Латино-Карибська Америка в геостратегії Російської Федерації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Латино-Карибська Америка в геостратегії Російської Федерації

Олег Кондратенко^, доктор політичних наук, доцент, старший науковий співробітник науково-дослідної частини Інституту міжнародних відносин, Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

Розглянуто політику та реалізацію геостратегії Російської Федерації щодо країн Латино-Карибського регіону. Росія дедалі намагається демонструвати статус стратегічного партнера щодо країн Латино-Карибської Америки через укладання різного роду партнерських угод. Виходячи з цього, починаючи із 2000-х рр. РФ прагне відновити свій вплив в тих латиноамериканських країнах, які були традиційною сферою присутності СРСР у період холодної війни. Встановлено, що Росія намагається здобувати прихильність серед кола латиноамериканських країн через встановлення економічних зв 'язків, переважно комерційного характеру. Російська Федерація має значні контракти на постачання зброї до латиноамериканських країн та приймає участь у реалізації низки енергетичних проектів, у тому числі й будівництві АЕС. Росія також намагається демонструвати присутність в регіоні через маневри своєї дальньої стратегічної авіації та військово-морських сил. Водночас, Росія вдається до підтримки збанкрутілих латиноамериканських режимів, на кшталт влади Н. Мадуро у Венесуелі. Все це лише поглибило кризу у Венесуелі з її автократичним правлінням та призвело до двовладдя в країні.

Проте Росія ризикує бути витісненою з регіону Китаєм та США, що розглядають Латинську Америку в якості полігона для реалізації стратегії геоекономічного «завоювання». Ключовими країнами для реалізації стратегії відновлення присутності Росії в зазначеному регіоні є: Куба, Венесуела, Нікарагуа та, частково, Бразилія. Ці країни РФ розглядає у якості стратегічних партнерів та плацдарму для подальшого нарощування геополітичного та геоекономічного впливу в Латинській Америці, а також обмеження в даному регіоні впливу США. На тлі поодиноких маневрів російських ВПС та ВМФ Москва здійснює періодичні заяви про відновлення колишніх радянських військових баз у латиноамериканських країнах. Однак таку риторику РФ можна розцінювати більшою мірою як геополітичний PR з метою репрезентації віртуальної величі Росії.

Ключові слова: Російська Федерація, геополітика, геостратегія, геополітичний вплив, Латино-Карибська Америка, Латинська Америка.

Oleg Kondratenko, Dr.hab. (Political Sciences), Associate Professor, Senior Research Fellow of the Research Department of Institute of International Relations, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine

LATIN-CARIBBEAN AMERICA IN GEOSTRATEGY OF THE RUSSIAN FEDERATION

Abstract. The policy and implementation of geostrategy of the Russian Federation in relation to the countries of the Latin-Caribbean region are considered. Russia is increasingly trying to demonstrate the status of a strategic partner with respect to Latin American Caribbean countries through the conclusion of various partnership agreements. On this basis, since the 2000s, the Russian Federation has sought to regain its influence in those Latin American countries that were the traditional sphere of presence of the USSR during the Cold War. It has been established that Russia is trying to gain favour among Latin American countries by establishing economic relations, mainly of a commercial nature. The Russian Federation has significant contracts for the supply of weapons to Latin American countries and is involved in the implementation of a number of energy projects, including the construction of nuclear power plants. Russia is also trying to demonstrate its presence in the region through the manoeuvres of its long-range strategic aviation and naval forces. At the same time, Russia is resorting to the support of bankrupt Latin American regimes such as the government of N. Maduro in Venezuela. All this has only exacerbated the crisis in Venezuela and its autocratic rule and led to a double rule in the country.

However, Russia risks being pushed out of the region by China and the United States, which consider Latin America as a proving ground for a strategy of geo-economic "conquest". The key countries for implementing the strategy of restoring Russia 's presence in the region are: Cuba, Venezuela, Nicaragua and partly Brazil. The Russian Federation views these countries as strategic partners and a foothold for the further expansion of geopolitical and geo-economic influence in Latin America, as well as restrictions in the region of US influence. Against the backdrop of isolated manoeuvres by the Russian Air Force and the Navy, Moscow makes periodic statements about the rebuilding of former Soviet military bases in Latin American countries. However, such rhetoric of the Russian Federation can be regarded more as geopolitical PR in order to represent the virtual grandeur of Russia.

Key words: Russian Federation, geopolitics, geostrategy, geopolitical influence, Latin Caribbean America, Latin America.

Наразі питання реалізації глобальної стратегії Російською Федерацією є чи не одним із ключових у дискурсі оптимізації глобальної безпеки та формування нового світового порядку. РФ, відновлюючи нехай і номінальний вплив у Латиській Америці, намагається демонструвати свої глобальні геополітичні амбіції щодо повернення статусу наддержави, втраченого з крахом СРСР. Тим самим РФ прагне демонструвати роль світового гравця з глобальними геополітичними інтересами, на кшталт тих, якими сьогодні є США та Китай. Росія виявляє активність у відновленні та поглибленні зв'язків з тими країнами Латинської Америки, які свого часу відзначалися прорадянською орієнтацією або ж сповідують нині ліві чи лівоцентристські політичні ідеали. Такими країнами є передусім Куба, Нікарагуа та Венесуела. До того ж, компенсувати «втрату Латино- Карибської Америки» Москва намагається за рахунок економічного проникнення у країни, що розвиваються, переважно за рахунок постачання їм зброї та військового обладнання.

Питанню практичної реалізації геостратегії Росії в Латино-Карибському регіоні присвячено низку наукових праць переважно російських та західних істориків і політологів. Все ж варто звернути увагу на публікацію незалежної української експертки О. Ковальової [10], що стосується наростання військово- політичної активності РФ в Карибському басейні та Латинській Америці загалом. Назвемо також окремі роботи, представлені російськими та західними політологами. Зокрема таким аспектам як відновлення зв'язків з країнами цього регіону, котрі не сприймають або виявляють нейтралітет відносно політики США присвячене дослідження Р. Мухаметова [18]. Стосункам Росії з колишнім союзником СРСР - Кубою та їх реальний потенціал присвячені статті В. Бородачова [2] та Г. Нуришева [21]; про можливе використання інфраструктури в Центральній Америці для російської стратегічної авіації та військових човнів відзначають у своїх публікаціях К. Богданов [5], О. Майоров [15], Н. Нікандров [19] та Ю. Ніколаєв [20]. Про можливе зіткнення інтересів РФ з Китаєм в Латинській Америці відзначає данський політолог Л. Патей [35].

