighth - Ukraine and the hybrid war (from 2014); ninth - the 'European migration crisis' (2015).

The realities of the continent are still complex: the Russian Federation's unleashed hybrid war against a sovereign state of Ukraine has provoked another wave of displaced persons. Within a year, the European Union's authorities faced a new challenge - the "migration crisis". A historical retrospective of the phenomenon shows that the problem is global and difficult to solve. The author singled out the period of the I World War (1914-1918) because it initiated the first mass appearance of refugees on different sides of the fronts, and therefore caused the first mass displacement of civilians on the continent. All subsequent waves of refugees can be considered as indirect consequences of this military conflict.

Keywords: refugee, internally displaced persons, Europe, hybrid war, "migration crisis".

Європу Великої війни 1914 - 1918 рр. та Європу доби «гібридної» війни, роз'язаної Російською Федерацією проти України, відділяє сто років. Між цими конфліктами - низка локальних протистоянь, які супроводжувалися хвилями біженців та спробами міжнародного співтовариства подолати цю гуманітарну проблему. У річницю від початку Першої світової війни старий континент сколихнув конфліфкт нового типу - невідомого їй до цього часу за своїм цинізмом та засобами ведення. Агресія Російської Федерації, що почалася

2014 р. проти України, стала довгостроковим чинником впливу не лише на українську, але і на світову політичну, економічну, військову та соціальну реальність. Отже, метою запропонованої роботи є спроба узагальнити проблему вимушеного переміщення цивільного населення, серед якого ключове місце посідають біженці, на європейському континенті упродовж століття.

Перш ніж, подати історіографічний сюжет, необхідно зробити певні зауваги. Враховуючи значний пласт літератури доцільно виокремити дослідницькі «пунктири» - ключові праці, безпосередньо дотичні окресленої у статті тематики, вказати провідних дослідників вивчення проблематики біженства на різних етапах. Однією із дотичних до нашої тематики є робота, що витримала п'ять видань (1993, 1998, 2003, 2009, 2014) С. Кастлес (Австралія), Х. де Хаас (Велика Британія) і М. Міллера (США) «Епоха міграції. Міжнародний рух населення в сучасному світі» [28]. У книзі подано комплексну оцінку характеру, масштабів і розмірів міжнародних переміщень населення та їх наслідків. Головну увагу авторів в історичному контексті біженства зосереджено на насильницьких переміщеннях після Другої світової війни. Події, що передували світовому катаклізму, подано на прикладі міграційних рухів Океанії та Північної Америки. Значний пласт європейських «тектонічних зсувів» насильницького переміщення населення залишився поза увагою науковців [27]. Спробу узагальнити історію європейського біженства ХХ ст. від перших Балканських воєн до розпаду Югославії здійснив польський історик Я. -М. Піскорський. Проте відсутність джерельної бази, як і погляд на проблему іде крізь призму історичного досвіду власної родини, робить книгу подібною до жанру політичної есеїки [33].

Говорячи про вивчення біженства на різних етапах, слід назвати роботи великих авторських колективів з різних країн, об'єднаних тематикою в окреслених хронологічних межах. Протягом 2004-2015 рр. було реалізовано два міжнародні науково-дослідні проекти, результатами яких стали фундаментальні видання. Перший - «Батьківщина: війна, населення та державність у Східній Європі та Росії, 1918-1924 рр.» (співредактори: британські історики П. Гетрелл та Н. Барон). Автори однойменної книги зосередили увагу на проблемах повоєнного життя переміщеного у Першу світову війну цивільного населення на території Російської імперії, ставленні урядів нових держав до своїх земляків, які майже десятиліття перебували в евакуації, показали шлях репатріантів додому, їх новий досвід, взаємовпливи репатріантів та місцевих громад, куди ті поверталися [32]. Другий - «Європа в русі: Велика Війна та її біженці. 1914-1918 рр.» (співредактори: П. Гетрелл та Л. Жванко) [10]. У книзі представлено широку картину біженства по різні боки фронтів на європейському континенті [31].

