Сирійський конфлікт: фактор геополітичного протистояння США і Росії. Потенційні наслідки для України

конфлікт сирійський україна протистояння

Максим НЕСВІТАЙЛОВ

(студент II курсу другого (магістерського)

У статті досліджено проблематику геополітичного протистояння РФ та США на прикладі війни у Сирії, визначено загальні стратегеми опонентів. На основі застосування контент-аналізу, ймовірнісного та політологічного підходів наведено наслідки їх потенційного використання в Україні.

Ключові слова: Сирійський конфлікт, геополітичне протистояння, зовнішня політика США, зовнішня політика Росії, зовнішня політика України.

Постановка проблеми. Геополітичне протистояння РФ і США на Близькому Сході, зокрема участь у Сирійському військовому конфлікті є важливим критерієм для прогнозування результатів гібридної війни в Україні. Чітке розуміння стратегій сторін і визначення причин переваги одних над іншими, дасть можливість сформувати ефективну контр-стратегію для України, використавши цю рольову модель за приклад.

Аналіз досліджень і публікацій. Сукупність наявних досліджень має короткий термін актуальності і враховуючи те, що дана проблематика прогресує, вона потребує постійного поповнення новими аналітичними матеріалами. Оскільки конфлікт розпочався навесні 2011 року на хвилі умовної «Арабської весни», більшість перших досліджень концентрувались на розгляді даної проблематики саме в цьому контексті. Зокрема, роботи Є. Ярошенка та А. Безвершенка, які ґрунтовно досліджували Громадянську війну в Сирії та ймовірність її впливу на політичну ситуацію в Україні, в силу періоду дослідження (2015-2016 роки), потребують доповнення з поправкою на зміни, які відбулись за останні роки.

Метою статті є аналіз сирійського конфлікту, фактору геополітичного протистояння в ньому Росії та США і потенційних наслідків для України, що здійснюється на підставі системного підходу, а також виявлення суті геополітичного протистояння Росії та США в Сирійському конфлікті, прогнозування ймовірних наслідків цього протистояння для України.

Методологія дослідження. Фактор геополітичного протистояння Росії та США в Сирійському конфлікті досліджується засобом застосування контент-аналізу, політологічного та ймовірнісного підходів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Антиурядові протести в Сирії розпочались в березні 2011 року на піку «арабської весни». Вони швидко переросли у збройне повстання, а в подальшому в повномасштабну, затяжну громадянську війну. До політичних причин поступово почали додаватись міжетнічні й міжрелігійні протиріччя.Головними вимогами, які висувала опозиція опозиції були відставка президента Башара Асада та його уряду, а також проведення в країні демократичних виборів.

Можна виділити кілька основних проблем, які стали причинами початку протестів в Сирії:

1. Правління авторитарного клану Асада.

Режим сирійського правителя вирізнявся не тільки жорстким стилем управління, а й домінуванням членів партії Баас і представників нечисленної громади алавітів (відгалуження шиїзму) у владних і військових структурах.

2. Економічний занепад і корупція.

Після смерті в 2000 році попереднього президента Сирії Хафеза Асада та приходу до влади його сина, Башара Асада економічна ситуація в країні поступово погіршувалась, рівень ВВП країни падав, а корупція розрослась до небувалих масштабів. Фактично, корупційна система замінила собою державну.

3. Міжрелігійні та міжетнічні протиріччя.

Проводячи агресивну регіональну політику, Башар Асад налаштував проти себе не тільки різні релігійні та етнічні групи всередині країни, а й монархії Перської затоки. Крім того, багато сунітських країн вбачають для себе загрозу в союзі Дамаска і Тегерана: шиїтський Іран претендує на регіональне лідерство, що викликає побоювання у сунітських Саудівської Аравії, Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів.[1]

Сирійський конфлікт характеризується запеклими бойовими діями, обстрілами населених пунктів, гоніннями релігійних меншин, масовими вбивствами й численними воєнними злочинами проти мирного населення. Були зафіксовані неодноразові випадки використання урядовими військами хімічної зброї. Всього, за словами генсека ООН Пан Гі Муна, з березня 2011 р. по жовтень 2016-го загинуло понад 300 тис. сирійців. [2].

На перших етапах громадянської війни падіння режиму виглядало питанням часу. Опозиція змогла захопити не тільки всі нафтові родовища країни, ключову інфраструктуру і кілька великих міста, але й взяла в оточення столицю країни - Дамаск.

Такі спроби політичного врегулювання конфлікту, як скасування надзвичайного стану, проведення виборів на багатопартійній основі у травні 2012 р., заклик до діалогу й амністія політв'язнів не дали результату. Башар Асад втратив підтримку набожного середнього класу, а нечисленні вірні йому війська контролювали лише незначну частину країни.