Зважаючи на не надто чисельну кількість досліджень проблематики латиноамериканського вектора російської геостратегії вона потребує нагального вивчення й наукової розробки в умовах наростання дисбалансу глобальної системи безпеки.

Метою нашої стаття є аналіз стратегії, політики та відносин Росії з тими країнами Латинської Америки де вона вбачає свій найбільший стратегічний інтерес пов'язаний із проникненням і закріпленням в даному регіоні.

Досягнення поставленої мети обумовлює вирішення наступних завдань:

- з'ясувати методи забезпечення впливу Росії на країни Латинської Америки;

- виявити найбільш важливі для Росії країни Латинської Америки за рахунок яких вона прагне наростити вплив в регіоні в цілому;

- довести хибність російської стратегії на латиноамериканському напрямку через брак ресурсів та нарощування впливу в регіоні США та Китаю.

У цілому Латиноамериканський регіон Російська Федерація розглядає як форпост розширення своєї глобальної геополітичної присутності. Відомо, що Латинська Америка займала важливе місце у зовнішній політиці СРСР, особливо після перемоги Кубинської революції 1959 р. На фоні зростання популярності лівих сил в даному регіоні у СРСР були сподівання на те, що до влади у більшості латиноамериканських країн прийдуть прорадянські режими і це дозволить значно ослабити вплив США у Західній півкулі. Однак, попри потужну договірно-правову базу з переважною більшістю латиноамериканських країн, головним геополітичним та ідеологічним форпостом СРСР в регіоні, фактично упродовж всього періоду холодної війни залишалася Куба та згодом Нікарагуа, тоді як ключовими торговельно-економічними партнерами Радянського Союзу були Бразилія та Аргентина, які не вели надто вираженої антиамериканської чи прорадянської політики. З крахом Радянського Союзу та розгортанням внутрішньополітичної й економічної кризи в РФ, розпочалося масштабне згортання присутності Москви в Латинській Америці, у результаті чого було фактично повністю втрачено вплив Москви в регіоні. Масовий вихід Росії з Латинської Америки як правонаступник СРСР розцінювався низкою її країн навіть як своєрідна зрада спільних інтересів.

Проте, ситуація у відносинах РФ з країнами Латинської Америки почала змінюватися з кінця 1990-х рр., коли російське МЗС очолив фундатор стратегії багатовекторної зовнішньої політики - Є. Примаков. У той час Росія стала однією із небагатьох країн, що підтримали Колумбію, у якої вкрай загострилися відносини із США через сприяння нею масовій наркоторгівлі, передусім на їх теренах. Відтоді Колумбія відмовилася від закупівлі американської зброї та уклала контракти на придбання російського озброєння. Невдовзі до країн даного регіону масово почали проникати російські енергетичні компанії. З приходом до влади В. Путіна та стабілізацією політико-економічної ситуації в Росії, зумовленою різким стрибком цін на нафту, відбулося поновлення її геополітичних амбіцій, які ознаменувалися намірами відродження присутності в країнах, що розвиваються. Врешті, Росія майже двадцять років поспіль намагається реставрувати геополітичні позиції, що були закладені ще з часів СРСР. Так, візит В. Путіна наприкінці 2000 р. до Куби було спрямовано на повернення довіри цієї країни й інших держав Латинської Америки, втраченої упродовж 1990-х рр. Подальші відносини Росії та Венесуели були досить тісними за президентів У. Чавеса та Д. Медведєва, коли сторони уклали низку дипломатичних угод щодо військово-технічної співпраці, а також співробітництва у сфері енергетики. Проте головним у їхніх стосунках стало вироблення солідарної позиції щодо спільних дій із консолідації багатополярного світового устрою [21].

З тих пір відбувається поступове відродження економічної та політичної співпраці з країнами даного регіону, примітним також є проведення спільних військових навчань РФ та держав Латинської Америки. Загалом же, левова частка країн регіону, пам'ятаючи потужну підтримку СРСР у часи холодної війни, не сприймають США як глобального гегемона та виступають за формування багатополярного світу на тлі так званого «повороту» вліво, унаслідок росту популярності відповідних політичних сил. Разом з тим, керівництва таких країн Боліварійського альянсу як Венесуела, Куба та Нікарагуа є авторитарними за своєю сутністю, що врешті й забезпечує та полегшує співпрацю з РФ, тоді як економічна складова за такого типу відносин часто відходить на другий план. Хоча доводиться спостерігати, що бажання до зближення з Росією виявляють і ті країни регіону, політична та ідеологічна орієнтація яких значно відрізняється. Скажімо інші країни Боліварійського альянсу - Бразилія та Аргентина зацікавлені в отриманні від стосунків з РФ передусім економічних, а потім вже й політичних та геополітичних вигод. Важливість Латинської Америки для Росії визначається тим, що вона розглядає даний регіон у якості такого собі близького зарубіжжя США і геостратегічне закріплення в ньому є своєрідною симетричною відповіддю на проникнення Сполучних Штатів до пострадянського простору як зону виключних російських інтересів. Тому закріплення в Латиноамериканському регіоні покликане полегшувати діалог Російської Федерації із США стосовно розміну геополітичного впливу та неприпустимості експорту так званих «кольорових» революцій на пострадянські терени.

Росія всіляко демонструє намагання відновити втрачені позиції в Карибському басейні, що у подальшому було підкріплено видимою демонстрацією військової присутності. За таких умов, як стверджує російський аналітик В. Бородачов, особливу увагу у ключовому об'єкті геостратегії в регіоні було приділено Кубі. Як відомо, Куба була чи не головним союзником СРСР у Західній півкулі, що дозволило Радянському Союзу проникнути на «задній двір» Сполучених Штатів під час Карибської кризи у 1962 р. [2, с. 64]. Також задля створення бодай ілюзії повернення Росії у глобальну політику, ще у 2009 р. з метою формування видимості атмосфери тиску на США, Генштабом РФ була зроблена заява про розміщення на Кубі бази стратегічних бомбардувальників Ту- 160 та Ту-95 МС, здатних нести ядерну зброю [14]. Актуальним стало питання поновлення роботи Лурдеського центру радіоелектронної розвідки, який використовувався до 2002 р. спочатку СРСР, а потім Росією, хоча саме російське керівництво і спростовує подібні заяви західної преси [7]. Також у грудні 2008 р., фактично одразу після завершення російсько-грузинської війни, військові човни Північного флоту РФ - ракетний крейсер «Петро Великий» та протичовновий корабель «Адмірал Чабаненко», здійснили океанічний рейд до берегів Венесуели та брали участь у спільних навчаннях з венесуельськими збройними силами, демонструючи тим самим прапор РФ, а отже її військову присутність у цій ділянці світу.