Сучасні європейські дослідження присвячено, головним чином, подоланню «міграційної кризи» [37], новим економічним [24] та кліматичним біженцям, пошукам шляхів адаптації та вживання переміщених осіб у приймаючих соціумах тощо. Можна говорити про новий пік біженства, а відтак й зростання інтересу науковців до цього явища, але, головним чином, в сучасних хронологічних рамках [25]. Окремі статті авторки також стосуються висвітлення проблематики переміщених осіб в контексті українських реалій [11; 12: 14]. Відтак, тематика перебування біженців на європейському континенті залишається відкритою й потребує нових досліджень.

Протягом ХХ - ХХІ ст. у Європі, за нашим досить умовним припушенням, спостерігалося дев'ять хвиль біженства. Їх поява - військові конфлікти різного характеру. При цьому слід визначити два піки біженства, зумовлені класичною причиною - світовим війнами з епіцентром саме на європейському континенті. Отже:

перша хвиля: в часи Першої світової війни (1914 - 1918);

друга хвиля: міжвоєнні потрясіння (1919 - 1939);

третя хвиля: Друга світова війна і перші роки по її закінченні (1939 - 1956);

четверта хвиля: Прояви радянського імперіалізму привели до появи біженців з Угорщини (1956) та Чехословацької Соціалістичної Республіки (1968);

п'ята хвиля: деколонізаційні процеси на Африканському континеті (60-ті рр. ХХ ст.);

шоста хвиля: розпад Югославії (1992 - 1997) і поява неочікувано великої кількості біженців;

сьома хвиля: після розпаду СРСР почалися масові переміщення населення, серед іншого, й вимушені (початок 90-х рр. ХХ ст.);

восьма хвиля: Україна і «гібридна» війна (від 2014 р.);

дев'ята хвиля: «європейська міграційна криза» (від 2015).

Упродовж окресленого періоду було створено систему міжнародних структур: Ліга Націй, Міжнародний Нансенівський комітет, Верховний комісар у справах біженців з Німеччини, Міжурядовий комітет у справах біженців, Міжнародна організація у справах біженців, Верховний комісар ООН у справах біженців, Організація Об'єднаних Націй, Європейський парламент. Проте, як показала практика, їх діяльність не завжди була дієвою і залежала від багатьох чинників, а проблема біженства набувала світового характеру.

Про загальносвітовий характер проблеми свідчить той факт, що примусове переміщення цивільного населення відбувається одночасно в країнах різних географічних регіонів, з різним культурним рівнем, різними історичними та політичними особливостями. З іншого боку, біженство виступає як певний феномен, оскільки впливає на загальносвітову ситуацію. Воно може виникнути у будь-який час у будь-якій частині земної кулі, тоді ж як наслідки будуть відчутні на теренах за тисячі кілометрів від епіцентру появи. Жодне переміщення не є відокремленим від світової спільноти явищем [34, s. 64]. Воно незмінно пов'язане із появою вогнищ нестабільності, збройних конфліктів, а мапа поширення змінюється залежно від загострення чи затухання джерел небезпеки [29, s. 50]. При цьому простежується закономірність: більшість біженців, незалежно від частини світу, втікає до країн-сусідів. Останні досить часто, попри основоположні документи ООН, нехтуючи фундаментальними правами людини, закривали у минулому чи закривають кордони нині свої кордони, блокуючи втікачам можливість знайти безпечне місце чи просто перетнути їх терени у пошуку іншої безпечної країни. До цього часу подолати проблему не можуть ані уряди окремих держав, ані світова спільнота загалом. Чи не останньою панацеєю видається ухвалений 17 грудня 2018 р. Генеральною Асамблею ООН Глобальний договір про біженців [35], як перший етап довгострокового стратегічного бачення проблеми. Однак його успішність буде за умов чіткого переведення теоретичних положень у практичну площину усіма членами світової спільноти [26]. переміщений конфлікт біженство війна