На цьому етапі активну роль в сирійському конфлікті почали відігравати крупні геополітичні актори. Дамаск опинився і в міжнародній ізоляції. У травні 2011 р. Євросоюз уперше запровадив пакет санкцій проти Сирії. Він передбачав заборону на ввезення у країну зброї для того, щоб "змусити сирійський уряд відмовитися від силового придушення невдоволення громадян і провести справжні демократичні перетворення". Згодом ембарго посилили.

Санкції проти Сирії запровадили не тільки США і ЄС, а й Ліга арабських держав. Торговельне ембарго ліги виявилося досить болісним для Дамаска: до початку конфлікту майже 60% сирійського експорту йшло в арабські країни і 25% імпорту надходило звідти. Вподальшому, арабські країни не обмежилися цим жестом: вони надавали противникам Асада також фінансову і військову допомогу. Це саме робили й європейські країни, що ввійшли в 2012 р. до "Групи друзів Сирії".

Та зовнішні гравці допомогли Асаду утриматися при владі. В 2013 р. для підтримки урядових військ було відправлено іранських "добровольців" з Корпусу стражів ісламської революції, бойовиків ліванської "Хезболли" і загони шиїтів-іракців. Остаточно зміцнити позиції сирійському уряду вдалося лише восени 2015 р., коли Росія відправила йому на допомогу літаки і засоби НПО.

У відповідь на успіхи, досягнуті "Ісламською державою" влітку 2014 р. в Іраку та Сирії, Сполучені Штати створили коаліцію країн-партнерів (яка включає Німеччину, Францію, Велику Британію, Австралію та ін.) для боротьби з ІД і розпочали операцію "Непохитна рішучість". Боротьбою проти ІД пояснювала своє військове втручання в сирійський конфлікт 30 вересня 2015 р. і Москва.

Проблема міграції. Дев'ятий рік поспіль до берегів країн Європейського Союзу прямують тисячі сирійських біженців, які рятуються від війни. Європейський Союз, куди ринули тисячі сирійських біженців, виявився не готовим до цього випробування. Ні фінансово, ні політично, ні психологічно. Нині замість єдності ЄС ми спостерігаємо його роз'єднаність. Міграційна криза поставила під сумнів один з основних принципів, на яких будується Євросоюз, - свободу пересування, активно обговорюється питання про кордони всередині цього об'єднання.

Криза з біженцями змусила Європейський Союз зайнятися сирійським конфліктом більш активно. Промоутерами цієї політики виступають Франція і Німеччина - країни, куди в основному прямують біженці з Сирії.

Європейські країни ввійшли до створеної Сполученими Штатами коаліції проти "Ісламської держави", надавши свої літаки. Разом з тим, Євросоюз у цілому сконцентрувався на дипломатичних зусиллях з урегулювання конфлікту.

Ряд країн ЄС, готові піти на ослаблення санкцій проти Росії, запроваджені через її агресію проти України. Не зважаючи на боротьбу за розширення санкцій після бомбардування Алеппо в 2016 році, наразі Західний світ готовий йти на поступки Росії. На фоні економічних та політичних наслідків, які несе в собі війна в Сирії, «Українське питання» поступово зникає з повістки обговорення на міжнародній арені.

У своєму першому в ролі новообраного президента інтерв'ю The Wall Street Journal Д. Трамп, подякувавши В. Нутіну за його "чудовий" лист і заявив, що припинить надавати підтримку повстанцям у Сирії, і зазначив, що Сполучені Штати повинні "загострити увагу на боротьбі з "Ісламською державою", а не на витісненні сирійського президента Башара Асада. [3]

Восени 2015 р. Росія направила до Сирії літаки та ЗРК С-300 і С-400 різко підвищили ставки в сирійському конфлікті. Завдяки російським бомбардувальникам, спецназу та приватним військовим компаніям режиму Асада вдалося зміцнити свої політичні та військові позиції в конфлікті і, розпочавши воєнні операції, повернути під свій контроль кілька стратегічно важливих територій.

Публічно заявлена мета - надання допомоги сирійському уряду в боротьбі з терористичними організаціями. Насамперед з "Ісламською державою". Однак найменше російські бомбардувальники атакували позиції радикальних ісламістів з ІД. Головною ціллю російських пілотів були позиції переважно бійців з "Сирійської вільної армії" та курдських Загонів національної самооборони.

Енергетичний фактор в ухваленні рішення щодо військової операції в Сирії відіграв значну роль. «Г азпром» послідовно та методично проводить політику «усунення конкурентів» на Європейському ринку.