Разом з тим, примітним прикладом демонстрації Росією свої військової могутності став переліт у 2013 р. та у 2018 р. двох російських стратегічних бомбардувальників з авіабази в Енгельсі до Венесуели, а звідти до Нікарагуа. Такий крок був демонстрацією того, що РФ має можливості використання «аеродрому підскоку» в Центральній Америці задля підвищення можливості російської дальньої авіації і флоту та зниження рівня ядерної безпеки США. До

того ж останнім часом з боку Росії лунають заяви про відкриття повітряно- морської бази на побережжі Венесуели. Така політика Росії є радше пропагандистським жестом, аніж реальним кроком до розширення геополітичного впливу в регіоні, оскільки для цього необхідно провести затратну роботу щодо поновлення у Світовому океані інфраструктури присутності: опорну мережу аеродромів, пункти матеріально-технічного забезпечення ВМС, які дозволять повноцінно забезпечувати морську та повітряну навігацію.

Дотримуючись своєї концепції, автор доходить попереднього висновку, що за допомогою геополітичного проникнення до таких латиноамериканських країн, як Нікарагуа, Куба, Венесуела та частково Бразилія (в рамках БРІКС), РФ намагається закріпити свою присутність в басейні Карибського моря - так званому задньому дворі США з перспективою зниження їх впливу в Латинській Америці в цілому.

Впродовж останнього півтора десятиліття президент Росії шість разів відвідував країни Латинської Америки. Зокрема, однією з основних цілей латиноамериканських турне В. Путіна, що відбулися восени 2004 та влітку 2014 рр., а також Д. Медведєва у 2008 р. було прагнення заручитися підтримкою країн (насамперед лівих і лівоцентристських режимів) цього регіону в умовах наростання кризи відносин із Заходом. Крім цього, Росія намагається вкотре демонструвати світу, що вона не перебуває в ізоляції та є глобальною, а не регіональною державою [36]. Тим самим В. Путін продемонстрував, що допомагає Кубі протидіяти американській блокаді. До того ж, у ході його візиту у 2014 р. з Кубою було укладено 10 різнопланових документів про співпрацю, серед яких і ті, що передбачали розгортання й експлуатацію на кубинській території об'єктів інфраструктури, у тому числі військової. Більше того, російський лідер заявив про скасування 90 % (35,2 млрд. дол.) кредитних боргів Куби, що накопичилися ще з часів СРСР. Другим важливим кроком для сторін стало обговорення проектів щодо розробки покладів нафти на кубинському морському шельфі за участю російських компаній «Зарубежнефть» та «Роснефть», а також оголошено плани будівництва для Куби чотирьох енергоблоків для ТЕС. Обговорювалися питання щодо участі Росії в модернізації морського порту Маріель та будівництва нового аеропорту з вантажним терміналом [13].

Напередодні свого латиноамериканського візиту в лютому 2015 р. міністр оборони РФ С. Шойгу зробив заяву про наміри Росії щодо розбудови інфраструктури баз технічного обслуговування в низці країн Латинської Америки. Останнє було необхідним для обслуговування військових човнів з метою їх базування в різних ділянках світу. Також ішлося про необхідність забезпечення дозаправки літаків дальньої авіації Росії [19]. РФ має наміри щодо будівництва наземних центрів для підтримки російської Глобальної навігаційної супутникової системи («ГЛОНАС») на Кубі, в Нікарагуа, Бразилії, Аргентині тощо [23]. Цілком імовірно, що Росія створює подібні центри передусім із військовими цілями, прикриваючись при цьому лише наданням комерційних послуг у навігаційній сфері. Адже не випадково, що роком раніше Росією було підписано спільну Угоду про модернізацію нікарагуанської армії.

У Нікарагуа, якій свого часу симпатизував СРСР у зв'язку з перемогою Сандиністської революції, Росія підтвердила свою зацікавленість щодо створення стратегічного альянсу з нею. До речі, саме Нікарагуа визнала свого часу незалежність Абхазії та Осетії у 2008 р. й анексію Криму у 2014 р., а також в цілому підтримує позиції Росії у конфлікті з Україною. Примітно, що саме така позиція Нікарагуа дозволяє формувати РФ коло союзників у протистоянні із Заходом в різних регіонах світу та міжнародних організаціях, передусім в ООН - де Росія саме за рахунок таких країн намагається зміцнити свої переговорні позиції та здобути підтримку, у тому числі й в українському та сирійському питаннях. Зокрема саме задля поглиблення двосторонньої співпраці Росія надає Нікарагуа безоплатну фінансову допомогу та політичну підтримку. За рахунок продажу зброї, що стало одним із ключових інтересів РФ в Латинській Америці, вона отримала доступ до портів і повітряного простору цієї країни. До того ж, у 2016 р. вкотре було переобрано президента-диктатора Д. Ортегу від партії «Сандиністський фронт національного визволення», який відкрито займає проросійську позицію [3]. Таке зближення РФ з карибськими країнами викликало на Заході навіть занепокоєння з приводу того, що Москва має плани щодо створення в Латинській Америці, у тому числі й у Нікарагуа, бази для забезпечення свого військового флоту.

У разі, якщо говорити про «м'яку» стратегію Росії по завоюванню симпатій та лояльності латиноамериканських країн, то зазначимо, що у 2010 р. нею було виділено Венесуелі досить вигідний кредит на суму 2,2 млрд дол. для придбання великої партії російської зброї, зокрема танків, артилерії та стрілецької зброї на подальші роки. Також у 2013 р. РФ уклала з Венесуелою контракт на постачання зброї на суму 11 млрд дол., зокрема багатоцільових винищувачів, бойових гвинтокрилів та зенітно-ракетних систем [15, с. 118]. У ході візиту російського міністра оборони С. Шойгу у 2015 р. до країн Латинської Америки обговорювалася низка питань із приводу військово-технічної співпраці, що тим самим підтверджує наміри РФ зміцнювати обороноздатність країн цього регіону, особливо тих, які незадоволені політикою США. Загалом же, серія візитів російських високопосадовців була покликана продемонструвати, що навіть в умовах складних часів, санкцій та обмежень Росія не забуває про своїх латиноамериканських партнерів. Водночас Москва давала зрозуміти, що її позиції цілком збігаються щодо архітектури багатополярного світу та несприйняття Pax Americana [33].