Подаючи ретроспективу біженства слід наголосити, що першим поштовхом до появи кількох мільйонів переміщених осіб стала Велика війна 1914 - 1918 рр. Її ініціатори, кожен окремо і всі разом, прагнули перемоги до різдвяних свят, але кожен за своїм календарем. Пересічне населення радо вітало початок війни масовими демонстраціями прихильності до рішень влади та урядів. Британський військовий історик М. Говард так пояснив найдивовижніший феномен 1914 року: «Радісні, збуджені натовпи, які заповнювали бульвари всіх найбільших міст Європи, британських добровольців, які ломилися до будок, де йшов набір, аби не зпізнитисяна розвагу у Франції, юних офіцерів з фрнцузької академії Сен-Сір, які прямували на битву у своїх випускних мундирах, з помпонами та у білих рукавичких, німецьких резервістів, які ще минулого літа були студентами університетів, а тепер ішли з піснями, зімкнувши зброю, назустріч своїй згибелі... Маси людей вирушили вперед за наказом професійних військових, переконані, що роблять це з власної волі» [4, с. 113]. Війна марилася як переможна, короткотривала, проте злий геній людського розуму зіграв фатальний жарт із цивілізацією.

Перша світова війна позначена страхітливими новаціями, невідомими з минулих збройних конфліктів. Серед них можна вважати й пропаганду як різновид ведення війни та депортаційні акції - примусове вивезення військовими воюючих сторін у тилові райони власного цивільного населення. Акція, проведена саме у Російській імперії, стала одним із перших випадків ініційованого владою широкомасштабного переселення ХХ століття. Відтак у часи Великої війни людина набувала статусу біженця від страху бути убитим ворогом чи від застосованих владою воюючих сторін акцій з вивезення населення у відносно безпечні регіони своїх держав. Водночас воюючі сторони робили спроби організації допомоги біженцям, формували першу правову базу, вертикалі відповідних органів [13]. При цьому прослідковується закономірність: держава, як складний механізм, досить повільно «реагуає» на появу біженців, іноді свідомо перекладаючи свої обов'язки на соціум.

На початку 20-х рр. Західну Європу заполонила хвиля біженців з теренів колишньої Російської імперії, змушуючи європейські уряди розв'язувати цю проблему на міждержавному рівні. До цієї справи був залучений видатний норвезький дослідник і громадський діяч Ф. Нансен, який став на чолі масштабної гуманітарної операції з надання допомоги постраждалим внаслідок Першої світової війни та громадянської війни в Радянській Росії. Ф. Нансен, ставши першим Верховним комісаром Ліги Націй зі справ біженців і військовополонених, очолював Міжнародний комітет справ біженців, більш відомий як Нансенівський комітет. За свою подвижницьку діяльність він отримав не лише подяку мільйонів біженців, які, маючи на руках «Нансеновські паспорти», уже не почувалися, за висловом Е. М. Ремарка «трупами на канікулах», але й Нобелівську премію миру 1922 р. [36].

Наступну потужну хвилю біженців спровокувала Друга світова війна. Виникла гостра потреба у створенні спеціальних гуманітарних міжнародних структурах [23, с. 14]. У зв'язку з цим у 1946 р. під егідою ООН було утворено Міжнародну організацію у справах біженців, а з 1951 р. - Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, відділення якого нині діють у 119 державах світу. Конвенція про статус біженців (1951) та Протокол про статус біженців (1967) є і тепер відправними нормативними актами для держав, які стикаються з проблемою біженців.

На початку початку 90-х рр. минулого століття Європейський Союз зіткнувся з хвилею біженства з колишньої Югославії, яке стало результатом, крім іншого, й етнічних чисток. У 1992-1995 рр. Європа пройшла шлях від ігнорування міжнародних зобов'язань у царині захисту біженців, коли задля власної безпеки були закриті кордони для потоків біженців із зони війни, розв'язаної на Балканах. У цей час європейські лідери, сповідуючи принцип «Фортеця Європа», прагнули закрити свої кордони для біженців. Саме двозначне тлумачення поняття «біженець» серед тогочасної політичної еліти привело до того, що європейські держави просто «зачинили двері» перед масовим потоком балканських біженців. І ніхто з очільників провідних європейських держав навіть не зауважив, що тим самим порушуються основоположні гуманітарні принципи, а їх дії ідуть в розріз міжнародним зобов'язанням [18].