«Хаотизацією Сирії Росія вирішує питання довгострокового блокування потенційних конкурентних маршрутів, навіть якщо вони існують тільки на папері", - президент українського Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар. [4]

"Якби Росія не ввійшла туди й не утримала режим Башара Асада, то вже сьогодні дуже гостро стояло би питання виживання російського бюджету. Бо воюють там три газові труби. Катар - відкрито найбільші запаси газу у світі... Перший маршрут, який почали прокладати, - це в Європу. Через територію Сирії до Туреччини, де Туреччина ставала оператором постачання газу. Але для цього треба було Росію видавлювати." - Леонід Івашов [5]

Головною зовнішньополітичною метою Росії діями в Сирії примусити Захід - США і ЄС, до обговорення питань, які цікавлять офіційну Москву: зміна існуючих до останнього часу правил гри в 232

системі міжнародних відносин і визнання російської зони впливу на пострадянському просторі. Воєнні операції "проти міжнародного тероризму" в Сирії мали продемонструвати, що Росія є одним з головних гравців на міжнародній арені, який готовий до серйозного геополітичного протистояння.

Врешті, сирійська операція мала на меті привести до повернення РФ в G8 і зняття політичних та економічних санкцій з Росії, запроваджених проти неї внаслідок її агресії проти України. Що ми зараз і можемо спостерігати. На Заході згодні: без Москви не можна врегулювати сирійську кризу.

Виведення військ США з території Сирії є значним показником того, що Захід не готовий йти на економічні втрати задля утримання геополітичного лідерства в нестабільних регіонах. Г арнізони військових сил США, які залишились на території Сирії сконцентровані виключно на охороні нафтових родовищ. В той час, як російські військові сили разом з військами Башара Асада поступово перебирають на себе політичну владу в країні.

Даний сценарій частково накладається і на Україну. В рамках будівництва «Північного потоку - 2» ряд європейських компаній стали інвесторами проекту, що в свою чергу демонструє превалювання економічних інтересів над політичними. Не зважаючи на те, що в сенаті Конгресу США мають намір включити до військового бюджету обмеження щодо проекту "Північний потік-2", які торкнуться різних компаній, що беруть участь у будівництві трубопроводу, все йде до того, що це не вплине на успішне завершення і введення в експлуатацію газопроводу.

Фактично, Україна втрачає один з основних важелів впливу в регіоні, що призведе до ситуації, в якій ми приєднаємось до ряду «нестабільних регіонів», контроль над якими не є ні економічно вигідним, ні політично необхідним. США починає стратегію посилення тиску на Західну Європу, для підсилення втрачених за останні роки позицій. Що, в свою чергу, дасть Росії можливість перейти від активного етапу гібридної війни до нарощування політичного впливу в середині України.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. На прикладі геополітичного протистояння РФ і США на Близькому Сході, зокрема участі у Сирійському військовому конфлікті ми можемо зробити чіткі висновки щодо подальших кроків протистояння цих країн, зокрема це стосується прогнозування результатів гібридної війни в Україні.

Сторони продемонстрували чіткі стратегії ведення геополітичного протистояння з розстановкою основних цілей та пріоритетів. США, як і Західний світ загалом, готові віддати частину політично нестабільних та економічно невигідних регіонів на відкуп Росії.

Використовуючи при цьому стратегію, якою користувались в період «Холодної війни», задля економічного виснаження супротивника, який не готовий фінансово утримувати усі зони впливу.

На даному етапі, головним інструментом України для досягання результатів на міжнародній арені є ґрунтовна дипломатична робота перших осіб держави, підкріплена політичною волею. В умовах відсутності економічних і стратегічних важелів, це єдина можливість для нас перейти в ряд країн, які претендують на суб'єктність з претензією на роль актора в геополітичній грі.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. BBC / «Why is there a war in Syria?», 25 February 2019 / URL: https://bbc.in/2IdENPL

2. DW / «Генсек ООН звинуватив Асада у загибелі 300 тисяч сирійців», 11.10.2016 / URL: http://bit.ly/2Ia5i8P

3. TheWallStreetJournal / «Donald Trump, in Exclusive Interview, Tells WSJ He Is Willing to Keep Parts of Obama Health Law», By Monica Langley and Gerard Baker, Nov. 11, 2016 / URL: https://on.wsj.com/39r4E2N

4. ZN,UA / «Що важливо знати про конфлікт у Сирії», Володимир Кравченко, 3 грудня, 2016, / URL: http://bit.ly/2PCJxCo

5. Телеканал «Росія 1» / «Вечер с Владимиром Соловьевым», 4 жовт. 2016 р. / URL: http://bit.ly/32IyYmX