У 2014 р. в ході реструктуризації колишніх радянських боргів, Росія все ж скасувала Кубі 90 % боргу на суму 35,2 млрд дол. та Нікарагуа в розмірі 5,9 млрд дол., що було жестом доброї волі в контексті прагнення розширення стратегічного партнерства [18]. Також на 2017 р. російська компанія «Роснефть» надала Венесуелі фінансову допомогу у розмірі 10 млрд. дол., що допомогло Каракасу відтермінувати дефолт та зберегти режим Н. Мадуро, який дедалі більше залежить від Москви. В обмін на кредитну лояльність РФ отримала доступ до родовищ дешевої венесуельської нафти та посилила вплив у регіоні [34]. Також не виключено, що в обмін на збільшення терміну виплати боргу Росія буде вимагати розміщення у Венесуелі російських військових човнів з метою геостратегічного закріплення на американському «задньому дворі».

У січні 2019 р. політична криза у Венесуелі переросла у протистояння опозиції та влади у підсумку чого утворилося два центри правління. Спікер Національної асамблеї Х. Гуайдо, на фоні масових протесів проти Н. Мадуро (що відбувалися під час його інавгурації на другий президентський термін та проходили проти політики режиму, що довів країну до економічного банкрутства), проголосив себе виконуючим обов'язки президента країни. Більше того, як опозицією, так і за межами країни президентські вибори були визнані у якості таких, що проходили в атмосфері масових порушень, а тому вважаються недійсними. Н. Мадуро охарактеризував ці події як державний переворот організований США та заявив про перебування на найвищій посаді до 2025 р. згідно конституції. Захід як і абсолютна більшість країн Латинської Америки (всього понад 50 держав світу) визнали Х. Гуайдо тимчасовим президентом до оголошення Н. Мадуро виборів упродовж наступних восьми днів. У свою чергу Росія разом з Китаєм, Туреччино, Болівією, Кубою ПАР та іншими державами переважно авторитарного штибу заявили про підтримку Н. Мадуро [4].

Росія такі події у Венесуелі у своєму традиційному стиді назвала державним переворотом, організованим США. Для Москви це було щось на кшталт чергової «кольорової» революції, однак тепер в Латинській Америці. Наразі Н. Мадуро зберігає залишки влади виключно завдяки підтримці своїх військових та Росії, яка витратила мільярди доларів на підтримку його режиму, головно в нафтовидобувну промисловість. Приміром, «Роснефть» надала понад 6 млрд кредитів венесуельській компанії «PDVSA» [8]. США зі свого боку, ввівши санкції проти осіб наближених до Н. Мадуро, а також запровадивши торговельне ембарго й заморозивши всі активи уряду Венесуели, закликають Н. Мадуро відмовитися від претензій на владу та піти у відставку. Однак у разі падіння його режиму Росія ризикує безповоротно втратити свої капіталовкладення в цю країну. Саме тому Росія відправила своїх військових до Венесуели з метою підтримки її армії, що варто розцінювати як чергову геополітичну авантюру поряд з діями РФ в Україні та Сирії, що лиш дестабілізує в них ситуацію та систему глобальної безпеки загалом.

Дещо окремо варто зауважити про візит до країн Латинської Америки очільника МЗС РФ С. Лаврова, що відбувся у 2015 р. та став прикладом використання Росією тактики часів холодної війни. Г оловний російський дипломат зробив, як відзначає Н. Нікандров, акцент на неприпустимості політики тиску на Кубу, втручання у внутрішні справи та запровадження санкцій щодо Венесуели, яку поряд із Кубою РФ вважає своїм стратегічним партнером. Тоді американське військове керівництво зазначило, що РФ домагається від Куби, Венесуели та Нікарагуа отримати доступ до їхніх військово-повітряних баз і портів з метою технічного забезпечення російських стратегічних бомбардувальників і суден, які Росія обіцяє відправляти для патрулювання територій Карибського моря та Мексиканської затоки, шантажуючи тим самим США [18].

Водночас РФ планує збільшувати геоекономічне/енергетичне проникнення до Латинської Америки. Так, Росія мала плани інвестувати в розвиток Куби близько 3,5 млрд дол., що стало б своєрідним викликом для США, оскільки західні компанії не можуть вести на Кубі свій бізнес через американське ембарго. Було також підписано низку угод щодо інвестицій, співпраці в енергетичній сфері [18]. Перу поряд з Кубою є для Росії важливим покупцем її військової продукції, передусім гвинтокрилів (здебільшого Мі-171Ш), які ще з 1970-х рр. постачав СРСР, а також військових літаків та протитанкових комплексів. Важливість двосторонніх зав'язків між РФ та Перу збільшується ще й в силу їх спільної участі у рамках АТЕС з 1998 р.

Низку домовленостей, переважно в енергетичній сфері, було виголошено в ході латиноамериканського візиту В. Путіна у 2014 р. до ще однієї латиноамериканської держави - Болівії [5]. У вересні 2016 р. «Газпром» увів у експлуатацію родовище «Інкауасі» в Болівії, запаси якого становлять 70,8 млрд м³, де планується збільшити видобування до 6,5 млн м³ за добу. До 2040 р. в Болівії за участю «Газпрому» («Gazprom International»), який представляє російські інтереси в цій країні, планується продовження видобування, переробка та транспортування енергоресурсів, зокрема скрапленого газу [6, с. 16]. Разом із тим, під час свого візиту у 2014 р. В. Путін підписав з Аргентиною угоду про співпрацю у сфері енергетики. Уже у 2015 р. «Газпром» відкрив своє представництво в Буенос-Айресі для реалізації спільних проектів з аргентинською компанією «YPF» у сфері розвідки та пошуку нових покладів вуглеводнів, а також у сфері скрапленого газу. Також РФ заявила про участь в розробці найбільшого аргентинського сланцевого родовища «VacaMuerta» [26].