ХХІ століття у західній публіцистиці уже встигло отримати назву «століття біженців» [30], а міські нетрі з мігрантами стали неодмінним атрибутом краєвидів сучасних європейських мегаполісів [2]. Проблема вимушено переселених осіб стала настільки глобальною, що з 2002 р. відзначається Всесвітній день біженця та мігранта. У рік його запровадження Генеральний секретар ООН К. Аннан закликав завжди пам'ятати, що одного дня кожен із нас може постукати в чиї-небудь двері, прохаючи про допомогу. Неспроможність держав, не зважаючи на норми міжнародного права, виконувати спільний обов'язок з «.. .нестворення потоків біженців та співпраці з іншими державами у випадку їх виникнення» [6] і стало першопричиною того, що проблема біженців з локального явища поступово перетворилася у глобальну проблему людства. На червень 2018 р., за даними щорічного звіту Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі. - УВКБ ООН) було зафіксовано уже 69 мільйонів насильно переміщених осіб, що стало новим трагічним рекордом [3]. Серед них: біженці - особи, що покинули власну країну так і внутрішньо переміщені особи (далі. - ВПО), ті, що були змушені покинути власні домівки в межах своєї країни [20]. Зазвичай, велика кількість людей змушена раптово залишити свої будинки в результаті збройного конфлікту, внутрішньої ворожнечі, систематичних порушень прав людини або стихійних лих і втікати у безпечні райони своєї країни. Специфіка внутрішньо переміщених осіб полягає в тому, що залишаючись громадянами держави і залишаючись на її території, вони знаходяться під юрисдикцією і захистом своєї країни, навіть якщо сама держава і не в силах забезпечити такий захист [11, с. 240].

Новим і зовсім неочікуваним вогнищем у центрі Європи, яке дало поштовх до появи біженців, а коли точно слідувати міжнародній правовій термінології - внутрішньо переміщених осіб, стала Україна. У 2014 р. розв'язана проти України з боку Росії, так звана, «гібридна війна». За словами генерал-майора у відставці, члена верхньої палати парламенту Нідерландів Ф. ван Каппена: «Держава, яка веде гібридну війну, укладає оборудку з недержавними виконавцями - бойовиками, групами місцевого населення, організаціями, зв'язок із якими формально повністю заперечується. Ці виконавці можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов'язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленості з іншими країнами» [21].

При цьому можна стверджувати, що Україна - лише плацдарм для випробовування та відпрацювання з боку РФ прийомів ведення цієї війни, направленої, у першу чергу, на дестабілізацію ситуації в цілій Європі. Визнання розпаду Радянського Союзу, як найбільшої геополітичної помилки ХХ ст. з боку керівництва РФ, несприйняття, а то й відверта ворожість до системи ліберальних європейських поглядів - все це привело до гібертрофованого бажання відродити колишню міць у межах Російської імперії. Цікаві думки з цього приводу озвучив В. Горбулін: «... ми можемо констатувати, що «гібридна війна» як форма агресивного вирішення Росією своїх геополітичних завдань не лише не обмежилася Україною, а й усіляко розвивається, а самі форми гібридної війни стають дедалі вигадливішими, поширюючись на нові театри воєнних дій» [5].

Потрібно зазначити, що гібридна війна розв'язана проти України, як форма ведення збройного конфлікту не відома навіть найбільшій військовій потузі світу, якими є США. В одному із інтрев'ю посол США Д. Пайєтт відзначив: «Весь світ вчиться на вашому досвіді ведення гібридної війни. Міністр оборони США Картер у Європі цього тижня говорив про це. Генерал Брідлов - Головнокомандувач сил НАТО в Європі - говорив про це. Підкреслю важливість розуміння об'єднаних сил, з якими ви стикаєтеся: інформаційна війна, поєднання регулярних російських військових підрозділів, російської розвідки, безпілотних літальних апаратів, місцевих бойовиків і радіоелектронної війни. Ці елементи створюють нову військову модель» [7].