У зв'язку з тим, що Аргентина потерпає від енергетичного дефіциту, що негативно позначається на її економіці, у 2014 р. «Росатом» зробив заяву про готовність брати участь у будівництві третього енергоблоку АЕС «Атуча», хоча тендер, як і на будівництво четвертого й п'ятого енергоблоків, у підсумку виграв Китай, що тим самим, на думку автора (як і у випадку з подібною ситуацію в Африці), може вкотре свідчити про процес розмивання впливу РФ у сфері ядерної енергетики у світі загалом та Латинській Америці зокрема. Втім, Аргентина, як і Росія, розділяє принципи багатополярного світу, що можна визначити як співпадіння поглядів на несприйняття політики глобального домінування США та цивілізаційних цінностей колективного Заходу. Врешті формування кола таких країн-однодумців є частиною реалізації російської стратегії по створенню своєрідного антизахідного інтернаціоналу за рахунок країн, що розвиваються. Адже не випадково, що задля посилення російського «м'якого впливу» стосовно підтримки формування антиамериканської пропаганди, під час останнього візиту В. Путіна до Аргентини, відбулося підписання міжвідомчої угоди по забезпеченню цілодобової ефірної іспаномовної трансляції телеканалу «Russia Today», зокрема й на безоплатній основі. Все це можна розцінити не інакше як інформаційну експансію РФ до Латинської Америки. Також ведеться налагодження зав'язків з латиноамериканськими випускниками радянських і російських вузів, значна кількість яких займають високу нішу в рядах місцевої еліти. Більше того, Росія, як така, що не в змозі конкурувати із США, ЄС та Китаєм у сфері інвестицій, а також значно поступається останнім за масштабами і обсягами торговельно-економічних відносин з країнами регіону, все ж досягає помітних успіхів у боротьбі за розум і серця латиноамериканців.

Окреме місце у латиноамериканському векторі геостратегії Росії відводиться Бразилії як найбільшій країні даного регіону, а також через спільність їх інтересів за участі у групі БРІКС. Саме це неформальне об'єднання дає можливість координувати РФ та Бразилії свої геоекономічні інтереси в латиноамериканському регіоні та за його межами. Серії візитів до Бразилії Д. Медведєва у 2008, 2010, 2013 рр. та В. Путіна у 2004 та 2014 рр. ознаменувалися укладенням низки угод щодо розширення двостороннього співробітництва та узгодженням плану дій між РФ і Бразилією щодо торговельно-економічної співпраці на 2014-2015 рр., передусім в енергетичній та військово-технічній сфері [22]. Знаковим у двосторонніх відносинах стало підписання «Російсько-бразильського стратегічного союзу» від 18 жовтня 2005 р. Згідно твердження російського вченого Р. Туктарова, Росія активно прагне вибудувати стратегічну вісь «Москва - Бразиліа» в межах БРІКС [3, с. 48-49]. Варто зауважити, що товарообіг між РФ та Бразилією упродовж останніх років є порівняно незначним як для такого масштабу держав та становить в середньому 5-6 млрд дол. упродовж останніх п'яти років, а Бразилія займає лише біля 1 % у загальній зовнішній торгівлі РФ [28; 30].

РФ активно постачає до Бразилії енергообладнання для ГЕС, інвестує у сферу видобування вуглеводнів та атомну енергетику. Так у жовтні 2015 р. російська компанія «Rosneft Brasil» придбала у бразильської фірми Retro Rio 55 % акціонерного капіталу у проекті по розробці вуглеводнів в басейні Солімойнс, після чого стала власником 100 % акцій та отримала статус оператора підприємства. Водночас, Росія планує брати участь у завершенні будівництва третього енергоблоку АЕС «Ангра», що є складовою її «ядерної» дипломатії та геополітики в Латинській Америці. Характерно, що під час Шостого саміту БРІКС, який проходив у Бразилії, РФ висунула пропозицію заснувати енергетичну асоціацію держав-учасниць та під її егідою створити Резервний банк палива та Інститут енергетичної політики [32]. Автор вважає, що презентуючи на саміті таку ідею як пропозицію по зміцненню енергетичної безпеки учасників БРІКС, Росія насправді прагнула забезпечити позиціонування у якості великої держави, котра визначає енергетичну політику всіх учасників даного клубу, вважаючи при цьому себе єдиним потенційним ключовим донором енергоресурсів для Китаю та Індії, а також постачальником енергообладнання та інвестором у енергетичну сферу Бразилії. Не випадково «Роснефть» створила свою дочірню компанію в Бразилії, інституціоналізувавши тим самим свою присутність на значному бразильському енергетичному ринку.

Таким чином, Росія намагається демонструвати статус стратегічного партнера щодо країн Латиноамериканського регіону через укладання різного роду партнерських угод, зокрема щодо постачання озброєння та спрямування військових інструкторів, а також співпраці у енергетичній сфері. Основною ціллю такої російської політики є формування коаліції транзитивних країн з метою протистояння глобальним геополітичним амбіціям США.

Традиційною сферою співпраці для Росії та країн даного регіону є військова галузь. Згідно «Російсько-бразильського пакту по військовій технології і постачанням» від вересня 2003 р. та Угоди про військово-технічну співпрацю між РФ та Бразилією, що вступила в дію у червні 2010 р. «Рособоронекспортом» здійснюється постачання продукції військово-технічного характеру, а також професійна підготовка кадрів у відповідних вищих навчальних закладах Росії [27]. Так, лише упродовж 2008-2013 рр. РФ експортувала до Бразилії озброєння і військової техніки на суму 306 млн дол. та займає 14 % збройного ринку Бразилії, випередивши США. Росія активно постачає Бразилії військові гвинтокрили та літаки, а також переносні зенітні ракетні комплекси (ПЗРК). Водночас сторони ведуть перемовини про двосторонню роботу над багатоцільовим винищувачем п'ятого покоління Су-57 (після того, як Індія відмовилася від спільного виробництва цього літака) та новими засобами ППО [24]. За словами Е. Корендясова, не виключається також і передача Росією своїх оборонних технологій і модернізації за її участю військової промисловості Бразилії, яка у 2008 р. прийняла надто амбітну оборонну стратегію щодо збільшення військового потенціалу держави [10].

Проте, здебільшого, торговельно-економічні взаємини між Росією і Бразилією, окрім озброєння, обмежуються сировинним (метали, добрива, сіль, каучук), видобувним та енергетичним сектором і лише військово-технічне співробітництво сторін та залучення російських інвестицій в космічну галузь, зокрема, в розвиток інфраструктури космодрому «Алкантара» може скласти ту незначну частку двосторонньої інноваційної складової для інших країн, які розвивають свою присутність в даному регіоні.

Не менший геостратегічний інтерес Росія проявляє до другої за величиною держави регіону - Мексики, яка до того ж не підтримала антиросійських санкцій та мала свого часу досить міцні зв'язки з СРСР. РФ окрім експорту металів та продукції хімічної промисловості традиційно, як і в інші країни континенту, нарощує постачання ядерного палива та зброї, а також окремих видів високотехнологічної продукції. Упродовж 2011-2016 рр. російська компанія «Техснабэкспорт» здійснювала постачання низькозбагаченого урану для мексиканських АЕС «Лагуна Верде», а компанія «Сухой Суперджет 100» та мексиканська компанія «Інтерджет» підписала контракт на закупівлю 30 пасажирських ближньомагістральних літаків. Також наразі завершено будівництво ГЕС «Ла Йеска» в штаті Халіско. З метою забезпечення «м'якого впливу» РФ «Россотрудничество» забезпечує підтримку Мексиканській асоціації російської мови з організації і забезпечення діяльності відповідних мовних курсів, які діють у 15 університетах країни. Крім того, РФ надає державні стипендії для навчання мексиканських громадян в російських вузах [16].

Зрештою на фоні погіршення відносин США та Мексики, передусім у контексті політики Д. Трампа щодо побудови відомої стіни на прикордонні двох держав задля стримування нелегальної міграції з даної країни до США, РФ може використати вплив на Мексику у контексті розвитку подальшої співпраці в рамках спільних політичних та економічних проектів. Однак, Мексика, як відомо, є членом Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА), підписаної у 1994 р., куди також входять США та Канада, що дає підставу вважати її частиною євроатлантичної цивілізації. Зрештою торговельно-економічна участь Мексики в угоді НАФТА є для неї на кілька порядків вищою, аніж поглиблення економічної співпраці з Росією, а тому вона не буде обирати між Росією та угодою НАФТА. Більше того, економіка Мексики значною мірою залежить від США. Такий фактор не дає Росії достатніх підстав для значного поширення та закріплення свого геополітичного впливу на цю державу.

Отже, з вищесказаного слідує припущення, що Кубу, Венесуелу, Нікарагуа, а також Бразилію Росія розглядає у якості геостратегічних партнерів та «опорні» країни для подальшого геополітичного проникнення в Латиноамериканський регіон з тим, щоб організувати у віддаленій перспективі антизахідний блок країн, що розвиваються та знизити вплив США в Західній півкулі, зокрема, через просування їх економічних проектів панамериканської ЗВТ (АЛКА/ФТАА). РФ своїми діями, передусім через інвестування в енергетичний сектор та постачання зброї за порівняно низькими цінами, прагне заручитися союзницькою підтримкою ключових латиноамериканських країн у протистоянні із США та сприянні побудови багатополюсного світопорядку.

Загалом, якщо говорити про торгівлю між РФ та країнами Латинської Америки, то її структура як і обсяг мало відрізняється від торгівлі Росії з країнами Африканського регіону. Серед експорту превалює військова техніка, продукція хімічної промисловості, мінеральні продукти (зокрема добрива), метали та вироби з них, ядерні реактори, машини та обладнання, нафта та нафтопродукти, алюміній, каучук, деревина та целюлозно-паперові вироби тощо. У той же час Росія імпортує з країн даного регіону переважно: сільськогосподарську продукцію (каву, м'ясо, злакові, цукор), чорні метали, продукти неорганічної хімії, тощо. В цілому обсяг торгівлі між РФ та країнами Латинської Америки складає у середньому біля 12 млрд дол. Ключовими торговельними державами регіону для Росії є: Бразилія, Еквадор, Аргентина та Чилі [29].

Проте для латиноамериканських країн співпраця з Росією є лише одним із багатьох геостратегічних векторів, а незначна геоекономічна присутність РФ в Латиноамериканському регіоні загалом несе ризик витіснення її у середньостроковій перспективі більш потужними гравцями. Скажімо, наразі країни даного регіону активно розвивають свої відносини з таким центрами політико - економічного впливу, як США, ЄС та Китай, які на відміну від Росії можуть запропонувати латиноамериканським державам значно більше у плані багатомільярдних інвестицій та високотехнологічної продукції й обладнання. Прикладом цього може бути активізація науково-технічного партнерства з названими геоекономічними центрами, зв'язків між університетами, сфері охорони здоров'я, соціальній сфері тощо. Серйозним дзвіночком для Росії є те, що КНР поступово витісняє її з венесуельського ринку озброєння. Така ситуація пов'язана переважно з тим, що Китай є головним кредитором Венесуели, яка з 2013 р. укладає з ним низку контрактів на закупівлю китайського озброєння, у той час як щодо РФ у Каракаса з'являється недовіра через корупційні скандали, пов'язані з будівництвом у Венесуелі заводу з виробництва стрілецької зброї. Все це підтверджує низьку ефективність геоекономічної стратегії Росії, фінансові та інвестиційні можливості якої обмежені через значні проблеми в економіці. Врешті, чим більше Росія буде надавати допомогу збанкрутілим латиноамериканським країнам на кшталт Венесуели, тим більше буде підривати власну економіку та розпорошувати й без того обмежені ресурси.

Не складно спрогнозувати, що найімовірнішим сценарієм для РФ буде поступове зниження, а то й згортання її геополітичної та геоекономічної присутності в Латиноамериканському регіоні на тлі зростання впливу США, Китаю та ЄС, як це свого часу було з СРСР, політика присутності якого по закінченню холодної війни завершилась безславним виходом з так званого третього світу. Щодо геоекономічної конкуренції варто навести приклад товарообігу між Китаєм та країнами Латинської Америки, який наразі складає близько 280 млрд дол., а за різними прогнозами до 2024 р. його обсяг подвоїться й зросте порівняно з 2000 р. у 40 разів. У найближчі роки КНР планує інвестувати в економіку країн зазначеного регіону понад 250 млрд дол., що не йде в жодні порівняння з інвестиційними можливостями Росії. Виходячи з цього, формування геостратегічного трикутника «США - Китай - Росія», а тим паче навіть теоретичне балансування у його межах геополітичних інтересів цієї трійки видається неможливим через явно виражену асиметрію можливостей проектування геоекономічного впливу. Тому автор переконаний, що основна геоекономічна боротьба за Латинську Америку буде відбуватися передусім між США та Китаєм як нині двома головними торговельно- економічними конкурентами глобального масштабу.