Відтак ця «несправжня», «гібридна», війна без правил, без дотриманання жодних міжнародних конвенцій привела до появи в Україні значної кількості переміщених осіб. Проте, така ситуація, як це не прозвучить цинічно, була прогнозована. Вона стала результатом втручання Російської Федерації у внутрішні справи держав-сусіда, одночасно її ключового стратегічного інтересу у цьому регіоні. Відтак і Україна, як свого часу Молдова та Грузія, де Російська Федерація прагнула реалізувати свої неоімперські амбіції свої, потрапила до так званого, за нашим визначенням, «поясу біженців» на пострадянських теренах [12, с. 182]. Її супутниками стали біженці з окупованого Кримського півострова на материкову частину держави та із окупованих частин Донецької та Луганської областей - зони проведення АТО та ООС. При цьому простежується динаміка збільшення їх чисельності з понад 1 млн 300 тис. (липень 2015 р.) до 1 млн 519 234 (жовтень 2018) [8]. За даними ООН Україна входить у десятку країн світу за кількістю внутрішньо переміщених осіб [19].

Відповідно до причин появи слід виокремити у дві умовні категорії біженців. До першої належать переселенці з Автономної Республіки Крим (далі. - АРК), для яких рідна домівка залишилася на анексованій, а значить ворожій території території, а перспектива повернутися є досить примарною і довгоочікуваною. Другу категорію склали переселенці зі Сходу України - Донецької та Луганської областей, для яких існує перспектива повернення після закінчення АТО чи точніше справжньої війни. Переселенці з АРК мають менш болісний досвід зустрічі з реальністю, яка виштовхнула їх зі звичних умов життя. Натомість, реальність Сходу України для переселенців - це війна, терор, криваві розправи над заручниками та полоненими. Серед мотивів, що змусили цих людей покинути домівки: страх бойових дій, переслідування за політичні погляди чи етнічну приналежність, нагнітання істерії страху з боку засобів масової інформації Росії, ризик примусового залучення до збройних формувань бойовиків. І це лише причини, які лежать «на поверхні», тоді як весь їх комплекс потребує більш глибокого дослідження [12, с. 182].

Проблеми, з якими зіткнулися українське суспільство і влада з появою цієї категорії населення, вимагали максимальної їх взаємодії. Проте відсутність подібного досвіду роботи, необхідної законодавчої бази, належного фінансування надзвичайно ускладнили їх вирішення. Більше того, будь-яка держава, і Україна не є винятком, як складний механізм, досить повільно «реагує» на появу переміщених осіб, іноді свідомо перекладаючи свої обов'язки на соціум. Тому на початку їх трагічної одісеї наданням допомоги завжди займаються найбільш соціально активні та свідомі представники суспільного загалу. У ХХІ ст. - це волонтери, які «пробуджують» суспільство і нагадують йому на необхідності виявити жертовність до постраждалих. Важливим є необхідність прийняти нові правила співжиття з вимушеними преселенцями, які, враховуючи особливості впливу російської пропаганди на регіон, мають нерідко різну ментальність та світоглядні орієнтири [14, с. 87]. Ці люди, за великим рахунком, і є одним із інструментів гібридної війни, такою собі біологічною зброєю [17]. Багатьом з них нав'язувалася альтернативна реальність, а відтак почати нове життя в реальному українському світі складно.

Ще одним витком біженства у Європі, починаючи з липня 2015 р., стала поява сірійських біженців. При цьому вразила їх кількість та зорганізованість у прибутті, агресивність та почасти злагодженість дій, як на замовлення під телевізійну картинку. «На Європу звалилась лавина людей. Хто їх транспортував? Організовував раптовий, одномоментний, практично, від'їзд?», такі питання не дають спокою пересічним європейцям та урядовцям Європарламенту. Серед версій, які заслуговують на існування, виходячи із сучасних геополітичних реалій, «біженці із Сирії могли прибути в Європу російськими десантними кораблями» [1]. З початку 2015 р. в Європу прибуло 237 тис. нелегальних мігрантів, а 107,5 тис. - за один місяць, за липень, що ставить під сумнів можливість переміститися такій кількості на «гумових човниках». 4 вересня 2015 р. Верховний комісар ООН у справах біженців А. Гутерреш був змушений констатувати про нездатність у цілому Європи знайти ефективну колективну відповідь на цю проблему [15].

До 2015 р., тобто до масованої появи частково «гібридних сірійських біженців», країни ЄС йшли по шляху створення Спільної європейської системи притулку, заснованої на солідарності та повазі до основних прав людини, для забезпечення ефективного захисту переміщених осіб, пропорційний розподіл шукачів притулку між усіма його членами. Проте, погляди членів Євросоюзу на проблему біженців розділилися, що також є однією із складових гібридної війни, яку веде РФ. Криза з мігрантами поставила під загрозу знищення один із стовпів, на яких тримається Європейський Союз, - право громадян вільно пересуватися між країнами-членами цього утворення. Неспроможність європейських інститутів адекватно реагувати на проблему, спонукала діяти низку країн діяти на власний розсуд, без урахування інтересів сусідів. Окремі держави відкрито саботували колективне рішення Євросоюзу про розселення біженців. На той час зазначені дії могли зламати всю міграційну систему ЄС і спричинити непрогнозовані наслідки. Наприкінці лютого 2015 р. Голова

Європарламенту М. Шульц визнав: ще ніколи для Євросоюзу не складалося такої складної і небезпечної ситуації, заплутаної і вибухонебезпечної [16]. Отже, емігрантська криза», коли величезна кількість біженців із Близького Сходу рушила в напрямку Європи, загнала європейські столиці у складну ситуацію й надовго відвернула їхню увагу від інших проблем [5].

Більшість мігрантів намагаються потрапити до Німеччину, Австрію, Швецію - держави з вищими соціальними стандартами. Проблема вироблення спільної міграційної політики в рамках ЄС має не тільки економічну і гуманітарну складову, але у більшою мірою фіксує політичні розбіжності. Країни півночі і півдня Європи, країни «периферії» і ті, що розташовані всередині континенту, як і раніше відстоюють різні підходи [9]. Цинізм ситуації поляга в тому, що біженців використано як інструмент дестабілізації безпекової ситуації в Європі, фейкові фото жерт тиражовані за допомогою медіа, направлені на розхитування ситуації в самій Європі.

Таким чином, упродовж століття європейський континент був і залишається одним із вогнищ появи біженства та переміщених осіб. Влада і суспільство різних країн, наскільки то можливе, шукали можливості подолання зазначеної проблеми. І нині для євроспільноти - потік біженців - це постійний гуманітарний виклик. Серед кроків зі спрямування його хоча б у кероване русло: створення Спільної європейської системи притулку, заснованої на солідарності та повазі до основних прав людини, для забезпечення ефективного захисту переміщених осіб, пропорційний розподіл шукачів притулку між країнами ЄС, гармонізація європейського законодавства. З іншого боку - необхідність подолання упередженого ставлення до вимушених переселенців. Мігранти, біженці і ті, хто просить притулку, нерідко викликають почуття ворожості, а звідси походить соціальний страх - втратити власну культуру та ідентичність, отримати нових конкурентів на ринку праці, зростання злочинності у суспільстві. Мимоволі формується негативний захисний стреотип: Європейський континент - «переповнений корабель», на який прагнуть дістатися чужі, незрозумілі та небезпечні шукачі притулку. Значні виклики, пов'язані з появою великою кількості ВПО постали й перед Україною, які вона, не маючи досвіду, намагається долати.

Список використаних джерел та літератури

1. Вербер К. Керовані вороги / К. Вебер // Український тиждень. - 2011. - № 21 (186). - 27 травня - 2 червня. - С. 40-41.