Зауважимо, що одним із перших прикладів розширення присутності США в Латинській Америці у постбіполярний період є проект НАФТА, тоді як проект АЛКА/ФТАА по суті передбачає розширення НАФТА на всю територію обох Америк та консолідацію Західної півкулі під егідою Вашингтону. З метою блокування подальшого розширення військової присутності Росії в Центральній Америці та використання інфраструктури країн регіону як за часів холодної війни, США відновили дипломатичні відносини з Кубою, що, зокрема, засвідчило відкриття посольства цієї держави у Вашингтоні у 2015 р. Тож одним з останніх акордів президента Б. Обами по завершенню його другого терміну перебування у Білому Домі стала дипломатична відповідь США на активізацію Росії на «задньому дворі» Вашингтона - Латино-Карибському регіоні [11]. Хоча зрештою новий президент США - Д. Трамп і посилив тиск на Кубу у 2017 р. в сфері обмеження американського туризму і зв'язків американських компаній з кубинськими військовими та службами безпеки [12].

Водночас ЄС активно розвиває співпрацю з країнами на рівні дво- та багатосторонніх відносин. Прикладом цього може слугувати активізація відносин по лінії: «Іспанія - Аргентина», «Франція - Бразилія», «Німеччина - Бразилія - Мексика» і власне між ЄС та економічним союзом держав Південної Америки (МЕРКОСУР), куди входять нині Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай та Венесуела. Більше того, існує тенденція переорієнтації зовнішньополітичного вектора низки латиноамериканських країн із США на Європу. Прикладом розвитку й підтримки конструктивного діалогу між ЄС та країнами Латинської Америки є також активність в регіоні верховного представника ЄС у закордонних справах та політики безпеки Ф. Могеріні. Отже, за таких умов Росії буде досить складно витримати геоекономічну конкуренцію в Латиноамериканському регіоні з такими потужними економічними гігантами, як США, ЄС та Китай.

Як і у випадку з Африкою, Китай, що кілька десятиліть поспіль підтримує свою присутність в Латиноамериканському регіоні чимдалі активніше демонструє свої геоекономічні амбіції у цій частині світу. Свідченням того є латиноамериканське турне китайського лідера Сі Цзіньпіна в межах саміту АТЕС у Лімі, який Пекін максимально використав для розширення своєї економічної присутності в Латинській Америці в межах співпраці за специфічною формулою «Південь - Південь». КНР надає мільярдні кредитні позики латиноамериканським країнам з метою підтримки їх економіки та розвитку інфраструктури регіону. Також, як зауважує датський науковець Л. Патей, Китаєм передбачено подвоєння обсягів торгівлі із цими країнами в межах забезпечення імпорту дешевої сировини (бразильської сировини та венесуельської нафти) для власних потреб [41]. Зважаючи на це, можна констатувати, що в Росії є потужні геополітичні конкуренти в зазначеному регіоні, які мають значно більший перелік безпекових і геоекономічних інструментів у забезпеченні проектування своєї присутності. За таких обставин шанси РФ закріпитися в Латиноамериканському регіоні та посилити там свій геополітичний, а тим паче геоекономічний вплив, можна розцінювати як вкрай незначні, ураховуючи скорочення інструментарію геополітичного впливу, викликане передусім фактичною стагнацією російської економіки. Врешті, сприяння стабілізації ситуації в Латинській Америці через надання кредитів та інвестування в економіку й інфраструктуру даних регіонів з боку США, ЄС та Китаю має величезну перевагу перед російською стратегією дестабілізації ситуації та підтримки конфліктів в країнах, що розвиваються.

Таким чином, встановлено, що із початку 2000-х рр. Росія, маючи на меті заповнити геополітичний вакуум, що утворився після завершення холодної війни, намагається відновити свій вплив в латиноамериканському регіоні де була свого часу активною присутність СРСР. Значний інтерес РФ виявляє і щодо координації своєї діяльності з країнами даних регіонів в ООН. Останнім часом вона має плани щодо розгортання мережі військових баз та прагне здобути прихильність серед кола латиноамериканських країн через скасування колишніх радянських боргів, проектування та участь у будівництві АЕС, інвестиції в енергетичну та видобувну галузь, надання фінансової допомоги, інформаційне проникнення через мовлення російських телеканалів на зарубіжні країни та встановлення економічних зв'язків, переважно комерційного характеру. Країни Латинської Америки розглядаються керівництвом РФ як потенційні учасники антизахідного блоку. Однак шанси у Росії на відновлення потужного геополітичного впливу в Латинській Америці наразі мінімальні, передусім через обмеженість ресурсних та інвестиційних можливостей, а також відсутність у розпорядженні РФ привабливої ідеології для країн третього світу, на зразок тієї, що свого часу пропагував СРСР. До того ж точками геостратегічної опори в Латинській Америці, що підтримують політику РФ в регіоні та світі в цілому, є переважно авторитарні країни, серед яких - Куба, Нікарагуа, Венесуела тощо. Своєю чергою, інші великі та середні держави даного регіону на Кшталт Мексики розвивають свої відносини із США, ЄС, Китаєм, які також активно нарощують свою конкуренту геоекономічну присутність в Латинській Америці, звужуючи тим самим поле геополітичного маневру для Російської Федерації.

Список використаних джерел та літератури

1. Богданов К. Возвращение на базу Российские военные восстанавливают форпосты за рубежом. URL: https://lenta.ru/artides/2015/03/16/aUyourbase. (дата обращения: 29 августа 2019 г.) - Название с экрана.

2. Бородачев В. Сохраняется крупный геополитический потенциал в отношениях с Кубой // Международная жизнь. - 2001. - № 6. - С. 62-74.

3. В Никарагуа переизбрали «поклонника Путина». URL: http://hubs.ua/authority/mezhdunarodny - j-obzor-s-pobedoj-trampa-dlya-ukrainy-ne-vse-poteryano-95711.html. (дата обращения: 12 августа 2019 г.) - Название с экрана.