2. Говард М. Війна в європейській історії / М. Говард. - К. : Мегатайп, 2000. - 166 с.

3. Горбулін В. Гібридна війна: все тільки починається... / В. Горбулін.

4. Гудвин-Гилл Г. С. Статус беженца в международном праве / Г. С. Гудвин-Гилл. - М.: ЮНИТИ: регион. Представительство УВКБ ООН в РФ; Будапешт : Colpi, 1997. - 647 с.

5. Жванко Л. Друге засідання учасників міжнародного проекту «Europe on the move: the Great War and its refugees, 1914-1918» («Європа в русі: Велика Війна та її біженці. 1914 -

6. Жванко Л. Украина и проблема беженцев: реалии современности / Л. Жванко // Перекрестки. Вильнюс. - 2014. - № 1-2. - С. 236-255.

7. Жванко Л. М. Біженство на європейському континенті: соціогуманітарні виклики / Л. М. Жванко // Безпековий, політичний, економічний та гуманітарний виміри сучасного етапу європейської та євроатлантичної інтеграції України: матеріали міжнародної науково- практичної конференції, присвяченої 70-ій річниці створення ДВНЗ «Ужгородський національний університет» (м. Ужгород, 5 грудня 2015 р.). - Ужгород, 2015. - С. 181-184.

8. Жванко Л. М. Біженці Першої світової війни: український вимір (1914 -1918 рр.) / Л. М. Жванко. - Х. : Віровець А. П. «Апостроф», 2012. - 568 с.

9. Жванко Л.М. Внутрішньо переміщені особи в Україні: гендерні виклики / Л. М. Жванко // Гендерна політика міст: історія і сучасність = Gender policy of cities: History and Modern Times: матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 6-7 жовтня 2015 р.). - Х., 2015. - Вип. 5. - С. 85-90.

10. Коваль О. Мігранти розколюють Європу. [Електронний ресурс] / О. Коваль.

11. Корреспондент: Перенаселенці. Українські міста зіштовхнулися з проблемою біженців із зони АТО.

12. Світова статистика // Крізь кордони. Інформаційний бюлетень УВКБ ООН в Україні. - 2003. - № 1. - С. 14-15.

13. Betts A. Refugee Economies Forced Displacement and Development, /A. Betts [and other]. - London: Oxford University Press, 2016.

14. Betts A. Refuge: Transforming a Broken Refugee System / A. Betts, P. Collier. - London : Allen Lane, Penguin Random House, 2017. - 266 p.

15. Castles St. The Age of Migration: International Population Movements in the Modern World. [Electronic Resource] / St. Castles, H. de Haas, М. Miller. - New York : The Guilford Press, 2014.

16. Czerep J. Wymiar geograficzny uchodzstwa / J. Czerep // Uchodzcy w Europie: uwarunkowania, istota, nastзpstwa / red. nauk. K. Wojtaszczyk, J. Szymanska; Instytut Europeistyki. Uniwersytet Warszawski. - Warszawa : Oficyna Wydawnicza ASPRA-JR, 2017. - S. 46-63.

17. Europe on the Move: The Great War and Its Refugees. co-ed. P. Gatrell, L. Zhvante. - Manchester : University Press, 2017. - 352 p.

18. Homelands: War, Population and Statehood in Eastern Europe and Russia, 1918-1924 / N. Baron and P. Gatrell, eds. - London : Anthem Press, 2004. - 267 p.

19. Piskorski J.-M. Wygnancy. Przesiedlenia i uchodzcy w dwudziestowiecznej Europie / J.- M. Piskorski. - Warszawa : Panstwowy Instytut Wydawniczy. 2010. - 338 s.

20. Potyrala A. Organizacja Narodow Zjednoczonych wobec problemu uchodzstwa: geneza, istota i praktyka aktywnosci. / A. Potyrala. - Warszawa : Dom Wydawniczy Elipsa, 2015. - 272 s.