4. Военные не поддержали переворот в Венесуэле. Россия встала на сторону Николаса Мадуро. URL: https://www.kommersant.ru/doc/3861715#id1700152. (дата обращения: 29 августа 2019 г.) - Название с экрана.

5. Встреча с президентом Боливии Эво Моралесом.URL:

http://www.kremlin.ru/events/president/news/46234. (дата обращения: 11 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

6. Гольцов А.Г. Імперська геостратегія Російської Федерації у світі: основні напрями та засоби реалізації // Наукові праці МАУП. - 2014. - Вип. 42 (3). - С. 13-20.

7. Григорьев А. Лурдес. Второе рождение. URL:http://www.golos-ameriki.ru/a/ft-it-ag-

lurdes/1959153.html. (дата обращения: 12 августа 2019 г.) - Название с экрана.

8. Какие деньги Россия может потерять из-за событий в Венесуэле? URL: https://www.dw.com/ru47221349. (дата обращения: 29 августа 2019 г.) - Название с экрана.

9. Ковальова О.І. Російська військово-стратегічна загроза домінуванню США в Латинській Америці: наміри та реальність // Міжнародні відносини. Серія «Політичні науки». - 2015. - №5. URL: http://journals.iir.kiev.ua/index.php/pol_n/article/view/2515/2245. (дата звернення: 29 серпня 2019) - Назва з екрану.

10. Корендясов Е. Военно-техническое сотрудничество в рамках БРИКС. URL: https://interaffairs.ru/news/show/13166. (дата обращения: 22 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

11. Куба и США официально восстановили дипломатические отношения. URL: https://slon.ru/posts/54225. (дата обращения: 11 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

12. Кубинский откат:как Трамп восстанавливает санкции против Гаваны. URL:

https://www.bbc.com/russian/features-40310907. (дата обращения: 24 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

13. Латиноамериканское турне президента Путина:первые итоги. URL:

http://www.inopressa.ru/article/14jul2014/inopressa/putin_la.html. (дата обращения: 01 августа 2019 г.) - Название с экрана.

14. Майоров А. «Белый лебедь» поселится на Острове свободы? // Известия. - 2009. - 26 февраля.

15. Маруев А.Ю. Геополитические основы формирования современной геостратегии России. - Москва: Граница, 2008. - 260 с.

16. МежгосударственныеотношенияРоссиииИзраиля.URL:

https://ria.ru/spravka/20180129/1513377555.html. (дата обращения: 22 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

17. Мухаметов Р. Инструменты внешней политики России: сущность и формы реализации. //Ars Administrandi (Пермский гос. нац. исслед. ун-т). - 2010. - № 2. - С. 133-139.

18. Никандров Н. Сергей Лавров в Латинской Америке. URL: http://politobzor.net/show- 49627-sergey-lavrov-v-latinskoy-amerike.html. (дата обращения: 11 августа 2019 г.) - Название с экрана.

19. Николаев Ю.Марш-бросокШойгузаокеан.URL:

http://inosmi.ru/op_ed/20150216/226303227.html. (дата обращения: 10 августа 2019 г.) - Название с экрана.

20. Нурышев Г.Н. Россия и Латинская Америка в современной геополитике. // Геополитика и безопасность. - 2015. - №1 (29). - С. 46-52.

21. Отношения России и Венесуэлы под пристальным вниманием США. URL: http://inosmi.ru/politic/20151124/234545194.html. (дата обращения: 03 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

22. Официальный визит в Бразилию. Саммит БРИКС. URL: http://www.kremlin.ru/catalog/countries/BR/events/46239. (дата обращения: 18 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

23. По итогам визита Владимира Путина на Кубу подписан пакет документов о двустороннем

сотрудничестве.URL:https://www.1tv.ru/news/2014/07/12/37153-

po_itogam_vizita_vladimira_putina_na_kubu_podpisan_paket_dokumentov_o_dvustoronnem_sotrudnichestve. (дата обращения: 23 июля 2019 г.) - Название с экрана.

24. Российско-бразильское военно-техническое сотрудничество (К визиту в Бразилию вицепремьера РФ Дмитрия Рогозина 17 декабря 2014 г.). URL: http://tass.ru/info/1650892. (дата обращения: 18 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

25. Россия списала Кубе 90% долга. URL: http://izvestia.ru/news/573723. (дата обращения: 22 августа 2019 г.) - Название с экрана.

26. СМИ Латинской Америки: американские спутники-шпионы и снятие запрета на поставку С- 300 в Иран. URL: http://inosmi.ru/overview/20150420/227605781.html#ixzz3YGHLBZov(дата обращения: 03 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

27. Соглашение между Правительством Российской Федерации и Правительством Федеративной

РеспубликиБразилияовоенно-техническомсотрудничестве.URL:

http://www.mid.ru/foreign_policy/international_contracts/2_contract/ -/storage-viewer/bilateral/page-122/45611. (дата обращения: 12 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

28. Товарооборот России с Бразилией в 2017 году. URL: http://russian-trade.com/reports-and- reviews/2018-02/torgovlya-mezhdu-rossiey-i-braziliey-v-2017-g/. (дата обращения: 22 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

29. Торговля России со странами Латинской Америки в 2017 г. URL: http://russian- trade.com/reports-and-reviews/2018 -02/torgovlya-rossii-so-stranami-yuzhnoy-ameriki-v-2017-g/. (дата обращения: 24 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

30. Торгово-экономическое сотрудничество между Россией и Бразилией. URL: https://www.google.com.ua/#q=торгово-экономическое+сотрудничество+Россия-Бразилия+(2014-2015). (дата обращения: 22 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

31. Туктаров Р.Ю., Федоренко К.П. Современное состояние и основные направления развития торгово-экономических отношений между Россией и Бразилией. // Российский внешнеэкономический вестник. - 2015. - № 10. - С. 47-57.

32. Экономические отношения России и Бразилии. Досье. URL: http://tass.ru/info/3331792. (дата обращения: 22 сентября 2019 г.) - Название с экрана.

33. Эксперт: визит Сергея Шойгу в Латинскую Америку стал очередной демонстрацией. URL: https://regnum.ru/news/polit/1895457.html(дата обращения: 12 августа 2019 г.) - Название с экрана.