21. Report of the United Nations High Commissioner for Refugees Part II Global compact on refugees. / Report of the United Nations High Commissioner for Refugees.

References:

1. Bizhenci iz Syriyi mohly prybuty v Yevropu rosijskymy desantnymy korablyamy, - bloher.

2. Verber, K. (2011) Kerovani vorohy. Ukrayinskyj tyzhden, 1-2, 236-255. Vsesvitnij den bizhenciv u 2018 roci.

3. Hovard, M. (2000). Vijna vyevropejskij istoriyi. Kyyiv.

4. Horbulin, V. Hibrydna vijna: vse tilky pochynayetsya. Retrieved from:

5. Hudvyn-Hyll, G. S. (1997). Status bezhenca v mezhdunarodnomprave. Moskva.

6. Dzheffri Pajyett: «Ves svit vchytsya na vashomu dosvidi vedennya hibrydnoyi vijny». vashomu-dosvidi-vedennya-gibridnoyi-vijni

7. Zhvanko, L. Druhe zasidannya uchasnykiv mizhnarodnoho proektu «Europe on the move: the Great War and its refugees, 1914-1918».

8. Zhvanko, L. (2014) Ukraina i problema bezhencev: reali sovremennosti. Perekrestki. Vilnyus, 1-2, 236-255.

9. Zhvanko, L. M. (2015) Bizhenstvo na yevropejskomu kontynenti: sociohumanitarni vyklyky. Bezpekovyj, politychnyj, ekonomichnyj ta humanitarnyj vymiry suchasnoho etapu yevropejskoyi tayevroatlantychnoyi intehraciyi Ukrayiny. Uzhhorod, 181-184.

10. Zhvanko, L. M. (2012). Bizhenci Pershoyi svitovoyi vijny: ukrayinskyj vymir. Kharkiv.

11. Zhvanko, L. M. (2015) Vnutrishnio peremishheni osoby v Ukrayini: henderni vyklyky. Hendernapolityka mist: istoriya i suchasnist, 5, 85-90.

12. Zayava Verchovnoho Komisara OON u spravach bizhenciv Antonio Huterrisha shhodo kryzy z bizhencyamy u Yevropi.

13. Korrespondent: Perenaselenci. Ukrayinski mista zishtovkhnulysya zproblemoyu bizhenciv iz zony ATO.

14. «Krepost-Evropa»: problema yuhoslavskich bezhencev v immihracionnoj politike EvroSoyuza v 1992-1997.

15. Svitova statystyka (2003). Kriz kordony. Informacijnyj byuleten UVKB OON v Ukrayini, 1, 14-15.

16. Betts A., Bloom L., Kaplan J. & Omata N. (2016). Refugee Economies Forced Displacement and Development, London.

17. Betts, A. & Collier, P. (2017). Refuge: Transforming a Broken Refugee System. London.

18. Castles, St., Haas, H. de & Miller, M. (2014). The Age of Migration: International Population Movements in the Modern World.

19. Czerep, J. (2017) Wymiar geograficzny uchodzstwa. Uchodzcy w Europie: uwarunkowania, istota, nastзpstwa. Warszawa, 46-63.

20. Dasko, H. Remarque, kronikarz uchodzcфw.

21. Gatrell, P. & Zhvanko L. (co-ed.) (2017). Europe on the move: the Great War and its refugees. Manchester.

22. Baron, N. & Gatrell P. (eds.) (2004). Homelands: War, Population and Statehood in Eastern Europe and Russia, 1918-1924. London.

23. Piskorski, J.-M. (2010). Wygnancy. Przesiedlenia i uchodzcy w dwudziestowiecznej Europie. Warszawa.

24. Potyrala, A. (2015). Organizacja Narodow Zjednoczonych wobec problemu uchodzstwa: geneza, istota i praktyka aktywnosci. Warszawa.

25. Report of the United Nations High Commissioner for Refugees Part II Global compact on refugees.

26. Uchodzcy w Europie: uwarunkowania, istota, nastзpstwa (2017). Warszawa.

Размещено на Allbest.ru